Організаційно-правова діяльність міліції УРСР наприкінці 40-х років ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ МІЛІЦІЇ УРСР НАПРИКІНЦІ 40-Х РОКІВ ХХ СТ.

A.Є. Шевченко, д.ю.н., професор,

Університет ДФС України

B.А. Греченко, д.і.н., професор,

Харківський національний університет внутрішніх справ

Д.А. Шевченко, к.ю.н.,

Головне управління Національної поліції в м. Київ



Анотація

Виходячи з політичної та наукової актуальності теми, автори поставили своїм завданням дослідити, якою була у вказаний період роль міліції, у чому полягали її стратегічні та поточні завдання. При цьому враховувалась і недостатня наукова розробленість теми. 1940 рік було обрано для дослідження, оскільки він мав свої особливості, пов'язані зі змінами кордонів Української РСР та зростанням міжнародного напруження.

Ключові слова: Україна, 1940 рік, НКВС, міліція, протидія злочинності, охорона громадського порядку.



Аннотация

А.Е. Шевченко, В.А. Греченко, Д.А. Шевченко.

Организационно-правовая деятельность милиции УССР в конце 40-х годов ХХ ст.

Исходя из политической и научной актуальности темы, авторы поставили своей задачей исследовать, какой была в указанный период роль милиции, в чем заключались ее стратегические и текущие задачи. При этом учитывалась и недостаточная научная разработанность темы. 1940 был выбран для исследования, поскольку он имел свои особенности, связанные с изменениями границ Украинской ССР и ростом международной напряженности.

Ключевые слова: Украина, 1940 г., НКВД, милиция, противодействие преступности, охрана общественного порядка.



Abstract

А.E. Shevchenko, V A. Grechenko, D. A. Shevchenko.

Organizational and legal activities of the police of the Ukrainian SSR in the late 40s of the 20th century.

Based on the political and scientific relevance of the topic, the authors set themselves the task to investigate what was the role of the militia in this period, what were its strategic and current tasks. At the same time, insufficient scientific elaboration of the topic was taken into account. 1940 was chosen for the study because it had its own characteristics associated with changes in the borders of the Ukrainian SSR and growing international tensions. In this investigation, the authors departed from the traditional coverage of militia activities in areas (for example, the fight against hooliganism or banditry), and was guided primarily by the chronological principle and decided to cover the main activities of the militia for one year.

Changes in the organization of the militia and the main aspects of its activities are considered in the article on a chronological - problematic principle. The study was carried out in one short period - 1940, and within its limits - on problems. The basis of our intelligence was dialectical and systematic approaches to scientific research, the principle of objectivity. The dialectical approach made it possible to study the object of study in general in constant motion, taking into account changes in the process of its renewal. The principle of a systematic approach made possible a comprehensive analysis of the problem taking into account the conditions of the then socio-political reality. The application of the principle of objectivity made it possible to consider historical phenomena and events in all their complexity, versatility and contradiction, taking into account the whole set of positive and negative aspects of their content, which was characteristic of this historical period.

The scientific novelty of the article is that for the first time in the historical literature it reveals the organization and activities of the militia during one year - 1940. Issues related to clarifying the functions and changes in the structure of the traffic militia, training for the militia, materials related to improving the work of district inspectors, areas of public order were further developed.

In 1940, there were some changes in the organization of the militia, relating in particular to the activities of the traffic militia. The training and development of militia training continued. Some attention was paid to improving the work of investigators, district inspectors, forensic service, the organization of mobilization work, improving the uniforms of militia officers.

Key words: Ukraine, 1940, counteraction to criminality, NKVD, militia, protection of public order.



Мета і завдання дослідження

Виходячи з політичної та наукової актуальності теми, автори поставили своїм завданням дослідити, якою була у вказаний період роль міліції, у чому полягали її стратегічні та поточні завдання. При цьому враховувалась і недостатня наукова розробленість теми. Чому для дослідження було обрано саме 1940 рік? Це був останній, порівняно мирний рік перед радянсько-німецькою війною (хоча Друга світова війна вже почалася і Україна вже відчула на собі її вплив. Крім того, продовжувалася радянсько-фінська війна, тому ми говоримо про відносність мирного року). Це був перший рік існування Західної України у складі СРСР та рік приєднання до нього Північної Буковини та Південної Бессарабії. Відчувалося безпосереднє наближення нової великої війни і це теж не могло не вплинути на діяльність міліції та стало особливістю її роботи. У цій розвідці автори відійшли від традиційного висвітлення діяльності міліції за напрямами (наприклад, боротьба з хуліганством чи бандитизмом), а керувалися насамперед хронологічним принципом і вирішили висвітлити основні напрями діяльності міліції протягом одного року.

Постановка проблеми. Історія міліції - важлива складова історії держави. Її діяльність, організація, склад завжди були тісно пов'язані з існуючим політичним режимом, економічними чинниками, соціальною структурою населення. Найцікавішими для дослідника є 1930-1940 роки - роки апогею радянського тоталітарного режиму, насичені трагічними та драматичними подіями. Найбільша кількість наукової літератури присвячена подіям 1937-1938 рр. Значно менше уваги приділено 1940 р. Деякі аспекти цієї теми досліджувалися І. Г. Біласом (Bilas, 1994), І. В. Павловською (Pavlovs'ka, 2016), І. О. Лесь (Les', 2016). Проте в усіх цих роботах вивчалися лише деякі основні напрями діяльності міліції, наприклад становлення та розвиток дисциплінарних правовідносин в органах міліції (І. О. Лесь). Із зарубіжних дослідників цю тему вивчала Луїза Шеллі (Louise Shelley, 2005), яка опублікувала монографію «Policing Soviet Society: The Evolution of State Control», а також певною мірою Ольга Семухіна, (Olga B. Semukhina, 2013), яка оприлюднила у співавторстві з Рейнольдсом (Kenneth Michael Reynolds, 2013) монографію «Understanding the Modern Russian Police», де один з підрозділів (2.3.) присвячений трансформації радянської міліції при Сталіні (1930-ті рр. - 1953). Але вони охоплюють дуже значні історичні періоди і 1940 року там приділяється незначна увага. У статті Ф. Бенвенуті (Benvenuti, F., 1994) досліджуються загальні принципи роботи НКВС після його відновлення у 1934 р. Джон Гетті (Getti, J. A., 2002) аналізує участь правоохоронних органів у репресіях наприкінці 1930-х років. Стаття О. М. Головка та В. А. Греченка (Holovko,Grechenko, 2020) присвячена подіям, які безпосередньо передували досліджуваним нами у цій розвідці і багато в чому визначили хід процесів, що аналізуються зараз. Отже, до цього часу ніхто з істориків права спеціально не досліджував, чим характеризувався 1940 рік в історії міліції УРСР.



