Денацифікація Німеччини в німецькому історіографічному та суспільному дискурсі (1945-2021 рр.)

Ульріке Шрьобер, наукова співробітниця Майнцького університету, звернула увагу на той факт, що денацифікація в рамках політичних гасел і лозунгів американців була певним формальним явищем, що мало запевнити населення держав, що постраждали від нацизму в тому, що німців «перевиховають». Однак, не всі погоджувалися, яке це матиме результат. Єдиною організацією, яка була найменш політично скомпрометованою, залишалися церква: католицька і протестантські (Schrober, 2012, s. 146). Власне, вони і відіграли ключову роль у подоланні наслідків нацистського режиму. Церкви почали діалог із німецькими сусідами, зокрема Францією, що сприяло відновленню статусу ФРН як окремого релігійного, згодом і політичного суб'єкта. Такі практики дозволили позбутися суперечностей і протистояти гіпотетично легковажній, авантюрній політиці конфліктів між сусідніми державами. Крім того, пояснює Шрьобер, денацифікація як явище не існувала б поза такими організаціями і інституціями як Франко-Німецький інститут у Людвігбурзі чи Французький Комітет Обміну з Новою Німеччиною. Молодіжні організації спонукали людей по обидва боки кордону навчитись краще розуміти один одного. Нові журнали, роль колишніх військовополонених і колишніх солдатів у відновленні діалогу демонстрували, що німці готові почати все з чистого аркушу (Schrober, 2012, s. 144-145).

Серед німецьких науковців простежується також тенденція до вивчення історії пам'яті та спогадів. Вони репрезентують результати німецького досвіду подолання і опрацювання минулого. Дослідження останніх років відображають прагнення німецьких істориків проаналізувати суспільний досвід правосуддя перехідного періоду і сприйняття денацифікації в розрізі поколінь, окремих соціальних груп. Це дозволяє зробити повну і неупереджену оцінку, зважаючи на хронологічну відстань у більш як півстоліття. Крім того, проблематика повоєнного насилля, характер і механіка повоєнного примусу до трансформації Німеччини стала ще одним з ключових напрямів німецької історіографії.

Інша критична оцінка полягає у тому, що денацифікація не відбулась у форматі Нюрнберзького процесу, а у більш спрощеній процедурі. Локальні судові палати (Spruchkammerm) були в основному неорганізованими, непід- готовленими і часто без належної юридичної підтримки як зі сторони звинувачення, так і обвинуваченого. Принципи права і захисту себе від обвинувачення, що було ціннісним орієнтиром Заходу, фактично демонстрували зовсім інше практичне втілення (Hodenberg, 2018, s. 127-128). Крім того, ганьба і розчарування бути притягнутим до відповідальності за політичні злочини й ідейні гріхи вищого керівництва сприймалися німцями дуже особисто (Schrulle, 2009, s. 501-502). Це відчувалося навіть після завершення денацифікації, а тягар минулого після створення ФРН вдалося подолати шляхом замовчування. Упродовж короткого проміжку часу правосуддя перехідного періоду стало стандартною формулою для визначення таких актів минулого як геноцид, тортури (Rigoll, 2018, s. 259-260). Якщо раніше це більше стосувалося переходу від тоталітаризму до демократії, то власне зараз мова йде про означення значно ширшого масиву злодіянь і болю, які переживає людина, зокрема громадянські конфлікти та інші порушення прав людини. Правосуддя перехідного періоду - це не про короткотерміновий успіх, а гра на перспективу стабільного демократичного розвитку.

Ситуація, яка складається на даний момент у Німеччині ставить більше питань, ніж дає відповідей. За результатами опитувань, проведеними німецьким Фондом Кьорбер, що є платформою для дебатів на політичні теми, менше половини учнів (віком 14-16 рр.), а саме 47%, знають про таке місце, як Аушвіц-Біркенау (Representative Umfrage, 2017). Чи не призведе це до того, що тема нацизму зникне з порядку денного? Негативна тенденція у розумінні власної історії німецькими школярами є і про неї активно говорить Свен Тетцлаф, керівник відділу освіти Фонду.

Горизонти досліджень, створені істориками, філософами, соціологами, політологами дають розуміння того, що денацифікація як тема, елемент історичного процесу вже розглядається в рамках не тільки Німеччини, а держав, які перебувають на порозі складних трансформаційних, ідейних змін. Абсолютизація німецького досвіду, що мав би поширюватися поза межами держави, базується виключно на результатах економічного становища, однак серед сучасників не дискутується проблема активізації правих сил, особливо руху ПЕГІДА (пер. з нім. - PEGIDA - німецький анти-ісламський політичний рух, який відповідає за контроль біженців з країн Близького Сходу в ЄС і захист юдейсько-християнської культури) або партії Альтернатива для Німеччини (пер. з нім. - AfD). Дійсно, ці сили - не нові учасники німецького суспільного і політичного процесів. Зокрема, можна згадати і про Націонал- демократичну партію Німеччини та Республіканську партію Німеччини, які до заборони відкрито сповідували неонацистську ідеологію в 1970-1980-ті роки. В рамках нинішньої історіографічної парадигми виходить, що ПЕГІДА і Альтернатива для Німеччини - другорядний елемент політичного життя, який не має паралелей з минулим, що вкрай дивно.

Найновіші німецькі дослідження розкривають інший погляд на денацифікацію. Професор історії Франк Біес досліджує історію німецького страху і тривоги. Його дослідження спрямоване на аналіз політичного страху, що мав місце у Західній Німеччині, а також почуття невпевненості, яке було поширеним серед суспільства. Він уперше вводить наратив про зв'язок денацифікації, демократизації і німецького страху, який значно загострився в 50-ті рр. (Biess, 2020) Він посилювався спогадами про нацистське минуле німців. Страхи перед ядерною війною, гонкою озброєнь, законом про надзвичайний стан базувалися на страху перед поверненням до мілітаризму і авторитарного режиму. Біес проводить паралель минулого і сучасності, коли позитивний страх за втрату ліберальної демократії може мобілізувати німців у протистоянні із зростанням впливу правого популізму на прикладі руху ПЕГІДА і політичної партії Альтернатива для Німеччини. Такий страх не дозволяє правим отримати більше 15% у німецькому парламенті, що є їхньою верхньої межею, про що свідчать, зокрема останні результати виборів до Бундестагу (Bundestagswahl, 2021).

У рамках сучасного історіографічного дискурсу серед дослідників обговорюються теми національного примирення, розплати, спокути та вибачення. Опубліковані роботи за своїм змістом і наповненням не націлені на кількісні показники результатів денацифікації, радше на аналіз суспільної атмосфери, яка існувала і має місце у ФРН. Показником успішності подолання наслідків тоталітарного режиму є те, чи німці готові і надалі вести діалог про нацистське минуле і яке ставлення молодого покоління до колективної відповідальності. Звісно, 70 років після Другої світової війни - достатньо великий хронологічний відрізок, однак важливо розуміти сприйняття самих німців поза межами власної держави. Чи існує імідж ворога, який ретранслюється на цілу націю - інша проблема, на яку намагаються відповісти німецькі дослідники. В умовах глобалізаційного світу саме політичний імідж часто відіграє значну роль.

Третя хвиля німецького дискурсу, що триває з кінця 90-х років презентує кілька напрямів досліджень. Перший полягає у сприйнятті денацифікації як ключового елементу правосуддя перехідного періоду і основного інструменту трансформації політичного режиму. Інший напрям відображає розуміння денацифікації як засобу національного й особистого примирення на різних рівнях комунікації, що дозволив відновити, однак зі своїми поразками і перемогами втрачені суспільні зв'язки. Все менше досліджень сфокусовано на аналізі політичної історії. На перший план виходять роботи, зосереджені на проблемах вини, травм, страху, які відображають характер суспільної атмосфери, що має місце у ФРН. Крім того, сучасні дослідження досить варіативні, оскільки денацифікація розглядається в контексті окремих процесів, що мали місце в минулому, однак увага на ній акцентується у зв'язку з посиленням радикальних рухів, лівого або правого напрямів.

Висновки

Німецький історіографічний та суспільний дискурс щодо денацифікації відбувався кількома етапами з відповідними особливостями. До 70-х років денацифікація перебувала в полі зору окремих морально- духовних авторитетів, лідерів суспільної думки, ЗМІ, а також громадських організацій. Німці намагалися залишити нацизм за лаштунками повсякденного життя і зайвий раз не згадувати у публічному просторі події останніх років. З 70-х років до середини 90-х років денацифікація стає предметом спеціальних історичних досліджень, зважаючи на те, що ця тема уже не є настільки чутливою і табуйованою, а в населення є внутрішній запит на розуміння і усвідомлення. Серед дослідників формується тенденція до вивчення політичної історії денацифікації, колективних та особистих злочинів. Одним з напрямів досліджень стає розгляд денацифікації в контексті дослідження історії релігії та історії права. Історики вперше використовують такі терміни як «подолання минулого», «переомислення історії». Зміна політичної парадигми в 90-х роках означила новий підхід у вивченні денацифікації. Так, з початком XXI ст. у німецькій історіографії сформувався новий етап в аналізі нацизму. Одним з векторів досліджень стала дискусія не тільки про трансформацію Німеччини з тоталітарної системи на успішну модель демократії, але й можливість апробації окремих механізмів і процедур поза її межами. Інша тенденція, що має місце, полягає у вивченні правосуддя перехідного періоду як складової стабільності політичної системи. Крім того, значний доробок науковців є, насамперед, спеціалізованими та детальними дослідження уже окремих її аспектів, або процесів, які мають похідне значення, зокрема проблеми страху, вини, суспільної атмосфери, колективної вини та особистої відповідальності. Тим не менше, денацифікація не зникає з порядку денного, оскільки все ще ведуться судові процеси над колишніми нацистами, а громадські організації ведуть просвітницьку роботу для ознайомлення та інформування молодого покоління про німецьку історію, що свідчить про політичну відповідальність й існування суспільного запиту щодо розуміння проблем власної історії.

Список використаних джерел і літератури

1. Biess, F. (2020). German Angst: Fear and Democracy in the Federal Republic of Germany (Emotions in History). Oxford Univ PR., 416 p. [in English].

2. Bosch, F. (2019). Zeitenwende 1979: Als die Welt von heute begann. Beck C. H., 512 s. [in German].

3. Bundestagswahl 2021. (2021). Retrieved from https://www.bundeswahlleiter.de/bun- destagswahlen/2021/ergebnisse/bund-99.html [in German].

4. Bungenstab, K.-E. (1968). Die Schulbuchrevision in Der US-Zone Nach 1945 Im Zusammenhang Mit Der Amerikanischen Umerziehungspolitik. K.-E. Bungenstab (ed.). Internationales Jahrbuch Fur Geschichts- Und Geographie-Unterricht. Berghahn Books: Vol. 12, 96-140. Retrieved from http://www.jstor.org/stable/43054311 [in German].

5. Dahrendorf, R. (1965). Gesellschaft und Demokratie in Deutschland. Munchen: R. Piper & Co. Verlag, 516 s. [in German].

6. Deutsche wollen aus Geschichte lernen. (2017). Reprasentative Umfrage der Korber- Stiftung: Vier von zehn Schulern kennen Auschwitz-Birkenau nicht. Retrieved from https:// www.koerber-stiftung.de/geschichtswettbewerb/news-detailseite/deutsche-wollen-aus- geschichte-lernen-1143 [in German].

7. Echternkamp, J. (2003). Nach dem Krieg: Alltagsnot, Neuorientierung und die Last der Vergangenheit 1945-1949. Zurich: Pendo Verlag, 288 s. [in German].

8. Erkenbrecher, A. (2012). A Right to Irreconcilability?: Oradour-sur-Glane, German- French Relations and the Limits of Reconciliation after World War II. Birgit Schwelling (ed.) Reconciliation, Civil Society, and the Politics of Memory: Transnational Initiatives in the 20th and 21st Century. Bielefeld: Transcript Verlag, 167-200. Retrieved from http://www.jstor.org/ stable/j.ctv1xxswv.9 [in English].

9. Franz-Willing, G. (1987). Bin ich schuldig?: Leben und Wirken des Reichsstudentenfuhrers und Gauleiters Dr. Gustav Adolf Scheel 1907-1979; eine Biographie. Druffel-Verlag, 152 s. [in German].

10. Franz-Willing, G. (1991). Umerziehung. Die Nationalisierung besiegter Volker im 20. Jahrhundert. Coburg: Nation Europa Verlag, 270 s. [in German].

11. Franz-Willing, G. (1992). Kriegsschuldfrage der beiden Weltkriege. Rosenheim: DVG - Deutsche Verlagsgesellschaft, 200 s. [in German].

12. Grohnert, R. (1991). Die Entnazifizierung in Baden 1945-1949: Konzeptionen und Praxis der „Epuration“ am Beispiel eines Landes der franzosischen Besatzungszone. Stuttgart: Kohlhammer, 305 s. [in German].

13. Henke, K.-D. (1991). Die Trennung vom Nationalsozialismus. Selbstzerstorung, po- litische Sauberung, “Entnazifizierung”, Strafverfolgung. K.-D. Henke., H. Woller (eds.). Politische Sauberung in Europa. Die Abrechnung mit Faschismus und Kollaboration nach dem Zweiten Weltkrieg. Munchen: Deutscher Taschenbuch Verlag, 21-83. [in German].

14. Hodenberg, von C. (2018). Das andere Achtundsechzig: Gesellschaftsgeschichte einer Revolte. Munchen: C. H. Beck-Verlag, 250 s. [in German].

15. Holl, K. (1988). Pazifismus in Deutschland. Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 275 s. [in German].

16. Jaspers, K. (1946). Die Schuldfrage. Heidelberg: Lambert Schneider, 105 s. Retrieved from https://docplayer.org/47099103-Karl-jaspers-die-schuldfrage.html [in German].

17. Jenke, M. (1967). Die nationale Rechte: Parteien, Politiker, Publizisten. Frankfurt am Main: Buchergilde Gutenberg, 227 s. [in German].

18. Knapp, M. (1972). Amerikanische Besatzungspolitik in Deutschland. M. Knapp (ed.). Politische Vierteljahresschrift. Nomos Verlagsgesellschaft, 13(4), 599-610. Retrieved from http://www.jstor.org/stable/24195782 [in German].

19. Krieger, W. (1987). General Lucius D. Clay und die Amerikanische Deutschlandpolitik, 1945-1949. Stuttgart: Klett-Cotta, 560 s. [in German].

20. Lange-Quassowski, J.-B. (1972). Die Umerziehungspolitik der Amerikanischen Besatzungsmacht. J.-B. Quassowski (ed.). Politische Vierteljahresschrift. Nomos Verlagsgesellschaft:, 13(2), 294-296. Retrieved from http://www.jstor.org/stable/24193967 [in German].

21. Matz, E. (1969). Die Zeitungender US-Armee fur die deutsche Bevolkerung (1944-1946). Munster: C.J Fahle, 174 s. [in German].

22. Meyn, H. (1965). Die Deutsche Partei: Ursachen Des Scheiterns Einer National- Konservativen Rechtspartei Im Nachkriegsdeutschland. H. Mein (ed.). Politische Vierte- ljahresschrift. Nomos Verlagsgesellschaft, 6(1), 42-57. Retrieved from http://www.jstor.org/ stable/24193350 [in German].

23. Moisel, C. (2004). Frankreich und die deutschen Kriegsverbrecher: Politik und Praxis der Strafverfolgungnach demZweiten Weltkrieg. Gottingen: Wallstein Verlag, 288 s. [in German].

24. Niethammer, L. (1972). Entnazifizierung in Bayern: Sauberung und Rehabilitierung unter amerikanischer Besatzung. Frankfurt am Main: S. Fischer, 710 s. [in German].

25. Niethammer L. (1982). Die Mitlauferfabrik: die Entnazifizierung am Beispiel Bayerns. Berlin: Dietz, 710 s. [in German].

26. Rauh-Kuhne, С. (2004). Life Rewarded the Latecomers - Denazification During the Cold War. D. Junker (ed.). The United States and Germany in the Era of the Cold War, 19451990. Cambridge University Press, 65-72. [in English].

27. Ridder, H. (1969). Zur Verfassungsdoktrin Des NS-Staates. Kritische Justiz. Nomos Verlagsgesellschaft, 2(3), 221-243. Retrieved from http://www.jstor.org/stable/23984583 [in German].

28. Rigoll, D. (2018). From Denazification to Renazification? West German Government Officials after 1945. C. Erlichman, C. Knowles (eds.). Transforming Occupation in the Western Zones of Germany Politics, Everyday Life and Social Interactions, 1945-1955. Bloomsbury Publishing, 251-271. [in English].

29. Salomon, von E. (1951). Der Fragebogen. Hamburg: Rowohlt Verlag, 807 s. Retrieved from https://archive.org/details/derfragebogen0000salo [in German].

30. Schrober, U. (2012). Franco-German Rapprochement and Reconciliation in the Ecclesial Domain: The Meeting of Bishops in Buhl (1949) and the Congress of Speyer (1950). B. Schwelling (ed.). Reconciliation, Civil Society, and the Politics of Memory: Transnational Initiatives in the 20th and 21st Century. Bielefeld: Transcript Verlag, 143-166. Retrieved from http://www.jstor.org/stable/j.ctv1xxswv.8 [in English].

31. Schrulle, H. (2009). Entnazifizierung und demokratischer Neuanfang. H. Schrulle (ed.). Verwaltung in Diktatur und Demokratie: Die Bezirksregierungen Munster und Minden/Det- mold von 1930 bis 1960 (Forschungen zur Regionalgeschichte). Verlag Ferdinand Schoningh, 465-532. Retrieved from https://brill.com/view/book/9783657765935/B9783657765935_ s009.xml [in German].

32. Strafiner, V. (2009). Versohnung und Vergangenheitsaufarbeitung. Ein Vorschlag zur Begriffsbestimmung und Konzeptualisierung. G. Pickel, S. Pickel, S. Schmidt (eds.). Amnesie, Amnestie oder Aufarbeitung? Zum Umgang mit autoritaren Vergangenheiten und Menschenrechtsverletzungen. Wiesbaden, 23-36. [in German].

33. Vollnhals, C. (1991). Entnazifizierung. Politische Sauberung und Rehabilitierung in den vier Besatzungszonen 1945-1949. Munchen: Deutscher Taschenbuch Verlag, 359 s. [in German].

34. Vollnhals, С. (1988). Die evangelische Kirche nach dem Zusammenbruch: Berichte aus- landischer Beobachter aus dem Jahre 1945. Gottingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 23-36. [in German].

35. Vollnhals, С. (1989). Evangelische Kirche und Entnazifizierung 1945-1949: Die Last der nationalsozialistischen Vergangenheit. Munchen: Oldenbourg, 308 s. [in German].

36. Vollnhals, С. (2005). Persilscheine fur Nazis: Protesten aller Richtungen bekampften die Entnazifizierung und diffamierten ihre Befurworter, 6(8). Zeitzeichen, 17-20. [in German].

37. Wienand, C. (2012). From Atonement to Peace?: Aktion Suhnezeichen, German-Israeli Relations and the Role of Youth in Reconciliation Discourse and Practice. B. Schwelling (ed.).

38. Reconciliation, Civil Society, and the Politics of Memory: Transnational Initiatives in the 20th and 21st Century. Bielefeld: Transcript Verlag, 201-236. Retrieved from: https://www.jstor. org/stable/j.ctv1xxswv.10 [in English].

39. Wilke, J. (2005). Die Fernsehserie «Holocaust» als Medienereignis. Historical Social Research: Historische Sozialforschung, 30(4), 9-17. Retrieved from http://www.jstor.org/ stable/20762072 [in German].

40. Wir bitten um Frieden - zur Geschichte von Aktion Suhnezeichen Friedensdienste. (2021). Retrieved from https://www.asf-ev.de/ueber-uns/geschichte [in German].

Размещено на Allbest.ru