Спогади Василя Авсєєнка про Київ

Тарасенко Ольга Олексіївна,

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Історико-філософського факультету

Івахненко Ірина Олександрівна,

студентка IV курсу спеціальності «Історія та археологія» Історико-філософського факультету

м. Київ

Анотація

Дослідження мемуарної літератури як джерела з історії міського середовища є важливою та актуальною темою. Вивчення спогадів «Школьные годы: Отрывок из воспоминаний. 1852-1862» В.Г. Авсєєнка як джерела із історії міського середовища Києва має цінний історико-культурний інтерес, дозволяє прослідкувати атмосферу, образ Києва, ритм життя, події, настрої, які відбувалися у міському середовищі протягом 1856-1862 рр. Мемуарна література дозволяє подивитись на все це очима розповідача, відчути його настрій від міста, що важливо для створення образу міського середовища Києва на основі спогадів очевидців. Дослідити в автобіографічних мемуарах Василя Авсєєнка його спогади про Київ у 1856-1862 рр. є метою статті. Методологія дослідження заснована на застосуванні принципів науковості, об'єктивності, історизму, системності, методів аналізу та синтезу, логічному, історико-хронологічному, ретроспективному, біографічному. Зосередження уваги на аналізі спогадів про Київ у 1856-1862 рр., розміщених у мемуарах Василя Авсєєнка «Школьные годы: Отрывок из воспоминаний. 1852-1862» становить наукову новизну. Написання щоденників, спогадів, листів, автобіографій було поширеним явищем у ХІХ ст., розкривало унікальність життєвого досвіду авторів еgo-документів. Висновки. Мемуари Василя Авсєєнка є важливим джерелом для вивчення історії міського середовища Києва. Зі спогадів автора ми дізнаємося цікаву інформацію про місто, Першу Київську гімназію, Університет Св. Володимира, його видатних професорів, студентське життя, створення та поширення українофільської течії, події польського повстання 1863 р. в Києві. Вивчення та аналіз споминів Василя Авсєєнка допомогло побачити як автор суб'єктивно сприймав міське середовище Києва у 1856-1863 рр. Спогади, мемуари, записки, автобіографії різних людей, які пишуть про один і той же час, дозволяють нам відтворити ицілісну картину міста в певний період історії. Історія міського середовища це не лише сухі факти, це спогади та люди, чия діяльність творить історію.

Ключові слова: Василь Авсєєнко Київ, 1856-1862, автобіографічні спогади, Університет Св. Володимира, міське середовище.

Abstract

Memoirs of Vasyl' Avseenko about Kyiv

Tarasenko Olha Oleksiyivna Associate Professor of History of Ukraine Department, Ph.D. in History (Candidate of Historical Science), Associate Professor, History and Philosophy Faculty Borys Grinchenko Kyiv University, Kyiv

Ivakhnenko Iryna Oleksandrivna 4th year student majoring in History and Archeology, History and Philosophy Faculty, Borys Grinchenko Kyiv University, Kyiv

Relevance. Study of memoirs as a source on the history of urban life is an important and relevant topic. The study of memories «School years: An excerpt from memories. 1852-1862» by Vasyl' Avseenko as sources from the history of Kyiv's everyday life has a valuable historical and cultural interest, This allows us to trace the atmosphere, the image of Kyiv, the rhythm of life, events, moods that took place in the urban environment from 1856 to 1862. We can look at all this through the eyes of the narrator and feel his mood from the city, which is important for creating an image of the urban environment and everyday life in Kyiv based on eyewitness accounts. The article aims to study the history of everyday life in Kyiv from 1856 to 1862 through its analysis in the information about Kyiv of that time in the memoirs of Vasyl' Avseenko. The research methodology is based on the application of the principles of science, objectivity, historicism, consistency, methods of analysis and synthesis, logic, historical-chronological, retrospective, and biographic. The scientific novelty is the focus on the analysis of memoirs about Kyiv from 1856 to 1862, placed in the memoirs of Vasyl' Avseenko «School years: An excerpt from the memoirs. 1852-1862]». Writing diaries, memoirs, letters, autobiographies was a common phenomenon in the XIX century, revealed the uniqueness of life experience of authors of ego-documents. Vasyl' Avseenko memoirs are an important source for studying the history of Kyiv's everyday life. From the author's memoirs we learn interesting information about the city, the First Kyiv Gymnasium, St. Volodymyr University, its outstanding professors, student life, creation and spread of Ukrainophile current, the events of the Polish uprising of 1863 in Kyiv. The study and analysis of Vasyl' Avseenko's memoirs helped to see how the author subjectively perceived the urban environment of Kyiv in 1856-1863. Memories, memoirs, notes, autobiographies of different people who write about the same time, allow us to recreate a holistic picture of the city in a certain period of history. The history of urban everyday life is not only dry facts, it is memories and people whose activities make history.

