Діяльність "Союзу нащадків голандських вихідців" крізь призму офіційних документів (1922-1927 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІЯЛЬНІСТЬ «СОЮЗУ НАЩАДКІВ ГОЛАНДСЬКИХ ВИХІДЦІВ» КРІЗЬ ПРИЗМУ ОФІЦІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ (1922-1927 рр.)

ХОДЧЕНКО Олена - кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

KHODCHENKO Olena - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Department of World History, Oles Honchar Dnipro National University

ВЕНГЕР Наталія - доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

VENGER Natalia - Doctor of Historical Sciences, Professor of the Department of World History, Oles Honchar Dnipro National University

Анотація

Мета дослідження - відтворити, як діяльність менонітського замкненого кооперативного об'єднання «Союз нащадків голландських вихідців» (СНГВ) віддзеркалювалась в офіційних звітах радянських чиновників; проаналізувати значення організації для консолідації етноконфесійної спільноти менонітів в Україні. Методологічні засади дослідження: використано загальнонауковий (метод системного аналізу) та спеціально-історичні (історико-порівняльний, історико-генетичний, проблемно-хронологічний) методи. Наукова новизна: у дослідженні було зауважено на значенні діяльності організації «Союз нащадків голландських вихідців» з відродження та збереження морально-етичних принципів етноконфесійної групи, показано вплив організації на захист прав національної меншини у радянській державі.

Висновки. В умовах ранньої радянської влади, економічного занепаду регіону розташування менонітських колоній та деморалізації представників етноконфесійної спільноти, «Союз» виконував функції координації життя та збереження традицій менонітських громад. Той факт, що організація будувалась за етнічним принципом, існувала за допомоги закордонних менонітських центрів (Німеччини, Нідерландів, США, Канади) та відмовлялась від атеїстичних принципів, викликав неабияке занепокоєння з боку партійної та адміністративної влади. Відчуваючи неможливість пристосуватись до нових політичних умов, СНГВ очолив еміграційний рух менонітів 1923-1926 рр., що набуло міжнародного розголосу та створювало негативний образ радянської держави. Діяльність «Союзу» знаходилась під наглядом влади з 1924 р. По мірі формування тоталітарної системи в СРСР та посилення тиску на інакомислення влада знайшла офіційну причину для розпуску організації, що відбулось навіть в умовах реалізації політики коренізації. Внаслідок ліквідації організації менонітське населення УСРР опинилося незахищеним перед тиском влади та розділило долю всього українського селянства.

Ключові слова: Союз нащадків голландських вихідців, меноніти, радянська влада, еміграція, Комітети незаможних селян.

Abstract

The purpose of the study is to show how the activities of the Mennonite closed cooperative “Union of the Descendants of the Dutch” (UDD) were reflected in the official reports of Soviet officials; to analyze the importance of the organization for the consolidation of the ethno-confessional community of Mennonites in Ukraine. The research methodology: the general scientific (method of system analysis) and special historical (historical-comparative, historical-genetic, problem-chronological) methods are used. Scientific novelty: the study notes the importance of the “Union of the Descendants of the Dutch” in reviving and preserving the moral and ethical principles of the ethno-confessional group, and shows the organization's influence on protecting the rights of national minorities in the Soviet state. Conclusions. In the conditions of the early Soviet rule, the economic decline of the region, the location of the Mennonite colonies, and the demoralization of the ethno-confessional community, the “Union” served to coordinate the life and preserve the traditions of the Mennonite communities. The fact that the organization was built on ethnic principles, existed with the help offoreign Mennonite centres (Germany, the Netherlands, the United States, Canada), and abandoned atheistic principles, caused great concern on the part of party, and administrative authorities. Feeling unable to adapt to new political conditions, the UDD led the Mennonite emigration movement of 1923-1926, which gained international notoriety and created a negative image of the Soviet state. The activities of the “Union” were under the supervision of the authorities since 1924. As the totalitarian system in the USSR and increasing pressure on dissent, the authorities found an official reason for the dissolution of the organization, which took place even in the policy of indigenization. As a result of the liquidation of the organization, the Mennonite population of the USSR found itself vulnerable to pressure from the authorities and shared the fate of the entire Ukrainian peasantry.

Key words: Union of the Descendents of the Dutch, Mennonites, Soviet power, emigration, Committee of Poor Peasants.

Постановка проблеми

Після закінчення Української революції 19171921 рр. в системі координат будівництва радянського суспільства виявилися проблеми у взаєминах між численними національними меншинами і більшовицькою владою. При побудові владної вертикалі на Півдні України радянські чиновники зіткнулися з досить сміливо організованою суспільною організацією «Союз нащадків голландських вихідців», який у межах законодавства УСРР відстоював правові та економічні інтереси етноконфесійної групи менонітів (конфесійна група, яка в умовах довгого замкненого проживання громад набула етнічних ознак, перетворившись у етноконфесійну спільноту) (Осташева, 1998, с. 27-28).

У період Першої світової війни та розгортання революційних подій українські меноніти втратили певну кількість своїх історично сформованих етноконфесійних маркерів. Анархія, бандитизм і безвладдя змусили багатьох із них відійти від традиційних релігійних принципів і, що раніше було неймовірно, взятися за зброю задля порятунку життя, майна та гідності. Багатьох спонукала помста. Це загалом підірвало єдність спільноти та призвело до деградації морально-етичних принципів (Ходченко, 2020, с. 75-79). Занепаду сприяла й економічна ситуація в колишніх колоністських районах, населення яких, задавлене та деморалізоване продрозкладкою, голодом та антирелігійною пропагандою, опинилося на межі виживання.

Аналіз джерел та останні дослідження

Дослідження ґрунтується переважно на архівних джерелах, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) (окремі справи фондів 5, 413), Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України) (ф. 1) і Державному архіві Дніпропетровської області (ф. 1). Окремі документи стосовно діяльності організації були акумульовані у т. зв. Фонді Петкау. Матеріали цього фонду, який замислювався як зібраний аматором інформаційний ресурс для сучасних менонітських громад, уперше використовуються для проведення проблемного наукового дослідження.

Історіографічна традиція вивчення діяльності «Союзу нащадків голландських вихідців» (СНГВ) існує з кінця 1990-х рр. Певний внесок у дослідження цієї досить глобальної для розуміння 1920-х рр. проблеми було здійснено Н. Осташевою (Венгер) (Осташева, 1998), О. Безносовим (Безносов, 1995), О. Редькіною, Т. Назаровою, Н. Морозовою (Редькина, 2020). У дослідженнях цих авторів діяльність організації СНГВ постає як спроба протистояти більшовизації та радянізації німецькомовного та, зокрема, менонітського населення України переважно в ранні роки радянської влади. Було розглянуто економічну, філантропічну та організаційну роботу «Союзу нащадків». Разом з цим, такий підхід не розкрив до кінця потенціал відомих раніше та нових джерел, який робить можливість повернутись до вивчення сюжетів діяльності організації з нового ракурсу - його об'єднавчої (стосовно менонітського населення) та сепаратної (стосовно більшовицької держави) діяльності.

Мета статті - відтворити, як діяльність менонітського замкненого кооперативного об'єднання «Союз нащадків голландських вихідців» віддзеркалювалась в офіційних звітах радянських чиновників; проаналізувати значення організації для консолідації етноконфесійної спільноти менонітів в Україні.

Виклад основного матеріалу

У «переламний» період 20-х років ХХ ст. релігійні та політичні лідери Молочанських колоній виявили ініціативу щодо об'єднання мешканців усіх менонітських поселень України з метою надання всебічної допомоги населенню, яке опинилось в складних умовах комплексної економічної кризи. Остання склалась після тривалого періоду політичної нестабільності, спричиненого Першою світовою війною та подіями Української революції. Початкові заходи більшовицької влади (продрозкладка) остаточно підірвали економічні спроможності колись заможного населення, поставили менонітські колонії перед прірвою голоду (Осташева, 1998, с. 50-70). В результаті лідерами конгрегацій був організований «Союз товариств та груп менонітів Півдня Росії», який у жовтні 1921 р. звернувся з проханням до голландських та американських менонітів про допомогу голодуючим (продовольством та одягом). Діяльність Союзу виявилася ефективною та здобула серед колоністів широку популярність, підтримку та подяку. У квітні 1922 р. «Союз» було перетворено на «Союз нащадків голландських вихідців на Україні», який головними своїми завданнями ставив «ліквідацію розрухи, відновлення сільськогосподарської могутності та культури громадян голландського походження» (ЦДАВО України, ф. 5, оп. 1, спр. 976, арк. 1-12). Меноніти, які були вихідцями з Польської Пруссії, зараховувалися у Російській імперії, як німецькомовні, до німців.

Однак в умовах Першої світової війни вони намагалися довести своє голландське походження та відвести від себе економічні та культурні репресії «Ліквідаційного законодавства» (Осташева, 1998, с. 44-45). Цієї концепції вони дотримувались і у ранній радянський період. «Союз» прийняв статус кооперативного об'єднання, що відповідало політиці держави та закону про кооперацію 1921 року (Народне господарство України у 1921 р., с. 632-638). При формуванні структур Союзу та його філій в управлінські структури призначалися меноніти, які зарекомендували себе відповідальними виконавцями при розподілі пайків під час голоду 1921-1923 рр. Продукти сільськогосподарського виробництва планувалося виробляти та переробляти на підприємствах, де мали працювати виключно меноніти. Для збереження своєї культури та традицій передбачалося повністю обмежити спілкування членів СНГВ з українськими сусідами. Всі зовнішні (поза колоніями) господарські функції та представництво брало на себе правління СНГВ і керівництво його філій (Осташева, 1998, с. 86-88). Планувалося, що кооперативні об'єднання будуть створюватися у тих населених пунктах, де мешкає не менше 15 менонітів. Такий етноконфесійний підхід загалом не суперечив радянському законодавству, оскільки в державі в умовах політики коренізції було взято курс на створення національних адміністративних, у т.ч. й німецьких, районів (Євтух, 1994, с. 22-27). Разом із цим, уже тоді в партійних органах виникла стурбованість щодо господарської незалежності Союзу, який був мало підконтрольний владі. В березні 1923 р. Наркомзем визначав і пропонував: «Господарське пожвавлення викликало у німецьких колоніях значне зростання кооперативів. Деякі з них. не позбавлені вузько націоналістичного ухилу, що не можна віднести до їхніх переваг. Було б доцільніше ініціювати входження німецьких сільськогосподарських кооперативних об'єднань до загальнокооперативної мережі» (ЦДАВО України, ф. 5, оп. 1, спр. 2239, арк. 57). Але знесилена голодом держава на початковому етапі свого існування мала маневрувати та йти на поступки.

16 травня 1923 р. ЦК РКП(б), реагуючи на пропозиції Наркомзему, в дорученні Центральному бюро німецьких секцій при ЦК КП(б)У, за підписом секретаря ЦК РКЦ В. Молотова зазначав: «У німецьких колоніях, які здебільшого є показовими по культурі господарювання, після пережитого в багатьох місцях голоду. ..спостерігається сильний потяг до кооперування, яке у багатьох місцях перетворюється на форму створення відокремлених національних організацій, які легко потрапляють під вплив ворожих сил, які мають свої центри за кордоном». Наркомзем розіслав циркуляр усім губернським управлінням, у якому вказав конкретні заходи щодо залучення сільськогосподарських об'єднань німців-колоністів до спільної кооперативної мережі (ЦДАВО України, ф. 5, оп. 1, спр. 2239, арк. 56).

У цілому за підсумками 1923 р. робота СНГВ у напрямку збільшення добробуту колоністів та розвитку кооперації задовольняла губернську владу, уряд і ЦК партії. Однак незалежність та активна позиція Союзу в галузі захисту прав колоністів, ізоляційна політика та продовження співпраці із зарубіжними організаціями, зацікавленими в еміграції німців і менонітів, викликала занепокоєння у губернських органів влади, і, насамперед, чиновників Катеринославської губернії, де мешкала більшість менонітів. Це показово відображено у тоні та змісті протоколу засідання «Комісії з обстеження стану німецьких колоній Катеринославської губернії» від 30 червня 1924 р., де зазначалося: «Союз голландських вихідців-менонітів слід визнати бажаним, як економічний орган, що має на меті піднесення сільськогосподарського виробництва. Його необхідно включити до структури «Сільського господаря»., а комітетам внутрішніх органів посилити нагляд за його розвитком. Просити уряд дати директиви наркому внутрішніх справ та місцевим органам влади вивчити громадську фізіономію органів правління Союзу, які перейняли на себе функції правового захисту менонітів... Функції захисту правового характеру мають повністю перейти до органів влади» (ЦДАВО України, ф. 413, оп. 2, спр. 10, арк. 153-154). Президія ВУЦВК (16 липня 1924 р.) схвалила пропозицію комісії щодо діяльності керівництва СНГВ у Катеринославській губернії, розширивши її й на відділення Союзу в Донецькій губернії (ЦДАВО України, ф. 413, оп. 2, спр. 10, арк. 107-111).

Незважаючи на те, що Радянський уряд турбували зв'язки СНГВ із закордонними організаціями, які надавали допомогу голодуючим і, заразом, сприяли еміграції з СРСР, він все ж таки був зацікавлений в отриманні кредитів у твердій валюті або товарами за допомогою господарських структур, у тому числі через СНГВ. На це вказує пункт протоколу засідання оргбюро ЦК КП(б)У від 25 березня 1924 р.: «.Підтримати клопотання німців-колоністів щодо отримання закордонних кредитів на відновлення господарства кооперативним шляхом» (ЦДАВО України, ф. 1, оп. 7, спр. 37, арк. 33). У 1923 та 1925 рр. українським менонітам було надано три 5%-ві позики з Голландії (Осташева, 1998, с. 97). 22 жовтня 1923 р. уряд дозволив також отримати позику з США на суму в 1 млн. дол. для закупівлі речей, необхідних СНГВ (https://chort.square7.ch/kb/panjko.pdf).

До кінця 1923 р. «Союз нащадків голландських вихідців» став найбільш впливовою господарською та політичною організацією в менонітських колоніях. Його члени мали більшість у поселеннях та контролювали діяльність сільрад. Волосна й губернська влада, які спиралися на членів комітетів незаможних селян (КНС), не мали бажаного впливу на населення менонітських поселень. На території Хортицького району у 1925 р. на 310 господарств лише 63 людини були членами КНС, в Орловській сільраді при населенні 1154 осіб нараховувалось лише 33 їхні члени (https://chort.square7.ch/ kb/panjko.pdf). Проблемні та важливі для спільноти питання (земельні, релігійні та ін.) керівництво СНГВ намагалося вирішувати, оминаючи місцевих чиновників, звертаючись безпосередньо до посадових осіб Центрального бюро німецьких секцій при ЦК ВКП(б)У в Харкові.

Роздратування губернської влади посилювалося кількістю охочих отримати дозвіл на виїзд з країни, чому активно сприяла політика керівництва Союзу. З метою зниження в колоніях суспільної напруги Союз послідовно дотримувався тактики сприяння виїзду їдців-безземельних (тих, хто не був виробником продуктів), у тому числі й численних менонітів-біженців з Поволжя, Північного Кавказу та Туркестану.

У грудні 1924 р. Катеринославський губернський комітет КП(б)У ініціював створення таємної (без узгодження з ЦК ВКП(б)) комісії з обстеження економічної та політичної діяльності СНГВ. По завершенню перевірки у лютому 1925 р. комісія констатувала: «1) «Союз» об'єднує німців- менонітів у 173 населених пунктах, розділених на 13 районів та 7 відділень; 2) до «Союзу» входять 14511 членів, у тому числі 12524 члени перебувають у Катеринославській губернії; 3) соціальний склад членів «Союзу»: 60% - куркулі..., 30% - середняки та 10% - біднота.» (Держархів Дніпропетровської обл., ф. 1, оп. 1, спр. 1930, арк. 24-38). У звіті комісії також відзначалося: «... Безпосередній зв'язок із населенням за останній місяць сильно зміцнив позицію «Голландського Союзу» (Держархів Дніпропетровської обл., ф. 1, оп. 1, спр. 1930, арк. 26). Аналізуючи стан еміграційних настроїв, чиновники попереджали: «... Подано список на біженців-емігрантів 1957 осіб. з 28 колоній. «Союз» стоїть формально осторонь, «засуджує» еміграцію, розвиває кооперацію, сплачує єдиний сільгоспподаток у строк. проте кошти для проїзду за кордон виїжджаючі отримують безпосередньо від «Союзу» через оргкомітети з еміграції., теперішнє становище - загрожує повальною еміграційною заразою, зриву збору єдиного сільгосппо датку не виключено.» (Держархів Дніпропетровської обл., ф. 1, оп. 1, спр. 1930, арк. 27-28). Далі йшлося: «. У «Союзі» немає тенденції до організації колективів сільськогосподарського типу, а є тенденція стати великими господарствами з використанням найманої праці (правління «Союзу нащадків голландських вихідців» вважало, що господарства, які володіють землею менше встановлених у 1924 р. норм (21-32 десятини), не можуть бути товарними і не мають перспектив розвитку та укріплення. Голова правління спілки В. Янц у листуванні з членом правління Спілки П. Діком наполегливо радив, щоб при проведенні землеустрою в Молочанському окрузі та інших районах не погоджуватися на зменшення нормативних норм наділів, і, якщо у вільному земельному фонді не залишиться землі, налаштовувати «зайвих» людей на еміграцію» (https://chort.square7.ch/kb/panjko.pdf).

Посадовці також зазначали, що «Союз» та його відділення на місцях, окрім діяльності у рамках статуту, керують усім громадським життям менонітського населення. Члени Союзу не мали права перебувати одночасно у складі будь-якої іншої аналогічної спілки. Союз забороняв своїм членам, бідняцькому та менонітському населенню вступати в організації КНС або ставати членами профспілки. Менонітська молодь у жодному разі не допускалась до організації Комуністичного союзу молоді (КСМ). Але ця лінія проводилася конспіративно та обережно. Зберігаючи конфіденціальність, Союз у своїх районних відділеннях мав при кооперативах свої поштові скриньки, через які передавалась пошта по менонітських колоніях. Державні поштові відділення у колоніях повністю перебували під впливом Центру «Союзу» чи його відділень (https://chort.square7.ch/kb/panjko.pdf).

У висновку було зазначено, що «Союз за своїм складом, складом своїх керівних органів, за методами і формами роботи є шкідливою куркульською націоналістичною організацією, що керує релігійно-менонітським рухом і має тенденцію охопити своїми організаційними щупальцями все німецько-менонітське населення Півдня України». Посадовці підкреслювали, що «Союз, прикриваючись маркою кооперативної організації, займається функціями, що не належать йому за статутом, є правою політичною організацією, яка керує всім політичним, господарським, культурним і громадським життям менонітів..., спрямовує своє керівництво проти інтересів Радянської влади». Підкреслювалось також, що організація «... затримує радянізацію німецького селянства, веде роботу з встановлення економічної змички найбіднішого, середняцького селянства з куркульством та проводить роботу з підриву впливу радянських організацій, компартії та державної кооперації». Члени комісії робили висновок про те, що «. жодної суспільно корисної роботи, роботи з підйому та колективізації сільського господарства Союзом не проводиться, бо лінія Союзу спрямована убік... сильного кулака» (https://chort.square7.ch/kb/panjko.pdf).

Констатуючи той факт, що менонітська організація була фактичним ініціатором та керівником роботи з еміграції до США та Канади (вивозячи разом із «куркульським елементом працездатну бідноту та середняків»), комісія вважала своєчасним підняти питання про повну та остаточну ліквідацію кооперативу (Держархів Дніпропетровської обл., ф. 1, оп. 1, спр. 1930, арк. 36-38).

У лютому 1925 р. Центральне бюро німецьких секцій у доповідній записці, спрямованій до секретаріату ЦК КП(б)У, вказувало на те, що всупереч постанові ВУЦВК від 16 липня 1924 р., земельне питання в німецьких колоніях не вирішувалось місцевою владою, оподаткування не переглядалось, а ставлення до колоній «залишало бажати кращого». У записці пояснювалось, що саме ці обставини стимулювали еміграційні настрої серед менонітів та використовувались німецьким духовенством, антирадянськими елементами та «Союзом голландських вихідців». Очільники Бюро німсекцій пропонували «звернути увагу на діяльність Союзу, посилити контроль над ним» (ЦДАВО України, ф. 413, оп. 2, спр. 10, арк. 107-111). Схоже, що аргументи були досить переконливими. Наприклад, дозвіл на проведення Всеукраїнського з'їзду СНГВ у колонії Григорівка та затвердження його повістки денної видавав вже НКВС УСРР (ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 105, арк. 6).

Центральне бюро німецьких секцій та Центральна комісія у справах нацменшин при ВУЦВК, реагуючи 6 березня 1925 р. на результати таємного обстеження «Союзу голландських вихідців» Катеринославським виконкомом та рішення щодо його ліквідації, зробило декілька висновків. По-перше, пропозиція низових органів про ліквідацію СНГВ вважалась політично недалекоглядною, «просто шкідливою», оскільки вона не «враховувала тих глибоких коренів та впливу, які вже має. союз серед менонітського населення». По-друге, було прийняте рішення про проведення всебічного обстеження політичної та економічної діяльності Союзу відповідними державними органами. Планувалось також, що, за умов підтвердження звинувачень комісії, влада має провести показове судове розслідування із «залученням широких мас трудящих менонітів, що живуть в Україні». Одночасно з цим центральне Бюро вимагало «терміново вжити заходів для усунення дефектів (недоліків та прорахунків влади - авт.), що спричиняло невдоволення менонітів та робило існування такого Союзу в очах робітників менонітів необхідним, з одного боку, і викликало бажання емігрувати - з іншого» (ЦДАВО України, ф. 413, оп. 2, спр. 10, арк. 152).

Того ж дня на закритому засіданні Президії ВУЦВК зобов'язали Катеринославський губвиконком надати додаткові вичерпуючі пояснення стосовно того, на яких саме підставах він піднімає питання щодо ліквідації «Союзу голландських вихідців» (ЦДАВО України, ф. 413, оп. 2, спр. 7, арк. 12).

Голова правління СНГВ В. Янц 7 березня 1925 р. був викликаний до Харкова з вимогами подати до Наркомзему та ВУЦВК документи про діяльність керованої ним організації. У середині місяця мала відбутися доленосна для менонітів нарада у ВУЦВК. Відчуваючи недобре та готуючись до звіту, В. Янц передбачав, що «нарада буде мати величезне значення не тільки для Союзу, але й, що найголовніше, для існування усіх менонітських колоній» (https://chort.square7.ch/kb/panjko.pdf).

Проте попередній розгляд справи у заступника наркома Віннікова та члена Президії ВУЦВК Лобанова «Про Союз та його сільськогосподарську діяльність та роботу з відновлення колоній» закінчився цілком позитивним для менонітів рішенням. Його діяльність була визнана задовільною. Також було піднято питання про те, якій саме організації (Наркомзему, Сільському Господарю або Кооперкому) слід доручити контроль за діяльністю Союзу. В. Янцу було запропоновано додатково надати більш докладні матеріали щодо колоній, діяльності правління та кооперативів. Для цього до Харкова були викликані інші члени правління СНГВ - П. Дік, Ф. Корніс та завідувач торгового відділу Нойфельд. Схоже, що серед членів керівництва Союзу не було згоди з приводу домовленостей із владою, і Нойфельд відмовився від подорожі (https://chort.square7.ch/kb/panjko.pdf). Внаслідок цього Президія ВУЦВК призначила наступну комплексну комісію з обстеження діяльності проблемної для більшовиків спілки.

З 9 липня 1925 р. комісія у складі Кашніченка (нарком РКК), Невського (НКВС), Гафтеля (ЦК Нацменшин), Селицького (Наркомзем) та Мінкевича (Сільський господар) розпочала інспекторську діяльність. Було проведено ретельне обстеження Центрального правління СНГВ у Запорізькому окрузі, Молочанському та Пришибському районах, а також - Мемрикському, Гальбштадському та Хортицькому районних правліннях Союзу. Далі були розглянуті матеріали діяльності Тиге-Орлівської, Олександрвольської та Миколайпільської сільрад. Також вивчалася активність Гальбштадського, Пришибського та Хортицького райвиконкомів. Окрім цього, члени комісії здійснили ревізію Хортицького району, оскільки на його території були розташовані менонітські колонії. Отже, перевірка торкнулася не лише СНГВ, але й тих органів управління, які мали певне відношення до адміністрування поселень цієї етнічної групи. Велика увага була приділена вивченню документації Союзу, його районних філій та інформації, наданої радянськими та партійними працівниками. Звісно, не було проведено опитування і не були враховані думки самих членів кооперативів, тобто менонітського населення колоній, для задовільнення потреб яких і було створено славнозвісне об'єднання.

Комісія дійшла фатальних для менонітів висновків. Зазначалось, що «СНГВ на Україні по суті не є Союзом кооперативів, оскільки він не має у складі засновників трьох кооперативних організацій» (формальність, яку можна було легко усунути - авт.). Підкреслювалось, що «за Статутом - організація є етнічно замкненою та відкритою лише для нащадків голландських вихідців». Комісія вважала, що «структура управління Спілки сковувала ініціативу та самодіяльність кооперативів на місцях, ставлячи їх у сувору залежність від центру». Констатувалось, що Союз взяв на себе повноваження певного всеукраїнського центра менонітської кооперації (охоплено 55 тис. осіб) і має велику кількість управлінь - 20 («запустив як щупальця відділення у своїх районах»). Негативними були висновки й про те, що «Союз» не займався роботою зі збуту та постачання необхідними товарами своїх членів, ухиляючись при цьому від співпраці з «Сільським господарем», головним чином спрямував свою роботу на правовий захист менонітів (Держархів Дніпропетровської обл., ф. 1, оп. 1, спр. 1930, арк. 36-38).

Члени комісії були незадоволені повноваженнями голови СНГВ В. Янца, якому учасники організації надали необмежені права керівництва, навіть право виступати перед урядом з усіх «без виключення» проблемних питань життя колоній. Це, начебто, «привчило» менонітське населення обходити місцеві органи влади. Користуючись своїми правами, В. Янц займався чисто юридичними, а не господарськими питаннями. Отже, «економічні запити населення не задовольнялись», що призвело до виходу частини членів зі складу СНГВ (Держархів Дніпропетровської обл., ф. 1, оп. 1, спр. 1930, арк. 36-38; https://chort.square7.ch/kb/panjko.pdf).

Головними напрямками діяльності СНГВ комісія вважала: 1) отримання коштів для еміграційних програм від «ВІНТЕРСВІК» у Голландії та від організації Американська Менонітська Допомога (АМД); 2) надання організаційної допомоги менонітам у справі їхньої еміграції; 3) укладання договорів з Катеринославською наросвітою на утримання трьох агрошкіл та школи для глухонімих; 4) організація комерційної справи. Перелічені напрямки вважались такими, що не були прописані в Статуті. Зазначимо також, що загалом деякі тези у висновках комісії не відповідали дійсності. Перш за все, огульним було обвинувачення в економічній бездіяльності. Адже меноніти були досить креативними у пошуках нових форм діяльності. Наприклад, Шенвізське відділення з ініціативи та за допомогою Правління Союзу укладало прямі договори з «Загальноросійським менонітським сільськогосподарським товариством» у Москві, куди спілка постачала свою продукцію (борошно, зерно, масло та ін.), отримуючи натомість каву, мануфактуру, в'язальні машинки. Мануфактурні товари, звісно, користувалися широким попитом з боку населення колоній (Редькина, 2020, с. 46).

Негативно сприймалось фінансове становище СНГВ, який начебто існував за рахунок іноземного фінансування. Хоча Союз мав діяти за рахунок подвірного оподаткування своїх членів, насправді його головним джерелом фінансування були внески та гроші, що надходили від АМД. Щомісячно отримані від американців 1-2 тис. рублів складали 44,5% бюджету. Грошові обороти Спілки з його районними філіями були визнані збитковими. Отже Союз був названий неплатоспроможним і некредитоспроможним (https:// chort.square7.ch/kb/panjko.pdf). Робота Управління була сприйнята як незадовільна, оскільки проміжний баланс на 1 липня 1925 р. (у сумі 10727 крб.) виявився збитковим. Останнє відбувалось переважно із-за фінансування притулку для людей похилого віку і шкіл, тобто об'єктів соціального захисту менонітів і цілком могло бути виправлено за підсумками року.

Окрім економічних, у бік Союзу були спрямовані політичні обвинувачення. Комісія вважала, що СНГВ намагається здійснювати експлуатацію менонітського населення та тих ресурсів, які все ще збереглись на території колоній. Начебто з цією ж метою лідери Союзу вели боротьбу за розширення земельної площі всіх менонітських господарств, клопотали з питань районування, звільнення від військового обов'язку та сільгоспподатку, денаціоналізації будівель та менонітських підприємств (Осташева, 1998, с. 218-219).

Аналізуючи вплив СНГВ на інші національні верстви населення, матеріали комісії містили такий висновок: «Менонітська кооперація обслуговує не лише своїх членів, але й сторонніх, при цьому в тих районах, де немає менонітської кооперації». Це судження, по-перше, виявляє суб'єктивізм рішень Катеринославської комісії та заяв партійних функціонерів райвиконкомів про виключне обслуговування менонітського населення; по-друге, свідчить про те, що насправді менонітські кооперативи вдало конкурували з подібними організаціями, що входили до Всеукраїнської кооперації.

На підставі Постанови Головкооперкому від 4 квітня 1926 р. Союз НГВ був реорганізований і 28 лютого 1927 р. остаточно ліквідований (Осташева, 1998, с. 120-121).

Висновки. Таким чином, «Союз нащадків голландських вихідців» в Україні за задумом його творців був не тільки економічним, але рівноцінно політичним проектом, який ставив своїм завданням консолідувати менонітську спільноту шляхом створення економічних структур національного складу. Його керівництво відстоювало збереження однорідного характеру менонітських поселень у національних німецько-менонітських округах, відродження шляхом релігійного виховання молоді втрачених за роки Першої світової, Української революції та за час періоду безвладдя й бандитизму більшості моральних принципів спільноти, що складали ідентичність групи (і передусім пацифізму - звідси відмова молодих менонітів у с. Тіге та інших поселеннях від військової підготовки). У Статуті СНГВ цих фундаментальних для спільноти положень не міститься і не могло бути прописано з огляду на антирелігійний характер політики держави. У Статуті згадується лише про відновлення історичної культури. Однак реальна діяльність Союзу була спрямована саме на консолідацію співтовариства з відновленням самобутньої релігійної культури групи, стрижнем якої були християнські норми. Ця позитивна праця мала розпочатись зі зміцнення економічної бази співтовариства.

Організувавши систему кооперації та надавши їй можливість саморозвитку, керівництво СНГВ у 1923 р. стало більше уваги приділяти зверненням громадян, їхньому правовому захисту, швидко реагуючи на порушення прав та релігійних свобод, для чого організувало пряме поштове сполучення з колоніями, в тому числі, використовуючи менонітські ресурси зв'язку. Керівництво СНГВ відстоювало економічні інтереси у сфері землеустрою та повернення власності. Вважаючи, що володіння менонітів повинні становити не менше дозволених урядом максимальних норм 21-32 десятини, очильники радили ні за якого тиску з боку влади не погоджуватися на зменшення земельних норм. Це також сприяло еміграції безземельних та малоземельних. меноніт колонія голландський союз

Правління СНГВ було, по суті, координатором життя спільноти, зберігачем традицій, послідовно проводячи дії щодо зміцнення релігійно- суспільних норм групи та її історично сформованих принципів. В умовах радянської влади деякі з них - вузьконаціональна форма господарювання, релігійне виховання, а також курс на еміграцію не бажаючих адаптуватися до політики держави Рад - були неприйнятними для владних органів. Саме ці особливості діяльності Союзу спричинили його розпуск. Хоча СНГВ діяв у вельми несприятливих політичних умовах, певні завдання у відведений йому короткий період діяльності він зумів виконати.

Список використаних джерел і літератури

1. Безносов, А. И. (1995). «Союз граждан голландского происхождения» и менонитское общество юга Украины периода первой половины 20-х гг. ХХ века. Вопросы германской истории, 52-64.

2. Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО).

3. Євтух, В. Б., Чирко, Б. В. (1994). Німці в Україні. Київ. ІНТЕЛ. 183 с.

4. Клец, В. К. (2010). О защите кандидатской диссертации А. И. Безносовым на тему: «Общественно-политическая жизнь немецкого и меннонитского населения Юга Украины (1917-1929)». Die Russlanddeutschen: Wissenschaftliches Informationsbulletin, 3-4, 31-34.

5. Народне господарство України у 1921 р. (1922). Харків.

6. Осташева, Н. В. (1998). На переломе эпох... Меннонитское сообщество Украины в 1914-1931 гг. Москва: Готика, 253 с.

7. Письмо члену Правления Союза Голландских выходцев на Украине Дику П. И. Харьков, 9/III 1925 г. № 36 (перевод с немецкого). (дата звернення: 01.09.2021).

8. Постановление Совета народных комиссаров СССР о разрешении займа сельскохозяйственному союзу потомков голландских выходцев на Украине. (дата звернення: 23.10.2021).

9. Протокол №14/35 Объединенного Заседания членов и кандидатов селянок. Совета Николайпольского Сельсовета, района Хортицкого, Запорожского Округа совместно с членами КНС и КОВ 8 июля 1925 г. (дата звернення: 23.10.2021).

10. Протокол заседания Комиссии выделенной Президиумом ВУЦКа по обследованию Союза Голландских выходцев и Орловского сельсовета, Молочанского района Мелитопольского округа. 30 июня 1925 г. к. Орлово. (дата звернення: 01.09.2021).

11. Редькина, О. Ю., Назарова, Т. П., & Морозова, Н. В. (2020). Взаимодействие мен- нонитской сельхозхозяйственной кооперации в России и на Украине в годы НЭПа. Манускрипт, (13, 8), 44-47.

12. Ходченко, Е. Е. (2020). Изменение мировоззрения российских меннонитов и разрушение их сообщества. Сучасні дослідження з німецької історії. Дніпро: вид-во «Ліра», 72-80.

13. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України.

14. Центральний державний архів громадських об'єднань України.

15. Venger, N. V. (2007). The Mennonite Challenges to the Soviets. Preservings, 27, 14-22.

16. Beznosov, A. I. (1995) «Soyuz grazhdan gollandskogo proiskhozhdeniya» i menonitskoye obshchestvo yuga Ukrainy perioda pervoy poloviny 20-kh gg. ХХ veka [“The Union of Citizens of Dutch descent” and the Mennonite society of southern Ukraine in the first half of the `20s of twentieth century]. Voprosygermanskoy istorii, 52-64. [in Russian].

17. Derzhavnyy arkhiv Dnipropetrovs'koyi oblasti [The State Archives of Dnipropetrovsk region]. [in Russian].

18. Yevtukh, V. B., Chyrko, B. V. (1994). Nimtsi v Ukrayini [Germans in Ukraine]. Kyiv: INTEL, 183 s. [in Ukrainian].

19. Klets, V. K. (2010). O zashchite kandidatskoy dissertatsii A. I. Beznosovym na temu: «Obshchestvenno-politicheskaya zhizn' nemetskogo i mennonitskogo naseleniya Yuga Ukrainy (1917-1929)» [On the defense of A. I. Beznosov's candidate's dissertation on the topic: «Socio-political Life of the German and Mennonite Population of the South of Ukraine (1917-1929)»]. Die Russlanddeutschen: Wissenschaftliches Informationsbulletin, № 3-4, 3134. [in Russian].

20. Narodne hospodarstvo Ukrayiny u 1921 r. [National Economy of Ukraine in 1921]. (1922). Kharkiv. [in Ukrainian].

21. Ostasheva, N. V. (1998). Na perelome epokh... Mennonitskoye soobshchestvo Ukrainy v 1914-1931 gg. [At the turn of the era... the Mennonite community of Ukraine in 1914-1931]. Moskva: Gotika, 253 s. [in Russian].

22. Pis'mo chlenu Pravleniya Soyuza Gollandskikh vykhodtsev na Ukraine Diku P. I. Khar'kov, 9/III 1925 g. № 36 [A letter to a member of the Board of the Union of Dutch Immigrants in Ukraine Dick P.I., Kharkiv, March 9, 1925, № 36]. (perevod s nemetskogo). [in Russian].

23. Postanovleniye Soveta narodnykh komissarov SSSR o razreshenii zayma sel'sko- khozyaystvennomu soyuzu potomkov gollandskikh vykhodtsev na Ukraine [The resolution of the Council of People's Commissars of the USSR on allowing a loan to the agricultural Union of the Descendents of the Dutch in Ukraine]. [in Russian].

24. Protokol №14/35 Ob”yedinennogo Zasedaniya chlenov i kandidatov selyanok. Soveta Nikolaypol'skogo Sel'soveta, rayona Khortitskogo, Zaporozhskogo Okruga sovmestno s chlenami KNS i KOV 8 iyulya 1925 g. [Protocol №14/35 of the Joint Meeting of Peasant Members and Candidates Council of the Nikolaipolsky Village Council, the Khortitsky district, the Zaporizhzhia District together with members of Committee of poor peasants and Peasant Mutual Aid Society on July 8, 1925]. [in Russian].

25. Protokol zasedaniya Komissii vydelennoy Prezidiumom VUTSKa po obsledovani- yu Soyuza Gollandskikh vykhodtsev i Orlovskogo sel'soveta, Molochanskogo rayona Melitopol'skogo okruga. 30 iyunya 1925 g. k. Orlovo [Protocol of the Commission allocated by the Presidium of the All-Ukrainian Central Executive Committee for the Survey of the Union of the Descendents of the Dutch and the Orlov Village Council, Molochansky District, Melitopol District. June 30, 1925, Orlovo]. [in Russian].

26. Red'kina, O. U., Nazarova, T. P., Morozova, N. V. (2020). Vzaimodeystviye mennonitskoy sel'khozkhozyaystvennoy kooperatsii v Rossii i na Ukraine v gody NEPa [The interaction of the Mennonite agricultural cooperation in Russia and Ukraine during the NEP]. Manuskript, (13, 8), 44-47. [in Russian].

27. Khodchenko, Ye. Ye. (2020). Izmeneniye mirovozzreniya rossiyskikh mennonitov i razrusheniye ikh soobshchestva [Changing the worldview of Russian Mennonites and the destruction of their community]. Suchasni doslidzhennya z nimetskoyi istoriyi. Dnipro: Vid- vo: «Lira», 72-80. [in Russian].

28. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnya Ukrayiny [The Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine]. [in Ukrainian].

29. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv hromads'kykh ob''yednan' Ukrayiny [The Central State Archives of Public Organizations]. [in Ukrainian].

30. Venger, N.V. (2007). The Mennonite Challenges to the Soviets. Preservings, 27, 14-22 [in English].

Размещено на Allbest.ru