Виклад основного матеріалу

Упродовж багатьох років, з моменту створення міліції, її організація та структура піддавалися різним змінам та перетворенням. Ці зміни були пов'язані насамперед з пошуками шляхів підвищенням ефективності НКВС узагалі та міліції зокрема як важливих складових радянського тоталітарного режиму. Міліція повинна була виконувати двоєдине завдання: зміцнювати та охороняти існуючий компартійний режим та протидіяти злочинності. Тому її структура змінювалася відповідно до того, які завдання ставилися керівництвом держави у конкретний поточний момент. Наприкінці 1930-х - початку 1940-х років одним із таких практичних завдань була боротьба з аварійністю автотранспорту та посилення безпеки на дорогах. Ця проблема стала нагальною у зв'язку зі значним зростанням кількості автомобілів на дорогах та певною неупорядкованістю контролю за їх рухом.

1940 р. у складі ДАІ з'явилися спеціальні групи, які займалися розшуком автомашин, що зникли з місця ДТП. (Shevchenko, 2006, s. 20). Це рішення дозволило посилити заходи відповідальності, що застосовуються до подібних порушників, і підвищити захищеність постраждалих під час ДТП осіб.

Послідовна робота перших державтоінспекторів поступово почала приносити позитивні результати: неухильно знижувалася кількість ДТП і кількість потерпілих у них. Співробітники перших відділів ДАІ внесли істотний вклад в охорону правопорядку на дорогах у цей складний період.

Займалася ДАІ і організацією екзаменаційної роботи, видачею водійських посвідчень, контролем за підготовкою водійських кадрів; агітацією і пропагандою правил дорожнього (вуличного) руху, забезпеченням зв'язку з редакціями центральних газет і журналів, школами і творчими організаціями. Надалі ця робота отримала свій розвиток. Важливим кроком у вдосконаленні роботи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху став циркуляр ГУРСМ НКВС СРСР від 20 квітня 1940 р. № 105 «З оголошенням типових правил руху по вулицях і дорогах Союзу РСР». Відповідно до цього документа на основі типових правил на місцях повинні були розроблятися і затверджуватися власні правила, що сприяло більшій уніфікації багатьох важливих положень, що стосуються безпеки і організації руху.

Під час розробки нових правил вуличного руху широко використовувалися пропозиції практичних працівників, фахівців автотранспорту, громадськості. Ці правила затверджувалися місцевими радами, після чого набували чинності. Проте вони істотно відрізнялися один від одного, відрізнялися транспортні схеми міст і умови міського руху в них. У цілому ж нові правила орієнтувалися на посилення уваги до забезпечення безпеки автомобільного руху.

Водночас використовувалися всі можливості профілактичної роботи, апробовані у 1920-30-ті рр., а також обстеження автогосподарств. Тільки у Сталінській області у лютому 1940 р. працівники ВРВР і ДАІ оглянули 80 639 автомобілів. До порушників ужито таких адміністративних санкцій: знято 44 тис. номерних знаків, 3 088 осіб отримали письмові попередження, 1 274 оштрафовані на загальну суму 35 255 крб., 684 особи позбавлені водійських прав.

Постановою УРСР від 6 червня 1940 р. затверджено «Правила руху й користування автогужовими шляхами УРСР», у підготовці яких були задіяні ДАІ і ВРВР. Усі ці заходи дали позитивний результат: протягом 1939-1940 рр. усе рельєфніше проявлялася тенденція до зменшення аварійності на транспорті (Shevchenko, 2006, s. 20).

У результаті вдалося призупинити зростання дорожньо-транспортних подій у країні, а потім і їх істотне скорочення. У 1940 р. (порівняно з 1939 р.) кількість ДТП знизилася на 19,3 %, а число потерпілих - на 18 % (Yemelin, 2017). У цілому організаційно-правову діяльність ДАІ у передвоєнні роки можна вважати достатньо ефективною. Ця інституція виправдала своє існування, ставши інструментом розв'язання широкого спектру проблем, пов'язаних із організацією руху на автомагістралях, дотриманням правил дорожнього руху, забезпеченням належного технічного стану транспортних засобів.

Підготовка до війни зумовила необхідність надання НКВС СРСР та його органам нових функцій, які не були визначені вищеназваними нормативними актами. Серед таких нових функцій була діяльність з організації місцевої протиповітряної оборони країни. У складі НКВС СРСР було утворено (жовтень 1940 року) Головне управління МІНЮ. При НКВС УРСР були утворені відділи та відділення МІНЮ. У міських та районних органах міліції вводилися посади старших інспекторів з МІ IIІО.

Головними завданнями МІ II ІО були: оповіщення населення про загрозу нападу з повітря, навчання громадян заходів захисту від повітряних та хімічних засобів нападу, маскування населених пунктів та об'єктів народного господарства, будівництво сховищ, інших захисних споруд, забезпечення населення засобами індивідуального захисту, організація надання першої медичної допомоги.

Усього на 1 січня 1940 р у штаті центрального апарату НКВС СРСР значилося 32642 особи. Наказом НКВС СРСР № 001013 від 17 серпня 1940 р. у складі НКВС СРСР було сформовано Головне управління політпропаганди військ НКВС СРСР. Начальником цього управління був призначений дивізійний комісар І Н. Мироненко (Lobozhenko, 2012).

Після включення до складу СРСР Швнічної Буковини і утворення на території Української РСР Чернівецької, Ізмаїльської областей НКВС СРСР своїм наказом від грудня 1940 року на території цих областей утворив два управління, три міських відділи та 14 районних відділів НКВС (Bilas, 1994, s. 120).

У 1940 р. у міськрайвідділах і відділеннях Станіславської області налічувалося 513 відповідальних працівників, а в апараті та службах УНКВС 239 осіб. Для посилення службової дисципліни та відповідальності було видано наказ НКВС УРСР від жовтня 1940 р., згідно з яким кандидатури начальників райвідділів затверджувалися обкомом компартії, переміщення та зняття їх з посади було можливе лише з дозволу ЦК КЩб)У Лише у виняткових випадках за проступки, які ганьбили «звання чекіста», можна було відсторонювати від роботи начальника райоргану з санкції НКВС УРСР. Такий підхід обмежував кадрове свавілля начальника обласного управління і дещо посилював партійний вплив на вирішення кадрових питань у НКВС.

Наказом НКВС СРСР від 13 березня 1940 р. № 00325, виданим на підставі матеріалів перевірки роботи московської міліції, були визначені конкретні заходи з корінної перебудови оперативно-службової діяльності. Структурно підрозділи кримінального розшуку були перебудовані за видами злочинів. Оперативні уповноважені несли відповідальність не за закріплену територію обслуговування, а за результати боротьби з конкретними видами злочинів, в основному - з особливо небезпечними. Це, у свою чергу, вимагало посилення аналітичної роботи, більш глибокого вивчення характеру і динаміки злочинності, поліпшення профілактичної діяльності (Yemelin, 2017).

Подовжувала розвиватися експертно-криміналістична служба. У 1940 р. науково- технічна служба виводиться із підпорядкування відділів карного розшуку і передається до штату спецвідділів ГУ міліції та місцевих управлінь міліції. Майже третина експертів- криміналістів працювала в органах НКВС України. 1940 р. науково-технічні апарати НКВС України були представлені 3-ма науково-технічними відділеннями, які функціонували на центральному рівні, а також у Харківській та Львівській областях, а також 6-ма науково-технічними групами (Ворошиловградська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Одеська, Полтавська обл.). Чисельність цих підрозділів становила 28 осіб, з них: начальників науково-технічних відділень - 3, старших експертів - 21, експертів - 4 (Pyechnikov, 2011, s. 109, 110). При Полтавському оперативному секторі міліції була створена науково- технічна група. До її складу увійшли А. І. Крамаренко - начальник НТГ, Є.М. Любимов і Коропова - старші дактилоскопісти, 3 дактилоскопісти і 1 фотограф (Istoriya politsiyi ta militsiyi Poltavshchyny, s. 474).

Зазначимо, що НКВС був не лише правоохоронною, але і найбільшою в країні господарською структурою. 1940 р. ним було виконано близько 13 % усього обсягу капітальних робіт у народному господарстві країни (Nekrasov, 1995, s. 234).

Продовжувалась лінія на розширення та удосконалення підготовки кадрів для міліції. Ще у листопаді 1939 р. почала функціонувати Львівська школа робітничо-селянської міліції. На початку 1940 року постійний склад навчального закладу поповнили нові кадри з усіх регіонів Радянського Союзу. У серпні 1940 року заклад реорганізовано у дворічну школу з підготовки начальницького складу міліції, яка припинила існування з початком Другої світової війни на теренах СРСР (Istoriya: L'vivs'kyy universytet vnutrishnikh sprav, 2020).

Крім Львова, дворічні міжобласні школи міліції були відкриті у 1940 р. у Дрогобичі та Станіславі, які мали наповнюваність по 50 слухачів. За штатним розписом у Станіславській школі (начальник школи - молодший лейтенант міліції М.П. Грімблатов) станом на листопад 1940 р. мало працювати 68 осіб, у тому числі 10 викладачів. Крім спеціалізованої школи, при Управлінні НКВС і райвідділах діяли курси самоосвіти, створені після грудневої 1939 р. перевірки роботи Надвірянського, Солотвинського, Лончинського, Богородчанського райвідділень РСМ НКВС, яка виявила суттєві недоліки у роботі з особовим складом.

Що являв собою склад міліції у районах Західної України, можна переконатися на прикладі діяльності Перемишльського відділу міліції, організованого на підставі наказу від 6 листопада 1939 р.

У доповідній записці начальника Перемишльського відділу міліції сержанта міліції Павлюченка, відправленій 23 вересня 1940 року за № 2394 начальнику управління міліції НКВС по Дрогобицькій області капітану Антипову, вказувалося, що «штат Перемишльського відділу РСМ НКВС у кількості 213 осіб фактично становить 124, що становить некомплект 89 осіб. За звітний період прийнято на роботу 401 особу, з них звільнено: за службовою невідповідністю - 23 особи; за старістю років - 28 осіб; за компрометуючими матеріалами - 140 осіб; з різних причин - 83 особи, притягнуто до кримінальної відповідальності - 4 особи. Всього було звільнено 278 осіб». Одразу впадає в око значна кількість осіб, звільнена за компрометуючими матеріалами, - 140 осіб!

Аналізуючи показники трудової дисципліни і «політичного стану особового складу», Павлюченко зазначав, що член партії - оперуповноважений кримінального розшуку Гризнуца 4 серпня 1940 року, перебуваючи в нетверезому стані, влаштував бійку з військовими; оперативний уповноважений Попов протягом липня-серпня припустився 15 порушень дисципліни; завідуюча магазином спеціального торгу НКВС Кирякова винувата у розтраті товарно-матеріальних цінностей на суму 6 075 крб, однак разом зі своїм чоловіком-військовослужбовцем виїхала в іншу республіку. міліція дільничний інспектор постовий

На той час відділ міліції «обслуговував» як саме місто, так Перемишльський район, що входив до складу Дрогобицької області, на території якого мешкало 40 400 сільських жителів, серед яких 70 відсотків становили українці, 25 - поляки і 5 - євреї. Матеріально- технічна база міського відділу міліції була слабкою. Його господарство складалось з 12 коней, двох возів, що потребували ремонту, двох легкових автомобілів та однієї вантажівки, які фактично не експлуатувалися і вимагали ремонту. Служби міліції розміщувалися в чотирьох приміщеннях, які теж потребували капітального ремонту, для проведення якого необхідно було 150 тис. крб.

Про рівень загальної підготовки міліції свідчить таблиця 1.



Таблиця 1. Рівень загальної освіти працівників міліції на 1 липня 1940 р. (Kozhevina, 2005, s. 223)

Показники в %	Весь особовий склад міліції	Начсклад міліції	Рядовий і молодший начсклад міліції
Вища освіта	0,4 %	0,7 %	-
Середня освіта	11,2 %	17,2 %	1,4 %
Нижча освіта	83,9 %	82,1 %	88,5 %
Малограмотні	4,4 %	-	10,1 %
Неписьменні	0,01 %	-	0,03 %

Рівень спеціальної підготовки працівників міліції теж був далеко не ідеальним (табл. 2). Результати аналізу показують, що професійну підготовку пройшла лише десята частина усіх співробітників міліції, серед начскладу - кожен п'ятий, а серед рядового складу - кожен двадцятий. Мала ефективність системи професійної підготовки в кількісному розумінні пояснювалася проведеними в 1930 рр. чистками міліцейських кадрів.

Таблиця 2. Рівень спеціальної підготовки працівників міліції в 1940 р.

Показники в %	Державна міліція	Начсклад міліції	Рядовий склад міліції
Закінчили:
Центральну школу РСМ	0,7 %	1,4 %	-
Школи вдосконалення	1,4 %	3,1 %	-
РСМ
Школи РСМ	4,9 %	10,5 %	0,1 %
Курси РСМ	5,6 %	8,5 %	3,6 %

Послаблення як професійного, так і загальноосвітнього рівня значної кількості працівників міліції викликало серйозне занепокоєння керівних органів і вимагало вжиття невідкладних заходів.

16 квітня 1940 р. Політвідділом УРСМ НКВС СРСР оголосив конкурс на кращий посібник з оперативно-службової діяльності міліції. Посібники призначалися для підготовки і перепідготовки РСМ у системі існуючої шкільно-курсової мережі, а також практичного керівництва у повсякденній роботі і повинні були відповідати таким вимогам:

«1. Посібники мають бути викладені простою доступною мовою і наповнені фактичними матеріалами з поточної практики роботи РСМ, а також фотознімками, схемами і кресленнями. У основу укладання посібників слід покласти першоджерела марксизму-ленінізму, постанови радянського уряду і практику роботи органів РКМ. У кінці посібника прикласти зразкові форми бланків, карток обліку і звітності з тієї або іншої галузі роботи, а також перелік літератури, використаної автором. Посібники, що отримали 1-у премію, приймаються до видання і оплачуються, крім премії, авторським гонораром у розмірі 500 руб. за кожен друкований аркуш. Посібники, які хоча і не отримали премію, але прийняті до друку, оплачуються авторським гонораром у розмірі 350 руб. за кожен друкований аркуш». У конкурсі з укладання посібників могли брати участь групи авторів і окремі особи. Термін надання рукописів посібників на конкурс був вказаний 1 вересня 1940 р. (Na strazhe sotsializma. 1940. 16 fevralya).

Випускники навчальних закладів МВС досить високо цінувалися. Відповідно до наказу НКВС СРСР № 442 від 17 червня 1940 р. призначення спеціалістів з вищою освітою здійснювалося лише з відома Головного управління НКВС, а переміщення та звільнення - за згодою відділу кадрів НКВС СРСР.

26 липня 1940 р. ЦК КП(б)У ухвалив постанову про набір слухачів у міжрайонні школи НКВС. На Харківську область, наприклад, було виділено 30 місць (TSDAHO Ukrayiny, арк. 94). Крім того, в 1940 р. функціонували Харківські курси залізничної міліції, Ворошиловградські курси міліції та Дніпропетровські курси міліції ( Mykhaylenko, Kondratyev, 1999, s. 165).

Продовжувалися пошуки кращого однострою для міліціонерів. Форма одягу змінювалася майже кожного року. Так було і в 1940 р. Наказом № 79 від 8 лютого 1940 р. уся уніформа міліції змінювалася докорінно. Базовим кольором міліційної форми замість сірого став темно-синій, зі збереженням петлиць і околишів бірюзового, а кантів - червоного кольору. Усі предмети обмундирування за технологією виробництва і зовнішнім виглядом уніфікувалися з аналогічними в системі Внутрішніх і Прикордонних військ НКВС СРСР за винятком, можливо, шапки-фінки (у військах РСЧА і НКВС до цього моменту вже була введена вушанка замість зимового шолома («будьонівка»).

Форма співробітників РКМ включала: а) гімнастерку з темно-синього сукна (взимку) або темно-синьої х/б тканини (влітку); б) кашкет існуючого зразка з синьою тулією, з бірюзовим околишем і червоними кантами, з лакованим козирком і лакованим ремінцем, з кокардою РСМ; в) брюки-бриджі синього кольору з червоними кантами, для літніх гімнастерок брюки без кантів; г) шинель зразка, прийнятого у військах НКВС і Прикордонних військах, - синього кольору, двобортна; д) шапку-фінку коричневого хутра з синім верхом. Чоботи, ремінь, польове спорядження - існуючого зразка.

У травні 1940 р. наказом № 327 затверджувалося право певних категорій співробітників РСМ, передусім вищого начальницького складу, на «поліпшене» обмундирування, що означало поглиблення різниці у забезпеченні та статусі між начальницьким та рядовим складом РСМ.

У лютому 1940 р. міліція була переведена на нову форму одягу, від усіх колишніх зразків незмінними залишився хіба що прогумований плащ, «романівський» кожушок, ремінь, чоботи та свисток. Незмінними залишилися і деякі ієрархічні традиції: тонке сукно, шевйот і хромова шкіра для начскладу, а для рядових - грубошерстяне сукно і кирза. Носіння «поліпшеного» обмундирування керівним складом РСМ було узаконене наказом НКВС від 7 травня 1940 р. Зате крій був уніфікований для усіх звань. Зимова форма складалася з шапки-«фінки» без козирка з коричневої цигейки з темно-синім верхом і темно-синьої двобортної шинелі з дванадцятьма «гербовими» ґудзиками - золотистими для начальства і з білого металу - для рядових і молодшого начскладу.

Форма одягу 1940 р. надовго заклала традиції міліційного мундира в СРСР. Аж до 1969 р. синій колір з червоним приладом залишався для радянських вартових порядку незмінним (Kozhemyakin, 2015).

Удосконалювалися і змінювалися відомчі нагороди у НКВС. 31 жовтня 1940 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про Положення про знак «Заслужений працівник НКВС». Знак «Заслужений працівник НКВС» встановлювався для нагородження особового складу органів і військ НКВС СРСР за заслуги у справі керівництва або безпосереднього виконання роботи з охорони державної безпеки СРСР. Нагородження знаком «Заслужений працівник НКВС» здійснювалося НКВС СРСР. Одночасно зі знаком видавалася грамота.

Як було прийнято тоді, Положення про знак передбачало, що нагороджений знаком «Заслужений працівник НКВС» повинен бути «прикладом зразкового виконання своїх обов'язків. Він має бути самовідданим партії Леніна-Сталіна, пильним і нещадним у боротьбі з ворогами Радянської держави». Нагороджені знаком «Заслужений працівник НКВС» мали право на переважне отримання житлоплощі у будинках НКВС. Нагороджені могли бути позбавлені знака «Заслужений працівник НКВС» за проступки, що ганьблять звання чекіста наказом НКВС СРСР (RGASPI, л. 65, 66).

Ще до початку радянсько-німецької війни наказом НКВС СРСР № 1033 від 16 листопада 1940 р. на органи і війська НКВС була поширена дія Дисциплінарного статуту Червоної Армії (1940 р.) (HDA MVS Ukrayiny, арк. 28), тобто з дисциплінарного погляду працівники міліції практично розглядалися як військовослужбовці Червоної Армії з усіма відповідними правовими наслідками.

У грудні 1940 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР основна частина справ про злочини, вчинені працівниками воєнізованих організацій, була передана за підсудністю до народних судів. Це рішення поширювалося і на працівників міліції. У підсудності військових трибуналів були залишені тільки злочини стройового та адміністративно- господарського складу проти встановленого порядку несення служби (Sbornik zakonov SSSR, 1956, s. 210-211).

6 липня 1940 р був оприлюднений Указ Верховної Ради СРСР «Про зміну пунктів «а»-«г» ст. 193 Кримінального кодексу», де самовільна відсутність рядового і молодшого начальницького складу тривалістю до 2-х годин, вчинена уперше, спричиняє віддання під товариський суд або покарання в дисциплінарному порядку;

б) самовільна відсутність, здійснена тими ж особами більше одного разу до 2-х годин або тривалістю понад 2 години хоча б один раз, спричиняє віддання під суд Військового трибуналу з направленням у дисциплінарний батальйон на термін від шести місяців до двох років;

в) діяння, передбачені пунктом «б» цієї статті, вчинені у військовий час, призводять до позбавлення волі на термін від 3-х до 7 років;

г) самовільна відсутність понад добу є дезертирством і спричиняє позбавлення волі на термін від 5 до 10 років, а у військовий час вищу міру покарання - розстріл з конфіскацією майна (Prikazy narodnogo komissara oborony SSSR, s. 154-155). Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР Нарком'юст і Прокурор Союзу РСР роз'яснили, що дії цього Указу поширюються і на працівників РК міліції.

У зв'язку з прийняттям цього Указу в органах міліції була проведена кампанія щодо посилення дисципліни з вимогами віддавати під суд її порушників (Chasovoy Oktyabrya. 1940. 9 avgusta).

Проведена робота зі спеціалізації апаратів кримінального розшуку, поліпшення їх оперативної обізнаності дала позитивні результати. Було попереджено більше 1 500 злочинів, ліквідовано 613 злодійсько-грабіжницьких груп. Кількість озброєних грабежів у 1940 р. скоротилося на 3 %, зухвалих хуліганств - на 27 % порівняно з 1939 р. У першому півріччі 1941 р. злочинність з усіх видів скоротилася на 68 %. Розкриття злочинів досягло 85,7 %, на 16 % збільшилося число попереджених злочинів. У цілому напередодні радянсько-німецької війни відзначається значне поліпшення криміногенної ситуації: кількість злочинів по країні скоротилася на 52 % з одночасним підвищенням розкриття - з 73 до 77,1 %. Отже, перебудова оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ, що почалася у кінці 1930-х років, мала подвійну спрямованість - створення дієвої профілактичної системи і активізація агентурної роботи (Yemelin, 2017).

Невикоріненими залишались порушення у дізнавальній та слідчій роботі. Через те багато справ поверталися в органи РСМ на дорозслідування через їх неякісне оформлення. Наприклад, у Дніпродзержинську за осінь 1940 року на дорозслідування було повернуто 35 таких справ, у Кривому Розі - 33, у Нікополі - 9. Інколи справи направлялись до суду чи прокуратури неохайно підшиті, брудні, з розірваними обкладинками, не підписані особами, які їх складали, та непродатовані (Pavlovs'ka, 2016, s. 185).

Істотна увага в передвоєнні роки зверталася також на охорону громадського порядку, здійснювану постовою і патрульною службами. У липні 1940 року в цілях удосконалення охорони громадського порядку і роботи щодо забезпечення безпеки громадян був прийнятий новий Статут постової служби міліції. У документі було строго визначено коло обов'язків, передбачені норми розрахунку зовнішніх постів, встановлений строгий контроль за несенням служби постовими нарядами. Загальна кількість постів збільшилася до 1 663 змін. Відбувається повсюдне посилення постової служби.

По-новому визначалися роль постового міліціонера у боротьбі зі злочинністю, його обов'язки під час несення служби на залізничному і водному транспорті, з регулювання вуличного руху. Встановлювався чіткіший порядок роботи постових міліціонерів, вводився обов'язковий інструктаж міліціонерів перед заступанням на пост. Одночасно приймалися заходи щодо вдосконалення служби дільничних уповноважених. Багато дільничних уповноважених показували приклади самовідданості і чіткого виконання службового обов'язку, активно боролися зі злочинністю, проводили велику практичну роботу серед населення.

Охорона громадського порядку в цей період здійснювалася через:

- мережу зовнішніх постів міліції, що охоплювала місця, уражені злочинністю, усі вулиці з інтенсивним рухом, парки, сади, сквери, видовищні підприємства, місця гулянь і свят, залізничні станції, вагонні парки, пристані, порти;

- дільничних уповноважених міліції, лінійних оперуповноважених транспортної міліції, які обслуговували конкретні ділянки залізниць і водних басейнів та охоплювали своїм спостереженням усю територію міст, залізниць і водних басейнів;

- патрулі, що висилалися в нічний час по заздалегідь розроблених маршрутах з обов'язковим періодичним обходом (об'їздом) місць, де панує злочинність, околиць міст, територій станцій, залізничних селищ, перегонів залізниць, уражених викиданням вантажів із потягів

У цей рік спостерігалося посилення правового регулювання у сфері обороту зброї. З 1940 р. продаж гладкоствольних рушниць став здійснюватися громадянам тільки після пред'явлення ними мисливських квитків. Підставою стало прийняття Постанови РНК СРСР від 29.11.40 № 2427. Право видачі мисливських квитків надавалося вузькому колу державних органів. Крім того, органи міліції мали право накладати штрафні санкції на громадян, які ухиляються від перереєстрації гладкоствольних рушниць (до 300 крб), а при повторному випадку - конфісковувати зброю (Mayorov, Shavshin, 1980, s. 22-23).

У передвоєнні роки відомча міліція охороняла більше тисячі різних об'єктів. Тільки у 1940 р. постові міліціонери затримали близько 1,5 тис. осіб, які намагалися проникнути на ділянки, що охоронялися, більше 3,3 тис. осіб - з підробними пропусками, понад 800 осіб - за крадіжки і спроби їх вчинити. Всього за рік було зроблено понад 9 тис. затримань.

У відомчій пресі того часу періодично повідомлялося і про успіхи ВБРСВ у протидії злочинності у сфері економіки. Так, відомча газета «На варті соціалізму» (Полтава) у номері від 21 вересня 1940 р. повідомляла про викриття злочинів на полтавському підприємстві «Дезкомбінат». Були затримані заступник директора Черниш, який привласнив 1 941 крб, головний бухгалтер Попенко, який привласнив 5 750 крб, завідувач господарством Фоменко, що розтратив 16 462 крб. коштів, які належали Облздороввідділу.

У той час існувала така поширена форма порівняння результатів роботи між різними підрозділами РСМ як соціалістичне змагання. Ці результати підсумовувалися спеціальними наказами наркома внутрішніх справ УРСР. Так, у відповідному наказі про підсумки соціалістичного змагання за 9 місяців 1940 р. між областями РС міліції НКВС УРСР відзначалися кращі показники.

Перше місце - УРСМ Полтавської, Дніпропетровської і Запорізької областей. Друге місце - УРСМ Києва, Житомирської, Вінницької, Сталінської і Тернопільської обл. Третє місце - УРСМ Львівської, Чернігівської, Одеської, Станіславської і Ворошиловградської областей (Mikhaylenko, Kondratyev, 1999, s. 166).

Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній вперше в історико-правовій літературі за допомогою хронологічно-проблемного методу розкрито зміни в організації роботи міліції та її діяльності щодо протидії злочинності упродовж одного року - 1940. Ці зміни були спрямовані на реалізацію подальшої централізації керівництва міліцією. Набули подальшого розвитку питання, які стосувалися уточнення функцій та змін у структурі ДАІ, що мало позитивне значення для поліпшення її роботи та підвищення рівня безпеки на дорогах. Показано, що підготовка кадрів для міліції була істотно розширена, кількість шкіл з такої підготовки збільшена, але кваліфікованих працівників не вистачало, як і в попередні періоди. Доповнено матеріали, пов'язані з удосконаленням діяльності дільничних інспекторів, постових міліціонерів, характеристикою напрямів охорони громадського порядку, що дало змогу значно розширити уявлення про практичну роботу міліції у передвоєнні роки.



Висновки

Аналіз організаційного будівництва структури міліції на території УРСР напередодні радянсько-німецької війни дає змогу зробити висновок про місце та роль міліції в державному механізмі. Міліція того часу була складовою надмірно централізованого державного апарату, несла на собі відбиток тоталітарного режиму, який на той період уже був сформований. 1940 р. продовжувалася робота щодо удосконалення діяльності ДАІ. Варто визнати, що вона в цілому була достатньо успішною. Розширялася підготовка кадрів для міліції, яка залишалася проблемною упродовж усього радянського періоду існування міліції. Незадовго перед цим молох сталінських репресій торкнувся і лав міліції, продовжувалася залишатися високою і плинність кадрів у цьому правоохоронному органі, тому потреба в кваліфікованих кадрах була гострою, але міліцейська освіта в цілому відставала від цивільної та військової. Удосконалювалася робота постових міліціонерів, система охорони громадського порядку, яка стала більш упорядкованою. Були певні досягнення у протидії злочинності і її рівень дещо знизився.



Список використаних джерел

1. Benvenuti, F. (1994). The «reform» of the NKVD, 1934. Europa - Asia Studios, 49 (6), 1037.

2. Getti, J. A (2002). Excess are not permitted: Mass terror and Stalinist governance in the late 1930-s. Russian Review, 61(1), 113.

3. Louise Shelley (2005). Policing Soviet Society: The Evolution of State Control. N.Y- London: Routledge. 296 p.

4. Olga B. Semukhina & K. Michael Reynolds. (2013) Understanding the Modern Russian Police. Boca Raton, Fl., CRC Press, Taylor and Francis Group. 337 p.

5. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953:Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: у 2-х кн. Кн. 1. К.: Либідь - Військо України, 1994. 432 с.

6. Галузевий державний архів МВС України (ГДА МВС України). Ф. 3. Оп. 4. Спр. 46. Арк. 28.

7. Головко О. М., Греченко В. А. 1938 рік в організації та діяльності міліції України. Вісник пенітенціарної асоціації України. 2020. № 1(11). С. 124-133. DOI: 10.34015/2523.

8. Емелин С. М. Исторические условия, организационно-правовые основы и основные направления деятельности органов внутренних дел Южного Урала в предвоенные годы (1939 - июнь 1941 гг.). URL: https://cyberleninka.ru/article/n/istoricheskie-usloviya- organizatsionno-pravovye-osnovy-i-osnovnye-napravleniya-deyatelnosti-organov-vnutrennih- del-yuzhnogo-urala-v

9. Погода Ю. В. Історія поліції та міліції Полтавщини (матеріали, документи). Полтава: ФОП Говоров С. В., 2012. Т. 1. 500 с.