Keywords: Vasyl' Avseenko Kyiv, 1856-18624, autobiographical memoirs, St. Volodymyr University, urban environment.

Основна частина

Постановка проблеми. Актуальність. Дослідження мемуарної літератури як джерела з історії міського середовища є важливою та актуальною темою. Вивчення спогадів «Школьные годы: Отрывок из воспоминаний. 1852-1862» В.Г. Авсєєнка як джерела із історії міського середовища Києва має цінний історико-культурний інтерес, дозволяє прослідкувати атмосферу, образ Києва, ритм життя, події, настрої, які відбувалися у міському середовищі протягом 1856-1862 рр. Мемуарна література дозволяє подивитись на все це очима розповідача, відчути його настрій від міста, що важливо для створення образу міського середовища Києва на основі спогадів очевидців.

Дослідити в автобіографічних мемуарах Василя Авсєєнка його спогади про Київ у 1856-1862 рр. є метою статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методологія дослідження заснована на застосуванні принципів науковості, об'єктивності, історизму, системності, методів аналізу та синтезу, логічному, історико-хронологічному, ретроспективному, біографічному.

Зосередження уваги на аналізі спогадів про Київ у 1856-1862 рр., розміщених у мемуарах Василя Авсєєнка «Школьные годы: Отрывок из воспоминаний. 1852-1862» становить наукову новизну.

Джерельну базу роботи складають спогади Василя Авсєєнка «Школьные годы.: Отрывок из воспоминаний. 1852-1862», надруковані в частині 4 «Історичного вісника» в 1881 р. [1, c. 707-734], праці Василя Авсєєнка, видані у 12 томах у Санкт-Петербурзі [2].

Історіографію обраної теми склали стаття про Василя Авсєєнка у біографічному словнику професорів та викладачів Університету Св. Володимира [3, с. 11-12], праці Ольги Тарасенко [4, c. 44-56; 5, c. 81-89; 6, c. 207-223; 7, c. 5-16; 8, c. 10-27].

Виклад основного матеріалу. Результати дослідження. У розвідках з історії міського середовища важливу роль відіграють документи особового походження: мемуари, щоденники, спогади, листи тощо, вивчаючи які ми занурюємося у певну епоху, відчуваємо на рівні мікроісторії міське середовище життя людей, образ та атмосферу міста, як автор оповіді сприймав певне середовище. Щоденники, спогади, мемуари та інші джерела особового походження створюють для того, щоб наступні покоління могли дізнатися про те, що і як відбувалось у певний історичний період часу. Написання щоденників, спогадів, листів, автобіографій було поширеним явищем у ХІХ ст., розкривало унікальність життєвого досвіду авторів еgo-документів.

Автобіографічні спомини Василя Авсєєнка «Школьные годы. Отрывки из воспоминаний. 1852-1863» [1, с. 707-734] були надруковані в журналі «Исторический вестник» у 1881 р.: «В этих беглых набросках я имею намерение как можно менее заниматься своей личной судьбой, и представить вниманию публики лишь то, чему мне привелось быть свидетелем, что заключает в себе интерес помимо моего личного участия» [1, с. 707].

Вивчення та аналіз споминів Василя Авсєєнка допомагає побачити як автор суб'єктивно сприймав міське середовище Києва у 1856-1863 рр.

