Роль Хотинської кампанії 1621 року у трансформації козацької старшини в українську політичну протоеліту (1621 - 1638 рр.)

• став першим гетьманом, котрий збагнув безперспективність політики низькопоклонства у досягнені від Варшави поступок. За його ж словами, «жебрати, плакати, прагнучи миру для неї (вітчизни). Але нас то обіцянками збували...». Тепер же, потрібно домогтися аби той, хто, «всідаючи на престол Корони Польської, спочатку присяг, заспокоївши в (своїх) державах релігію старожитну грецьку, підтвердити права й вольностіросійської нації і наші рицарські (виділено нами - авт.).», а унію знищити (Мицик, 1996, с. 21);

• винятково важливе значення для долі Війська Запорозького мало обґрунтування ним концепту урівняння соціально-політичного статусу козацтва зі шляхетським. «Було б справедливо, - наголошував у листі до житомирського сеймику, - не обирати короля без нашого подання й дозволу (себто Війська Запорозького - авт.), бо Р.П. має визнати нас своєю складовою, [бо] ми у більшості випадків де тільки найгірше, там платимо за неї своїм життям, за її цілісність, за достоїнство королів - володарів наших - проти кожного ворога стаємо грудьми, не шкодуючи життя, майна і втрат своїх (виділено нами - авт.) (Брехуненко, 2016, с. 354). Ймовірно вся старшина підтримала цю ідею (вперше висловлену гетьманом І. Куцковичем ще 21 травня 1602 р. у листі до галицького старости Ю. Струса (Брехуненко, 2016, с. 131-132)), бо вона потрапила і до інструкції посольству на конвокаційний сейм, і до листа до нього Війська Запорозького від 19 червня (Брехуненко, 2016, с. 358-361);

• важко переоцінити політичну значимість обґрунтування ним судження про необхідність відмови від визнання королівської влади й зі зброєю у руках до самої смерті добиватися задовільнення висунутих вимог, якщо король обійме трон без нашої згоди, «без затвердження прав і свобод народу нашого російського... тоді, аби нас за бунтівників Р.П. не вважали, а за охоронців прав і вольностей своїх. Відгукуємося з тим, що жодного за володаря собі мати не хочемо, як уже зазначалося, допоки нам і духовним нашим прав, свобод і вольностей к. його м. не затвердить і не присягне. І з цим заявляємо, що наважилися [пожертвувати] здоров'ям і всіма достатками, готові умирати за свої права і вольності (виділено нами - авт.)» (Брехуненко, 2016, с. 354);

• нарешті останній штрих, який хоча не має безпосереднього відношення до реконструкції картини політичних поглядів гетьмана, проте дозволяє глибше осягнути його духовний світ. Йдеться про те, про що неприйнятно мало згадується в історичній літературі, а саме: важливу особисту участь у заснуванні у березні 1631 р. Київського колегіуму (Києво-Могилянської колегії) - витоків першого навчального закладу вищої освіти України (Брехуненко, 2016, с. 344-346; Мицик, 1996, с. 17; Drozdowski, 2008, s. 172-174).

Отже, упродовж десятиріччя з часу завершення Хотинської кампанії значна частина козацької старшини швидко набувала якостей політичної протоеліти. Зокрема, вперше перейшла до рішучих вимог королю під присягою затвердити всі «права і свободи народу нашого російського», ліквідувати унію, надати Війську Запорозькому шляхетський статус під загрозою невизнання чинності його влади й готовності зі зброєю у руках домагатися їх реалізації. Вперше стала на шлях залучення до боротьби поспільства та поєднання в ній релігійних і національно-визвольних гасел. У цілому ж сформульована програма за своїм обсягом і радикальністю істотно переважала умови Замостянського перемир'я з Річчю Посполитою, укладеного Б. Хмельницьким після здобуття трьох перемог, у третій декаді листопада 1648 р. (Документи, 1961, с. 84).

Конвокаційний сейм (червень-липень 1632 р.) відхилив ці домагання козацького посольства. І вперше в історії Війська Запорозького ця невдача обернулася для ні в чому невинних його членів та І. Кулаги-Петрижицького смертним вироком козацької ради 25 серпня, на якій були присутніми Київський митрополит Ісайя Копинський з духовенством. Їх безпідставно обвинуватили у недбалому виконанні своїх обов'язків, а гетьмана, за поданням митрополита, у симпатіях до уніатства (католицизму) (Грушевський, 1995а, с. 151-155; Drozdowski, 2008, s. 150-151; Drozdowski, Chynczewska- Hennel, 2008, s. 195-196).

Як спостеріг М. Грушевський, новий гетьман А. Діденко продовжував дотримуватися у відносинах з Варшавою попереднього курсу (Грушевський, 1995а, с. 155-157), щоправда у м'якшому варіанті. Наполягаючи на поновленні прав і свобод руського народу, теж апелював до підтримки православної і протестантської шляхти й зробив нову невдалу спробу добитися визнання за козаками «рицарських» вольностей і права обирати короля (Брехуненко, 2006, с. 368-378; Грушевський, 1995а, с. 156-162). З позитиву відзначимо прийняття 1 листопада «Пунктів заспокоєння» Православної Церкви, що проголошували рівноправність православних й уніатів, узаконювали церковну ієрархію та ін. На коронаційному сеймі Владислав IV 14 березня 1633 р. підписав «Диплом» про підтвердження давніх прав Православної Церкви (не без впливу клопотань нового козацького посольства). Нарешті 14 березня 1635 р. він видав привілеї для Православної та Уніатської Церков, які гарантували їм рівноправність (Грушевський, 1995а, с. 158-195; Mironowiez, 2001, s. 98-106). Тривала боротьба з 1621 р. за відродження функціонування Православної Церкви Русі завершилася перемогою, у здобутті якої вирішальну роль відіграло Військо Запорозьке.

Іншим складником творення протоеліти безперечно стала багатогранна діяльність старшини у першій половині 30-х рр. у сфері формування нових полків (нереєстрових козаків). Нестача джерел не дозволяє сповна встановити її масштаби, але є підстави стверджувати, що вони були вельми значимими, при чому активніше цей процес проходив у Лівобережжі, де з'явилися такі полки як Миргородський (Яблунівський?), Полтавський і Лубенський, у Правобережжі - Київський, але у ньому проходило стрімке розширення козацького регіону у південному та південно-західному напрямах, охоплюючи й терени Брацлавщини до річки Південний Буг, ймовірно, у трикутнику міст Умань-Ладижин-Бершадь (Сергійчук, 1991, с. 33-35; Korespondencja, 2005, s. 306-307). Рідкісні джерела, що дійшли до нашого часу, засвідчують повноцінне функціонування витворених у них органів влади (Брехун енко, 2016, с. 379-380, 392-394).

Попри великі заслуги Війська Запорозького у війні з Московією (16321634 рр.) і воєнному конфлікті 1633 р. з Портою, Варшава у середині 30-х рр. зробила чергову спробу підпорядкувати його своїм інтересам. Досягнення мети пов'язували як зі застосуванням жорстких заходів, передбачених зимовим сеймом 1635 р. (скорочення реєстру з 8 до 7 тис., запровадження смертної кари для реєстровиків навіть за непослух своїй старшині чи заклику до чорної ради, будівництва замку на Дніпрі для контролю за пересуванням козаків та ін. (Грушевський, 1995а, с. 211-213; Serczyk, 1984, s. 324-327), так і за допомогою підкупу реєстрових старшин і заможних козаків та підтримки їх намірів зосередити у своїх руках провід Військом Запорозьким і відсунути на соціально-політичний маргінес запорозьке і нереєстрове козацтво. Як підкреслював брацлавський каштелян А. Кисіль у листі до С. Конєцпольского (серпень 1636 р.), «Трьома способами завжди потрібно трактуватий той нерозумний плебс. Старшину - даровизною, доброчесних і тих, котрі мають сім'ї й на них оглядаються - ґречністю, пропонуючи їм цілісність Вітчизни, вольності потомству, не тільки тим, хто служить, а ... бунтівників, голоту, що лише здобиччю живуть як орда - страхом шаблі, бо розум, любов до Вітчизни, релігія, вольності, дружини, діти - все це у їх їхній голові з ними по Дніпру плаває» (Korespondencja, 2005, s. 317).

В історіографії недооцінюється той факт, що власне угодовство і корумпованість старшин і заможних реєстровиків на рівні з репресіями з боку влади, стали причинами розколу у Війську Запорозькому та його старшині, трагічних наслідків повстань 1635, 1637-1638 рр., а відтак й притлумлення процесу формування політичної протоеліти. За свідченням А. Кисіля, саме ра- дача ним «зі шкатулки» грошей старшині й позиція брацлавського воєводи Л. Жулкєвского спрямували реєстрове козацтво на придушення виступу І. Сулими 1635 р. (Грушевський, 1995а, с. 219-225; Іванцов, 2002, с. 71-77; Щербак, 1989, с. 49-51; Korespondencja, 2005, s. 438-439). Маємо вкрай важливе визнання реєстровиків, зроблене у листі до короля від 3 лютого 1638 р., що вони змушені були приєднатися до війська повстанців напередодні битви під Кумейками (16 грудня 1637 р.). Але, підійшовши до «польського війська» «відступили, залишивши їх (повстанців - авт.) на полі бою («na placu»)», відкривши прохід у табір. Польські корогви увірвалися до нього і в гарячковості, «не дивлячись винні чи невинні, мечем і вогнем і їх (реєстровиків - авт.) знесли» (Брехуненко, 2016, с. 433-434). Що в кінцевому рахунку й обумовило Кумейківський погром повстанців.

Не аналізуючи причин повстання 1637-1638 р. та його перебігу, виокремимо головніші ознаки набуття частиною старшин якостей політичної протоеліти.

Перша, прагнення зберегти цілісність козацької корпорації, уникнути розколу між реєстровим козацтвом та їх старшиною, з одного боку, й запорозьким і нереєстровим козацтвом і їх старшиною - з другого. Як писали у середині червня 1637 р. нереєстрові козаки реєстровим, «... аби одне товариство було, одне військо й один старший, а не два і так би жили заодно при військовому скарбі брат з братом у боязні Божій.» (Брехуненко, 2016, с. 408-409; ІР НБУ, ф. 2, спр. 13402, арк. 227-228). В іншому листі від 9 липня підкреслювали необхідність збереження рівноправ'я у Війську Запорозькому у способах життя реєстрових і нереєстрових козаків: «... хто хоче при клей- нодах жити на Запоріжжі, вільно нехай на здоров'я живе і котрий захоче майна свого глядіте, нехай доглядає і вільно живе (виділено нами - авт.)» (Korespondencja, 2005, s. 393).

Друга, рішуча протидія прагненням старшин реєстровиків і заможних городових козаків за всебічного сприяння Варшави зосередити у своїх руках клейноди (символи влади) Війська Запорозького, а відтак і провід над ним. У листах до реєстровиків П. Бут (Павлюк) обґрунтовував перевезення гармат («військової армати») на Січ традиціями їхнього тут перебування: «Як власні клейноди і скарби військові взявши, і тепер дякуючи Богу і його св. милості, поставили на звичне місце, звідкіля і постала вона за славної пам'яті предків наших - старинних добрих молодців Війська й.к.м. Запорозького» (ІР НБУ, ф. 2, спр. 13402, арк. 226). Іншими словами, Запоріжжя розглядалося своєрідною столицею Війська Запорозького, «козацьким центром» (Іванцов, 2002, с. 108).

Третя, рішучий спротив політиці реєстрової старшини і заможного козацтва, спрямованої на перетворення козацтва у привілейовану соціально- замкнуту страту. Адже до реєстру вписували тільки козаків, за котрих «поручалися старші і дозволяли панове підстарости» (Wojcik, 1968, s. 112). Дане ж угрупування старшини розглядало козацтво відкритим для поповнення вихідцям з усіх верств і груп за умови сприйняття цінностей Війська Запорозького. Не випадково очільники повстань у закликах підніматися на боротьбу апелювали не тільки до козаків, але й до усіх, хто хотів стати козаком і був готовий битися з «ляхами» за віру і вольності («всьому товариству, черні, тобто поспільству і всій нашій братії», «Товаришам нашим, панам отаманам міським, козакам Війська й. к. м. Запорозького, які живуть у Задніпров'ї, всім взагалі й усьому поспільству та братії нашій (виділено нами - авт.)») (Брехуненко, 2016, с. 420-422, 426-428; Щоденник, 2006, с. 175176, 185-186, 199-201).

Четверта, прояви перебрання на себе функції протектора поспільства, його захисника від утисків з боку жовнірів, урядників, шляхти (Брехуненко, 2016, с. 417, 439). Вони викликали глибоке обурення у С. Конєцпольского, котрий обвинувачував очільників повстання 1637-1638 рр. у привласненні «прав короля». Як зазначав у листі до запорозьких козаків від 5 листопада 1637 р., «Милосердя чините велике над підданими й. к. м., з жалісливості якусь собі опіку, яку сам лише й. к. м. у руках своїх має, будучим для цього покликаний Паном Богом» (Korespondencja, 2005, s. 427).

П'ята, утвердження практики залучення до боротьби поспільства не тільки козацького регіону, але й Лівобережжя, Сіверщини, Правобережжя та Галичини. Відомі відозви до жителів Переяславщини, «всієї України», «Задніпров'я», «всієї Сіверщини», зокрема Снятина, Сенчі, Лохвиці, Глинська, Ромен «та інших міст і містечок...» (Брехуненко, 2016, с. 414-415, 420-422, 426-428; Щоденник, 2002, с. 175-186, 199-200). Дуже цінною є інформація київського капелана С. Окольського, котрий супроводжував польську армію під час її боротьби з повстанцями 1637-1638 рр., про підготовку ранньою весною 1638 р. гетьманом Яцьком Острянином всеукраїнського антипольського повстання. У своєму щоденнику занотував: «…розіслали листи та грамоти в більш відомі монастирі та міста, відправили священників та ченців на Поділля, Покуття і Волинь, аби спонукати до війни народ і шляхту грецького віровизнання, залучаючи навіть черниць до цієї пропаганди (виділено нами - авт.)» (Щоденник, 2006, с. 221, 247).

Шоста, поєднання у закликах до населення національно-релігійних і соціальних мотивів необхідності вести боротьбу з польським режимом. «Дійшла до нас правдива й довершена відомість, - повідомляв в універсалі до козаків полковник К. Скидан у жовтні 1637 р., - що вороги народу нашого християнського руського, віри нашої старожитної грецької, а саме ляхи, маючи злий умисел, забувши страх Божий, ідуть на Україну за Дніпро, хочуть внівеч обернути як Військо й. к. м., так і підданих королівських, князівських і панських й, проливши християнську кров, над жінками і дітьми нашими позбиткуватися і в неволю запровадити (виділено нами - авт.)» (Брехуненко, 2016, с. 420). Соціальний мотив набрав специфічної форми. Знаючи, що посполиті вбачали земний ідеал у покозаченні й набутті козацького імунітету, проводирі повстання в універсалах до них засвідчували його визнання за усіма тими, хто приєднається до їхнього війська. Уже у липні 1637 р. гетьман П. Бут (Павлюк) почав розсилати «свої універсали з придуманою печаткою до міст і містечок, аби до нього всі, хто називається козаком, збиралися на Запоріжжя. При цьому суворо наказував, аби жоден уряд над тим, котрий козацьким іменем пишається, хоча б і не був у реєстрі, не претендував на застосування юрисдикції і не думав її застосовувати (виділено нами - авт.)» (Korespondencja, 2005, s. 404). У дещо іншому варіанті їхній зміст передається так: Павлюк «тепер універсали свої вислав зі Запоріжжя, щоб того, хто озвався бути козаком, і землевласник, і пан не шарпав, не зважаючи на реєстри... (виділено нами - авт.)» (ІР НБУ, ф. 2, спр. 13402, арк. 280).

Сьома, як уявляла в цілому старшина статус козацької України, що мала перебувати під контролем Війська Запорозького? У їхньому розумінні, у ній «мала б панувати ... козацька влада, а Річ Посполита гарантувала б своє управління за умови невтручання у внутрішні справи Козаччини» (Bo- rowiak, 2010, s. 37). Іншими словами - мати певну автономію у складі Корони Польської. Відголоском цього слугує переконання козацтва (червень 1637 р.), що Куруківська угода забороняла жовнірам переходити за умовну лінію Біла Церква - Київ - себто з'являтися на теренах козацького регіону (Брехуненко, 2016, с. 408). У зв'язку з чим постає й інше питання: невже очільники повстання 1630 р., а особливо 1637-1638 рр., спонукали до виступу населення всієї етнічної України лише для того, щоб домогтися згаданого вище статусу для козацького регіону? Не віриться у це! Не вірили у це й король і сенатори. Зокрема, Владислав IV у пропозиціях до сейму 19 січня 1631 р. підкреслив: якби не було вчасно «погашено цей запал» в Україні, «... могли б очікувати чогось страшнішого у державах Речіпосполитої, бо до чогось більшого бралися ці люди, ніж вдавали (виділено нами - авт.)» (Жерела, 1908, с. 356).

А «більшою» і «страшнішою» могла б стати тільки загроза втрати Польщею своєї влади щонайменше над частиною території України. Дослідники чомусь не зважають на наступний нюанс згадуваних листів весною 1638 р. до населення Волині, Поділля й Покуття: заклики до «війни» стосувалися не лише міщан і селян, але й «шляхти грецького віросповідання», себто русинів. Це слугує аргументом на користь міркування, що їхні автори під нею розуміли боротьбу з польським пануванням і засиллям католицизму. Маємо невиразну інформацію кількох джерел, що Я. Острянин і його соратники плекали надію домогтися звільнення Русі. Наприклад, С. Окольський занотував цікаву з цього погляду інформацію: у цей же час «козаки вже розподіляли Україну поміж ватажків: одному віддавали Переяслав, другому Київ, третьому Волинь (виділено нами - авт.)» (Щоденник, 2006, с. 228). Відомо - П. Бут восени 1637 р. призначив К. Скидана «старшим у всій Україні і Задніпров'ї» (як той себе титулував: «полковник і опікун всієї України (виділено нами - авт.)») (Брехуненко, 2016, с. 420-422). Є інформація, що сам він хотів стати «володарем землі Руської» (Nowak-Dluzewski, 1972, s. 57). Єврейський хроніст Н. Ганновер, який проживав у Заславі, теж занотував чутки, що повстанці «розділили між собою все Польське королівство, а бунтівника Павлюка вирішили вчинити над собою королем у столичному місті Варшава» (Еврейские хроники, 1997, с. 87). Маємо підстави висловити припущення, що у представників політичної протоеліти вперше започатковується формування контурів державної ідеї у формі витворення самостійної Руської (Української) держави. Однак поразка повстання 1637-1638 рр., брутальні репресії поляків, загибель більшості представників протоеліти, «Ординація» 1638 р. перервали процес її формування, що негативно позначилося на політичних результатах першого року Української національної революції 1648-1676 рр.

Висновки

Хотинська кампанія зіграла роль потужного імпульсу не тільки для утвердження існуючих зародків процесу перетворення старшини у політичну протоеліту, але і, що не менш важливо, надала йому незворотності й небаченої раніше динаміки розвитку. Виділяємо у ньому три періоди. Так, у першому з них (1621 - листопад 1625 рр.) старшина починає усвідомлювати себе легітимним виразником і захисником інтересів всього Війська Запорозького, включаючи нереєстрове козацтво. Домагалася від Варшави істотного збільшення реєстру, права козакам проживати не лише у королівських володіннях, але шляхетських і церковних; формувала власні органи адміністративної й судової влади, «створюючи собі окремішню Річ Посполиту», яку прагнули поширити на все Київське воєводство. Воднораз старшина рішуче наполягала на узаконенні сеймом і королем відродженої ієрархії Православної Церкви, припинення релігійних утисків «руському народу» й на початку 1622 р. окреслила ідею його рівноправності з польським і литовським.

Територіально-адміністративна реформа устрою Війська Запорозького, проведена у кінці 1625 - на початку 1626 рр. гетьманом М. Дорошенком, започаткувала другий період (листопад 1625 - червень 1630 рр.), характерним для якого стало утвердження у козацькому регіоні полково-сотенного устрою - підвалини майбутнього адміністративно-територіального ладу Української держави середини XVII - 80-х рр. XVIII ст. Відбувається легітимізація влади старшини в особі очільників полків, сотень і куренів як адміністративно- територіальних структур. Вона продовжує рішуче добиватися узаконення функціонування Православної Церкви й ліквідації унії. Водночас проходить формування радикального, поміркованого й угодовського угрупувань старшини, що негативно позначалося на набутті нею якостей політичної протоеліти. Уперше її радикальне угрупування, очолюване Федоровичем Тарасом, розпочавши у березні 1630 р. повстання, звернулося зі закликами до посполитих «України» й «Руси» підніматися на боротьбу за віру «проти ляхів», поєднуючи таким чином її релігійну спрямованість із національно-визвольною.

Третій період (друга половина 1630 - грудень 1638 рр.) характеризувався значним прискоренням процесу перетворення радикального й поміркованого угрупувань у політичну протоеліту, а угодовського - у провідника польської політики в Україні. Тому якісні зміни відбувалися у розвитку їх політичної свідомості та діяльності. Так, 1632 р., ще остаточно не сформована, вона вперше через посольство Війська Запорозького на сеймі порушила клопотання про урівняння козацтва у правах зі шляхтою, себто визнання його «політичним народом» України й врешті-решт домоглася легітимізації Православної Церкви. З цього року повела рішучу боротьбу (спочатку політичну, а в 1637-1638 рр. - збройну) за збереження прав і свобод українського (руського) народу. Вперше перебрала на себе функцію захисника соціальних інтересів посполитих й пунктирно, у розпливчатій формі, під час повстання 1637-1638 рр. окреслила задум звільнення Русі з-під польської влади («ля-хів»). У свою чергу, угодовське угрупування старшини взяло участь у придушенні повстання.

Список використаних джерел і літератури

1. Афанасьев, М. Н. (2000). Клиентаризм и российская государственность: Исследование клиентарных отношений, их роли в эволюции и упадке прошлых форм российской государственности, их влияния на политические институты и деятельность властвующих групп в современной России (2-е изд., дополн.). Москва: Московский общественный научный фонд, 318 с.

2. Беджицька, А. (2006). Звіт про роботу козацької комісії у Києві у січні 1622 року. Записки Наукового товариства імені Шевченка (Т. CCXLIII: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін). Львів: [Б. в.], 522-535.

3. Брехуненко, В. (2008). На шляху до Гадяча 1658: козацький традиціоналізм і гадяцький дискурс. 350-lecie unii Hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DIG», 69-88.

4. Брехуненко, В. (2010). Культ правителя в світобаченні козацьких спільнот XVI - середини XVII ст. Україна крізь віки: зб. наук. пр. на пошану академіка НАН України Валерія Смолія. Київ: Ін-т історії України НАН України, 337-353.

5. Брехуненко, В. (2011). Гетьман чи старший? За лаштунками номенклатури козацьких провідників (XVI - перша половина XVII ст.). Асіез testantibus. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, (20). Львів: Ін-т українозн. ім. І. Крип'якевича НАН України, 119-129.

6. Брехуненко, В. (2011а). Козаки на Степовому Кордоні Європи: Типологія козацьких спільнот XVI - першої половини XVII ст. Київ: [Б. в.], 504 с.

7. Брехуненко, В. (2012). «Вітчизна» в уявленнях християнських козацтв XVI - першої половини XVII ст. Od Kijowa do Rzymu. Z dziejow stosunkow Rzeczypospolitej ze Stolicq Apostolskq i Ukrainq. Bialystok: In-t Badan nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 126-131.

8. Брехуненко, В. (2014). Східна брама Європи. Козацька Україна в середині XVIIXVIII ст. Київ: Темпора, 504 с.

9. Брехуненко, В. (2016а). Передмова. Документи українського козацтва XVI - першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги, 7-32.

10. Брехуненко, В. (Упоряд. (відп. секретар) (2016). Документи українського козацтва XVI - першої половини XVII ст.: універсали, угоди, присяги. Київ: [Б.в.], 608 с.

11. Воссоединение Украины с Россией (1953). Документы и материалы в трех томах / [редкол.: П.П. Гудзенко, А.К. Касименко и др.] (т. 1: 1620 - 1647 годы). Москва: Из-во АН СССР, 586 с.

12. Грушевський, М. С. (1995). Історія України-Руси. Київ: Наукова думка, т. 7: Козацькі часи до року 1625, 628 с.

13. Грушевський, М. С. (1995а). Історія України-Руси. Київ: Наукова думка, т. 8, ч. 1: Від Куруківщини до Кумейщини, 3-335.

14. Гусарова, Т.П. (1997). Дворянство Венгрии в XVI-XVII вв. Европейское дворянство XVI - первой половины XVII вв.: границы сословия. Москва: Археографический центр, 171-191.

15. Документи Богдана Хмельницького (1648-1657). (1961). Київ: Вид-во АН Української РСР, 740 с.

16. Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельниччины»). (1997). Исследование, перевод и комментарии С.Я. Борового. Москва, Иерусалим, 288 с.

17. Джерела до історії України-Руси (1908). (т. VIII: Матеріали до історії української козаччини, т. 1: Документи по рік 1631). Львів: [Б.в.], 407 с.

18. Іванцов, І.О. (2002). Повстання українського народу проти шляхетської Польщі 1635-1638 рр. Київ: Видавничий дім «Академперіодика», 315 с.

19. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, ф. 2, спр. 13402, 495 арк.

20. Історія Хотинського походу Якова Собеського (2006). Мемуари до історії Південної Русі. Дніпропетровськ: «Січ», 2, 45-131.

21. Ковалець, Т. (2017). Передмова. Повстання Війська Запорозького, 1630 року: документи і матеріали. Харків: ТОВ «Видавництво «ФОЛІО»«, 16-36.

22. Ковалець, Т. (Упоряд.) (2017). Повстання Війська Запорозького 1630 року: документи і матеріали. Харків: ТОВ «Видавництво «ФОЛІО»«, 352 с.

23. Леп'явко, С. А. (1997). Угорські аналоги українського козацтва. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості: матеріали міжн. наук. конф. Київ-Запоріжжя: [Б. в.], 182-189.

24. Леп'явко, С. А. (2006). Аналоги українського козацтва у західному світі. Історія українського козацтва. Нариси: (у 2 т.). Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 102-115.

25. Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника (ЛННБ). ВР, ф. 5, спр. 475/ІІ, 278 арк.

26. Мицик, Ю. (1996). Листи Петрижицького-Кулаги. Козацтво, 1(4), 15-22.

27. Мицик, Ю. (1997). До історії повстання 1630 р. Пам'ять століть, (4), 28-31.

28. Мицик, Ю. (1998). Нові дані до біографії Петра Конашевича (Сагайдачного). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: ПРОХФОХНМА. Історичні та філологічні розвідки, присвяч. 60-річчю академіка Ярослава Саєвича: зб. наук. пр. Львів: ІУ, 5, 413-426.

29. Мицик, Ю. (2004). Польський публіцистичний трактат першої чверті XVII століття про запорозьке козацтво. Український археографічний щорічник. Нова серія, (8/9). Київ - Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 11/12, 453-460.

30. Мицик, Ю. (2007). Чигирин - гетьманська столиця. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 392 с.

31. Плохій, С. (2005). Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньо-модерній Україні. Київ: Критика, 496 с.

32. Рудницький, С. (1899). Українські козаки в 1625-30 рр. Критично-історичні розвідки. Львів, 76 с.

33. Сас, П. (2010). Витоки українського націотворення. Київ: Ін-т історії України НАН України, 702 с.

34. Сас, П. (2011). Хотинська війна 1621 року. Київ: Ін-т історії України НАН України, 520 с.

35. Сас, П. (2012). Чесний рицар Петро Конашевич-Сагайдачний: монографія. Київ: Ін-т історії України НАН України, 350 с.

36. Сергійчук, В. І. (1991). Українське козацьке військо в другій половині XVI - середині XVIIстоліття: (автореф. дис. ... д-ра іст. наук (брак нумерації спеціальності)). Київ, 56 с.

37. Степанков, В. В. (2014). Еволюція козацької старшини у протоеліту (кілька міркувань дискусійного характеру). Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: історичні науки, (24). Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори - 2006», 195-211.

38. Степанков, В. В. (2019). Політична еліта України: процеси становлення, сфера діяльності, міжгрупові взаємини, політичні погляди (1648-1676 рр.). (Дис. ... канд. іст. наук: спец. 07.00.01 - Історія України). Кам'янець-Подільський, 370 с.

39. Степанков, В. В. (2021). Проблема формування політичної протоеліти та її особливості в Україні (1622-1648 рр.). Від аристократії до еліти: домодерні та модерні ідентичності, ієрархії та середовище правлячої верстви: програма та матеріали круглого столу. Київ - Кам'янець-Подільський, 51-55.

40. Флоря, Б. Н. (2002). Отношение украинского казачества к Речи Посполитой во время казацких восстаний 20-30-х годов XVII века и на начальном этапе народноосвободительной войны. Славяноведение, (2), 36-51.

41. Щербак, В. (1989). Антифеодальні рухи напередодні визвольної війни 1648-1654 рр. Київ: Наукова думка, 128 с.

42. Щербак, В. (1997). Козацька верхівка другої половини XVI - середини XVII ст. Київська старовина, (5), 3-12.

43. Щербак, В. (2000). Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. Київ: вид. дім «КМ Акабешіа», 300 с.

44. Щербак, В. (2004). Соціальний портрет козацької верхівки другої половини XVI - першої половини XVII ст. Істину встановлює суд історії: зб. на пошану Федора Павловича Шевченко. Київ: Ін-т історії України НАН України, (2), 183-193.

45. Щербак, В. (2009). Становлення ідеї козацької автономії в Речі Посполитій. Наукові записки НаУКМА: історичні науки, (91). Київ: Вид-во КМ «Акабешіа», 4-8.

46. Щербак, В. (2012). Взаємовідносини козацтва з іншими соціальними верствами, королівською та місцевою владою в Речі Посполитій. Od Kijowa do Rzymu. Z dzie- jow stosunkow Rzeczypospolitej ze Stolicq Apostolskq i Ukrainq. W 35-lecie pracy Naukowej Teresie Chynczewskiej-Hennel. Bialystok: In-t Badan nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 153-165.

47. Щербак, В. (2019). Державна ідея в ранньомодерній Україні. Вінниця: ТОВ «ТВОРИ», 220 с.

48. Щоденник Симеона Окольського, 1637-1638. (2006). Мемуари до історії Південної Русі. Дніпропетровськ: «Січ», 2, 171-292.

49. Biedrzycka, A. (1999). Przed powstaniem Pawluka. Stosunki polsko-kozacki (grudzien 1635 - lipiec 1637). Studia historyczne, (XLII, z. 4 (167)), 505-519.

50. Biedrzycka, A. (2000). Zloty pokoj: kozacy zaporoscy w sluzbie Rzeczypospolitej, 16391647. Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego. Prace historyczne, (127), 27-38.

51. Biedrzycka, A. (Oprac.) (2005). Korespondencja Stanislawa Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego, 1632-1646. Krakow: «Societas Vistulana», 775 s.

52. Borowiak, A. (2000). Kozaczyzna w przededniu powstania Bohdana Chmielnickiego (1635-1648). Epoka «Ogniem i mieczem» we wspolczesnych badaniach historycznych: zbior studiow, Warszawa: «DIG», 25-44.

53. Borowiak, A. (2002). Powstanie kozackie 1638 r. Staropolska sztuka wojenna XVIXVII wieku. Warszawa: «DIG», 57-84.

54. Borowiak, A. (2010). Powstanie kozackie, 1638. Zabrze: Inforteditions, 176 s.

55. Drozdowski, M. (2007). Religia i Kozaczyzna Zaporoska w Rzeczypospolitej w pierwszej polowie XVII wieku. Warszawa: «DIG», 278 s.

56. Drozdowski, M. & Chynczewska-Hennel, T. (2008). Kozaczyzna w Rzeczypospolitej XVII-XVIII w. Jeszcze jeden stan spoleczenstwa staropolskiego. Spoleczenstwo staropolskie. Seria Nowa. Warszawa: «DIG», 165-222.

57. Floria, B.N. (1998). Nowe materialy do dziejow powstania kozackiego 1625 roku. Przeglgd Wschodni, t. V, z. I (17), 27-42. [in Polish].

58. Franz, M. (2006). Idea panstwa kozackiego na ziemiach ukrainnych w XVI-XVII wieku. Torun: Wydawnictwo Adam Marszalek, 476 s.

59. Franz, M. (2021). Powstanie kozackie 1638 roku w polskiej historiografii. Lukaszewski, A. (2021). Rok 1638 w dziejach stosunkow polsko-kozackich (Bunty Ostrzanina, Skidana i Huni) / oprac., wstgp naukowy, przygotowanie do druku Maciej Franz. Warszawa: «DIG», 122 s.

60. Gaw^da, M. (2007). Powstanie kozackie, 1637. Zabrze: Inforteditions, 232 s.

61. Kovalets, T. (2015). Korupcja i Wojsko Zaporoskie w latach 20-30 XVII wieku. Studia nad staropolskq sztukq wojennq. Oswi^cim: Wyd-wo Napoleon V, (IV), 148-154.

62. Lukaszewicz, J. (1842). Dzieje kosciolow wyznania helweckiego w Litwie. Poznan [bw], s. 166.

63. Majewski, W. (2000). Walki z kozakami w latach 1591-1653. Dzialania militarne w Polsce poludniowo-wschodniej. Warszawa: B-ka Uniwersytecka, 103-127.

64. Mironowicz, A. (2001). Kosciol prawoslawny w dziejach dawnej Rzeczypospolitej. Bialystok: Wyd-wo Uniwersytetu w Bialystoky, 352 s.

65. Nowak-Dluzewski, J. (1972). Okolicznosciowa poezja polityczna w Polsce. Dwaj mlodsi wazowie. Warszawa: Wyd-wo PAX, 387 s.

66. Romanski, R. (1999). Kozaczyzna. Warszawa: Dom Wydawniczy Bellona, 214 s.

67. Serczyk, W.A. (1968). Dzikie Pola w ogniu. O Kozaczyznie w dawnej Rzeczypospolitej. Wyd. III, przejrzane i uzupelnione. Warszawa: Wiedza Powszechna, 244 s.

68. Serczyk, W.A. (1984). Na dalekiej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny do 1648 roku. Krakow, Wroclaw: Wyd-wo Literackie, 376 s., 51 il.

69. Serczyk, W.A. (1998). Uniwersalne wzorce w rzeczywistosci kozackiej (w poszukiwaniu ukrainskiej panstwowosci). Przeglqd Wschodni, (V, z. 1 (17)). 17-25.

References

1. Afanas'yev, M. N. (2000). Kliyentarizm i rossiyskaya gosudarstvennost': Issledovaniye kliy- entarnykh otnosheniy, ikh roli v evolyutsii i upadke proshlykh form rossiyskoy gosudarstvenno- sti, ikh vliyaniya na politicheskiye instituty i deyatel'nost' vlastvuyushchikh grupp v sovremennoy Rossii [Clientelism and Russian statehood: A study of client relations, their role in the evolution and decline of past forms of Russian statehood, their influence on political institutions and the activities of ruling groups in modern Russia] (2-ye izd., dopoln.). Moskva: Moskovskiy obshchestvennyy nauchnyy fond, 318 s. [in Russian].

2. Bedzhytska, A. (2006). Zvit pro robotu kozatskoi komisii u Kyievi u sichni 1622 roku [A report on the work of the Cossack commission in Kyiv in January 1622]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka (T. CCXLIII: Pratsi Komisii spetsialnykh (dopomizhnykh) isto- rychnykh dystsyplin). Lviv: [B. v.], 522-535. [in Ukrainian].

3. Brekhunenko, V. (2008). Na shliakhu do Hadiacha 1658: kozatskyi tradytsionalizm i ha- diatskyi dyskurs [On the way to Hadiach 1658: Cossack traditionalism and Hadiach discourse]. 350-lecie unii Hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DIG», 69-88. [in Ukrainian].

4. Brekhunenko, V. (2010). Kult pravytelia v svitobachenni kozatskykh spilnot XVI - se- redyny XVII st. [The cult of the ruler in the worldview of the Cossack communities of the XVI - mid XVII centuries]. Ukraina kriz viky: zb. nauk. pr. na poshanu akademika NAN Ukrainy Valeriia Smoliia. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 337-353. [in Ukrainian].

5. Brekhunenko, V. (2011). Hetman chy starshyi? Za lashtunkamy nomenklatury kozatskykh providnykiv (XVI - persha polovyna XVII st.) [Hetman or senior? Behind the scenes of the nomenclature of Cossack leaders (XVI - first half of the XVII century.)]. Actes testanti- bus. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist, (20). Lviv: In-t ukra- inozn. im. I. Kryp'iakevycha NAN Ukrainy, 119-129. [in Ukrainian].

6. Brekhunenko, V. (2011a). Kozaky na Stepovomu Kordoni Yevropy: Typolohiia kozatskykh spilnot XVI - pershoi polovyny XVII st. [Cossacks on the Steppe Border of Europe: Typology of Cossack Communities of the XVI - first half of the XVII century]. Kyiv: [B. v.], 504 s. [in Ukrainian].

7. Brekhunenko, V. (2012). «Vitchyzna» v uiavlenniakh khrystyianskykh kozatstv XVI - pershoi polovyny XVII st. [«Fatherland» in the ideas of the Christian Cossacks of XVI - first half of XVII century]. Od Kijowa do Rzymu. Z dziejow stosunkow Rzeczypospolitej ze Stolicq Apostolskq i Ukrainq. Bialystok: In-t Badan nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 126131. [in Ukrainian].

8. Brekhunenko, V. (2014). Skhidna brama Yevropy. Kozatska Ukraina v seredyni XVIIXVIII st. [Eastern Gate of Europe. Cossack Ukraine in the middle of the XVII-XVIII centuries]. Kyiv: Tempora, 504 s. [in Ukrainian].

9. Brekhunenko, V. (2016a). Peredmova [Preface]. Dokumenty ukrainskoho kozatstva XVI -pershoipolovynyXVIIst.: universaly, lystuvannia, uhody,prysiahy, 7-32. [in Ukrainian].

10. Brekhunenko, V. (Uporiad. (vidp. sekretar) (2016). Dokumenty ukrainskoho kozatstva XVI - pershoi polovyny XVII st.: universaly, uhody, prysiahy [Documents of the Ukrainian Cossacks of the XVI - first half of the XVII century: universals, agreements, oaths]. Kyiv: [B.v.], 608 s. [in Ukrainian].

11. Vossoyedineniye Ukrainy s Rossiiyey [Reunification of Ukraine with Russia]. (1953). Dokumenty i materialy v trekh tomakh / [redkol.: P.P. Gudzenko, A.K. Kasimenko i dr.] (t. 1: 1620 - 1647 gody). Moskva: Iz-vo AN SSSR, 586 s. [in Russian].

12. Hrushevs'kyy, M. S. (1995). Istoriya Ukrayiny-Rusy [History of Ukraine-Rus']. Kyiv: Naukova dumka, t. 7: Kozats'ki chasy do roku 1625, 628 s. [in Ukrainian].

13. Hrushevs'kyy, M. S. (1995a). Istoriya Ukrayiny-Rusy [History of Ukraine-Rus']. Kyiv: Naukova dumka, t. 8, ch. 1: Vid Kurukivshchyny do Kumeyshchyny, 3-335. [in Ukrainian].

14. Gusarova, T. P. (1997). Dvoryanstvo Vengrii v XVI-XVII vv. [The nobility of Hungary in the XVI-XVII centuries]. Yevropeyskoye dvoryanstvo XVI - pershoi polovini XVII vv.: granitsy sosloviya. Moskva: Arkheograficheskiy tsentr, 171-191. [in Russian].

15. Dokumenty Bohdana Khmelnytskoho (1648-1657) [The Documents of Bohdan Khmel- nitskyi]. (1961). Kyiv: Vyd-vo AN Ukrainskoi RSR, 740 s. [in Ukrainian].

16. Yevreyskie khroniki XVII stoletiya (Epokha «khmelnichchiny») [Jewish chronicles of the XVI century (The age of «Khmelnytskyi»)]. (1997). Issledovanie, perevod i kommentarii S.Ya. Borovogo. Moskva, Ierusalim, 288 s. [in Russian].

17. Zherela do istorii Ukrainy-Rusy (1908). (t. VIII: Materialy do istorii ukrainskoi kozach- chyny, t. 1: Dokumenty po rik 1631) [The sources on the history of Ukraine-Rus' (1908). (vol. VIII: Materials on the history of the Ukrainian Cossacks, vol. 1: Documents for the year 1631)]. Lviv: [B.v.], 407 s. [in Ukrainian].

18. Ivantsov, I. O. (2002). Povstannia ukrainskoho narodu proty shliakhetskoi Polshchi 16351638 rr. [Uprising of the Ukrainian people against aristocratic Poland in 1635-1638]. Kyiv: Vydavnychyi dim «Akademperiodyka», 315 s. [in Ukrainian].

19. Instytut rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni V.I. Vernadskoho [Institute of Manuscript of V.I. Vernadsky National Library], f. 2, spr. 13402, 495 ark. [in Ukrainian].

20. Istoriia Khotynskoho pokhodu Yakova Sobeskoho [History of the Khotyn campaign of Jacob Sobieski]. (2006). Memuary do istorii Pivdennoi Rusi. Dnipropetrovsk: «Sich», 2, 45-131. [in Ukrainian].

21. Kovalets, T. (2017). Peredmova [Preface]. Povstannia Viiska Zaporozkoho, 1630 roku: dokumenty i materialy. Kharkiv: TOV «Vydavnytstvo «FOLIO»«, 16-36. [in Ukrainian].

22. Kovalets, T. (Uporiad.) (2017). Povstannia Viiska Zaporozkoho 1630 roku: dokumenty i materialy [Uprising of the Zaporozhian Army in 1630: documents and materials] Kharkiv: TOV «Vydavnytstvo «FOLIO»«, 352 s. [in Ukrainian].

23. Lepiavko, S. A. (1997). Uhorski analohy ukrainskoho kozatstva [Hungarian analogues of the Ukrainian Cossacks]. Zaporozke kozatstvo v ukrainskii istorii, kulturi ta natsionalnii samo- svidomosti: Materialy mizhn. nauk. konf. Kyiv-Zaporizhzhia: [B. v.], 182-189. [in Ukrainian].

24. Lepiavko, S. A. (2006). Analohy ukrainskoho kozatstva u zakhidnomu sviti [Analogues of the Ukrainian Cossacks in the Western world]. Istoriia ukrainskoho kozatstva. Narysy: (u 2 t.). Kyiv: Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia», 102-115. [in Ukrainian].

25. Lvivska natsionalna naukova biblioteka im. V Stefanyka (LNNB) [Stefanyk National Scientific Library]. VR, f. 5, spr. 475/II, 278 ark. [in Ukrainian].

26. Mytsyk, Yu. (1996). Lysty Petryzhytskoho-Kulahy [Letters of Petryzhytsky-Kulaha]. Kozatstvo, 1(4), 15-22. [in Ukrainian].

27. Mytsyk, Yu. (1997). Do istorii povstannia 1630 r. [On the history of the uprising of 1630]. Pam'iat stolit, (4), 28-31. [in Ukrainian].

28. Mytsyk, Yu. (1998). Novi dani do biohrafii Petra Konashevycha (Sahaidachnoho) [New data to the biography of Petro Konashevych-Sahaidachny]. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist: PROXFONHMA. Istorychni ta filolohichni rozvidky, prysviach. 60-richchiu akademika Yaroslava Saievycha: zb. nauk. pr. Lviv: IU, 5, 413-426. [in Ukrainian].

29. Mytsyk, Yu. (2004). Polskyi publitsystychnyi traktat pershoi chverti XVII stolittia pro zaporozke kozatstvo [Polish journalistic treatise of the first quarter of the XVII century on the Zaporozhian Cossacks]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk. Nova seriia, (8/9). Kyiv - Niu-Iork: Vyd-vo M.P. Kots, 11/12, 453-460. [in Ukrainian].

30. Mytsyk, Yu. (2007). Chyhyryn - hetmanska stolytsia [Chyhyryn - Hetman's capital]. Kyyiv: Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia», 392 s. [in Ukrainian].

31. Plokhii, S. (2005). Nalyvaikova vira: Kozatstvo ta relihiia v rannomodernii Ukraini [Nalyvayko faith: Cossacks and religion in early modern Ukraine]. Kyiv: Krytyka, 496 s. [in Ukrainian].

32. Rudnytskyi, S. (1899). Ukrainski kozaky v 1625-30 rr. Krytychno-istorychni rozvidky [Ukrainian Cossacks in 1625-30. Critical and historical intelligence]. Lviv, 76 s. [in Ukrainian].

33. Sas, P. (2010). Vytoky ukrainskoho natsiotvorennia [The origins of the Ukrainian nationbuilding]. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 702 s. [in Ukrainian].

34. Sas, P. (2011). Khotynska viina 1621 roku [Khotyn War of 1621]. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 520 s. [in Ukrainian].

35. Sas, P. (2012). Chesnyi rytsar Petro Konashevych-Sahaidachnyi [The honest knight Petro Konashevych-Sahaidachny]: Monohrafiia. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 350 s. [in Ukrainian].

36. Serhiichuk, V.I. (1991). Ukrainske kozatske viisko v druhii polovyni XVI - seredyni XVII stolittia [The Ukrainian Cossack army in the second half of the XVI - middle of the XVII century]. (Extended abstract of Doctoral thesis). Kyiv, 56 s. [in Ukrainian].

37. Stepankov, V. V. (2014). Evoliutsiia kozatskoi starshyny u protoelitu (kilka mirkuvan dyskusiinoho kharakteru) [The evolution of the Cossack sergeant in the proto-elite (several debatable consideration)]. Naukovi pratsi Kam'ianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka: istorychni nauky, (24). Kamianets-Podilskyi: PP «Medobory - 2006», 195-211. [in Ukrainian].

38. Stepankov, V. V. (2019). Politychna elita Ukrainy: protsesy stanovlennia, sfera diialnosti, mizhhrupovi vzaiemyny, politychni pohliady (1648-1676 rr.) [The political elite of Ukraine: the processes of formation, sphere of activity, intergroup relations, political views (16481676)] (Candidate's thesis). Kamianets-Podilskyi, 370 s. [in Ukrainian].

39. Stepankov, V. V. (2021). Problema formuvannia politychnoi protoelity ta yii osoblyvosti v Ukraini (1622-1648 rr.) [The problem of formation of the political proto-elite and its features in Ukraine (1622-1648).]. Vid arystokratii do elity: domoderni ta moderni identychnosti, iierarkhii ta seredovyshche pravliachoi verstvy: prohrama ta materialy kruhloho stolu. Kyiv - Kamianets-Podilskyi, 51-55. [in Ukrainian].

40. Florya, B.N. (2002). Otnoshenie ukrainskogo kazachestva k Rechi Pospolitoy vo vremya kazatskikh vosstaniy 20-30-kh godov XVII veka i na nachalnom etape narodno- osvoboditelnoy voyny [The attitude of the Ukrainian Cossacks to the Polish-Lithuanian Commonwealth during the Cossack uprisings of the 1920s and 1930s and at the initial stage of the people's liberation war]. Slavyanovedenie, (2), 36-51. [in Russian].

41. Shcherbak, V. (1989). Antyfeodalni rukhy naperedodni vyzvolnoi viiny 1648-1654 rr. [The anti-feudal movements on the eve of the liberation war of 1648-1654]. Kyiv: Naukova dumka, 128 s. [in Ukrainian].

42. Shcherbak, V. (1997). Kozatska verkhivka druhoi polovyny XVI - seredyny XVII st. [The Cossack elite of the second half of the XVI - middle of the XVII century]. Kyivska starovyna, (5), 3-12. [in Ukrainian].

43. Shcherbak, V. (2000). Ukrainske kozatstvo: formuvannia sotsialnoho stanu. Druha polovyna XV - seredyna XVII st. [Ukrainian Cossacks: the formation of social status. The second half of the XV - middle of the XVII century]. Kyiv: vyd. dim «KM Akademia», 300 s. [in Ukrainian].

44. Shcherbak, V. (2004). Sotsialnyi portret kozatskoi verkhivky druhoi polovyny XVI - per- shoi polovyny XVII st. [A Social portrait of the Cossack elite of the second half of the XVI - first half of the XVII century]. Istynu vstanovliuie sud istorii: zb. na poshanu Fedora Pavlovycha Shevchenko. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, (2), 183-193. [in Ukrainian].

45. Shcherbak, V. (2009). Stanovlennia idei kozatskoi avtonomii v Rechi Pospolytii [The formation of the idea of Cossack autonomy in the Commonwealth]. Naukovi zapysky NaUKMA: istorychni nauky, (91). Kyiv: Vyd-vo KM «Akademia», 4-8. [in Ukrainian].

46. Shcherbak, V. (2012). Vzaiemovidnosyny kozatstva z inshymy sotsialnymy verst- vamy, korolivskoiu ta mistsevoiu vladoiu v Rechi Pospolytii [Relations of the Cossacks with other social strata, royal and local authorities in the Commonwealth]. Od Kijowa do Rzymu. Z dziejow stosunkow Rzeczypospolitej ze Stolicq Apostolskq i Ukrainy. W 35-lecie pracy Naukowej Teresie Chynczewskiej-Hennel. Bialystok: In-t Badan nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 153-165. [in Ukrainian].

47. Shcherbak, V. (2019). Derzhavna ideia v rannomodernii Ukraini [State idea in early modern Ukraine]. Vinnytsia: TOV «TVORY», 220 s. [in Ukrainian].

48. Shchodennyk Symeona Okolskoho, 1637-1638 [The diary of Symeon Okolsky, 16371638]. (2006). Memuary do istorii Pivdennoi Rusi. Dnipropetrovsk: «Sich», 2, 171-292. [in Ukrainian].

49. Biedrzycka, A. (1999). Przed powstaniem Pawluka. Stosunki polsko-kozacki (grudzien 1635 - lipiec 1637). Studia historyczne, (XLII, z. 4 (167)), 505-519. [in Polish].

50. Biedrzycka, A. (2000). Zloty pokoj: kozacy zaporoscy w sluzbie Rzeczypospolitej, 1639-1647. Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego. Prace historyczne, (127), 27-38. [in Polish].

51. Biedrzycka, A. (Oprac.) (2005). Korespondencja Stanislawa Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego, 1632-1646. Krakow: «Societas Vistulana», 775 s. [in Polish].