Лаврентіївська версія "Повісті временних літ" у текстології Новгородсько-Софійської групи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лаврентіївська версія «Повісті временних літ» у текстологгії Новгородсько-Софійської групи

Тетяна Вілкул, докторка історичних наук, провідна наукова співробітниця, відділ історії України середніх віків і раннього нового часу, Інститут історії України НАН України

Анотація

Зводи Новгородсько-Софійської групи, тобто, Новгородсько-Карамзинський 1-й, Софійський 1-й, Новгородський 4-й, є складними компіляціями початку XV ст., що поєднують роботу володимиро-суздальських та новгородських літописців. Володимиро- суздальський вплив традиційно відносять до «Зводу Андрія Боголюбського» (не пізніше 1174 р.) або «Володимирського зводу доведеного до 1185 р.». Разом із тим, Новгородсько-Софійські зводи вважають важливим свідком раннього літописання. Науковці твердять навіть про формування їх віддаленого протографа в XI ст. і в ньому вбачають одне зі свідчень так званого «Початкового зводу 1090-х рр.». Хоча їх рукописи містять чимало тексту тотожного або близького до «Повісті временних літ», їх недостатньо використовують у дискусіях з її текстології.

Мета наших студій - розширити базу даних щодо впливу Лаврентіївської суздальської версії «Повісті временних літ» на Новгородсько-Софійську групу. Наукова новизна полягає у систематизації Лаврентіївських вторинних читань у межах Початкового літопису, що перейшли до Новгородсько-Софійської групи. Обстеження текстів провадилося текстологічними методами. Висновки. Виявлено до 300 вузлів різночитань, з яких у даній статті розглянуто близько 20 різночитань, які доказово або з високою вірогідністю вторинні. По-перше, можна з певністю твердити, що Новгородсько-Софійські зводи наслідують численні інноваційні читання суздальської гілки. По-друге, матеріал дозволяє визначити, яку саме групу суздальських літописів застосовано. На особливе значення заслуговує те, що в нас зустрічаються два різновиди читань.

Такі, коли Новгородсько-Софійські зводи наслідують версію Лаврентіївську, і такі, коли до неї приєднується Радзивіллівська (Лавр=Радз). Акумулює обидва види читань протограф Лаврентіївського рукопису. Отже, інновації виникали як на стадії єдиної володимиро-суздальської гілки, так і пізніше, коли протографи Лаврентіївського та Радзивіллівського літопису розділилися. Таким чином, потрібно переглядати і стему руху рукописів, і уявлення про те, що протограф Новгородсько-Софійських зводів виник перед 1174 чи 1185 рр. Суздальський вплив на цю групу однозначно відбувся на стадії, коли Лаврентіївська та Радзивіллівська групи розійшлися. Певні деталі дозволяють припускати, що інновації формувалися пізніше за 1190-ті рр. і вірогідно, навіть після початку XIII ст.

Ключові слова: середньовічні літописи, «Повість временних літ», текстологія, Давня Русь.

Abstract

The laurentian version of the primary chronicle in the textual criticism of the Novgorod-Sofia group

Tetiana Vilkul, Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Leading Research Fellow, Department of History of Ukraine of the Middle Ages and Early Modern Times, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine

The chronicles of the Novgorodian-Sophian group, that is, Novgorodian Karamzin Chronicle, the First Sophian Chronicle, and the Fourth Novgorodian Chronicle, are complex compilations from the early 15^th century, which combine the Vladimir-Suzdal and Novgorod annalistic writing. The Vladimir-Suzdal material some scholars attributed to the impact of the “Chronicle of Andrei Bogolubsky” (not later than 1174) or the “Vladimir compilation kept until 1185”. At the same time, the Novgorod-Sophian chronicles are considered important witnesses to early chronicling. Some scholars even claimed them to be the evidence of the so-called “Initial compilation of the 1090`” which should mean that a distant protograph of these chronicles was formed in the late 11^th century.

Though their codices contain many fragments of text identical or close to the Primary Chronicle (i.e. A Tale of Bygone Years) they are rarely involved in discussions of it's textual history. The purpose of our study is to expand the evidence based information on the influence of the Laurentian Suzdal version of the Primary Chronicle on the Novgorod- Sophian Group. The scientific novelty lies in the systematization of the Laurentian secondary readings within the Primary Chronicle that passed to the Novgorod-Sophian tradition. Survey of the texts has been carried out in the field of textual criticism methods. Conclusions. Nearly 300 readings have been revealed. Of these, the paper deals with around 20 variant readings which are either irrevertibly or very probably secondary.

First, it is safe to say that the Novgorod-Sophian group inherited numerous innovations of the Suzdal branch. Second, the material allows us to identify which group of the Suzdal Chronicles applies. The special significance is that we have two different kinds of readings. Those when the Novgorod-Sophian chronicles follow the Laurentian version only, and the others when the Laurentian=Radzivill version. Both varieties of readings are accumulated by the Laurentian manuscript's protographer. Innovations arose both at the stage of an undivided branch of the Vladimir-Suzdal Chronicle, and later, when the protographers of the Laurentian and Radzivill codices were separated. Thus, it is necessary to reconsider as the stemma of manuscripts tradition as the ideas that the protographer of the Novgorod-Sophian group comes before 1174 or at 1185. The Suzdal impact on Novgorod-Sophian texts was clearly made at the stage when the Laurentian and Radzivill protographers split up. Some details allow us to assume that the innovations were formed later than 1190s, and probably took shape even after the beginning of the 13^th century.

Keywords: medieval chronicles, Primary Chronicle, textual criticism, Old Rus.

Починаючи ці студії, мусимо зауважити, що вони відокремилися від великої теми. Авторка мала на меті написати роботу про те, як відобразилися версії «Повісті временних літ» у Новгородсько-Софійських зводах. Але матеріал виявився настільки строкатий, і його так багато, що довелося визначити окремі аспекти й розглядати кожен із них поодинці. Сподіваюся, що такий розгляд піде на користь проблематиці текстології «ПВЛ», від якої залежить визначення вихідного тексту та відхилень у нашому основному джерелі з ранньої давньоруської історії. Кількість відхилень у списках «ПВЛ» або, за текстологічною термінологією, вузлів різночитань, досі точно не підраховано, але приблизно їх число сягає понад 10 тис. Такі приблизні підрахунки зроблено на підставі останнього зведеного видання «ПВЛ» Д.Островського: Ostrowski, Donald, The Povest' vremennykh let: an interlinear collation and paradosis, Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts: X: 1-3 (Cambridge, Massachusetts, 2003) (далі скорочено: The Povest'). На кожній сторінці цієї публікації вміщується 3-4 рядка й на сторінку припадає 5-6 вузлів. При цьому у трьох томах цієї публікації - понад 2000 стор. (2166 рр.). Новгородсько-Софійські зводи вважаються важливим свідченням раннього літописання, а щодо тексту тотожного або близького до «ПВЛ» у них найчастіше вбачають незалежне ціннісне відгалуження Як висловився з дещо іншого приводу (Новгородського першого літопису) провідний російський текстолог О.Гіпіус: «Столь мощный инструмент необходимо или использовать или отказаться от него при наличии на то веских оснований». Див.: Гиппиус, Алексей А. О критике текста и новом переводе-реконструкции «Повести временных лет», Russian Linguistics, 26: 1 (2002), 72.. Хоча написано про ці зводи чимало, власне в текстуальній критиці ранніх літописів їх тексти залучалися недостатньо, а відповідно, заслуговують на послідовний уважний перегляд. Почнемо з того аспекту, який уявляється ввідним: близькості пам'яток до Лаврентіївської групи «ПВЛ».

У літописознавців до недавнього часу було відсутнє зведене критичне видання Початкового літопису. За традицією, південна Іпатіївська гілка «ПВЛ» потрапила у 2-й том «Повного зібрання руських літописів», натомість суздальська Лаврентіївська - у 1-й том, новгородські - у 3-4-й тощо. Зведений текст, в якому рядки старших рукописів можна охопити поглядом і порівняти на одній сторінці, з'явився аж на початку ХХІ ст. завдяки зусиллям гарвардського дослідника Д. Островского. Вчений, що дуже ціннісно, використав Новгородський перший літопис Літопис залучений дещо неповно, зокрема на початку, проте важливий сам факт, що Новгородський перший з'явився у зведеному тексті «ПВЛ» і тепер зручно порівнювати фрагменти., однак Новгородсько-Софійські до обраного кола важливих для «ПВЛ» свідчень не потрапили.

Тим часом текстологи «докомп'ютерної ери» спиралися на виїмки важливих для текстуальної історії різночитань і ними обмежувалися. Після того, як стало доступним фронтальне зіставлення комп'ютерних наборів літописних зводів, потроху в роботу вводяться не виїмки, а повні корпуси різночитань. Розгорнути перед читачем текстологічні таблиці у друкованій статті, звісно, неможливо, та й важливість більшості «дріб'язкових» варіантів зрозуміла лише для вузьких фахівців. Проте тепер ми у змозі провести повне зіставлення, не обмежуючись виїмками.

Новгородсько-Софійські зводи мають багато спільного із Новгородським першим літописом молодшої редакції (Німл), з яким їх об'єднують в одну велику родину. Порівняно з останнім ці зводи повніші за складом річних статей, уміщують більший масив інформації та являють новий ступінь ведення літопису. Традиційно до них включають Софійський 1-й (Сі) та Новгородський 4-й (Н4). Із недавнього часу, після знахідки двох підбірок літописних матеріалів - також старшу з них, Новгородсько-Карамзинський літопис №і (Нк) Бобров, Александр Г. Новгородские летописи XV в. (Санкт-Петербург, 2001), 61, 93-166. Прохоров, Гелиан М. Летописные подборки рукописи ГПБ F.IV.603 и проблема общерусского сводного летописания, Труды Отдела древнерусской литературы, 32 (1977), 165-198; Gippius, Alexey A. Reconstructing the original of the Povest' vremennyx let: a contribution to the debate, Russian linguistics, 38 (2014), 343, 363. Guimon, Timofej V. Historical writing of Early Rus (c. 1000 - c. 1400) in a comparative perspective (Leiden; Boston, 2021, forthcoming), 31, notes 150-151, chapter 3.3.. Усі три пам'ятки мають пізні складові (наприклад, переліки князів та царів доведено до Іоанна Васильовича Грозного), однак протограф НКС1Н4 під впливом ідей О. Шахматова виводять у тому числі з «Початкового зводу 1090-х рр., передуючого ПВЛ». Першим же таким свідком вважають Н1мл, у складі якої чимало фрагментів і споріднених із «ПВЛ», і таких, що суттєво відхиляються від неї Бобров. Новгородские..., 54; Gippius. Reconstructing...; Вилкул, Татьяна Л. Летопись и хронограф. Текстология домонгольского киевского летописания (Москва, 2019), 62-70, 187-232..

Вичерпному порівнянню Нк, С1 та Н4 перешкоджав як великий обсяг цих текстів, так і те, що вони стосовно «ПВЛ» складають нібито бічну традицію (хоча, з іншого боку, усіляко підкреслюється їх важливість для раннього літописання Напр., О.Гіпіус у вказаних статтях, присвячених текстології «ПВЛ», використовує тільки Нк. Д.Островський у своїх працях та публікації «ПВЛ» 2003 р. цю гілку взагалі не використовує: Ostrowski, D. Scribal practices and copying probabilities in the transmission of the text of the Povest' vremennykh let. Palaeoslavica, 13: 2 (Cambridge, Massachusetts, 2005), 48-77; Ostrowski, D. Nacal'nyj Svod theory and the Povest' vremennyx let. Russian Linguistics, 31: 3 (2007), 269-308. Крім усього іншого, спеціалізація наукового знання призвела до того, що фахівці, які займаються пізніми літописами (до котрих усе ж таки належать Новгородсько-Софійські зводи) гірше орієнтуються у читаннях «ПВЛ». Покажу це на одному прикладі. О.Бобров починає свій перелік «первісних читань Нк» із повідомлення «ПВЛ» 6587 / 1079 р. й зауважує, що початковим є проп. слів «и бывшу емоу». Ідеться однак про спільну хибу «ПВЛ» в оповіді про Романа Святославича: «и бывшу емоу (не сказано де - ТВ.) оубиша и половци». Відображена в ІХЛС1Н4, і відсутня лише в Р та Нк, де перші три слова випущені. Тож є інновацією, а не початковим читанням. Див.: Бобров. Новгородские..., 98.). Спробуємо подати результати роботи, що стосуються такого текстуального аспекту, як взаємини Новгородсько-Софійських зводів зі списками суздальського походження.

Коротко нагадаємо про головні п'ять рукописів «ПВЛ». У дослідженнях використовуються: Лаврентіївський (Л), Радзивіллівський (Р), Московський-Академічний (А), Іпатіївський (І) та Хлєбниковський (Х) Короткі відомості: Guimon. Historical writing of Early Rus, 29-31, notes 135-146.. До Л приєднувався втрачений через пожежу на початку ХІХ ст. Троїцький (Тр), відомий за виданням невеличкої частини тексту та реконструкцією М. Присьолкова. ЛТрРА належать до Лаврентіївської групи, ІХ - до Іпатіївської. Тексти обох груп мають великі серії вторинних читань упродовж усієї «ПВЛ» від її початку до закінчення. Розподіл на дві гілки підтриманий подальшим розвитком справи ведення давньоруських літописів. ЛРА по закінченні «ПВЛ» продовжується до XIII ст. записами володимиро-суздальських зводів. ІХ після завершення «ПВЛ» доповнена Київським літописним зводом до кінця XII ст., а потім Галицько-Волинським літописом.

Списки та їх групи розглядаємо окремо від гіпотетичних «редакцій ПВЛ». Згідно з О. Шахматовим, таких було три. Перша, «Несторова 1113 р.», до нас не дійшла, але мала належати Нестору Печерському, котрого згадано в заголовку «ПВЛ» (тільки Х) та який, за інформацією «Києво-Печерського патерика», причетний до укладення літопису. Друга, «Сильвестрова 1116 р.», яка нібито частково збереглася в Лаврентіївській гілці, зроблена Сильвестром, ігуменом монастиря Св. Михаїла та єпископом Переяслава Л та РА зберігають колофон Сильвестра, де він, зокрема, пише, що «написахъ книгы си літописець».. Третя, якогось книжника з кола князя Мстислава бл. 1118 р., дійшла знов-таки частково в Іпатіївській гілці. Аби узгодити свої «редакції» з реальними рукописами, О. Шахматов уводив припущення про різноманітні контамінації. У доцільності припущень висловлювали сумніви, деякі наступники пропонували визнати дві редакції, а не три, щодо ймовірних авторів та переписувачів точиться полеміка Огляд, напр.: Guimon. Historical writing of Early Rus, 74-75, notes 26-34.. Усе це спричинилося до появи багатої історіографічної традиції, яка практично не має спільного з текстологічними дослідженнями.

Тож аналізуються групи списків. Зокрема використовуємо новий термін «Л-група», для пам'яток, афілійованих із Лаврентіївським списком. Коли до Л приєднується РА та НКС1Н4, Л-група може бути вужчою чи ширшою, включаючи ЛРА, ЛНкН4, ЛНКС1Н4 та ЛРАНКС1Н4.

Взаємини головних рукописів «ПВЛ» зараз пояснюються за допомогою походження з двох гілок, а також одного виду контамінацій - впливу вже сформованих зводів один на інший. Літописознавці відзначили примітну серію зближень ІХ та РА на перетині основних київської й суздальської версій «ПВЛ». О. Гіпіус запропонував контамінації типу РА-ІХ з кінця XII ст. Гиппиус. О критике текста..., 76-81. Див. також: Gippius. Reconstructing..., 346, 350-359. У відповідності до своєї гіпотези про суцільну контамінацію РАІХ, дослідник поділяє головні списки «ПВЛ» на три групи - ЛТр, РА та ІХ. За моїми спостереженнями, контамінація РАІ охоплює не весь текст літопису й зосереджена переважно на початку «ПВЛ». Тобто, не є фронтальною й до основних належать усе ж таки дві гілки.; авторка цієї статті - типу І-РА, за умови, що вплив трапився пізніше (XIV - початок XV? ст.). Останнє рішення задовільно пояснює ті вузли різночитань, коли І-РА збігаються, натомість Х відповідає початковим читанням Л Вилкул Татьяна, Текстология и textkritik. Идеальный проект... По поводу: «Повість временних літ: Міжрядкове співставлення і парадосис. Склав і відредагував Доналд Островскі, Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts: Х: 1-3 (2003), Palaeoslavica, 12:1 (Cambridge, Massachusetts, 2004), 173-183; це рішення прийняте у: Gippius. Reconstructing..., 364; Guimon. Historical writing of Early Rus, 73, notes 21-23.. Виходячи з того, що Х та І надзвичайно подібні, у варіантах Х=І (яких абсолютна більшість) отримуємо велику кількість спільних РАІХ.

Що стосується новгородських зводів, у них, як правило, припускають «третю гілку», тобто відгалуження раннього літопису не Іпатіївського й не Лаврентіївського типу («Початкового зводу»), відзначаючи одночасно близькість до Лаврентіївської традиції. Реально ж ідеться про укладення компіляції з літопису «типу Лаврентіївського... та типу Н1» Прохоров. Летописные подборки..., 172.. Рубіж залучення загальноруського зводу покладають на 1185 р., оскільки після цієї дати залишаються лише новгородські відомості.

Через те, що контамінація РАІ(Х) виявилася новою ідеєю початку ХХІ ст., науковці захопилися доказами та інтерпретаціями. Про наближення Новгородсько-Софійських зводів до Л час від часу згадують, порівняння одного з них, Нк, із текстами «ПВЛ» проведене у ґрунтовній публікації А. Накадзави Nakadzava A. Issledovanija novgorodskikh i moskovskikh letopisej XV veka (Tojama, 2006). Природно, оскільки дослідник публікував Нк, у різночитаннях відзначені варіанти, які відрізняються від неї, а не споріднені з нею. Споріднені потрібно вилучати з мовчазних пропусків різночитань.. Проте, наприклад, в останній праці О. Гіпіуса, присвяченій «ПВЛ», читанням РАІХ проти ЛН1 знову присвячено велику частину статті, тоді як про збіги Л-групи з Новгородсько-Софійськими згадано радше побіжно Учений уважає, що в Нк відобразився літопис типу Троїцького (позначення: НК та Т). Див.: Gippius. Reconstructing..., 345: there are many instances, where L and Nk share demonstrably secondary readings... Перелік інновацій спільних із Тр: «11,4 НК=Т: в Руси словньскии языкъ /ЛРАИХ слов'Ънескъ языкъ в Руси, 11,11: НК = Т: морава/Л: норова/РАИХ: нерома (the secondary reading in ЛТРА was obviously норова), 13,2 НК = Т: лутичи/ЛРАИХ улучи (уличи), 22,18 НК= Т: умре Рюрикъ/умершю Рюрикови, 23,10 НК = Т: глаголя сице/ЛРАИХ: глаголя, 23,11 НК = Т: от Ольга князя/ ЛРАИХ: от Олга». Там же, 362, nt.19. Аналогічні міркування побіжно висловлені у: Бобров. Новгородские..., 98.. Крім того, збільшуючи кількість «контамінованих варіантів» О. Гіпіус пропонує вважати результатом контамінації початкові читання РАІХ (!). Нагадаємо, що така пропозиція суперечить прийнятним у текстуальній критиці принципам роботи з текстами, оскільки показові лише спільні вторинні читання Таке недотримання принципів текстуальної критики спостерігається й у статті 2002 р., де було висловлено гіпотезу контамінації РАІХ: Гиппиус. О критике текста..., 83. Див.: «составитель РА избежал ошибок ЛНк, т.к. пошел за своим вторым источником - И». Тобто РА пішов за початковим І, і тому в ньому немає помилок Л (!). Довести подібні тези неможливо, тому в текстуальній критиці їх уникають. У даному разі потрібно виходити з припущення, що РА зберігає початкове читання, а відхилення виникло тільки в Л, після того, як дві гілки суздальської групи розійшлися. У роботі 2014 р. дослідник вимагає дотримання базових принципів від своїх опонентів. Що передбачає, що він сам також їх дотримуватиметься.. Крім усього іншого, учений висловив справедливу претензію до Д.Островського (який, пишучи про «контамінацію ІХ з Н1мл», не навів прикладів беззаперечно («incontrovertibly») вторинних читань типу ІХН1 Gippius. Reconstructing..., 343, 347.), що накладає обов'язок відповідати власним вимогам. Усе мовлене призводить до нівелювання типових випадків, колі ІХРА зберігають початкову версію «ПВЛ», а відхилення бачимо в Л-групі. Тим часом, переписувачі та редактори Л, а також його протографа - який найменуємо прото-Л, і всієї суздальської гілки ЛРА, були активними. Ані Л, ані ЛРА не належать до акуратних копій «ПВЛ». Тож спробуємо заповнити лакуни в дослідженнях, зосередившись саме на Л-групі.

Надалі ще зрідка використовуємо «І-група» як суто умовне позначення групування рукописів, котрі протистоять Л-групі. Її ядро складають ІХ чи ІХ+Н1мл. Припускали контамінацію типу ІХ-Н1мл, проте вчені не надали доказів вторинності таких читань Зокрема С.Бугославський навів перелік із понад 20 різночитань (Бугославский, Сергей А. «Повесть временных лет» (Списки, редакции, первоначальный текст), Старинная русская повесть (Москва, 1941), 18-19), проте зіперся переважно на формальну ознаку: тезу про первинність коротких читань та вторинність довгих, яка для «ПВЛ» не діє. Д.Островський узагалі оминає питання вторинних читань, при цьому не враховує певні лінгвістичні й текстологічні показники (обговорення цього: Gippius. Reconstructing..., 347-359. Див.: Ostrowski. Scribal practices..., 53-56, де вчений зібрав понад 100 прикладів, в яких ЛРА протистоїть ІХН1 або ІН1, однак не навів доказів вторинності читань, а також рр.57-58, де позитивно оцінює те, що зо два десятки таких він кваліфікував як первісні (знов-таки, без обґрунтування). Причому в 1-й низці йдеться про очевидні пропуски в ЛРА (навіть указівки на роки). Там, де маємо контрольні тексти - в ЛРА інновації, і т. д. 100 прикладів не мусить вражати, адже число насправді помірне порівняно із загальною кількістю вузлів різночитань у «ПВЛ» (із чого починається ця стаття).. Без обґрунтування вторинності збіги в різних гілках свідчать лише про збереження вихідних читань «ПВЛ». І хоча доведена контамінація Н1мл з Іпатіївською гілкою полегшила б обговорення певних гіпотез, тут мушу приєднатися до О.Гіпіуса.

У «ПВЛ» і Новгородсько-Софійських зводах почергово бачимо ділянки, для яких маємо паралельні читання Н1мл, і такі, де Н1мл відсутнє. Власне Нк С1 та Н4 послідовно відтворюють текст «ПВЛ» упродовж перших двох третин літопису; виклад сильно скорочений лише після 1074 р. Задля систематизації дослідження, як уже відзначалося, у цій статті розглядаємо лише один аспект. Тож подамо читання, для яких немає відповідників у Н1мл. Будемо шукати ІХРА початкове проти ЛНкС1Н4 вторинного, а також (за наявності паралельних текстів чи строгих доказів збереження вихідного читання в ІХ) - ІХ поч. проти ЛРАНкС1Н4 втор. Спеціально треба обумовити, що не йдеться про індивідуальні відхилення Л, яких у цьому списку багато, особливо в першого з писців, тобто - про останні нашарування Див., напр., про синів Ноєвих ПВЛ, 1.2 ІХРАНкС1Н4 «.г.є» або «тріе», тоді як Л «первиє». Про Вавилонську башту, що вона 5.15 ІХРА «(въ высоту) и въ шириню локотъ . /е. у. л. г.» (5433) та НкС1Н4 переробка на основі ПВЛ «сажении 5000 и 400 и 33, толико же и в ширину» проти Л «и 0». 6.16-17 ІХРА «и инии сЬдоша на ДвинЪ и нарекоша ся полочане» а також НкС1Н4 на основі ПВЛ «а инии 0 полочане» проти Л «0». 82.1 ІХРАНкС1Н4 «от плуга» проти Л «отня оуга» (відхилення пояснюється палеографічно п - н, л - юс малий; словоподіл запропонував С.Ніколаєв; Островський «от няоуга») і т. д., а про інновації дещо глибші - рівня прото-Л (можливо, періоду формування ЛТр).

Як уже відзначалося, доказову силу в текстології / текстуальній критиці мають лише вторинні читання. Проте текстологи регулярно з сумом відзначають дихото- мізм, зокрема для світських текстів. Виявлені варіанти довільно розподіляються на дві гілки і з'ясувати, котра з них вторинна, часто неможливо. У літописних пам'ятках, якщо мова не про відхилення одного рукопису, а про групи текстів, заледве в одному з десяти - п'ятнадцяти прикладів можна впевнено твердити, що такий-то варіант початковий, натомість протилежний до нього - інновація Навіть у поодиноких рукописах, якщо йдеться про старші з них (Л, І) - далеко не завжди ясно, де початкове й де інноваційне. Незрідка різні дослідники кваліфікують один і той самий варіант як належний до відхилень чи навпаки, вихідного тексту, розподіляючи гілки діаметрально протилежним чином..

Аби проілюструвати цю тезу, наведу один приклад «дихотомічного» виду. Під 6526 / 1018 р., у Новгороді з «мужів», «старост» та «бояр» збирають гроші для свого князя, аби найняти варягів. За І+ХРА «а от бояръ по осмидесять / .п. (80) гривень» проти ЛНкС1Н4 «...по .иі. (18) гри^в» (НкС1Н4 «болярь»; тут і далі напівжирним - варіанти, на які треба звернути увагу) Полное собрание русских летописей. Т.1: Лаврентьевская летопись, 143.24 (перша цифра позначає стовпчик, друга - рядок); Т.2: Ипатьевская летопись, 132.1-2; Т.42: Новгородская Карамзинская летопись, 61; Т.6, 1: Софийская 1 летопись, 130; Т.4: Новгородская 4 летопись, 108.. Фонетично читання близькі - «осмь десять» або «осмь на десять» - й візуально не надто відрізняються, особливо при позначенні цифри через кириличну літеру (ХРА «.п.», Л «.иі.»). Однак сума, яку вимагали від бояр на похід Ярослава, змінюється значно. В оцінці варіантів мусимо виходити з логічних міркувань. Зокрема від пересічних «мужь» збирали «4 куны», натомість від «старость» - цілих «10 гривень» (143.23-24). Якщо прийняти версію ІХРА, тоді між старостами та боярами нове очікувано суттєве підвищення суми. Крім того, число «80» символічне, оскільки позначає подвійну «виру», уведену синами Ярослава Мудрого й відображену у «Пространній Правді Руській». Присутність норм із «Правди Ярославичів» не має бентежити, оскільки в оповіді про протистояння Ярослава та Святополка «Окаянного» простежується праця останнього укладача «ПВЛ», котрий уводив хронографічні доповнення ще й у статтях 1110-х рр. Утім, можуть заперечити, що не менш вірогідним є належність фрагмента до давнього ядра оповіді (наприклад, тільки тут з'являється слово «старосты», у решті «ПВЛ» «стар- ци / старГишины»), до того ж невідомо, чи відрізнялися помітно «бояри» від «старост» Назагал слово «старосты» зустрічається в ранніх давньоруських пам'ятках, присутнє в перекладних із грецької: «Александры» та «Житії Андрія Юродивого», із давньоєврейської - Книзі Есфірі, в Н1 та ін. Проте в «ПВЛ» це єдина згадка. Не полегшує завдання інша літописна звістка. Н1 і старшої, і молодшої редакції перемогу над Святополком уміщує під 1016 р. у контексті перемоги Ярослава. Перелік включає старост, але бояр немає, згадано ще смердів та всіх новгородців: «нача вое свое ділити: старостамь по 10 гривень, а смердомь по гривні, а новьгородьчемь по 10 всімь». Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов / Под ред. и с предисловием А.Н.Насонова (Москва; Ленинград, 1950), 15, 175.. Тож імовірні діаметрально протилежні рішення. Д.Островський іде за ІХРА, інші літописознавці - за Л (та НкС1Н4): The Povest', 2, 1142.

Утім значна низка читань усе ж таки дозволяє з певністю стверджувати, що відхилення від протографа «ПВЛ» трапилися саме у зводі типу Л й успадковані НкС1Н4. Розподіл початкових та вторинних краще за все засвідчують паралельні тексти (наприклад, запозичення з «Хроніки» Георгія Амартола чи біблійних книг у літописі, або навпаки, вставки з якогось раннього рукопису «ПВЛ» у Сильвестровсько-Мінейній редакції «Сказанія про св. Бориса та Гліба» Вилкул Т.Л. Летописные вставки из ПВЛ в Сильвестровско-Минейной редакции «Сказания о св. Борисе и Глебе», Ruthenica, V. (2006) 37-72.). Часом вихідні читання архаїчніші за мовою, а протистоять їм виразні інновації. Якщо звороти повторювані, показовими є аналоги, що збережені в усіх списках чи, якщо відхилення існують, вони інакше скомбіновані. На підмогу стають реконструкції попередників-літописознавців. Зокрема ті, що наведені Д.Островським після рядків ЛРАІХН1 (Бичкова, Шахматова, Лихачова та самого Островського, див.: The Povest').

Після цієї публікації «ПВЛ» зручно позначати вузли різночитань із точністю до рядка. Останнє зроблене Д.Островським за виданням «Полное собрание русских летописей» (т.1) Не за рукописом чи факсимільним виданням Лаврентіївського, а за тим виданням, яким літописознавці ХІХ-ХХ ст. користувалися найчастіше: Полное собрание русских летописей, т.1., але рядки експліцитно надруковано вперше. Тому наведені нижче приклади починаються з цифр, які вказують місце конкретного різночитання - стовпчик та рядок. Позначений також рік літописних річних статей. Отже звернімося до коментованого аналізу прикладів Л-групи, для яких відповідники в Н1мл відсутні.

4.15, недатоване Введення. В описі морської частини шляху з варяг у греки трапилася лексична заміна: за ІХРА, племена «присідать от запада къ полу- денью» проти ЛНкС1Н4 «...к полуночью» чи «полунощию». Із племен перераховані «корлязе, венедици, фрягове» півдня Європи (Італії), які були сусідами через море з Хамовими нащадками. Список племен редагований, проте у цій частині народи узбережжя Атлантики перераховано із заходу в напрямку півдня, тобто саме «отъ запада къ полудьнью» Вилкул, Татьяна Л.; Николаев, Сергей Л., Русь в перечнях народов «Повести временных лет» и вне их, Studia Slavica et Balcanica Petropolitana, 27(2020), 145-167.. Тому маємо справу з відхиленням Л, що успадковано НкС1Н4. Літописознавці одностайно реконструюють «ПВЛ» на підставі ІХРА: The Povest', 1, 15.

7.1, Введення. Змінено граматичну форму дієприкметника, ІХРА презенс «поляномъ же живущим особ» проти Л+НкС1Н4 минул. часу «...жившимъ особі» (НкС1Н4 останнє слово випущене). При цьому далі 9.5 «жившемъ» тільки Л, решта списків включно з НкС1Н4 - «живущимъ». У 7.1 усі літописознавці схилилися до варіанту Л-групи, у 9.5 за ІХРА реконструює Д.Островський: The Povest', 1, 28, 43. В обох випадках уважає доцільним спиратися на ІХРА С.Ніколаєв, із котрим обговорювалися лінгвотекстологічні питання «ПВЛ». Часто виходили з того, що інформація про полян легендарна й неактуальна. Проте у записах легенд можливий історичний презенс, а комбінація списків у цих двох прикладах схиляє до вторинності Л.

7.21-22, Введення. ХРАС1+І «а Днепръ втечет... треми жерелы» (І жералы) проти «втечеть... о жереломъ» ЛНкН4. Ідеться про те, скількома гирлами Дніпро «вътечеть», тобто впадає в море; у Л-групі зник числівник і змінено форму. Кілька гирл Дніпра з ІХРАС1, у цілому, відповідає дійсності, хоча їх зараз більше, ніж три. Крім іншого, конструкція «вътечеть въ... море жереломъ» виглядає як переробка Схоже на те, обумовлювалася конкретна географічна інформація, тобто власне число. Див. у «ПВЛ» ще «седьмью десять жерелъ» про Волгу.. Реконструюючи початковий вигляд «ПВЛ», О.Шахматов та Д.Островський спираються на ІХРА: The Povest', 1, 33-34 Помітив подібність Л та Нк тут О.Гіпіус, хоча й схилявся до того, що цей варіант початковий: Гиппиус. О критике текста..., 82.. У даному разі спостерігаємо ще ускладнення у вигляді С1, що приєднується до ІХРА. Аналогічні читання (ІХРА+С1, ІХ+С1 чи І+С1) трапляються неодноразово, що пов'язано, імовірно, зі впливом київського джерела, на яке посилається укладач С1: «ищи в Киевском». Із високою вірогідністю, читання протографа НкС1Н4 дорівнювало Л втор., тоді як в С1 задокументоване звіряння.

11.24, Введення; ІРА «обри» (Х лакуна) проти ЛНкС1Н4 «добрі». При цьому «ПВЛ» оповідає власне про плем'я «обрів». Спочатку як вони воювали з візантійським імператором Іраклієм, згодом про їхні конфлікти зі «словінами». Саме у цій другій частині ЛТрНкС1Н4 зам. «обри» прочитується фонетично близька лексична заміна «добрі» (з деякими дрібнішими змінами Тексти: І си же обри воєваша на словіньї. РА сииж обри воєваша на словены. Л си же добрі воєваху на словініх. Нк Сии же добрі воеваху на словены. С1 Сии же добрі воевааху словіни. Н4 сии же добрі воевахоу на словенъ. ). Украй маловірогідно, аби, навпаки, вихідним читанням було б «добрі», яке ІРА перетворив би в назву племені. Судячи з манери викладу у Введенні «ПВЛ», що містить численні епічні та редакторські повторення, обидва рази мусить згадуватися назва племені, отже заміна Л-групи - інновація. Усі літописознавці одностайно спираються на ІРА: The Povest', 1, 59.

15.21, Введення; ІХ+РА «такоже и многыя» проти ЛНкС1Н4 «0 и». У запозиченому з «Хроніки» Георгія Амартола фрагменті про закони та побут різних народів описуються звичаї у «Вританьи» - де буцімто «мнози мужи съ единою женою спять, такоже и многыя жены съ единымъ мужемъ похотьствують» І (спять .) тако же и многыя жены съ єдинымъ мужемъ похотьствують. Х тако же и многыа жены съ едины^м муже^м похотствоую^т . РА (переставлено місцями частини фрази) тако и многиа моужи со єдиною женою похотьствоуют. Л (спять) и о . жены съ єдинымъ мужемъ похотьствують. Нк и о жены съ единімь мужемь похотствуют С1 и о жены съ единымъ мужемъ похотьствують Н4 и 0 жены съ единымъ моужемъ похотьсьтвоують Ам.49 и многы жены съ единімь моужемь похотьствоують /у більшості списків: похоть діють/. De Boor 39 каї поаааї yuvaizsc gv'i етаїрі^оутаї avSpi. Хроніка Амартола цитується за: Истрин, Василий М. Книгы временьныя и образныя Георгия Мниха. Хроника Георгия Амартола в древнем славяно-русском переводе, 1: Текст (Петроград, 1920), 49 (далі поклики скорочено: Ам.49); грецький текст - за: Georgii Monachi Chronicon / еН. Carolus de Boor, 1-2 (Lipsiae, 1904), 39.. Хоча виділений напівжирним вираз не належить до рідкісних, цінність йому надає паралельний текст Амартола, що засвідчує початкове читання. В Амартола близько, хіба що без «такоже» - «и многы», що відповідає грецьк. Хроніці каї поХХаї. Що стосується «такоже», воно не суперечить контексту і цілком могло бути уведеним укладачем «ПВЛ», котрий не завжди копіював з Амартола точно. Прикро, що О.Гіпіус зарахував «и многы» у свідчення контамінації ІХРА (!), не відзначаючи ту обставину, що Амартол тут підтримує, навпаки, І-групу Гиппиус. О критике текста..., с.81. Загалом учений намагався дібрати якомога більше вторинних читань РАІХ, аж до спільного зайвого сполучника «и». Натомість забув, напр., суттєвіше: в І+РА (Х лакуна) в 15.5 поч. «индомъ» (РА индиомъ), натомість Л втор. «0»; Ам.50 «индяномъ / индомъ», Де Боор 38 'IvSwv. НкС1Н4 назви також немає, але тут заміна-переробка: «друзии близ тіх суть инімь законом».. Таким чином, у ЛНкС1Н4 вторинний пропуск. Літописознавці реконструюють текст «ПВЛ» зі включенням «и многьґЬ», Д.Островський повністю спирається на ІХРА: The Povest', 1, 80.

17.25, під 6360 / 852 р., ІХ+С1 «индикта .еі. (15)» - проти Л+НкН4 «индикта .еі. днь» (НкН4 въ 15 днь), РА лакуна. У першій із річних статей, де на початку припускають переказ «Хроніки» Амартола, автор «ПВЛ» використав індикт - візантійський відлік років 15-річними циклами. Л та НкН4, що успадкували це читання, систему відліку не зрозуміли, і до року приписано зайве слово «дьнь» (!). С1=ІХ, мабуть, через звіряння з «Киевским» (на що ми вже наштовхувалися), хоча не можна виключати, що освічений укладач елімінував помилку власноруч. Принаймні, в інших місцях він порівняв «ПВЛ» зі «Хронікою» Амартола й пару разів виправив помилки Початкового літопису. О.Шахматов та Д.Островський ураховують ІХ: The Povest', 1, 91.

Маємо ще серію подібних прикладів. У більшості з них пропуски пов'язані зі складнішими трансформаціями - доповненнями і зміною форми слів, переставлянням сегментів. Тому розглянемо лише два вузли видозмін тексту, уміщені під 6597 / 1089 р. Після 1074 р. в НкС1Н4 виклад являє собою по суті сильно скорочену вибірку, однак у даному місці дослідникам літописів пощастило, адже літописці на короткий час повернулися до копіювання «ПВЛ».

208.23-25, ідеться про висвячення церкви Св. Михаїла в Переяславі «Ефр'Ьмомъ», за РА+ІХ «тоя цркви митрополитомъ . юже бі создалъ . великоу соущоу . и пристрою в неи великоу сотвори» проти Л+НкН4 «митрополитомь тоя цркы юже бі создалъ велику сущю . бі бо преже в Переяславли митрополья . и пристрои ю . великою пристроєю»; С1 лакуна Тексти зберігають поділ на групи з невеличкими змінами: І иже ю есть создалъ велику сущю . и пристрою в ніи велику створи. Х иже ю е созда^л великоу сущю , и прикроутоу въ неи великоу сътвори . РА юже бі создалъ . великоу соущоу . и пристрою в неи великоу сотвори . Л юже бі создалъ велику сущю . бі бо преже в Переяславли митрополья . и пристрои ю . великою пристроєю. Нк юже бі самь създал, велику сущу, бі бо преже в Переяславли митрополиа; и пристрои ею великым пристроением Н4 юже бі /кілька списків + самъ/ създалъ, великоу соущоу, бі бо прежде митрополья в Переяславли; и пристрои ю великою пристроею.. Доповнення «бі...митрополья» - вставка, оскільки розриває виклад. Шахматов та Островський реконструюють за ІХРА: The Povest', 3, 1671. Прозорі й причини такого уточнення - у «ПВЛ» зафіксована титулярна митрополія в Переяславі за часів Ярославичів, однак це явище більше не повторювалося, а вираз «тоя цьркъве митрополитомъ» виглядав незвично. Із різночитань «пристрою в неи... сътвори» та «пристроию... пристроею» - усі, крім Островського, віддають перевагу Л (там же, р.1671-1672). Однак у формах і послідовності слів у версії ІХРА помилок немає й підстави вибору в літописознавців радше естетичні. Між іншим, далі в усіх списках формула: «оукрасивъ ю всякою красотою». Тобто, може бути й таке, що укладач прото-Л продовжував модифікувати текст і після доповнення за шаблоном. У будь-якому разі, варіант ЛНкН4 з інтерполяцією про «митрополью в Переяславли» є однозначно вторинним.

Продовження повідомлення про переяславські справи, 208.27-209.1, знову видає роботу редактора. Згідно з РА+ІХ «сии бо Ефрімь в си літа . многа здания въздвиже» проти ЛНкН4 «се бо Ефрімъ бі скопець высокъ т'Ьломъ» і далі винятково Л «бі бо тогда многа зданья въздвиже», натомість у НкН4 скорочення та заміни Тексти літописів: І сии бо Ефрімь в си літа . много зданье въздвиже. Х съ^и бо Ефре^м в сіи літа много з^даніе в'ьз'віже. РА сии бо Єфрімъ . в си літа многа здания . въз^движе. Л се бо Єфрімь бі скопець высокъ т'Ьломъ . бі бо тогда многа зданья въздвиже. Нк1 Сеи бо Ефремь бі скопець, высок телом. 0. Н4 Сь бо Ефремъ бі скопець, высокъ тЬломъ. 0.. Вставка «бі скопець...» спільна для ЛНкН4, а Л «бі бо тогда» мало на увазі узгодити текст після інновації. Шахматов та Островський помітили й незграбне узгодження, й інтерполяцію, і відновлюють «ПВЛ» за ІХРА: The Povest', 3, 1672. Можна поміркувати над тим, звідки взялося доповнення. «Скопчиною» був попередній київський митрополит, та про нього, на відміну від Єфрема, літопис відгукується далеко не апологетично. Не виключено, джерелом інтерполяції на стадії прото-Л виявилося «Житіє св. Феодосія Печерського» або «Києво-Печерський патерик», куди воно ввійшло. Тексти вміщують відомості щодо Єфрема-«каженика» чи «скопьця», котрий із Києва вирушив до Константинополя, під час перебування там в одному з монастирів передав св. Феодосієві Печерському Студійський устав, і був поставлений митрополитом (у пізніх редакціях єпископом) у Переяслав Згадки див.: «Ефрем каженикь отъиде въ Костянтинь град и ту живяше въ едином монастыри. посліди же изведенъ бысть въ страну сию и поставленъ бысть епископом /митрополитъмь/ въ граді Переяславли»; «посла единаго от братиа блаженыи в Костянтинь град къ Ефріму Скопцю, да весь устав Студийскаго манастыря принесеть, исписавь». Абрамович, Дмитро І. Києво-Печерський патерик (Київ, 1991; репр. 1931), 36, 39. Вихідне читання «митрополитъмъ», оскільки так Успенський збірник ХІІ-ХІІІ ст. з Житієм св. Феодосія та Касіанівська І редакція Патерика. Там же, 36, вар.8.. У Суздалі та Нижньому Новгороді, де переписані суздальські гілки «ПВЛ» і власне Л, мусили пам'ятати про те, що Суздальська, Володимирська й Нижегородська єпископії вийшли з «области» Переяслава. «Патерик» належить до розповсюджених рукописів, тому розшукати та застосувати інформацію було порівняно легко.

Назагал серія виявлених вузлів різночитань, які дозволяють вирішити, де початкове й де вторинне, зрозуміло, неповна (ми обстежили бл. 300 вузлів). Утім наведена низка з двох десятків прикладів дозволяє зробити попередні висновки. Передусім можна з певністю твердити, що Новгородсько-Софійські зводи наслідують інноваційні читання «типу Л». На особливе значення заслуговує те, що в нас зустрічаються два різновиди читань. Такі, коли ІХ поч. проти ЛРА-НкС1Н4 втор. і такі, де ІХ-РА поч. протистоїть Л-НкС1Н4 втор. Отже, зафіксовані інновації, котрі виникали як на стадії єдиної суздальської гілки ЛРА, так і пізніше, коли Л та РА розділилися (й остання змогла зберегти вихідний текст «ПВЛ», адже в РА безліч власних відхилень). Але поєднані обидва типи інновацій у тексті «типу Л» Така сама картина в усіх групах та підгрупах. Найпростіший приклад: Х акумулює спільні похибки типу ІХ, а також і власні індивідуальні відхилення Х.. Таким чином, недійсною є стема, яку пропонує О.Гіпіус, де протограф НкС1Н4 відходить від «Зводу Андрія Боголюбського», суздальська гілка тим часом продовжується до «Зводу 1185 р.», від якого відходить протограф ЛРА, і тільки після цього на певному етапі Л та РА розходяться Цю вдосконалену порівняно з попередніми стему див.: Gippius. Reconstructing..., 364.. Наведені вище факти спростовують твердження: «Its (тобто Нк^ - Т.В.) central Russian source is supposed to be an 1185 compilation which predated the split into the ЛТ and РА groups» Там же, 345. О.Гіпіус перейняв ідею зводу Андрія Боголюбського, відображеного в НкС1Н4, з: Михеев, Савва M. Кто писал «Повесть временных лет»?, Славяно-германские исследования, 6 (Москва, 2011), 23.. Судячи з серії проаналізованих різночитань (а ці студії будуть, сподіваюся, продовжені) насправді протограф НкС1Н4 унаслідував читання прото-Л уже після того, як розійшлися (прото-)Л та (прото-)РА. Приблизно з'ясувати, яким часом датовані подібні варіанти Л-групи, можна, спираючись на контрольні читання Київського літописного зводу. Тут ми змушені вийти за межі «ПВЛ» і відволіктися на її продовження в київській та суздальській традиціях. Річ у тім, що в літописних записах за ХІІ ст. володимиро-суздальські повідомлення використано в Київському зводі практично до самого кінця ХІІ ст. (до статей 1190-х рр.). Якщо в нас Київський літопис успадковує вторинні читання Л чи РА (а також ще третьої пам'ятки для суздальського літописання - Літописця Переяслава-Суздальського), тоді можна розходження Л та РА датувати досить раннім періодом. Судячи з наших попередніх спостережень над характером різночитань, на ІХ вторинні читання суздальських списків не позначилися. Це, своєю чергою, дозволяє обережно припускати, що інновації формувалися пізніше за 1190-ті рр. Тоді вірогідний час розходження у суздальській гілці - після початку ХІІ ст.

Повертаючись до «ПВЛ», важливо, що за наявності розбіжності Л та РА Новгородсько-Софійські зводи незрідка йдуть за Л. Таким чином, протограф НкС1Н4, в якому вбачають одне зі свідчень «Початкового зводу», має прикметну низку інновацій Лаврентіївської групи, вірогідно, сформованих від початку XIII ст. Наскільки постійною є належність до Л-групи - треба з'ясовувати. Уже припускали наслідування в НкС1Н4 читань також і «типу Н1», але всі афіліації протографа НкС1Н4 потрібно ще детально дослідити. Якщо одночасно простежуватиметься афіліація з іншою гілкою або гілками, це означатиме контамінацію (таку, як у РА або складнішу). Тобто знаменуватиме появу ще однієї «плинної» складової літописного «дерева», яка може приєднуватися поперемінно до різних гілок. Це - інше велике завдання, яке доведеться вирішувати найближчим часом.

новгородсько-софійський інноваційний читання

1. Abramovych D. (1991). Kyievo-Pecherskyipateryk. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Bobrov A. (2001). Novgorodskie letopisiXVv. Sankt-Peterburg. [in Russian].

3. Bugoslavskij S. (1941). “Povest' vremennykh let” (Spiski, redaktsii, pervonachalnyj text). Starinnaja russkaja povest', 7-37. Moskwa. [in Russian].

4. Gippius A. (2002). O kritike teksta i novom perevode-rekonstruktsii “Povesti vremennykh let”. Russian Linguistics, 26:1, 63126. [in Russian].

5. Gippius A. (2014). Reconstructing the original of the Povest' vremennyx let: a contribution to the debate. Russian Linguistics, 38, 341-366.

6. Guimon T. (2021). Historical writing of Early Rus (c. 1000 - c. 1400) in a comparative perspective. Leiden; Boston.

7. Matveenko V., Shchegoleva L. (2006). Knigy vremen'nyje і obraznyje Georgija Monakha. 1:1: Interpretirovannyy text Troitskoj rukopisi. Moskva. [in Russian].

8. Melnikova E. (2004). The lists of Old Norse personal names in Russian-Byzantine treaties of the 10^th century. Studia anthropo- nymica Scandinavica: Tidskriftforpersonnamnforskning, 22, 5-27.

9. Mikheev S. (2011). Kto pisal “Povest vremennykh let?”. Slavjano-germanskie issledovanija, 6. Moskva. [in Russian].

10. Nakadzava A. (2006). Issledovanija novgorodskikh і moskovskikh letopisej XVv. Tojama. [in Japan, in Old Russian].

11. Nikolaev S. (2017). K etimologii i sravnitelno-istoricheskoj fonetike imen severogermanskogo (skandinavskogo)proiskhozhdenija v “Povesti vremennykh let”. Voprosy onomastiki, 14:2, 7-54. [in Russian].

12. Ostrowski D. (2007). Nacal'nyj Svod theory and the Povest' vremennyx let. Russian Linguistics, 31:3, 269-308.

13. Ostrowski D. (2005). Scribal practices and copying probabilities in the transmission of the text of the Povest' vremennykh let. Palaeoslavica, 13:2, 48-77. Cambridge, Mass.

14. Ostrowski D. (2003). The Povest' vremennykh let: an interlinear collation and paradosis. Harvard Library of Early Ukrainian Literature: Texts: X: 1-3. Cambridge, Mass. [in English, in Old Russian].

15. Prokhorov G. (1977). Letopisnyje podborki rukopisi GPB F.IV.603 i problema obshcherusskogo svodnogo letopisanija. Trudy Otdela drevnenisskoj literatury, 32, 165-198. Leningrad. [in Russian].

16. Shchavelev А. (2020). Sledy grecheskoj orfografii v lichnykh imenakh iz dogovora kniazia Igoria Riurikovicha (avgust 931 g. - dekabr 944 g.). Drenvejshie gosudarstva Vostochnoj Evropy: 2019-2020 gg: Diplomaticheskiepraktiki antichnosti і srednevekovja, 73-83. Moskva. [in Russian].

17. Vilkul T. (2006). Letopisnyje vstavki iz PVL v Silvestrovsko-Minejnoj redaktsii Skazanija o sv. Borise i Glebe. Ruthenica, V, 37-72. Kiev. [in Russian].

18. Vilkul T. (2019). Letopis i khronograph: Tekstologija domongolskogo kievskogo letopisanija. Moskva. [in Russian].

19. Vilkul T., Nikolaev S. (2020). Rus v perechniakh narodov „Povesti vremennykh let” i vne ikh. Studia Slavica et Balcanica Petropolitana, 27, 145-167. Sankt-Peterburg. [in Russian].

20. Vilkul T. (2004). Textologija i textkritik. Idealnyj proekt... Po povodu: “Povist' vremennykh lit:: Mizhriadkove spivstavlennia i paradosis” (ed. D. Ostrowski). Harvard Library of Early Ukrainian Literature: Texts: Vol. Х: 1-3 (2003). Palaeoslavica, 12:1, 177-205. Cambridge, Mass. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru