Українська СРР в умовах НЕПу (1921-1928 роки): інформаційна складова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська СРР в умовах непу (1921-1928 рр.): інформаційна складова

Володимир Дубінський, Володимир Верстюк

ж. Кам'янець-Подільський



Анотація

У матеріалі представлено узагальнений підхід до розгляду під- теми «УСРР в роки НЕПу (1921-1928 рр.)» в темі «Встановлення та утвердження комуністичного тоталітарного режиму в Україні» в 10-му класі закладу середньої освіти відповідно до положень навчальної програми з історії України. Фактичний і теоретичний матеріал також можна використовувати при підготовці до ЗНО з історії України.

Ключові слова: УСРР, НЕП, СРСР, індустріалізація, непман, українізація, культура.



Аннотация

В материале представлен систематизированный подход для рассмотрения подтемы. «УССР в годы. НЭПа (1921-1928 гг.)» в теме «Установление и утверждение коммунистического тоталитарного режима в Украине» в 10-м классе учреждения среднего образования соответственно учебной программе по истории Украины. Фактический и теоретический материал можно использовать при подготовке к ВНО по истории Украины.

Ключевые слова: УССР, НЭП, СССР, индустриализация, нэпман, украинизация, культура.



Тема. Українська РСР в умовах Нової економічної політики (1921-1928 рр.)

План

НЕП. Причини запровадження, основні заходи та особливості.

Голод в Україні 1921-1923 рр.

Утворення СРСР: проєкти, основні етапи.

Курс на індустріалізацію: мета та джерела.

Політика українізації (коренізації).

Культура України у 1921-1928 рр.

Нова економічна політика (НЕП) - економічна політика більшовиків в Україні в 1921-1928 рр., яка прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки. Увага! НЕП - це не ринкова економіка, це елементи ринкової економіки. НЕП не торкнулася політичного життя.

Причини переходу до НЕПУ:

глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму» (розруха, закриття підприємств, падіння виробництва промислової та с/г продукції);

гіперінфляція (інфляція, що вийшла з-під контролю; ситуація, коли ціни стрімко зростають разом із знеціненням грошової одиниці);

політична криза (масовий опір політиці більшовиків - селянські повстання, страйки робітників, виступи в армії, на флоті); повстання кронштадтських моряків 1921 р., які виступали за «ради без комуністів»;

репресії і терор проти мирного населення;

спад революційної хвилі на Заході, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;

початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який було прийнято у 1920р.; він передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні.

Березень 1921 р. - рішення Х з'їзду РКП(б) про перехід до НЕПу.

Основні заходи НЕПу:

Сільське господарство:

скасування продрозкладки/продрозверстки, введення продпо- датку (був фіксованим - 20%; бідноту взагалі звільнили від сплати податку);

дозвіл на оренду землі (у 1921 р. формується єдина система споживчої кооперації; майже одразу з неї виокремлюється с/г кооперація, набувають розвитку спеціальні її види - машинно- тракторні, тваринницькі, насіннєві, меліоративні тощо); комуністичний тоталітарний навчальний

дозвіл використовувати найману працю;

розвиток різних форм кооперації (форма організації економічної діяльності людей і організацій для спільного досягнення загальних цілей або задоволення потреб; кредитна, страхова, споживча, виробнича - масловиробнича, сільськогосподарська, будівельна);

скасування кругової поруки.

Промисловість:

продаж у приватну власність, передача в оренду дрібних та частини середніх підприємств (5200 малих підприємств);

об'єднання великих підприємств у трести (державні підприємства однієї галузі, які були ще й об'єднані за територіальною ознакою та переводилися на госпрозрахунок); було створено «Донвугілля», «Південсталь», Південнорудний трест, «Хімвугілля» тощо;

скасування загальної трудової повинності;

дозвіл на створення концесій (договір на підставі якого на певних умовах подається право експлуатації підприємств і надр тощо);

перехід від зрівняльної до відрядної зарплатні.

Торгівля та фінанси:

поновлення вільної торгівлі;

фінансова реформа: випуск конвертованого червінця.

Окрім того:

проголошено амністію повстанцям;

політичним емігрантам гарантувалося вільне повернення в УСРР.

Особливості НЕПу в Україні:

НЕП в Україні був запроваджений пізніше, ніж у Росії, бо був масовий селянський повстанський рух.

Введення НЕПу в умовах голоду 1921-1923 рр.

Продподаток в УСРР був вище, аніж у РСФРР і стягувався примусово, часто за допомогою військових підрозділів.

Здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.

Спочатку відновили с/г, а вже на основі с/г - промисловість.

Результати та наслідки НЕПу:

зростання господарчої ініціативи, зацікавленості у результатах праці;

зростання життєвого рівня населення, поява «непманів»;

швидкі темпи відбудови народного господарства країни.

Причини голоду 1921-1923 рр.:

післявоєнна розруха;

підрив с/г політикою «воєнного комунізму», оскільки селяни не були зацікавлені в результатах своєї праці;

посуха та неврожай;

вивезення хліба до Росії.

Голод охопив південь та південний схід України.

Міжнародні організації, що надавали допомогу:

АРА (американська адміністрація допомоги - неурядова організація, що створена в США для надання допомоги потерпілим від світової війни та її наслідків європейським країнам) на чолі з Г. Гувером.

Фонд Ф. Нансена (відомий мандрівник, вчений).

У ході голоду померло 1,5-2 млн осіб.

Проєкти утворення СРСР проєкт-автономізація (Й. Сталін, Д. Мануїльський): сильний центр, слабкі республіки.

проєкт-конфедерація (керівництво КП Грузії): сильні республіки, слабкий центр;

проєкт-союз республік (В. Ленін, Х. Раковський): збалансований варіант (50% на 50%).

Основні етапи входження УСРР до складу СРСР етап.: червень 1919 - грудень 1920рр. - створення військово- політичного союзу радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії; п'ять найважливіших наркоматів (військових справ, народного господарства, залізничне управління, фінансів та праці) проголошувалися спільними, а фактично перебували під керівництвом Москви.

етап.: грудень 1920 - грудень 1922 рр. - формування «договірної федерації»; УСРР та інші радянські республіки підписали з радянською Росією договори про воєнний та господарський союз (до вже об'єднаних наркоматів додалися наркомати зовнішньої торгівлі, шляхів, пошти і телеграфу).

етап.: 30 грудня 1922 р. у Москві було оголошено про створення СРСР. Юридичні тонкощі затягнулися до 1925 р.

Увага!!!

Конституції радянської України: 1919 р., 1929 р. (УСРР) та 1937 р., 1978 р. (УРСР).

Першою столицею УСРР був Харків (1917-1934), потім - Київ (1934-1991).

Назви радянських урядів: Народний Секретаріат (1917-1919); Рада Народних Комісарів (РНК, 1919-1946); Рада Міністрів (1946-1991).

У 1921 р. представники УСРР підписали міжнародні угоди з Грузією, Литвою, Латвією, Естонією; у 1922 р. - з Туреччиною.

До 1925 р. зберігався поділ на губернії, у 1925 р. було запроваджено триступеневий адміністративний поділ на: округ (53/41) - район (706/589) - сільраду (10314). З 1932 р. поступово запровадили поділ на області та райони.

З 1924 по 1940рр. у складі УСРР була Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка (МАСРР), яка в себе включала 11 районів Подільської та Одеської губерній (столиця м. Балта, з 1929 р. - м. Тирасполь).

З 1921 по 1940 рр. у складі радянської Росії була Автономна Кримська Соціалістична Радянська Республіка.

У грудні 1925 р. XIV з'їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію країни.

Мета індустріалізації: перетворити країну з аграрної на індустріально-аграрну.

Джерела індустріалізації:

перерозподіл коштів на користь важкої промисловості за рахунок с/г;

експорт сировини, продовольства за кордон;

<споживчий аскетизм населення» (замороження зарплатні робітників і службовців, скорочення виробництва товарів широкого вжитку, введення карткової системи);

використання безкоштовної примусової праці політичних в'язнів;

«ножиці цін»: штучне заниження цін на с/г продукцію та завищення на промислову.

Квітень 1923 р. - проголошення ХІІ з'їздом РКП (б) курсу на коренізацію.

Коренізація - це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови; готувати національні кадри з метою посилення впливу комуністичної партії у національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації.

Складові українізації:

підготовка та залучення кадрів із представників української національності до партійних і державних органів та установ;

запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;

видання газет, журналів, книжок українською мовою;

усебічний розвиток української культури, глибоке вивчення національної історії;

створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримали М. Скрипник, О. Шумський, В. За- тонський Х. Раковський.

Християн Раковський (Кристю Станчев) - один із організаторів радянської влади в Україні. У 1919-1923 рр. був головою

РНК і наркомом закордонних справ України. Після зняття з посади голови РНК був повноважним представником радянського уряду у Великій Британії і Франції. Ставив під сумнів існування окремої української нації, проте до кінця 1921 р. змінив свої погляди. Наполягав на більшій повазі до українського національного питання, вимагав розширення політичної та економічної самостійності УСРР, репресований (1938 р.) і розстріляний у 1941 р.

Олександр Шумський - член Центральної Ради. У 1919 р. - народний комісар освіти УСРР, один із керівників радянської влади, у 1924-1927рр. був наркомом освіти УСРР. Активно втілював у життя політику «українізації». У 1927 р. був звинувачений у «націоналістичному ухильництві» (так званий «шумськізм») і направлений на другорядну роботу. 1933 р. заарештований і засуджений за звинуваченнями у націоналізмі. Під тиском розгорнутої проти нього кампанії визнав «помилковість» своєї позиції. Убитий за особистим наказом Й. Сталіна у 1946 р.

Микола Скрипник - один із засновників і керівників КП(б)У УСРР в 1920-1930-х рр. У 1922-1927 рр. був наркомом юстиції та генеральним прокурором. З 1927 по 1933 рр. керував роботою народного комісаріату освіти УСРР, активно сприяв проведенню політики «українізації» - середній і вищій освіті, підготовці національних кадрів учителів і викладачів, підтримка становленню газетно-журнальної і книговидавничої справи українською мовою. У 1933 р. був несправедливо обвинувачений у націоналізмі, що призвело до самогубства.

Володимир Затонський - нарком освіти УСРР у 19221923 рр., і 1933-1938 рр. У липні - вересні 1920 р. був головою Галицького революційного комітету. Активно втілював у життя політику «українізації». Знищений НКВС разом із дружиною у 1938 р.

Противниками українізації були: частина чиновників вищого рангу (В. Чубар, А. Каганович, С. Косіор), керівники великих підприємств, трестів; пролетаріат (робітники).

Влас Чубар - радянський державний і партійний діяч, голова РНК УСРР (1923-1934); виконавець Голодомору в Україні 19321933 рр.; противник «українізації»; розстріляний 1939 р. у Москві.

Лазар Каганович - один із найближчих прибічників Й. Сталіна. Підтримував ідею суцільної колективізації, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства. У 1932 р. виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, що стало однією з причин Голодомору 1932-1933 р. Очолював КП(б)У у 1925-1928рр. та у 1947р.

Станіслав Косіор - перший секретар ЦК КП(б)У у 19281938 рр.; один із головних організаторів і виконавців ліквідації «українізації» й проведення політики русифікації; штучного Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, фабрикування численних політичних процесів та масового винищення національної інтелігенції. Розстріляний у 1939 р.

Особливості розвитку: культура України 1921-1928 рр. Освіта. Наука.

Погане фінансування, нестача освітянських та наукових кадрів.

Насильницька реорганізація «Просвіт» у сільські будинки та хати-читальні.

Кампанія з ліквідації неписьменності (лікнеп, 1921), заснування товариства «Геть неписьменність» (1923).

Зростання кількості шкіл з українською мовою викладання.

Закриття університетів у 1920-1921 рр. У такий спосіб радянська влада намагалися пролетаризувати вищу освіту. Було створено ІНО (інститути народної освіти) та робітфаки (загальноосвітній навчальний заклад для підготовки робітників і селян до вступу у вищі навчальні заклади).

Запроваджено єдину структуру загальноосвітньої школи - початкова, неповна, середня (1934 р.).

УАН (з 1936р. - АН УСРР) очолювали:

В. Вернадський (1918-1922) - геолог, розробив вчення про біосферу та ноосферу.

В. Липський (1922-1928) - ботанік.

Д. Заболотний (1928-1929) - епідеміолог.

Інші відомі вчені:

історики - Д. Багалій, М. Грушевський, Д. Яворницький;

Л. Писаржевський (хімія);

А. Кримський (філолог, сходознавець, поліглот);

Ю. Кондратюк - фізик, розробив теорію космічних польотів.

Д. Граве, М. Крилов, М. Боголюбов - відомі математики.

Микола Волобуєв - економіст, який у 1928 р. в журналі «Більшовик України» надрукував статтю «До проблеми української економіки». У ній він критикував колонізаторську політику Москви щодо України. Його репресували. Радянська влада навіть запровадила спеціальний термін «волобуєвщина».



Література

1. Створення численних літературно-художніх об'єднань: «Гарт», «Ланка», «Молодняк», «Авангард», «Плуг» (спілка селянських письменників, Харків).

2. Створення ВАПЛІТЕ (1925) на чолі М. Хвильовим. До ВАПЛІТЕ входили П. Тичина, М. Бажан, Ю. Яновський. М. Хвильовий написав такі твори: «Думки проти течії», «Україна чи Малоросія», «Камо грядеши», «Я (Романтика)».

3. У середині 1920-х рр. (1925 р.) розгорнулася літературна дискусія, яку започаткував М. Хвильовий. Її суть зводилася до такого: широке використання здобутків європейського мистецтва, відхід від однобічної орієнтації на російську культуру («Геть від Москви! Дайош Європу!»).

4. Відомі музичні діячі - Г. Верьовка, П. Козицький, Б. Лятошин- ський, Л. Ревуцький; капела «Думка» - один із найкращих хорових колективів СРСР.

5. Лесь Курбас - театральний режисер, театр «Березіль» у Києві (1922-1933). Інші відомі театральні діячі: Н. Ужвій, М. Кру- шельницький, А. Бучма, Г. Юра.

6. Відомі художники: М. Бойчук (лідер групи «бойчукістів», заклав основи українського монументального мистецтва), Ф. Кричевський, М. Самокиш, В. Касіян.

7. В. Касіян: літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати» (1923).

8. Ф. Кричевський: картина «Життя». Триптих (Любов, Сім'я, Повернення) (1925-І927).

9. М. Самокиш: картина «Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем в 1653 р.» (1931) - один із основоположників історичного та батального українського живопису.

10. Архітектура: будівля Держпрому в Харкові (1925-1929), архітектори: С. Серафімов, М. Фельгер, С. Кравець. будівля ВР УРСР в Києві (1936-1939), архітектор В. Заболотний.

11. В 1920-х рр. було 2 кіностудії: у Києві та Одесі. О. Довженко зняв такі фільми: «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929).

12. Відомі композитори: М. Леонтович, Г. Вірьовка, Л. Ревуцький. Найвідоміший хореограф - П. Вірський

13. Українізація церкви з 1921 по 1930 рр. діяла Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) (підтримка автокефалії радянською владою пояснювалася бажанням розколоти й послабити Російську православну церкву). Її почергово очолювали митрополити В. Липківський (1921-1928) та М Борецький (19281930). До неї почали приєднуватися парафії в Америці та Європі. З 1926 року на УАПЦ почався наступ. У січні 1930 р. була ліквідована.

Размещено на Allbest.ru