Гарматні полки Галицької армії у 1918-1920 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія сухопутних військ Імені гетьмана Петра Сагайдачного

Гарматні полки Галицької армії у 1918-1920 рр.

Павло ТКАЧУК д. і. н., професор

Анотація

гарматний полк галицький армія

Бойовій діяльністі галицької артилерії в добу визвольних змагань 1918-1920 рр. в українській військовій історіографії присвячені численні публікації, включаючи праці автора, ця проблема залишається актуальною і потребує подальшого дослідження. Галицька артилерія формувалася і діяла у важких умовах. На теритрії ЗУНР була повністю відсутня матеріально-технічна база навіть для ремонту артилерійських систем, а також склади амуніції за виключенням біжучих запасів. Трофейні російські та поставлені з східноукраїнських земель гармати та гаубиці відрізнялися калібрами і також потребували організації постачання амуніції. Вирішити ці питання протягом 19181920 рр. не вдалося. Якщо в умовах позиційної українсько-польської війни 1918-1919 рр. українській артилерії вдалося, використовуючи набутий австрійський досвід, пережити необхідний час для її формування і становлення, відпрацювавши систему твердого управління, чого бракувало наддніпрянцям, то у маневровій українсько-більшовицькій війні 1919-1920 pp. проблеми матеріально-технічного забезпечення далися взнаки. Крім того гарматні полки Галицької армії звичайно діяли у складі і в інтересах своїх бригад самостійно, що вимагало від їх командирів високого рівня підготовки і вміння приймати швидкі ефективні рішення, особливо в умовах постійної нестачі боєприпасів. У статті проаналізовано історію формування, склад, командування та участь у бойових діях всіх 12 гарматних полків Галицької армії. Здійснене порівняння з чисельністю та ресурсами основного противника. Підведені підсумки стану досліджень проблеми, які ще не можна вважати вичерпаними.

Ключові слова: Галицька армія, артилерія, гарматні полки, Чортківська офензива.

Annotation

Pavlo TKACHUK. THE ARE GUN REGIMENTS OF GALYCH ARMY IN 1918-1920.

To the battle actions of the Galych artillery in time of liberation competitions 1918--1920 in Ukrainian military historiography devoted numerous publications, including labours of autor, this problem remains axtual and needs further research. The Galych artillery was formed and operated rugged. On Galech territory fully was absebt material and technical base even for repair of the artillery systems, and also compositions of accoutrement/pl after the exception of hurrying supplies. The captured Russian and put Ost-Ukrainian earth cannons and howitzers differed in calibres and also needed organization of supply of accoutnement/pl. Deciding these questions during 1918--1920 was not succeded. If in the conditions of stationary Ukrainian-Poland warfare 1918--1919 to the Ukrainian artillery succeded, using the purchased Austrian experience, to outlive necessary time for her forming and becoming, working the system of hard management, what failing Ost-Ukrainian, then in mobile Ukrainian-Bolshevist war of 1919--1920 the problems of logistical support were given. In addition the gun regiments of the Galych army usually operated in composition and in interesrs of the brigades independently, that required the high level of preparation and ability to accept rapid sffective decisions from their commanders, especially in the conditions of permanent lack of live ammuntion. In the article forming history, composition, command and participating, is analysed in the battle actions of all 12 gun regiments of the Galych army. The realizable comparing is to the quantity and resources of basic opponent. Summed up the state of researches of problem, that yet can not be considered outspent.

Keyword: the Galych army, artillery, gun regiments, Chortkiv offensive operation.

Виклад основного матеріалу

Хоча бойовій діяльності галицької артилерії в добу визвольних змагань 1918--1920 рр. в українській військовій історіографії присвячені численні публікації Аріо. Нарис історії XIV бригади УГА. Літопис Червоної Калини. (Львів, 1930), № 1, 16-18;

№ 2, 18-19; № 3, 19-20; № 4, 20-23; № 5, 19-21; № 6, 20-22; № 7-8, 25-29; № 9, 16-19; № 10, 19-20; Adam Prszybylski. Wojnapolska 1918-1921. (Warszawa, 1930), 239 s.; Антін Крезуб. Нарис історії українсько-польської війни, 1918-1919. (Львів, 1933), 179 с.; Денис Онищук. Останні дії 2-го гарматного полку (1920 р.). Літопис Червон. Калини. (Львів, 1933), 3-8; Іван Борковський. Удар на Чортків. Літопис Червоної Калини. (Львів, 1938), № 7-8, 5-10; Степан Мацькевич. Артилерія Української Галицької Армії. Українська Галицька армія. Т. 1. (Вінніпег, 1958), 177-181; Його ж. 2-й гарматний полк. Там само, 184-186; Його ж. 3-й гарматний полк. Там само, 186-187; Його ж. 4-й гарматний полк. Там само, 187-188; Ярослав Курилюк. 1-й гарматний полк УГА. Там само, 181-183; Осип Мельникович. 5-й гарматний полк. Там само, 189-190; Роман Фріш. 6-й гарматний полк. Там само, 191-192; Роман Олексій. 7-й гарматний полк. Там само, 193-195; Василь Бабій. 9-й гарматний полк. Там само, 197-198; Володимир Галан. 10-й гарматний полк. Там само, 199-201; Його ж. Батерія смерти. (Джерсі Сіті, 1968), 238 с.; Олексій Тишовецький. 11-й гарматний полк. Українська Галицька Армія. Т. 1,202-203; Петро Прудиус. 1-й гарматний полк. Українська Галицька Армія. Т. 2. (Вінніпег, 1960), 91-94; Теодор Мацьків. 3-й гарматний полк. Українська Галицька Армія. Т. 3. (Вінніпег, 1966), 91-94; Любомир Макарушка. Чортківська офензива. Українська Галицька Армія. Т. 4. (Вінніпег, 1968), 6-63; Володимир Гордієнко. Українська Галицька Армія. (Львів, 1991), 110 с.; Микола Литвин, Кім Науменко. Історія ЗУНР. (Львів, 1995), 360 с.; Michal Klimecki. Polsko-ukrainska wojna o Lwow i Wschodniq Galicjg 1918-1919 r Aspekty polityczne i wojskowe. (Warszawa, 1997), 286 s.; Idem. Czortkow 1919. (Warszawa, 2000), 212 s.; Микола Литвин. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. (Львів, 1998), 488 с.; Лев Шанковський. Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія. (Львів, 1999), 396 с.; Maciej Krotofil. Ukrainska Armia Halicka, 1918-1920: organizacja, uzbrojenie, wyposazenie i wartosc sil zbrojnych Zachodnio-Ukrainskiej Republik Ludowej. (Torun: Wydawnictwo Adam Marszalek, 2003), 225 s.; Idem. Armia Halicka jako przeciwnik Wojska Polskiego 1918-1919. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 18. (Львів, 2009), 385-388; Skrukwa G. Formacje wojskowe ukrainskiej “rewolucji narodowej” 1914-1921. (Torun, 2008), 717 s.; Іван Карпинець. Галичина: військова історія 1914-1921. (Львів, 2005), 375 с.; Олександр Дєдик. Чортківська офензива. Ч. 1. (Львів: Астролябія, 2013), 232 с.; Ч. 2. (Львів: Астролябія, 2016), 192 с.; Його ж. Чортківська офензива: найуспішніша операція Галицької армії. (Львів: Астролябія, 2020), 416 с.; Михайло Галущак. За пів кроку до перемоги. Військове будівництво та операції Галицької армії в 1918-1919 роках. (Львів: Апріорі, 2020), 280 с., включаючи праці автора Павло Ткачук. Проблеми відродження національної артилерії в період української революції 1917 року. Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки. Вип. 15. (Луцьк, 2008), 51-59; Його ж. УГА: бойова характеристика. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 18. (Львів, 2009), 312-316; Його ж. Артилерія збройних формувань української революції 1917-1921 рр. Матеріали науково-практичної конференції “Соціально-економічні, психологічні та історичні аспекти трансформації Збройних Сил України”. (Київ, 2009), 354-357; Павло Ткачук, Леонід Кривизюк. Бойові дії артилерійських полків Галицької армії на фронтах польсько-української та більшовицько-української війн. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 21. (Львів, 2012), 761-775; Їх же. Артилерія Галицької Армії: формування, структура, озброєння. Там само. Т. 29. (Львів, 2017), 79-88., ця проблема залишається актуальною і потребує подальшого дослідження.

Розглядаючи бойову діяльність артилерії Галицької армії слід відразу звернути увагу, що на території ЗУНР, де сформувалася ця армія, була повністю відсутня матеріально-технічна база навіть для ремонту артилерійських систем, а також склади амуніції за виключенням біжучих запасів. Трофейні російські та поставлені з східноукраїнських земель гармати та гаубиці відрізнялися калібрами і також потребували організації постачання амуніції. Вирішити ці питання протягом 1918-- 1920 рр. не вдалося. Якщо в умовах позиційної українсько-польської війни 1918--1919 рр. українській артилерії вдалося, використовуючи набутий австрійський досвід, пережити необхідний час для її формування і становлення, відпрацювавши систему твердого управління, чого бракувало наддніпрянцям, то у маневровій українсько-більшовицькій війні 1919--1920 pp. проблеми матеріально-технічного забезпечення далися взнаки. Крім того гарматні полки Галицької армії звичайно діяли у складі і в інтересах своїх бригад самостійно, що вимагало від їх командирів високого рівня підготовки і вміння приймати швидкі ефективні рішення, особливо в умовах постійної нестачі боєприпасів. 1-й гарматний полк бригади Українських Січових Стрільців утворився вже наприкінці грудня 1918 р. на базі артилерійської групи сотника Ярослава Курилюка і прибулих під Львів до бойової групи “Старе Село” коломийської батареї сотника Володимира Тотоєскула (загинув 4 грудня в бою) та батареї сотника Ярослава Воєвідки з бойової групи “Схід”. Таким чином полк склали шість батарей: дві -- з Коломийського гарматного кошу під командуванням сотника Курилюка (76-мм польових гармат) і сотника Теодора Поліхи (76-мм гірських гармат); дві -- Станіславівського -- сотника Івана Балтро і поручника Адама Вайдакевича; дві -- Золочівського -- поручників Івана Балешти і Богдана Грабовецького. Всі останні мали на озброєнні російські 76-мм польові гарматиЯрослав Курилюк. 1-й гарматний полк УГА, 181-182..

Управління полку склали: командир -- отаман Ярослав Воєвідка (5.03.1882--30.03.1920), начальник штабу Петро Прудивус, старшини Василь Семенюк, Нестор Банах, Дмитро Кологон, Степан Григоращук, Михайло Сандуляк. Під час облоги Львова батареї полку займали вогневі позиції в районі Зубри, Сокільників, Сихова. Оскільки бригади II корпусу стояли в облозі Львова й вели головним чином оборонні дії батареї полку вогнем із закритих вогневих позицій обстрілювали ворожу оборону, завдавали ударів по важливих об'єктах міста. Особливо відзначитися їм випало під час травневої 1919 р. офензиви поляків. Батареям часто доводилося прикривати відступ своїх частин, а також у ході Чортківської операції у червні 1919 р.

Після відступу Галицької армії за Збруч у липні 1919 р. полк брав участь у операціях з'єднаних українських армій УНР і ЗУНР на більшовицькому і денікінському фронтах в районі Христинівки, Умані, Жмеринки. Воєнна ситуація змусила Галицьку армію у лютому 1920 р. приєднатися до Червоної. Після реорганізації УГА, коли на базі корпусів утворилися три стрілецькі бригади, 1-й гарматний полк трасформовано у дивізіон, яким після трагічної загибелі (від рук червоного комісара) Ярослава Воєвідки, став командувати сотник Юліан Шепаревич. На той час на його озброєнні були важкі 152-мм гаубиці російського виробництва. Дивізіон припинив існування у квітні 1920 р. після квітневої катастрофи Галицької армії, коли її дві бригади потрапили у польський полон, а 1-а бригада УСС була роззброєна і ліквідована.

2-й гарматний полк сформовано теж на підльвівському фронті у складі Коломийської бригади. Його зародком стала Станіславівська батарея поручника Степана Мацькевича, яка блискуче воювала в львівських околицях (Сокільники, Солонка і Давидів). У грудні на цю ділянку фронту прибули батарея поручника Ігоря Тригука з Коломийського кошу і так звана Козятинська поручника Бориса Власенка, яку надіслав під Львів гетьман П. Скоропадський. Пізніше, вже у травні 1919 р., до них приєдналася батарея поручника Василя Канюки з Коломийського гарматного кошу. Отже ці чотири батареї й склали 2-й гарматий полк, яким командував сотник Степан Мацькевич (23.09.1893--після 1958). На озброєнні батареї Юліана Ціховського були 122-мм польові гаубиці, решта батарей мали 76-мм польові гармати російського зразка.

Навесні 1919 р. полк деякий час складав резерв армії й дислокувався в Роздолі. 16 травня його було перекинуто в III галицький корпус генерала В. Генбачова. Він взяв участь у боях проти наступаючих польських військ, особливо відзначився під Журавно, де вдало підтримував бойові дії 2-ї Коломийської бригади, а також у ході наступальної Чортківської операції. В районі Бурштина його вояки захопили польську гарматну батарею, з якої вели вогонь по ворожій піхоті. На Правобережній Україні у серпні 1919 р. 2-й гарматний полк підтримував наступ своєї бригади на Київ і одним з перших ступив на вулиці столиці України. Згодом бився на денікінському фронті під Козятиним і Монастирищем. Був розформований після приєднання УГА до Червоної Армії в березні 1920 р. Степан Мацькевич. 2-й гарматний полк, 184-186..

3-й гарматний полк був утворений у лютому--березні 1919 р. у складі чотирьох батарей артилерійської групи “Басівка”. Його командиром було призначено сотника Юліана Шепаровича (16.02.1886--28.07.1949), який після Чортківської офензиви був підвищений до рангу отамана Лев Шанковський. Бучаччина в роки визвольної війни 1918-1920. Бучач і Бучаччина. Історико-мемуарний збірник. Ред. Михайло Островерха. (Нью-Йорк-Лондон-Париж-Сидней-Торонто, 1972), 82-84., начальником штабу -- поручника Теодора Мацьківа. Досвідчені старшини очолювали служби: інтендантську -- сотник Олекса Білинський, санітарну -- сотник доктор Іван Злепко, ветеринарну -- четар Теодор Ганкевич, харчову -- четар Володимир Електорович. Усі чотири батареї полку мали на озброєнні по чотири легкі російські 76-мм гармати. Ними командували досвідчені старшини поручник Богдан Попович, сотник Франц Скалець, сотник Володимир Зубрицький, які прибули із Станіславівського кошу, одна батарея прибула із Стрия на чолі з сотником Фрідріхом Матешічем Степан Мацькевич. 3-й гарматний полк, 186.. Батарея сотника Ф. Матешіча у січні-- лютому 1919 р. знаходилася у складі артилерійської групи “Глибока” Микола Литвин. Українсько-польська війна 1918-1919 рр., 158.. Командир батареї був галицьким німцем з Ліденфельда під Миколаєвом і фаховим артилеристом, який закінчив Військову Технічну академію (k. u. k. Technische Militдr akademie) у Медлінгу під Віднем Gerhard Janaczek. Tьchtige Offcirs und rechtschaffene Mдnner. Eine historische bildreise zu den Militдr-Erziehungsanstalten und Bildungsanstalten der k. u. k. Monarchie. (Vitalis Verlag, 2007), 151..

Полк увесь час діяв у складі 3-ї Бережанської бригади, відзначився у ході наступальних Вовчухівської та Чортківської операцій Галицької армії. Згодом улітку 1919 р. успішно бився в районі Старокостянтинова і Житомиру, під Ушомиром у серпні відбивав атаки червоної 44-ї дивізії Миколи Щорса. У жовтні картеччю відбивався від денікінської кінноти під Гайсином. У березні 1920 р. залишки полку увійшли до складу гарматного дивізіону важких гаубиць, командиром якого став отаман Ю. Шепарович.

4-й гарматний полк сформували одним з перших у Галицькій армії. Його основою була гарматна батарея поручника Юрія Полянського (6.03.1892--19.07.1975) Пізніше перший командант УВО (1922-1923), бургомістр Львова (червень-вересень 1941), вчений геолог, професор університету у Буенос-Айресі (1958-1967)., яка воювала у Львові з 6 листопада, де займала вогневі позиції на Високому Замку. Після залишення 22 листопада 1918 р. міста, вона дислокувалася у Винниках, де до неї прилучилася прибувші із Золочева батареї поручників Василя Сорокевича, Володимира Галана, Андрія Бучака, а також ще дві батареї. Вони зайняли позиції на підльвівському фронті в Прусах, Ляшках Мурованих і Дублянах. Окрім гаубичної батареї Володимира Ліницького, усі мали на озброєнні австрійські 76-мм польові гармати. Згадуючи ті часи, сотник С. Мацькевич писав: “З початком березня 1919 р. командант полку сотник Лясковський призначив поручника Володимира Галана командантом 5-ї батареї, а ад'ютантом став четар Ткачук. Поручник Володимир Галан своєю працею і організаційним хистом зробив з цієї батареї найкращу бойову одиницю в цілім полку” Степан Мацькевич. 4-й гарматний полк, 187..

Коли цей старшина прийняв батарею, вона мала чотири австрійські 76-мм легкі гармати. Невдовзі закінчилися запаси артилерійських боєприпасів. Тоді поручник за власною ініціативою привіз із Золочева російські польові гармати і вагон снарядів до них. Наприкінці березня його 5-та батарея мала три вогневі чоти по дві гармати і чоту розвідки. Функції старшого офіцера батареї, який керував вогнем гармат виконував досвідчений фронтовик булавний старший десятник Петро Будзан. Саме батарея В. Галана, яка не раз відзначалася в боях з поляками, стала ядром артгрупи “Південь” у складі чотирьох батарей, а її командир -- командантом групи. Невдовзі він став заступником командира 4-го гарматного полку. Пізніше він написав книгу спогадів “Батерія смерти”, яка побачила світ у США, куди артилерист емігрував і довгий час очолював товариство колишніх вояків УГА Володимир Галан. Батерія смерти, 40-44.. В період відступу 4-ї Золочівської бригади від Львова у травні 1919 р. батареї полку прикривали відхід, прицільним вогнем стримували атакуючих поляків. Командувачі корпусу і армії неодноразово відзначали вдалі дії полку у Чортківській офензиві, в наступі на Київ. Полк припинив своє існування у березні 1920 р.

5-й гарматний полк утворився на північному крилі польського фронту на базі двох батарей 76-мм польових гармат австрійського зразка під командуванням поручника Григорія Давида і четаря Олекси Мельниковича, які діяли в районі Сокаля-Немиріва, В грудні до них приєдналася батарея важких 152-мм гаубиць поручника Володимира Клодницького, яка прибула із Чорткова. Вони брали участь у боях з поляками на території Жовківщини і Равщини. У ході формування з частин групи “Північ” 5-ї Сокальської бригади, в її складі створено гарматний полк під командуванням сотника Августина Циганика. Улітку 1919 р. до нього влилася четверта батарея польових гармат сотника Івана Цап'яка із Золочева Осип Мельникович. 5-й гарматний полк, 189..

Під час польської травневого 1919 р. наступу, коли на 1-й корпус полковника Осипа Микитки навалилися корпуси армії генерала Юзефа Галлєра, що прибула із Франції, 5-й гарматний полк вдало відбивав ворожі атаки, прикриваючи відступ своєї бригади. Особливо відзначився у боях під Золочевом, Зборовом, Тернополем. У ході наступальної Чортківської операції полк прокладав прицільним вогнем шлях стрілецьким частинам у тій же місцевості у напрямку Тернопіль--Зборів--Золочів.

Артилеристи полку проявили себе й на Правобережній Україні, у ході наступу на Київ, одними з перших вступили на його вулиці. Рішучим нападом на казарми Київського кадетського корпусу, четар Осип Мельникович зі своїми бійцями захопив батарею 107-мм важких гармат. Після приєднання галицької армії до червоних, навесні 1920 р. полк було розформовано. Його батареї влилися до важкого гарматного дивізіону, а четаря О. Мельникович із його гармашами й легкими гарматами включили до складу 2-го кінного полку ЧУГА Там само, 190..

Змістовні спогади сотника Романа Фріша відтворюють бойовий шлях 6-го гарматного полку. Його початком була 6-та гарматна батарея поручника Івана Околота з бойової групи “Угнів” на північному крилі фронту. Згодом до бойової групи надійшли: батарея 105-мм гаубиць поручника Івана Ванчура з Золочева, також із Золочівського гарматного кошу прибули батареї четаря Івана Яросевича, поручника Кирила Годованця та поручника Антона Проціва, які мали на озброєнні легкі австрійські польові гарматиРоман Фріш. 6-й гарматний полк, 190-191..

Командиром полку призначено сотника Романа Фріша, галицького німця з Хирова. Він мав грунтовну військову фахову освіту і досвід війни на російському та італійському фронтах. Полк був укомплектований добрими старшинами. “Команданти батерій, -- писав Р. Фріш, -- були досконалими мистцями (віртуозами) в стрілянні, а піхотні курені мали фанатичне довір'я до своїх побратимів-гармашів і це скріплювало їх морально під час боїв. Йдучи назустріч тодішнім тактичним вимогам, командир полку дбав про тісну співпрацю піхоти і артилерії, приділяючи в часи боїв кожному куреневі по одній батареї, а батарею гаубиць держав як готову до бою резерву” Там само, 191..

Полк діяв у районі Крехівського монастиря на Жовківщині, а під час наступу поляків неодноразово рятував галицьку піхоту в критичних ситуаціях, як це було під Кам'янкою Струмиловою. Навесні 1919 р. в зв'язку з браком боєприпасів для австрійських гармат, галицька артилерія повністю перейшла на озброєння російськими польовими гарматами і гаубицями. 6-й полк отримав на озброєння своїх батарей 76-мм польові гармати та достатню кількість снарядів. Це дозволило йому успішно діяти під час наступальних операцій у червні 1919 р., коли він зі своєю Сокальською бригадою пробився до Буська, далеко випередивши інші частини Галицької армії. У серпні в час Київської операції полк суттєво сприяв визволенню Вінниці, Бердичева й дійшов до Києва. Відзначився він під Житомиром й особливо під Літином. Згадуючи той бій, командир полку писав: “Ворог, підтягнувши великі підкріплення, готувався до вирішального наступу на нашу уступаючу піхоту, і напевно був би проломив наші позиції, якби не допомога батерій 6-го полку. В тій дуже грізній хвилі над'їхала нагло кінна батарея поручника Яросевича, заїхала в скаженім розгоні перед уступаючою піхотою, створила живий мур між нашою піхотою та большевиками і з чортівською відвагою отворила страшний барабанний вогонь. Нечайна поява нашої кінної батареї, її бравурний наступ, закритий непроглядною курявою, заскочив так ненадійно большевиків, що вони попали в страшенну паніку і в дикій безтямі втекли назад, переслідувані нашою піхотою і вогнем наших батерій” Роман Фріш. Із днів слави артилерії УГА: Битва під Ліщином. Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1928 рік. (Львів, 1927), 146-150.. Відважний командир батареї поручник Іван Яросевич був у червні 1920 р. підступно вбитий польським вартовим у таборі військовополонених в Тухолі.

7-й гарматний полк був утворений з батарей, розкиданих на 25-кілометровому фронті від Оброшина до Полянки. Вже наприкінці листопада тут діяли дві стрийські батареї поручників Івана Михайліва та Мар'яна Кречківського. Крім того, в піхотних куренях самостійно діяли кілька гарматних чот. На початку грудня в Оброшин прибула теж із Стрия батарея 105-мм гаубиць під командуванням поручника Романа Олексія. Тоді ж прибула на цю ділянку фронту батарея 105-мм гаубиць із Станіславіва поручника Івана Медвідя. У ході реорганізації армії в січні 1919 р. у цьому районі на південь від Львова утворено 7-у Львівську бригаду, а об'єднані в артилерійську групу “Південь-П” батареї склали 7-й гарматний полк, який очолив австрійський німець сотник Ернест Кнейфель. До нього увійшло п'ять батарей: три гарматні і дві гаубичні.

“Завдяки невсипущій праці та організаційному хисту сотника Кнейфеля, -- згадував колишній командир батареї поручник Р. Олексій, -- 7-й гарматний полк скоро став одним з кращих гарматних полків УГА” Роман Олексій. 7-й гарматний полк, 194.. Він, зокрема, відзначав, що гарматні батареї полку тісно взаємодіяли з піхотою. Часто гармати виходили у бойові порядки куренів на пряму наводку, особливо у оборонних боях. Варто зауважити, що командир гарматного полку в бою знаходився з командиром бригади, що забезпечувало чітке управління військами. “Командант бригади сотник Бізанц Пізніше підполковник Альфред Бізанц (15.11.1890-1951), галицький німець, уродженець Дорнфельда (Тернопілля) біля Миколаєва над Дністром, один з кращих польових командирів Галицької армії. разом з командантом гарматного полку, сотником Кнейфелем, -- писав Р. Олексій, -- часто і особисто були на передніх бойових становищах. Цього явища, щоб командант бригади і командант гарматного полку командували своїми частинами у передніх лініях, в часі 1-ї світової війни, не часто можна було бачити” Роман Олексій. 7-й гарматний полк, 194..

8- й гарматний полк неодноразово відзначався як один з кращих у наказах по армії, зокрема наказом від 28 червня 1919 р., яким за проявлений героїзм і мужність у бою командир батареї Степан Когут був підвищений у званні до сотника. 7-й полк брав участь у боях з більшовицькими військами улітку 1919 р. під Старокостянтиновом, Любаром, Житомиром, а згодом з денікінцями. Після приєднання до Червоної армії на базі полку сформовано окремий важкий гаубичний дивізіон на чолі з Р. Олексієм. Він мав на озброєнні 122-мм гаубиці та 152-мм далекобійні гармати. Входив до складу 44-ї радянській дивізії. У ході квітневого 1920 р. антирадянського заколоту галицьких бригад, артилеристи колишнього 7-го полку потрапили у польський полон і були скеровані у табори на території Польщі. Між іншим, свої гармати вони встигли передати повстанському формуванню отамана Волинця, який воював проти більшовиків.

9-й гарматний полк у складі Самбірської бригади утворився дещо пізніше інших, оскільки у підпорядкуванні бригади була артилерійська група “Глибока” сотника Григорія Сенечка (з 1 березня 1919 р. -- сотник Вільгельм Майнль). Вона мала чотири батареї і забезпечувала бойові дії бригади на південному крилі фронту. Але на початку травневої офензиви поляків ця артгрупа разом з куренями Гірської бригади була відрізана від головних сил III корпусу й змушена перейти чеський кордон, де й була інтернована. Із інших батарей, які діяли на цій ділянці фронту, створили 8-й гарматний полк на чолі з сотником Омеляном Царевичем, якого невдовзі замінив сотник Омелян Бранднер. Полк склали три батареї: дві -- 76-мм польових гармат під командуванням сотника Омеляна Царевича і поручника Івана Попеля та батарея далекострільних 107-мм гармат четаря Костинчука. Полк брав участь у всіх боях Галицької армії й припинив своє існування у березні 1920 р. Дмитро Микитюк. Організаційна структура Української Галицької Армії. Українська Галицька Армія. Т. 1. (Вінніпег, 1958), 126..

10-й гарматний полк Белзької бригади був сформований на базі артилерійської групи сотника Біркенава, яка діяла в районі Кристинополя (нині Червоноград). До нього входили чотири батареї, що прибули з Золочівського кошу під командуванням поручників Августина Бабія, Костянтина Сіві, та хорунжих Ярослава Грицкевича і Петра Юлійчука. На озброєнні полку були 76-мм польові гармати спочатку австрійського, а з березня -- російського зразка. Полк мав 16 гармат, близько 300 вояків і 370 коней Василь Бабій. 9-й гарматний полк, 197..

Полк неодноразово відзначався у боях, особливо на Правобережній Україні у наступах і визволенні Бару, Жмеринки, Вінниці, Бердичева й Києва. Восени 1919 р. під час боїв з денікінцями епідемія тифу переполовинила його особовий склад. Коли ж у складі Червоної армії розгорнулася реорганізація галицької артилерії, людей вистачило лише на дві батареї, які увійшли до складу 2-го легкого артдивізіону сотника В. Бабія. Артилеристи дивізіону брали активну участь у протибільшовицькому виступу 1920 р. й намагалися приєднатися до Армії УНР. Але, опинившись між кіннотою Котовського і поляками, змушені були скласти зброю перед польськими уланами, яким дісталося 18 гармат і 340 коней. Особовий склад сотник В. Бабій вивів частково до Кам'янця-Подільського, де знаходилася Армія УНР. Кілька груп повернулися в Галичину Там само, 198..

11-й гарматний полк був сформований наприкінці травня 1919 р., коли Галицька армія знаходилася у так званому “трикутнику смерти” (затиснута польськими військами у трикутник між річками Дністер, Стрипа і Збруч), у ході реорганізації армії. Його командиром було призначено досвідченого хороброго наддніпрянського старшину отамана Кирила Карася, який добровільно прибув до Львова на початку листопада 1918 р. і воював спочатку рядовим у козацькому загоні ім. Гонти. Згодом у бою з поляками здобув дві гармати, очолив чоту, потім батарею.

До полку увійшли чотири батареї 76-мм польових гармат, сформовані Золочівським кошом, якими командували поручник Іван Белешта, четарі Андрій Козак, Михайло Ліщинський, сотник Володимир Галан. Зрештою В. Галан невдовзі був призначений заступником командира полку. У своїй книзі “Батерія смерти” він розповів про бойові заслуги полку, зокрема у Чортківській офензиві (8--28 червня 1919 р.) та Київській наступальній операції, коли він підтримував дії своєї Янівської бригади. Галицькі артилеристи билися за визволення Великої України з таким же патріотичним піднесенням, як і за рідну Галичину. У Вінниці галичани зустрілися з Головним Отаманом Симоном Петлюрою. “Була це наша перша зустріч з людиною, -- писав він, -- на якій лежить відповідальність за долю українського народу. І ця зустріч ще більше скріпила нашу надію на те, що під його проводом ми здобудемо Київ і підемо на Львів” Володимир Галан. Батерія смерти, 91..

Знекровлена безперервними боями на більшовицькому і денікінському фронтах улітку й восени 1919 р. та пошматована тифом Галицька армія змушена була йти на переговори з денікінцями, а пізніше з більшовиками. У ході реорганізації армії в ЧУГА, найкраще укомплектовану батарею під командуванням В. Галана скеровано на польський фронт під Літин, решта людей увійшли в резервну батарею у Вінниці. Командиру полку К. Карасю вдалося дістатися до Армії УНР, де він очолив гарматний полк і героїчно загинув у бою з більшовицькою кіннотою в липні 1920 р. під Чорним Островом Володимир Галан. 10-й гарматний полк, 201..

12-й гарматний полк у складі Стрийської бригади сформовано навесні 1919 р. із трьох батарей Стрийського кошу. Командиром полка призначено сотника Омеляна Бранднера, начальником штабу хорунжого Михайла Нижника, а батареями командували поручники Іван Лазор, Віктор Стафіняк, Петро Гнатківський і четар Гриць Пушкар. На їх озброєнні були 76-мм російські польові гармати. Полк брав участь у всіх боях Галицької армії, особливо відзначився під Жмеринкою, коли підтримував наступ 3-ї Залізної дивізії полковника О. Удовиченка із Армії УНР. Згадуючи ті бої, колишній перший старшина батареї четар Омелян Тишовницький відзначив сміливі й вдалі дії командира батареї В. Стафіняка. Коли українська піхота зупинилася на відкритому полі під гарматним і кулеметним вогнем, “ціла його батарея виїздить із-за горбка, в шаленім розгоні займає серед чистого поля зовсім відкрите бойове становище і прямим вогнем (картачами) б'є по ворожій піхоті”. Бій закінчився перемогою українців. Під час реорганізації армії в лютому-березні 1920 р. батареї 10-го полку увійшли до складу 3-го гарматного полку легкої артилерії на польському фронті Омелян Тишовецький. 11-й гарматний полк, 202-203..

Дванадцятий гарматний полк Галицької армії сформовано у червні-липні 1919 р. у складі Тернопільської бригади. Його командиром був сотник Іван Слезак. Мав він три батареї 76-мм польових російських гармат. Однією з них командував сотник Олексій Баб'юк. Полк проіснував всього кілька місяцівТам само, 203-205..

Вже наприкінці березня -- у квітні 1919 р. галицька артилерія через відсутність амуніції була змушена відмовитися від австрійських гармат і гаубиць та перейти на російські зразки, технічні характеристики яких приведені у таблиціБог войны. (Москва, 1979), 15..

Українському війську протистояло значне краще озброєне польське військо. Перші польські гарматні частини на Галицькому фронті 1918--1919 рр. формувалися на базі гарматних батарей і дивізіонів польських легіонів, сформованих у складі австро-угорської армії. Кожен польський легіон мав гарматний дивізіон у складі двох батарей: 75-мм польових гармат і 105-мм легких гаубиць німецького виробництва. Сформована у Франції польська армія генерала Йозефа Галлера була озброєна артилерійськими системами французького виробництва, які на той час належали до найкращих зразків польової артилерії. З деяким запізненням, порівняно з Галицькою армією, у квітні-травні 1919 р. було здійснено реорганізацію польського угруповання на галицькому фронті й на базі бойових груп сформовано дивізії та у їх складі гарматні полки. Але повністю уніфікувати ці одиниці не вдалося й структура та чисельність особового складу, кількість артилерії в дивізіях була різноманітною. Найбільшою за чисельністю була підльвівська група полковника Владислава Сікорського, яка у березні мала два полки артилерії у складі 8 батарей або 31 гармат. Реорганізована у дивізію, вона розгорнула артилерію у бригаду, яка мала 54 гармати на 17 тис. вояків Michal Klimecki. Polsko-ukrainska wojna o Lwow i Wschodniq Galicjg 1918-1919 r., 161.. 3-я дивізія генерала Зигмунта Зєлінського (10 тис. вояків) мала три гарматні полки або 48 гармат. Водночас дивізія полковника Даніель Конаржевського мала всього один полк (18 гармат), а Волинська група полковника Генріха Мінкевича -- у одному гарматному полкові -- 12 гармат. Всього ж, за підрахунками учасника війни й військового історика Вітольда Гуперта, на початку травня 1919 р. на Галицькому фронті поляки мали 31 тис. багнетів і 45 батарей артилерії або 154 гармати Witold Hupert. Zaj^cie Malopolski Wschodniej i Wolynia w roku 1919. (Lwцw-Warszawa, 1928), 33.. Варто зауважити, що за даними польської розвідки Галицька армія у ті дні мала 60 тис. бійців і 50 батарей артилерії або 200 гармат Российский государственный военный архив. Фонд 308. Оп. 9. Спр. 582. Арк. 206..

Але далі ситуація почала швидко змінюватися на користь польської сторони. Впродовж 1919--1920 рр. Антанта надіслала Польщі 327 тис. гвинтівок, 2600 кулеметів та 1494 гармат Николай Какурин, Владимир Меликов. Война с белополяками 1920 г. (Москва, 1925), 44.. Згідно з новими штатами до складу дивізій увійшли артилерійські полки, кожен з яких мав три дивізіони: два -- легкої артилерії по три батареї і дивізіон важкої, всього дев'ять батарей -- 36 гармат.

Галицька артилерія мусила компенсувати нестачу гармат і снарядів високим рівнем підготовки особового складу і прицільною стрільбою. Високі бойові якості артилерії Галицької армії особливо виразно проявилися у Чортківській операції 8--28 червня 1919 р. Ця операція досі викликає подив у дослідників. Військовий історик Осип Думін писав: “УГА з великим розгоном відкинула противника далеко на захід, малощо не під самий Львів. Був це дійсно великий подвиг. Як стратегічне твориво, червнева офензива вписала найкращу сторінку в історію УГА і щойно тоді виявилось, який величезний запас моральних сил крила в собі ця невелика, але споєна одним жагучим поривом армія” Антін Крезуб. Нарис історії українсько-польської війни, 1918-1919, 143.. При цьому співвідношення сил станом на 8 червня 1919 р. було не на користь Галицької армії, яка за підрахунками польського історика, учасника тих подій Вітольда Гуперта мала близько 10 тис. багнетів, тоді як поляки мали до 28 тис. багнетів і шабель та 100 гармат Witold Hupert. Zajqcie Malopolski Wschodniej i Wolynia w roku 1919, 88.. Щоправда,

Лев Шанковський стверджував, що українці мали в бойовому стані 16,5 тис. вояків і 144 гармат Лев Шанковський. Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія, 159.. “Чисельно й технічно польська армія була сильніша, як Галицька армія, -- зауважував він, -- але, незважаючи на те, Галицька армія розбила її в кількох блискуче запланованих і виконаних операціях та змусила поляків до безперервного відвороту, аж на лінію Броди--Олесько--Белзець--Гологори--Перемишляни--Стратин--Княгиничі--Букачівці” Там само, 158..

Усі військові історики, які досліджували Чортківську операцію відзначали потужний внесок галицької артилерії. “До тактичних успіхів Чортківської офензиви причинилася знаменита артилерія Галицької армії, -- писав Л. Шанковський, -- яка в першому відвороті зберегла свою силу (до 50 батарей), переважала польську артилерію чисельно і тактично” Там само, 160.. Тодішній булавний (штабний) старшина, згодом історик і видавець Богдан Гнатевич теж підкреслював: “Коли в стратегічному відношенні її [Чортківської операції -- П. Т.] успіх треба вписати на рахунок проводу Начальної Команди і корпусів, головно Другому, то тактичні успіхи завдячують стяги У.Г.А. у великій мірі артилерії. В Чортківській офензиві вони виявила свою повну вартість”Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). Вид. 4. (Львів, 1992), 511..

Ця праця певною мірою підсумувала стан дослідження історії галицької артилерії у 1918--1920 рр., але проблема потребує ще багато уточнень і пошуків.

76-мм гірська гармата Шнейдера 1909 р.

76-мм гармата 1902 р.

107-мм гармата 1910р.

122-мм гаубиця 1910 р.

152-мм гаубиця 1910 р.

Альфред Бізанц

Артилерія на марші (1919)

Отаман Ярослав Воевідка

Старшини 3-го гарматного полку ГА - 1919

Размещено на Allbest.ru