Інженерно-технічних кадрів у 1920 - на початку 1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інженерно-технічних кадрів у 1920 - на початку 1930-х рр.

Кукса Олександр - кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії білоруської державності Білоруського національного технічного університет Інститут промисловості БРСР та проблеми підготовки

Анотація

Мета дослідження - на основі вперше введених у науковий обіг архівних документів розкрити проблеми становлення вищої технічної освіти в Республіці Білорусь. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об'єктивності, системності, а також на використання методів аналізу і синтезу, проблемно-хронологічного, історико-порівняльного. Наукова новизна полягає у тому, що вперше розкривається роль Науково-дослідного інституту промисловості БРСР в створенні власної бази підготовки інженерно-технічних кадрів в Білорусі. Висновки. Закладені основи становлення вищої технічної освіти в Білорусі в грудні 1920 р. дали надію на створення власної бази з підготовки національних інженерно-технічних кадрів у Білоруському державному політехнічному інституті (далі - БДПІ). Створені і діючі середні індустріальні навчальні заклади перестали задовольняти зростаючий попит підприємств. Новий етап в історії підготовки національних індустріальних кадрів розпочався тільки в 1930 р. На цьому етапі проблеми проведення колективізації та індустріалізації значно актуалізували питання створення центру з вирішенню питань в галузі техніки і сучасних технологій. Спроба уряду піти по шляху найменш затратного і найбільш швидкого вирішення даної проблеми за рахунок створення Інституту промисловості БРСР виявилася невдалою у зв'язку з низкою проблем, серед яких найбільш гострим питанням була відсутність освітнього закладу з підготовки інженерних кадрів. Зіткнувшись з цією проблемою, Інститут промисловості виступив ініціатором і організатором відродження вищого технічного закладу в Білорусі - БДПІ. На цьому шляху великі надії покладалися на КПІ, який ще Д.І. Менделєєв називав кращим технічним закладом Російської імперії.

Ключові слова: технічна освіта, інженерні кадри, Інститут промисловості БРСР, Білоруський державний політехнічний інститут, Білоруський національний технічний університет.

Abstract

INSTITUTE OF INDUSTRY OF THE BSSR AND PROBLEMS OF TRAINING OF ENGINEERING-TECHNICAL CAREER PERSONNEL IN 1920-1930

KUKSA Оlеksandr - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of Department of History of the Belarussian State of the Belarussian National Technical University

The study aims to reveal the problem of the formation of higher technical education in the Republic of Belarus based on archival documents introduced into scientific circulation for the first time. The research methodology is based on the principles of historical method, objectivity, consistency and on the usage of methods such as analysis and synthesis, problem- chronological and historical-comparative. The scientific novelty lies in revealing the role of the Research Institute of Industry of the BSSR in creating its own base for training of engineering and technical personnel in Belarus for the first time. Conclusions. The laid foundation for the formation of higher technical education in Belarus in December 1920 gave hope for the creation of its own base for the training of national engineering and technical personnel at the Belarusian State Polytechnic Institute (hereinafter - BSPI). Established and operated secondary industrial educational institutions stopped satisfying the growing demand of enterprises. A new stage in the history of training of national industrial personnel began only in 1930. At the given stage, the problems of collectivization and industrialization have significantly raised the issue of creating a center for dealing with problems in the fields of engineering and in high technology. The attempt of the government to embark on a course of the least costly and the quickest solution to this problem through the establishment of the BSSR the Institute of Industry was unsuccessful due to several problems, most acute, which was the lack of an engineering-training institution. Having rubbed up against this problem, the Institute of Industry initiated and organized the revival of the highest technical institution in Belarus - BSPI. In this way, high expectations were put on KPI, which D. I. Mendeleev called the best technical institution of the Russian Empire.

Key words: technical education, engineering personnel, Institute of Industry of the BSSR, Belarusian State Polytechnic Institute, Belarusian National Technical University.

Постановка проблеми

На сьогоднішній день уявити собі систему освіти в Білорусі без Білоруського національного технічного університету (далі - БНТУ) практично неможливо. Але, як це і буває в історії, так було не завжди. У 20-х роках минулого століття був момент, коли білоруському уряду, в силу катастрофічного становища в країні, довелося поставити на чашу терезів існування технічної і гуманітарної освіти. У той момент вибір залишився за гуманітарним вишом - Білоруським державним університетом (далі - БДУ). Але як виявилося без інженерних кадрів неможливо побудувати процвітаюче суспільство. Доля країн без сучасних знань в області техніки і технологій - це відстаюча модель економіки, придаток до більш успішних країн світу. Продаж лісу і продукції аграріїв навіть в ті роки могли забезпечити тільки мізерне існування громадян країн, вимушених розвивати цей сектор економіки.

Аналіз джерел та останні дослідження

інженерний технічний кадри білорусь

Винесена на загал тема на сьогоднішній день мало вивчена у вітчизняній науці Республіки Білорусі. В білоруській історіографії значу частину робіт з історії підготовки інженерно- технічних кадрів складають статистичні матеріали, ювілейні та узагальнюючі праці. Серед сучасних робіт з історії розвитку технічної освіти в Білорусі виділяються індивідуальні праці К. І. Баландіна (2015, 2020), О. М. Кукси (2011, 2015), колективні - К. І. Баландіна і О.М. Кукси (2015, 2020), С. В. Харитончика, О. Г. Воробйова, А. А. Кологривко і О. М. Кукси (2020). У них розкриваються основні моменти зародження вищої технічної освіти, створення матеріальної та науково-лабораторної бази, специфіки навчання студентів та досягнень викладачів. Досить значний масив документів зберігається в архівах Республіки Білорусі. Автором вперше вводяться в науковий обіг матеріали Національного історичного архіву Білорусі (1 фонд), Національного архіву Республіки Білорусі (3 фонди) та Державного архіву Мінської області (1 фонд). На сьогоднішній день тематика історії створення, становлення та розвитку Інституту промисловості БРСР ще не розроблена. Спеціальні роботи з історії цього закладу відсутні. У той же час він мав значний вплив на розвиток та закладення наукової бази в промисловості Білорусі, підготовку інженерних фахівців та спеціалістів вищої кваліфікації. Автор також вперше вводить в науковий обіг матеріали Білоруського державного архіву науково-технічної документації (1 фонд), які розкривають роль даного закладу у закладенні основ підготовки інженерно-технічних кадрів. Окремі матеріали містить тогочасна періодика. Щодо існування і діяльності Інституту промисловості БРСР поодинокі звістки містяться у довідковій та енциклопедичній літературі.

Мета дослідження - на основі вперше введених у науковий обіг архівних документів розкрити проблеми становлення вищої технічної освіти в Білорусі.

Виклад основного матеріалу

Основи технічної освіти в Білорусі були закладені ще в царській Росії, коли почали відкриватися ремісничі училища. На базі Мінського ремісничого училища в 1918 р. започаткували

Політехнікум, який в 1920 р. здобув статус технічного закладу вищої освіти (Баландин, Кукса, 1, 2010. с. 7). З відкриттям Білоруського державного політехнічного інституту в нього потягнулися представники місцевого населення, які не змогли в роки революцій, воєн і розрухи продовжити своє навчання в інших містах. Білоруські діти отримували інженерну освіту у провідних технічних закладах Бельгії, Франції, Німеччини, Польщі, України та Росії (НИАБ, ф. 3071, оп. 1, спр. 11, арк. 19).

Зародження вищої технічної освіти в Білорусі проходило в складних історичних умовах. В межах урізаної територіально, зруйнованої і знекровленої війнами Радянської Соціалістичної Республіки Білорусі (згодом - Білоруська Радянська Соціалістична Республіка) у 1920 р. в Мінську почав роботу БДПІ на чолі з першим ректором Н.К. Ярошевичем, а в 1921 р. - започаткували БДУ. На урочистому відкритті БДУ звучали вітання від представників БДПІ. Перший ректор БДУ В.І. Пічета, викладаючи історію Білорусі в БДПІ, дуже тепло відгукувався про студентів технічного ЗВО, відзначаючи їх працьовитість і старанність в науках (Кукса, 2011, с. 48).

Під тиском зовнішніх факторів керівництву РСРБ довелося в 1922 р. піти на реорганізацію БДПІ, призупинивши, таким чином, на 10 років процес підготовки інженерних кадрів в Білорусі (Кукса, 2015, с. 103). Проіснувавши декілька років, БДПІ було зачинено і підготовка кадрів з вищою технічною освітою в Білорусі не проводилась. Відсутність втузів привела до величезного відтоку робітничих кадрів з Білорусі. За даними Комісаріату освіти у 1930 р. практично 70% випускників фабрично-заводських установ, які давали право вступати до технічних закладів вищої освіти, виїхали на навчання в Росію і Україну. ЗВО Ленінграда змушені були навіть давати оголошення в білоруських газетах про те, що вони не зможуть прийняти всіх бажаючих. При цьому на тлі великих недоборів в технікуми Білорусі, в середні спеціальні політехнікуми завжди був високий конкурс.

У лютому 1929 р., в розпал індустріалізації, виявилося, що для БРСР просто життєво необхідно відновити підготовку інженерних кадрів. Правда, спочатку уряд цікавився лише будівельниками і дорожниками. Тоді загальновизнаною думкою було те, що якісні житло і дороги - це один з перших показників рівня життя в країні. Більш масштабні проекти з відродження вишу політехнічної спрямованості не розглядалися в силу ряду об'єктивних причин: відсутності спеціальних будівель і лабораторій, науково-технічного і професорсько-викладацького складу, кадрів підготовлених абітурієнтів. Під впливом цих обставин спочатку було прийнято рішення піти по шляху, по якому вже працювали Росія, Україна та інші радянські республіки. Для отримання необхідного результату в максимально стислі терміни передбачалося створити ударні науково-проектні організації, які на першому етапі змогли б обслуговувати всі галузі промисловості країни (Баландин, Кукса, 2010, с. 10).

У 1928 р. після розгляду доповіді про науково-дослідну діяльність в БРСР було прийнято рішення про заснування упродовж найближчої п'ятирічки Інституту для вивчення промисловості. Причини таких рішень заступником голови Вищої Ради Народного Господарства (далі - ВРНГ) БРСР В.С. Натансоном пояснювалися тим, що Інститут білоруської культури дещо «замкнувся в собі і мало пов'язаний з промисловістю». На його думку Главхім повинен був також врахувати те, що «БРСР в найближчі чотири роки не зможе зі своїх втузів отримати потрібні кадри для білоруської промисловості і тому йому слід у своїх планах врахувати необхідність дати Білорусії шляхом перерозподілу відсутні кадри» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 8, арк. 63).

У березні 1929 р. в Мінську був відкритий Науково-дослідний інститут (далі - НДІ) промисловості при Раді Народних Комісарів (далі - РНК) БРСР. З бюджету країни на цей проект передбачалося виділення значної суми (НАРБ, ф. 6, оп. 1, спр. 1, арк. 98). Науковим працівникам готові були платити серйозні за мірками навіть СРСР зарплати, але організатори зіткнулися з однією непереборною, як пізніше виявилося, проблемою. Ініціатори будь-якого нового проекту на своєму шляху зустрічають шерег проблем. Справа нова, ніхто не знає з чого почати, яким шляхом йти, кого залучати, хто дасть той результат, якого всі очікують. Ряд моментів поступово було вирішено, але відсутність місцевих кадрів висококласних інженерів, як, виявилося, було неможливо поповнити навіть за рахунок союзних республік.

На першому організаційному етапі Інститут промисловості підпорядковувався безпосередньо РНК БРСР. Питання стояло на контролі у члена РНК і голови ВРНГ БРСР С.Б. Карпа, а пізніше Г.П. Грицкевича. Через декілька місяців НДІ промисловості перейшов повністю у підпорядкування ВРНГ БРСР. Організаційний комітет очолив В.М. Строковський, який провів всю підготовчу роботу. У жовтні 1930 р. директором НДІ був призначений С.З. Слонім, який до цього обіймав посаду заступника народного комісара освіти БРСР (НАРБ, ф. 205, оп. 1, спр. 15, арк. 3). Однак, не зважаючи на всі зусилля, справа практично не зрушилася з місця. Ситуація з питанням організації НДІ промисловості та вищої технічної освіти в БРСР різко покращилася лише після появи в Мінську професора Київського інституту народного господарства Н.С. Середи.

На ім'я голови комісії з організації НДІ промисловості Білорусі 6 вересня 1929 р. надійшла заява професора Н.С. Середи, у якій він запропонував свої послуги з організації цього інституту в якості заступника директора і керівника секції лісової та деревообробної промисловості або секції енергетики. Він аргументував це тим, що «з роботою [він] знайомий, так як будучи головою НТС України лісової та деревообробної промисловості працював по організації в Україні НДІ деревини, а також перебуваючи членом колегії Київського відділу НТУ ВСНГ ознайомився з організацією інститутів - торф'яного, енергетики, силікатів, цукрового, механізації та машинізації сільського господарства і до того ж зібрав положення і оплату робіт цих інститутів» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 9, арк. 119).

Н.С. Середа готовий був приступити до роботи вже наприкінці вересня, але до 22 жовтня 1929 р. це питання не вирішилося. Він повідомляв з Києва В.М. Строковському, що не може переїхати до Мінська, так як він не був забезпечений помешканням, а жити з сім'єю в готелі він не хотів. У листі ін. також писав, що «питання про мій переїзд звичайно термінове так як в цьому зацікавлений і Університет, тому що там скоро потрібно було б почати читати лекції, потім потрібно просувати справи інституту, тому що без цього справа буде просуватися повільно. У газетах мають з'явитися статті про його завдання, структуру та план робіт» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 9, арк. 122). За час свого тижневого перебування в Мінську Н.С. Середа склав план роботи інституту, який під час від'їзду В.М. Строковського в Москву передав Г.П. Грисевичу.

В уряді і в організаційному комітеті розуміли, що без налагодження системи підготовки інженерних кадрів в Білорусії широко розгорнути роботу НДІ промисловості буде неможливо. Організатори НДІ промисловості почали настійливо вимагати від уряду і Народного комісаріату освіти БРСР негайного відкриття технічного закладу вищої освіти. Створена при Наркомосвіти комісія запропонувала відкрити втуз в Гомелі і почали там проводити організаційні заходи, призначивши ректором місцевого партійного робітника Я.З. Куницю (НАРБ, ф. 210, оп.1, спр. 11, арк. 5). Такий хід подій не влаштовував організаторів НДІ промисловості, так як професор Н.С. Середа вважав, що Політехнічний інститут та Інститут промисловості повинні були розмістися на одній території. На думку Н.С. Середи це дозволило б створити закритий цикл: від підготовки інженерних кадрів до реалізації новаторських ідей на виробництві. При цьому БДПІ відводилася роль підготовки місцевих кадрів і створення науково-лабораторної бази, а Інституту промисловості - відбору кращих випускників, підготовки через аспірантуру наукових кадрів, розробки нової техніки і технологій, вивчення природних ресурсів і перспективних напрямків у промисловості. Під тиском НДІ промисловості справа організації втузу була передана ВРНГ БРСР і місцем відкриття був визначений Мінськ. Ректор Білоруського державного політехнічного інституту Я.З. Куниця був переведений в Мінськ і введений до складу співробітників ВРНГ БРСР у квітні 1930 р.

10 жовтня 1929 р. Н.С. Середа представив в комітет з організації НДІ промисловості свої пропозиції про план роботи на 1929-1930 рр. На його думку НДІ промисловості Білорусії в своїй роботі повинен був мати найтісніший зв'язок з промисловістю, але в той же час працювати «над вирішенням питань, висунутих ним самим, що мають актуальне значення і в даний час для нашої промисловості і з метою раціоналізації виробництва, розвитку нових підприємств на білоруській сировині або ж може послужити надалі з метою реорганізації та реконструкції білоруської промисловості у зв'язку з новими досягненнями і відкриттями» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 8, арк. 228). Велика увага приділялася і підготовці інженерних кадрів вищої кваліфікації, у зв'язку з чим були розроблені плани набору в аспірантуру.

Враховуючи відсутність місцевих інженерних кадрів і підготовки їх у Білорусі, професор Н.С. Середа, користуючись особистими зв'язками, активно проводив роботу із залучення фахівців з українських вишів. Він написав листи ректору і кожному декану Київського політехнічного інституту (далі - КПІ) 31 січня 1930 р. про потребу Інституту промисловості РНК БРСР в інженерах у різних галузях із зазначенням умов проживання та оплати. Ректорат КПІ підтримав цю ініціативу і звернувся 2 лютого 1930 р. до Народного комісаріату праці з пропозицією направити 30 випускників хімічного, механічного та електротехнічного факультетів до Мінська. З Харкова надійшов дозвіл на направлення в НДІ промисловості БРСР 15 випускників. Директор НДІ передав в ректорат КПІ на дорожні витрати 1 125 руб. з розрахунку, що цього буде достатньо 15 інженерам на проїзд з Києва до Мінська.

Велика надія організаторами НДІ промисловості БРСР і БДПІ покладалася на білоруські студентські земляцтва в Ленінграді, Москві та Києві. Земляцтва створювалися Центральним бюро пролетарського студентства (далі - ЦБ Пролетстуд) і фінансувалися Народним комісаріатом освіти БРСР. Більш масовим було білоруське студентське земляцтво в Москві, на яке в 1928-1929 навчальному році ЦБ Пролетстуд виділив 11 640 руб., значно меншим було земляцтво в Києві - його бюджет визначався всього в 1 735 руб. Проте, в процесі створення БДПІ, саме Київське земляцтво надало найбільшу підтримку і сприяння (НАРБ, ф. 210, оп. 1, спр. 9, арк. 11).

Завдяки організаційній підтримці правління Київського білоруського земляцтва (очолював В. Чунаєв) у січні 1930 р. Н.С. Середа відвідав Київ напередодні випуску, де провів бесіди з деканами і проректорами, а також зустрівся з студентами, які бажали отримати направлення до Мінська. Завдяки проведеній роботі в Мінськ були направлені інженери-технологи В.В. Жуков, Л.М. Любіч, Д.П. Лященко, інженер-електрик Д.І. Калмиков, інженер-механік Г.А. Шварцман, інженери-хіміки А.Б. Генін, І.П. Стельмах, Л.К. Кац, І.М. Дубінський. Не всі правда доїхали, але частина з них залишилася працювати в Мінську.

Керівництво БРСР робило все можливе для того, щоб НДІ промисловості почав працювати повноцінно. Висококваліфікованим кадрам обіцяли забезпечити досить добрі умови в Мінську. У відповідь на лист професора КПІ М.М. Орлова, завідувач організаційним сектором Н.С. Середа відповів, що «Інститут промисловості може надати Вам: 1) завідування секцією хімічної переробки деревини і штучного шовку з окладом 350 рублів на місяць або 2) завідування секцією текстильної з окладом 400 рублів. Крім того, Вам буде надано читання лекцій в Мінському політехнічному інституті з оплатою 300-400 рублів. Політехнічний інститут та Інститут промисловості після побудови нових спеціальних будівель для Інституту будуть перебувати на одній території, мати одні загальні напівзаводські установки» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 47, арк. 259), мотивуючи тим самим, що це буде дуже зручно для суміщення роботи в двох місцях. У той час інженер в Білорусії в середньому отримував в місяць від 85 до 200 руб., а у студента БДУ стипендія складала 19 руб. У той же час селяни працювали за трудодні, віддаючи свою продукцію за безцінь. Завдяки, практично каторжній праці, селянка могла заробити за місяць на заготовці торфу бл. 10 руб.

5 січня 1930 р. Н.С. Середа повідомляв професору КПІ Т.Т. Усенку у відповідь на його лист з питань організації інституту, що в Мінську з 1930/31 н.р. відкривається Політехнічний інститут, який буде знаходитись в найтіснішому зв'язку з Інститутом промисловості і навіть на одній території, а «тому пи-тання про сумісництво в Інституті промисловості і Політехнічному Інституті само собою вирішується. Моральні умови в Білорусії для роботи надзвичайно хороші. Тут дуже добре ставлення до фахівців, є можливість вільно працювати і проявити себе в роботі» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 49, арк. 159).

У відповідь на запит професора Київського інституту народного господарства М.М. Григор'єва про умови роботи в НДІ промисловості БРСР Н.С. Середа в січні 1930 р. повідомляв, що «навантаження по інституту у Вас буде достатнє. Точно зараз встановити важко, так як це питання потрібно буде на місці з Вами регламентувати після того, як ви приступите до роботи і дивлячись за обставинами справи. По університету та Політехнічному інституту Ви може мати повне штатне навантаження. В Інституті промис-ловості ставка 350 руб. Білоруська мова дуже мало відрізняється від української і тому Вам до неї абсолютно легко буде за півроку звикнути. Звичайно через рік-два Вам доведеться перейти на читання лекцій білоруською мовою» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 49, арк. 159).

Остання умова, а також репресії серед української інтелігенції, що почалися в березні 1930 р. у справі «Спілки визволення України», а також взятий курс на підготовку вузьких фахівців, що призвело до дроблення вишів і спеціальностей, призупинили рішення київських фахівців перебратися до Мінська. Так, М.М. Григор'єв у своїй відповіді вказував на те, що поки дати гарантій не може, так як питання про «реконструкцію наших вузів і питання про київські вузи вирішиться до 15 квітня в Москві. Ось після цього моменту я більш-менш буду знати про себе або... не буду знати. Дійсно - це тепер так з усіма нашими професорами, бо ніхто не знає, який ВУЗ і якої при цьому конструкції буде в Києві». По закінченні даного терміну він, на наполегливі запрошення з боку Н.С. Середи, у своєму листі від 14 червня 1930 р. разом з вибаченнями, за таке довге мовчання, пов'язане з надмірною завантаженістю роботою, а також «дуже тривалою кризою з реформою наших вузів і створене з цим невизначене положення викладацького персоналу, в тому числі і мене, змушує сидіти в Києві і з'ясовувати своє подальше становище» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 49, арк. 184).

У підсумку цієї реформи КПІ був розділений на ряд карликових інститутів, які повинні були відповідати обраному в СРСР курсу на вузьку профілізацію. Наказом ВРНГ СРСР №1240 від 17 квітня 1930 р. на базі КПІ було створено 8 самостійних галузевих інститутів (Как менялось название нашего университета).

Ця тенденція не пройшла повз Білорусі. У червні 1930 р. почалися масові арешти представників білоруської інтелігенції у співзвучній справі з українським процесом «Союз визволення Білорусії». Основною жертвою стала Горецька сільськогосподарська академія, яка була розділена на десяток інститутів. Торкнулася вона і БДУ, зі складу якого також були виділені педагогічний, медичний та економічний інститути. Відновлений в цей час БДПІ був розділений також на самостійні установи: будівельний, енергетичний, механіко-машинобудівний і торф'яний інститути.

Тим не менш, справа з пошуку кадрів для Інституту промисловості продовжувалась не дивлячись ні на які перешкоди. 10 травня 1930 р. пройшло засідання правління Київського білоруського земляцтва, на якому був присутній від НДІ промисловості БРСР Н.С. Середа. На порядку денному стояло питання про кадри для БРСР, з яким виступив Н.С. Середа. Після обговорення питання було прийнято ряд конструктивних рішень, спрямованих на виконання цього запиту, зокрема, «у майбутній випуск вузів вважати необхідним вербування вести з розрахунком висунення студентів по вертикалі - КПІ, КІІПСа, КІНХа, ІНО (хімфак); вважати за необхідне порушити питання через відповідні партійні органи (оскільки мова йде про членів партії) про відрядження на роботу в БРСР випускників КПІ; у зв'язку з майбутнім випуском у вузах (15.05.1930) взяти участь у випуску позавузівської газети з метою популяризації проведеної правлінням земляцтва роботи з підбору кадрів» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 50, арк. 57).

19 травня 1930 р. Нарком праці БРСР М.П. Гнилякевич і голова РНК БРСР Г.П. Грисевич звернулися в Наркомат праці СРСР з проханням відносно виділення нарядів для підбору кадрів для НДІ промисловості БРСР: «Відкритий нещодавно в Мінську при Раднаркомі БРСР НДІ промисловості зараз організовується. Інститут охоплює всі галузі промисловості БРСР, а тому для роботи у себе потребує великої кількості фахівців за різними спеціальностями. У БРСР немає спеціальних вищих навчальних закладів, звідки можна було б почерпати необхідні кадри для інституту, а тому Інститут промисловості повинен шукати потрібних йому фахівців з вищих навчальних закладів по УРСР і РРФСР. Як з'ясовано, з київських вузів є зараз мож-ливість отримати деяку кількість фахівців для роботи в Інституті промисловості. Справжнім просимо Наркомпраці СРСР видати наряди на посилку фахівців в Інститут промисловості для роботи, що закінчують зараз вузи в м. Києві» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 47, арк. 186). На документі є позначка про передбачувані операційні витрати в 500 руб. земляцтву в Києві і 1 200 руб. організаторам НДІ промисловості БРСР.

Проведена робота Н.С. Середою викликала деяку зацікавленість і у випускників вишів різних спеціальностей. 28 травня 1930 р. в НДІ промисловості надійшов лист від випускника господарського ухилу факультету радянського будівництва Київського інституту народного господарства Меримського: «Прошу вас прийняти мене в якості аспіранта по кафедрі економіки праці в Інститут промисловості, тому що я бажаю працювати на науково-дослідній роботі в Білорусії і спеціалізуватися по вищевказаній кафедрі. Зокрема, з економікою Білорусії знайомий як керівник економічного гуртка Київського білоруського земляцтва» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 48, арк. 97). Робота земляцтва тривала і далі, про що свідчить телеграма С.З. Слоніма від 5 травня 1931 р. на ім'я В. Чунаєва «за нарядом НКТ нам потрібні фахівці кераміки по в'язким речовинам, по склу і енергетиці. Інших фахівців нам не потрібно» (БДАНТД, ф. 55, оп. 4 уд., спр. 101, арк. 114).

З подачі Н.С. Середи структура, навчальні програми та методики викладання переймалися в інститутів України. Одними з перших наукові посади зайняли випускники ведучих українських ЗВО. Але призначеному в квітні 1930 р. ректором БДПІ Я.З. Куниці не вдалося, в силу об'єктивних причин, налагодити освітній процес. Серйозно змінилася і політична кон'юнктура в галузі вищої освіти в СРСР. У країні був узятий курс на підготовку вузьких фахівців в профільних інститутах. З причини цього спроба відродження вищої технічної освіти в 1930 р. пішла по шляху не відродження єдиного БДПІ, а по шляху створення окремих інститутів (Харитончик, Воробъёв, Кологривко, Кукса, 2020, с. 8).

Кадровий голод на фахівців-інженерів у Білорусі був настільки сильним, що ставив під загрозу існування самого НДІ промисловості. У зв'язку з цим професор Н.С. Середа доклав максимальних зусиль для того, щоб закласти міцну базу під відроджуваний БДПІ. Саме він став натхненником і організатором будівництва політехнічного кампусу, який спочатку планувався для НДІ промисловості, Академії Наук і БДПІ, як спільної території з навчальними корпусами, лабораторіями і, головне, кадрами. Він брав участь у роботі комісії з розпланування забудови в районі Комаровки (в той час околиця м. Мінська), визначивши місце розміщення майбутніх навчальних корпусів БДПІ. На його думку, саме цей район повинен був стати центром науково-технічної революції в Білорусі. Він домігся залучення міського архітектора Г.Л. Лаврова, фінансування і початку будівництва навчальних корпусів БДПІ в 1932-1934 рр. Реалізація цих проектів, правда, стала заслугою вже призначеного директором НДІ промисловості БРСР в жовтні 1930 р., колиш-нього проректора БДУ і заступника Народного комісара освіти С.З. Слоніма.

У грудні 1932 р. в СРСР діаметрально протилежно змінилася політика в галузі вищої освіти. Політика з дроблення вишів була визнана неспроможною, підготовка фахівців вузького профілю дала неякісних фахівців, у чому звинуватили керівників на місцях і оголосили курс на відновлення великих наукових центрів. У 1933 р. роздроблені до цього технічні заклади були об'єднані у єдиний Білоруський державний політехнічний інститут, який широко відчинив свої двері для абітурієнтів (Баландин, 2020, с. 19).

Призначений в липні 1933 р. ректором БДПІ С.Г. Лисов отримав недобудовані будівлі. Довелося докласти багато зусиль для того щоб з'явилися вікна, двері і паркетна підлога. Ще більш складніше стояла справа з обладнанням навчальних аудиторій, методичних кабінетів, лабораторій... але найголовніше полягало в тому, що вже в цей рік вища технічна освіта нарешті твердо стала на шлях свого славного розвитку. Випускники БДПІ дозволили Білорусі ще більше наростити свій промисловий потенціал і вийти в число лідерів серед республік СРСР, як по продукції, що випускається, так і за якістю життя населення. Рівень і якість підготовки фахівців в БДПІ стали запорукою переходу Білорусі на індустріально-інформаційний етап розвитку.

Висновки. Таким чином, становлення вищої технічної освіти в Білорусі співпало з труднощами становлення державності, формування території, наповнення бюджету, які ускладнювалися внутрішніми проблемами, в зв'язку з чим після відкриття БДПІ в грудні 1920 р., новий етап історії почався лише в 1930 р. На цьому етапі проблеми проведення колективізації і індустріалізації значно актуалізували питання створення центру з вирішення питань в області техніки і сучасних технологій. Спроба уряду піти по шляху найменш затратного і найбільш швидкого вирішення даної проблеми за рахунок створення Інституту промисловості БРСР виявилася невдалою у зв'язку з цілим рядом проблем, серед яких виділялося питання відсутності закладу освіти з підготовки інженерних кадрів. Зіткнувшись з цією проблемою, Інститут промисловості виступив ініціатором і співорганізатором відродження технічного закладу вищої освіти в Білорусії - БДПІ. На цьому шляху великі надії покладалися на КПІ, який ще Д.І. Менделєєв називав кращим технічним закладом Російської імперії.

Список використаних джерел і літератури:

Баландин, К. И. (2020). БНТУ 100 лет истории. Минск: БНТУ 244 с.

Баландин, К. И., & Кукса, А. Н. (2010). Первые шаги к высшему техническому образованию в Белоруссии. Вестник БНТУ, (1), 5-11.

Баландин, К. И., & Кукса, А. Н. (2010). БПИ: на пути реорганизации и становления. Вестник БНТУ, (3), 5-10.

Белорусский государственный архив научно-технической документации.

Государственный архив Минской области.

Как менялось название нашего университета. URL: kpi.ua/ru/history (дата звернення 14.12.2020)

Кукса, А. Н. (2011). Н.К. Ярошевич - первый ректор БГПИ. Минск: БГАТУ 88 с.

Кукса, А. Н. (2015). Создание первого технического вуза и проблемы высшей школы в Беларуси в 1920-1925 гг. Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. наук. пр.: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету, (26), 101-103.

Национальный архив Республики Беларусь.

Харитончик С. В., Воробъёв А. Г., Кологривко А. А., Кукса А. Н. (2020). БНТУ на переднем крае научно-технического прогресса: научные исследования и подготовка специалистов для минерально-сырьевого сектора. Горный журнал, (1), 5-13.

References:

Balandin, K. I. (2020). BNTU. 100 let istorii [BNTU. 100 years of history]. Minsk: BNTU, 244 s. [in Belarusi].

Balandin, K. I., & Kuksa, A. N. (2010) Pervye shagi k vysshemu tekhnicheskomu obra- zovaniyu v Belorussii [First steps to higher technical education in Belarus]. Vestnik BNTU, (1), 5-11. [in Belarusi].

Balandin, K. I., & Kuksa, A. N. (2010) BPI: naputi reorganizatsii i stanovleniya [BPI: on the way of reorganization and formation]. Vestnik BNTU, (3), 5-10. [in Belarusi].

Belorusskiy gosudarstvennyy arkhiv nauchno-tekhnicheskoy dokumentatsii [The Belarusian State Archives of Scientific and Technical Documentation]. [in Belarusi].

Gosudarstvennyy arkhiv Minskoy oblasti [State Archives of Minsk Region]. [in Belarusi].

Kak menyalos nazvanie nashego universiteta [How the name of our university has changed]. Retrieved from: kpi.ua/ru/history. [in Ukrainian].

Kuksa, A. N. (2011). N.K. Yaroshevich - pervyy rector BGPI [N.K. Yaroshevich - the first rector of BSPI]. Minsk: BGATU, 88 s. [in Belarusi].

Kuksa, A. N. (2015). Sozdanie pervogo tekhnicheskogo vuza i problem vysshey shkoly v Belarusi v 1920-1925 gg. [Foundation of the first technical university and the problems of higher education in Belarus in 1920-1925.] Aktualni problem vitchiznyanoi tavsesvitnoi istorii: Zbirnik naukovikh prats: Naukovi zapiski Rivnenskogo derzhavnogo gumanitarnogo universitetu, (26), 101-103. [in Ukrainian].

Natsionalnyy arkhiv Respubliki Belarus [The National Archives of the Republic of Belarus]. [in Belarusi].

Kharitonchik, S. V., Vorobev, A. G., Kologrivko, A. A., Kuksa, A. N. (2020). BNTU naperednem krae nauchno-tekhnicheskogo progressa: nauchnye issledovaniya i podgotovka spetsialistov dlya mineralno-syrevogo sektora [The BNTU at the forefront of scientific and technological progress: scientific research and training of specialists for the mineral resource sector]. Gornyy zhurnal, (1), 5-13. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru