Як Україна не стала failed state

Ю. Мєшков узяв курс на зближення з Росією, обравши пріоритетним напрямом економічну інтеграцію, входження у рубльову зону та розширення присутності російського бізнесу на півострові. Для реалізації цієї стратегії були залучені російські фахівці, зокрема, до уряду автономії на посаду віцепрем'єр-міністра було призначено російського економіста Є. Сабурова. У травні 1994 р. кримський парламент ухвалив рішення відновити положення конституції 1992 р. щодо розбудови відносин з Україною на основі окремого договору. Перед цим за указом Ю. Мєшкова було проведено "опитування кримчан" з цього питання, стосовно запровадження подвійного громадянства та надання указам президента Криму статусу законів. Усі вони отримали схвальну відповідь більшості опитаних. Водночас відновилися спроби розхитати ситуацію у Севастополі: у переддень Дня незалежності України, 23 серпня, міська рада демонстративно ухвалила звернення про визнання міста російським.

Сепаратистські сили у Криму зіткнулися з активною протидією з боку Києва. На середину 1994 р., після позачергових парламентських і президентських виборів, політична ситуація в Україні стабілізувалася. З кінця літа 1994 р. Л. Кучма поставив силовим структурам завдання активніше протидіяти кримському сепаратизму, але без застосування сили, відкинувши варіант запровадження надзвичайного стану на півострові. Віцепрем'єр Є. Марчук був призначений тимчасовим спеціальним уповноваженим Президента України в АРК. Розпочалися переговори з місцевими елітами, які не мали спільної думки щодо обсягів владних повноважень. У вересні 1994 р. кримський парламент ухвалив новий варіант конституції, який суттєво зменшував повноваження президента. У відповідь Ю. Мєшков підписав указ про розпуск парламенту і концентрацію всієї повноти влади у своїх руках. Верховна Рада АРК не тільки проігнорувала цей указ, але й відправила у відставку "російський" уряд. Новим головою Ради міністрів став А. Франчук (його син був одружений з донькою Л. Кучми Оленою). За такої розстановки сил Президент України ухвалив рішення про переведення кримських управлінь Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Міністерства юстиції під прямий контроль центральної влади. Л. Кучма згадував: "У ці дні і Мєшков, і Цеков постійно висіли у мене на телефоні, поперемінно вимагаючи моєї підтримки один проти одного, приїздили до мене особисто, щоб знову-таки витребувати додаткові повноваження. У довгих розмовах я закликав їх до спокою і дотримання букви закону" Кучма Л. Про найголовніше. Київ, 1999. С. 108.. "Кримську кухню" добре описав екссекретар РНБО України В. Горбулін: "...В Сімферополі досяг апогея конфлікт між тогочасними кримськими лідерами Мєшковим і Цековим. О п'ятій ранку мені подзвонив Володимир Радченко (тоді він був міністром внутрішніх справ): "Два озброєних угруповання ось-ось зачепляться одне з іншим, якщо зіткнення відбудеться, постраждають невинні люди". Мабуть, саме тоді я зрозумів, що таке бути політиком у нашій державі. У той ранок я не зміг знайти Євгена Марчука, який на посаді віцепрем'єра курирував силові відомства. Спікер Олександр Мороз терміново від'їхав до Чернігова, а прем'єрміністр Віталій Масол був зайнятий збором грибів десь у лісових хащах. Тоді нам з Радченком прийшлося витягувати усі перші (і найважчі) переговори на собі. До цього я ніколи так грубо і так жорстко з незнайомими мені людьми не розмовляв. Вже потім, коли до нас приєдналися Маліков, Удовенко, Дацюк і Разумков, ми, увесь час підтримуючи зв'язок з Президентом, змогли погасити конфлікт" Горбулін В. Через роки, через відстані... Держава та особистість. Київ, 2006. С. 321..

Після підписання Будапештського меморандуму в грудні 1994 р. відкрилося вікно можливостей для активніших дій у Криму з огляду на посилення міжнародних позицій України. 17 березня 1995 р. Верховна Рада України скасувала конституцію Криму та ліквідувала посаду президента автономії. Водночас з рішенням українського парламенту у Криму була проведена спецоперація українських силовиків, які заблокували будівлю парламенту автономії, де містилася резиденція "президента". Ю. Мєшков був заарештований і згодом переданий російській стороні.

31 березня Л. Кучма своїм указом перепідпорядкував кримський уряд безпосередньо Кабінету Міністрів України, а глава уряду АРК мав призначатися Президентом України за поданням голови парламенту автономії. Кабмін України також мав призначати кримських міністрів (за поданням місцевого прем'єра). Київ висловив готовність до більшого врахування соціально-економічних потреб регіону - міністру Кабінету міністрів України В. Пустовойтенку було доручено координувати роботу органів влади з вирішення проблемних питань АРК.

У відповідь на дії офіційного Києва парламент автономії 20 квітня звернувся до української влади - з вимогою скасувати свої рішення, і до російської влади - "застосувати заходи щодо захисту співвітчизників". Однак на той час Росії вже було не до Криму: увага була поглинута війною у Чечні. На запит кримського парламенту російський політикум відгукнувся лише гострими політичними заявами. Однак парламент автономії продовжував нагнітати ситуацію і призначив на 25 червня референдум з низки питань: по-перше, щодо згоди кримчан з ухвалою Верховної Ради України скасувати кримську конституцію, по-друге, щодо "створення економічного та політичного союзу трьох держав - Білорусії, Росії, України". Український парламент своєю чергою увів мораторій на проведення референдумів, а правоохоронні органи оскаржили в судах рішення кримського парламенту. У підсумку, наприкінці травня кримський парламент скасував власні незаконні рішення.

Важливим аспектом стабілізації ситуації навколо Криму стало те, що офіційному Києву вдалося забезпечити собі підтримку з боку Заходу. 11 травня в українській столиці перебував з візитом президент США Б. Клінтон, і серед інших питань президенти України та США обговорювали й проблеми кримського сепаратизму та румунських амбіцій щодо "повернення територій". Переговори були вдалими, і Україна спромоглась не тільки утримати Росію від активного втручання у справи півострова, але й добитися прогресу у переговорах щодо Чорноморського флоту. У червні 1995 р. президенти Л. Кучма та Б. Єльцин домовились про роздільне базування флотів держав: штаб російського флоту мав розташовуватися у Севастополі, а українського - у Донузлаві.

Отже, перед кримськими елітами постала необхідність шукати компроміси з Києвом. У листопаді 1995 р. була ухвалена нова конституція автономії, у якій вже не було ні вимог договору з Україною, ні посади президента. Вона була схвалена Верховною Радою України за винятком преамбули та деяких норм (зокрема, Севастополь не включався до складу автономії). Новий статус АРК та м. Севастополь був закріплений і у Конституції України 1996 р. У жовтні у російському парламенті знову спробували запустити процес перегляду статусу Севастополя. Але МЗС РФ зробило заяву, що питання статусу міста "не є предметом переговорів з Україною", тим самим припинивши офіційну дискусію.

Логічним фіналом суперечок України та Росії навколо "радянського спадку" в Криму стало правове оформлення концепції присутності Чорноморського флоту на українській території. У травні 1997 р. була підписана низка міждержавних угод, які визначили:

— принципи розподілу флоту та інфраструктури (формально вони розподілялися за формулою 50 на 50 %, але частина передавалася Україною на погашення боргів перед Росією, проте Україна залишила за собою право базуватися у Севастополі);

— умови базування ЧФ РФ на український території (Росія до 28 травня 2017 р. здобула право оренди військових баз у Севастополі, Федосії та тимчасово (на період ремонтних робіт) у Миколаєві);

— умови розрахунків у контексті розподілу ЧФ (орендна плата Росії йшла у рахунок погашення державних боргів України).

Під час визначення строків оренди Чорноморського флоту РФ головними чинниками стали економічні розрахунки. За свідченням В. Горбуліна, Росія спочатку запропонувала 25 років, Україна наполягала на 15-ти, зупинилися на 20ти: "Це був не політичний строк, а економічний, оскільки оплата Росією оренди давала Україні можливість розрахуватися з газовими боргами. Росія узяла зобов'язання щорічно сплачувати за оренду 97 млн дол." Горбулин В. Без права на покаяние. С. 69..

Зазначені угоди дали зелене світло підписанню так званого великого договору - "Про дружбу, співробітництво та партнерство Російської Федерації та України" Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_006. Він завершив процес "цивілізованого розлучення", розпочатого "Актом проголошення незалежності України" та Біловезькими угодами, та тимчасово зняв небезпеку переростання міждержавних суперечностей у гарячий воєнний конфлікт. Показово, що внаслідок гострих дискусій усередині Росії ратифікація договору затягнулась більш ніж на півтора року. Після важкого проходження у Держдумі та Раді Федерації 1 квітня 1999 р. Б. Єльцин підписав ратифікаційні грамоти.

Після укладання "великого договору" України та Росії кримські еліти почали інтенсивно інтегруватися в українську політичну систему. Це було закріплено у новій кримській конституції, розробленій за ініціативи Л. Грача - народного депутата України від Криму, одного з найвпливовіших функціонерів Компартії України. Парламент автономії ухвалив її у жовтні 1998 р., а Верховна Рада Україна затвердила у грудні 1998 р. У подальші роки Київ поступово посилював свій вплив на політичні та соціально-економічні процеси в автономії, Крим поволі трансформувався у "звичайний" український регіон.

Размещено на Allbest.ru