Часопис "Слово" як джерело формування аграрної програми УСДРП на початку XX ст.

Volodymyr Dubinskiy

Methodology. Based on the principles of historicism, objectivity, conformity and correlation, the dialectical principle. The work uses general scientific (historical, logical and comparative) and special-historical (historical-comparative, synchronous, systematization and generalization) research methods characteristic of modern historical science.

Scientific novelty. revealed the internal aspects of the formation of the agrarian program of the USDRP in the inter-revolutionary period, the participation and role of individual party representatives in its development and analyzed the position of the Social Democrats on the essence of the agrarian question, ways and mechanisms for solving it at this stage.

Conclusions. The main factors that determined the formation of the views of the Ukrainian Social Democrats in the inter-revolutionary period were the Stolypin agrarian reform and the political reaction. In general, members of the USDRP negatively assessed the agrarian policy of the government and remained in those positions in the agricultural sector, which were developed during the revolution of 1905 - 1907. on the ideas of autonomy. The weak point of the party's activity remained passive tactics of work among the peasantry.

Key words: agrarian issue, USDLP, «The Slovo», land municipalization, Stolypin's land reform, cooperative movement, the autonomy of Ukraine.

Постановка проблеми. Актуальність вивчення теоретичних основ поглядів членів УСДРП на початку XX ст. визначається їхнім важливим місцем у соціально-економічній історії України. Політична реакція та столипінська аграрна реформа стали тими чинниками, що зумовили зміст і форми діяльності українських політичних партій після перевороту 3 червня 1907 року. Серед українських соціалістичних партій найпотужнішою залишалася Українська соціал-демократична робітнича партія (далі - УСДРП). Варто наголосити на тому, що значне обмеження легальної діяльності УСДРП після 3 червня 1907 року не штовхнуло її на згубний шлях політичного терору, як це сталося з більшовиками (Головченко, 1908, с. 100). Схвалена зборами Київського комітету партії резолюція визначала перевагу ненасильницьких методів боротьби, котру підтримали інші організації УСДРП.

У цей час у складі УСДРП сформувалася невелика група партійних теоретиків, які розпочали інтенсивно переосмислювати досвід першої російської революції. Важливою залишалася проблема поєднання соціального та національного аспектів в українському національному русі. Соціальна складова розглядалася як система шляхів розв'язання соціально-економічних питань, серед яких значне місце посідало аграрне питання.

Особливий внесок у розробку концепції щодо вирішення аграрного питання УСДРП мав легальний щотижневик «Слово» (1907 - 1909 рр.). Він почав виходити у квітні 1907 р. після рішення III з'їзду партії про налагодження випуску популярного пропагандистського органу. Часопис друкувався до 7 червня 1909 р., усього вийшло 105 номерів. У ньому працювали відомі діячі партії: С. Петлюра, В. Садовський, Я. Міхур і М. Порш.

Аналіз останніх досліджень. Аграрна програма есдеків уже частково висвітлена у працях вчених. Історики не могли обминути при цьому «Слово» - важливе джерело, що дозволяє простежити еволюцію поглядів членів УСДРП на аграрне питання у міжреволюційний період. Найбільше зробили в цьому аспекті В. Головченко, Г. Касьянов, А. Павко та О. Федьков. Однак публікацій, які б комплексно висвітлювали їх погляди щодо вирішення саме аграрних проблем у підросійській Україні, немає. Тому у статті робиться спроба на основі аналізу публікацій часопису «Слово» дослідити доробок УСДРП у розв'язанні аграрного питання в Наддніпрянщині.

Виклад основного матеріалу. Важливим здобутком української соціал-демократії цього часу вважаємо відхід частини представників партії (В. Садовський, А. Юркевич) від класового підходу до поділу нації на пролетаріат, селянство й буржуазію та використання понять «вищі, середні та нижчі класи». Зокрема, роблячи наголос на ролі середнього класу як важливої сили національного руху, А. Юркевич зазначав: «Кооперація заможних селян становить таку економічну силу, що з нею рух українських націоналізаторів може твердо глянути в очі своїй будучині» (Юркевич, 1909, с. 5). На необхідності працювати серед заможного селянства наголошував В. Садовський. Він визнавав можливість диференційованого підходу до різних верств сільського населення в культурно-просвітницькій роботі. Український соціал-демократ зазначав: «Звичайно, для того, щоб національно-просвітницька робота серед цієї групи (заможних селян. - В. Д.) могла дати певні наслідки, необхідно, щоб її господарський стан був гарний» (Садовський, 1909, с. 5). Ця ідея свідчила про те, що, з одного боку, сільський пролетаріат та незаможні селяни вже не були тією єдиною групою населення, на яку спиралися українські соціал-демократи, а з іншого - вони прагнули завоювати прихильність заможного селянства, що було одним з джерел формування національної інтелігенції (отже, і партійного активу). Це визначалося аграрними змінами, що відбувалися в країні, та прагненням української соціал-демократії розширити соціальну базу, на яку мала опиратися у своїй діяльності партія. Вищезазначена тенденція входила в суперечність з партійною програмою, що незмінно відстоювала класові підходи.

Незмінність положень програми УСДРП, прийнятих ще у грудні 1905 року, дає підстави говорити про те, що в аграрному питанні партія залишалася на позиціях муніципалізації землі. Це передбачало конфіскацію великих приватних, державних, удільних і церковних володінь та передачу їх у розпорядження демократичних органів місцевого самоврядування. Однак умови, в яких опинилися члени партії, призвели до прагнення українських соціал-демократів внести корективи в аграрну складову програми.

У численних зверненнях та політичних статтях есдеків цього часу провідне місце займала оцінка Столипінської аграрної реформи. Зокрема, вони засуджували «канцелярський шлях» розв'язання аграрних відносин (Столипін про аграрну програму уряду, 1909, с. 2). Слабким місцем урядових реформ, на їхню думку, була незначна підтримка цих перетворень з боку селян. Члени партії вважали, що домогтися такої прихильності можна тільки шляхом передачі землі селянам. «Замість передачі селянам культурної землі правительство мусить осушити панські болота, обводнити степи, одвести під пахоту вільні землі на далекій Півночі і роздати цю землю безземельним і малоземельним», - читаємо в часописі «Слово» (Селецький, 1909, с. 9). Есдеки знову ж висловлювалися за ліквідацію великої земельної власності, що, на їхню думку, має бути пріоритетною складовою аграрної політики уряду. Вони писали: «Коли добре проведена земельна політика уряду могла, насамкінець, вирвати економічну силу з рук великих земельних власників і, таким чином, цілком знищити їхнє політичне панування, то навіть невпорядкована неодмінно повинна була робити теж саме, хоч і не в великому масштабі» (Земельна політика правительства перед судом «землевладельцев юго-западного края», 1909, с. 2).

Українські соціал-демократи відзначали той факт, що Столипінська аграрна реформа не враховує специфіки земельного питання в різних регіонах Російської імперії, зокрема і в Україні. М. Порш звертав увагу на особливості земельних відносин у Наддніпрянщині та інших частинах європейської Росії. Це стосувалося, насамперед, питання володіння землею. Він зазначав: «Там надільна вся земля належить всій громаді селянській... У нас такого громадського володіння землею, можна сказати, ніде на Україні немає» (Порш, 1908, с. 8-9). Тому, на його думку, «кожен народ повинен мати право сам порядкувати своїми господарськими справами», і особливо, у врегулюванні земельних відносин (Порш, 1908, с. 8-9).

Найкраще специфіку аграрних відносин у краї знали місцеві органи самоврядування (муніципалітети), що повинні були безпосередньо проводити перетворення. Відстоюючи ідею муніципалізації землі, М. Порш наголошував на ролі місцевих органів влади, яким пропонувалося надати значні повноваження (Порш, 1908, с. 8-9).

Неабияка роль у земельній реформі відводилася Селянському банку. Однак есдеки відкидали можливість купівлі землі за його допомогою, як то пропонував уряд. Члени УСДРП вважали, що «роль його була - допомагати прогорівшим поміщикам вигідно продавати свої обтяжені боргами землі, а багатим селянам прибирати їх» (Ільченко, 1907, с. 3). На думку українських соціал-демократів, незаможні селяни не користувалися послугами банку тому, «що чекали землі у Думи, що Дума без викупу дасть землю» (А. В., 1908, с. 1-3). Такі настрої селян відповідали програмним засадам УСДРП, яка вважала, що землю селяни мали отримати безкоштовно у користування, і головну роль у цьому можуть відіграти органи місцевого самоврядування (Ільченко, 1907, с. 3).

Критикували есдеки і діяльність урядових землевпорядних комісій. Вони зазначали, що одним із важливих завдань у питанні врегулювання земельних відносин була зміна складу та змісту діяльності цих комісій. Останні, на їхню думку, здійснювали свою діяльність на користь поміщиків, а «продаж землі здійснювали в інтересах лише заможних козаків і селян» (М.Г., 1907, с. 8-9). Інтереси незаможного селянства у справі отримання землі порушувалися.

Члени УСДРП негативно ставилися до створення хуторських і відрубних господарств. На їхню думку, запровадження таких господарств не розв'язувало проблеми аграрного перенаселення. У друкованому органі партії зазначалося, що «хутори лише збільшують нерівність між селянами» (Юрченко, 1908, с. 4). Разом із тим, есдеки вважали, що проблему селянського малоземелля та безземелля можна вирішити шляхом проведення чіткої переселенської політики. При цьому вони вказували на недоліки в її проведенні. Тому одним із дієвих кроків аграрних перетворень есдеки вважали створення при краєвих органах влади переселенських організацій, «що поставили собі за мету внести планомірність в стихійний процес переселенського руху з України» та надання агрономічної допомоги селянам, які переселялися (Юрченко, 1908, с. 1).

Отже, заходи децентралізації в управлінні Російською державою передбачали передачу значної частини повноважень місцевим органам влади. Це стосувалося різних сфер суспільного життя, серед яких важливу роль відігравали аграрні відносини. Тому члени УСДРП і пропонували питання власності землі, «підняття економічного благополуччя селян», здійснення переселенської політики передати до їхньої компетенції. При цьому вони зазначали, що реалізація цих завдань може бути здійснена тільки після докорінного реформування органів місцевого самоврядування і «особливо до цього мусять взятись селяни».

Ще одним кроком аграрних перетворень, які активно обговорювалися представниками української соціал-демократії, було створення кооперативних організацій. Орієнтація УСДРП на таку форму організації селян була зумовлена політичною реакцією в державі, що унеможливлювала нелегальну роботу серед селян та утворення партійних осередків на селі. Тим більше, у 1908 р. розпочався новий етап розвитку кооперативного руху, що став відігравати значну роль не тільки в економічному, а й у громадському житті суспільства, а власне: підвищував рівень культури й освіченості населення, покращував селянський побут (Магась-Демидас, 2007, с. 176). Важливе місце, на думку багатьох українських громадсько- політичних діячів, кооперативні установи мали займати й у вирішенні національних проблем. Тому окремі члени партії відстоювали право української кооперації на автономний розвиток.

Українські соціал-демократи в оцінці ролі кооперації продовжували стояти на класових позиціях. Вони прагнули з'ясувати, яку роль відіграватимуть ці організації в житті як сільських робітників, так і «дрібнобуржуазних» верств населення.

Один із активних діячів УСДРП А. Юркевич висловлював власну думку щодо цієї проблеми. Так, в одній із статей він писав: «Отож кооперацію цінуєм ми тільки як школу для робітництва і як засіб часткового поліпшення його становища за теперішніх порядків» (Юркевич, 1909б, с. 8). При цьому він пропонував створювати окремі кооперативи селян і сільських робітників. «Робітничі сільські кооперативи підуть незалежним і власним шляхом свого розвитку. Вони будуть линути до іншої освіти, ніж та, яку захотять піднести йому оборонці націоналізації торгівлі на Україні», - підкреслював А. Юркевич (Юркевич, 1909б, с. 9). А основною метою їхньої діяльності «буде змагання перетягти кооперативи до класової боротьби», тому й недарма він називав їх «центрами нашої соціалістичної культури» (Юркевич, 1909б, с. 8). М. Порш взагалі вважав, що «для цих своїх місцевих справ кооперативи кожного класу, в кожному краї повинні з'єднатися в краєвий з'їзд кооперативів» (Порш, 1908, с. 6-7). Це, на його думку, мало допомогти у вирішенні всіх проблем, які існували в аграрній сфері.

Отже, важливим чинником вирішення як аграрних, так і національних проблем, на думку соціал-демократів, мали бути кооперативні установи. При цьому слід зазначити, що в основу будівництва кооперативних організацій було покладено демократичний принцип. Соціальною основою кооперації були представники селянства та сільські робітники. Кооперативи ставали реальною можливістю роботи УСДРП на місцях, серед різних соціальних верств суспільства. Однак, практичних кроків українських есдеків, спрямованих на створення та діяльність кооперативів, у джерелах ми не знаходимо.

Важливим аспектом практичної роботи представників української соціал-демократії стала їхня діяльність під час виборів і роботи III Державної думи. Участь УСДРП у виборчій кампанії та агітація соціал- демократичних депутатів у Думі створили б, на думку членів партії, «революційний настрій в масах» і «затруднили, а то навіть і зробили неможливим переведення чергового завдання самодержавія - цілковитого знищення всіх здобутків Російської революції» (Головченко, 1996, с. 98). Тим самим вони прагнули збереження завоювань революції 1905 - 1907 рр.: Державної думи, можливості заснування культурно-просвітніх і кооперативних організацій, свободи слова і друку (в т.ч. й українського) тощо. Проте есдекам не вдалося провести до Думи жодного депутата, що зумовлювалося, насамперед, умовами діяльності революційно-демократичних і взагалі опозиційних сил та й самим станом справ у партії.

Разом із тим члени партії слідкували за роботою III Державної думи, у тому числі й щодо вирішення аграрного питання, вони прагнули давати свою оцінку рішенням, які там приймалися. Зокрема, негативно поставилися до виборчого закону, котрий обмежував право селян брати участь у формуванні цього представницького органу (Кучерявий, 1908, с. 1-2).

У партійній пресі ними висвітлювалися погляди тієї частини селян, що стояли на позиції правих політичних сил. Так, у часописі «Слово» була представлена програма «беспартійної селянської групи», що виникла на основі української делегації депутатів у III Думі, в основі якої лежала передача «усіх земель селянам, крім монастирських і приватних, без викупу». Крім того, представники цієї групи пропонували можливість викупу землі поміщиків, проте лише тієї частини, що орендується селянами. Важливу роль у цьому мав відігравати, на їхню думку, Селянський банк. Зрозуміло, що українські соціал-демократи негативно оцінювали цю програму. Оцінюючи законопроект депутатів- селян, есдеки не особливо вірили в його реалізацію, вони, крім того, зазначали, що «треба з неї (землі. - В. Д.) робити не державний земельний фонд, а фонд для кожної автономної країни, зокрема» (Кучерявий, 1908, с. 1-2). Ця думка засвідчувала, що створення краєво- го (українського. - В. Д.) земельного фонду є тією умовою, що дасть можливість розв'язувати земельне питання на українських землях.

Висновки. Отже, часопис «Слово» відіграв значну роль у розвитку аграрної програми УСДРП. Поєднуючи розв'язання аграрного та національного питань із інтересами певних соціальних груп, представники УСДРП зробили помітний внесок у концептуальний розвиток проблеми в цілому, чимало було зроблено й у практичному плані. Однак, розробка ними аграрної програми виключно в соціально-класовому аспекті, а також нечіткість у ставленні до різних соціальних груп населення (малозаможні і незаможні селяни, сільський пролетаріат, український пролетаріат, заможне селянство) згубним чином відобразилися на реалізації потенційних можливостей партії. Залишаючись на позиціях муніципалізації землі, члени УСДРП неоднозначно оцінювали столипінську аграрну реформу. У цей час есдеки вперше висловлюють ідеї підтримки кооперативів і сільськогосподарської освіти, що в умовах столипінщини мало покращити соціально-економічне становище селян. У національному питанні збереглася ідея автономії України.

аграрна програма українська соціал демократична робітнича партія

Головченко, В. (1996). Від «Самостійної України» до союзу визволення України: Нариси з історії української соціал-демократії. Харків: Майдан, 191 с.

Земельна політика правительства перед судом «землевладельцев югозападного края» (1909). Слово, 8. (22 лютого).

Ільченко, А. (1907). Українські земства і переселення. Слово, 15. (17 серпня). Кучерявий, Хв. (1908). Селяни-посли в Третій Думі. Слово, 7. (17 лютого). М.Г. (1907). Землеустроїтельні комісії і Крестьянській банк. Слово, 12-13. (4 серпня).

Магась-Демидас, Ю. І (2007). Кооперативний рух Правобережної України у 1860-ті - 1914 роки: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01. Рукопис. Кам'янець-Подільський.

Порш, М (1908). Автономія. Слово, 11. (16 березня).

Порш, М (1908). З'їзд кооперативних товариств у Москві. Слово, 16. (19 квітня).

Садовський, В. (1909). «Звичайно для того...». Слово, 6. (8 лютого).

Селецький, Я. (1909). Домагалися дворян. Слово, 9. (1 березня).

Столипін про аграрну програму уряду (1909). Слово, 3. (18 січня).

Юркевич, Л. (1909). Кооперація на Вкраїні. Слово, 8. (22 лютого).

Юркевич, Л. (19096). Кооперація на Вкраїні. Слово, 10. (8 березня).

Юрченко, С. (1908). Бесіди про земельну справу. Слово, 23. (15 червня).