Комунікативно-виховне значення політичних символів на прикладі колірних революцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікативно-виховне значення політичних символів на прикладі колірних революцій

Ільницька Любов Віталіївна, кандидат філософських наук, докторант НАПН України

Анотація

Всебічне та наративне розкриття історичних підвалин колірних революцій через поліакцентну площину символічного ґатунку певного кольору демонструє потужний комунікативно-виховний потенціал малодосліджуваного міжпредметного напрямку обґрунтування політичної специфіки природи кольорів в різноманітному впливовому забарвленні, поглиблене вивчення якого дозволить наблизитися до аналізу колірної основи причинно-наслідкових чинників тих демократичних спалахів напруженої історичної боротьби, які відбулися наприкінці ХХ-го та на початку ХХІ-го століть. При вивченні "Кольорознавства" запропоноване дослідження дозволить ширше виявляти колірну спроможність в неоднозначних символічних повідомленнях.

Концентрація революційного змісту боротьби довкола комунікативного маркера-позначення не тільки, як агітаційного еквівалентного носія візуальної інформації, а і як об'єднуючого лідерського фактору дії, на науковому рівні розкриває системно-виховний взаємозв'язок принципово важливого символічного дороговказу-супроводу, яким є колір, щодо монолітного розфарбовування опозиційних намірів боротьби по відношенню до порушення демократичного підрахунку голосів під час, зокрема, проведення виборчих кампаній у більшості з досліджуваних історичних випадків. Залучення хронологічної висхідної при висвітленні типових знаково-політичних подій дозволяє проаналізувати незаангажований і безпосередній впливовий сенс кольору при формуванні революційного середовища неспокою з урахуванням політичних факторів включення механізмів політико-символічного впливу на залучення громадськості до організованого висловлювання незгоди та непокори антидемократичному керуванню попередніми політичними силами.

Також, в дослідженні підкреслюється та роз'яснюється важливість застосування поняття "колірних революцій" замість "кольорових революцій", при цьому враховується семантична не тільки одновекторна та однокоренева варіація типових транскрипцій значення, а і неспівпадіння з існуючою світовою класифікацією цих історичних зразків масових революційних спалахів, які кардинально вплинули на подальше стратегічне переформатування виваженого функціонування системи при стихійній зміні політичного курсу. В педагогічному плані докладний виклад представленого матеріалу демонструє використання властивостей кольору в дієвій площині світової історії.

Ключові слова: колір, колірні революції, комунікативно-виховне значення, політична символіка.

Abstract

Communicative and educational significance of political symbols on the example of color revolutions

Ilnytska Liubov Vitalievna PhD of Philisophical Sciences, Doctoral student at the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine

Comprehensive and narrative disclosure of the historical foundations of color revolutions through the polyaccent plane of the symbolic variety of a certain color demonstrates the powerful communicative and educational potential of the little-studied interdisciplinary direction of substantiating of the political specifics of intense historical struggle that took place in the late twentieth and early twenty-first centuries. In the study of "Color Science", the proposed study will allow to more widely identify color ability in ambiguous symbolic messages.

The concentration of the revolutionary content of the struggle around the communicative marker-designation not only as an agitational equivalent medium of visual information, but also as a unifying leadership factor, at the scientific level reveals the system-educational relationship of fundamentally important symbolic accompanying indicator, which is color in relation to the monolithic coloring of oppositional intentions to fight against the violation of the democratic counting of votes during, in particular, the conduct of election campaigns in most of the studied historical cases.

The current use of the chronological position when discussing typical sign- political events allows us to analyze the unbiased and direct influential meaning of color in the formation of a revolutionary environment of unrest, taking into account the political factors of including the mechanisms of political and symbolic influence on the inclusion of the public in an organized expression of disagreement with respect to the anti-democratic leadership of the previous political forces. Also, the study emphasizes and explains the importance of using the concept of "color revolutions" instead of "color revolutions", taking into account not only the semantic single-vector and single-root variation of typical transcriptions of meaning, but also inconsistencies with existing world classifications, which dramatically influenced the further strategic reformatting of the balanced functioning of the system during the spontaneous change of political course. In pedagogical terms, a detailed presentation of the presented material demonstrates the use of color properties in the effective plane of world history.

Keywords: color, color revolutions, communicative and educational value, political symbols.

колірний революція політичний історія

Постановка проблеми

Розгляд історичних підвалин утворення колірних революцій на базі політичних символів - це підґрунтя до проведення зосередженого аналізу впливу кольору на формування спеціалізованих комунікативних наголосів, щодо з'ясування колективних маркерів встановлення справедливості та боротьби за домінування демократичних цінностей. Мовленнєвий акцент кольору виявляє рушійний характер опозиційних сил, складне середовище внутрішньо заангажованого навантаження на розгортання вимірів стосовно уявлення про реформування владного устрою у історичному сполученні з політичною кризою, яка, в свою чергу, є залежною від економічної кризи невтішного періоду вибудовування перспективної лінії трансформації винайдення доцільного рішення у кожній з країн, яка була в свій час пов'язана з типовими колірними революціями кінця ХХ-го та початку ХХІ-го століть. Неодзнозначність таких процесів сформувала і відповідну традицію викладення теоретичної аналітики в підставах уникнення надання професійної оцінки фактору кольору, в тому числі освітньої, як політичного чинника мотивації історичних подій.

В статті підкреслюється актуальність виваженої класифікації хронологічно послідовної низки політичних спалахів впродовж певного часового відрізку з педагогічною мотивацією впровадження логічної лінії аналізу до фахової підготовки студентів. Типізований підхід до колірних революцій проявляється у тому, що групування такого рівня історичної боротьби охоплює навіть квіткові революції, рухаючись за спільним коренем узальненої символізації. Інколи, спільна ідея комунікативного символу в розподілі опозиційних сил за критерієм маркеру виявляє протиріччя до наукової ідентифікації сполучення колірного символу та сталих протестних явищ. Відтак, ці проблемні теоретичні ділянки при уважному огляді узагальнюють ментальне поглиблення, навіть до рівня понятійно-термінологічної детермінації, яка на вітчизняному рівні лише визначає набутий історичний досвід без надання важливої професійно педагогічної оцінки "історичним підвалинам політичних символів".

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У представленому дослідженні за основу були взяті наукові точки зору таких українських теоретиків, які безпосередньо вивчали досвід історичної екстраполяції "кольорових революцій": Г. Гирі, О. Максимова, В. Пасісниченко [1, 2, 6]. Також, було взято до уваги західне виховне розуміння символічного осмислення кольору [3]. У вигляді історико-політологічних джерел виступають посилання на декілька видань інформаційно-політичного напрямку [4, 5], в яких підтверджується авторський контекст переосмислення навіть назв подібних революційних подій з визначальної, в даному разі, позиції "комунікативної спрямованості кольору" [7].

Мета статті полягає у представленні комунікативно-виховного значення політичних символів на культурно-історичному прикладі колірних революцій.

Виклад основного матеріалу

Багаторівневі за складністю колірні комунікативні рівні оточують та домінують в будь-якому середовищі постійно. Свідомому засвоєнню зразків подібних - "культурно-історичних повідомлень" такого типу наративної інформації слід цілеспрямовано навчати. В колірних революціях безпосередньо колір стає вказівним політичним символом об'єднуючого суголосся.

В першу чергу, слід передбачити, що при такому напрямку проведення аналізу необхідно звернути увагу на перспективну лінію врахування фахових точок зору, щодо обґрунтування саме поміркованого історичного значення "колірно-символічного компонентного елементу" при характерній формі революційної боротьби у детермінованому вигляді політичної напруги, яка, тим не менш, стає аналітичною основою для впровадження певної систематизації таких явищ за фактором репрезентації спільних факторів та результатів в неординарних міжнародних умовах впливого спостереження - за ухваленням ціннісно-безпекового рішення в середині вибухових середовищ, промаркованих певним політико-символічним кольором, який, в даному разі, має більше ресурсно виховне та комунікативне значення ніж художній компонент провідного зображення.

Отже, якщо наголошувати на значних передумовах при формуванні цікавого для прискіпливого вивчення явища колірних революцій, то безумовно варто наголосити на тому, як історичний рух прогресивного ставлення до життя наприкінці ХХ-го та на початку ХХІ-го століть ознаменувався видатними змінами у площині новітнього політичного дискурсу. Сенс боротьби за доцільне відсторонення політичного курсу, щодо передбачуваного структурування суспільства та його потреб всередині цілого ряду країн, призвів до того, що доволі зрозумілий економічний занепад і безсилля владної вертикалі зумовили кризовий перебіг трансформації ціннісного моделювання - у плані заміни векторного бачення на стратегію державного розвитку однієї стандартизованої програми управління на поміркований європейський підхід до виходу з вкрай складного знедоленого стану населення.

Процес політичної боротьби, обумовлений цілою низкою вже майже окреслених факторів, - це і ускладнена система кадрового наповнення владної верхівки, і ігнорування цим же владним кластером прагнень та потреб населення країни до більш демократичного руху вперед, а також горезвісна економічна криза, яка ще додавала неспокою у плані виживання і до того вже зубожілого населення. Окрім того, нечувані перед цим історичним періодом прогресивні науково-технічні та інформаційні спроби продемонстрували цивілізаційний розрив у ставленні до масштабної ролі інноваційного знання новітнього ґатунку в суттєвих зрушеннях у якісних видозмінах суспільного життя. Зрештою, очевидне відставання в цілому ряді взаємозагострених питань спричинили патову стогнацію, загальну втомленість населення від неквапливого курсу країни - без загального бачення перспективного розвитку. Втім, ігнорування народного бажання привносити стратегічні зміни - з орієнтиром на демократичний вектор подальшого впровадження - і ставало причинно-наслідковим стимулом для утворення масових протестних хвиль, які переросли у підвищений рівень революційного спротиву.

Між іншим, колірні револіції, за характером політизації символічного виміру масової цілісності, поєднуються в загальному політичному усвідомленні із так званими "квітковими революціями". При цьому, науковий огляд такого історичного революційного явища демонструє неодназначне наративно-виховне тлумачення результатів політичного контексту - від переваг вибухового соціального протистояння з намаганням узагальнити характер несталого ґатунку певного ареалу, що позначене кольоровим спалахом вмотивованої конфігурації конкурентних сил до маніпулятивного нав'язування через колір політичних гасел. Тим не менш, українські дослідники виводять науковий контекст цьому історичному явищу, охарактеризовуючи його, як "поняття при застосовуванні до нових хвиль революцій, які носили ненасильницький характер " [1], а також, як "феномен перехідних політичних систем" [2].

Також слід взяти до уваги, що при аналізі комунікативних значень кольору в беззаперечному показнику рушійного компоненту різкого встановлення площин невідворотності, виникає необхідність чіткого виявлення понятійної висхідної лінії тлумачення. Мається на увазі, що підхід до наголошення на семантичній різниці "кольорових" та "колірних" революцій відображує різнобічність трактувань одного й того ж термінологічного супроводу - характерного історичного стимулюючого чинника до боротьби за порушену соціально-політичну рівновагу. "Цей, вкрай важливий семантичний підтекст, відразу відображає і двовимірну трактовку значень" [7, с. 94]. Тому, необхідно до цього додати і той факт, що хронологічно наймолодша революція - з типовою назвою "кольорова", або варто більш уточнено позначити цю революцію в Північній Македонії як "різнокольорову" чи "багатокольорову", стає виразником зрозумілого потрібного понятійного акценту цього дослідження стосовно усунення суперечливих вживань накладених найменувань однорідного та однокореневого блоку науково-термінологічної фіксації. Зрештою, якщо дотримуватись логічних правил кольорознавчого ставлення до принципів предметно-логічного та семантичного аналізу, навіть при застосуванні закономірностей розвитку науки про колір, - виявляється, що вплив кольору є первинною ланкою вивчення цієї сфери знань по відношенню до оточуючого світу, а не сукупна різнобічність оприлюдненої "кольоровості". В цьому сенсі і комунікативна площина предметного напрямку думки вибудовує виховне підґрунтя для поступового відтворення історично-вказівних колірних положень політичних символів рухливого часу.

Проте, об'єднуюча ланка кольору демонструє не одномоментний політичний спалах у паралельних хвилях певного квіткового цвітіння, а слушну нагоду колективного зацікавлення у магнетичному принципі розширеної взаємопов'язаності політичних ланок з швидким та насиченим фактором вмотивованої консолідації з відновлення права здійснення народного вибору. Таким чином, жовта, помаранчева, пурпурова, зелена, біла та різнокольорова революції, як історичні приклади ненасильницької боротьби здебільшого за результати демократичних виборів, втілюють виховне ставлення до розпізнавання вказівних потужностей кольору, як до подразника диктаторських режимів, а також, як беззаперечного символа історичних зрушень виваженої боротьби.

Хронологічно, світова хода колірних революцій розпочалася з 1980-х років ХХ-го століття. Першою країною, де колір слугував фактором-символом супротиву основної частини населення, стала така острівна країна як Філіппіни, адже саме там гарячий жовтий колір з основної палітри кольорів консолідував людей на несанкціоновані дії. Відтак, жвава протестна хвиля переросла у лютому 1986 року у масову Жовту революцію. Першопричиною цього перебігу подій було здійснене усунення лідера опозиції у 1983 року, на похованні якого вперше з'явилися і так звані жовті стрічки, які слугували незамінним маркером жертовного ставлення до невідворотніх революційних дій, що поступово формувалися протягом декількох років на основі всезагального незадоволення владним курсом - з поновленням на виборах чинної моделі управління. Тоді, стрічкова модуляція символічно-комунікативного наративу свідчила про необхідний зміст попередньо прихованої візуалізації, що історично запортретувала запобіжливу обачність у відкритому застосуванні революційних прокламацій. Вочевидь, колір вирішував проблему комунікації агітаційного змісту - не у декларативний спосіб маніфестаційної парадності, а у ідеологічному аспекті опозиційної артикуляції неконтрольованих значень мирної боротьби. Таке занурення у хід подій із спостережливою вибірковістю потрібних значень кольору в історично-ситуативному контексті демонструє складність віднаходження не перманентних властивостей кольору, а напрямку вибудовування гнучких суспільних форм суголосної ідейної вібрації.

Попередньо, до цих знакових історичних подій, де жовтий колір політичним чином координував спільноту, що відстоювала демократичне встановлення значення справедливості на теренах Філіппін, "жовті стрічки з ХІХ-го століття використовували, як символ надії, їх носили американські жінки, які очкували на повернення своїх чоловіків з війни" [3, с. 45]. Згодом, цей же намір, при асоціації з жовтим кольором, змінив свій координатний зміст, але безпосередніми ініціативними спільнотами, зацікавленими у застосуванні жовтого кольору, знову залишились жіночі групи, але цим кольором різко позначалося контактне організаційне коло - "жінки почали носити жовті стрічки в знак боротьби за свої права" [3, с. 45]. Отже, комунікативні наголоси одного й того ж самого кольору можуть бути різними, а символічне значення кольору позначає багатоаспектність візуального спрямування.

Знайома нам українська Помаранчева революція була розпачата наприкінці 2004 року. Під час виборчих перегонів були зафіксовані серйозні правопорушення. Боротьба двох політичних сил з яскравими лідерами підвищувала протестні настрої не тільки в столиці, а й по всій країні. Історична помаранчева символізація була характерною для розуміння контекстного змісту політично вмотивованої боротьби за потрібні демократичні зміни. На фоні похмурої осінньої пейзажності Києва помаранчевий колір із натиском на заклики Віктора Ющенка вмотивовував мітингуючі рухи до відстоювання інтересів новітнього кола сучасних політиків до формування об'єднуючої сили задля врегулювування конфліктного виборчого процесу на вищому інституційному рівні. Отже, рішенням Верховного суду України, де врахували протестний голос народу, були призначені повторні перевибори другого туру президентської гонки, результатом яких, в свою чергу, стала перемога Віктора Андрійовича Ющенка у січні 2005 року. Зрештою, помаранчевий, як доповнюючий колір з основного спектру колірного кола, виявив ідею подразника у шляхетній боротьбі за найвищі цінності людського буття. Комунікативно-символічна політична канва персоніфікувала позначення кольору на відчайдушні сміливі народні кроки відходу від усталеного режиму мовчазного сприйняття фальсифікованого змісту виборчого процесу.

Також, символічність помаранчевого кольору відзначилася на політичному рівні набагато раніше до знакових українських революційних подій. Помаранчевий орден релігійно-аристократичного призначення був заснований довкола видатної особистості Вільгельма Оранського. Колірна традиція оранжистів ідентифікувала учасників цього руху з протестанським супроводом усього життя, як знаковим вибором кожного із новозалучених претендентів.

В цьому ж руслі розкриває свій комунікативно-символічний вияв і блакитний колір стрічок такого відомого королівського призначення, як Орден Святога Духа, що абсолютизував вищий верховний дороговказ французького монарха і релігійну міць могутньої католицької церкви. Відтоді блакитно-муарові стрічки відокремлювали обраних титульних представників знатного походження від інших придворних вельмож за правом особливого наближення та довіри. "У давніші часи терміном Cordon-bleu називали стрічку-емблему, яку носили лицарі, що виказували своє служіння французькій династії. Сьогодні цей же знак символізує досягнення в різних галузях і саме в галузі кулінарії" [3, с. 65]. Зрештою, культурно-історичне маркування призначення особливого функціонування через колір відігравало важливу прагматичну роль для верифікації представників відданного служіння.

Пурпурова революція відбувалася в Іраку. Суцільний процес по впровадженню невід'ємних історичних змін на території, де панівним був режим одноіменного правління, вплинув на формування не тільки оновленої систематизації політичного ґатунку, а й релігійно-ціннісного ставлення до врівноваженого представництва у парламенті всієї країни. Прозахідні демократичні уявлення започаткували і виборчий процес, який мав закріпити досягнуті бачення по цивілізаційному зрушенню в цілому. Розповсюдження позитивної світової реакції на ходу відпрацьованих кроків відзначилася і ставленням тодішнього президента Сполучених Штатів Америки Джорджа Буша, адже за свідченням преси: "Буш назвав пурпуровий колір через те, що під час голосування в Іраку пальці виборців змочували у яскраво-червоне чорнило" [4]. Відтоді, починаючи з виборів 2005 року, парламентська сила є провідним політичним центром по затвердженню державницьких рішень. Комунікативний принцип невідстороненого маркування завдяки кольору проявляє різкий характер приналежності західному домінуванню.

Наступна по хронології - Зелена революція - проходила в Ірані у другій половині 2009 року. Масові обурення розпочалися після виголошення результатів виборів до парламенту. На вимогу лідера протилежного руху Мір-Хоссейна Мусаві Хамене, рівно настільки ж видатної особистості, як і Віктор Ющенко, масові зібрання переросли у відкриті прояви непокори. Загальний символ вуличних демонстрацій - зелений колір - не випадковий політичний символ, а є визначальним кольором почесної релігійної приналежності до сеїдів. Одухотворене ставлення до чеснот справедливості і вірності у обраних політичних позиціях і спрямувало прихильників під егіду пророчого та колірного спрямування. Здебільшого, протестні дії відбувалися в Тегерані і, не дивлячись на те, що зібрання мали мирний характер, у цій боротьбі серед мітингуючих зафіксовані і втрати. Кульмінація революційного запалення була спричинена реакцією на затримання лідера спротиву, який вимагав у законний спосіб розпочати процедуру призначення нових виборів президента Ірану. В цьому ракурсі, зелений колір не тільки підтримував політичне об'єднання демонстрантів під час загострення політичного конфлікту, але й став активним символічним супровідним акцентним виміром при громадському зверненні до духовного і Вищого керівника ісламської держави. Отже, в такій комунікативній іпостасі враховується історична місія традиційного культурного сенсу, що і обумовлює насиченість виховного процесу.

Революцію в Молдові 2009-го року можна сміливо назвати колірно-квітковою. Історичні події в Молдові крокували за тим самим алгоритмом попередніх колірних революцій, як відповідь на оголошення результатів парламентських виборів. Знову увійшов у дію спровакований політичними наслідками бунтарський дух незгоди щодо стогнаційного утримання укоріненого крила посткомуністичних традицій в центральній вертикалі влади країни. Опозиційний альянс проєвропейських сил, який в Молдові формувався довкола символіки колірних сполучників рідного прапора, а також прапора Євросоюзу, допомагав усвідомлено консолідувати масові протестні настрої задля відкриття оновленого політичного курсу. "Бузково-квітковою" ця революція стала іменуватися опісля оприлюднених гучних заяв російських політиків [5], коли перенесення комунікаційного змісту європейської колірної символіки перейшло у бік порівняння оновленої візуальної ідентифікації політичної символіки з квітуванням бузку. Такий підхід виявив розподіл глобальних векторів втручання на міжнародному рівні, а також контекстний характер резонансного зовнішнього впливу на внутрішню політику. Колірна вимова вибаглива, але доволі чітко розкриває взаємозв'язок символу та події.

Біла революція тривала у Російській Федерації від початку грудня 2011-го року до середини літа 2013-го року. Стрічки білого кольору позначали опозиційну згрупованість певної частини еліти за принципом відкритих протестів до державного курсу країни. Варто нагадати, що Білу революцію також називають "сніжною" за зимовий період перебігу подій, а ще "болотною" під впливом місця проведення найбільшого мітингу - Болотною площею у столиці Росії. Втім, головна ідея запитів непокірної частини російського суспільства стосувалася незадоволення порушеними принципами народовладдя. Біла революція - це низка мітінгів та волелюдних зібрань. Масові акції протестної непокори стверджували акцентні засади політичних гасел незгоди лідерів революційного руху - претендентів на розподіл за демократичним ґатунком електоратних голосів. Білий колір, як комунікативно-вказівний наратив розподілу колективної думки незгодної частини росіян, став ще одним засобом критичного висловлювання за помірковане виголошування права включення рішень мітингувальників до представницького змісту - бути почутими вертикаллю владних структур.

Традиційне акцентування на історичних перевагах Червоної революції теж пов'язують з першопочатковим формуванням на російських теренах революційного осередку радикальної боротьби з класовою нерівністю. Проте червоний колір, з яскравою політичною символікою жертовності, ще раніше почав застосовуватися, як сигнальний колір в мореплавстві, а також засвідчував небезпеку в різного роду надзвичайних стихійних випадках. Втім, ніби як офіційний колір Паризької комуни, - червоно-палаючий колір на відомій картині Ежена Делакруа "Свобода на барикадах", 1830-го року створення, демонструє сигнальність кінцевої мети - масового волелюдного народно-революційного протистояння. Зрештою, як зауважує В. Пасісниченко: "Нарешті, продемонстрована “кольоровими революціями” траєкторія коливань від революційних надій до розчарувань, дозволяє бачити їх подібність до класичних революцій, визнаною моделлю яких була обрана не успішна американська, а драматична Велика французька революція" [6, 25]. Настрій кольору, як символічний ґатунок оновленого комунікативно-виховного сенсу також демонструє і "статусний характер" політичної боротьби: радикально-запальний - червоний, весняно-обнадійливий - бузковий, потужно-адреналіновий - помаранчевий, захмарно-сніжний - білий.

Наостанок, слід розповісти і про Кольорову революцію, яка тривала у Північній Македонії з квітня по травень 2016 року. Вибух протестного настрою був викликаний незгодою з провладними рішеннями щодо пригальмування оціночно-правового судження на вищому рівні з приводу колишнього кола фатальної групи політиків. Разом з тим, певна група з місцевого мітингуючого руху розпочала висловлювати свою критичну позицію з рвучким емоційно-колірним акцентом. Колірна революція в основному тривала у місті Скоп'є, відтак, амплітуда вуличного хвилювання захопливо наслідувала колірні жести демократичного демаршу - різнокольорові кульки багатозначного підтексту вимогливо-демонстративного вибору та тиску населення з відповідними лозунгами жбурлялися у бік урядової споруди, розфарбовуючи мовою колірної символіки знаково-чіткі намагання - бути почутими завдяки кольору. Втім, такий свідомий колірний спротив став помітним подразником за рахунок одночасної багатокольоровості, до того ж, ще і з багатоакцентним спалахом. Зрештою, гучні колірні висловлювання, з масштабно-чисельним потоком непідкореного протистояння, призвели до дострокових парламентських перевиборів в країні.

Для формулювання повноцінної комунікативно-виховної картини протестної символізації на основі кольору не можливо уявити без оприлюднення призначення вказівного та новітнього для свого часу шокуючого рожевого кольору. Відома дизайнерка Ельза Скіапареллі (1890 - 1973 рр.) на противагу класичному чорному кольору Коко Шанель запропонувала вигадану в кольорі комунікативність оновленої реальності. "Шок, гра абсурду, бісоціація - поєднання непоєднаного, стали головними інструментами у боротьбі за внутрішнє перетворення образа світу" [8, с. 141]. Буквальне протиставлення кольору із зосередженням на ньому суцільних рожевих вібрацій звичним уявленням про відношення до кольору, як звичному елементу життя, приголомшило світ.

Отже, сила кольору невимушено акцентує, в історико-політичному плані, на іншому, не художньому, а мотиваційному наголосі соціально-візуальної комунікації, що промовляє зосередженим чином з колективним включенням при огляді на демократичні ініціативи особливої насиченої вимови не задля того, щоб донести інформацію незатвердженого способу презентації політичних прокламацій, а заради змін та сподівання на системні оновлення.

Висновки

Розкриття не тільки історичних підвалин безпосередньо тих революційних подій, в яких ідея кольору домінувала на символічному рівні позначення опозиційних об'єднань довкола формування отримання результативних дій від політичного спротиву при координатних підвалинах певних історичних обставин, а і одночасного виведення комунікативно-виховної ланки для подальшого застосування при профільній підготовці майбутніх фахівців - це є пріоритетною сферою цього дослідження. Згідно із проведеним аналізом різноманітних проявів кольору в революційній ході ненасильицької боротьби виявилось, що символічний ґатунок політичного контексту ідентифікує за історичним показником конкретне об'єднання зацікавлених у змінах частину опозиційно-активного суспільства.

В цьому разі, колір обирався не за стихійно-інтуїтивними перевагами, а за конкретним характером подій певного загостреного осередку протиправного характеру. Тобто, протестне домінування певного кольору на історичній шкалі часу - це завдання щодо розкриття взаємодії причинно-наслідкового сенсу із символіко-географічним маркером сигнального вказівника до боротьби за високі соціально-політичні цінності. Комунікативно-виховне значення кольору розкривається за рахунок застосування таких "понятійних домінант", як вказівний колір, колір-маркер у підвалинах політичної символізації історичного часу.

Література

1. Гиря Г. "Кольорові революції" їх сутність та вплив на еволюцію політичних систем на прикладі України та Грузії // Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Політологія. Соціологія. Право, 2013. - № 3. - C. 21-25.

2. Максимова О. "Кольрові" революції як прояв політичної нестабільності в перехідних суспільствах // Політологічні записки, 2011 - № 4.

3. Айсмен Л. Дао цвета / Л. Айсмен. - Москва: Эксмо, 2008. - 176 с.

4. У столиці Словаччини Братиславі відбулася зустріч президентів. 24.02.2005.

5. В Молдавии "сиреневая революция", 8 апреля 2009.

6. Пасісниченко В. Чому тьмяніють "кольорові революції"? Парадокси теоретичного аналізу // Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Сер.: Політичні науки, 2008. - Вип. 3. - C. 25-36.

7. Ільницька Л. Методичний вектор аналізу навчальної літератури з курсу "Кольорознавство" для студентів спеціальності "Дизайн" // Проблеми сучасного підручника. 2021. - Вип. 27. - C. 90-98.

8. Антоненко Е. Язык цвета / Е. Антоненко. - Харків: Фоліо, 2011. - 155 с.

References

1. Girja, G. (2013). Kol'orovі revoljucu" 'ih sutmst' ta vpliv na evoljudju poHtichnih sistem na ргікі Ukrami ta Gruzu [Color revolutions" their essence and impact on the evolution of political systems on the example of Ukraine and Georgia]. Vdnik Nadonal'nogo tehmchnogo umversitetu Ukrami "Kuvs'kij pohtehmchnij mstitut". PoRtologya. Sodologya. Pravo - Bulletin of the National Technical University of Ukraine "Kyiv Polytechnic Institute". Politology. Sociology. Law, 3, 21-25 [in Ukrainian].

2. Maksimova, O. (2011). Kol'rovі" revoljucu jak projav polіtichnoї nestabR'nosti v pereddnih suspR'stvah ["Color" revolutions as a manifestation of political instability in transitional societies]. PolRom zapiski - Political Science Notes, 4 [in Ukrainian].

3. Ajsmen L. (2008). Dao cveta [Tao of color]. Moskva: Jeksmo [in Russian].

4. U stolid Slovachchini Bratislavі vidbulasja zustrіch prezidentіv [A meeting of the presidents took place in the Slovak capital, Bratislava]. [in Ukrainian].

5. V Moldavii "sirenevaja revoljucija" ["Lilac Revolution" in Moldova]. [in Ukrainian].

6. Pasisnichenko V. (2008). Chomu fmjanijuf "kol'orovі revoljucii"? Paradoksi teoretichnogo analizu [Why fade "color revolutions"? Paradoxes of theoretical analysis]. Naukovi zapiski Nacional'nogo universitetu "Ostroz'ka akademija". Ser.: Politichni nauki - Scientific notes of the National University "Ostroh Academy". Ser .: Political Science, 3, 25-36 [in Ukrainian].

7. Il'nic'ka L. (2021). Metodichnij vektor analizu navchal'noi literaturi z kursu "Kol'oroznavstvo" dlja studentiv special'nosti "Dizajn" [Methodical vector of analysis of educational literature on the course "Color Science" for students majoring in "Design"]. Problemi suchasnogo pidruchnika - Problems of modern textbook, 27, 90-98 [in Ukrainian].

8. Antonenko E. (2011). Jazyk cveta [The language of color].Har'kiv: Folio [in Russian].

Размещено на Allbest.ru