10. Історія: Львівський університет внутрішніх справ. URL: http://www.lvduvs.edu.ua/ istoriia

11. Кожевина М. А. Милицейское образование в Советской России: организация и правовое регулирование (1918-1991 гг.): дисс. ... д-ра юрид. наук: спец: 12.00.01 - теория и история права и государства; история учений о праве и государстве. М., 2005. 416 с.

12. Кожемякин М. Форма одежды советской милиции (для сборника издательства МВД «Советская милиция»). Часть 1. ЦКЬ: https://m1kozhemyakm.Иvejoumal.com/103796.html

13. Лесь І. О. Становлення та розвиток дисциплінарних правовідносин в органах міліції УСРР-УРСР (1919-1991 рр.): дис. канд..юр. наук:спец.12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Харків, 2016. 218 с.

14. Лобоженко Д. Б. Особливості структурної побудови НКВС СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни та міліції як його складової. Європейські перспективи. 2012. № 2, ч. 1. С. 70-71.

15. Майоров Н. И., Шавшин М. Н. Советское законодательство о борьбе с незаконным ношением, хранением, приобретением, изготовлением и сбытом оружия, боевых припасов и взрывчатых веществ (исторический очерк). Горький, 1980. С. 22-23.

16. Некрасов В. Ф. Тринадцать «железных» наркомов: История НКВД - МВД от А. И. Рыкова до Н. А. Щелокова 1917-1982. М.: Версты: Государственная фирма Полиграфресурсы, 1995. С. 234.

17. Об изменении пунктов «а» - «г» ст. 193 Уголовного кодекса РСФСР: указ Президиума Верховного Совета СССР от 6 июля 1940 года. Приказы народного комиссара обороны СССР. 1937-21 июня 1941 г. М.: Терра, 1994. Т. 13 (2-1). С. 154-155.

18. Об итогах социалистического соревнования имени третьей сталинской пятилетки в органах и частях РК милиции Украины и вручении переходного Красного знамени: приказ народного комиссара внутренних дел УССР 2 ноября 1940 р. Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції України. Т. 2. С. 166.

19. Об утверджении Положения о военных трибуналах в местностях, объявленных на военном положении, и в районах военных действий: Указ Президиума ВС СССР от 22 июня1941 г. Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР (1938 г. - июль 1956 г.) / под ред. Ю. И. Мандельштам. М.: Госюриздат, 1956. С. 210-211.

20. Отдавать под суд нарушителей милицейской дисциплины. Часовой Октября. 1940. 9 августа.

21. Павловська І. В. Організаційно-правові засади забезпечення законності в діяльності органів міліції УСРР (УРСР) (1919 - перша половина 1941 року: дис. канд. юр. наук: спец.12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Київ, 2016. 239 с.

22. Пєчніков В. С. Є така служба... Т. 1. Ч. 1. К.: Еліт Прінт, 2011. 585 с.

23. Политотдел УРКМ НКВД СССР объявляет конкурс на пособия по оперативно-служебной деятельности органов РКМ. На страже социализма. 1940. 16 февраля.

24. Преступники заключены под стражу. На варті соціалізму. 1940. 21 вересня.

25. Михайленко П., Кондратьєв Я. Разверстка об откомандировании оперработников в город Львов для участия в операции по выселению беженцев. Історія міліції України у документах і матеріалах. Київ: Ґенеза, 1999. Т. 2: 1926-1937 рр. 412 с.

26. Российский государственный архив социально-политической истории (РГАСПИ). Ф. 17. Оп. 163. Д. 1284. Л. 65, 66.

27. Сокуренко В. В., Бандурка О. М., Греченко В. А. Підготовка охоронців правопорядку в Харкові: 100 років історії (1917-2017 рр.): До 100 - річчя подій Української революції: монографія. Харків: Золота миля, 2017. 496 с.

28. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Ф. 1. Оп. 16. Спр. 43. Арк. 94.

29. Шевченко А. Є. Правові засади діяльності органів внутрішніх справ УРСР на транспорті у першій половині ХХ ст. (історико - правове дослідження): дис. докт. юрид. наук: 12.00.01/ Інститут законодавства Верховної Ради України. Київ, 2007. 475 с.

References

1. Benvenuti, F. (1994) The «reform» of the NKVD, 1934. Europa - Asia Studios, 49(6), 1037.

2. Getti, J. A. (2002) Excess are not permitted: Mass terror and Stalinist governance in the late 1930-s. Russian Review, 61(1), 113.

3. Louise Shelley (2005). Policing Soviet Society: The Evolution of State Control. N.Y- London: Routledge. 296 p.

4. Olga B. Semukhina & K. Michael Reynolds (2013). Understanding the Modern Russian Police. Boca Raton, Fl., CRC Press, Taylor and Francis Group. 337 p.

5. Bilas I. H. Represyvno-karal'na systema v Ukrayini 1917-1953 rr.: Suspil'no-politychnyy ta istoryko-pravovyy analiz: u 2 kn. [The repressive-punitive system in Ukraine 1917-1953: Socio-political and historical-legal analysis] (in Ukrainian): K.: Lybid' - Viys'ko Ukrayiny, 1994. Kn. 1. 428 s.

6. Haluzevyy derzhavnyy arkhiv MVS Ukrayiny (HDA MVS Ukrayiny). F. 3. Op. 4. Spr. 46. Ark. 28.

7. Holovko O. M.,Grechenko V. A. 1938 rik v orhanizatsiyi ta diyal'nosti militsiyi Ukrayiny. Visnyk penitentsiarnoyi asotsiatsiyi Ukrayiny. 2020. № 1(11). S. 124-133. DOI: 10.34015/2523.

8. Yemelin S. M. Istoricheskiye usloviya, organizatsionno-pravovyye osnovy i osnovnyye napravleniya deyatel'nochti organov vnutrennikh del Yuzhnogo Urala v predvoyennyye gody (1939 - iyun' 1941 gg). URL: https://cyberleninka.ru/article/n/istoricheskie-usloviya- organizatsionno-pravovye-osnovy-i-osnovnye-napravleniya-deyatelnosti-organov-vnutrennih- del-yuzhnogo-urala-v

9. Istoriya politsiyi ta militsiyi Poltavshchyny (materialy, dokumenty) / Pohoda YU. V. T. 1. Poltava: FOP Hovorov S. V., 2012. 500 s.

10. Istoriya: L'vivs'kyy universytet vnutrishnikh sprav. URL: http://www.lvduvs.edu.ua/ istoriia

11. Kozhevina M. A. Militseyskoye obrazovaniye v Sovetskoy Rossii: organizatsiya i pravovoye regulirovaniye (1918-1991 gg.): dis. ... d-ra yurid. nauk: spets: 12.00.01 - Teoriya i istoriya prava i gosudarstva; istoriya ucheniy o prave i gosudarstve. M., 2005. 416 s.

12. Kozhemyakin M. Forma odezhdy sovetskoy militsii (dlya sbornika izdatel'stva MVD «Sovetskaya militsiya»). Chast' 1.URL: https://m1kozhemyakin.livejournal.com/103796.html

13. Les' I. O. Stanovlennya ta rozvytok dystsyplinarnykh pravovidnosyn v orhanakh militsiyi USRR-URSR (1919-1991 rr.): dys. kand. yur. nauk: spets.12.00.01. - teoriya ta istoriya derzhavy i prava; istoriya politychnykh i pravovykh uchen'. Kharkiv, 2016. 218 s.

14. Lobozhenko D. B. Osoblyvosti strukturnoyi pobudovy NKVS SRSR naperedodni Velykoyi Vitchyznyanoyi viyny ta militsiyi yak yoho skladovoyi. Yevropeys'ki perspektyvy. 2012. № 2. CH. 1. S. 70-71.

15. Mayorov N. I., Shavshin M. N. Sovetskoye zakonodatel'stvo o bor'be s nezakonnym nosheniyem, khraneniyem, priobreteniyem, izgotovleniyem i sbytom oruzhiya, boyevykh pripasov i vzryvchatykh veshchestv (istoricheskiy ocherk). Gor'kiy, 1980. S. 22-23.

16. Nekrasov V. F. Trinadtsat' «zheleznykh» narkomov: Istoriya NKVD - MVD ot A. I. Rykova do N. A. Shchelokova 1917-1982. M.: Versty: Gosudarstvennaya firma Poligrafresursy, 1995. S. 234.

17. Ob izmenenii punktov «a»-«g» st. 193 Ugolovnogo kodeksa RSFSR: ukaz Prezidiuma Verkhovnogo Soveta SSSR ot 6 iyulya 1940 goda. Prikazy narodnogo komissara oborony SSSR. 1937 - 21 iyunya 1941 g. M.: Terra, 1994. T. 13 (2-1). S. 154-155.

18. Ob itogakh sotsialisticheskogo sorevnovaniya imeni tret'yey stalinskoy pyatiletki v organakh i chastyakh RK militsii Ukrainy i vruchenii perekhodnogo Krasnogo znameni: prikaz narodnogo komissara vnutrennikh del USSR 2 noyabrya 1940 r. Mikhaylenko P. P., Kondrat'yev Y.A. YU. Istoriya mUttsu 'Ukrami. T. 2. S. 166.

19. Ob utverdzhenii Polozheniya o voyennykh tribunalakh v mestnostyakh, ob»yavlennykh na voyennom polozhenii, i v rayonakh voyennykh deystviy: Ukaz Prezidiuma VS SSSR ot 22 iyunya1941 g. Sbornik zakonov SSSR i ukazov Prezidiuma Verkhovnogo Soveta SSSR (1938 g. - iyul' 1956 g.) / pod red. YU. I. Mandel'shtam. M.: Gosyurizdat, 1956. S. 210-211.

20. Otdavat' pod sud narushiteley militseyskoy distsipliny. Chasovoy Oktyabrya. 1940. 9 avgusta.

21. Pavlovs'ka I. V. Orhanizatsiyno-pravovi zasady zabezpechennya zakonnosti v diyal'nosti orhaniv militsiyi USRR (URSR) (1919 - persha polovyna 1941 roku: dys. kand. yur. nauk: spets.12.00.01. - teoriya ta istoriya derzhavy i prava; istoriya politychnykh i pravovykh uchen'. Kyyiv, 2016. 239 s.

22. Pyechnikov V S. YE taka sluzhba... T. 1. CH. 1. K.: Elit Print, 2011. 585 s.

23. Politotdel URKM NKVD SSSR ob»yavlyayet konkurs na posobiya po operativno- sluzhebnoy deyatel'nosti organov RKM. Na strazhe sotsializma. 1940. 16 fevralya.

24. Prestupnyky zaklyuchenye pod strazhu. Na varti sotsializmu. 1940. 21 veresnya.

25. Razverstka ob otkomandyrovanyy operrabotnykov v horod L'vov dlya uchastyya v operatsyy po vyselenyyu bezhentsev. Mykhaylenko P., Kondrat'yev YA. Istoriya militsiyi Ukrayiny u dokumentakh i materialakh. Kyyiv: Geneza, 1999. T. 2: 1926-1937 rr. 412 s.

26. Rossiyskiy gosudarstvennyy arkhiv sotsial'no-politicheskoy istorii (RGASPI). F. 17. Op. 163. D. 1284. L. 65, 66.

27. Sokurenko V. V., Bandurka O. M., Hrechenko V. A. Pidhotovka okhorontsiv pravoporyadku v Kharkovi: 100 rokiv istoriyi (1917-2017 rr.): Do 100 - richchya podiy ukrayins'koyi revolyutsiyi: [monohrafiya]. Kharkiv: Zolota mylya, 2017. 496 s.

28. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv hromads'kykh ob"yednan' Ukrayiny (TSDAHO Ukrayiny). F. 1. Op. 16. Spr. 43. Ark. 94.

29. Shevchenko A. YE. Pravovi zasady diyal'nosti orhaniv vnutrishnikh sprav URSR na transporti u pershiy polovyni KHKH st. (istoryko-pravove doslidzhennya): dys. dokt. yuryd. nauk: 12.00.01/ Instytut zakonodavstva Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. Kyiv, 2006. 475 s.

Размещено на Allbest.ru