"Великоруська" функція галичанина Івана Филипчака в роки Першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

«ВЕЛИКОРУСЬКА» ФУНКЦІЯ ГАЛИЧАНИНА ІВАНА ФИЛИПЧАКА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ОЛІЙНИК Сергій - кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України

Анотація

филипчак педагог галицький війна

Мета дослідження - показати на прикладі українського педагога Івана Пилиповича Филипчака політику російської влади, спрямовану на залучення на свій бік галицького вчительства в роки Першої світової війни. Методологія дослідження базується на загальнонаукових методах аналізу, синтезу та системності, що при застосуванні конкретно-історичного підходу дозволяє значно поглибити знання про реалізацію Російською імперією галицького вектору її зовнішньої політики. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в історіографії досліджується життєва і професійна доля окремого українського педагога з Галичини в контексті загалом вдалої політики царського самодержавства щодо нав'язування своїх імперських стереотипів галицькій інтелігенції, яку намагалися русифікувати. Висновки. Російська імперія, впроваджуючи на окупованій нею території Східної Галичини нові порядки, значну увагу приділяла включенню краю в російський освітній простір, русифікації шкільництва. Через нестачу кадрів для перебудови освітнього процесу за російськими освітніми лекалами, зацікавлених педагогів перевчали на відповідних курсах. І. Филипчак проходив підготовку в Росії і став прикладом того, як імперська влада використовувала лояльних галичан для реалізації політики русифікації освітньої галузі Східної Галичини, досягнення тут своїх геополітичних цілей. Новоспечений прихильник «русского мира» віддячив владі проросійською статтею, але розгорнути широку педагогічну діяльність на користь великодержавного проекту йому не вдалося через поразки російських військ і залишення ними Галичини. Учителювання на Поділлі привело І. Филипчака у національно- демократичний табір, служінню українській школі. Подальша доля трагічна. На прикладі цього педагога можна бачити сутність довгострокової російської, великодержавної політики щодо освіти на окупованих західноукраїнських землях, яка мала на меті розколоти місцеву педагогічну інтелігенцію, базувалася на деукраїнізації і позбавленні перспективи галичан, за прикладом Наддніпрянської України, мати свою розвинуту національну школу та патріотичну інтелігенцію.

Ключові слова: Іван Филипчак, Російська імперія, Східна Галичина, учительські курси.

Annotation

«GREAT RUSSIAN» FUNCTION OF GALYCHANYN IVAN FILIPCHAK DURING THE FIRST WORLD WAR

OLIINYK Serhiy - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of History of Ukraine, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University

The work aims to show on the example of the Ukrainian educator Ivan Pylypovych Filipchak the politics of the Russian authority directed to the involvement of Halych pedagogies to their side during the First World War. The research methodology is based on general scientific methods of analysis, synthesis and systematization, when applying a specific historical approach allows to significantly deepen the knowledge about the implementation of the Halych vector of its foreign policy by the Russian Empire. The scientific novelty is that for the first time in historiography, the occupational and his own fate of a separate Ukrainian educator from Halychyna are studied in the context of the generally successful policy of the tsarist autocracy to impose its imperial stereotypes on the Halychyna elite, which they tried to Russify. Conclusions. The Russian Empire, implementing on the captivated territory of Eastern Halychyna new rules, a lot of its attention paid to the inclusion of the region into Russian educational space, the Russification of schooling. Due to the lack of staff for restructuring the educational process according to Russian educational patterns, all the interested were reeducated in appropriate courses. I. Filipchak was trained in Russia and became an example of how the imperial government used loyal local people to implement the policy of Russification of the educational sector of Eastern Halychyna, to achieve their geopolitical goals. The new-born supporter of the Russian world returned the favor to the authorities with the pro-Russian article, but he failed to develop extensive pedagogical activities in favor of the great-power project due to the defeat of Russian troops and their departure from Halychyna. Teaching in Podillya, I. Filipchak joined the national-democratic camp, serving the Ukrainian school. The further destiny was tragic. On the example of the given educator, we can see the essence of the long-term Russian, great-power policy on education in the occupied western Ukrainian lands, that was aimed to make a cleavage in the local pedagogic elite, and based on de-Ukrainization and deprivation of the prospect of people of Halychyna, following the example of Dnieper Ukraine, to have their own developed national school and patriotic elite.

Key words: Ivan Filipchak, Russian Empire, Eastern Halychyna, teacher training courses.

Постановка проблеми

Вступаючи у 1914 році у Велику війну, Російська імперія отримала шанс реалізувати свої давні наміри щодо приєднання до неї Східної Галичини. Після успішної Галицької битви та окупації цього краю царська адміністрація приступила до здійснення комплексу інкорпорацій- них заходів, які базувалися на помилковому воєнно-політичному прогнозі, мали довгостроковий характер і охоплювали, зокрема, культурно-освітню сферу, вирішуючи одне із імперських завдань щодо русифікації місцевого населення при допомозі галицьких педагогів.

Аналіз джерел та останні дослідження

Джерельну базу нашої розвідки складають матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936. 131 арк.) і фактографічний матеріал, розміщений у працях українських вчених. Уперше питання використання галицьких педагогів в освітній політиці Російської імперії часів Першої світової війни торкнувся сучасник тих подій І. Крип'якевич (Петрович, 1915), який звернув увагу на важливість для нової окупаційної влади ролі педагогічних курсів та їм подібних, що стосувалися поширення російської мови, у формуванні відповідного контингенту вчителів для галицького краю з місцевих освітян та охочих людей. Проблеми залучення російською окупаційною адміністрацією педагогічних кадрів з Східної Галичини в своїх культурно-освітніх цілях загалом торкалися як вітчизняні історики В. Гайсенюк (Гайсенюк, 2017), В. Любченко (Любченко, 2014), так і зарубіжні автори: О. Бахтуріна (Бахтурина, 2000) і А. Вендланд (Вендланд, 2015). Окремі її аспекти піднімалися вченими-педагогами у виданнях, присвячених окремим діячам вчительського цеху Східної Галичини, зокрема українському педагогу І. Филипчаку: В. Вантух і Л. Славич (Вантух, Славич, 2015), І. Зубрицький і І. Гриник (Зубрицький, Гриник, 2014), Г. Сав- чин (Савчин, 2009, 2012), П. Сорока (Сорока, 2001). Однак усі вони оминули піднятий нами аспект.

Мета статті

Показати на прикладі українського педагога Івана Пилиповича Филипчака політику російської влади, спрямовану на залучення на свій бік галицького вчительства в роки Першої світової війни.

Виклад основного матеріалу

Освітня політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині передбачала низку заходів щодо включення цих теренів у загальноосвітній простір імперії Романових. Однак одразу нова влада зіткнулася з гострою кадровою проблемою. Відчувалася нестача необхідної кількості вчителів, котрі б забезпечували на належному рівні відповідний освітній процес російською мовою. Відряджені для цієї роботи освітяни з Київського і Одеського шкільних округів заповнити дану лакуну не змогли.

Ще у вересні 1914 р. Д. Чихачовим було висунуто пропозицію відкрити в найважливіших центрах Східної Галичини та Буковини курси російської мови для місцевих учителів і запровадити з 1 січня 1915 р. в усіх школах обов'язкове викладання російською мовою (Любченко, 2014, с. 251-252). До практичного втілення ідеї приступили наприкінці 1914-го, коли було вирішено залучити до зазначеної діяльності благонадійних галичан з педагогічною освітою. Передбачалося, що останні отримають необхідний рівень знань російської мови на відповідних курсах. Набір до них розпочався у січні наступного року. Такі курси відкривалися як у містах галицького краю, так і в Петрограді, Москві й Києві, куди направляли галичан. Російська влада визнала їх досвід, як зазначає російська дослідниця О. Бахтуріна, вдалим (Бахтурина, 2000, с. 94). Однак, аналіз видань, пов'язаних у тій чи іншій мірі із зазначеним аспектом політики Російської імперії, засвідчує відсутність будь-якої інформації щодо результативності плану підготовки галицьких педагогів до реформування освіти шляхом проходження ними тих самих курсів, а в підсумку реалізації ними на практиці набутих знань, умінь і навичок. Ясність у це питання дає змогу внести виявлений нами архівний матеріал.

Іван Пилипович Филипчак належить до когорти видатних українських педагогів. Він народився 1871 року в Перемишльській губернії. Фахову підготовку здобув у чоловічій вчительській семінарії у Станіславі. Одразу ж по її закінченні розпочав свою педагогічну діяльність (Савчин, 2019, с. 264-265). З перших днів роботи на педагогічній ниві зарекомендував себе як непересічний педагог і творча особистість, намагався впроваджувати найновіші наукові методи навчання (Зубрицький, Гриник, 2014, с. 45-46). Теоретичні аспекти педагогічної роботи ним було удосконалено на вищих педагогічних курсах у Львові та апробовано на практиці в закладах освіти Комарна та Самбора (Савчин, 2012, с. 8). Його плідна праця була відзначена похвальним декретом Крайової шкільної ради (Зубрицький, Гриник, 2014, с. 47). Відзначимо й те, що І. Филипчак був не лише талановитим педагогом, а й активним громадським діячем, науковцем.

Початок Першої світової війни став серйозним випробуванням для Івана Пилиповича, спричинивши чимало викликів, пов'язаних з життям у нових умовах. У грудні 1914 р. він, дізнавшись про запровадження у Петрограді курсів для підготовки вчителів російської мови в Східній Галичині, вирішив і незабаром став їх слухачем. За спогадами І. Филипчака, він «від давна хотів пізнати Росію, і на місці переконатися - де правда - чи є два руські народи, чи один руський, а другий український» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 83 зв.). Він писав: «Я був істориком, мене цікавила давнина, я хотів на місці все дослідити і тому я з охотою хотів поїхати і подався на ці курси» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 83 зв.). Даної мотивації такого вчинку й дотримуються автори праць, присвячених життю та діяльності цього педагога (Вантух, Славич, 2005, с. 32; Сорока, 2001, с. 38). Частково з цим можна погодитися. Але подальші рядки спогадів вказують, що були й інші мотиви, більш приземлені, пов'язані із перспективами подальшого життя. У цьому контексті слід зазначити, що й І. Филипчак, як і багато його колег в умовах російської окупації опинилися в скрутному матеріальному становищі, і для багатьох із них курси були можливістю якось вижити (Вендланд, 2015, с. 610-611). Тому, на наш погляд, маючи на утриманні вагітну дружину, четверо дітей та тещу, Івану Пилиповичу потрібно було дбати про матеріальне забезпечення своєї родини. Саме це стало основною причиною його поїздки до Петрограда «вчитися російської мови, щоб, склавши іспит, отримати кращий шмат хліба в майбутній Галичині, зайнятій Росією» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 84). Цілком ймовірно, він також відчував, що, попри москвофільські погляди дружини і тещі, які він не розділяв [але і не заперечував їхнього права на такий світогляд. - С.О.] (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 72 зв.), з огляду на його активну діяльність у царині українського шкільництва в Галичині, була загроза потрапити під репресії нової влади.

У січні 1915 р. І. Филипчак, разом з іншими курсистами (всього 100, за іншими даними 120 осіб, серед яких були й вчителі народної школи), вирушив на навчання до Петрограда (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 84 зв.-85). Освітній процес здійснювався в приватній школі А. Лохвицької-Скалон. По завершенні 6-місячного навчання Іван Пилипович успішно склав іспити з російської мови та літератури, історії і географії Росії на право бути вчителем середньої (народної) школи.

У Петрограді курсист опублікував у 1915 р. в «Журнале Министерства народного образования» велику за обсягом статтю, присвячену розвитку освіти на його батьківщині «Вопрос о народной школе в Галиции» (Филипчак, 1915). Ця публікація стала його першою науковою спробою дослідження західноукраїнської школи. У ній представлено значний фактологічний матеріал, статистичні дані, що досить об'єктивно зображують освітнє життя в регіоні.

Однак підготовлений матеріал (є версія, що це зроблено на замовлення керівництва курсів) мав небагато шансів на друк у зазначеному органі, по- перше, якби автор не був родом з Галичини і не працював там в освітній сфері, а по-друге, якби виконане ним дослідження не прислуговувалося «великоросійській ідеї» (як мінімум, факт введення статті в зміст журналу привертало увагу російських читачів до Галичини, де нещодавно їхні родичі і земляки гинули у війні з австро-угорською армією), а також демонструвало усьому загалу, що жителі того краю не чужі для росіян і цілком можуть реалізувати себе у будь-якій сфері на території Росії. Разом з тим, ретельне знайомство з текстом публікації вказує на наявність у ньому значно вагоміших аргументів щодо «правильного» спрямування. Зокрема, вже у передмові до статті «Вопрос о народной школе в Галиции» вказувалося, що, на переконання автора, вона буде цікавою для російського суспільства, дозволить росіянам відкрити світ галичан, ознайомить їх з тим, як «нам приходилося жити і працювати» (Филипчак, 1915, с. 216), звісно ж, за «ворожого» австрійського режиму.

У самому тексті статті зустрічаються узгоджені з російською державною ідеологією твердження. Так, при висвітленні стану шкільництва в Галичині з кінця XVIII ст., І. Филипчак наголошував на важких умовах навчання «руських» школярів. При цьому він критикував галицьких українофілів, зокрема О. Барвінського, за його підтримку і поширення «мазепинства» серед мешканців краю (Филипчак, 1915, с. 221-222).

Позитивно поставився автор до відомого своїм русофільським спрямуванням просвітнього товариства імені Михайла Качковського, яке, на його думку, формувало проросійськи налаштовану інтелігенцію в Галичині, відстоювало інтереси «російського мужика, російської церкви й народності» (Филипчак, 1915, с. 227). Критично поставився І. Филипчак й до Наукового товариства імені Тараса Шевченка (Филипчак, 1915, с. 235). А наприкінці статті він висловив ряд побажань, одне з них стосувалося галицьких «російських» учителів, які мали йти на зустріч «російському» народу в його прагненнях до об'єднання з рештою російського світу (Филипчак, 1915, с. 265). В іншому місці зазначалася необхідність долучити галицький край до більш прогресивної культури Росії, починаючи із запровадження в регіоні російської школи (Филипчак, 1915, с. 265).

На цьому політичні міркування автора не вичерпувалися. Він також визнавав бажаним прибуття до Галичини чим більшої кількості корінних росіян-педагогів (хоча б 2 тис. осіб) для роботи у місцевих школах і допомоги галичанам удосконалювати своє російське мовлення і знати державну мову найбільшої імперії більш досконало (Филипчак, 1915, с. 266).

Звісно ж, якщо брати до уваги суто педагогічний аспект, то навчання на вказаних курсах сприяло зростанню навчально-методичного рівня І. Филипчака. Цілком ймовірно, що успішне складання ним випускних іспитів, політична благонадійність, його перехід з уніатства у православ'я, підготовка актуальної для зовнішньої політики самодержавства російськомовної статті, не залишилися поза увагою освітнього керівництва, яким було вирішено використати уміння І. Филипчака для своїх цілей. Галицькому педагогу запропонували кілька варіантів майбутнього місця роботи: зокрема на Півночі Росії або Сибіру. Однак він на це не погодився. Натомість попросився на посаду шкільного інспектора народних училищ у Тернополі. Однак для цього потрібно було отримати російське громадянство. Після бюрократичної тяганини питання з від'їздом до Тернополя було вирішено (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 90 зв.-91 зв). На наш погляд, згоду на таке працевлаштування міг спричинити пропагандистський розрахунок російського режиму, якому було вигідно показати прихильність галицьких педагогів до росіян в окупованій Східній Галичині. Довести це питання до логічного завершення не вдалося через невтішні для росіян події на фронті і евакуацію з Галицького краю. Тож до місця призначення І. Филипчак не добрався, зупинився у Києві, де на той час проживала його дружина-москвофілка з дітьми як біженці (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 90 зв.-91 зв). Щоб утримувати сім'ю, він звернувся до попечителя Київського шкільного округу з проханням про працевлаштування. Керівник освітнього відомства вирішив скористатися досвідом галицького освітянина, який добре володів російською мовою. Прохачу було запропоновано три вакансії майбутньої роботи (на вибір) у Кам'янці-Подільському, Лубнах або ж Вінниці. Останнє місто і було обрано для педагогічної праці (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 93).

З початком 1915-1916 навчального року І. Филипчак викладав історію і географію у Вінницькій вчительській семінарії (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 96), вважав що тут він матиме добру можливість підвищити власний професійно-педагогічний рівень (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 96 зв.-97 зв.).

У 1916 р., у зв'язку з Брусиловським наступом російських військ, частина Східної Галичини знову опинилася під контролем росіян. Нова окупаційна адміністрація взяла курс на збільшення частки вчительських кадрів з місцевих галичан. Тому І. Филипчак вирішив спробувати скористатися цим фактом і направив подання на отримання посади інспектора народних училищ на батьківщині (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 104). Утім питання вирішувалося повільно, але успішно.

У лютому 1917 р. він отримав направлення на посаду шкільного інспектора Чернівецької губернії (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 105 зв., 106 зв.). Нові обов'язки стосувалися перевірки та контролю за діяльністю середніх і початкових шкіл декількох галицьких повітів (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 1936, арк. 106 зв.-107). Під час своїх інспекцій він всіляко допомагав налагоджувати шкільну справу, скрізь його радо вітали «як свого, українця, який не вводить русифікації, а залишає усе так, як було за Австрії» (Савчин, 2019, с. 268-269). Подальші події, пов'язані з падінням самодержавства, призвели до відставки інспектора. В часи національного відродження він прислужився справі становлення масової української школи на Поділлі. За радянського режиму був репресований.

Висновки

Таким чином, Російська імперія, впроваджуючи на окупованій нею території Східної Галичини нові порядки, значну увагу приділяла включенню краю в російський освітній простір, русифікації шкільництва. Через нестачу кадрів для перебудови освітнього процесу за російськими освітніми лекалами, зацікавлених педагогів перевчали на відповідних курсах. І. Филипчак проходив підготовку в Росії і став прикладом того, як імперська влада використовувала лояльних галичан для реалізації політики русифікації освітньої галузі Східної Галичини, досягнення тут своїх геополітичних цілей. Новоспечений прихильник «русского мира» віддячив владі проросійською статтею, але розгорнути широку педагогічну діяльність на користь великодержавного проекту йому не вдалося через поразки російських військ залишення ними Галичини. Учителювання на Поділлі привело І. Филипчака у національно-демократичний табір, служінню українській школі. Подальша доля трагічна. На прикладі цього педагога можна бачити сутність довгострокової російської великодержавної політики щодо освіти на окупованих західноукраїнських землях, яка мала на меті розколоти місцеву педагогічну інтелігенцію, базувалася на деукраїнізації і позбавленні перспективи галичан, за прикладом Наддніпрянської України, мати свою розвинуту національну школу та патріотичну інтелігенцію.

Список використаних джерел і літератури

1. Бахтурина, А. (2000). Политика Российской Империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. Москва: АИРО-ХХ, 264 с.

2. Вантух, В. & Славич, Л. (2015). Правдивий учитель народу (до 75-річчя створення навчального закладу та 144-річчя з дня народження Івана Филипчака). Початкова школа, 4, 31-34.

3. Вендланд Анна Вероніка. (2015). Русофіли Галичини. Українські консерватори між Австрією та Росією, 1848-1915: пер. з нім. Христина Назаркевич. Львів: Літопис, 2015. 688 с.

4. Гайсенюк, В. (2017). Початок кінця. Москвофіли у Великій війні (1914-1918). Чернівці: Друк Арт, 304 с.

5. Зубрицький, І. & Гриник, І. (2014). Діяльність Івана Филипчака на посаді вчителя народних шкіл. Імідж, 2, 45-47.

6. Любченко, В. Б. (2013). Російська окупаційна адміністрація у Галичині та на Буковині. Упоряд. О.П. Реєнт. Велика війна 1914-1918 рр. і Україна: історичні нариси (в кн. Кн. 1, с. 248-300). Київ: ТОВ «Видавництво «Кліо».

7. Петрович, І. (1915). Галичина під час російської окупації. Серпень 1914 - червень 1915. Львів, 115 с.

8. Савчин, Г. (2009). Становлення Івана Филипчака як педагога і громадського діяча. Людинознавчі студії, 19. Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 264-274.

9. Савчин, Г. М. (2012). Педагогічні погляди та культурно-освітня діяльність Івана Филипчака (автореф. дис.... канд. пед. наук: спец. 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки). Київ, 18 с.

10. Сорока, П. (2001). Іван Филипчак. Літературний портрет. Тернопіль: Джура, 451 с.

11. Филипчак, І. (1915). Вопрос о народной школе в Галиции. Журнал Министерства Народного Просвещения. Новая серия. Отдел по народному образованию, 57, 216-266.

12. Центральний державний історичний архів України у м. Львові.

References

1. Bakhturina, A. (2000). Politika Rossiyskoy Imperii v Vostochnoy Galitsii v gody Pervoy mirovoy voyny [The policy of the Russian Empire in Eastern Halychyna during the First World War]. Moskva: AIRO-ХХ, 264 s. [іп Russian].

2. Vantukh, V. & Slavych, L. (2015). Pravdyvyi uchytel narodu (do 75-richchia stvorennia navchalnoho zakladu ta 144-richchia z dnia narodzhennia Ivana Fylypchaka) [A true teacher of the people (to the 75th anniversary of the establishment of the school and the 144th anniversary of the birth of Ivan Filipchak)]. Pochatkova shkola, 4, 31-34. [in Ukrainian].

3. Vendland Anna Veronika. (2015). Rusofily Halychyny. Ukrainski konservatory mizh Avstriieiu ta Rosiieiu, 1848-1915 [Russophiles of Galychyna. Ukrainian Conservatives between Austria and Russia, 1848-1915]: per. z nim. Khrystyna Nazarkevych. Lviv: Litopys, 688 s. [in Ukrainian].

4. Haiseniuk, V. (2017). Pochatok kintsia. Moskvofily u Velykii viini (1914-1918) [The beginning of the end. Muscovites in the Great War (1914-1918)]. Chernivtsi: Druk Art, 304 s. [in Ukrainian].

5. Zubrytskyi, I. & Hrynyk, I. (2014). Diialnist Ivana Fylypchaka na posadi vchytelia nar- odnykh shkil [The activity of Ivan Filipchak as a teacher of public schools], Imidzh, 2, 45-47. [in Ukrainian].

6. Liubchenko, V. B. (2013). Rosiys'ka okupatsiyna administratsiya u Halychyni ta na Bukovyni [Russian occupation administration in Galychyna and Bukovina]. Uporyad. O.P. Reyent. Velyka viyna 1914-1918 rr. i Ukrayina: istorychni narysy (v 2 kn. Kn.1, s. 248300). Kyiv: TOV «Vydavnytstvo «Klio». [in Ukrainian].

7. Petrovych, I. (1915). Halychyna pid chas rosiiskoi okupatsii. Serpen 1914 - cherven 1915 [Halychyna during the Russian occupation. August 1914 - June 1915]. Lviv, 115 s. [in Ukrainian].

8. Savchyn, H. (2009). Stanovlennia Ivana Fylypchaka yak pedahoha i hromadskoho diia- cha [The formation of Ivan Filipchak as a teacher and public figure]. Liudynoznavchi studii, 19. Drohobych: Redaktsiino-vydavnychyi viddil DDPU imeni Ivana Franka, 2009, 264-274. [in Ukrainian].

9. Savchyn, H.M. (2012). Pedahohichni pohliady ta kulturno-osvitnia diialnist Ivana Fylypchaka [Pedagogical views and cultural-educational activity of Ivan Filipchak] (Candidate's thesis). Kyiv, 18 s. [in Ukrainian].

10. Soroka, P. (2001). Ivan Pylypchak. Literaturnyi portret [Ivan Filipchak. Vignette]. Ter- nopil: Dzhura, 451 s. [in Ukrainian].

11. Fylypchak, I. (1915). Vopros o narodnoy shkole v Galitsii [The question of the public school in Galicia]. Zhurnal Ministerstva Narodnoho Prosveshcheniya. Novaya seriya. Otdel po narodnomu obrazovaniyu, 57, 216-266. [in Ukrainian].

12. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyy arkhiv Ukrainy u m. Lviv [Central State Historical Archive of Ukraine in Lviv]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru