Промисловий потенціал Подільської губернії у другій половині ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Промисловий потенціал Подільської губернії у другій половині ХІХ ст.

Задорожнюк Андрій - кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Анотація

Мета дослідження - спираючись на залучену джерельну базу та доробок попередників, схарактеризувати промисловий потенціал Подільської губернії у другій половині ХІХ ст. Методологічна основа дослідження базуються на двох фундаментальних принципах - історизму та об'єктивності. Принцип історизму передбачає реалізацію прагнення розглядати явища, що мають початок і закінчення, сприймаються як певний процес становлення, який протікає в конкретних умовах або обставинах. Принцип об'єктивності вимагає відтворення минулого неупереджено, без кон'юнктурних перекручень, без «виправлень» колишніх подій для доказу власних суб'єктивних наукових позицій. Наукова новизна полягає у формуванні комплексного бачення промислового потенціалу великого регіону України - Подільської губернії, з'ясуванні причин і явищ, які впливали, формували та спрямовували промисловий розвиток краю. Здійснено порівняльний аналіз напрямків діяльності і виробничої потужності фабрично-заводських підприємств та ремісничих корпорацій, з'ясовано їх місце в економіці регіону. Висновки. Промисловий потенціал Подільської губернії у другій половині ХІХ ст. забезпечували два типи промислового виробництва: фабрично-заводське і ремісниче. Причому, якщо фабрично-заводська промисловість була представлена в галузях переробки сільськогосподарської продукції, насамперед цукроварної, винокурної, пивоварної, мукомельної та суконної і була спрямована здебільшого на вивіз за межі краю, то реміснича промисловість повністю була орієнтована на забезпечення повсякденних потреб населення регіону. При цьому, нові промислові підприємства, що виникли в результаті промислового перевороту, були зосереджені виключно у переробних галузях, а потреби населення в промислових товарах і надалі забезпечували представники ремісничих і торгівельних гільдій. Цехова система виробництва зберігалася, а у другій половині ХІХ ст. навіть спостерігалося збільшення чисельності майстрів і зростання цехової монополії на виробництво, особливо в містах краю.

Ключові слова: Подільська губернія, фабрично-заводська промисловість, ремісниче виробництво.

Abstract

промисловий потенціал подільська губернія

THE INDUSTRIAL POTENTIAL OF THE PODILSK PROVINCE IN THE 2ND HALF OF THE XIX CENTURY

ZADOROZHNYUK Andriy - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of History of Ukraine, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University

The purpose of the study is to characterize the industrial potential of the Podilsk province in the second half of the XIX century, based on the involved source base and the works of predecessors. The methodological basis of the study is based on two fundamental principles - historicism and objectivity. The principle of historicism involves the realization of the desire to consider the phenomena that have a beginning and an end, and are perceived as a certain process of formation, which takes place under specific conditions or circumstances. The principle of objectivity requires the reproduction of the past impartially, without opportunistic distortions, without “corrections” of past events to prove their subjective scientific positions. The scientific novelty lies in the formation of a comprehensive vision of the industrial potential of a large region of Ukraine - the Podilsk province, finding out the causes and phenomena that influenced, shaped, and directed the industrial development of the region. A comparative analysis of the activities and production capacity of factories and craft corporations is conducted, their place in the economy of the region is clearly defined. Conclusions. The industrial potential of the Podilsk province in the second half of the XIX century provided two types of industrial production: factory and craft. Moreover, if the factory industry was represented in the processing of agricultural products, primarily sugar, distillery, brewing, flour, and cloth, and was aimed mainly at exports outside the region, the handicraft industry was fully focused on meeting the daily needs of the region. At the same time, the new industrial enterprises that had emerged as a result of the industrial revolution were concentrated exclusively in the processing industries, and the needs of the population in industrial goods continued to be provided by the representatives of craft and trade guilds. The guild system of production was preserved, and in the second half of the XIX century, there was even an increase in the number of craftsmen and the growth of the guild monopoly on production, especially in the cities of the region.

Key words: the Podilsk province, factory industry, handicraft production.

Постановка проблеми

Розвиток промисловості на українських землях у другій половині ХІХ ст. мав виразну регіональну специфіку, зумовлену складним переплітанням аграрних і соціальних процесів, внаслідок чого тривалий час існували підприємства з широким використанням ручної праці. Недостатній рівень вивчення цієї проблеми актуалізує тему дослідження. Серед наукових студій, присвячених історії Поділля, немає ґрунтовних робіт, у яких би предметом вивчення був промисловий розвиток краю у ХІХ ст. Важливим питанням залишається вивчення різноманітних аспектів промислового розвитку, пов'язаного із добою «Великих реформ» 60-70-х рр. ХІХ ст., становленням нових галузей промисловості, еволюції соціально- економічних відносин у регіоні. Разом з тим, традиційні ремісничі форми економічної діяльності впродовж усього досліджуваного періоду активно еволюціонували, при чому, фабрики і заводи розвивалися здебільшого як підприємства з переробки сільськогосподарської сировини: мукомельні, винокурні, цукроварні, текстильні та пивоварні виробництва власне і складали основу промисловості регіону.

Звернення до теми має практичне значення з огляду на сьогоднішні реалії в українській економіці, що будується на ринкових засадах, виразно виникають асоціації при порівнянні минулих і нинішніх процесів у господарстві України.

Аналіз джерел та останні дослідження

Для з'ясування поставленої проблеми використано матеріали із Російського державного архіву (фонди 20 і 1281), Російської національної бібліотеки, Центрального державного іс-торичного архіву в м. Києві (фонд 442) та «Огляди Подільської губернії» кінця ХІХ - початок ХХ ст.

В основу робіт українських радянських істориків був покладений марксистсько-ленінський принцип про наступність соціально-економічних формацій, класову боротьбу і зміну старих виробничих відносин новими, більш прогресивними. Виходячи з цього, соціально-економічний розвиток у ХІХ ст. трактувався як еволюція ремісничих підприємств, через мануфактурні, у фабрично-заводські. Саме такий принцип соціально-економічного розвитку України у ХІХ ст. був покладений в основу фундаментальної праці «Історія Української РСР». З таких позицій проблема висвітлювалася і у спеціальних дослідженнях. Автор праць із соціально-економічної історії України доре- форменого періоду І. Гуржій відзначав величезний розмах на Поділлі у першій половині ХІХ ст. маєткових поміщицьких підприємств, серед яких най-більшого розвитку досягли ґуральництво, цукроваріння та суконне виробництва. Дослідження І. Гуржія насичені величезним фактичним матеріалом і до сьогодні не втратили своєї актуальності (Гуржій, 1954, 1956, 1962, 1968).

Початку промислового перевороту та його ролі у соціально-економічному розвитку України першої половини ХІХ ст. присвячені роботи Т. Дерев'янкіна (Дерев'янкін, 1960, 1975). Технічний переворот у промисловості вивчав Л. Мельник (Мельник, 1972). Його монографія «Технічний переворот на Україні у ХІХ ст.» стала вдалою спробою визначення поля тех-нічного переоснащення різних галузей промисловості та встановлення хронологічних меж промислового перевороту. Недоліком роботи можна вважати безапеляційне трактування промислового перевороту, як основної соціально-економічної події досліджуваного періоду. Розвиток промисловості став предметом дослідження у працях О. Нестеренка (Нестеренко, 1952, 1954, 1962). Базуючись у значній мірі на звітах губернаторів, він подав картину промислового розвитку України у, до і в пореформений час; значну увагу приділив розгляду особливостей розвитку ремесла і первісного накопичення капіталу, а також - мануфактурному і фабрично-заводському виробництву.

Цінні факти й узагальнюючі висновки про розвиток промисловості окремих населених пунктів України наведені у 26-томній «Історії міст і сіл УРСР». Економічний розвиток Подільського регіону висвітлено в томах з історії міст і сіл Вінницької та Хмельницької областей (Вінницька область, 1972; Хмельницька область, 1971). Згідно відомостей цього видання, у промисловому виробництві губернії наприкінці ХІХ ст. найважливіше місце посідала харчова промисловість, частка якої складала 85% всього промислового виробництва, а лише у цукровій промисловості було зайнято 60% усіх робітників.

Разом із тим, криза марксистської історіографії породила жваву дискусію навколо формаційного підходу до вивчення соціально-економічних аспектів минулого (Реєнт, 2003). Слід назвати дослідження О. Реєнта, О. По- шивайла (Пошивайло, 1986, 1991), С. Банковські (Боньковська, 1991), В. Балушка (Балушок, 1993), Я. Кіся (Кісь, 2001), Г. Казмирчука, Т. Соловйової (Казмирчук, Соловйова, 1998), А. Гуменюка (Гуменюк, 1991, 1993, 2001) та ін. Цукрову промисловість України другої половини ХІХ ст., в тому числі і Подільської губернії, дослідив Л. Раковський (Раковський, 1992). Автор стверджував, що цукроваріння відіграло особливу роль в становленні нових соціально-економічних відносин в регіоні.

Користуючись матеріалами торгово-промислової статистики ХІХ ст., Т. Лазанська (Лазанська, 1996, 1999) дослідила індустріальний розвиток України та пов'язані із ним процеси формування нових соціальних станів суспільства, форм державного регулювання економікою, віхи становлення національної буржуазії.

Вирізняються глибоким аналізом соціально-економічних процесів праці М. Москалюка. Зокрема, у монографії «Загальний нарис промислового розвитку України в другій половині ХІХ - на початку ХІХ ст.» автор дослідив промисловість України в системі всеросійського ринку, з'ясував місце українських губерній аграрному виробництві імперії. У працях автора закцен- товано увагу на особливостях розвитку обробної промисловості українських регіонів, дана оцінка економічній політиці царизму, матеріально-технічній базі, ролі підприємців, технічної інтелігенції та робітників обробних галузей промисловості (Москалюк, 2007, 2012).

Таким чином, побіжний історіографічний огляд окреслює широту проблеми і багатоплановість її аспектів, які досі не досліджено.

Мета статті. Спираючись на залучену джерельну базу та доробок попередників, схарактеризувати промисловий потенціал Подільської губернії у другій половині ХІХ ст.

Виклад основного матеріалу

Розвиток економіки Поділля традиційно визначав сільськогосподарське виробництво, а основу промислового розвитку складали ремісничі і фабрично-заводські заклади. Уже з початку ХІХ ст. у краї починають з'являтися фабрики і заводи. Проте, у ХІХ ст. основну відмінність фабрики від ремесла бачили в особливих умовах виробництва і збуту. Виробництво на фабриці відбувалося на ринок, а не на замовлення певного кола споживачів і менше ніж ремесло залежало від індивідуальних смаків споживача. Найважливішою ознакою фабрики були взаємовідносини між підприємцем і робітниками. Фабрикант майже не працював поряд з робітниками, а лише обмежувався загальним керівництвом підприємства, хоча досить часто і цю функцію передавав найманим службовцям. Ремісничий підмайстер завжди мав надію стати на чолі свого підприємства-майстерні - у фабричного робітника таких сподівань не було. Термін «завод» у ХІХ ст. слугував синонімом «фабрики» і ці поняття не відрізняли (Энциклопедический словарь, 1902, с. 150). Отже, користуючись термінологією, а також джерельною базою ХІХ ст. - надалі подаємо поняття «фабрика» і «завод» в їх тодішньому значенні.

До фабрично-заводської промисловості відносили в основному виробництва, що займалися переробкою продукції сільського господарства і природних копалин. Саме з цієї причини фабрики і заводи були більш розвинені в господарствах великих землевласників. Фабрики і заводи в документах ХІХ ст. поділяли на три категорії. До першої із них відносили виробництва, пов'язані з переробкою продуктів тваринного походження, до другої - рослинного походження, до третьої - підприємства, що переробляли корисні копалини. Була ще й четверта категорія підприємств, яка обіймала змішані ви-робництва і виокремилася в документах промислової статистики другої половини ХІХ ст.

Фабрично-заводська промисловість України, в тому числі й Поділля, формувалася у досліджуваний період кількома шляхами. Перший - це еволюція поміщицьких «вотчинних» підприємств, другий - купецьких фабрик, третій - іноземних. Ще А. Оглоблін звернув увагу на місце купецької фабрики в українській передреформній промисловості, довівши економічну перевагу її над поміщицькими підприємствами, які поступово зникали, по- ступаючись місцем капіталістичній промисловості, зосередженій в руках купецтва (Оглоблин, 1925, с. 8).

Різке зростання кількості фабрик і заводів на Поділлі фіксує звіт губернатора за 1860 р. (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 367, спр. 83). На цей час у губернії налічувалося 837 фабрично-заводських підприємств. Серед підприємств, які переробляли природні копалини, найбільше було цегельнь - 157, що свідчило про великий попит на цеглу і значний будівничий розмах у краї. При цьому, 19 закладів містилися в містах (2 - в Кам'янці, 3 - в Проскурові, 1 - в Летичеві, 4 - в Хмільнику, 1 - в Ольгополі, 6 - в Балті, 2 - в Барі), 138 - знаходилися в містечках і селах. Черепицю виробляли на 13 заводах. З них два містилися в Проскурові, 2 - в Літині, 8 - в заштатному місті Барі, та один - в Гайсинському повіті. В Летичівському повіті працював завод по виготовленню скла, а в Проскурівському повіті одне ливарне підприємство. У м. Проскурові функціонувала гамарня. В Літинському повіті містилося підприємство по відливу чавунних виробів, два таких же заводи знаходилися у Вінницькому повіті (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 367, спр. 83).

Сировину рослинного походження в 1860 р. обробляли на 490 підприємствах. Серед них найчисельнішими були винокурні (274) і пивоварні (93). Усі винокурні знаходилися в містечках і селах. Поташ виробляли вісім підприємств (чотири у Кам'янці, три в - Проскурівському і одне - в Летичівському повітах). Маслобійне виробництво концентрувалося в Проскурівському повіті. Тут налічувалося 44 підприємства. Дві маслобійні працювало в Літині та сім в Ушицькому повіті. На цей час на Поділлі налічувалося 36 цукрових заводів. Всі вони містилися в містечках і селах краю. Віск виробляли на одному підприємстві в Ольгопільському повіті. В містах концентрувалося тютюнове виробництво: сім фабрик знаходилося в Кам'янці, дві - в Проскурові, чотири - у Вінниці та дві - у Могилеві. В Ольгопільському повіті містилося два заводи по виготовленню солодкої горілки. До галузі медоваріння відносилося чотири підприємства: одне - у Вінницькому, одне - у Брацлавському та два - в Ольгопільському повітах. В Ольгопільському повіті знаходився і єдиний у губернії винний завод. В заштатному місті Хмільнику було два заводи, які виробляли клей, а в Дунаївцях красильна фабрика.

Переробка сировини тваринного походження проводилася на 165 підприємствах. Найчисельнішими були суконні фабрики. Лише в Дунаївцях на цей час їх налічувалося 49, п'ять працювало у Брацлавському повіті та одна - в Проскурівському (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 37, спр. 936). Підприємств по обробці шкір налічувалося 42. Шість заводів було в Могилеві, чотири - в Барі, інші - в містечках і селах краю. Поширеним було свічне виробництво. У Кам'янці функціонували три свічних заводи, в Літині - один, в Хмільнику - три, у Вінниці - два, в Балті - шість, в Ушиці - один, інші чотирнадцять заводів - в містечках і селах. Шовкова фабрика працювала в Могилеві. При суконних фабриках у Дунаївцях було ще чотири заводи по стрижці вовни. До підприємств зі змішаним виробництвом віднесено шість екіпажних заводів, три з яких діяли у Вінниці, та по одному у Брацлавському, Гайсинському і Балтському повітах.

У цей час намічається спеціалізація окремих районів губернії. Зокрема, лише у Літинському повіті виготовлялися сани, візки, різні сільськогосподарські знаряддя, рибальські сітки та бджолині вулики. А в Могилівському і в Ушицькому повітах зосереджувалися підприємства, пов'язані з виробництвом сукна та випалюванням вапна (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 39, спр. 2).

На початку 60-х років ХІХ ст. економічний потенціал подільських міст був незначним. Фабрично-заводська промисловість Кам'янця-Подільського була представлена 18 закладами, серед яких шість цегельнь, дві миловарні, вісім салотопних, один нафтовий завод, та підприємство по виготовленню солодких горілок (Экономическое состояние городских поселений, с. 5). У Балті в цей час налічувалося 27 сировино-переробних підприємств, з яких найбільш прибутковими були 12 саловарень. Окрім того в місті працювало чотири сально-свічкових та один віско-свічковий заводи, три пивоварні, маслобійня та шість цегельнь (Экономическое состояние городских поселений, с. 9). У Вінниці функціонували: пивоварня, миловарня та дві цегельні, незначна кількість виробів, з яких збувалися на місці (Экономическое состояние городских поселений, с. 16). У Летичеві працювали лише дві саловарні. У Літині - одна тютюнова фабрика, завод по обробці шкір, дві цегельні, пивоварня, сально-свічковий завод. П'ятнадцять підприємств налічувалося у Могилеві. Серед них одна тютюнова фабрика та заводи: по обробці шкір (3), по виробленню шовку (1), по виробленню сап'яну (5), сально-свічкових (4), саловарних (1). Промисловість Проскурова складала три цегельні та бровар. В Ямполі налічувалося 25 підприємств, з яких на десяти - топили сало, на шести - виготовляли сальні свічки, на двох - варили мило, на семи - випалювали цеглу. У Барі були підприємства: по виробництву шкір (4), по виробництву цегли (9). У Хмільнику працювало три сально-свічкових і два клейових заводи, на одному - виробляли шкіри, а на трьох - цеглу (Экономическое состояние городских поселений, с. 46). В повітових містах Брацлаві, Новій Ушиці, Ольгополі та заштатних містах Вербовці, Старій Ушиці, Сальниці взагалі не було жодного фабрично-заводського підприємства.

У 1870-х роках на Поділлі спостерігався процес укрупнення фабрично- заводської промисловості. Так, у 1873 р. тут налічувалося 810 фабрик і заводів, на яких працювало 14656 робітників (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 53, спр. 427). У 1877 р. на 714 фабриках і заводах працювало вже 22024 робітників (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 57, спр. 183). Переробкою природних копалин займалися на 111 підприємствах 707 робітників. Найбільше було цегельнь (415) та підприємств, які виробляли вапно (180). Цегельний завод був дрібним сезонним підприємством з одним майстром і кількома найманими робітниками (від 3 до 10 осіб) (РДІА, ф. 20, оп. 12, спр. 170). Глина і пісок добувалися на місці, а завод складався із випалювальної печі і сушильного сараю. Виробляли сиру цеглу і обпалену. Сира коштувала 5 руб. за тисячу, обпалена - 12 руб. (РДІА, ф. 20, оп. 12, спр. 170, арк. 5). Часто такі заводи орендувалися власниками цукроварень. Зокрема, в м-ку Бершадь товариство цукрового заводу саме на таких правах використовувало цегельню місцевого поміщика. Аналогічна ситуація спостерігалася і в м-ку Чечельник (РДІА, ф. 20, оп. 12, спр. 170, арк. 12). Заводи із виготовлення дзвонів також були невеликими. В м-ку Немирів функціонували два таких заводи. Один - належав відставному фельдфебелю Івану Семенову, на якому працював господар і один робітник. На іншому, в глиняні форми відливав дзвони лише хазяїн (РДІА, ф. 20, оп. 12, спр. 170, арк. 19). Найбільш прибутковим у цій галузі підприємством був скляний завод у Літинському повіті, на якому працювало 22 робітника.

Сировину рослинного походження переробляли на 248 підприємствах із загальною кількістю 19792 робітників. Найбільше робітників працювало на 51 цукровому заводі (18079 чол.). На 120 винокурнях працювало 1285 робітників. Зокрема, винокурня в м-ку Китайгород знаходилася в оренді у Лейби Гурфінкеля. На підприємстві працювало 12 осіб, які в трьох чанах виготовляли за рік 8 тис. відер 75% спирту (РДІА, ф. 20, оп. 12, спр. 170, арк. 18). Всі інші підприємства мали до 10 робітників. Лише папірня у Вінницькому повіті налічувала 93 робітника, а на паперовій фабриці в Ушицькому повіті працювали 24 робітника.

Сировину тваринного походження переробляли на 183 підприємствах 745 робітників. Найбільше було заводів по обробці шкір. На 57 таких підприємствах працювало 135 осіб, на 56 свічних заводах налічувалося 85 робітників, а на 47 суконних фабриках - 452. Таким чином, усі підприємства цієї галузі залишалися дрібними. На кожному такому підприємстві налічувалося не більше 10 працюючих.

Змішаних підприємств на цей час було 13. На них працювало 102 робітники.

До промислових підприємств віднесено млини, серед яких 133 крупчатки та 26 парових. Загалом тут було зайнято 678 чоловік.

Таким чином, фабрично-заводські підприємства Поділля в 70-х роках ХІХ ст. залишалися орієнтованими на сільське господарство. Понад 80% промислових робітників були зайняті на цукрових заводах. Так, із 170 винокурень, що працювали в 1873 р., 159 офіційно належали поміщикам, два - акціонерним товариствам, дев'ять - купцям-євреям. Насправді ж 157 заводів знаходилися в орендному володінні міщан-євреїв, і лише на семи винокурнях виробництво вели самі власники (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 53, спр. 427). Зі зменшенням кількості винокурень у 1877 р. виробництво виросло на 20%. Ріст пояснювався тим, «що із збільшенням акцизної плати винокурні все більше приймали характер великої заводської промисловості, втрачаючи своє сільськогосподарське значення» (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 57, спр. 183).

Починаючи з 1880-х років документи фіксують динамічне зростання кількості фабрик і заводів на Поділлі. У 1886 р. в краї налічувалося 3907 підприємств, на яких постійно були зайняті 25320 робітників (Обзор Подольской губернии за 1886 год, с. 28). Основу виробництва складали 47 цукрових, 83 винокурних та 2900 мукомельних заводи. На цих підприємствах працював 20691 робітник, що складало більше 80% всіх зайнятих у фабрично-заводському виробництві. Саме ці підприємства, а в першу чергу цукроварні, були найбільш прибутковими. Міста краю, в яких містилися лише дрібні підприємства, виробляли 2,5% вартості продукції Подільської губернії. Найбільш розвинена була промисловість міст Балти, Проскурова, Могилева і лише четверте місце займало міське господарство губернського центру (Обзор Подольской губернии за 1886 год, с. 30).

Дещо змінилася картина промислового виробництва у 1890-х роках. Питома вага цукрової промисловості в економіці краю зменшилася. У 1890 р. діючі 43 цукрові заводи складали майже 70% прибутку всієї фабрично- заводської промисловості, а кількість робітників - лише 50% всіх зайнятих у промисловій діяльності. Вагомими залишалися винокурна та мукомельна галузі. Зростало й виробництво на суконних фабриках. Загальна кількість робітників у 1890 р. складала 26374 осіб (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 538, спр. 202). У цей час в подільських містах продовжували діяти дрібні промислові підприємства. Найбільшими міськими підприємствами у 1890 р. були дві друкарні в Кам'янці-Подільському, на яких працювало 47 чол. До промислових підприємств, поряд із друкарнями, відносилися і фотографічні салони.

У 1895 р. серед найбільших промислових підприємств Поділля (з річним прибутком, що перевищував 5 тис. руб.) були: цукрові заводи (46), винокурні (82), пивоварні (9), винні заводи (2), тютюнові фабрики (11), суконні фабрики (29), папірня (1), цегельні (4), миловарні (3), заводи із обробки шкір (4), вапнякові заводи (5), свічний завод (1), чавунно-ливарні заводи (4), фабрика із виготовлення сільськогосподарських знарядь (1), млинів (90), підприємства по розробці фосфоритів (9) (Гульдман, 1895, с. 306-341).

У 1899 р. на 4973 промислових підприємствах працювало 30237 робітників (Обзор Подольской губернии за 1899 год, с. 63). В цей час основу економіки краю складали заклади, що переробляли продукцію сільського господарства. Підприємств, що переробляли продукцію рослинного походження налічувалося 3927, на них працювало 26507 робітників.

На початку ХХ ст. тенденція до зростання кількості фабрично-заводських підприємств зберіглася. Так, у 1901 р. на 5197 фабриках і заводах працювало 32500 робітників (Обзор Подольской губернии за 1901 год, с. 50). У 1905 р. на Поділлі налічувалося 5277 фабрично-заводських підприємств, на яких трудилися 36374 робітники (Обзор Подольской губернии за 1905 год, с. 34). Основна маса робітників була зайнята у переробці продукції рослинного походження. Таких підприємств у краї налічувалося 4238, на яких працювало 32245 постійних робітників. Найбільше робітників було на 53 цукрових заводах, де було задіяно біля 23 тис. працівників. Заводів по переробці тваринної сировини у 1905 р. налічувалося 198, на них було зайнято 1049 робітників. Найбільшими підприємствами у цій галузі були суконні фабрики. В губернії їх налічувалося 38 (558 роб.), з них 31 фабрика знаходилася в Дунаївцях, на яких працювало 502 робітники. В 1905 р. у краї налічувалося 721 підприємство, що переробляло сировину викопного походження. На цих виробництвах працювало 2617 робітники. На змішаних підприємствах, яких на той час було 120, працювало 463 робітники. З усіх існуючих у губернії підприємств у повітових центрах знаходилося 436 фабрик і заводів, де було зайнято 3277 робітників. Найбільше промислових робітників було в Проскурові, Гайсині, Вінниці; найменше - у Новій Ушиці. При цьому, в середньому на фабрично-заводських підприємствах, розміщених у найбільших містах Поділля працювало по сім робітників.

Таким чином, упродовж половини ХІХ ст. фабрично-заводська промисловість на Поділлі залишалася орієнтованою на сільське господарство. Усі великі промислові підприємства знаходилися в господарствах панів- землевласників. «Міста за своїм розвитком і впливом на округу мізерні і мало чим відрізнялися від містечок» - фіксували губернаторські звіти (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 57, спр. 183). Потрапивши в правове поле Російської імперії, де національні фабрики були захищені від іноземної конкуренції тарифом 1822 р., місцеві фабриканти не турбувалися про введення у виробництво технічних новинок за західноєвропейським зразком. Тому великі фабрики не витісняли дрібне виробництво, а навпаки сприяли його поширенню. Фабричні робітники, особливо після ліквідації кріпосного права, отримуючи на підприємствах необхідні технічні навички, часто відкривали свої невеличкі фабрики (Бутенко, 1910, с. 98). Лише на кінець ХІХ ст. у подільських містах з'явилися великі промислові підприємства, серед яких - завод сільськогосподарських знарядь в Кам'янці-Подільському та чавунно-ливарний завод у Дунаївцях. Проте, основу промисловості краю складали цукрові та інші заводи, що переробляли продукцію сільського господарства.

При цьому активно розвивалася й інша гілка промисловості - реміснича, яка концентрувалася, насамперед, у міських поселеннях. Якщо фабрично- заводські підприємства здебільшого переробляли продукцію сільського гос-подарства, то реміснича традиційно забезпечувала населення основними промисловими виробами. У цілому, для післяреформеної епохи, характерно не скорочення, а навпаки - збільшення кількості ремісників і ремісничих цехів. Не лише у великих містах, з традиційним цеховим устроєм, а й у повітових центрах, і навіть у містечках з'являлися нові ремісничі корпорації.

У другій половині ХІХ до ремісничих закладів відносилися виробництва середнього і малого розміру, в яких майстер сам володів усіма необхідними знаряддями виробництва, виготовляв предмети на замовлення і працював на обмежений місцевий ринок із свого або чужого матеріалу. На практиці ремісничими закладами називалися усі промислові підприємства, що не підлягали нагляду фабричної інспекції, за виключенням тих, у яких масово застосовувалася некваліфікована праця (миловарні, цегельні, млини) (Иванова, Желтова, 2004, с. 532). Разом з тим, і в цей час ремісничі управи намагалися повністю контролювати будь-яке виробництво в регіоні своєї юрисдикції. Отже, цехи до кінця ХІХ ст. залишалися основними виробниками промислової продукції масового вжитку.

За даними Центрального статистичного комітету, у 1858 р. в Подільській губернії налічувалося 6514 ремісників. З них майстрів - 3279, робітників - 1752 та учнів - 1483 (Труды комиссии, учрежденной для пересмотра уставов фабричного и ремесленного, с. 326-327). У 1861 р. у 16 найбільших містах губернії налічувалося 7049 ремісників (Ролле, 1869, с. 39), з яких в Кам'янці- Подільському у 12 міських цехах працювали 1603 ремісники (693 - майстри, 458 - підмайстри, 452 - учні) (ЦДІАК України, ф. 442, оп. 39, спр. 2). В тому ж 1861 р. на 678 фабрично-заводських підприємствах в краї трудилося 9539 робітників, з яких 4740 на 32 сахарнях і 1798 на 243 винокурнях (Ролле, 1869, с.52). Отже, на інших підприємствах краю, за виключенням сахарень і винокурень працювало 3 тис. робітників, або 7 - на кожному.

У 1865 р. в містах Поділля було 11 тис. ремісників, при цьому документи фіксують 1297 фабрик і заводів, на яких працювало 12818 роб. (Демьяненко, 1869, с. 39).

У 1880-х рр. змінюється система ведення промислової статистики. Якщо раніше, статистичні дані відносно ремесла фіксували ситуацію лише в 16 найбільших міст краю, з 1880-х статистика стала охоплювати ремісників, які працювали в містечках. У 1884 р. в містах і містечках губернії зафіксовано 61 тис. ремісників, а за рік, у 1885 році їх кількість зросла до 64 тис. При цьому фабрик і заводів у 1885 р. налічувалося 3907, на них працювало 25321 робітників (Обзор Подольской губернии за 1886 год, с. 28). У 1887 р. маємо відомості про 68 тис. ремісників (Гульдман, 1869, с. 24) та про 3737 фабрично- заводських підприємств, на яких було задіяно 25055 робітників (Гульдман, 1869, с. 162).

У подальші роки промислова статистика фіксувала динамічне зростання кількості ремісників і фабрично-заводських робітників, однак кількість ремісників вдвічі переважала чисельність фабрично-заводських робітників у краї. Так, у 1895 році в губернії налічувалося 69399 ремісників, фабрично-заводських закладів зафіксовано 5367, на яких працювало 25481 робітників (Обзор Подольской губернии за 1895 год, 1895). У 1899 р. ремісників - 75946, фабрик і заводів - 4973, на яких працювало 30237 робітників (Обзор Подольской губернии за 1899 год). І нарешті, у 1905 р. ремісників - 91975, фабрик і заводів - 5277, із 36374 працюючими (Обзор Подольской губернии за 1905 год). При цьому, вартість виробленої продукції на фабрично- заводських закладах складала понад 55 млн. руб., з яких близько 54 млн. припадало на цукроваріння (43 млн.), мукомельну галузь (4 млн.), винокуріння (2,7 млн.), тютюнове виробництво (1,5 млн.), суконне виробництво (1 млн.), пивоваріння (840 тис.), цегляне виробництво (300 тис.) (Обзор Подольской губернии за 1905 год, с. 35-36).

Таким чином, тогочасна статистика фіксує швидке зростання чисельності ремісників і ремісничих корпорацій. Цеховий устрій у цей період набуває потужної динаміки розвитку. На чолі нових ремісничих об'єднань (або управ, згідно тогочасних формулювань) стояв ремісничий голова. Управа об'єднувала усі ремісничі цехи міста чи містечка. На чолі кожного цеху стояв ремісничий старшина. Ремісничій управі повітового міста підпорядковувалися цехові ремісники містечок повіту.

У 1882 р., згідно рішення губернського правління, ремісничій управі було рекомендовано провести укрупнення та об'єднання окремих цехів (Держархів Хмельницької обл., ф. 307, оп. 2, спр. 2). Паралельно з укрупненням існуючих, Подільське губернське правління винесло рішення про утворення нових цехів. Зокрема, поширення тютюнового виробництва та процесу виготовлення цигарок зумовило виникнення у 1882 р. окремого тютюнового цеху у Кам'янці-Подільському. А загалом в цей період в місті налічувалося 14 цехів, які поділялися на прості, куди входили виробники одного ремесла і складні, що об'єднували ремісників декількох спеціальностей і (Островерхов, 1882, с. 16). До складних відносилися: «ковальський, з майстрами ковальського, слюсарного, шорного та оббійного ремесла; столярний, до якого входили, окрім столярів, ще й фортепіанні та екіпажні майстри, різчики, токарі, бондарі, склярі, теслярі. Прості цехи були такі: кровельщи- ків та мідників, тютюновий, різницький, ювелірний, малярний, пекарсько- кондитерський, перукарський, годинникарський, шевський, палітурниць- кий, скорняцький, кравецький. Загальна кількість членів цехів складала 960 осіб» (Островерхов, 1882, с. 17-18).

Основними соціальними категоріями цеху у другій половині ХІХ ст. залишалися майстри, підмайстри та учні. При цьому, як і у попередні часи лише члени ремісничих корпорацій мали право на виробничу діяльність на теренах, де діяв цеховий устрій. Яскравим прикладом цехової монополії є доля кам'янецького підприємця Фрідріха Крама, який будучи власником заводу, виробничий процес змушений був узгоджувати із ремісничим головою, сам залишався членом ремісничого цеху і систему учнівства на своєму підприємстві мусив організовувати за цеховими правилами, сплачуючи за набір учнів до ремісничої управи встановлений внесок (Держархів Хмельницької обл., ф. 307, оп. 2, спр. 21).

Отже, створені урядом ремісничі управи закріпили за цехами виробничу монополію і стали на її охорону, будучи зацікавленими у прибутковості цехових організацій. При цьому, монопольне право на видачу ремісничих свідоцтв дозволяло ремісничій управі тримати під контролем цеховиків і усю виробничу діяльність. При цьому, будь-яке заняття в місті передбачало отримання ремісничого свідоцтва. Навіть робота лікарів і стоматологів потребувала дозволу управи. Так, у 1896 р. реміснича управа губернського центру видала Гершу Лейферу свідоцтво «на ремесло по вставці зубів» (Держархів Хмельницької обл., ф. 307, оп. 2, спр. 17).

Разом із тим, цехова система виробництва зберігалася, і навіть спостерігалося збільшення чисельності майстрів. Так, якщо у 1862 р. в Кам'янці- Подільському існувало 12 цехів, які об'єднували 747 майстрів (Экономическое состояние городских поселений, с. 5), то у 1891 р. подаються відомості про наявність у місті 11 цехів з 795 майстрами, з яких - 305 християн та - 490 іудеїв (Держархів Хмельницької обл., ф. 307, оп. 1, спр. 10). Отже, впродовж 1862-1891 рр. кількість цехів зменшилася, однак чисельність ремісників зросла. Одинадцять цехів подано у 1893 р. (Держархів Хмельницької обл., ф. 307, оп. 1, спр. 12) та у 1899р. (Держархів Хмельницької обл., ф. 307, оп. 2, спр. 14).

Цехи, як організації ремісників, були ліквідовані у 1902 р., однак у багатьох містечках продовжував існувати розподіл на цехи і уособлення певного ремесла, причому окремі ремесла мали своїх цехмістрів.

Висновки

Промисловий потенціал Подільської губернії у другій половині ХІХ ст. забезпечували два типи промислового виробництва: фабрично- заводське і ремісниче. Причому, якщо фабрично-заводська промисловість була представлена в галузях переробки сільськогосподарської продукції, насамперед цукроварної, винокурної, пивоварної, мукомельної та суконної і була спрямована здебільшого на вивіз за межі краю, то реміснича промисловість повністю була орієнтована на забезпечення повсякденних потреб населення регіону. При цьому, нові промислові підприємства, які виникли в результаті промислового перевороту, були зосереджені виключно у переробних галузях, а потреби населення в промислових товарах і надалі забезпечували представники ремісничих і торгівельних гільдій. Цехова система вироб-ництва зберігалася, а у другій половині ХІХ ст. навіть спостерігалося збільшення чисельності майстрів і зростання цехової монополії на виробництво, особливо в містах краю.

Список використаних джерел і літератури:

Балушок, В. (1993). Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. Київ: Наук. думка, 119 с.

Боньковська, С. М. (1991). Ковальство на Україні: (ХІХ - поч. ХХ ст.). Київ: Наук. думка, 112 с.

Бровер, І. М. (1931). Україна на переломі до промислового капіталізму. Соціально- економічні нариси й матеріали. Одеса, 176 с.

Бутенко, В. А. (1910). Краткий очерк истории русской торговли в связи с историей промышленности. Москва, 134 с.

Гульдман, В. К. (1869). Подольская губерния. Опыт географическо-статистического описания. Каменец-Подольский, 50 с.

Гульдман, В. К. (1895). Подольский адрес-календарь. Каменец-Подольский, 364 с.

Гуменюк, А. О. (1991). Вплив міграційних процесів на формування міського населення на Поділлі у 60-90-х рр. ХІХ ст. Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України: Матеріали П'ятої Всеукр. наук. конф., жовтень 1991 р. Кам'янець-Подільський, 653-654.

Гуменюк, А. О. (1993). Соціальна і національна структура міського населення Правобережної України (друга половина ХІХ ст.). Український історичний журнал, 10, 77-85.

Гуменюк, А. О. (2001). Кількість та особливості міських поселень Правобережної України у 60-90-х роках ХІХ ст. Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки, (5 (7), 189-194.

Гуржій, І. О. (1958). Зародження робітничого класу України (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.). Київ: Держполітвидав УРСР, 180 с.

Гуржій, І. О. (1962). Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні: (з кінця XVIII ст. до 1861 р.). Київ: Вид-во АН УРСР, 207 с.

Гуржій, І. О. (1954). Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини ХІХ ст. Київ: Держполітвидав, 452 с.

Гуржій, І. О. (1968). Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років ХІХ ст. Київ: Наук. думка, 191 с.

Демьяненко, А. (1869). Статистические сведения о Подольской губернии за 1865 и 1866 годы. Труды Подольского губернского статистического комитета. Каменец- Подольский, 64 с.

Дерев'янкін, Т. І. (1960). Мануфактура на Україні в кінці XVIII - першій половині XIX ст. Текстильне виробництво. Київ: Вид-во АН УРСР, 127 с.

Дерев'янкін, Т. І. (1975). Промисловий переворот на Україні: питання теорії та історії. Київ: Наук. думка, 279 с.

Державний архів Хмельницької області.

Иванова, Н.А. & Желтова В.П. (2004). Сословно-классовая структура России в конце ХІХ - начале ХХ века. Москва: Наука, 574 с.

Казмирчук, Г. Д. & Соловйова, Т. М. (1998). Соціально-економічний розвиток Правобережної України в першій чверті ХІХ століття. Київ: ТОВ «Міжнар. Фін. Агенція», 174 с.

Кісь, Я. (2001). Текстильні мануфактури у Східній Галичині в останній третині

XVIII - в першій половині ХІХ ст. Наукові зошити Львівського національного університету ім. І. Франка: історичний факультет, (4), 103-110.

Лазанська, Т. (1996). Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX ст. Український історичний журнал, 2, 65-73.

Лазанська, Т. (1999). Історія підприємництва в Україні: (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.). Київ: Інститут історії НАН України, 282 с.

Мельник, Л. Г. (1972). Технічний переворот на Україні у ХІХ ст. Київ: Вид-во Київ. ун-ту, 240 с.

Москалюк, М. М. (2007). Загальний нарис промислового розвитку України в другій половині XIX - на початку XX ст.: монографія. Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 257 с.

Москалюк, М. М. (2012). Розвиток обробної промисловості українських губерній Російської імперії в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття: монографія. Тернопіль: ТНПУ, 299 с.

Нестеренко, А. А. (1954). Очерки истории промышленности и положение пролетариата Украины в конце ХІХ и в начале ХХ ст. Москва: Госполитиздат, 308 с.

Нестеренко, А. А. (1952). Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці ХІХ і на початку ХХ ст. Київ: Держполітвидав України, 180 с.

Нестеренко, А. А. (1962). Розвиток промисловості на Україні, (1: Ремесло і мануфактура). Київ: Вид-во АН УРСР, 495 с.

Нестеренко, А. А. (1962). Розвиток промисловості на Україні, (2: Фабрично-заводське виробництво). Київ: Вид-во АН УРСР, 580 с.

Обзор Подольской губернии за 1886 год. (1886). Каменец-Подольский, 137 с.

Обзор Подольской губернии за 1895 год. (1895). Каменец-Подольский, 208 с.

Обзор Подольской губернии за 1899 год. (1899). Каменец-Подольский, 252 с.

Обзор Подольской губернии за 1901 год. (1901). Каменец-Подольский, 186 с.

Обзор Подольской губернии за 1905 год. (1905). Каменец-Подольский, 164 с.

Оглоблин, А. (1925). Очерки истории украинской фабрики. Москва, 284 с.

Островерхов, Н. Л. (1882). Описание Каменец-Подольска. Киев, 37 с.

Пошивайло, О. М. (1986). Гончарні цехи Лівобережної України XVII - поч. XX століть. Народна творчість та етнографія, (6), 33-39.

Пошивайло, О. М. (1991). Гончарство Лівобережної України ХІХ - поч. ХХ ст. і відображення в ньому основних духовних настанов української народної свідомості. Київ: [Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН України], 280 с.

Раковский, Л. Э. (1992). Сахарная промышленность Украины во второй половине ХІХ века: (соц.-экон. очерк). Чернигов, 210 с.

Реєнт, О. П. (2003). Україна в імперську добу: (ХІХ - початку ХХ ст.). Київ: [Ін-т історії НАН України], 338 с.

Ролле, И. (1869). Гигиенические очерки Подольской губернии. Труды Подольского губернского статистического комитета. Каменец-Подольский, 64 с.

Російський державний історичний архів.

Тронько, П. Т. (ред.). (1972). Історія міст і сіл УкраїнськоїРСР: Вінницька область. Київ: Інститут історії АН УРСР, Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 777 с.

Тронько, П. Т. (ред.). (1971). Історія міст і сіл Української РСР: Хмельницька область. Київ: Інститут історії АН УРСР, Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 708 с.

Труды комиссии, учрежденной для пересмотра уставов фабричного и ремесленного. (1863), (2), 326-327.

Центральний державний історичний архів у м. Києві.

Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861-62 гг. Подольская губернія, XXIX. (1863). Санкт-Петербург, 47 с.

Энциклопедический словарь. (1902). Изд. Ф. Брокгауз и И. Ефрон, XXXV. Санкт-Петербург, 150 с.

References

Balushok, V. (1993). Svit serednovichchia v obriadovosti ukrainskykh tsekhovykh remis- nykiv [The world of the Middle Ages in the rituals of Ukrainian guild craftsmen]. Kyiv: Nauk. dumka, 119 s. [in Ukrainian].

Bonkovska, S. M. (1991). Kovalstvo na Ukraini: (XIX - poch. XX st.) [Blacksmithing in Ukraine: (XIX - early XX centuries)]. Kyiv: Nauk. dumka, 112 s. [in Ukrainian].

Brover, I. M. (1931). Ukraina na perelomi do promyslovoho kapitalizmu. Sotsialno- ekonomichni narysy y materialy [Ukraine at a turning point to industrial capitalism. Socioeconomic essays and materials]. Odesa, 176 s. [in Ukrainian].

Butenko, V. A. (1910). Kratkiy ocherk istorii russkoy torgovli v svyazi s istoriyey promy- shlennosti [A brief sketch of the history of Russian trade in connection with the history of industry]. Moskva, 134 s. [in Russian].

Gul'dman, V. K. (1869). Podolskaya guberniya. Opyt geografichesko-statisticheskogo opisaniya [Podilsk province. The experience of geographic-statistical description]. Kamenets- Podol'skiy, 50 s. [in Russian].

Gul'dman, V. K. (1895). Podolskiy adres-kalendar' [Podilsk address-calendar]. Kamenets- Podol'skiy, 364 s. [in Russian].

Humeniuk, A. O. (1991). Vplyv mihratsiinykh protsesiv na formuvannia miskoho naselennia na Podilli u 60-90-kh rr. ХІХ st. [The influence of migration processes on the formation of the urban population in Podillya in the 60-90s of the XIX century]. Rozvytok istorychnoho kraieznavstva v konteksti natsionalnoho i kulturnoho vidrodzhennia Ukrainy: Materialy Piatoi Vseukr. nauk. konf., zhovten 1991 r. Kamianets-Podilskyi, 653-654. [in Ukrainian].

Humeniuk, A. O. (1993). Sotsialna i natsionalna struktura miskoho naselennia Pravoberezhnoi Ukrainy (druha polovyna ХІХ st.) [Social and national structure of the urban population of Right-Bank Ukraine (second half of the XIX century)]. Ukrainskyi isto- rychnyi zhurnal, 10, 77-85. [in Ukrainian].

Humeniuk, A. O. (2001). Kilkist ta osoblyvosti miskykh poselen Pravoberezhnoi Ukrainy u 60-90-kh rokakh ХІХ st. [Number and features of urban settlements of Right-Bank Ukraine in the 60-90s of the XIX century]. Naukovipratsi Kamianets-Podilskoho derzhavno- hopedahohichnoho universytetu: istorychni nauky, (5 (7), 189-194. [in Ukrainian].

Hurzhii, I. O. (1954). Rozklad feodalno-kriposnytskoi systemy v silskomu hospodarstvi Ukrainypershoi polovyny ХІХ st. [The schedule of the feudal system in agriculture of Ukraine in the first half of the XIX century]. Kyiv: Derzhpolitvydav, 452 s. [in Ukrainian].

Hurzhii, I. O. (1958). Zarodzhennia robitnychoho klasu Ukrainy (kinets XVIII - persha polovyna ХІХ st.) [The origin of the working class of Ukraine (late XVIII - second half of XIX century)]. Kyiv: Derzhpolitvydav URSR, 180 s. [in Ukrainian].

Hurzhii, I. O. (1962). Rozvytok tovarnoho vyrobnytstva i torhivli na Ukraini: (z kintsia

XVIII st. do 1861 r.) [The development of commodity production and trade in Ukraine: (from the end of the XVIII century to 1861)]. Kyiv: Vyd-vo AN URSR, 207 s. [in Ukrainian].

Hurzhii, I. O. (1968). Ukraina v systemi vserosiiskoho rynku 60-90-kh rokiv ХІХ st. [Ukraine in the system of the all-Russian market of the 60-90s of the XIX century]. Kyiv: Nauk. dumka, 191 s. [in Ukrainian].

Dem'yanenko, A. (1869). Statisticheskiye svedeniya o Podol'skoy gubernii za 1865 i 1866 gody [Statistical data on the Podilsk province for 1865 and 1866]. Trudy Podolskogo gubern- skogo statisticheskogo komiteta. Kamenets-Podol'skiy, 64 s. [in Russian].

Dereviankin, T. I. (1960). Manufaktura na Ukraini v kintsi XVIII - pershii polovyni XIX st. Tekstylne vyrobnytstvo [Manufactory in Ukraine in the late XVIII - first half of the XIX century. Textile production]. Kyiv: Vyd-vo AN URSR, 127 s. [in Ukrainian].

Dereviankin, T. I. (1975). Promyslovyi perevorot na Ukraini: pytannia teorii ta istorii [The industrial revolution in Ukraine: questions on theory and history]. Kyiv: Nauk. dumka, 279 s. [in Ukrainian].

Derzhavnyi arkhiv Khmelnytskoi oblasti [The State Archives of the Khmelnytskyi Oblast]. [in Ukrainian].

Ivanova, N.A. & Zheltova V.P. (2004). Soslovno-klassovaya struktura Rossii v kontse ХІХ - nachale ХХ veka [Class structure of Russia in the late ХІХ - early XX centuries]. Moskva: Nauka, 574 s. [in Russian].

Kazmyrchuk, H. D. & Soloviova, T. M. (1998). Sotsialno-ekonomichnyi rozvytok Pravoberezhnoi Ukrainy vpershii chverti ХІХ stolittia [Socio-economic development of Right-

Bank Ukraine in the first quarter of the XIX century]. Kyiv: TOV «Mizhnar. Fin. Ahentsiia», 174 s. [in Ukrainian].

Kis, Ya. (2001). Tekstylni manufaktury u Skhidnii Halychyni v ostannii tretyni XVIII - v pershii polovyni KhIKh st. [Textile manufactories in Eastern Galicia in the last third of the XVIII - in the first half of the XIX century]. Naukovi zoshyty Lvivskoho natsionalnoho univer- sytetu im. I. Franka: istorychnyifakultet, (4), 103-110. [in Ukrainian].

Lazanska, T. (1996). Sotsialne pokhodzhennia promyslovoi burzhuazii Ukrainy v ХІХ st. [The social origin of the industrial bourgeoisie of Ukraine in the XIX century]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, 65-73. [in Ukrainian].

Lazanska, T. (1999). Istoriia pidpryiemnytstva v Ukraini: (na materialakh torhovo-pro- myslovoi statystyky ХІХ st.) [The history of entrepreneurship in Ukraine: (based on the materials of trade and industrial statistics of the XIX century)]. Kyiv: Instytut istorii NAN Ukrainy, 282 s. [in Ukrainian].

Melnyk, L. H. (1972). Tekhnichnyi perevorot na Ukraini u ХІХ st. [Technical revolution in Ukraine in the XIX century]. Kyiv: Vyd-vo Kyiv. un-tu, 240 s. [in Ukrainian].

Moskaliuk, M. M. (2007). Zahalnyi narys promyslovoho rozvytku Ukrainy v druhii polovyni XIX - na pochatku XX st. [A general outline of industrial development of Ukraine in the second half of XIX - early XX centuries]: monohrafiia. Ternopil: TNPU im. V. Hnatiuka, 257 s. [in Ukrainian].

Moskaliuk, M. M. (2012). Rozvytok obrobnoi promyslovosti ukrainskykh hubernii Ro- siiskoi imperii v druhii polovyni ХІХ - na pochatku ХХ stolittia [The development of the manufacturing industry of the Ukrainian provinces of the Russian Empire in the second half of the XIX - early XX century]: monohrafiia. Ternopil: TNPU, 299 s. [in Ukrainian].

Nesterenko, A. A. (1952). Rozvytok kapitalistychnoi promyslovosti i formuvannia pro- letariatu na Ukraini v kintsi ХІХІ na pochatku ХХ st. [The development of the capitalist industry and the formation of the proletariat in Ukraine in the late XIX and early XX century]. Kyiv: Derzhpolitvydav Ukrainy, 180 s. [in Ukrainian].

Nesterenko, A. A. (1954). Ocherki istorii promyshlennosti i polozheniye proletariata Ukrainy v kontse ХІХ i v nachale ХХ st. [Essays on the history of industry and the situation of the proletariat of Ukraine in the late XIX and early XX century]. Moskva: Gospolitizdat, 308 s. [in Russian].

Nesterenko, A. A. (1962). Rozvytok promyslovosti na Ukraini [Industrial development in Ukraine], (1: Remeslo i manufaktura). Kyiv: Vyd-vo AN URSR, 495 s. [in Ukrainian].

Nesterenko, A. A. (1962). Rozvytok promyslovosti na Ukraini [Industrial development in Ukraine], (2: Fabrychno-zavodske vyrobnytstvo). Kyiv: Vyd-vo AN URSR, 580 s. [in Ukrainian].

Obzor Podolskoy gubernii za 1886 god [The review of the Podilsk province for 1886]. (1886). Kamenets-Podol'skiy, 137 s. [in Russian].

Obzor Podolskoy gubernii za 1895 god [The review of the Podilsk province for 1895]. (1895). Kamenets-Podol'skiy, 208 s. [in Russian].

Obzor Podolskoy gubernii za 1899 god [The review of the Podilsk province for 1899]. (1899). Kamenets-Podol'skiy, 252 s. [in Russian].

Obzor Podolskoy gubernii za 1901 god [The review of the Podilsk province for 1901]. (1901). Kamenets-Podol'skiy, 186 s. [in Russian].

Obzor Podolskoy gubernii za 1905 god [The review of the Podilsk province for 1905] (1905). Kamenets-Podol'skiy, 164 s. [in Russian].

Ogloblin, A. (1925). Ocherki istorii ukrainskoy fabriki [Essays on the history of the Ukrainian factory]. Moskva, 284 s. [in Russian].