"Результативність та успішність": жінки та більшовики в комунікативній взаємодії другої половини 1920-х рр. в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лабур Ольга, кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії Національного технічного університету України «КПІ ім. Ігоря Сікорського»

Анотація

Мета дослідження - показати радянську гендерну політику другої половини 1920-х років у контексті комунікативних інтеракцій більшовиків та жінок, змоделювати та описати існуючі тоді мережі комунікації, їх ефективність та системність дії. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності, цілісності та системності, а також на використанні гендерно- історичного підходу та комунікативних концепцій. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії виділено інформативні потоки в комунікації, показано рух інформації повідомлення та реакція на неї від її відправника до отримувача, а також окреслено відмінність визначеного періоду від інших в комунікативній та інформативній взаємодії. Висновки. Залучення комунікативних теорій дозволило констатувати первісну відмінну налаштованість та очікування комунікаторів та адресатів взаємодії.

Предмет спілкування - «жіноче розкріпачення» - бачився та оцінювався по різному. Якщо для влади воно розумілося як важливий інструмент пропаганди, ідеології, аргумент у внутрішньому партійному протистоянні кінця 1920-х років та легітимації існуючого ладу, то для жінок - довгоочікувана можливість самореалізації та владної підтримки. Натомість влада зосередилася на формальних показниках результативності та успішності своїх дій. Виявлений формалізм та небажання зворотного зв'язку викривляли комунікативну взаємодію, робили її неефективною та маніпулятивною. Жінки все очевидніше відчували, що реальні процеси, складнощі, перепони чи виклики, що ставали перед ними, владу зовсім не цікавили. Знайшлися ті, що висловлювали свої думки, проте більшість залишалася мовчазною, прилаштовуючись до умов життя.

Ключові слова: жінки, більшовики, успішність, дієвість, гендерна політика «жіночого розкріпачення», комунікація, рух інформації, формалізм.

“Efficiency and success” of women and the Bolsheviks in the communicative interactions of the second half of the 1920s in Ukraine

LABUR Olha, Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of History of Faculty - Faculty of Sociology and Law, Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute

The research aims to show the Soviet gender policy of the second half of the 1920s in the context of the communicative interactions of the Bolsheviks with women, to simulate and to describe the existed networks of communications, their effectiveness and consistency of actions. The research methodology is based on the principles of historical method, objectivity, integrity and systematics, as well as on the use of gender-historical approach and communicative concepts. The scientific novelty consists in the fact that for the first time in historiography the informational flows in communication are highlighted, the movement of information in a message and a reaction on it from the sender to the receiver is shown, and the difference bet-ween the certain period and others in communicative and informative interaction is outlined.

Conclusions. The involvement of communicative theories allowed us to state the first difference in readiness and expectations of communicators and intended recipients of interactions. The topic of communication is emancipation, perceived and evaluated differently. If for the government, it was understood as an important tool of propaganda, ideology, an argument in the internal party's confrontation of the late 1920s and the legitimation of the existing system, then for women - a long-awaited opportunity for self-realization and support of the authorities. Instead, the authorities focused on formal indicators of the effectiveness and success of their actions. Exposed formalism and reluctance to feedback distorted communicative interaction, making it inefficient and manipulative. Women evidently felt that the authorities were not at all interested in the real processes, difficulties, obstacles or challenges that were facing women. There were some people who spoke their thoughts, but most remained silent, adjusting to living conditions.

Key words: women, the Bolsheviks, success, efficiency, gender policy of “womens emancipation,” communication, information flow, formalism.

Постановка проблеми

Амбітні заяви більшовиків по «знищенню останніх слідів нерівності жінки» та оголошення окремої політики «жіночого розкріпачення» в Програмі ВКП(б) 1919 року (Мітін, 1949, с. 287) ознаменували нову практику емансипаційних процесів, зокрема в Україні. Виразно про її «інакшість» від попередньої практики висловилися сучасні дослідники жіночої історії Н. Пушкарьова (Пушкарева, 2007), М. Баклі (Бакли, 2004), О. Кісь (Кісь, 2008) та інші: «тернистий шлях до жіночого звільнення» (Бакли, 2004, с. 353). Авторки закцентували на сучасні наслідки від цієї «інакшості» для більшості жінок. Тож, фіксуємо чіткі трансформаційні процеси рубежу 1920-х років щодо емансипації.

Утім, ситуація, на наш погляд, була дещо складнішою. По суті зміна влади різними політичними силами впродовж 1917-1921 років призвела до своєрідних змагань у гендерній політиці. Не встигли в 1917 році започаткувати довгоочікуваний перегляд деяких дискримінаційних автоматизмів, а політикум - вводити жінок до своєї політичної орбіти, більшовики проголосили про нову парадигму жіночого розкріпачення. А вислів «куховарки можуть управляти державою» (літо, 1917 рік) спочатку прозвучав як аргумент у дискусії з есерами, а потім через п'ять років став провідним та легітимним пропагандистським гаслом (Лабур, 2019, с. 53).

З наступного 1918 року більшовики все більше придивлялися до гендерної політики, своєї та чужої, аналізували, проговорювали, визначали. Як визнав пізніше Я. Свердлов, «ЦК РКП(б) цілком усвідомлювала свої недопрацювання та необхідність цієї роботи» (Свердлов, 1939). З моменту розколу на більшовиків і меншовиків вийшли тільки декілька робіт О. Коллонтай та одна брошура Н. Крупської. Фактично партія визнала недосконалість, спорадичність та периферійність своєї активності в цій сфері. Більшовики були вимушені налагоджувати наново масову комунікацію із жінками. А тому погодилися на створення при всіх партійних комітетах особливих комісій з пропаганди та агітації серед жінок. В подальшому з 1919 року вони інституційно називалися жінвідділами, а їх діяльність - робота серед жінок. Але далеко не всіх, виключно робітниць та селянок. Зі встановленням радвлади і проголошенням союзу більшовицька політика «розкріпачення жінок» стала домінуючою в Україні.

Це змушує замислитися над деякими питаннями соціальної інженерії (Гапова, 2008), зокрема такими: Як, не маючи сталих навичок комунікації із жінками, більшовики їх формували? До яких форм вдавалися? Чи витворили свої унікальні механізми взаємодії? Якою була їхня ідеологічна складова? Нам також цікаво зрозуміти, чи підходить вислів Ж. Рожневої про заданість з 1920-х рр. певних «правил відбору і переробки інформації» в цій комунікації та небажання влади отримати реальні відомості щодо її результатів (Рожнёва, 2003). Відповідно є запит до виявлення спільності емансипаційної мети як для більшовиків, так і жінок, наскільки були відвертими, щирими та зрозумілими у взаємодії, хто мав домінантну позицію та наскільки все було формалізовано. Чи зацікавило та почули (та саме як?) його «куховарки»? - очевидно, що деякі «так», якщо лунали в губпарткомі Харкова запитання «Чому нас не організовують? (ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 268, арк. 84 зв.)» Доповідь про це див.: «Жіночі виміри минулого». .

Аналіз джерел та останні дослідження

Джерельною базою представленого дослідження слугуватимуть директивні документи, актова звітність жінвідділу та періодика. Більша частина джерел зосереджена в архівах України, зокрема таких: Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Державних архівах Київської, Харківської, Вінницької, Миколаївської та Дніпропетровської областей. На сьогодні проблематику «жіночого розкріпачення», нової радянської жінки та дотичні до них теми розглядали зарубіжні та українські дослідники: М. Баклі (Бакли, 2004), Б. Клементс (Clements, 1994), Б. Енгел (Engel, 2004), М. Іліч (Ilic, 2020), Р. Стайтс (Стайтс, 2004), О. Гапова (Гапова, 2007), М. Вороніна (Вороніна, 2011), І. Савченко (Савченко, 2018), К. Кобченко (Кобченко, 2010), А. Бородіна (Бородина, 2000) та ін. Втім, незважаючи на значний масив наукової літератури, радянська гендерна політика 1920-х рр. в контексті комунікативної взаємодії більшовиків та жінок не розглядалася.

Дане дослідження є продовженням попередніх робіт, насамперед про інформаційну заданість джерел (Лабур, 2013). Проте, наразі цікаво проаналізувати їх у контексті комунікативних теорій: 1) про передачу інформації (комунікатор, повідомлення, канал передачі, комунікант) та «ланку зворотного зв'язку» Н. Віннера (Виннер, 1983); 2) про циклічність та взаємодію в комунікації В. Шрамма (Schramm, 1971); 3) про мову як медіум соціальної інтеракції та комунікаційної інженерії М. Хеллідея (Halliday, 1964). Вони дозволять змоделювати та описати мережі комунікації, їх ефективність, системність дії. А також зрозуміти зворотну реакцію жінок, ким вони себе відчували, наскільки сприймали меседжі влади, їх розуміли та усвідомлювали. Нам здається, що комунікаційну лінзу можна використати як своєрідний орієнтир, за допомогою якого масштабніше проглядаються зміни в соціальній інженерії, відкритість та відвертість влади щодо жіночої емансипації, збереження чи руйнацію гендерної ієрархії влади, напряму пов'язану із гендерною дискримінацією. Тож, методологічно дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності, цілісності та системності, а також на використанні гендерно-історичного підходу та комунікативних концепціях.

Оговоримо також хронологічні рамки аналізу, які обмежуються другою половиною 1920-х років. Такий вимір витікає з аналізу повторів, кліше, фреймів, інформаційної заданості першоджерел (Лабур, 2017). Визначена зміна тексту та мовних засобів комунікації між більшовиками та жінками вказує, на нашу думку, на цікавий та більш інформативний простір. Він здається чутливішим до можливих коливань настроїв та реакцій як влади, так і самих жінок. Намагаючись виділити цей період, для нас критичнішим стає його смислова спрямованість ніж формальні та умовні рамки.

Мета дослідження - показати радянську гендерну політику другої половини 1920-х років у контексті комунікативних інтеракцій більшовиків та жінок, змоделювати та описати існуючі тоді мережі комунікації, їх ефективність та системність дії.

Виклад основного матеріалу

З 1925-1926 років спостерігаємо «впаковування» показників ефективної діяльності влади в комунікацію із жінками. Так звані «цифри на руках» почали активно застосовувати жінорганізато- ри у виступах на зібраннях жінок (Держархів Дніпропетровської області, ф. П-1, оп. 1, спр. 2269, арк. 121), зросла кількість числових вимірювань у жіночій пресі (Наш порадник, с. 32-35), та активізувалася масштабна статистична діяльність (Грищенко, 2010). Найбільшого вимірювання зазнали участь жінок у профрухові, подолання радянською владою жіночого безробіття, підвищення кваліфікації та доходів, ліквідацію неписьменності та залучення до органів влади. Вони мали переконати жіночі маси в своєму щирому бажанні «розкріпачення».

Акцент робився не лише на наявні та конкретні дії, а їхню динаміку. В результаті конструювалися фрейми про достатність/недостатність та нарощування темпів залучення жінок у соціальну інженерію (Держархів Харківської області, ф. р. 1010, оп. 1, спр. 537, арк. 3). Неочікувані спади, як то вступ до партії жінок у 1927 р. на десятиріччя Жовтня, мали бути терміново виправлені. Одразу ж з'явилися циркуляри по покращенню результатів. В інструкціях по роботі окружних партосередків напередодні свята 8 березня 1928 р. наголошувалося на невідкладному виправлення ситуації (Держархів Дніпропетровської області, ф. 416, оп. 4, спр. 25, арк. 87). Було запропоновано Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка скоротити процедуру підготовки через термінові та скорочені курси по «вивченню Статуту та Програми партії» (Держархів Дніпропетровської області, ф. 11, оп. 1, спр. 539, арк. 17). Критичність цих показників була настільки загрозливою, що вступ до партії став офіційним брендом святкової кампанії. Популістські гасла ототожнювали його із «найкращим» подарунком жінкам, а матеріали в ЗМІ повідомляли про конкретні вдалі кроки влади в цьому «обдаровуванні» (8-е березня, с. 2). Тож, влада всіляко намагалася через формальні показники засвідчити жінкам свою спроможність та дотримання обіцяних заяв. Святкування 8 березня перетворилося на найбільш тісний комунікативний канал, що мав найширше інформативне наповнення. Тому, більшість статистичних джерел були сформовані, опубліковані чи поінформовані саме напередодні чи в період святкування 8 березня.

Зосередженість влади на показниках ефективної діяльності збільшила масив директивних документів (постанов, директив, інформаційних листів, циркулярів, інструкцій, анкет). В результаті до комунікативної взаємодії залучався новий контингент управлінських структур і одиниць. У прийнятті та виконанні резолюцій брали участь керівники і представники різних відомчих установ окрвідділів, інспектур, створювалися спеціальні наради та комісії (по жінпраці, по святкуванню жіночого свята). Вони вносили нові інформативні тенденції, нове бачення «досягнень» в комунікативний процес. Документи наповнилися виправданням дій по їх невиконанню, характеристикою перепон для зростання показників, намаганням віднайти мінімальні чи дріб'язкові успіхи. Діапазон варіювався від «не дивлячись на специфічні умови роботи, все ж таки є низка досягнень» до звинувачень на місцях про невиконання директив («не дивлячись на перераховані досягнення все ж нарада вважає, що на місцях недостатньо засвоїли директиву») (Держархів Миколаївської області, ф. 161, оп. 1, спр. 548, арк. 101). Фрейму «досягнень» поступово перетворився на єдину інформативну оптику, єдиний критерій оцінювання. Тому, почастішали випадки мовної еквілібристики та суперечливих суджень. Поряд із пошуком досягнень висловлювалася зневіра в професійних здібностях жінок.

Номенклатурний формалізм викривляв комунікацію, знижував її ефективність та порушував комунікативний зв'язок. Ще одним паралельним майданчиком донесення інформації про свою результативність стали ЗМІ. Після констатації досягнень, навіть незначних, у директивних і звітних документах обов'язковим стала примітка про їхню подальшу публікацію в періодиці. Спочатку це була переважно жіноча преса: «висвітлити в місцевій пресі всі заходи та досягнення», «провести точний підрахунок досягнень і матеріали помістити в пресі» (Держархів Миколаївської області, ф. 161, оп. 1, спр. 548, арк. 102-102 зв.). Проте, вже з 1926 року раптово почала з'являтися колонка чи розділ, присвячений успіхам влади і самих жінок в доволі несподіваних галузях виробництва. Так, журнал «Кооперативний бюлетень» що-номера впродовж 1926-1927 рр. публікував статті про «прогресивні» результати залучення жінок до кооперативного руху (Д-ский, 1926, с. 23).

Причому статті зазвичай не містили в собі ґрунтовної аналітики, їх назви за рік майже не змінювалися, переважно висвітлювали загальні положення офіційної схеми «жіночого розкріпачення» (Чорногірська, 1927, с. 11). Як відверто зазначали автори статей, досягнення жінок в кооперації «враховуємо і популяризуємо» (Мацюра, 1926, с. 3). У 1925 р. навіть вийшов додатковий номер журналу «Біднота» під назвою «Сільська жінка». А з 1928 р. спостерігаємо вже появу постанов ВУЦВК із зобов'язанням висвітлювати на сторінках таких масових журналів як «Червоне село» та «Радянська Україна» роботу із «втягнення жінок в радянське будівництво» (Держархів Вінницької області, ф. р-489, оп. 1, спр. 932, арк. 52зв, 57зв.). Тоді ж була започаткована традиція на 8 березня при різних виданнях створювати додаткові одноденні присвячені жінкам газети, де висвітлювалися отримані досягнення. Змінилися також чисельність і наповнення давно існуючих жіночих журналів. Уже з січня 1926 р. збільшилися тиражі видань «Комунарки» і «Селянки» - перейшли з щомісячного на двотижневі номери та збільшили тираж в 5 разів. За переконаннями редакторок виникла потреба у розширенні інформації «про роботу місцево» після невідповідності значних успіхів у «керівництві вихованням широких безпартійних жіночих мас» та розповсюдженням журналів (Держархів Дніпропетровської області, ф. П-11, оп. 1, спр. 539, арк. 1). Для контролю було виділено навіть «спеціальну активістку, яка б слідкувала за розповсюдженням жіночої преси» (Держархів Київської області, ф. р-427, оп. 1, спр. 172, арк. 48). Тож, у другій половині 1920-х рр. ЗМІ стають потужним каналом комунікації між більшовиками і жінками. Зі всіх газет масово лунали статистичні дані про успіхи по «роботі серед жінок», роздуваючи «досягнення» і приховуючи «проблеми». В результаті у пересічних жінок складалося враження справжньої еволюції щодо емансипації жінок.

Важливість цього меседжу для влади стала критичною у 1927-1929 роках. На XV партз'їзді ідея «переможного будівництва соціалізму» в СРСР, висловлена Сталіним, започаткувала протистояння у владі, відоме як боротьба із троцькістською опозицією. Терміново потрібні були аргументи про успішність та результативність нової соціальної інженерії, а тема «жіночого розкріпачення» була доволі зручним інструментом. Тому нова генеральна лінія отримала цілковиту та запрограмовану циклічність, а також тільки один очікуваний результат. Інших варіантів не могло бути, а отже комунікація із жінками визначалася виключно у цьому критерії. Красномовно про це свідчать виправлення в докладах керівників на жіночих зібраннях. Так, голова Вінницької інспектури народної освіти у підготовленому виступі на зібранні жінок 8-го березня 1928 року замінив «загальну політику і зауваження, які висуваються до жінок» на дописану від руки зверху «участь жінок у соцбудівництві» (Держархів Вінницької області, ф. р. 847, оп. 1, спр. 80, арк. 119). Схожа ситуація була і на Дніпропетровщині, і на Запоріжжі, коли єдиним виправленням у друкованих матеріалах до свята жінки 1928 року став допис від руки «втягнення жінок-біднячок» до радянського господарювання.

Очевидно, що посилена директивність та звітність формалізували комунікативну взаємодію. Прикладом розриву між стратегією масового втягнення жінок у суспільне виробництво та реальним тактичним виконанням є аналіз руху інформації по жіночій праці. Відправною точкою були постанови ВУЦВКа та РНК УСРР від 1925 року та інформаційні листи Наркомпраці. Свій подальший пакет директив мали розробити новостворена Центральна комісія по жінпраці. В її обов'язки входили також збирання звітності по анкетах і вироблення узагальнених висновків. Однак у документах червоною лінією проходить доволі кволий процес звітності. У відповідь на ключове питання анкети «Які причини заважають залученню жіночої праці?» керівники підприємств робили зазвичай відписки (відсутність перспектив, підготовлених жіночих кадрів, низька ефективність).

Навіть на республіканському рівні (у докладній записці ВРНГ України) «проскакували думки» про невигідність жіпраці (Держархів Харківської області, ф. р. 865, оп. 1, спр. 505, арк. 16). Тим не менш, в короткі терміни надрукували збірку «Жіноча праця в Україні» (Кустелян, 1926), де першочергово наводилися оцінки успішності залучення жінок до суспільного виробництва. Але подальша історія зі збіркою остаточно підтверджує тезу Ж. Рожневої (Рожнёва, 2003) про заданість виробленої інформації та небажання влади отримати реальні відомості щодо емансипації жінок. Після видання збірки моніторинг жіночої праці значно зменшився («ослабло керівництво з центру, немає звітів, роботу перекинуто на штатних інспекторів по жінпраці»), як рівень її розповсюдження («поганий і недостатньо популяризований») (Держархів Київської області, ф. р. 427, оп. 1, спр. 172, арк. 93-93зв.).

Проаналізована ситуація та запрограмованість на конкретний вигідний для влади результат засвідчили про порушення в комунікативній взаємодії, перевагу одного ланцюга комунікації від влади до жінок над іншим (зворотнім). Логічно виникає питання: Чи фіксували та висловлювали це жінки? Чи була спроба привернути увагу влади на їхні реальні проблеми із працевлаштування? Чи такою ж формальною ставала їхня реакція на дії влади? Здається, відповідь на ці питання демонструє історія артілі «Жіноча праця» на Сумщині. На свято 8-го березня перед жіночим зібранням «райжінвідділом підноситься прапор артілі і обіцяється широке сприяння». А вже за тиждень артіль повністю ліквідовують, причому жінвідділ «не придав цьому ніякого значення» навіть після численних звернень. Безумовно, самоорганізована жіноча артіль в умовах масової колективізації й індустріалізації була приречена на знищення, але, на наш погляд, показовою є поведінка представниць жінвідділів як комунікативного посередника. Бажання догодити владі, формально зафіксувати показники успішності ніж реально захисти жіночий трудовий колектив показує розірваність комунікативної взаємодії. Жінвідділ в даному випадку порушив посередницькі функції, надав перевагу одному комунікатору над іншим. Негативним наслідком стало входження лише 12-ти жінок із двісті артіловок до СОЗу «Вперед до соціалізму» і сприйняття радянської влади такою, яка виступала «проти організації жіночої праці» (Кульчицький, 1993, с. 167-168). Зауважимо, що більшість із них були батрачками, на яких й було в першу чергу розрахована політика «жіночого розкріпачення».

емансипація жінка гендерний комунікація

Висновки

Отже, залучення комунікативних теорій дозволило констатувати первісну відмінну налаштованість та очікування комунікаторів та адресатів взаємодії. Предмет спілкування - «жіноче розкріпачення» - бачився та оцінювався по різному. Якщо для влади воно розумілося як важливий інструмент пропаганди, ідеології, аргумент у внутрішньому партійному протистоянні кінця 1920-х років та легітимації існуючого ладу, то для жінок - довгоочікувана можливість самореалізації та владної підтримки. Натомість влада зосередилася на формальних показниках результативності та успішності своїх дій. Виявлений формалізм та небажання зворотного зв'язку викривляли комунікативну взаємодію, робили її неефективною та маніпулятивною.

Жінки все очевидніше відчували, що реальні процеси, складнощі, перепони чи виклики, що ставали перед ними, владу зовсім не цікавили. Знайшлися ті, що висловлював свої думки, проте більшість залишалася мовчазною, прилаштовуючись до умов життя. Спрогнозуємо, що такий тихий супротив міг підготувати чи стати передвісником «бабських бунтів» початку 1930-х років. Залучені ж до комунікації жінки мали цензерувати свої думки та виголошувати єдність із владою. Ймовірно з цього періоду започатковується практика жіночого самоцензурування у висловах та представленнях, настільки виявлена в 1930-х роках в стаханівських ударницях.

Список використаних джерел і літератури

1. 8-е березня. (1928). Міська газета, присвячена Міжнародному Жіночому Дню, (8 березня), 1-2.

2. Бакли М. (2004) Политика большевиков и женотделы в 1920-х годах. Ред.-сост. Н.М. Степанова и Е.В. Кочкина. Гендерная реконструкция политических систем (сс. 355-380). Санкт-Петербург: Алетейя.

3. Бородина А., Бородин Д. (2000). Баба или товарищ? Идеал новой советской женщины в 20-30-х годах. Ред. В.И. Успенская, Женские и гендерные исследования в Тверском государственном университете (сс. 45-61). Тверь: Изд-во ТГУ

4. Винер Н. (1983). Кибернетика, или управление и связь в животном и машине, 1948-1961, пер. с анг. (Поваров Г.Н. (пер.). (2-е изд., доп.) Москва: Наука, 344 с.

5. Вороніна М. (2011). 8 Березня та більшовики в 1917-1924 рр. (Геортологічне дослідження). Українознавчий альманах, 6, 75-79.

6. Вороніна М.С., Лабур О.В. (2021). «Підводне каміння» більшовизація/радянізація жіноцтва Олександрівського повіту (Запоріжжя) у 1900-1920-х рр. Сторінки історії, 51, 158-175.

7. Гапова Е. Революция и гендерный контракт, или Может ли комсомолка отказать комсомольцу?

8. Грищенко Т.Р. (2010). Державотворча діяльність М.М. Вольфа на посаді керівника Центрального статистичного управління України (1926-1928 рр.). Історія науки і біографістика, 4, 57-64.

9. Державний архів Вінницької області.

10. Державний архів Дніпропетровської області.

11. Державний архів Київської області.

12. Державний архів Миколаївської області.

13. Державний архів Харківської області.

14. Десятирічний ювіляр. (1929). Одноразова газета Червоно-Чегелівського райкому, Харків, 4 с.

15. Д-ский Гн. (1926). Жіноцтво в яєчно-птахівній справі. Кооперативний бюлетень Проскурівщини, 1, 23-24.

16. Кісь О.С. (2008). Рецепція радянської влади та незалежності в автобіографічних оповідях жінок України за матеріалами проекту «Україна ХХ століття у пам'яті жінок». Схід/Захід. Спеціальне видання, 11-12, 283-307.

17. Кобченко К. (2010). Емансипація по-радянськи: жінки в фізичній культурі та спорті в СССР у 1920-1930 рр. Українознавчий альманах, 4, 106-115.

18. Кульчицький С.В. (1993). Колективізація і голод на Україні 1929-1933 рр.: збірник документів і матеріалів. (2-ге вид., стер.). Київ: Наукова думка, 736 с.

19. Кустелян М. (відп. ред.). (1926). Женский труд на Украине. Сборник статей по женскому труду. Полтава, 89 с.

20. Лабур О. (2013). «Жіноче розкріпачення» в Радянській Україні: особливості формування джерел. Інтелігенція і влада. Серія: Історія, 28, 181-190.

21. Лабур О. (2019). «Вікно можливостей?»: гендерна ситуація на хвилі революційної політики з лютого 1917 року в Україні. Сторінки історії, 49, 42-58.

22. Лабур О. (2017). Цільова заданість історичних джерел більшовицького «розкріпачення жінок» в Україні (1925-1930 рр.). Гуржіївські історичні читання, 11, 56-61.

23. Мацюра А. (1926). Женщина и кооперативное строительство. Кооперативний бюлетень Проскурівщини, 1, 3-4

24. Мітін М.Б., Поскьобишев О.М., Поспелов П.М. (1949). ВКП(б) в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. (в 2 ч., Ч.1, 6-е вид., доп.). Київ: Державне видавництво політ. літератури УРСР, 732 с.

25. Наш порадник. (1929). Безплатний додаток до журналу «Комунарка України». Харків: вид-во «Комуніст», 97 с.

26. Пушкарева, Н. (2007). Гендерная теория и историческое знание. Санкт-Петербург: Алетейя; АНО «Женский проект Спб», 496 с.

27. Рожнёва Ж.А. (2003). К вопросу об особенностях информационных процессов в советском обществе. Открытый Междисциплинарный электронный журнал «Гуманитарная информатика», 1(9), 47-51.

28. Савченко І. (2018). Жінки та реалізація радянського емансипаційного проекту на сторінках газети «Червоне Запоріжжя» у 1920-х рр. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 50, 378-381.

29. Свердлов Я.М. (1939). Избранные статьи и речи.

30. Стайтс Р. (2004). Женское освободительное движение в России. Феминизм нигилизм и большевизм. 1860-1930. пер. с анг. (И. Школьников, О. Шнырова (ред. пер.). Москва: РОССПЭН, 616 с.

31. Центральний державний архів громадських об'єднань України.

32. Чорногірська, І. (1927). Жінка та кооперація. Кооперативний бюлетень Проскурівщини, 7, 11-12.

33. Engel B.A. (2004). Women in Russia, 1700-2000. Cambridge, UK: Cambridge University Press.

34. The Users and Uses of Language (1964). (2007). In Halliday, M. Webster, J.J. (Eds.). Language and Society: Volume 10 (pp. 5-38). London: Bloomsbury Academic. Retrieved September 26, 2021,

35. Schramm W. The Process and Effects of Mass Communication.

36. Ilic M. (2020). Soviet Women - Everyday Lives (1st ed.). Routledge.

37. Clements B.E. (1994). Daughters of revolution: A history of women in the U.S.S.R. Arlington Heights, Ill: Harlan Davidson.

References

1. 8-e bereznia [March 8th]. (1928). Miska hazeta prysviachena Mizhnarodnomu Zhinochomu Dniu, (8-e bereznia), 4. [In Ukrainian].

2. Buckley M. (2004). Politika bolshevikov i zhenotdely v 1920-kh godakh [Bolshevik Politics and Women's Departments in the 1920s]. In N.M. Stepanova, E.V. Kochkina (Eds.). Gendernaia rekonstrukciia politicheskikh sistem (pp. 353-380). St. Petersburg, Russia: Aleteiia. [In Russian].

3. Borodina A., Borodin D. (2000). Baba ili tovarishch? Ideal novoy sovetskoy zhenshchiny v 20-30-kh godakh [Woman or comrade? The ideal of a new Soviet woman in the 1920s and 1930s]. In V I. Uspenskaya. Zhenskie igendernye issledovaniya v Tverskom gosudarstvennom universitete (pp. 45-51). Tver: Izd-vo TGU, 45-51. [In Russian].

4. Viner N. (1983). Kibernetika, ili upravlenie i svyaz v zhivotnom i mashine, 1948-1961 [Cybernetics, or control and communication in an animal and a machine]. per. s ang. (Povarov G.N., Trans.) (2-e izd., dop.). Moskva: Nauka, 344 s. [in Russian].

5. Voronina M. (2011). 8 Bereznia ta bilshovyky v 1917-1924 rr. (Heortolohichne doslidzhennia) [March 8 and the Bolsheviks in 1917-1924 (Georthological Study)]. Ukrainoznavchyi almanakh, 6, 75-79. [in Ukrainian].

6. Voronina M.S., Labur O.V. (2021). «Pidvodne kaminnia» bilshovyzatsiia /radianizatsiia zhinotstva Oleksandrivskoho povitu (Zaporizhzhia) u 1900-1920-kh rr. [Pitfalls of Bolshevik / Soviet Ideologization in Womanhood of Oleksandrivskyi County (Zaporizhzhia) in the 1900-1920s]. Storinky istorii, 51, 158-175. [in Ukrainian].

7. Gapova Ye. (n. d.). Revolyutsiya i gendernyy kontrakt, ili Mozhet li komsomolka otkazat komsomoltsu? [Revolution and gender contract, or Can a Komsomol member refuse a Komsomol member?]. [in Russian].

8. Hryshchenko T.R. (2010). Derzhavotvorcha diialnist M.M. Volfa na posadi kerivnyka Tsentralnoho statystychnoho upravlinnia Ukrainy (1926-1928 rr.) [State-building activity of MM Wolf as the head of the Central Statistical Office of Ukraine (1926-1928s)]. Istoriia nauky i biohrafistyka, 4, 57-64. [in Ukrainian].

9. Derzhavnyi arkhiv Vinnytskoi oblasti [The State Archives of Vinnytsia Region]. [in Ukrainian].

10. Derzhavnyi arkhiv Dnipropetrovskoi oblasti. [The State Archives of Dnipropetrovsk Region]. [in Ukrainian].

11. Derzhavnyi arkhiv Kyivskoi oblasti [The State Archives of Kyiv Region]. [in Ukrainian].

12. Derzhavnyi arkhiv Mykolaivskoi oblasti [The State Archives of Nikolaev Region]. [in Ukrainian].

13. Derzhavnyi arkhiv Kharkivskoi oblasti [The State Archives of Kharkiv Region]. [in Ukrainian].

14. Desiatyrichnyi yuviliar. (1929). Odnorazova hazeta Chervono-Chehelivskoho raikomu [Ten-year anniversary. One-time newspaper of the Chervono-Cheheliv district committee]. Kharkiv, 4 s. [in Ukrainian].

15. D-skyi Hn. (1926). Zhinotstvo v yaiechno-ptakhivnii spravi [Women in egg-poultry business]. Kooperatyvnyi biuleten Proskurivshchyny, 1, 23-23. [in Ukrainian].

16. Kis' O.S. (2008). Retseptsiia radianskoi vlady ta nezalezhnosti v avtobiohrafichnykh opovidiakh zhinok Ukrainy za materialamy proektu «Ukraina KhKh stolittia u pamiati zhinok» [Reception of Soviet power and independence in autobiographical stories of Ukrainian women based on the materials of the project «Ukraine of the twentieth century in the memory of women»]. Skhid/Zakhid. Spetsialne vydannia, 11-12, 283-307. [in Ukrainian].

17. Kobchenko K. (2010). Emansypatsiia po-radiansky: zhinky v fizychnii kulturi ta sporti v SSSR u 1920-1930 rr. [Emancipation in the Soviet way: women in physical culture and sports in the USSR in 1920-1930.]. Ukrainoznavchyi almanakh, 4, 106-115. [in Ukrainian].

18. Kulchytskyi S.V. (Ed.). (1993) Kolektyvizatsiia i holod na Ukraini 1929-1933 rr.: zbirnyk dokumentiv i materialiv [Collectivization and famine in Ukraine 1929-1933: a collection of documents and materials]. (2-he vyd., ster.). Kyyiv: Naukova dumka, 736 s. [in Ukrainian].

19. Kustelian М. (Ed.). (1926). Zhenskyi trud na Ukrayne. Sbornyk statei po zhenskomu trudu [Women's labor in Ukraine. Collection of articles on female labor]. Poltava, 89 s. [in Russian].

20. Labur O. (2013). «Zhinoche rozkripachennia» v Radianskii Ukraini: osoblyvosti for- muvannia dzherel [«Women's emancipation» in Soviet Ukraine: features of the formation of sources]. Intelihentsiia i vlada. Seriia: Istoriia, 28, 181-190. [in Ukrainian].

21. Labur O. (2019). «Vikno mozhlyvostei?»: henderna sytuatsiia na khvyli revoliutsiinoi polityky z Liutoho 1917 roku v Ukraini [«Window of Opportunities?» Gender in the Wake of the February Revolution's Policy in the 1917's Ukraine]. Storinky istorii, 49, 42-58. [in Ukrainian].

22. Labur O. (2017). Tsilova zadanist istorychnykh dzherel bilshovytskoho «rozkripachennia zhinok» v Ukraini (1925-1930 rr.) [Target setting of historical sources of Bolshevik “emancipation of women” in Ukraine (1925-1930s)]. Hurzhiivski istorychni chytannia, 11, 56-61. [in Ukrainian].

23. Matsyura A. (1926). Zhenshchina i kooperativnoe stroitelstvo [Woman and building of cooperative]. Kooperatyvnyi biuleten Proskurivshchyny, 1, 3-4. [in Russian].

24. Mitin M.B., Poskobyshev O.M., Pospelov P.M. (1949). VKP(b) v rezoliutsiiakh i rishenniakh zizdiv, konferentsii i plenumiv TsK.: u 2 ch. [CPSU(b) in resolutions and decisions of congresses, conferences and plenums of the Central Committee] (Vol. 1, 6th ed.). Kyiv, Ukraine: Derzhavne vydavnytstvo polit. literatury URSR. [In Ukrainian].

25. Nash poradnyk [Our guide]. (1929). Bezplatnyi dodatok do zhurnalu «Komunarka Ukrainy». Kharkiv: vyd-vo «Komunist», 97 s. [in Ukrainian].

26. Pushkareva N. (2007). Gendernaya teoriya i istoricheskoe znanie [Gender theory and historical knowledge]. Sankt-Peterburg: Aleteyya; ANO «Zhenskiy proekt Spb», 496 s. [in Russian].

27. Rozhnova Zh.A. (2003). K voprosu ob osobennostyakh informatsionnykh protsessov v sovetskom obshchestve. Otkrytyy Mezhdistsiplinarnyy elektronnyy zhurnal «Gumanitarnaya informatika», 1(9), 47-51. [in Russian].

28. Savchenko I. (2018). Zhinky ta realizatsiia radianskoho emansypatsiinoho proektu na storinkakh hazety «Chervone Zaporizhzhia» u 1920-kh rr. [Women and the implementation of the Soviet emancipation project on the pages of the newspaper «Chervone Zaporizhzhia» in the 1920s]. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, 50, 378-381. [in Ukrainian].

29. Sverdlov Ya.M. (1939). Izbrannye stati i rechi Gos. Izd-vo Politicheskoy Literatury, [Selected articles and speeches]. [in Russian].

30. Stayts R. (2004). Zhenskoye osvoboditel'noye dvizheniye v Rossii. Feminizm nigilizm i bolshevizm. 1860-1930. [The Women's Liberation Movement in Russia: Feminism, Nihilism, and Bolshevism, 1860-1930], per. s ang. (I. Shkol'nikov, O. Shnyrova (red. per.). Moskva: ROSSPEN, 616 s. [in Russian].

31. Tsentralnyi arkhiv hromadskykh ob'iednan Ukrainy [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine]. [in Ukrainian].

32. Chornohirska І. (1927). Zhinka ta kooperatsiia [Woman and building of cooperative]. Kooperatyvnyi biuleten Proskurivshchyny, 7, 11. [in Ukrainian].

33. Engel B.A. (2004). Women in Russia, 1700-2000. Cambridge, UK: Cambridge University Press. [in English].

34. The Users and Uses of Language (1964). (2007). In Halliday, M. Webster, J.J. (Eds.). Language and Society: Volume 10 (pp. 5-38). London: Bloomsbury Academic. Retrieved September 26, 2021, [in English].

35. Schramm W. The Process and Effects of Mass Communication. [in English].

36. Ilic M. (2020). Soviet Women - Everyday Lives (1st ed.). Routledge. [in English].

37. Clements B.E. (1994). Daughters of revolution: A history of women in the U.S.S.R. Arlington Heights, Ill: Harlan Davidson. [in English].

Размещено на Allbest.ru