Національне питання на Женевській конференції соціалістичних партій Росії (2 - 8 Квітня 1905 р.): дискусії та рішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ НА ЖЕНЕВСЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ПАРТІЙ РОСІЇ (2 - 8 КВІТНЯ 1905 р.): ДИСКУСІЇ ТА РІШЕННЯ

ТИМОФІЙКО Сергій, аспірант кафедри архівознавства,

спеціальних історичних та правознавчих дисциплін Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Анотація

Мета дослідження - висвітлити розгляд есерівських проєктів розв'язання національного питання у Російській імперії на Женевській конференції соціалістичних партій та дати оцінку пропонованим ідеям перебудови країни. У дискусіях їх представники особливу увагу приділили обговоренню майбутнього уярмлених царизмом народів, яких на засіданнях представляли делегати від національних соціалістичних партій і вимагали автономного статусу, а подекуди й відокремлення від Росії та набуття національної незалежності, як у випадку Польщі та Фінляндії.

Методологія дослідження базується на принципах конкретно-історичного підходу, історизму, об'єктивності, всебічності і цілісності, системності, а також використання методів - аналізу та синтезу, історико-порівняльного, історико-типологічного та проблемно-хронологічного.

Наукова новизна полягає у тому, що у дослідженні вперше здійснена спроба проаналізувати розгляд національного питання у Російській імперії на Женевській конференції та з'ясувати ставлення до есерівських проєктів делегатів від національних соціалістичних партій. Розглядається складна тематика, яка практично не розкрита у історичних працях, що стосуються цього періоду.

Висновки. Женевська конференція стала важливим етапом розгортання російської революції, коли заради перемоги над спільним ворогом, царизмом, спробували порозумітися провідні соціалістичні сили Росії, а також національні соціалістичні партії та організації. Вона продемонструвала спільність у поглядах на федералізацію Російської держави у післяреволюційну добу та надання широкої автономії поневоленим націям. Окремим пунктом домовленостей стали тези щодо підтримки механізмів перебудови, в яких зазначалося, що метою революції буде скликання Установчих Зборів, і не тільки в Росії, а й у Польщі та Фінляндії, які констатують ліквідацію царизму та побудову демократичної республіки. Однак події революції внесли свої корективи у плани соціалістів, тому домовленості у Женеві так і не були реалізовані на практиці.

Ключові слова: демократична республіка, декларація, федерація, широка автономія, територіальні нації, соціалісти-революціонери, соціал-демократи, революція.

TYMOFIYKO Serhii, PhD-student of the Department of Archival Studies, Special Historical and Legal Disciplines, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University.

THE NATIONAL QUESTION AT THE GENEVA CONFERENCE OF THE SOCIALIST PARTIES OF RUSSIA (APRIL 2-8, 1905): DISCUSSIONS AND DECISIONS.

The purpose of the study is to shed light on the SRs' consideration of projects to resolve the national issue in the Russian Empire at the Geneva Conference of Socialist Parties and to evaluate the proposed ideas for Russia's restructuring. In the context of reviewing the discussions, special attention was paid to the future of tsarist-enslaved peoples, who were represented at the meetings by delegates from the National Socialist parties and demanded autonomous status, and sometimes national independence and secession from Russia, as in the case of Poland and Finland.

The research methodology is based on the principles of concrete-historical approach or historicism, objectivity, comprehensiveness and integrity, systematics, as well as the use of the methods - analysis and synthesis, historical-comparative, historical-typological and problem-chronological.

The scientific novelty is that in the course of the study for the first time there's been an attempt made to analyze the consideration of the national question in the Russian Empire at the Geneva Conference and to fi nd out the attitude of the delegates from the National Socialist Parties to the SR projects. A complex topic is considered, which is practically not disclosed in historical studies of this period.

Conclusions. The Geneva Conference was an important stage in the development of the Russian Revolution, when the leading socialist forces of Russia, as well as the national socialist parties and organizations, sought to understand each other in order to defeat the common enemy, tsarism. It demonstrated common views on the federalization of the Russian state in the postrevolutionary era and the granting of broad autonomy to enslaved nations. A separate point of the agreement was the support for perestroika mechanisms, which stated that the aim of the revolution would be to convene a Constituent Assembly, not only in Russia but also in Poland and Finland, which stated the abolition of tsarism and building a democratic republic. However, the events of the revolution made their adjustments to the plans of the Socialists, so the agreements in Geneva were never implemented in practice.

Key words: democratic republic, declaration, federation, broad autonomy, territorial nations, socialist-revolutionaries, social democrats, revolution.

Женевська конференція стала важливим етапом не тільки розгортання першої російської революції, а й моментом геополітичного протистояння. Вона зібрала в одному приміщенні політиків, які відігравали значний вплив на хід історії Східної Європи. Ця конференція часто згадується у наукових дослідженнях, однак одну з головних дискусій на ній досі ніхто з істориків не зробив предметом спеціальної розвідки. Значна увага у Женеві була присвячена розгляду національного питання у Російській імперії. Делегати Партії соціалістів-революціонерів та націонаявних соціалістичних партій обговорили проекти післяреволюційної перебудови Росії та розв'язання міжнаціональних протиріч, корені яких ховалися у примусовій асиміляції та централізаторській політиці монархів з роду Романових. На конференції були запропоновані ідеї та проекти, дослідження яких становить виняткову наукову цінність для висвітлення подій першої російської революції та взаємин соціалістичних партій уярмлених народів із загальноросійськими партіями.

Аналіз джерел та останні дослідження. Передумови, хід та наслідки Женевської конференції 1905 р. знайшли відгуки у багатьох дослідженнях з історії Партії соціалістів-революціонерів. Зокрема, їх торкалися у своїх монографіях провідні дослідники діяльності есерів у 1902-1905 рр. - М. Леонов (Леонов, 1997) та 1907-1914 рр. - К. Морозов (Морозов, 1998). Про участь В. Чернова у роботі Женевської конференції згадував К. Гусев (Гусев, 1999). Важливе значення для висвітлення передумов скликання та впливу японського фактору на перебіг дискусій має робота істориків Д. Павлова та С. Петрова (Павлов, Петров, 1993), а також дослідження японського історика І. Чихару (Чихару, 2013). Однак вони переважно описують організацію конференції та її наслідки, не приділяючи особливої уваги національному питанню, яке порушувалося на засіданнях. Про хід дискусій соціалістичних партій ми можемо судити тільки з джерел особового походження. Частина з них стосуеться спогадів про організатора, яким став Г. Гапон, прославлений у «Криваву неділю». До таких джерел належать спогади секретаря конференції С. Раппопорта (Анский, 1909), а також А. Кареліна (Карелин, 1922), В. Чернова (Чернов, 1910) (досить цікаво, що у своїх головних мемуарах Чернов оминає події Женевської конференції (Чернов, 1953)) та самого Г. Гапона (Гапон, 1990). Обидві декларації та повідомлення про перебіг конференції можна досліджувати за допомогою публікацій у центральному органі ПСР (Революционная Россия, 1905). Інформацію про делегатів містять опубліковані листи поліцейського провокатора Є. Азефа, який був одним із лідерів есерів і знав деталі форуму, хоча сам у ньому участі не брав (Письма Азефа, 1994). Загалом, історіографічний матеріал та опубліковані джерела цілком дозволяють дослідити зазначену тему.

Мета дослідження - висвітлити розгляд есерівських проектів розв'язання національного питання у Російській імперії на Женевській конференції соціалістичних партій та дати оцінку пропонованим ідеям перебудови країни. У дискусіях особливу увагу приділили обговоренню майбутнього уярмлених царизмом народів, які на засіданнях представляли делегати від національних соціалістичних партій та вимагали автономного статусу, а подекуди й відокремлення від Росії та набуття національної незалежності, як у випадку Польщі та Фінляндії.

Виклад основного матеріалу

9 січня 1905 р. у Петербурзі сталися події, які отримали назву «Кривава неділя». Очолювану священиком Г. Гапоном демонстраційну ходу розігнали постріли солдатів. Це зіткнення поклало початок набагато масштабнішим революційним подіям, які активізували діяльність опозиційних сил на боротьбу з самодержавством (Карелин, 1922). 12 січня 1905 р. Г. Гапон зумів утекти зі столиці, маючи при собі револьвер та бажання очолити революцію. Він чудово розумів, що потрібно рухатися у Європу та шукати підтримки революційних партій, які неодноразово заявляли про бажання боротися проти тиранії. Тільки одну ніч Г. Гапон провів у Берліні, подорожуючи до Швейцарії (Гапон, 1990).

Відомий публіцист С. Раппопорт (С. Анский) залишив спогади про прибуття Г. Гапона до Женеви. Вони вперше зустрілися на квартирі в одного з представників Партії соціалістів-революціонерів. Згодом бачилися багато разів, розмовляючи про події в Росії. Г. Гапон розповідав про свою ідею підняти на боротьбу російську опозицію та головні революційні партії (Анский, 1909). «Бунтівний священик» наважився перейти від політичних бесід до конкретних дій, коли опублікував 7 лютого 1905 р. відкритого листа до соціалістичних партій, закликавши об'єднати зусилля проти самодержавства (Письмо Гапона к социалистическим партиям России, 1906).

Поява Г. Гапона у Європі звернула на себе увагу з боку організаторів Паризької конференції революційних та опозиційних партій. Водночас із перебуванням «бунтівного священика» у Женеві, в Парижі відбулася важлива зустріч. Полковник японської розвідки М. Акасі зустрівся з лідером Фінської партії активного спротиву К. Цілліакусом та есером М. Чайковським і обговорив пропозицію скликання нової конференції революційних партій. Вони вирішили використати ім'я популярного після «Кривавої неділі» Г. Гапона для зібрання усіх представників російського соціалізму та національних соціалістичних партій (Павлов, Петров, 1993).

Їхня ставка була цілком зрозумілою та виправданою. Популярність між революціонерами у Г. Гапона тільки зростала. В середині лютого 1905 р. він зустрівся з В. Леніним, який погодився з пропозиціями та опублікував після зустрічі статтю «О боевом соглашении для восстания» (Ленин, 1905). За таких умов навіть почалося певне ситуаційне зближення між есерами та соціал- демократами, які до того лише критикували програмні положення одні одних. У березні 1905 р. за дорученням партійних лідерів питанням об'єднання зусиль із більшовиками зайнявся Є. Азеф, тому Департамент поліції в Петербурзі також дізнався про всі події ще до середини березня (Павлов, Петров, 1993). Згодом у процес об'єднання революційних зусиль активно включився К. Цілліакус, заявивши про готовність забезпечити фінанси та озброєння на випадок підготовки збройного повстання. Він наполягав тільки на проведенні спільної конференції та консолідації зусиль для повалення самодержавства. Цього разу навіть соціал-демократи вирішили не відмовлятися від його послуг та джерел отримання коштів (Павлов, Петров, 1993). Уже в десятих числах березня Г. Гапон почав розсилати офіційні запрошення, взявши у свої руки ініціативу скликання всіх революціонерів на конференцію (Чернов, 1910).

Першими відмовилися від участі меншовики, позицію яких повідомила редакція газети «Искра». Вона заявила, що щиро співчуває ідеї Г. Гапона, однак така конференція може бути скликана тільки спільним закликом усіх соціалістів та організована на переговорах представників їхніх центральних установ, а не лише окремим представником революційних подій (Новая межпартийная конференция, 1905, с. 4). Щоправда, меншовики здійснили спробу провести домовленості з есерами щодо альтернативної конференції. Велися переговори між Г. Плехановим і М. Натансоном; був складений лист до Закордонного комітету ПСР з підписами частини лідерів меншовиків Г. Плеханова, Л. Дейча, П. Аксельрода та Ю. Мартова, однак всі їхні намагання у цьому напрямку завершилися безрезультатно (Павлов, Петров, 1993). Після кількох консультативних бесід есери вирішили скликати конференцію за ініціативи Г. Гапона (Новая межпартийная конференция, 1905, с. 4).

4 квітня 1905 р. Є. Азеф попередив своїх поліцейських кураторів листом, у якому зазначав, що «Бабуся» (К. Брешко-Брешковська) повернулася з Америки та терміново виїхала до Женеви, де з зими планували зібрати форум соціалістичних організацій Росії (Письма Азефа, 1994, с. 124).

Відкриття конференції також не минулося без конфліктів. У перший день засідання делегація більшовиків на чолі з В. Леніним почала суперечку. Їх підтримали делегати Латвійської соціал-демократичної робітничої партії (ЛСДРП), Бунду та Революційної української партії (РУП). Приводом стала вимога В. Леніна та латвійських соціал-демократів видалити з конференції представників Латвійського соціал-демократичного союзу (ЛСДС), який підтримували соціалісти-революціонери, Польська партія соціалістична (ППС) і Грузинська партія соціалістів-федералістів-революціонерів (ГПСФР) (Новая межпартийная конференция, 1905, с. 4). Більшовики не визнавали ЛСДС як соціал-демократичну організацію, відкрито називаючи її у пресі «маріонеткою есерів». Окрім цього, В. Ленін взявся критикувати присутню на засіданнях Фінську партію активного спротиву, заявляючи, що соціал-демократи мають серйозні сумніви в її соціалістичному спрямуванні (Чихару, 2013). Однак це були тільки приводи, оскільки справжні причини ховалися у нездатності В. Леніна зайняти провідну роль у роботі конференції. Його не влаштовували повноваження Г. Гапона, не задовольняли позиції есерів (їх підтримували сім з одинадцяти партій, а більшовиків - тільки чотири), а також перспектива критики з боку соратників по РСДРП (не всім подобалося подібне тактичне зближення з есерами). В. Ленін з однодумцями покинув приміщення наступного дня, відкрито заявивши присутнім, що конференція перебуває під контролем есерів і повністю перетворилася на їхню іграшку (Чихару, 2013). женевська конференція есерівський соціалістичний

Незважаючи на демарш більшовиків, конференція таки продовжилася. Г. Гапон не засмутився виходу В. Леніна та його союзників, заявивши: «Ну, и с Богом! И без них обойдемся!» (Анский, 1909). Для спільної роботи залишилися: від Партії соціалістів-революціонерів - В. Чернов та К. Брешко-Брешковська, Польської соціалістичної партії - В. Йодко, С. Войцеховський, представники партії «Дашнакцютун» - Рустен, Сафо та Оман (Письма Азефа, 1994, с. 125), Грузинської партії соціалістів-федералістів-революціоне- рів - Г. Деканозов, Латвійського соціал-демократичного союзу - Е. Ролавс, Фінської партії активного спротиву - В. Фурухельм і Й. Гуммерус (без К. Цілліакуса), а також один представник від Білоруської соціалістичної «Громади». Голова конференції Г. Гапон разом з секретарем С. Раппопортом взяли участь як приватні особи без приналежності до партій (Чихару, 2013).

Дискусії революціонерів, близьких своїми поглядами до соціалістів-революціонерів, пройшли в основному спокійно та зважено. Насамперед розпочали з обговорення національного питання у Російській імперії. Щоправда, проти цього виступив головуючий Г. Гапон, який вимагав одразу перейти до тактичних узгоджень. Однак представники національних соціалістичних партій наполягли на своєму, заявляючи, що вони не готові нічого обговорювати, доки не отримають від присутніх запевнень у підтримці своїх вимог національної автономії. Першими про автономію заговорили представники Польської соціалістичної партії, а згодом до них додалися лідери Вірменської революційної федерації. Вони не переходили за межу, обговорюючи питання, які згадувалися на Паризькій конференції. Однак, несподівано, зустріли дивні заперечення з боку Г. Гапона. Священик обурився, взявши слово поза чергою, почав незрозуміло говорити, і завершив свою промову монархічною фразою: «Все заботятся только о себе, а о России никто не думает! Надо и о ней подумать!». Його вислів занепокоїв представників революційних сил, тому у справу негайно втрутилися есери. В. Чернов, як «великорос», заспокоював Г. Гапона запевненнями, що ніхто із присутніх на конференції не планує розривати Росію, а бореться тільки за захист національних прав (Ан-ский, 1909). Вислови Г. Гапона важко було назвати логічними та прямолінійними. Коли мова зайшла про єврейське питання, він нічого не заперечував проти того, що євреї така ж нація, як поляки, литовці та вірмени, тому мають право на національну автономію. Крім того, він погоджувався, що юдеям потрібно відвести для проживання окрему територію (Анский, 1909). Це було досить дивно, хоча по-суті нічим не суперечило подвійній моралі лідера «Кривавої неділі». Як пізніше згадував С. Раппопорт, поруч з ним лукавий Г. Гапон багато разів висловлювався за захист євреїв, однак у розмовах з іншими діячами не припиняв використовувати антисемітські вислови (Анский, 1909).

У підсумку дискусії Г. Гапон заспокоївся, охолонувши до завершення розгляду національного питання. Делегати від національних соціалістичних партій ігнорували його, вступаючи у конспіративні переговори виключно з лідерами есерів. Священик помітив свою нездатність очолити дискусії, тому досить довго продовжував пасивно спостерігати за роботою (Анский, 1909). Він активізувався тільки тоді, коли зайшла мова про створення Бойового комітету, який очолили троє осіб. Г. Гапону віддали в ньому ключову посаду очільника, однак це все одно не задовольнило його амбіції (Чернов, 1910).

Подальших конфліктів між національними партіями та організаторами конференції більше не виникало. В підсумку дискусії стосовно національного питання у Російській імперії було створено дві окремі декларації. Обидві одразу після завершення роботи потрапили у газету «Революционная Россия» і з ними змогли ознайомитися інші партійні активісти та симпатики. Перша називалася «Общая политическая декларация конференции» (Документы межпартийной конференции, 1905). Вона починалася із короткого опису обставин, в яких опинилися уярмлені царизмом народи. Для порівняння автори декларації використали аналогію з каторжанами, котрих один до одного прикували міцними кайданами, тому вони можуть звільнитися тільки спільними зусиллями. Перемога революції мала закінчитися скликанням Установчих Зборів, які вирішать національно-культурні проблеми та оберуть майбутній устрій Росії. Вільний вибір народу визначить долю країни, розвернувши її в бік демократично-республіканських конструкцій, які гарантуватимуть розвиток кожної нації без деспотизму (Документы межпартийной конференции, 1905, с. 1).

Політичні умови «Общей декларации» передбачали такі позиції:

1) перебудова Російської імперії на демократично-республіканських засадах, на основі вільної, рівної та таємної подачі голосів;

2) скликання, за умови досягнення політичних свобод, Установчих Зборів з представниками усіх міст Росії, крім Польщі та Фінляндії;

3) Фінляндія зберігає положення автономно-конституційної держави та збирає власні Установчі Збори для визначення подальшої долі;

4) поляки отримують право скликати власний Установчий Сейм у місті Варшава та визначати долю своєї держави;

5) усі подальші форми налагодження стосунків між народами імперії покладатимуться на вибрані Установчими Зборами уряди;

6) скликання на Кавказі, як автономно-федеративній частині Російської імперії, Установчих Зборів теж відбуватиметься окремо.

Підписи під документом поставили усі сім представників від учасників конференції: Партія соціалістів-революціонерів, Польська соціалістична партія, Вірменська революційна федерація, Фінська партія активного спротиву, Грузинська партія соціалістів-федералістів-революціонерів, Латвійський соціал-демократичний союз та Білоруська соціалістична «Громада» (Документы межпартийной конференции, 1905, с. 2).

Після підписання першого документу, учасники форуму створили ще й окрему «Декларацию социалистических организаций», яку підписали всі, крім Фінської партії активного спротиву. Фіни співпрацювали із соціалістами та поділяли багато їхніх ідей, однак вони ніколи не вважали себе також соціалістами, тому з ідейних міркувань виявилися не готовими поставити підписи під радикальними соціально-економічними проєктами (Новая межпартийная конференция, 1905, с. 6). Щоб не відкидати частину важливих умов, інші делегати від революційних партій вирішили укласти два окремі документи. Варто також зазначити, що «Декларация социалистических организаций» стосовно національного питання загально повторювала позиції першого документу конференції, однак додавала до нього ще кілька положень. Серед них:

1) на Установчих Зборах Росія перебудовуватиметься на демократично- республіканську державу з прямою подачею голосів громадян, які досягли 20-річного віку, без обмежень за релігійними і національними особливостями;

2) новий державний устрій муситиме враховувати потреби широкої автономії областей та общин, а також застосування федеративних основ у стосунках між різними національностями;

3) дозволялося пряме народовладдя (референдум та його ініціатива), пропорційне представництво націй, виборність та підсудність посад, розділення церкви та держави у сфері освіти та культури;

4) рівні умови навчання на рідних мовах для всіх народів держави, рівноправність мов, введення місцевих мов у адміністративне діловодство та судову діяльність, виділення з бюджетів общин коштів на задоволення культурних потреб кожного народу (Документы межпартийной конференции, 1905, с. 2-3).

Особливості проведення конференції, склад учасників і прийняті резолюції стали відомі представнику закордонної агентури царської поліції у Парижі Л. Ратаєву ще до моменту публікації, завдяки листу Є. Азефа від 17 квітня 1905 р., який він написав у Женеві (Письма Азефа, с. 125). Офіційно декларації конференції опублікували 25 квітня 1905 р. на сторінках 65-го номеру газети «Революционная Россия» (Документы межпартийной конференции, 1905, с. 1-3). Більшовики спочатку пишалися своїм демаршем, однак згодом вони також прийняли рішення перейти до тактики підготовки збройного повстання, створили бойову технічну групу та наважилися на вступ у короткі тактичні союзи з есерами, як з «лівим крилом дрібнобуржуазних партій». Якщо боротьба зі спільним ворогом не змусила їх вступити у відносини з ПСР на конференції, то новина про японську субсидію на закупівлю зброї зробила це запросто. Вже у липні 1905 р. В. Ленін вступив у переговори з Г. Гапоном та есерами стосовно координації зусиль та участі більшовиків у Об'єднаній Бойовій Організації (Чихару, 2013). Однак хід революції склався інакше, не дозволивши соціалістам разом підняти збройне повстання, а отже й досягнені на конференції домовленості відкладалися до кращого моменту.

Висновки

Женевська конференція (1905 р.) стала важливим етапом формування міжпартійних зв'язків партії есерів і національних соціалістичних партій Росії. Спроба виступити спільними зусиллями проти царизму не призвела до створення впливових політичних організацій. Однак вони зуміли вирішити частину кризових питань та оприлюднити пропозиції врегулювання національного питання у Російській імперії. Головна роль у їхніх планах відводилася Установчим Зборам, які мали перетворити Росія на демократичну республіку з елементами федерації, де кожній нації гарантувалася широка автономія та задоволення національно-культурних потреб.

Список використаних джерел і літератури

1. Анский, С. А. (1909). Мое знакомство с Г. Гапоном. URL: http://az.lib.ru/aZ anskij_s_a/text_1909_moyo_znakomstvo_s_gaponom.shtml. (дата звернення: 17.11.2021).

2. Гапон, Г. А. (1990). История моей жизни. Москва: Книга, 64 с. URL: http://www. hrono.ru/libris/lib_g/gapon23.php (дата звернення: 17.11.2021).

3. Гусев, К. В. (1999). В. М. Чернов: Штрихи к политическому портрету. Москва: РОССПЭН, 208 с.

4. Документы межпартийной конференции. Революционная Россия. (1905). 65 (25 апреля), 1-3.

5. Новая межпартийная конференция. Революционная Россия. (1905). 65 (25 апреля), 3-7.

6. Карелин, А. Е. (1922). Девятое января и Гапон. Воспоминания. Красная летопись, (1). Петроград, 106-116. URL: http://www.hrono.ru/libris/lib_k/krln_gpn.php. (дата звернення: 17.11.2021).

7. Ленин, В. И. (1905). О боевом соглашении для восстания. Вперёд. 7 ((21 (8) февраля 1905 г.). URL: https://www.marxists.org/russkij/lenm/works/9-21.htm. (дата звернення: 17.11.2021).

8. Леонов, М. И. (1997). Партия социалистов-революционеров в 1905-1907 гг. Москва: РОССПЭН, 512 с.

9. Морозов, К. Н. Партия социалистов-революционеров в 1907-1914 гг. Москва: РОССПЭН, 1998. 624 с.

10. Павлов, Д. & Петров, С. (1993). Японские деньги и русская революция. Русская разведка и контрразведка в войне 1904-1905 гг. URL: http://regiment.ru/Lib/A/32/1.htm (дата звернення: 17.11.2021).

11. Павлов, Д. Б. & Перегудова, З. И. (Сост.). (1994). Письма Азефа: 1893-1917. Москва: ТЕРРА, 287 с.

12. Письмо Гапона к социалистическим партиям России с призывом объединиться для вооружённого восстания против царизма. Берлин: Издание Гуго Штейница, 1906.

13. Чернов, В. М. (1910). Личные воспоминания о Г. Гапоне. URL: http://az.lib.ru/c/ chernow_w_m/text_0090.shtml. (дата звернення: 17.11.2021).

14. Чернов, В. М. (1953). Перед бурей. Воспоминания. URL: http://az.lib.ru/c/ chernow_w_m/text_0020.shtml (дата звернення: 17.11.2021).

15. Чихару, И. (2013). Японский резидент против Российской империи. Полковник Акаси Мотодзиро и его миссия 1904-1905 гг. URL: https://history.wikireading.ru/327658 (дата звернення: 17.11.2021).

References

1. Anskiy, S. A. (1909). Moe znakomstvo s G. Gaponom [My acquaintance with H. Hapon].

2. Retrieved from http://az.lib.ru/a/anskij_s_a/text_1909_moyo_znakomstvo_s_gaponom. shtml [in Russian].

3. Gapon, G. A. (1990). Istoriya moey zhizni [The story of my life]. Moskva: Kniga, 64 s. Retrieved from http://www.hrono.ru/libris/lib_g/gapon23.php. [in Russian].

4. Gusev, K. V. (1999). V M. Chernov: Shtrikhi k politicheskomu portretu [V. M. Chernov: Strokes for a political portrait]. Moskva: ROSSPEN, 208 s. [in Russian].

5. Dokumenty mezhpartiynoy konferentsii [The documents of the inter-party conference]. Revolyutsionnaya Rossiya. (1905), 65 (25 aprelya), 1-3. [in Russian].

6. Novaya mezhpartiynaya konferentsiya [The new inter-party conference]. Revolyutsionnaya Rossiya. (1905), 65 (25 aprelya), 3-7. [in Russian].

7. Karelin, A. Ye. (1922). Devyatoe yanvarya i Gapon. Vospominaniya [January 9th and Hapon. Memories]. Krasnaya letopis, (1). Petrograd, 106-116. Retrieved from http://www. hrono.ru/libris/lib_k/krln_gpn.php. [in Russian].

8. Lenin, V. I. (1905). O boevom soglashenii dlya vosstaniya [About the combat agreement for the uprising]. Vpered. 7 ((21 (8) fevralya 1905 g.). Retrieved from https://www.marxists. org/russkij/lenin/works/9-21.htm. [in Russian].

9. Leonov, M. I. (1997). Partiya sotsialistov-revolyutsionerov v 1905-1907 gg. [SocialistRevolutionary Party in 1905-1907]. Moskva: ROSSPEN, 512 s. [in Russian].

10. Morozov, K. N. Partiya sotsialistov-revolyutsionerov v 1907-1914 gg. [SocialistRevolutionary Party in 1907-1914]. Moskva: ROSSPEN, 1998. 624 s. [in Russian].

11. Pavlov, D. & Petrov, S. (1993). Yaponskie dengi i russkaya revolyutsiya. Russkaya razvedka i kontrrazvedka v voyne 1904-1905 gg. [Japanese money and the Russian revolution. Russian intelligence and counterintelligence in the war of 1904-1905]. Retrieved from http://regiment.ru/Lib/A/32/1.htm. [in Russian].

12. Pavlov, D. B. & Peregudova, Z. I. (Sost.). (1994). Pisma Azefa: 1893-1917. [Azef's Letters: 1893-1917]. Moskva: TYeRRA,287 s. [in Russian].

13. Pismo Gapona k sotsialisticheskim partiyam Rossii s prizyvom obedinitsya dlya vooruzhennogo vosstaniya protiv tsarizma [The Hapon's letter to Russia's socialist parties calling for unity for armed uprising against tsarism]. Berlin: Izdanie Gugo Shteynitsa, 1906. [in Russian].

14. Chernov, V. M. (1910). Lichnye vospominaniya o G. Gapone [Personal memories of H. Hapon]. Retrieved from http://az.lib.ru/c/chernow_w_m/text_0090.shtml. [in Russian].

15. Chernov, V M. (1953). Pered burey. Vospominaniya [Before the storm. Memories]. Retrieved from http://az.lib.ru/c/chernow_w_m/text_0020.shtml. [in Russian].

16. Chikharu, I. (2013). Yaponskiy rezident protiv Rossiyskoy imperii. Polkovnik Akasi Motodziro i ego missiya 1904-1905 gg. [The Japanese resident against the Russian Empire. Colonel Akashi Motojiro and his mission 1904-1905]. Retrieved from https://history. wikireading.ru/327658. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru