Життєвий шлях Івана Карабиця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життєвий шлях Івана Карабиця

Євген Мудрий

(студент IV курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центрально-українського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка) Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Растригіна А. М.

Постановка проблеми. Іван Федорович Карабиць є визначним українським композитором, диригентом, музично-громадським діячем. За свій недовгий земний шлях, народний артист України, професор Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського, член правління Національної спілки композиторів України, член правління Українського фонду культури і Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО вніс непересічний внесок у національну музичну культури України. Його ім'я ще за життя було добре відоме не тільки на Батьківщині, а й в усьому світі. Постать відомого на світових теренах митця, в українській культурі займає особливе місце, оскільки його творча діяльність була багатогранною і різноманітною. За своє досить коротке життя, Іван Карабиць виявив себе як яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, чудовий педагог і видатний музично-громадський діяч. Його творчий доробок проявився буквально в усіх музичних жанрах. Це симфонічні, кантатно-ораторіальні, інструментальні твори, концерти для оркестру, фортепіано з оркестром, вокальні цикли, понад 50 естрадних пісень, музика до художніх та анімаційних фільмів, театральних вистав.

Аналіз досліджень і публікацій. До вивчення й дослідження творчого доробку Івана Федоровича Карабиця зверталася низка вітчизняних музикознавців. Найбільшої уваги науковці приділяли монументальним інструментальним та вокально-інструментальним творам І. Карабиця (В. Драганчук, Л. Мельник, І. П'ятницька-Позднякова, І. Пясковський, Л. Рязанцева, А. Терещенко, С. Турнєєв, Б. Янюк). Не менш активно досліджувалася тематика, пов'язана з характеристикою музичного стилю композитора (О. Берегова, В. Задерацька, Л. Кияновська, О. Копелюк, О. Маркова). Предметом дослідження академічної камерно-вокальної творчості композитора з точки зору музикознавства присвячено розвідки Г. Єрмакової, О. Галузевської, О. Гуркової. Вагомим внеском у дослідження творчих досягнень митця, стала дисертація В. Кущ, присвячена пісенній творчості І. Карабиця, в якій схарактеризовано естрадний пісенний доробок І. Карабиця у його інтонаційно-стильових та драматургічних вимірах та представлено значення пісенної творчості композитора для розвитку української естрадної музики. Разом з тим, у дослідженні життєвому шляху видатного українського композитора все ще залишається досить багато нерозкритих сторінок, що зумовило вибір теми нашого дослідження.

Мета статті - висвітлити найбільш яскраві віхи життєвого шляху Івана Карабиця. карабиць композитор музичний

Виклад основного матеріалу. На півдні Донеччини у грецькому поселенні Ялта 17 січня 1945 року народився видатний український композитор і громадський діяч - Іван Карабиць. Його батько мав грецьке походження, і ця обставина ймовірно зіграла неабияку роль у становленні композитора. Річ у тім, що Сталін до греків ставився з особливою нелюбов'ю. І ще в 30-ті роки десятки тисяч греків були репресовані й знищені в сталінських концтаборах Перед початком другої хвилі гонінь на греків по закінченню Другої світової війни, сім'я Карабиця виїхала з рідної Ялти до Дзержинська (наразі- невеличке містечко Торецьк, поблизу Горлівки на Донеччині), де про грецьке походження Карабиців ніхто не знав, і цей переїзд врятував сім'ї життя. Утім, грецьке походження композитора лишалося тривалий час таємницею, навіть для його майбутньої сім'ї. А вміння берегти таємниці та бути гранично зосередженим і сконцентрованим стало рисою характеру композитора на все життя. Його батько працював водієм в автогосподарстві, мама - учителем початкових класів. Інтерес до музики у Вані проявився в ранньому віці. У школі він любив уроки співу, брав активну участь в шкільному хорі, відвідував музичний гурток у міському Будинку піонерів і школярів, яким керував композитор Євген Іванович Седнєв. У п'ятдесяті роки Дзержинськ славився не тільки високими досягненнями шахтарів, а й міською капелою, створеною в приміському Палаці культури, якою керував чудовий організатор дозвілля городян і шкільний вчитель співу Аркадій Семенович Коганович. При капелі було і дитяче відділення, тут вперше лунав дзвінкий голос юного соліста Вані Карабиця. У цей період в Дзержинську ще не було музичної школи і училища. Тож, залучення дітей до музики було лише в хорових гуртках, де з азами гри на фортепіано Ваня почав знайомитися в фортепіанному гуртку при Будинку піонерів і школярів. Викладачі співу і керівники гуртків відзначали у хлопчика абсолютний музичний слух і радили батькам потурбуватися про вступ у музичне училище.

У тринадцять років Іван Карабиць успішно закінчив семирічку і постав перед екзаменаторами Артемівського музичного училища. У 1963 р. він закінчив його по класу фортепіано, і вже у 1961-1963 рр. працював концертмейстером училищного хору, тоді ж почав писати музику. По закінченню Артемівського музичного училища (нині - Бахмутський коледж мистецтв, який носить ім'я композитора), у 1963 році, Іван Карабиць вступає до Київської консерваторії на фортепіанне відділення. Звичайно, його підготовка була не такою доброю, як у місцевих хлопців, але викладачі відразу помітили, що він дуже талановитий, і вирішили, що його треба якось затримати, зачепити. Іван випадково проговорився, що складає свою музику. Тоді зібрали комісію, а композиторів Левка Ревуцького та Бориса Лятошинського спеціально запросили, попросивши, щоб вони прослухали хлопчика. Лятошинський побачив в ньому талант і забрав його у свій клас. Так Іван Карабиць потрапив на композиторський факультет у клас Бориса Лятошинського.

Борис Лятошинський був одним із найбільш незручних для тодішньої партійної верхівки композиторів. І хоча в його доробку були окремі твори, що улещували світогляд фанатичних комуністів (опера "Щорс", "Урочиста кантата"), все ж абсолютна більшість творів - це цікаві, модернові творчі знахідки, які не могли не обурити членів парткому. Лятошинський постійно зазнавав від них нищівних дорікань, не без ризику повторити трагічну долю Леонтовича чи Хоткевича. Утім, вперте небажання здаватися та йти своїм шляхом від Лятошинського передалось і його учням, зокрема - у майбутньому відомим композиторам- "шістдесятникам" - Валентину Сильвестрову, Леоніду Грабовському, і молодшому їхньому однокашнику - Івану Карабицю. Щоправда вже на другому курсі Іван Карабиць вимушений був перервати навчання, оскільки всіх хлопців призивного віку мобілізовували до лав армії. Так Іван Карабиць опинився на знаменитій своїми важкими умовами й зверхнім відношенням керівництва до солдат, військовій базі "Десна". На щастя Борису Лятошинському вистачило впливу, щоб через кілька місяців перевести молодого композитора до Ансамблю пісні і танцю Київського військового округу, де, до речі, починали свій творчий шлях чимало відомих музикантів, а в 1967 році - поновити в консерваторії, де Іван Карабиць зустрів свою майбутню дружину, музикознавицю Маріанну Копицю.

Семидесяті роки ХХ ст. стають часом активної композиторської діяльності, де автор проявляє своє неординарний талант у багатьох музичних жанрах, привносячи в українську музичну культуру України "вітер змін". З 1972 року Іван Федорович стає членом Спілки композиторів України (СКУ); обирається до складу правління СКУ і СК СРСР, стає головою правління Музфонду України (1979-1983), заступником голови правління СКУ з питань міжнародних зв'язків та керівником комісії масових жанрів. З тих пір важливою частиною життя Івана Карабиця стала громадська та музично- організаційна діяльність.

У 1983 році Іван Карабиць стає викладачем Київської консерваторії (ніні Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського). Його студентами й послідовниками стали В. Польова, А. Рощенко, А. Бондаренко, О. Ільницька, В. Ракочі, А. Гончаров, Н. Яремчук та ін. У 1990 році, коли Україна звільнилася від радянських лещат, саме Івану Карабицю вдалось заснувати фестиваль "Київмузикфест", який став аналогом "Варшавської осені" і гідно представляв мистецьку Україну на світовій арені. Завдяки міжнародним зв'язкам на цей фестиваль приїжджали композитори зі США, Канади та країн Європи. В ті ж часи Іван Карабиць став співорганізатором відомого конкурсу піаністів пам'яті Горовиця, а також ансамблю "Київська камерата" що спеціалізувався на виконанні сучасної музики. Примітно, що попри можливість емігрувати, якою скористались, наприклад, Леонід Грабовський чи Мирослав Скорик, Карабиць постійно працював в Україні, вкладаючи свою енергію у розвиток музичного життя столиці. З 1998 року Іван Федорович працював професором Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського й залишався членом правління Національної спілки композиторів України. Протягом 90-х років Іван Карабиць брав участь в роботі Всеамериканської асоціації адміністраторів музичних навчальних закладів (м. Міннеаполіс, США), виступав з лекціями про українську музику в Українському інституті Америки (Нью-Йорк), в Університеті штату Невада (США), був запрошений Чикагським симфонічним оркестром як composer in residence. Він був одним із перших сучасних композиторів нашої країни, чиї твори виконувалися в Нью-Йорку, знаменитому Корнегі-Холі.

Іван Карабиць помер у 2002 році, фактично через некомпетентність київських лікарів, що не змогли вчасно поставити правильний діагноз. На жаль, ми не знаємо, скільки планів композитора лишилося не втіленими. І, на жаль, ми вже ніколи не дізнаємося, яку позицію Іван Карабиць зайняв би в часи Помаранчевої революції і подальших буремних подій нашої історії, пов'язаних з окупацією України російською хунтою. Відомо, що Іван Карабиць був не тільки однокласником, але й другом Валентина Сильвестрова, який підтримував Євромайдан дуже гаряче та присвятив цій події свої хори. "Кожна людина у своєму житті може пройти шлях культури - або, як кажуть філософи, шлях кесаря - і шлях зерна, тобто шлях проростання і плодоносіння. Саме таким шляхом зерна є життя Івана Карабиця.

За свій недовгий земний вік Карабиць виявив себе як яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, прекрасний педагог і видатний музично-громадський діяч. Ось що казали про Карабиця люди які його близько знали: "Від предків роду свого успадкував Іван такі риси, як працьовитість і толерантність, доброту і милосердя, глибоку, часом вулканічно-вибухову емоційність, що уживалася з сентиментально-елегійними її проявами. Впевнена і в іншому - корінневе відчуття патріотизму, не кон'юнктурно-галасливого, а внутрішньо-глибинного, було притаманне Іванові до кінця життя. Зовсім недавно, минулої зими, знаючи, що він мріє відродити постановку опери-ораторії "Київські фрески", я спитала, чи не хоче він зробити деякі редакційні акценти. "Я не зміню в цьому творі жодної ноти!" - з інтонацією активної впевненості відрубав він у відповідь. Так, він дуже любив свою землю - це була його біль і надія. "Іван Федорович, при такій досить стриманій зовнішній манері поведінки, був людиною глибоко пристрасною, що підтверджує багато сторінок його творчості. Якщо додати до такої характеристики ще і гостре почуття гумору, то мимоволі відчуваєш спільність між ним та його вчителем - Борисом Миколайовичем Лятошинським"[4].

Вдова композитора, Копиця Маріанна Давидівна - доктор мистецтвознавства, професор кафедри історії української музики та музичної фольклористики Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського, заслужений працівник освіти, член Національної спілки композиторів, згадує під час презентації своєї книги про нього: "Я щаслива, що інтерес до його творчості не згасає, а навпаки - зростає. Я не дуже переймалася його творчістю, тому що вважала, що люди близькі можуть бути упередженими, необ'єктивними, занадто емоційними. Тому цим повинні займатися відсторонені особи. Він дуже поспішав жити! Давайте цінувати своє і його пропагувати! [2].

Маріанна Копиця і композитор Іван Карабиць заснували династію академічних музикантів: вони виростили Іванку, музичну журналістку і ведучу авторської програми на радіо "Аристократи", і сина Кирила - диригента, який закінчив Київську та Віденську консерваторії. Зараз він гідно продовжує справу батька, успішно диригує симфонічними оркестрами, його ім'я вже добре відомо в європейських країнах і США, на цей час він керує Борнмутським симфонічним оркестром в Великобританії, і в 2015 році отримав нагороду Королівського філармонічного товариства як диригент року. Також, Іван Карабиць виявив себе як яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, прекрасний педагог і видатний музично- громадський діяч. До якої б сфери діяльності ні звернувся художник, він всюди зміг сказати нове слово, відкрити нові горизонти і прокласти нові шляхи. Як казав його син: "Батько завжди говорив, що якісний композитор - той, хто залишив після себе хоч одну мелодію". Сам композитор як ніколи відповідає цьому життєвому кредо. Все, чого досяг Іван Карабиць, можна сказати, з нульової відмітки, йдучи життєвим і мистецьким шляхом - це перемога, - над роками, долею, життям, його злетами і падіннями [3].

Висновок

Україна дала світу такого велетня людського духа, як Іван Карабиць. Своєю творчістю він відкрив шлях до пізнання справжньої краси. Висока майстерність, мистецька культура, драматична наснага цього видатного майстра служитимуть прикладом для митців багатьох поколінь. Іван Карабиць був діячем культури, у прямому сенсі цих слів, діячем нового покоління - із сучасним, широким поглядом на світ, тим, що вміє передбачати спрямовані вже у ХХІ столітті тенденції його розвитку, а тому мислити і чинити далекоглядно, стратегічно.

Список використаних джерел

1. Іван Федорович Карабиць: до 75-річчя від дня народження українського композитора, диригента, народного артиста України. Електронний ресурс. Режим доступу: http://younglibzp.com.ua/ivan-fedorovich-karabic-do-75-richchya-vid-dnya-narodzhennya- ukra%D1%97nskogo-kompozitora-dirigenta-narodnogo-artista-ukra%D1%97ni/

2. Любов Кияновська-"Сад пісень Івана Карабиця",Київ, "Музична Україна",2017. 284с.

3. Іван Карабиць: Ми усі втомлені "бігом". Електронний ресурс. Режим доступу: https://uain.press/blogs/do-75-littya-ivana-karabytsya- 1154091

4. НАУКОВИЙ ВІСНИК. Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. ВИПУСК 31. Статті і спогади про Івана Карабиця. (Пам'ятай про життя). Київ, "Центр музичної інформації НСКУ", 2003. 226c.

5. ТОП-100 людей культури України. Електронний ресурс. Режим доступу: https://nv.ua/ukr/project/top-100-kultura-40008782.html

Размещено на Allbest.ru