Василь Григорович Авсєєнко (1842-1913) - письменник, критик, публіцист, журналіст, мемуарист. Закінчив Першу Київську гімназію, навчався у 1859-1863 рр. на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира, в 1864-1866 рр. як приват-доцент кафедри всесвітньої історії читав лекції з нової історії на історико-філологічному факультеті Університету. Друкуватися Василь Авсєєнко почав ще студентом, публікував статті на теми історії Західної Європи в часописах «Русское слово», «Русская речь», згодом «Русском вестнике», «Вестнике Европы» та інших [5, с. 82]. У 1878 рр. працював членом редакційної колегії газети «Киевлянин» за запрошенням Віталія Яковича Шульгіна [4; 6]. Також служив мировим посередником Київського повіту та чиновником із особливих доручень при Міністерстві народної освіти. На початку ХХ ст. його друкували, вважали гарним белетристом, який зразково описував побут і талановито відтворював російську дійсність кінця ХІХ ст. [2].

Переїхавши до Києва у 1856 р., родина перевела Василя до Першої Київської гімназії. Про нову гімназію він згадував: «Три года, проведенные в этом заведении, принадлежат к самым скучным годам моей жизни» [1, ^715]. Не дивлячись на те, що Перша Київська гімназія мала найкращий педагогічний склад в усій окрузі на той час, відзначав, що на вихованцях гімназії «лежала тусклая печать провинциальности, тот серый подавляющий колорит обывательской ординарности, с которым мне впервые приходилось знакомиться» [1, ^715-716].

Порівнюючи свій новий навчальний заклад із петербурзьким зазначав, що «артистическая даровитость, отличавшая моих петербургских товарищей, значительный уровень их умственного развития, их раннее, может быть даже слишком преждевременное, знакомство с интересами значительно высшего порядка - ничего этого в киевской гимназии я не встретил» [1, а 716].

Вступивши після закінчення гімназії у вересні 1859 р. до Університету Св. Володимира на історико-філологічний факультет він відзначав, що в Університеті багато студентів були поляками, синами місцевих поміщиків, які завжди були схильні до гуманітарних наук, були і студенти єврейської національності. Василь Авсєєнко описав університетське життя 1859-1863 рр., порівнював Університет із навчальними закладами Петербурга: «…печать провинциальности лежала на университете в той же мере как и на гимназии. Она выражалась и в отсутствии людей с широкими взглядами, и в слабой связи большинства профессоров с литературными и общественными интересами… и во множестве мелочей - в запоздалом появлении какой-нибудь книги, в разнузданности сплетни… в старомодном слоге и в невероятном акценте большинства профессоров» [1, с. 716-717].

Неодноразово у своїх спогадах про університетське життя, майбутній вчений згадував та описував своїх викладачів, до яких мав різне відношення. Так, у свої спогадах він писав, що професор кафедри політекономії та статистики Микола Христианович Бунге (1823-1895), основоположник Київської школи в російській економічній науці, ректор Університету Св. Володимира, відомий російський вчений-економіст, у подальшому академік, державний діяч, міністр фінансів і голова Комітету міністрів Російської імперії, один із найбільших реформаторів епохи Олександра III, поза навчанням в Університеті організував щось подібне на семінарії, які були у німецьких та паризьких університетах.

Студент-історик Василь Авсєєнко згадував про професора всесвітньої історії В.Я. Шульгіна: «Виталий Яковлевич Шульгин считался светилой университета…. в Киеве он был головою выше не только университетского, но и всего образованного городского общества, и едва ли не один обладал широкими взглядами, стоявшими над чертой провинциального миросозерцания…. Шульгин обладал очень горячим, любящим сердцем, способным к глубокой привязанности, и вообще был человек очень добрый, всегда готовый на помощь и услугу» [1, с. 717]. Він розповідав: «Как профессор, Шульгин обладал огромными дарованиями…. В мою бытность студентом, он читал, между прочим, библиографию древней истории. Эти лекции могли назваться в полном смысле образцовыми» [1, с. 717] і добачав дар Віталія Яковича Шульгіна як промовця: «Притом он в замечательной мере обладал даром слова. Его речь, серьезная, сильная, изящная, не лишенная художественных оттенков, лилась с замечательною легкостью, и ни в одной аудитории я никогда не видел такого напряженного всеобщего внимания» [1, с. 718; 7; 8].

У мемуарах відзначив і атмосферу яка панувала між польською та українофільською молоддю в університеті, описав про розвиток українофільської течії, про те, що поляки до 1863 р. багато говорили про примирення та про союз між двома народами. Студенти розуміли різницю між польською та українофільською партією: «Но предшествовавшая

деятельность попечителя округа, Н.И. Пирогова, имела между прочим то значение, что студенты-малороссы поняли глубокое различие между видами польской и украинофильськой партий, и держались чрезвычайно недоверчиво» [1, с. 727].

Університет Св. Володимира у переддень повстання був багатолюдним. Кількість студентів перевищувала тисячу осіб, після повстання ця кількість зменшилась до 400 осіб. На той час польська мова домінувала, не дивлячись на те, що викладання відбувалося державною, на той час, російською мовою: «…поляки держали себя в положении господствующей национальности и, надо прибавить, что такое положение опиралось не на одном численном преобладании» [1, с. 729]. Він схарактеризував польське дворянство як освічене, заможне, згуртоване, яке володіло двома третинами поземельної власності, що приносило гарний прибуток, та завдяки кріпосному праву польське панство тримало у залежності корінне українське населення.

«Поляки были завоеватели, утвердивши свое господство после продолжительной кровавой борьбы. От Хмельницкого до гайдамачины, край был постоянко заливаем кровью, и когда наконец русская национальность, истощенна… польское шляхетство налягло на нее с надругательством, с мстительным чувством врага, у котрого еще болят раны, нанесенные поверженным ныне во прах противником» [1, с. 729-730], - так Василь Авсєєнко визначив ставлення польського населення до українського.

На його думку, між цими народами була різниця племінна, станова, у віросповіданні, а криваві ознаки селянських і козацьких повстань, необхідність користуватися єврейським народом для опосередкованого зв'язку з шляхтою та народом - все це лише загострювало відносини польських поміщиків та українських селян, тому кріпосне право на Правобережній України було дуже жорстоким: «Помещики были не только собственниками земли и хлопов, они были политической силой, стоявшей военным лагерем в завоеванной стране, действовавшей не только во имя своих частных, экономических интересов, но и во имя идеи польского господства» [1, с. 730].

Зневажливо ставилися поляки і до чиновників, які складалися в основному з росіян. Лестячи адміністративним ієрархіям, вони одночасно вважали себе людьми кращого суспільства, представниками аристократичного осередку, європеїзму та культури. Василь Авсєєнко зазначав, що найгіршим було те, що більшість із місцевої адміністрації також вважали себе людьми кращого суспільства, тягнулися ближче до польського магната, ніж до російського офіцера чи чиновника, виправдовували це тим, що були вимушені діяти так проти польського населення тільки тому, що цього потребували обов'язки служби, хоча вони душею більш належать до польської аристократії. «С особенною решительностью высказывались в этом смысле административные дамы, перенесшие с собой на политическую почву ЮгоЗападного края кисейные идеи петербургского и московського бо-монда» [1, е. 730], - занотовував автор.

У 40-ві роки ХІХ ст. Київ охопила хвиля українофільства і місто стало головним центром цього руху. «Это была еще очень молодая, неорганизованная сила, выступившая не столько в отпор польской идеи, сколько во имя общих освободительных начал, общего протеста против государственной централизации» [1, с. 730], - так характеризував цю течію Василь Авсєєнко. Російська влада з підозрою відносилася до українофільної течії. В кінці 50-их рр. ХІХ ст. обидві ідеї - польська та українофільська, стояли обличчям одна проти одної під загальною немилістю влади, тоді українофільську течію більше зневажали, так як вона була цілком демократичною та не мала «сочувствия дам хорошого общества» [1, с. 731].

На той час відносини між двома течіями були важливими, якщо б українофільська течія дала можливість польській захопити себе, то розгорнулося б повстання з неймовірною швидкістю та масштабом подій. Василь Авсєєнко виділив таку яскраву особистість як Микола Іванович Пирогов: «Первый, кто вполне понял истинное положение дел в крае, был человек посторонний, приезжий, одинаково мало знавший как поляков, так и хохломанов - Николай Иванович Пирогов» [1, с. 731].

Микола Іванович Пирогов (1810-1881) - видатний хірург Російської імперії, анатом і педагог, який створив перший атлас топографічної анатомії людини, був засновником військово-польової хірургії започаткував

використання анестезії при оперативних втручаннях, був доктором медицини, професором, член-кореспондентом Петербурзької академії наук, таємним радником. У 1859-1862 рр. вчений був призначений попечителем Київського навчального округу. Поява у Києві Миколи Пирогова як попечителя Київського навчального округа стала сигналом у боротьбі зі старим режимом нових ідей, які оживили російське суспільство у кінці 50-х рр. ХІХ ст. Миколу Пирогова зустрічали та сприймали як «нову людину», як «глубоко-образованного, ненавидящего рутину, преданного смыслу, а не форме, человека… не хотел обращать внимание на обязательный ритуал, хотел делать только одно настоящее дело, делать его по убеждению, от сердца, как у нас делают только одни личные дела» [1, с. 731].

Автор спогадів писав, що попечитель Київського навчального округу Микола Іванович Пирогов успішно подолав початок студентських хвилювань в Університеті Св. Володимира, пояснивши студентам політичну ситуацію у суспільстві. На думку автора мемуарів, Микола Іванович Пирогов зрозумів, що держава має лише одного ворога у подобі польської партії, а українофільство «не только не опасно ему, но при исключительных условиях места и времени даже может сослужить ему службу» [1, с. 728]. Зі спогадів

Василя Григоровича, попечитель не тиснув на українофільську течію, навпаки підтримав її та зробив з неї опору російської ідеї у боротьбі з польською, і цим застеріг можливість союзу обох партій. Він дозволяв студентські зібрання, депутації, сам увійшов у цей рух, щоб оволодіти ним і направити на протилежну від польської пропаганди сторону. Місцева адміністрація не розуміла намірів та планів Миколи Пирогова та відсторонила його. Проте його вплив в університетському середовищі був значний: «союз украинофилов с поляками был предупрежден, и ни один из русских студентов киевского университета не ушел в восстание. Этим результатом край был обязан исключительно Пирогову» [1, с. 732].

Після від'їзду Миколи Івановича Пирогова з Києва польська пропаганда пожвавішала і переважання студентів польської національності в університеті стало помітнішим. Більш вагомий підйом польського елементу в Університеті Св. Володимира відбувся у 1861 р. після відміни студентської форми. Тоді дуже швидко поширилося національне вбрання «под которым отличать поляка от малоросса было гораздо легче, чем под форменными сюртуками» [1, с. 732].

Коридори та аудиторії в Університеті змінилися. Раніше одразу було видно студентів із заможних родин, особливо польських, які вдягалися у кращих кравців Києва, а з відміною форми це все зникло. До цього польські сини заможних місцевих поміщиків особливо намагалися вирізнятися аристократичною зовнішністю та манерами. «Отчасти их унесли быстро назревавшие в Варшаве события, так как большинству из них предстояло исполнить видную роль в предстоявшей, по существу своему чисто аристократической революции; отчасти, может быть, они были запуганы преобладающей массой серых и рыжих свитков, чамарок, смазаных сапогов и лохматых голов, наполнивших аудитории вслед за отменой формы» [1, с. 732], - згадував Василь Авсєєнко.

Університет Св. Володимира демократизувався дуже швидко і не лише за зовнішнім виглядом студентів. У польській партії, яка не змінювала своїх безкомпромісних шляхетських тенденцій, виявилося помітне явище: невелика кількість польських студентів зблизилися з українофілами і зуміли виступити з радикально-демократичною програмою, яка відрізнялася від програми старої польської партії, тим самим в деякій мірі образивши її. У вирі цих подій В.Г. Авсєєнко виокремив польського студента Тадея Рильського, роль якого дуже вплинула на Університет Св. Володимира у Києві в 1861-1863 рр.: «он как бы продолжал дело, похищенное из рук Пирогова. Ненависть к нему поляков была безпредельная; рассказывали, что его хотели убить» [1, с. 733].

Василь Авсєєнко згадував відголосок у Києві подій польського повстання 1863 рр., які вплинули на створення газети «Киевлянин»: «События расшевелили местную администрацию, от нее потребовали более живой, осмысленной деятельности… почувствовалась вместе с тем потребность в политическом органе, который служил бы делу пересоздания, явился бы истолкователем новой правительственной программы, будил бы русские элементы в крае» [1, с. 719].

Взаємні стосунки між польськими та російськими студентами, починаючи з 1861 р., були дуже натягнуті і перейшли у надзвичайно гострий характер. «Дело доходило до угроз варфоломеевской ночью, и я помню, что мы одно время принимали серьёзные меры предосторожности, собирались на ночь большими группами, и баррикадировали двери и окна…» [1, с. 733], - відзначав Василь Авсєєнко. Напруга в Університеті зростала, студенти трималися як два ворожих табори, готувались до боротьби за володіння Університетом, але з кінця 1862 р. університет став швидко порожніти. Спочатку польські студенти поодинці почали кудись зникати, а після початку 1863 р. більшість поляків не повернулася, українофіли вважали себе переможцями.

Біля Університету Св. Володимира був величезний манеж ветерана старих польських військ Ольшанського, який викладав верхову їзду студентам - медикам, які хотіли стати військовими лікарями. Він був улюбленцем польської аристократичної молоді, якій багато розповідав про польське повстання 1830 р. У кінці квітня - на початку травня 1863 р., уночі група вершників виїхала від воріт манежу і попрямувала повз Університет на Житомирське шосе, шикуючись в похідну кінну колону. «Это были запоздалые жертвы польской идеи, юноши и мальчики, студенты и гимназисты, сформировавшие единственную, целиком выступившую из Киева конную банду» [1, с. 734], - пригадував Василь Авсєєнко.

Десь біля селища Борщагівка, цей кінний загін польських вершників спіймали: «казаки обскакали… с двух сторон, драгуны завязали перестрелку» [1, с. 734]. Впродовж 20 хвилин тривала стрілянина, тих, хто із кінного загону намагався тікати, селяни оточили і намагалися впіймати. «Один драгун, двое казаков были убиты; их потом с печальною торжественностью похоронили в Киеве» [1, с. 734], - занотував автор спогадів. На цьому Василь Авсєєнко закінчив спомини про свої шкільні роки, відзначивши, що шкільне життя закінчилося, починалося доросле життя.

Висновки. Мемуари Василя Авсєєнка є важливим джерелом для вивчення історії міського середовища Києва. Особливістю цього джерела є те, що автор порівнював Київ з Петербургом, де він народився, що дає можливість поглянути на його сприймання двох міст та зрозуміти рівень життя та освіти. Зі спогадів автора ми дізнаємося цікаву інформацію про місто, Першу Київську гімназію, Університет Св. Володимира, його видатних професорів, студентське життя, створення та поширення українофільської течії серед студентів Університету, події польського повстання 1863 р. в Києві. Спогади, мемуари, записки, автобіографії різних людей, які пишуть про один і той же час, дозволяють нам відтворити цілісну картину міста в певний період історії.

Історія міського середовища це не лише сухі факти, це спогади та люди, чия діяльність творить історію.

Література

авсєєнко міський спогад

1. Авсеенко, В.Г. (1881). Школьные годы: Отрывок из воспоминаний. 1852-1862. Исторический вестник. Вип. 4. C. 707-734.

2. Авсеенко, Василий Григорьевич. (1904-1905). Собрание сочинений. В 12 тт. СПб.

3. Авсеенко, В.Г. (1884). Биографический словарь профессоров и преподавателей Университета Св. Владимира (1834-1884). Составлен и издан под. ред. В.С. Иконникова. Киев: Тип. Ун-та Св. Владимира, C. 11-12.

4. Тарасенко, О.О. (2016). Віталій Шульгін за спогадами Василя Авсєєнка (школа істориків Університету Св. Володимира). Науковий потенціал 2016Історія. Збірник наукових праць. C. 44-56.

5. Тарасенко, О.О. (2016). Спогади В.Г. Авсєєнка про істориків Університету Св. Володимира. Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. 2016. Вип. 130. №2. С. 81-89.

6. Тарасенко, О.О. (2016). Спогади про професора Шульгіна (школа істориків Університету Св. Володимира). Інтелігенція і влада. Вип. 34. C. 207-223.

7. Тарасенко, О.О. (2017). Штрихи до творчого портрету Віталія Яковича Шульгіна (школа істориків Університету Св. Володимира). ГРАНІ. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. Дніпропетровськ. Вип. 20 (11). C. 5-16.

8. Тарасенко, О.О. (2017). Викладачі школи істориків Університету Св. Володимира у спогадах сучасників (середина 30-х - початку 60-х років ХІХ ст.). Емінак: науковий щоквартальник, Вип. 4 (20) (Т.1). C. 10-27.

References

1. Avseenko, V.G. (1881). Shkol'nyye gody: Otryvok iz vospominaniy. 1852-1862 [School years: An excerpt from the memoirs. 1852-1862]. Istoricheskiy vestnik [Historical Bulletin]. 4. 707-734 [in Russian].

2. Avseenko, Vasily Grigorievich. (1904-1905). Sobraniye sochineniy v 12 tt. [Collectedworks in 12 vols]. SPb [in Russian].

3. Avseenko, V.G. (1884). Biograficheskiy slovar' professorov i prepodavateley Universiteta Sv. Vladimira (1834-1884). Sostavlen i izdan pod. red. V.S. Ikonnikova. [Biographical Dictionary of Professors and Lecturers at the University of St. Vladimir (1834-1884). Compiled and published under. ed. V.S. Ikonnikova]. Kiev: typography University of St. Vladimir, 11-12 [in Russian].

4. Tarasenko, Olha (2016). Vitaliy Shul'hin za spohadamy Vasylya Avsyeyenka (shkola istorykiv Universytetu Sv. Volodymyra) [Vitaliy Shulgin according to the memoirs of Vasyl Avseenko (School of Historians of St. Vladimir University)]. Naukovyy potentsial. Istoriya. Zbirnyk naukovykh prats'. [Scientificpotential 2016. History. Collection of scientific works]. 44-56 [in Ukrainian].

5. Tarasenko, O.O. (2016). Spohady V.H. Avsyeyenka pro istorykiv Universytetu Sv. Volodymyra [Memoirs of VG Avseenko about historians of St. Vladimir's University].Hrani. Naukovo-teoretychnyy i hromads'ko-politychnyy al'manakh [Hrani. Scientific-theoretical and socio-political almanac]. 130. 2. 81-89 [in Ukrainian].

6. Tarasenko, O.O. (2016). Spohady pro profesora Shul'hina (Shkola Istorykiv Universytetu Sv. Volodymyra) [Memoirs of Professor Shul'gin (School of Historians of St. Volodymyr's University)]. Intelihentsiya i vlada [Intellectuals and power]. 34. 207-223 [in Ukrainian].

7. Tarasenko, Olha (2017). Shtrykhy do tvorchoho portreta Vitaliya Yakovycha Shul'hina (Shkola Istorykiv Universytetu Sv. Volodymyra) [Strokes to a creative portrait of Vitaliy Jakovych Shul'gin (School of Historians of St. Volodymyr University)]. HRANI. Naukovo - teoretychnyy ta suspil'no-politychnyy al'manakh. Dnipropetrovs'k [HRANI. Scientific-theoretical and socio-political almanac Dnepropetrovsk]. 20 (11). 5-16 [in Ukrainian].

8. Tarasenko, Olha (2017). Vykladachi Shkoly Istorykiv Universytetu Sv. Volodymyra u spohadakh suchasnykiv (seredyna 30-kh - pochatku 60-kh rokiv ХІХ st.) [Teachers of School of Historians of St. Volodymyr University in the memoirs of contemporaries (the middle of the 30's - the beginning of the 60's. of the XIX century)]. Eminak: naukovyy shchokvartal'nyk [Eminak: scientific quarterly], 4 (20) (T.1). 10-27 [in Ukrainian]