Мовні засоби вираження морально-етичного портрета ченця у тексті Києво-Печерського патерика

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО ПОРТРЕТА ЧЕНЦЯ У ТЕКСТІ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО ПАТЕРИКА

А.В. Гончаренко

Статтю присвячено аналізу фрагмента мовної картини світу Київської Русі, відтворенню етичних орієнтацій людини епохи раннього Середньовіччя. Висвітлено семантичний обсяг та функції використаних авторами Києво-Печерського патерика мовних одиниць, ужитих при описі морально-етичного портрета чорноризця.

LANGUAGE EXPRESSIVE MEANS OF MORAL AND ETHICAL PORTRAIT OF A MONK IN THE KYIV-PECHERSK PATERICON TEXT

The article is devoted to the analysis of a fragment of Kyiv Rus' linguistic picture of the world and to the reconstruction of human ethic orientations of the Early Middle Age. The aim of this scientific research is to highlight the semantic scope and functions of language units in the Kyiv-Pechersk Patericon are to describe the moral and ethic portrait of a monk. The proposed theme of a study allows updating the analysis aimed at the reconstruction of the Old Ruthenians ethical ideals.

The Kyiv-Pechersk Patericon is the first original collection of lives of the Old East Slavic saints of the 13th century. It does not only fully describe the images of the first Rus' ascetics, but thanks to its unique structure it is the only one among the East Slavic written papers, which gives a valuable possibility to unite different materials into a holistic picture of the moral life in ancient Kyiv. The linguistic means of depicting the moral and ethical characteristics of the inhabitants of the monastery became the subject of the study.

Постановка наукової проблеми та її актуальність

Відтворення мовної свідомості східного слов'янства середньовічного періоду на основі дослідження словникового складу писемних пам'яток ХІ-ХІІІ ст. залишається актуальним завданням сучасної історичної лексикології української мови. Одним із фрагментів мовної картини світу давньокиївської доби є словесні портрети людини. Особливе місце серед них посідають описи служителів релігійного культу, зважаючи на активну популяризацію агіографічного жанру у тогочасній книжній традиції.

Аналіз наукових досліджень із зазначеної проблеми

Зображення духовних осіб у давній східнослов'янській літературі розглядалося здебільшого в історико- культурологічному, філософському, літературознавчому аспектах у зв'язку з вивченням житій святих, показом їхніх релігійних поглядів, аналізом суспільної діяльності представників кліру тощо. Лінгвістичні аспекти змалювання церковників у текстах ХІ-ХІІІ ст. досліджені мало. Зокрема, у дисертації Н. О. Ізмайлової проаналізовано домінантні мовленнєві засоби створення образу святого в «Житії Теодосія Печерського»: вставки, цитати, ремінісценції, символи (Ізмайлова, 1998). Г. В. Межжеріна в одному з підрозділів монографії «Людина в мовній картині світу часів Київської Русі» розглянула семантичний обсяг лексичних одиниць, використаних літописцями при описі деяких соціально-етичних портретів священнослужителів у різножанрових писемних текстах (Межжеріна, 2006, с. 299-300). Матеріали Києво-Печерського патерика - першого оригінального зібрання житій східнослов'янських святих, повною мірою не були залучені до аналізу. Тим часом пам'ятка варта окремої уваги, адже саме агіографічна література, спрямована не стільки на опис історичних подій та біографій видатних діячів Церкви, скільки на напучування на високоморальні норми життя, становить особливий інтерес з огляду на завдання відтворити етичний ідеал Давньої Русі.

Формулювання завдання. Метою наукового дослідження є висвітлення семантичного обсягу та функцій використаних авторами Києво-Печерського патерика мовних одиниць, ужитих при описі морально-етичного портрета чорноризця.

Виклад основного матеріалу

Києво-Печерський патерик склали ченці Печерського монастиря за доби його розквіту, напередодні монголо-татарської навали (поч. ХІІІ ст.). За основу взято монастирські перекази ХІ-ХІІІ ст. Прагнучи ідеологізувати печерських подвижників, книжники зібрали в ньому оповіді про найславетніших представників монастирської громади. Зразками слугували східні патерики та окремі житія, перекладені з грецької мови, що були відомі вже на початку літературного процесу на Русі. Приклади візантійських попередників справили значний вплив на формування морально-етичних установок давньокиївських чорноризців. Не випадково подвижницьке життя змальовано в пам'ятці у рисах, подібних до тих, у яких раніше описані життя й подвиги Сави Освяченого, Євфимія Великого, Антонія Великого та ін. Утримання від матеріальних цінностей та відречення від власних життєвих пристрастей і звичок вимагали від іноків і жорсткі правила принесеного із Візантії Студійського статуту, котрий довгий час регулював уклад Печерської лаври. Як результат, діяння насельників одного з найважливіших центрів православного східнослов'янського світу стали втіленням подвигу чернечої святості та притаманних їй чеснот, завдяки чому Патерик мав безпрецедентний вплив на всю подальшу українську культуру й духовність.

