Документ з ранньої історії міста Яворів 1408 року

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Документ з ранньої історії міста Яворів 1408 року

Б. Смерека

Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Ключові слова: Яворів, Львівська земля, шевський цех, цеховий статут, Шамотульські.

Стаття присвячена документу, що стосується ранньої історії одного з давніх міст Галичини Яворова. У пізньосередньовічний та ранньомодерний період він був центром королівщини у Львівській землі Руського воєводства. В XV ст. тут з'явився шевський цех, для реалізації продукції якого місцевим державцем було виділено 16 яток, а також затверджено статут. Розглянутий документ, згідно офіційного датування, укладений у 1408 р., однак ключова особа, яка у ньому фігурує тенутарій Анджей Шамотульський на той момент ще не народився. Тим не менше, у ряді праць акт «1408 року» іменується таким, що містить першу згадку про місто Яворів. Нами була здійснена власна спроба датування цього джерела, а також проаналізовано його зміст. Стаття супроводжується публікацією документу.

Document about the early history of the town of Yavoriv from the year 1408. B. Smereka Lviv branch of the M.S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies

The contemporaneous authorities in the person of Andrzej Szamotulski allocated 16 trade pavilions for the sale of quild products and also approved its charter. The document, according to an official dating, created in 1408, but the key figure in it Yavoriv lease-holder and Midzyrzecze castellan Andrzej Szamotulski was not even born at that time. However, in a number of papers, the document is referred to as containing the first mention of the town of Yavoriv. We made our own attempt to outline the date of its creation between 1473 (the date of the acquisition of Yavoriv and the neighborhood by Andrzej into the mortgaged possession) and 1511 (the year of his death) years. It was probably May 1, 1478 (or 1488), as we know of cases, where the scribe „forgot” to write the penultimate number in the creation year.

We also analyzed the content of the document mainly the statute of shoemakers, which regulated the issues of organization and internal life of the quild corporation: the order of entry, common workplace ethics violations and punishment for this. Analyzing its text, we did not find any mention of corporal punishment, production of „masterpiece” (model product) and daily production quotas.

Additional provisions of the charter were introduced in 1622 and approved by Yavoriv burgomaster in connection with another confirmation of the original document. Adoption of additional provisions by the town authorities testifies that its role in the 17th century increased (in contrast to the 15th century, when lease-holders of the Szamotulski family were the rightful owners in the town). The article is accompanied by the publication of the original document, with confirmations of 1578, 1623 and additional provisions.

Публікація історичних джерел є важливим завданням історичної науки. Одне із завдань, яке стоїть перед фахівцями з середньовічної та ранньомодерної історії у цьому випадку, полягає у вірному датуванні публікованого документу причому не лише у випадку відсутності датації, а й тоді, коли та присутня у тексті. Не вдаючись у специфіку датування літописних джерел (про це див. зокрема: [1]), вкажемо на ряд особливостей у встановленні (корекції) хронологічних рамок укладення актових документів польсько-литовської доби (починаючи з середини XIV ст.). Акти цього періоду дійшли до нас, як із зафіксованими датою і місцем укладення, так і без цих деталей. У випадку їх присутності, від дослідника вимагається, в першу чергу, вірне потрактування вказівки дня укладення, який традиційно прив'язувався до релігійного свята або дня пошанування тієї чи іншої святої особи. І хоча цю проблему історики вирішують створенням спеціальних довідників [2], все ж, у випадку публікації одного документу в різних виданнях, іноді помічаємо різні датування (імовірно, більш прискіпливими слід вважати укладачів пізніших джерельних публікацій зокрема, порівняйте: 3, с. 58-59, № III і 4, с. 7-9, № V; 5, с. 2, № 15 і 6, с. 68-72, № 1561; 7, с. 169-172, № LXXXVII і 8, с. 72, № 18835; 8, с. 386, suppl. № 671 і 9, с. 387-388, № 2126). історичний яворів пізньосередньовічний

Ще одна проблема датування полягає у вірному встановленні року укладення джерела, хоча той, на перший погляд, не «зашифрований» жодними прив'язками до свят, а саме літочислення є ідентичним сучасному. Тим не менше, фахові дослідники виявляють хронологічні невідповідності, які дозволяють їм скоригувати рік укладення документу, що відрізняється від зафіксованого в акті на один [10, с. 227, посил. 198], кілька [11, с. 23], а то й на кількадесят [10, с. 236, посил. 255] чи навіть сто років [10, с. 109, посил. 7]. При цьому, історику стають у нагоді такі деталі:

- згадка у документі про урядника (урядників): іноді для корекції датування достатньо довести, що зафіксована у акті особа станом на цей час ще не була номінована на той чи інший уряд, або ж перестала його займати, зокрема, у зв'язку зі смертю (з цією метою створена спеціальна серія довідкових видань під назвою «Urz dnicy dawnej Rzeczypospolitej XII-XVIII wieku», яка охоплює, в т. ч., урядників українських воєводств) [12-16];

- місце перебування монарха: оскільки документи цієї доби були головним чином королівськими привілеями, при встановленні або корекції датування акту вдаються до з'ясовування місця перебування короля у той чи інший день (чи реконструкції маршруту монарха) на підставі документів, що не викликають заперечень. Подібні реконструкції чи «ітинерарії» також лежать в основі окремого різновиду довідкових видань [17-23].

Керуючись цими напрацюваннями, ми поставили собі за мету встановити вірне датування одного акту, який у ряді публікацій вважається таким, що містить першу згадку про одне з давніх міст Галичини (у XV-XVIII ст. центр королівщини Львівської землі Руського воєводства), а саме про Яворів. Та перш ніж безпосередньо вдатися до аналізу джерела, коротко окреслимо факти і міфи з найраннішої історії цього містечка.

Автор краєзнавчого нарису про Яворів Едвард Веберсфельд в якості документу з першою згадкою про місто наводить акт Владислава Опольського про дарування ним сіл Порудно та Новосільці братам Райнґольду і Нитку від 24 червня 1376 р. [24, с. 13-14, № XI; 25, с. 2]. До аналогічного висновку приходить і автор краєзнавчого нарису про Яворів в «Історії міст та сіл Львівської області» [26, с. 892]. Однак у акті 1376 р. досліджуване нами містечко не згадується.

Зауважимо, що у пізньосередньовічний та ранньомодерний період Яворів знаходилося практично на межі Городоцької волості-повіту Львівської землі із Любачівською волостю-повітом Белзького князівства (з 1462 р. воєводства) та Перемишльською землею (в ній перебували сусідні Яворову Порудно і Новосільці). Тим не менше, в акті розмежування Перемишльського єпископства з Галицьким архієпископством [27, с. 39-44, № XXI], здійсненим у 1398 р. краківським єпископом Пйотром за папським розпорядженням, на ділянці між Городоцькою і Любачівською волостями-повітами Яворів не згаданий. Натомість, в якості географічного орієнтиру, повз який проходила межа архієпископства, фігурує річка Рак (згідно роз'яснення укладачів сьомого тому «Akt w grodzkich i ziemskich», під цією назвою слід розуміти р. Руш насправді в документі йдеться про невелику притоку Вишні під назвою Раків [27, с. 44, № XXI]). Ми вважаємо, що якби Яворів існував в цей період, в якості орієнтиру був би згаданий саме він, адже межа Перемишльського єпископства з Галицьким архієпископством щонаймовірніше співпадала з межами Городоцької і Любачівської волостей та Перемишльської землі.

Ще один документ з «ранньої історії Яворова» надання Анджеєм Шамотульським гербу Наленч торгових яток яворівським шевцям, датоване 1 травня 1408 р. [28, с. 2311-2316; реґест: 5, с. 3, № 37]. Власне, остання деталь видається сумнівною Анджей з Шамотул в 1408 р. ще не народився (коли саме це сталося невідомо, знаємо лише, що Анджей помер у 1511 р. [29, c. 726]).

Нами не було виявлено жодного документу, який вказував би на те, що Шамотульські вже на початку XV ст. володіли Яворовом. Найраннішим актом, який засвідчує контроль над містом названою родиною, є документ 1436 р. про заставу Яворова з околицями Вінценту Сьвідві з Шамотул [4, с. 152, № LXXXV]. Згадку про цей акт знаходимо у документі 1456 р. про продаж королем Казимиром Яґеллончиком Пйотру Шамотульському Яворівської маєтності з правом відкупу (видеркафу) [4, с. 151-154, № LXXXV]. Межиріцький каштелян Вінцент Сьвідва з Шамотул (помер 1444 р.) був дядьком Пйотра (братом його батька, познанського воєводи Сендзівоя Сьвідви, що помер бл. 1405 р.) [30, c. 728; 31, c. 728; 32, c. 727]. У свою чергу, познанський каштелян і генеральний староста Великопольщі Пйотр Сьвідва (помер 1473 р.) був батьком Анджея [29, c. 726; 32, c. 727-728]. Останній у 1472 р. став межиріцьким каштеляном, а через рік, по смерті Пйотра, взяв під контроль Межиріцьку та Яворівську тенути [29, c. 726]. Впродовж 1498-1502, а також у 1505 р. на чолі останньої знаходилися управителі Анджея: Ян Гинек та Войцех Радецький [10, с. 295]. Враховуючи це, можемо припустити, що документ для яворівських шевців був укладений між 1473 та 1511 (рік смерті Анджея) роками. Можливо, у датуванні акту пропущено числівник (septuagesimo / octogesimo ?), що документам цієї доби також притаманно [10, с. 236, посил. 255].

Документ 14(7/8?)8 р. неодноразово підтверджувався монархами Стефаном Баторієм 18 травня 1578 р. [28, с. 2310-2311, 2316-2317; реґест: 5, с. 128, № 1932], Сиґізмундом ІІІ 22 березня 1623 р. [28, с. 2310, 2319]. Акт (разом із підтвердженнями) зафіксований серед привілеїв яворівській громаді під номером 4 у ревізії королівщини 1628 р. [33, с. 284].

Серед дослідників на зміст документу звертав увагу історик Йосип Гронський [34, с. 34-37]. Він також вважав акт надання яток шевцям Яворова таким, що містить першу згадку про містечко, прийнявши на віру 1408 рік як дату його укладення [34, с. 9; 35, с. 100]). Дослідник вибірково прокоментував ряд положень у джерелі. Спробуємо його доповнити.

Отож, документ 14(7/8?)8 р. є наданням тенутарієм (очільником королівщини, яка перебуває у його заставному володінні) торгових яток для місцевого цеху шевців. Інша важлива складова джерела статут (т. зв. «кондиції», або «справи») ремісничого товариства, який регламентував питання організації та внутрішнього життя: порядок вступу в цех, покарання за порушення корпоративної етики в шевському середовищі (лайка, бійки, недогляд за ключами, цеховою скринькою та печаткою («ціхою»), неповага до святинь чи ритуалів тощо). Найменш значна провина, судячи з розміру покарання, була пов'язана з розливанням «братського пива» в час дозвілля. За це неакуратний швець був зобов'язаний долити напою у кухоль. До найтяжчих порушень належало розголошення ремісниками цехових справ перед власними дружинами та посторонніми людьми (пів ахтеля пива та камінь (32 фунти) воску за інші порушення швець «карався» одним-двома фунтами, зокрема за сварку між тими ж майстрівськими дружинами чи за втрату ключів). Вигнанням з міста карався челядник за свій перехід до іншого майстра до завершення навчання. Для порівняння: сварка чи бійка між майстрами «каралася» лише ахтелем (восьмою частиною фунта) пива та фунтом воску.

Перелічуючи яворівських майстрів (13 осіб), документ зазначає, що їх «число [...], у привілеї описане, має бути збережене» [28, с. 2315-2316]. Відмінна ситуація спостерігалася у Львові, де існувала проблема з партачами (позацеховими майстрами): шевці-цеховики боролися з ними, зокрема, відмовою від фіксованого числа майстрів [36, с. 134, 168, 313].

Говорить статут і про диференціацію праці вказано на заборону гарбарям (чинбарям) працювати спільно з шевцями [28, с. 2316]. Не можемо точно сказати, мали яворівські гарбарі свій цех чи ні, однак ситуація, коли швець сам займався чинбарством, була поширена в цехах і на Західній Україні (Угнів), і на Лівобережжі (Гадяч), і навіть у столичній Варшаві [36, с. 164].

Вважаємо, що для оцінки змісту подібного документу, слід вказати й на те, чого там немає. У акті відсутні згадки про т. зв. «майстерштуку» зразковий виріб, виготовлення якого необхідне для вступу до цеху. Таку вимогу виставляли, зокрема, краківські, торунські та познанські шевці. У Львові, натомість, подібно до Яворова, статутні документи теж не згадували про зразковий виріб, обмежуючись грошовою виплатою [36, с. 43, 66, 313]. Не згадані в джерелі і обсяги виробітку ремісника. У Львові, зокрема, про норми праці шевця вперше вказано у підмайстрівському статуті, укладеному аж у 1686 р. [36, с. 162].

Нічого у документі немає про етнічний паритет у керівництві цеховою корпорацією. Власне, дослідник львівських цехів Мирон Капраль, аналізуючи ремісничі статути шевців, в якості міст, де українці працювали пліч-о-пліч з поляками, а корпоративні правила не встановлювали жодних етнічних квот, наводить Яворів і Судову Вишню (на відміну від Перемишля, де існували окремі український та польський шевський цехи) [36, с. 312].

Не згадує джерело і про тілесні покарання. Зрозуміло, це не слід сприймати як буквальне свідчення гуманності саме яворівських щевців, однак практика «старих звичаїв» (саме під цим евфемізмом слід розуміти рукоприкладство в якості покарання), як свідчить проведений М. Капралем аналіз львівських судових актів, почала відходити у минуле лише у XVII ст. [36, с. 234].

Підтвердження статуту шевців Сиґізмундом ІІІ у 1623 р. з додатковими статтями, датованими 6 грудня 1622 р. менший за обсягом, однак не менш цікавий документ [28, с. 2317-2319]. У ньому йдеться про надання ремісникам для реалізації власної продукції ще 4 яток у зв'язку з тим, що 16 яток «є занадто мало для громадян яворівських, [...] оскільки є велика скромність міських прибутків, до того ж у нас велике число людей знаходиться у місті, аніж перед тим було, аби роботою кожному догодити [28, с. 2317]». У межах цехової корпорації ятками можна було вільно розпоряджатися. Шевцеві без ятки, який бажав взяти її в оренду, слід було надати «вступне на кожен рік два фунти воску до костелу, а пів бочки пива братії до цеху [28, с. 2318]». Також з кожної ятки шевці сплачували 12 грош річного чиншу (що було встановлено ще документом XV ст. [28, с. 2315]).

Одним з нових положень, «на прохання цеху», вводилася заборона для різників на реалізацію шкір стороннім особам впродовж трьох днів [28, с. 2318]. Зауважимо, що схожі умови містилися у пунктах № 23-24, 30-31 статуту львівського цеху різників 1717 р. (останнім дозволялося продавати шкіри лише чинбарям, «за винятком часу головного львівського ярмарку»; з іншого боку шевцям заборонялося купувати шкіри деінде, тільки від чинбарів [37, с. 283-284, № 60]). Така міра впроваджувалася у відповідь на практику львів'ян (головним чином, євреїв) скуповувати шкіри і перепродувати їх чинбарям дорожче, що розорювало останніх. Додатково у статтях 1622 р. йшлося про зобов'язання яворівських шевців контролювати привезене купцями м'ясо без шкіри, конфісковувати «заражене», після чого воно мало «бути до [міського] уряду віддане» [28, с. 2318-2319].

Не менш важливий аспект документу полягав у тому, що ятки надавав цеху бурмистр (на той момент Ґжеґож Моєцький), а не державець. Таким чином, у XVII ст. міська влада була достатньо сильною, щоб взяти під свій контроль цехові корпорації. У часи перебування королівщини у руках Шамотульських тенутарії були повноправними господарями і у самому Яворові, тому перші 16 яток шевцям надав саме Анджей.

Цікава і дещо відмінна ситуація спостерігалася у ранньомодерному Львові. Тут, на старостинській юридиці, шевці-тандетники 12 січня 1633 р. уклали свій статут, який підписали у львівського старости Станіслава Боніфація Мнішека, а 4 березня 1634 р. підтвердили у королівській канцелярії. Шевці-поляки міської юрисдикції, намагаючись побороти конкурентів, створили та 26 жовтня 1633 р. подали на затвердження міській раді (а потім і королю) власний статут. Надалі статутні документи місцевих шевців (українці та поляки в 1641 р.об'єдналися в єдину корпорацію) в обов'язковому порядку схвалювалися міською владою [36, с. 37, 41, 51].

Таким чином, нами було розглянуто документ, що стосується ранньої історії центру однієї з королівщин у Львівській землі Руського воєводства, давнього галицького міста Яворова. У XV ст. тут з'явився шевський цех, для реалізації продукції якого місцевий державець виділив 16 яток, а також затвердив статут. Розглянутий документ, згідно офіційного датування, укладений у 1408 р. Незважаючи на те, що ключова особа, яка у ньому фігурує яворівський тенутарій, межиріцький каштелян Анджей Шамотульський на той момент ще не народився, у ряді праць акт «1408 р.» називається таким, що містить першу згадку про місто. Ми здійснили власну спробу окреслити дату його укладення між 1473 (датою набуття Анджеєм Яворова з околицями у заставне володіння) та 1511 (роком його смерті) рр. Імовірно, це було 1 травня 1478 або 1488 р., оскільки відомі випадки, коли при датуванні документу писар «забував» вписати передостанню цифру у році.

Також ми проаналізували зміст джерела зокрема, статут шевців, який регламентував питання організації та внутрішнього життя цехової корпорації: порядок вступу, порушення корпоративної етики в шевському середовищі і покарання за це. Аналізуючи його текст, нами не було знайдено згадок про тілесні покарання, виготовлення «майстерштуки» (зразкового виробу) та щоденних норм виробітку шевця.

Додаткові положення статуту були внесені в 1622 р. і затверджені яворівським бурмистром, що свідчить про зростання ролі міської влади у житті Яворова в XVII ст. (на відміну від XV ст., коли всевладними господарями у місті були державці з родини Шамотульських).

Література

1. Грушевський М. Хронольоґія подій Галицько-волинської лїтописи // Записки НТШ. Львів, 1901. Т. XLI. С. 1-72.

2. Wierzbowski T. Vademecum: podrcznik dla studyow archiwalnych dla historykow i prawnikow polskich. Warszawa, 1908. VIII, 188 s.

3. Stadnicki A. Ziemia lwowska za rzqdow polskich w XIV i XV wieku, we wzgldzie spolecznych stosunkow rozpoznana. Lwow, 1863. [2], 103 s.

4. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie (далі: AGZ). Lwow, 1870. T. 2 / [oprac. O. Pietruski, X. Liske]. VII, 287 s.

5. AGZ. Lwow, 1884. T. 10. Spis oblat zawartych w aktach grodu i ziemstwa lwowskiego / [oprac. O. Pietruski, X. Liske]. VI, 543 s.

6. Zbior dokumentow malopolskich (далі: ZDM). Wroclaw, 1974. Cz. VI. Dokumenty krola Wladyslawa Jagielly z lat 1386-1417 / Wyd. I. Sulkowska-Kuras i S. Kuras. XXXIV, 495 s.

7. AGZ. Lwow, 1872. T. 3 / [oprac. O. Pietruski, X. Liske]. VII, 315 s.

8. Matricularum Regni Poloniae summaria, excussis codocibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur, contexuit indicesque adiecit Theodorus Wierzbowski. Varsoviae, MCMXV. Pars IV. Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). Volumen 3-um: Acta vicecancellariorum, 1535-1548. 440 p.

9. ZDM. Wroclaw, 1975. Cz. VII. Dokumenty krola Wladyslawa Jagielly z lat 1418-1434 / Wyd. I. Sulkowska-Kuras i S. Kuras. XXXI, 438 s.

10. Szyszka J. Formowanie i organizacja dobr monarszych w ziemi lwowskiej od polowy XIV do poczqtku XVI wieku. Krakow, 2016. 568 s., [3] k. tabl. zloz.

11. Wilamowski M. Stanislaw (Ostaszko) z Dawidowa (Dawidowski) h. Wilczekosy (Prus II) (zm. 1442/3) // Polski Slownik Biograficzny. Warszawa-Krakow, 2003. T. XLII/1, zesz. 172. S. 23-26.

12. Urzdnicy dawnej rzeczypospolitej XIV-XVIII wieku: spisy. T. 3: Ziemie ruskie (далі: Urzdnicy...). Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk, 1987. Zeszyt 1: Urzdnicy wojewodztwa Ruskiego XIV-XVIII wieku (Ziemie Halicka, Lwowska, Przemyska, Sanocka): spisy / Oprac. K. Przybos. 417 s.

13. Urzdnicy... Kornik, 1992. Zeszyt 2: Urzdnicy wojewodztwa Belskiego i ziemi Chelmskiej XIV-XVIII wieku: spisy / Oprac. H. Gmiterek, R. Szczygiel; Pod red. A. Gqsiorowskiego. 282 s.

14. Urzdnicy... Kornik, 1998. Zeszyt 3: Urzdnicy Podolscy XIV-XVIII wieku: spisy / Oprac. E. Janas, W. Klaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka; Pod red. A. Gqsiorowskiego. 443 s.

15. Urzdnicy... Kornik, 2002. Zeszyt 4: Urzdnicy wojewodztw kijowskiego i czernichowskiego XV-XVIII wieku / Oprac. E. Janas, W. Klaczewski. 344 s.

16. Urzdnicy... Kornik, 2007. Zeszyt 5: Urzdnicy Wolynscy XV-XVIII wieku: spisy / Oprac. M. Wolski. 189 s.

17. Itinerarium krola Wladyslawa Jagielly 1386-1434 / A. Gqsiorowski. Warszawa, 1972. 121 s., [1] k.

18. Itinerarium krola Wladyslawa tokietka (1320-1333) / P. Plisiecki. [Lublin], 1998. S. [33]-115. Nadb. z: Roczniki Humanistyczne, rocz. 46 (1998), zesz. 2.

19. Itinerarium krola Stefana Batorego 1576-1586 / M. Wrede. Warszawa, 2010. 155, [1] s.

20. Itinerarium krola Kazimierza Jagiellonczyka 1440-1492 / G. Rutkowska. Warszawa, 2014. 422, 8 s. tabl. [Itineraria Jagiellonow ; t. 1].

21. Itinerarium krola Wladyslawa Jagielly 1386-1434 / A. Gqsiorowski ; do druku przygotowali A. Gqsiorowski i G. Rutkowska. Wyd. 2, popr. i uzup. Warszawa, 2015. 172 s. [Itineraria Jagiellonow; t. 2].

22. Itinerarium krola Aleksandra Jagiellonczyka 1492-1506 / K. Pietkiewicz. Warszawa, 2016. 217, [3] s., 8 s. tabl. [Itineraria Jagiellonow; t. 3].

23. Itinerarium krola Wladyslawa III 1434-1444 / S. Sroka, W. Zawitkowska. Warszawa, 2017. 133, [3] s., [8] s. tabl. kolor. [Itineraria Jagiellonow; t. 4].

24. AGZ. Lwow, 1875. T. 5. Dyplomataryusz / [oprac. O. Pietruski, X. Liske]. VI, 293 s.

25. Webersfeld E. Jaworow (monografia historyczna, etnograficzna i statystyczna). Lwow, 1909. [2], 82 s.

26. Маланчук В. Яворів // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. К., 1968. Т. 14: Львівська область / Ред. кол. тому: В. Маланчук (гол. редкол.), П. Пастер (відп. секр. редкол.) та ін. C. 892-906.

27. AGZ. Lwow, 1878. T. 7. Dyplomataryusz / [oprac. O. Pietruski, X. Liske]. VI, 326 s.

28. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі: ЦдіА України у Львові), ф. 9 (Львівський гродський суд), оп. 1, спр. 378 (Чистова книга донесень, 1627 р.), 1508 с.

29. Wiesiolowski J. Szamotulski Andrzej h. Nalcz (zm. 1511) // Wielkopolski Slownik Biograficzny / [kom. red.: przewodn. A. Gqsiorowski, J. Topolski et al. ; aut hasel: W. Albrecht-Szymanowska et al.] (далі: WSB). Warszawa; Poznan, 1981. S. 726.

30. Gqsiorowski A. Szamotulski Wincenty Swidwa h. Nalcz (zm. 1444) // WSB. S. 728-729.

31. Gqsiorowski A. Szamotulski Sdziwoj Swidwa h. Nalcz (zm. 1405) // WSB. S. 728.

32. Gqsiorowski A. Szamotulski Piotr Swidwa h. Nalcz (zm. 1473) // wSb. S. 727-728.

33. Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie. Metryka Koronna, dz. XVIII, sygn. 73, 209 k.

34. Гронський Й. Нарис історії Яворівщини. Львів, 2008. 240 с.

35. Гронський Й. Топонімія середньовічного Яворова та суміжних сіл як джерело для історичної географії // Історичні джерела та їх використання / Ред. кол. І. Бутич, І. Крип'якевич та ін. Вип. 2. К., 1966. С. 99-109.

36. Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у XVII-XVIII ст. Львів, 2012. 552 с. + 16 іл. (Львівські історичні праці. Дослідження. Вип. 5).

37. Економічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій Львова / Упоряд. М. Капраль; Наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. Львів, 2007. LI + 816 с. + 8 іл. (Monumenta Leopolitana. Львівські історичні пам'ятки. Т. 4).

Размещено на Allbest.ru