Між норманізмом та антинорманізмом: дискусії про походження Руси у світлі писемних джерел

У ПВЛ варяги вперше згадуються у 862 р. в леґенді про прикликання Рюрика, Трувора і Синуса Повесть временных лет. По Ларентиевской летописи 1377 г. (Москва-Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1950), 18.. Зі статті 882 р. дізнаємося, що вони були у війську князя Олега під час походу на Смоленськ, Любеч і Київ Там само, 20., у 941 р. князь Ігор, готуючись до походу проти Візантії, також “послав за варягами за море” Там само, 33..

Отже, руські правителі набагато раніше від візантійського імператора почали користувалися послугами найманців варягів. Військове найманство скандинавів до руських князів у ІХ-першій половині Х ст. важко пояснити, оскільки вони не були географічними сусідами Дніпровської Русі і, як свідчать скандинавські джерела, до кінця Х ст. практично не цікавилися Східною Европою та майже нічого не знали про Русь Елена Мельникова. Скандинавские рунические написи. Нове находки и интерпретации.(Москва: Восточная литература, 2001) 23-24; Мельникова. Рунические написи. Древняя Русь в свете зарубежных источников. (Москва: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке,2009). T. 5: 21-24.. Переконливіше пояснює цю ситуацію інша версія походження варягів. Як уже згадувалося, в европейській історіографії до ХУШ ст. варягами називали вихідців із слов'янської області Вагрії, розташованої на південному узбережжі Балтики. Окрім барона С. Герберштайна, на південнобалтійське походження варягів вказували й інші історики XVI-XVII ст. Див.: Вячеслав Фомин. Начальная история, 190-193; Владислав Меркулов. Откуда родом варяжские гости?, 26-28. Особливо цікавою щоб з'ясувати проблему походження варягів, є “Космографія” Себастьяна Мюнстера (Базель, 1628), який на замовлення Ґустава II Вази писав історію шведських королів і мав офіційний заказ возвеличити усіх давніх правителів Швеції. Попри те, у своїй праці він ніяк не пов'язував варягів зі шведами, а шведів - з руською династією і Рюриком. Автор “Синопсисуо Інокентій Ґізель (1674 р.) також вказував, що варяги сиділи над Балтійським морем, яке від них отримало назву Варязького, і говорили слов'янською мовою Синопсис. (СПб.: Императорская Академія наук, 1762), 22.. Версії про зв'язок варягів з південнобалтійськими слов'янами дотримувалися й інші відомі автори - Августин Майерберг, Матей Стрийковський. Августин Майерберг . Путешествие в Московию. (Москва: Общество истории и древностей российских при Московском унивесритете, 1874), 105; Kronika Polska, Litewska, Zmodska i wszystkiej Rusi Macieja Stryjkowskiego. (Gluckberg, 1846) t. 1, 113. Доступ отримано 10 листопада 2018 р. Її ґрунтовно розроблялали в російській історіографії XIX ст. Степан Гедеонов. Варяги и Русь. Исторические исследования. Ч. II. і продовжують розробляти в сучаснійДив.: Аполлон Кузьмин. Начало Руси: Тайны рождения руського народа; Вячеслав Фомин. Варяги и варяжская Русь. К итогам дискуссии по варяжскому вопросу. Москва: Русская панорама. 2005; Лидия Грот. Призвание варягов. Норманы, которах не было; Лидия Грот, Призвание варягов.Норманская лжетеория и правда о князе Рюрике и др..

Південнобалтійська область Вагрія була частиною племінної території слов'янського союзу ободритів, які у ранньому середньовіччі разом із слов'янськими об'єднаннями лютичів-велетів і поморян заселяли землі між Віслою, Одрою та Лабою і брали активну участь у міжнародній балтійській торгівлі VIII-IX ст. Див.: Ольга Щодра. Епоха вікінгів у Східній Європі: слов'янсько-скандинавські зв'язки в період формування ранніх словянських держав. Проблеми слов'янознавства. (2017). Вип. 66, 13. Придворний історіограф герцогства Брауншвейґ- Люнебурзького і Ганноверського, яке охоплювало землі ободритів і вагрів, Ґотфрід Вільгельм Лайбніц писав, що батьківщиною варягів могла бути лише “Вагрія, область, в якій розташовується місто Любек, і яка раніше була вся заселена слов'янами - ваграми, ободритами і ін... завжди була країною з обширною торгівлею, навіть до заснування Любека, а тому назва цієї країни легко могла зробитися назвою всього моря” Цитую по: Владимир Герье, Лейбниц и его век. Отношение Лейбница к России и Петру Великому по неизданным бумагам Лейбница в Ганноверской библиотеке. (СПб.: Печатня В. И. Головина, 1871), 102..

На території ободритів були великі, як для того часу, міські центри, зокрема у Вагрії - Старіград (пізніше - нім. Ольденбург) Гельмольд. Славянские хроники. (Москва: Издательство АН СССР, 1963), 37., княжа резиденція Веліград (Маґнополіс у латинських джерелах), який Адам Бременський називав Рериком, а самих ободритів - ререґами Адам Бременський, Гельмольд из Босау, Арнольд Любекский. Славянские хроники. (Москва: Русская панорама, 2011), 41.. Отже, не випадково першою в європейській історіографії була версія ободрицького походження літописного Рюрика. У XVI-ст. її обґрунтовували німецькі історики, зокрема дослідники генеалогії Бернхард Латом і Йоган Хемніц, які вважали Рюрика сином ободрицького князя Ґодліба, вбитого данцями у 808 р. під час взяття міста Рерик. Готлиб Байер, География российская и соседних с Россией областей около 947 года из книг северных писателей выбрана. Пер. с нем. Кириака Киндратовича. (СПб.:Типография Императорской Академии наук, 1767), 3, 46. На початку ст. Йоган Гюбнер у своїх знаменитих “Генеалогічних таблицях” доводив, що Рюрик є нащадком венедо-ободрицьких королів Jogan Hubner. Genealogische Tabellen, nebst denen darzu Gehonigen genealogischen Fragen. T. 1. (Leipzig. 1725), 281, 112 Tab..

Версія ободритського походження Рюрика також має прихильників серед сучасних дослідників. Так, П. Толочко припускає, що Рюрик міг походити з ободрицького міста Рерика, що пояснює його ім'я, оскільки в середньовіччі людина часто набувала ім'я міста або країни, звідки вона походила, як наприклад король Бірки - Берка Петро Толочко. Київська Русь. (Київ: Абрис, 1996), 46.. Ободрицьким правителем вважають Рюрика також російські дослідники Андрій Нікітін (виводить ім'я Рюрик від “ререг” (рарог) - сокіл, священної птиці і символу ободритів, яких сучасники ще називали “ререґами”) Андрей Никитин. Первый Рюрик -- миф или реальность. Наука и религия. 4, (1991), 36-38; Никитин. Основание русской истории. Мифологемы и факты. (Москва: Аграф, 2001), 148169. і Владислав Меркулов Владислав Меркулов. Откуда родом варяжские гости?, 94..

Не однозначно інтерпретують середньовічні автори і термін “нормани”. Він мав не так етнічне, як географічне значення - “північні людио і, залежно від місця замешкання автора, цими північними людьми могли виступати мешканці різних европейських регіонів. Так, західнофранкські хроністи називали норманами мешканців сучасної Скандинавії (за півостровом ця назва закріпилася лише в XVI ст.). У такому ж значенні назву “нормани”, “урмани” використовували руські літописці. Однак для Ліудпранда Кремонського, головного латинського історика X ст., єпископа Кремони, розташованої на той час у франкській (північній) Гталії, “норманами” (Nordmanni) або “північними людьми” були усі народи на північ від Дунаю. Так, у “Книзі покарань' (“Антаподосіс”), описуючи похід руського князя Ьоря на Візантію в 941 р., він писав, що “Константинополь ... розташований серед злих народів ... з півночі його найближчими сусідами є угри , печеніги, хозари, русь, яку інакше ми називаємо нордманами, а також болгари .”. Далі про русів він повідомляє таке: “. народ, який греки по зовнішньому виду називає руссю, ми ж по місцезнаходженню називаємо нордманами (північними людьми).

Адже німецькою мовою норд означає північ, а ман - людина; тому-то північних людей і можна називати норманами” Лиудпранд Кремонский. Книга вомездия (“Антаподосис”). Древняя Русь в свете зарубежных источников. Т.У(Москва: Русский фонд содействия образованию и науке, 2010), 37-38.

* У XX ст. до “розв'язання” норманської проблеми були залучені археологічні джерела і на їх основі виникли нові версії норманської теорії, зокрема колонізаційна, творцями якої були шведські археологи Туре Арне і Хольгар Арбман.. Отже, в географічній уяві Ліудпранда північчю (щодо Італії) були землі за Дунаєм, а північними людьми або нордманами зовсім не норвежці, шведи або дани, а руси, печеніги, хозари і угри. Загалом треба констатувати, що до початку ХХ ст. фонд писемних джерел щоб розв'язати норманську проблему в основному був вичерпаний, а арґументи норманської теорії, що базувалися на писемних джерелах, - значною мірою спростовані*. Виникає питання: чому в історіографії знову спостерігаємо відродження версій та арґументів норманізму, наукова неспроможність яких уже доведена? З російською історіографією усе більш-менш зрозуміло: норманська теорія дає єдину можливість для конструкції Північної Руси, яку так хочуть бачити на своїй території російські дослідники. Що ж до вітчизняної історіографії, у якій також набирає популярності норманізм Див. : Федір Андрощук. Нормани і слов 'яни у Понесенні. Моделі культурної взаємодії доби раннього середньовіччя (Київ: Товариство археології та антропології, 1999); Володимир Зоценко. “Гнездово в системе связей Среднего Поднепровья ІХ-Х вв.” Гнездово. 125 лет исследования памятника. (Москва: ГИМ, 2001):121--125;, то, можливо, у такий спосіб реалізується бажання вписати історію Руси в загальноевропейський історичний контекст, зокрема в епоху вікінґів. Однак оцінка ролі норманів в европейській історії зараз зазнає істотної корекції. Романтизація і героїзація епохи вікінґів поволі відходять у минуле, оскільки вони є продуктом некритичного опрацювання середньовічних джерел, зокрема скандинавських саґ, і перешкоджають об'єктивному дослідженню і розумінню епохи. Як вказує сучасна дослідниця Тетяна Джаксон, найбільш ранні саги були створені лише у ХІІ ст., а дійшли до нас у ще пізніших списках (ХІІІ - XIV ст.). Майже століття саґи поширювалися в усній традиції, вбираючи напівфантастичні сказання та міти, за якими дуже важко розпізнати реалії епохи вікінґів і датувати їх. А тому дослідники, які працювали з саґами і некритично сприймали їх інформацію, часто переносили факти та події пізнішої скандинавської історії на ранній період епохи вікінґів. Сучасний англійський історик П. Сойер в ґрунтовному аналізі середньовічних джерел з історії походів вікінґів також наголошував на необхідності критично оцінювати їх та проілюстрував на конкретних прикладах, які грубі помилки допускали середньовічні автори і редактори хронік, датуючи події, визначаючи чисельність суден та загонів норманів (в бік їх значного перебільшення) Питер Сойер. Епоха викингов. Пер. с анг. А. П. Санина. (СПб.: Евразия, 2006), 6-8.. Ці помилки виникали і у процесі неодноразового переписування хронік, і внаслідок дуже упередженого ставлення авторів, як правило вихідців із церковного середовища, до вікінґів, що нещадно грабували і нищили церкви та монастирі.

Щодо державотворчої ролі норманів у Східній Европі, то сучасні західні історики, керучись фактами, також оцінюють її доволі скептично. Так, німецький дослідник Йоахим Геррман вказує, що “питання про роль норманів у державотворчих процесах на континенті дуже дискусійне. Не було б нічого дивного в тому, що і в Східній Европі окремі загони норманів іноді могли домогтись таких успіхів, як і в феодальних державах Західної Европи, де їм вдавалося засновувати більш чи менш самостійні володіння. Але в обидвох випадках ці тимчасові військово-політичні утворення не слід ототожнювати із створенням місцевої династії, як це роблять норманісти” Йоахим Херрман. “Славяне и скандинавы в ранней истории Балтийского региона.” Славяне и скандинавы. (Москва: Прогрес, 1986), 104..

References

1. Annales Bertinia. “Prudentii Tresensis episcopi, annales a 835-861. Monumenta Germaniae Historica” t.1: Annale et chronica aevi Carolini. Leipzig, 1925. (in Latin).

2. Androshchuk, Fedir. Normany i slovyany u Ponesenni. Modeli kulturnoyi vzayemodiyi doby rannoho serednovichchya. Kyiv: Tovarystvo arkheolohiyi ta antropolohiyi, 1999. (in Ukrainian).

3. Bayer, Hotlyb. Heohrafyya rossiyskaia y sosednykh s rossyey oblastey okolo 947 hoda iz knyh severnykh pysateley vybrana. Per. s nem. Kyryaka Kyndratovycha. SPb. : Typohrafyya Imperatorskoy Akademyy nauk, 1767. (in Russian).

4. Bremenskyy, Adam, Helmold yz Bosau, Lyubekskyy Arnold. Slavyanskye khroniky. Moskva: Russkaya panorama, 2011. (in Russian).

5. Bestuzhev-Ryumyn, Kostyantyn. Russkaia istoria. SPb.: Izdatelstvo D. E. Kozhanchykova, 1872 t. 1. (in Russian).

6. Bestuzhev-Ryumyn, Konstantyn “Byohrafii i kharakterystyki (letopystsy Rossii).” Moskva: VEK, 1997. (in Russian).

7. Vilkul, Tetyana. Litopys i khronohraf Studiyi z tekstolohiyi do monholskoho kyyivskoho litopysannya. Kyiv: Instytut istoriyi NAN Ukrainy, 2015. (in Ukrainian).

8. Voytovych, Leontiy. “Holmhard: de pravyly ruski knyazi Svyatoslav Ihorevych, Volodymyr Svyatoslavych ta Yaroslav Volodymyrovych.” Ukrayinskyy istorychnyy zhurnal. 3(522). Kyiv, 2015. 37-55. (in Ukrainian).

9. Voytovych, Leontiy. “Kholmhard-Novhorod: zahadky istorii Rusy X-pervoy poloviny XI veka.” Vestnyk Udmurtskoho unyversyteta. Seryya 5: Istoriiay fylosofyya. (Izhevsk, 2015). Vyp. 1, 7-18. (in Russian).

10. Hehel, Heorh Vylhelm Frydrykh. Sochynenyya. Moskva: Sotsйk-hyz, 1935. t. 8. (in Russian).

11. Helmold, Slavyanskye khronyky. Moskva: Izdatelstvo AN SSSR, 1963. (in Russian).

12. Here Vladymyr. Leybnyts y eho vek. Otnoshenye Leybnytsa k Rossii i Petru Velykomu po neyzdannym bumaham Leybnytsa v Hannoverskoy byblyoteke. SPb.: Pechatnya V Y Holovyna, 1871. (in Russian).

13. Dzhons, Hvyn. Vykynhy. Potomky Odyna y Tora. Per. s anhl. Z. YU. Metlytskoy. Moskva: Tsentrpolyhraf, 2010. (in Russian).

14. Hrot, Lidiya. Pryzvanye varyahov. Normany, kotorykh ne bylo. Moskva: Alhorytm, 2013. (in Russian).

15. Hrot, Lidiya. “Myfoloycheskye y realnye shvedy na severe Rossii: vzhlyad iz shvedskoy istorii”. Shvedy i Russkiy Sever: istoryko-kulturnye sviazi. Materialy mezhdunarodnoho simpoziuma k 210 letiyu Aleksandra Lavrentyevicha Vytberha. Vzd-vo Kirov,1997, 153158. (in Russian).

16. Hrot, Lidiya. Pryzvanye variahov. Normanskaya lzheteoriya i pravda o knyaze Ryurike.

17. Moskva: Alhorytm, 2012. (in Russian).

18. Hrushevskyy, Mykhaylo. “Zvychayna skhema “russkoy istoriyi y sprava ratsionalnoho ukladu istoriyi skhidnoho slov'yanstva. ” Ukrayinskyy istorychnyy zhurnal. Vyp. 5. (2014), 199208. (in Ukrainian),

19. Hrushevskyy, Mykhaylo. Istoria Ukrainy-Rusy. Kyiv: Naukova dumka, 1991 t. 1. (in Ukrainian).

20. Dalyn, Olaf. Istoria shvedskoho hosudarstva. CH.1. Kn.1. Spb.: Imperatorskaya typohrafiia, 1805. (in Russian).

21. Stepan Hedeonov. Varyahy i Rus. Istoricheskye issledovaniya. CH. II. SPb.: Typohrafiya Imperatorskoy Akademiyi Nauk, 1876. (in Russian).

22. Dzhakson, Tatyana. Chetyre norvezhskykh konunha na Rusy: Iz istorii russko-norvezhskykh polyticheskikh otnosheniy posledney treti X- pervoy poloviny XI v. Moskva: Iazyky russkoy kultury, 2000.

23. Dzhakson, Tatyana. “Rus hlazamy srednevekovykh skandynavov.” Mir istorii. 4-5 (2002). 48-58. (in Russian).

24. Zhytye Heorhyya Amastrydskoho Per. s hrech. V. H. Vasylevskoho. Drevnyaya Rus v svete zarubezhnykh istochnykov. T. 2. Vyzantiyskye istochniky. Moskva: Russkiy fond sodeystviya obrazovaniyu y nauke, 2010, 127-129. (in Russian).

25. Zabelyn, Ivan. Istoriya russkoy zhyzni s drvneyshykh vremen. CH.I. Moskva: Typohrafiya Hracheva, 1876. (in Russian).

26. Zapisky o Moskovii Barona Herbershteyna, Per. s nem. Y. Anonymova. S.-Peterburh: Typohrafiya Bezobrazova i komp. 1866. (in Russian).

27. Zemtsov, Boris. “Otkuda yest' poshla rosiyskaia tsivilizatsiya”, Obshchestvennyye nauki i sovremennost'. Moskva, 4 (1994). 48-56. (in Russian).

28. Zotsenko, Vladimir. “Gnezdovo v sisteme svyazey Srednego Podneprov'ya IX vv”. Gnezdovo. 125 let issledovaniyapamyatnika. (Moskva: GIM), 2010. ). (in Russian).

29. fvakrn, Glib. Opov^d^pro starodavmy Kyiv. Kyiv: Radyans'ka shkola, 1982. (in Ukrainian).

30. Ivakin, Ivan. Kniaz ' Vladimir Monomakh iyego poucheniye. CH. 1. Moskva:Universytetskaya tipografiya. Strastnoy bul'var, 1901. (in Russian).

31. Ilovayskiy, Dmitriy. “Nachalo Rusi” Moskva: Veche, 2015. Elektronnaia Biblioteka.

32. Istoriya Shvetsii. Otv. red. A. S. Kan. Moskva: Nauka, 1974. (in Russian).

33. Evers, Gustav. Predvaritel'nyye kriticheskiye issledovaniya dlya rossiyskoy istorii. Kn. 2. Moskva: Universytetskiy izdatel'skiy dom, 1826. (in Russian).

34. Kirpichnikov, Anatoliy, Sarab'yanov, Viktor. Staraya Ladoga - drevnyaya stolitsa Rusi. Sankt- Peterburg: Slaviya, 2010. (in Russian).

35. Klyuchevs'kiy, Vasiliy. Nabroski po varyazhskomu voprosu. Neopublikovannyye proizvedeniya. Moskva: Nauka, 1983. (in Russian).

36. Kostomarov, Nikolay. Russkaya istoriya v zhizneopisaniyakh yeyo glavneyshikh deyateley. Moskva: Nauka, 1991. (in Russian).

37. Kronika Polska, Litewska, “Zmodska i wszystkiej Rusi Macieja Stryjkowskiego. Gluckberg”, 1846. t. 1 Elektronna biblioteka. dostup otrymano 10 lystopada 2018 r.

38. Kremonskiy, Liudprand. Kniga vomezdiya (“Antapodosis”). Drevnyaya Rus' v svete zarubezhnykh istochnikov T. V. Moskva: Russkiy fond sodeystviya obrazovaniyu i nauke, 2010. (in Russian).

39. Kuz'min, Apollon. Nachal 'nyye etapy drevnerusskogo letopisaniya. Moskva: Izd-vo MGU, 1977. (in Russian).

40. Kuz'min, Apollon. Nachalo Rusi: Tayny rozhdeniya rus'kogo naroda. Moskva: Veche, 2003. (in Russian).

41. Lomonosov, Mikhail. Polnoye sobraniye sochineniy. Moskva-Leningrad: Izdatel'stvo AN SSSR, 1952. t. 6. (in Russian).

42. Machinskiy, Dmitrik. “Volkhovskaya Rus”. Sovremennost 'i arkheologiya. Mezhdunarodnyye chteniya, posvyashchennyye 25 letiyu Staroladozhskoy arkheologicheskoy ekspeditsii.

43. Sankt-Peterburg: Staroladozhskiy istoriko-arkhitekturnyy i arkheologicheskiy muzey- zapovednik, 1997, 5-35. (in Russian).

44. Machinskiy, Dmitriy. “Pochemu i v kakom smysle Ladogu sleduyet schitat pervoy stolitsey Rusi”. Ladoga i Severnaya Yevraziya ot Baykala do La-Mansha. Svyazuyushchiyeputi i tsentry. Shestyye chteniyapamyati Anny Machinskoy. Sankt-Peterburg, Staroladozhskiy istoriko-arkhitekturnyy i arkheologicheskiy muzey-zapovednik, 2002, 5-37. (in Russian).

45. Mayyerberg, Avgustin. Puteshestviye v Moskoviyu. Moskva: Obshchestvo istorii i drevnostey rossiyskikh pri Moskovskom univesrytete, 1874. (in Russian).

46. Mel'nikova, Yelena, Petrukhin, Vladimir. “Skandinavy na Rusi i v Vizantii v XII - XIII vekakh: K istorii nazvaniya “varyag”. Slavyanovedeniye, 2 (1994), 56-68. (in Russian).

47. Mel'nikova, Yelena. Skandinavskiye runicheskiye napisi. Novyye nakhodki i interpretatsii. Moskva: Vostochnaya literatura, 2001. (in Russian).

48. Mel'nikova, Yelena. “Varyazhskaya dolya”. Rodina. 11-12 (2002). 30-32; (in Russian).

49. Mel'nikova, Yelena. Runicheskiye napisi. DrevnyayaRus 'v svete zarubezhnykh istochnikov. Moskva: Russkiy Fond Sodeystviya Obrazovaniyu i Nauke, 2009. T 5, 21-24. (in Russian).

50. Miller, Gotfrid O narodakh izdrevle v Rossii obitavshikh. Per. s nem. Ivana Dolinskogo. 2-ye izd. SPb.: Tipografiya pri Imperatorskoy Akademii nauk, 1788. (in Russian).

51. Merzeburgskiy, Titmar. Khroniki (1012-1018). Drevnyaya Rus'v svete zarubezhnykh istochnikov. Moskva: Russkiy Fond Sodeystviya Obrazovaniyu i Nauke, 2010. T 4, 83. (in Russian).

52. Merk ulov, Vladislav. Otkuda rodom varyazhskiye gosti? Genealogicheskaya rekonstruktsyya po nemetskim istochnikam. Moskva. 2005.

53. Mogarychev, Yuriy, Sazanov, Andrey, Stepanova, Yelena, Shaposhnikov, Andrey. Zhitiye Stefana Surozhskogo v kontekste istorii Kryma ikonoborcheskogo vremeni. Simferopol : AntikvA, 2009. (in Russian).

54. Molchanov, Arkadiy. Drevneskandinavskiy antroponimicheskiy element v dinasticheskoy traditsii roda Ryurikovichey . Obrazovaniye Drevnerusskogo gosudarstva: spornyye voprosy. Moskva: Nauka, 1992, 44-47. (in Russian).

55. Montesk'ye, Sharl' Lui. Izbrannyyeproizvedeniya o dukhe zakonov. Moskva: Gospolitizdat, 1955. (in Russian).

56. Moshin, Vladimir. “Varyago-russkiy vopros. Varyago-russkiy vopros v istoriografii” red. Vyacheslav Fomin (Moskva: Russkaya panorama, 2010), Istoricheskaya biblioteka, dostup otrymano 31 grudnya 2016.

57. Nikitin, Andrey. “Pervyy Ryurik - mif ili real'nost' ”. Nauka i religiia. 4 (1991). 36-39. (in Russian).

58. Nikitin, Andrey. Osnovaniye russkoy istorii. Mifologemy i fakty. Moskva: Agraf, 2001. (in Russian).

59. Nosov, Yevgeniy. Novgorodskoye (Ryurikovo) gorodishche. Leningrad: Nauka, 1990. (in Russian).

60. Povest' vremennykh let. Po Lavrentiyevskoy letopisi 1377 g. Tekst. Moskva-Leningrad: Izdatel'stvo Akademii Nauk SSSR, 1950. (in Russian).

61. Petrukhin, Vladimir. “Ot tekh varyag prozvasya...” Rodina. No. 10(1997), 4-16; (in Russian).

62. Petrukhin, Vladimir. Nachalo etnokul 'turnoy istorii Rusi IX-XI vekov. Smolensk-Moskva, 1995. (in Russian).

63. Rybakov, Boris. KivskayaRus'i russkiye knyazhestvaXII-XIIIvv. Moskva: Nauka, 2013. (in Russian).

64. Rybakov, Boris. Mir istorii. Moskva: Molodaya gvardiya, 1984. (in Russian).

65. Rydzevskaya, Yelena. Oroli varyagov vDrevneyRusi. DrevnyayaRus'i Skandinaviya vIX- XIVvv. Moskva: Nauka, 1978. (in Russian).

66. Svennung J. Zur Geschichte des goticismus. Stokholm: Almgvist och Wiksell, 1967. (in German)

67. Sinopsis. SPb.: Imperatorskaya Akadem^ya nauk, 1762. (in Russian).

68. Stang. Khokun. NaimenovaniyeRusi (gerul'skayaversiya). SPb.: Yevraziya, 2000. (in Russian).

69. Soyyer, Piter. Epokha vikingov. Per. s ang. A. P. Sanina. SPb. : Yevraziya, 2006. (in Russian).

70. Solovyov, Sergey. “Avgust-Lyudvig Shletser” Sobraniye sochiyeniy S. M. Solovyova. SPb.: Izdaniye Tovarishchestva Obshchestvennoy Pol'zy, 1901. (in Russian).

71. Tatishchev, Vasiliy. Istoriya Rossiyskaya s samikh drevneyshikh vremen. T. 1. Moskva- Leningrad: Nauka, 1962.

72. Tolochko, Petro. Kyivs'kaRus'. Kyiv: Abris, 1996. (in Russian).

73. Thunmann J. Untersuchungen ьber die Geschichte der ostlichen europдischen Volker. Teil 1. Leipzig: 1774. (in Russian). (in German)

74. Fomin, V'yacheslav. Varyagi i varyazhskaya Rus'. K itogam diskussii po varyazhskomu voprosu. Moskva: Russkaya panorama. 2005. (in Russian).

75. Fomin, Vyacheslav. Nachal'naya istoriya Rusi. Moskva: Russkaya panorama, 2008. (in Russian).

76. Kherrman, Yoakhim. Slavyane i skandinavy v ranney istorii Baltiyskogo regiona. Per. s nem. Ye. A. Mel'nikovoy. Slavyane i skandinavy. Moskva: Progres, 1986. (in Russian).

77. Hubner, Jogan. Genealogische Tabellen, nebst denen dazu gehцrigen genealogischen Fragen. T.1. Leipzig, 1725. (in German).

78. Ibn- Khordadbekh. Knigaputey i stran. Per. s arab. N. Velikhanovoy. Baku: ELM, 1986. (in Russian).

79. Shaskol's'kiy, Igor'. Vopros o proiskhozhdenii imeni “Rus'” v sovremennoy burzhuaznoy nauke. Kritika noveyshey burzhuaznoy istoriografii. Lenigrad: Nauka, 1967. (in Russian).

80. Shakhmatov, Aleksey. Skazaniye o prizvanii varyagov. Sankt-Peterburg: Tipografiya Imperatorskoy Akademii nauk, 1904. (in Russian).

81. Shletser, Avgust-Lyudvig. Nestor. CH. II. Per. s nem. D. Yazykova. SPb.: Imperatorskaya tipografiya, 1816. (in Russian).

82. Shchodra, Ol'ga. “Koly i de vynykla Rus': problemy pochatkovogo etapu formuvannia ukrains'koi derzhavnosti”. VisnykNTSH. 58. (Osin'-zyma 2017): 31-37. (in Ukrainian).

83. Shchodra, Ol'ga.“Epokha vikingiv u Skhidniy Evropi: slov'ians'ko-skandinavs'ki zviazky v period formuvannia rannikh slov'ians'kikh derzhav” Problemy slov'ianoznavstva. (2017). Vyp. 66, 9-27. (in Ukrainian).

84. Yamanov, Vladimir. Rorik Yutlands'kiy i letopisnyi Ryurik. Voprosy istorii. 4 (2002), 127-137. (in Russian).

85. Yanin, Valentin Srednevekovyy. Novgorod. Ocherki arkheologi i istorii. Moskva: Nauka, 2004. (in Russian).

86. Yansson, Ingmar Skandinavskiye nakhodki IX--X vv. s Ryurikovovo gorodishcha. Velikiy Novgorodv istorii srednevekovoy Yevropy. (Moskva: Russkiye slovari, 1999), 35-39. (in Russian)

Размещено на Allbest.ru