У тексті пам'ятки морально-етичний портрет ченця відтворено за допомогою близько 40 позитивно конотованих одиниць субстантивно-ад'єктивної лексики (негативні характеристики є одиничними): іменників страстотерпець, угодник, постникъ, прикметників святыи, блаженныи, преподобныи, праведыи, богоносныи, богодухновенныи, богословесныи, смиренныи, кроткии, многотерпЬивыи, милостивыи, окремих словесних формул. Вони маркують семантику вірності, праведності, смиренності, стриманості, милосердя.

На сьогодні деякі із зазначених слів можуть виступати компонентами назв титулів представників вищого духівництва чи найменуваннями ликів святості Лики святості - категорії, на які в православ'ї заведено розділяти святих під час їхньої канонізації залежно від здійсненого ними християнського подвигу (мученики, благовірні, блаженні тощо).. Проте на момент написання структурних частин Києво-Печерського патерика подвижників монастиря, щодо яких вжито зазначені хвалебні епітети, ще не було канонізовано На час написання структурного ядра пам'ятки - послань Симона і Полікарпа, було визнано святим лише Феодосія Печерського (у 1108 р.). Проте його Житіє, що теж згодом увійшло до Патерика, створене раніше - у 80-ті роки ХІ ст. Інших печерських угодників, мощі яких поховані в печерах монастиря, умовно канонізовано у 1643 р. митрополитом Київським Петром Могилою. Детальніше див.: Голубинский. Е. История канонизации святых в Русской Церкви. Москва, 1902 ; Кабанець Є. Історія Печерської канонізації. Людина і світ. Науково-популярний релігійний журнал. 1997. № 1. С. 20-25. Усі цитати наведено за українським списком 1553-1554 рр. ІІ Касіянівської редакції Києво- Печерського патерика, представленим у виданні Д. І. Абрамовича (Київ, 1931). Лексичні різночитання, що стосуються досліджуваної групи слів, між ранніми та пізнішими списками й редакціями твору враховано.. Саме тому вважаємо, що виділені найменування не виявляють у тексті термінологічного навантаження і належать до розряду лексики морально-етичної оцінки.

Семантичною домінантою є прикметник святыи зі значенням `чистий, праведний, непорочний' (Срезневский, 1912, с. 307). Поняття «духовної» святості, згідно з переконанням В. М. Топорова, сформувалося на ґрунті давньослов'янського розуміння святості як образу граничного достатку, обумовленого первинними реконструйованими значеннями псл. пов'язаного з і.-є. основою , яка позначає збільшення, зростання, набухання (Топоров, 1995, с. 480). Отже, святого сприймали як людину, котрій притаманний особливий вид духовного зростання. Елемент - регулярно вживали на місці гр., лат. sacer та sanctus уже в перших слов'янських перекладах християнської літератури.

Святими названо майже всіх ченців - героїв патерикових новел. Кожен із них за текстом проходив складний шлях мучеництва чи зречення від земних, гріховних вад і потреб. У сполученні зі словами на позначення особи лексема святыи є постійним епітетом, що супроводжує власні імена чорноризців та їхні загальні найменування: «Самь видань еси брата нашего, святаго Ісакіа Печерника, како прельщень бысть от б^совъ»³ (Абрамович, 1991, с. 125); «И пакы призвавь Стефана единого и учаше его еже о пастві святаго стада» (Абрамович, 1991, с. 72); «Тако и сій блаженый Агапитъ, ревнуя святому тому старцю, помогаше болным» (Абрамович, 1991, с. 128-129). У випадках, коли аналізований ад'єктив співвіднесено з конкретною особою, він може вживатися в субстантивованій формі: «Святый же моляше их» (Абрамович, 1991, с. 24); «Баше бо им прежде възв Міщено бысть о пренесеніи мощей святаго» (Абрамович, 1991, с. 80).

Близьким до попередньо розглянутого слова є прикметник блаженныи (гр. `щасливий') - `благословенний, достойний шанування, звеличування', `благополучний, щасливий, той, що відчуває блаженство', `праведний, святий' (Бархударов, 1975, вып. 1, с. 232). Слово пов'язане зі старослов'янським блаженъ `блаженний, щасливий' від блажити `називати блаженним' (Фасмер, 1986, с. 171) і зводиться до благо `добро, щастя' (псл.). Поняття блага своєю чергою тісно співвіднесене з образом Бога (пор. приказку «З Богом підеш - до блага дійдеш»). Відтак блаженныи буквально означає `сповнений Божої благодаті, щастя, яке йде від спілкування з Богом'.

При аналізі вживання назви блаженныи можна виділити типи сполучень слів, аналогічні до утворених лексемою святыи. Це означення супроводжує імена ченців (чи в такому значенні набуває субстантивної форми) та їх загальні й збірні найменування: «Блаженый же Агапитъ, давъ тому зеліа, еже сам ядяше, и здравъ сътвори его» (Абрамович, 1991, с. 129); «Старци же блаженніи тіи, утешающе его» (Абрамович, 1991, с. 121); «Им^аше бо блаженный обычай по всяком п^ніи запрещалныа творити молитвы» (Абрамович, 1991, с. 134).

Двічі засвідчена в тексті форма найвищого ступеня виявлення ознаки преблаженныи. Таку характеристику вжито лише стосовно найбільш шанованих подвижників монастиря: «Сице бо преподобному и преблаженому отцю нашему Феодосію пасущу стадо свое съ всякым благочьстием и чистотою» (Абрамович, 1991, с. 66); «Сіи же преблаженіи отци едва научиша его грамот 6» (Абрамович, 1991, с. 126).

У Києво-Печерському патерику блаженными названо також юродивих, тобто ченців, які приймали образ божевільних заради радикального зречення цінностей мирського життя і служіння Христу (звідси й негативний відтінок значення прикметника блаженний `дивний, юродивий'). Першим юродивим на Русі був Ісакій Печерник, чий подвиг описано в одному із сюжетів Патерика: «И нача по миру ходити, и тако урод ся сътвори. Ипакы вселися в печеру ... и нача събирати к соб6 юных от миръскыа чади и въскладаша на них порты чернечьскыа. Да ово от игумена Никона раны приимаше, иногда же от родитель дбтей т6х, блаженный же все то терпяше, подъимаше раны и наготу и студень день и нощь»» (Абрамович, 1991, с. 188).

Характеристики блаженныи, святыи у розглядуваному тексті вживаються також поруч з іменниками, що вказують на юний вік героя, котрий ще навіть не прийняв постриг. Зокрема, щодо ключової постаті пам'ятки, майбутнього ігумена Печерського монастиря Феодосія засвідчено словосполучення блаженное дбтище, блаженный юноша, блаженный отрокь, святый отрокъ: «Родиста же сего блаженнаго дбтища, такожде въ 8-й день принесоста его къ іерееви божію... да имя дбтищу нарекут»» (Абрамович, 1991, с. 22); «Мы же, братіе, пакы пойдем на пръвое исповбданіе святого сего отрока»» (Абрамович, 1991, с. 23); «Блаженный же юноша вся сіа съ радостію приимаше и Бога моля о всбх сих»» (Абрамович, 1991, с. 25); «Блаженый же отрокь, яко ничто же зла пріать, ... шед служаше пред възлежащими съ всякою тихостію» (Абрамович, 1991, с. 27-28).

Позитивну оцінку, відповідну догмам християнства, виражає семантично близький до попередніх прикметник преподобныи `благочестивий, достойний', `праведний, непорочний, відповідний християнському ідеалу', `чистий, неосквернений' (Богатова, 1994, вып. 19, с. 24-25). У перекладній богослужбовій літературі це слово найчастіше вжите на місці гр. `святий, священний, благочестивий, чистий, неосквернений', яке однак не співвідноситься повністю зі своєю слов'янською паралеллю. Її внутрішня форма вказує на виникнення у писемній традиції слов'ян та в найменуваннях релігійних реалій православ'я власного поняття. Старослов'янське прподовьнъ `доброчесний, праведний, святий' утворене за допомогою префікса пр^- `пере-' від прикметника подовьнъ `подібний, відповідний, гідний, достойний' (Мельничук, О. С., ред., 2003, с. 564). Отже, преподобныи - `предостойний, найбільш гідний, найбільш подібний до Бога у своїй святості; духовно і морально досконалий'.

Оскільки саме ченці намагалися молитвою, постом і трудами наслідувати Господа Ісуса Христа, це означення вживалося в давньоруській літературі тільки в описах духовних осіб (Межжеріна, 2006, с. 303). Показово, що й сама назва преподобныи з'являється в тексті переважно тоді, коли йдеться про випробування, тортури, які подібно до Бога доводилося прийняти чорноризцям. Зокрема, у Слові про Євстратія цю характеристику наведено лише після розповіді про те, як блаженного розіп'яли на хресті й перед усіма присутніми постала його душа: «И б6 видбти душю преподобнаго, носиму на колесниц6 огненб» (Абрамович, 1991, с. 107). Григорія автор називає преподобним у контексті оповіді про смерть ченця від руки князя, котрому не припало до душі пророцтво святого: «Князь же, ... ни на сердци соб6 положи сего преподобнаго словесъ...разгн6вася...повел6 связати ему руц6 и ноз6 и камень на выи его оббсити, и въврещи въ воду» (Абрамович, 1991, с. 137).

Семантика слідування заповідям Божим і правилам християнської моралі, благочестя закладена у характеристиці праведныи: «Богъ оградиль невидимо вся та съдръжама молитвами праведнаго и преподобнаго сего мужа»» (Абрамович, 1991, с. 66). Старослов'янізм правьдьнъ `праведний, справедливий', який давні книжники вживали на місці гр. `справедливий', є похідним від іменника правьда `правда' (Мельничук, О. С., ред., 2003, с. 550). Саме тому праведний у тексті це і той, хто направляє до правди, добра. Так, зокрема, означено Феодосія, що повсякчас наставляв князя Святослава припинити міжусобиці з його братом Ізяславом: «И оттол6 начать о братоненавидбніи того укаряти... Но обаче онъ [князь], аще и вельми разгн Рвался ббна блаженаго, но не дръзну ниединого же зла сътворити тому, видяше бо его мужа преподобна и праведна суща»» (Абрамович, 1991, с. 67).

Лише стосовно Федосія Печерського в Патерику вжиті кальки з грецької мови - композити з першою частиною бого-, котра може вказувати на ступінь духовної близькості до Бога: богоносный `який несе в собі божественне начало, божественну мудрість', богодухновенный (9є6луєиото^) `натхненний Богом, сповнений божественного духу', богословесный (9єоХ6уо^) `який прийняв божественне вчення': «Въ един же от дьній шедшу к тому блаженому и богоносному отцю нашему Феодосію»» (Абрамович, 1991, с. 68); «Сіа слышавъ, богодухновенный Феодосіе раждегся божественою любовію...» (Абрамович, 1991, с. 28); «Ненавидяй же добра врагъ, вид себе поб^г,бждаема съмиретемь богословеснаго отрока, и не почиваше, хотя отвратити его от таковаго труда» (Абрамович, 1991, с. 26). Уживання таких епітетів в описах цієї постаті не є випадковим, адже саме Феодосій був взірцем ідеального ченця, доброчесного ігумена.

Значення праведності та слідування Божим заповідям виражають метафоричні словосполучення Христов слуга, человбкь Божій, також засвідчені здебільшого в контекстах, де йдеться про Феодосія: «Едва мало утбшившися, и начать увбщавати Христова слугу» (Абрамович, 1991, с. 31); «Бяше бо поистинн6 человбкь Божій» (Абрамович, 1991, с. 45). Святого сприймали як посередника між Богом та людьми, у якому гармонійно поєднувалося «небесне» та «земне». Для вираження цієї ідеї використано оксиморонну характеристику, запозичену з візантійської літератури, земный аггель и небесный человбкь: «иже поистиннб земный аггель и небесный человбкь, Феодосіе» (Абрамович, 1991, с. 38).

Щодо людини, приємної Богові своєю святістю, безгрішним життям, вжито назву угодник ( `служебник') `служитель; послідовник; праведник'. Релігійно-етичну семантику цього іменника у тексті Патерика можуть підсилювати означення Христовыи та истинныи. Наприклад, про блаженного Варлаама сказано, що він «истинный же угодникь Христовы» (Абрамович, 1991, с. 35). Таку оцінку чорноризець отримав завдяки своєму стійкому прагненню прийняти чернечий образ навіть усупереч волі свого можновладного батька, котрий спокушав його різноманітними радощами мирського життя. Коли ж батько зрештою змирився з рішенням сина, автор порівнює Варлаама з Христовим воїном: «Сице же Христовь въинь изшед из дому отца своего, яко птица ис пругла исторгшися или яко серна от тенета» (Абрамович, 1991, с. 35). Образ Христового воїна (сягає євангельського поняття «добрий воїн Ісуса Христа» (Єф.6:12; 2 Тим. 2:3)), був для агіографічного тексту не просто літературною метафорою, а переважно етичною моделлю, що спонукала до певної поведінки, заснованої на принципах моралі.

Описуючи священнослужителів, автори Патерика акцентують увагу на чесноті смиренності. Для її вираження використано іменник смиреніе `помірність, приниження, покірність, скромність', прикметник смирень. Етимологічно ці слова, з одного боку, співвідносяться з поняттям миру (`смирний' від `мир, спокій') (Мельничук, О. С., ред., 2006, с. 322). Смиренна людина завжди перебуває в мирі з Богом, самою собою та іншими. Зокрема, Марка Печерника названо смиренним саме тоді, коли йому докоряють за погано виконану роботу: «Печерникь же, муж смиренъ сый... глаголаше: “прости мя, брате»» (Абрамович, 1991, с. 158). Конкретизують таке розуміння смиренності характеристики, які вказують на покірність (покорение, покорив, тихии, кроткии): «... смирень сердцем и покоривь кь всhu»» (Абрамович, 1991, с. 27); «божественную службу сьтворяя сь всякым смиреніемь, бие бо кротокь нравом, тих же смыслом»» (Абрамович, 1991, с. 36).

З іншого боку, внутрішня форма слова смирень пов'язана з поняттям міри, пор. `смиренний, помірний' від тега `міра' (Мельничук, О. С., ред., 2006, с. 322) Зближення і змішування обох словотворчих варіантів відбулося, очевидно, уже в пізньопраслов'янський період.. Отже, смирення - це і відповідність мірі. Проте така ідеальна міра у релігійній свідомості та духовній характеристиці людини сприймається як нижча, аніж звичайно (недарма ст.-сл. передає гр. rnnsivo `низький', `принижений', `смиренний'). Феодосій з дитинства «начать на труды подвижн бывати, ... исходити ему сь рабы своими на село дати сь всякым смиреніем»» (Абрамович, 1991, с. 24). Ставши презвітером Печерського монастиря, він «съмиренным смыслом и послушаніем вся претрьпаше»» (Абрамович, 1991, с. 37).

Із семантикою християнського смирення тісно пов'язана й семантика мучеництва, терпеливості й стриманості, відтворена в тексті за допомогою лексем-композитів многотерпЬивыи, страстотерпець (гр. `мученик'). Шляхом введення таких означень описано постать чорноризця Никона, котрий був підданий жахливим тортурам у половецькому полоні, але відмовився від пропонованого за нього викупу, пояснюючи випробування волею Божою: «О смиренні и многотерпhливhм НиконhчерноризцЬ (Абрамович, 1991, с. 108); «сего же ради страстотерпъца Никона Половци быша черноризци»» (Абрамович, 1991, с. 110).

Значення стриманості актуалізують також лексеми вздержникь та постникь. Так називали не лише тих іноків, що дотримувалися посту, а й часто ченців, які накладали на себе обітницю більшого ніж звичайно утримання від їжі, води, а також інколи обітницю мовчання (Богатова, 1991, с. 245). Саме друге значення реалізують ці слова у наведеній нижче цитаті: «Таковы бо бяху тогда чрьноризци, постници, въздержници... Даміань презвитерь. Бяше таковь постъникъ, якоразвhхлhба и воды ничто же ядяше до дьне смерти своея»» (Абрамович, 1991, с. 95).

Важливим аспектом у змалюванні словесних портретів чорноризців, на який звертали увагу літописці, була чеснота милосердя. Для вираження цього поняття у тексті вжито старослов'янізм милосердіе (калька лат. misericordia `співчуття, жалість') та слов'янське утворення милость (псл. milb `милий', і.-є. mei-l- `лагідний, м'який'), котрі найчастіше відповідали гр. єХєо^, ouyyvron. Про Феодосія сказано: «николи же бо напрасень, ни гн^ливь, ни арь очима, но милосердъ и тих, и милость»» (Абрамович, 1991, с. 55); «Сицева бhлюбы блаженнаго и сицево милосердіе кь ученикомь своим»» (Абрамович, 1991, с. 56).

Ідеалізовані образи духовних осіб у пам'ятках писемності часто представлені довгим переліком хвалебних епітетів. Таким у Патерику є портрет ігумена Феодосія

Печерського: «Исповідаши же хощу о тацім світилі, святым и велицемь отци нашем. Бяше бо поистинні человікь Божій, світило въ мирі видимое, просиавше всім чръноризцем смиреннымь смыслом и послушаніем» (Абрамович, 1991, с. 45); «Прославляеть бо Господь славящаа его, яко же въ истинну сего блаженнаго добляго мужа, высокаго житіем, чюднаго въ добродітелех, изряднаго въ чюдесіх, блаженаго Феодосіа» (Абрамович, 1991, с. 78). Інколи у такого роду розгорнутих описах вказівка на конкретну особу виражена дієприкметником: «Радуйся, Богу послуживый в тишиніи въ мнишеском житіи Радуйся, послідовавьій стопамь высокомысленным, ревнуя отцемъ, молчаніем възвышаася и смиреніем украшаася, въ словесах книжных веселуася! Радуйся, укргывыйся надеждею вечных благъ» (Абрамович, 1991, с. 83).

Висновки

мовний етичний русь печерський

Звернення до агіографічної традиції дає змогу актуалізувати аналіз, спрямований на реконструкцію етичних ідеалів давніх русичів, втіленням яких передусім вважалися святі, котрі вшановувались від давнини нашим народом. Покликаний довести особливу святість Печерського монастиря, Києво-Печерський патерик не лише найповніше для свого часу змальовує образи ряду перших руських подвижників, а й завдяки своїй унікальній структурі є єдиною з-поміж східнослов'янських писемних пам'яток, що надає цінну можливість поєднання різночасового матеріалу в цілісну картину давньокиївського морального життя. Відтак Патерик формує своєрідну традицію у зображенні духовних цінностей українського народу впродовж усієї його історії. Природно, певні риси східнослов'янської моральності, показані в аналізованому тексті, міцно пов'язані з греко-візантійськими духовними традиціями.

У доборі характеристик священнослужителів у тексті пам'ятки відчутна орієнтація на норми літературного етикету та на панівне в Давній Русі поняття честі духовної особи. Акцент зроблено на таких якостях як вірність християнському вченню, смиренність, стриманість, милосердя, що може свідчити про трансформацію християнського ідеалу на східнослов'янському ґрунті. Створення житій печерських насельників мало на меті не лише прославлення монастиря, а підготовку ґрунту на подальшої канонізації його подвижників. Відтак у використанні більшості хвалебних епітетів-означень простежується тенденція до їх закріплення за конкретним персонажем, що надалі стане підставою до зарахування кожного з них до відповідного лику святості.

За походженням і характером свого вживання розглянуті лексичні одиниці виявляють безпосередню приналежність до церковно-книжної стихії. Послідовність у відмові від запозичення грецьких чи латинських слів для позначення ідеї святості вказує на високий ступінь мовної та культурно-релігійної свідомості та може бути розцінена як важлива особливість слов'янського вибору в позначенні цієї ідеї.

У запропонованій розвідці розглянуто один із фрагментів лексичної своєрідності Києво-Печерського патерика, що відкриває перспективи для подальших досліджень давнього тексту на різних мовних рівнях.

Бібліографічний список

1. Абрамович, Д. І., 1991. Києво-Печерський патерик. Київ: Час.

2. Бархударов, С. Г., ред., 1975. Словарь русского языка ХІ-ХУП вв.: в 29 т. Вып. 1 (А-Б). Москва: Наука.

3. Богатова, Г. А., ред., 1991. Словарь русского языка ХІ-ХУП вв.: в 29 т. Вып. 17 (Помаранець-Потишати). Москва: Наука.

4. Богатова, Г. А., ред., 1994. Словарь русского языка ХІ-ХУІІ вв.: в 29 т. Вып. 19 (Пренебесный-Присвдтельствовати). Москва: Наука.

5. Ізмайлова, Н. О., 1998. Домінантні мовленнєві засоби створення образу святого в «Житії Теодосія Печерського» (ХІ ст.). Кандидат наук. Автореферат. Харківський державний університет.

6. Межжеріна Г. В., 2006. Людина в мовній картині світу часів Київської Русі. Київ: Київський національний лінгвістичний університет.

7. Мельничук, О. С., ред., 2003. Етимологічний словник української мови: в 7 т. Т. 4: Н- П. Київ: Наукова думка.

8. Мельничук, О. С., ред., 2006. Етимологічний словник української мови: в 7 т. Т. 5: Р-Т. Київ: Наукова думка.

9. Срезневский, И. И., 1912. Материалы для Словаря древнерусского языка по письменным памятникам: в 3 т. Т. 3. Р-Я. Санкт-Петербург: Издание Отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук.

10. Топоров, В. Н., 1995. Святость и святые в русской духовной культуре. Т. 1: Первый век христианства на Руси. Москва: Гнозис.

11. Фасмер, М., 1986. Этимологический словарь русского языка: в 4 т. Т. 1: (А-Д). Москва: Прогрес.

12. Abramovych, D. I., 1991. Kyievo-Pecherskyipateryk [Kyiv-PecherskPaterikon]. Kyiv: Chas. (in Ukrainian).

13. Barhudarov, S. G., ed., 1975. Slovar russkogo yazyka XI-XVII vv.: v 29 t. Vyp. 1 (A-B) [A dictionary of the Russian language XI-XVII in 29 vols. Iss. 1 (A-B)]. Moskow: Nauka. (in Russian).

14. Bogatova, G. A., ed., 1991. Slovar russkogo yazyka XI-XVII vv.: v 29 t. Vyp. 17 (Pomaranets- Potishati) [A dictionary of the Russian language XI-XVII: in 29 vols. Iss. 17 (Pomaranets-Potishati)]. Moskow: Nauka. (in Russian).

15. Bogatova, G. A., ed., 1994. Slovar russkogo yazyka XI-XVII vv.: v 29 t. Vyp. 19 (Prenebesnyy- Prisvhdhtelstvovati) [A dictionary of the Russian language XI-XVII: in 29 vols. Iss. 19 (Prenebesnyy-Prisviditelstvovati)]. Moskow: Nauka. (in Russian).

16. Fasmer, M., 1986. Etimologicheskiy slovar russkogo yazyka: v 4 t. T.1: (A-D) [Etymology dictionary of the Russian Language: in 4 vols. Vol.1: (A-D)]. Moskow: Progress. (in Russian).

17. Izmailova, N. O., 1998. Dominantni movlennievi zasoby stvorennia obrazu sviatoho v «Zhytii Teodosiia Pecherskoho» (XI st.) [The dominant speech means of creation of the image of the Saint in “Feodosij Pecherskij's vita ” (XI century)]. Ph.D Abstract. Kharkiv Stat University. (in Ukrainian).

18. Melnychuk, O. S. ed., 2003. Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy: u 7 t. T. 4: N-P. [Etymology dictionary of the Ukrainian Language: in 7 vols. Vol. 4: N-P]. Kyiv: Naukova dumka. (in Ukrainian).

19. Melnychuk, O. S. ed., 2006. Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy: u 7 t. T. 5: R-T [Etymology dictionary of the Ukrainian Language: in 7 vols. Vol. 4: R-T]. Kyiv: Naukova dumka. (in Ukrainian).

20. Mezhzherina, H. V., 2006. Liudyna v movnii kartyni svitu chasiv Kyivskoi Rusi [Man in the linguistic picture of the world of Kievan Rus]. Kyiv: Kyiv National Linguistic University. (in Ukrainian).

21. Sreznevskij, I. I., 1912. Materialy dlja Slovarja drevnerusskogo jazyka po pis'mennym pamjatnikam: v 3 t. T. 3: R-Ja [The materials for a Dictionary of the Old

22. Russian language on written monuments: in 3 vols. Vol. 3: R-Ja]. Sankt-Peterburg: Izdanie Otdeleniya russkogo yazyka i slovesnosti Imperatorskoy Akademii nauk. (in Russian).

23. Toporov, V. N., 1995. Svyatost i svyatye v russkoy dukhovnoy kulture. T. 1: Pervyy vek khristianstva na Rusi [Sanctity and saints in the Russian spiritual culture. Vol. 1: The first century of Christianity in Russia]. Moskow: Gnozis. (in Russian). A. Honcharenko

Размещено на Allbest.ru