Історія створення, структура, особливості експозиційної і виставкової діяльності Одеського археологічного музею НАН України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Кафедра історії України

Реферат-дослідження на тему:

«Історія створення, структура, особливості експозиційної і виставкової діяльності Одеського археологічного музею НАН України»

Виконала: студентка IstР1-В19 групи

Мисенко Сніжана Олександрівна

Перевірив: кандидат історичних наук, доцент

Задорожнюк Андрій Борисович

Кам'янець-Подільський, 2022

Зміст

Вступ

1. Коротка історія Одеського археологічного музею НАН України

2. Роль Одеського археологічного музею в археологічних розкопах регіону

3. Фонди Одеського археологічного музею

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Щоденно десятки тисяч громадян України, іноземні туристи, прагнучи збагатити свої знання, зустрітися з прекрасним, відвідують музеї. Музеї дають змогу побувати в давньому минулому, побачити сьогодення людства, його здобутки і навіть заглянути у майбутнє. У музеях України дбайливо зібрано і зберігається все, що нам, українцям, дороге, що є гордістю нашого народу, і це закономірно: адже не вартий майбутнього той народ, який не цінує свого минулого.

Термін «музей» в перекладі з грецької мови означає місце, присвячене музам, дочкам богині пам'яті Мнемозіти. Вважаючи їх покровительками науки і мистецтва, греки будували на їхню честь храми, які називали музейонами. Саме звідси й походить термін «музей».

Основними напрямами музейної справи є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.

Функції музею доволі складні, а форми діяльності різноманітні. Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, які зумовлюють їхні наукові, культурно-освітні функції і зближують з відповідними закладами.

Найголовніша особливість музеїв полягає в тому, що вони збирають, вивчають та експонують першоджерела або оригінали, тобто пам'ятки, які безпосередньо пов'язані з розвитком природи, життям людського суспільства. За цією особливістю музеї близькі до науково-дослідних установ, які також вивчають (у своїх аспектах) першоджерела.

Одеський археологічний музей є архітектурною пам'яткою і розташований в історичному центрі міста - у будівлі, спроектованій 1883 року архітектором із Польщі Феліксом Гонсіоровським. Заклад засновано в 1825 році на базі приватного колекційного зібрання, подарованого місту. Це найстаріший профільний музей в Україні.

1825 року культурний заклад було засновано як Одеський музей старожитностей на базі приватної колекції Петра Бларамберга, місцевого мецената. Основою експозиції стало зібрання старовинних книг і археологічних артефактів. В Одесі в 1839 році було створено історичне товариство старожитностей, завдяки якому постійно поповнювалися фонди музею. На стендах регулярно з'являлися нові експонати, отримані з археологічних розкопок на території Причорноморських степів.

Об`єктом дослідження є найвідоміші музеї півдня України.

Предметом дослідження є Одеський археологічний музей НАН України.

Метою цієї роботи на основі опублікованих джерел та наукової літератури, є з'ясувати історію заснування, діяльність та сучасне становище Одеського археологічного музею НАН України.

Поставлена мета визначає завдання дослідження:

* розглянути коротку історію Одеського археологічного музею НАН України;

* охарактеризувати роль Одеського археологічного музею НАН України в археологічних розкопах регіону;

* висвітлити фонди Одеського археологічного музею.

Історіографія проблеми. Серед досліджень цієї проблеми значної уваги, заслуговують праці багатьох авторів, зокрема: Ю. Г. Гуральник, Т. Ю. Юрєнєвої, Ю. А. Омельченка, В. Ю. Дукельського. Своєрідну інтерпретацію термінів музейний предмет - предмет музейного значення запропонував Ю. А. Омельченко. На його думку, перша підсистема музейництва у своєму розвитку пройшла шлях від періоду існування предметів музейного значення до музейних предметів. Отже, предмет музейного значення розглядають як первісну форму музейного предмета. Заслуговує на увагу й праця Г. Н. Серебреннікова «Організація та зміст науково-дослідної роботи музеїв», у якій він систематизував нагромаджений теоретичний та практичний матеріал. Учений чітко розмежовував поняття «музейний предмет» та «експонат», у контексті його поглядів нового значення набув термін «музейна річ», який Г. Н. Серебренніков не ототожнював із музейною пам'яткою. «Матеріали», тобто музейні пам'ятки, дослідник розподіляє на речові, документальні та ілюстративні.

Сьогодні серед учених музеологів немає єдиної думки щодо функцій цієї науки, її структури та трансформації музею в багатофункціональний культурний центр. Серед плеяди дослідників цих проблем слід виокремити Д. А. Равиковича, І. Б. Сидорову, Р. В. Маньковську, Н. А. Нікішина. Зокрема, Н. А. Нікішин вказує на недостатню розроблені концептуальні основи музеєзнавства. Він робить аналітичний огляд сучасного стану досліджень про об'єкт, предмет і внутрішню структуру музеєзнавства, пропонує свою - «мовну» - концепцію музеєзнавства. ХХ ст. з його технічними досягненнями дало можливість науковцям обмінюватися досягненнями та досвідом, створило умови для появи та розповсюдження музеєзнавчої літератури й стимулювало музеологічні дослідження. Основним засобом розповсюдження музеологічних ідей стали фахові музеологічні журнали. Так у 1878 році засновано німецький журнал «Zeitschrift fur Museologie», а з 1898 року виходив «Журнал Словацької музейної общини,» створеної в Братиславі у 1893 році. У 1902 р. в Англії почав виходити щомісячний «Muzeums Journal», що мав власних кореспондентів у Німеччині, США, Австралії, Новій Зеландії. У 1919 році з'явився журнал Американської асоціації музеїв «Museum Work», що виходив два рази на рік, і в 1926 році отримав назву «Повідомлення і доповіді» Американської Асоціації музеїв.

Практичне значення роботи. Матеріали роботи можуть бути використані на уроках історії в загальноосвітніх школах, під час підготовки студентів історичного та інших факультетів до семінарських та практичних занять, для написання статті, доповіді тощо.

Структура роботи. Робота складається 2-х розділів. Суттєво доповнюють працю вступ, висновки, список використаних джерел і літератури (16 позицій). Загальний обсяг роботи складає 26 сторінок.

1. Коротка історія Одеського археологічного музею НАН України

Існує з 1825. Його відкриттю передувала низка археологічних знахідок у Пн. Причорномор'ї та перші наукові спроби їх інтерпретувати. Серед перших учених, що звернули увагу на ці речі, були І.Потоцький, П.-С.Паллас, Е.Келлер.

Велику увагу збереженню знахідок приділяли керівники міста та краю: А.-Е.Рішельє, О.Ланжерон, але особливо М.Воронцов. Останній підтримував усі починання фахівців-археологів, серед котрих у першу чергу слід зазначити І.Стемпковського та І.Бларамберга. Завдяки їм Одеса стала відомою всій Європі як центр археології на півдні Російської імперії [10, с. 123].

І.Стемпковський обґрунтував необхідність створення спеціального музею, а І.Бларамберг передав йому колекцію раритетів: монети, написи, книги, речі зі Стародавнього Єгипту. 21 (9) серпня музей відкрився. Директором став І.Бларамберг.

1839 було засноване Одеське товариство історії та старожитностей. У його витоків знаходились О.Стурдза, Д.Княжевич, А.Фарб, М.Кіріаков, М.Мурзакевич. Товариствово зробило свій музей, для цього відбудували спеціальну споруду. 1858 зусиллями М.Мурзакевича обидва музеї об'єдналися. одеський археологічний музей розкопки

Це були роки розвитку наук про старожитності. Розкопки велися на терені сучасних Молдови, півдні України, Криму, з 1873 - на Чорноморському узбережжі Кавказу. Знайдені речі надходили до музею. Його колекції поповнювалися також численними подарунками членів товариства, купівлею в приватних осіб. Розкопки та суто музейна діяльність поєднувалися з охороною пам'яток: Ескі-Кримської мечеті, Судацької та Акерманської фортець, Мелек-Чесменського кургану. Здійснювався нагляд за музеєм у Феодосії, де особливу активність проявляв видатний художник І.Айвазовський [6, с. 84].

Найважливішою сторінкою історії музею можна вважати видання 33-х томів «Записок Одесского общества истории и древностей», які не втратили своєї актуальності до цього часу. Наукова слава музею поширилася по всій Європі. У ньому працювали найвідоміші вчені того часу: П.Брун, П.Беккер, Н.Кондаков, Ф.Успенський, В.Юргевич, Е.Міннс (Велика Британія), Р.Фуртвенглер (Німеччина) та багато ін.

Товариствово, якому належав музей, намагалося для його підтримки приймати у свої члени відомих осіб - політиків, учених, іноземних спеціалістів, меценатів. У ньому перебували всі великі князі Рос. імперії, воєводи Сербії, його віце-президентом деякий час був видатний хірург М.Пирогов. Серед меценатів зазначимо Г.Маразлі, якому належить ініціатива будівництва нового приміщення музею [5, с. 86].

Музей як невід'ємна частина товариства існував до 1920, коли він став належати державі. Із заснуванням Одеської комісії краєзнавства при ВУАН (її головою був С.Дложевський - директор музею) справи пішли вгору. Почалися стаціонарні розкопки (Усатового, Ольвії). Велику роль у них відігравав М.Болтенко. У 1930-ті рр. проводилися розкопки на Березані, Сабатинівці, Лузанівці та інших місцях.

З початком Великої вітчизняної війни Рад. Союзу 1941-45 рр. колекції музею залишилися в Одесі (крім золотих речей), і музей продовжував працювати. Після визволення від німецько-румун. загарбників музей почав відроджуватися. 1945 р. відбулася перша експедиція на Березані, потім експозиція почала збільшуватися за рахунок робіт на античних пам'ятках на морському узбережжі, розкопок курганів, вивчення трипільських пам'яток. Поліпшувалася структура експозицій, з 1957 почали друкуватися наукові праці [6, с. 194].

На переломі 1950-60-х рр. до музею надійшли великі колекції з палеолітичних стоянок, пам'яток черняхівської культури, слов'янських поселень з Подністров'я, унікальний Інгульський скарб доби бронзи. Особлива увага була приділена вивченню античних пам'яток Нижнього Подністров'я. Почалися систематичні розкопки стародавньої Тіри (І.Клейман) та середньовічного Білгорода (нині м. Білгород-Дністровський; А.Кравченко). З 1957 р. проводяться дослідження городища Ніконій у с. Роксолани (М.Синицин, Н.Секерська, А.Загинайло) та ін. поселень цієї доби - Миколаївка, Надлиманське (А.Мелюкова, Г.Дзис-Райко).

Широкий розвиток польової та наук. діяльності дав змогу створити 1959 на базі музею Одеське археологічне товариство (керівники - М.Синицин, П.Каришковський, С.Охотніков) [12, с. 174].

У 1960-ті рр. спільно з іншими установами, зокрема Інститутом археології АН УРСР, велись значні новобудівельні експедиції (Н.Шмаглій, І.Черняков, Л.Субботін). Розкопано сотні курганів, увесь матеріал з котрих надійшов до музею. Належить також відзначити розкопки мезолітичної стоянки Мирне (В.Станко), багатошарового городища біля с. Орловка (Р.Бондар), поселення Усатове (Є.Патокова). 1971 р. музей був переведений у систему АН УРСР.

У 1980-90-х рр. продовжувалися розкопки відомих пам'яток, почалися дослідження нових. Це - грецьке поселення архаїчного часу на березі Дністра (С.Охотніков), пізньої бронзи (В.Ванчугов), римської доби (О.Малюкевич), некрополя Ніконія (І.Бруяко), античного поселення Кошари (Є.Редіна), унікальна пам'ятка енеоліту Маяки (В.Петренко), гідроархеологічні дослідження на острові Зміїний (С.Охотніков). В останні роки співпраця з іноземними вченими дала можливість організувати ще низку експедицій - для дослідження поселень доби бронзи-заліза в пониззі Дунаю (В.Ванчугов, І.Бруяко) разом із Румунією, а також продовжувати старі розкопки (Кошари, Ніконій - з фахівцями Польщі) [11, с. 207].

Музей підтримує зв'язки практично з усіма країнами Європи. Фахівці з Франції, Німеччини, Данії, Великої Британії, Болгарії, Румунії, Польщі щорічно працюють з колекціями музею. Розробляється низка спільних наук. тем.

Нині музей є сучасною наук. установою, яка має свої специфічні риси. Це, по-перше - експозиційна та хранительська функції, розробка яких потребує великого часу, бо в музеї знаходиться бл. 170 тис. інвентарних номерів, у т. ч. 54 тис. монет. Експозиція побудована за хронологічно-територіальним планом і охоплює епохи палеоліту, енеоліту, доби бронзи, скіфо-античний період, середньовіччя. Особливої уваги заслуговують античні зали, повністю переобладнані та відремонтовані при підтримці Фонду А.Левентіса (Кіпр). У спец. залах розташовані «Золота комора» («Золотая кладовая») - найбільша в Україні колекція пам'яток Стародавнього Єгипту. В музеї зберігається і найбільша в нашій країні збірка античних раритетів: бл. 200 зразків скульптури, мармурових архітектурних деталей, 800 ваз, стільки ж теракот, унікальна в Україні збірка скульптур з Кіпру, один з найбільших у світі скарбів електрових монет з м. Кізик (5-4 ст. до н. е.), один із 10 відомих науці златників великого князя київського Володимира Святославича, плита з рунічними знаками та ін. унікальні експонати [8, с. 98].

Складнопрофільна в плані одно-, двоповерхова з глибоким підвалом будівля (особливості рельєфу) одеського сховища старожитностей, зведена з каменю-ракушняку з подальшим потинкуванням є одним з багатьох зразків класичної архітектури, якими так багата українська земля.

У його зовнішньому декорі домінує колонний портик коринфського ордера тераси центрального входу з двухмаршевими двухвсходовими сходами з боків і трикутним фронтоном на чолі, нижній ярус будівлі оброблений масивним рустом і візуально відкреслений від верхнього профільованим карнизом. Другий поверх по центральному фасаду освітлюють високі аркові вікна зі шропсами та листям аканта в замку архівольту, одинарні і парні пілястри доричного ордера. Вінчає будівлю широкий фриз відокремлений карнизами та глухий парапет з геометричним малюнком [7, с. 79].

Формування внутрішніх інтер'єрів згруповано навколо круглого в плані центрального залу - безліч невеликих виставкових площ, а також адміністративно-складських приміщень під плоскими перекриттями розташовані по його периметру. Льохи перекриті хрестовими склепіннями.

Колекція одеського Археологічного музею налічує 150 тисяч експонатів і бібліотеку в 20 тисяч томів, що стосуються історії Північного Причорномор'я від найдавніших часів до XIII століття. Особливо цінною є нумізматична та ювелірна колекції в 50 тисяч експонатів, що зберігається в Золотій коморі і артефакти Стародавнього Єгипту, включаючи єгипетські мумії.

Основний фонд музею являє собою найбільшу колекцію джерел по давньої історії Північного Причорномор'я, він налічує понад 170 тисяч археологічних джерел давньої історії Півдня України від кам'яної доби до середньовіччя, в тому числі, 55 тисяч монет, єдина в Україні колекція пам'яток Стародавнього Єгипту, найбільше у державі зібрання античних раритетів [10, с. 128].

Найкращі зразки античної скульптури виставлені у вестибюлі будинку, спеціально побудованого для Публічної бібліотеки в 1883 році. У перших двох залах демонструються матеріали, що охоплюють період від появи людини до II тисячоріччя до н. е. Особливий інтерес становлять знахідки з поселень і могильників культур Гумельниця, Трипілля, Усатово, підкурганних поховань і скарбів епохи бронзи, наприклад Антонівський скарб.

Культура скіфських племен, що жили в цей час у степах Причорномор'я, представлена матеріалами з поселень і поховань, предметами озброєння, бронзовими казанами й іншим начинням, прикрасами. До початку першого тисячоріччя н. е. скіфів потіснили сармати, а в ІІІ--І вв. н. е. склалося об'єднання племен, представлене предметами Черняхівської культури. Період IX--XI століть відбитий у матеріалах з поселень і міст Київської Русі, Бєлгорода, Кафи-Феодозії, острова Березань [13, с. 49].

У «Золотій коморі» музею експонуються справжні речі з дорогоцінних металів, найдавніші з них ставляться до початку другого тисячоліття до н. е. Привертають увагу прикраси зі скіфських і сарматських могильників, середньовічних поховань кочівників, вироби слов'янських умільців.

З 50 тисяч монет, що зберігаються в музеї на огляд виставлені найбільш рідкі із золота й срібла, що випускаються в Давній Греції, Римі, Візантії, Київській Русі. Зокрема демонструється -- «златник« князя Володимира, один з двох, які знаходяться в Україні та з 11 загалом відомих екземплярів [6, с. 46].

Зібрання єгипетських стародавностей -- треті за величиною в колишньому СРСР. Тут інтерес представляють дерев'яні й кам'яний саркофаги, похоронний інвентар, кам'яні плити й фрагменти папірусів з ієрогліфами.

Музей проводить широкі археологічні дослідження на багатьох пам'ятках доби енеоліту, бронзи (наприклад, поселення пізньої трипільської культури Усатово, Маяки). Досліджуються також пам'ятки доби ранньої залізної доби у пониззі Дунаю (Орлівка-Картал), античного часу -- на березі Дністровського лиману (місто Ніконій), Одеської затоки -- Тилігула. Експедиція музею проводить дослідження на острові Зміїному [8, с. 146].

Наукова діяльність музею знаходить відображення у чисельних публікаціях, вчені музею підтримують активні наукові зв'язки з вітчизняними та зарубіжними колегами. Спільна наукова діяльність ведеться з фахівцями Болгарії, Великої Британії, Греції, Данії, Єгипту, Німеччини, Польщі, Румунії, Франції та ін. Музей бере участь у виставках за кордоном.

2. Роль Одеського археологічного музею в археологічних розкопах регіону

Вперше у повоєнні роки, а саме упродовж 1945-1947 рр. наукові співробітники Одеського археологічного музею та археологи Москви, Києва, Ленінграда спільно з істориками та археологами Одеського державного університету ім.І.Мечникова проводили археологічні розкопки в с.Ільїнка та біля с.Усатове під Одесою. У 1949 р. Одеський археологічний музей почав проводити розкопки трипільського поселення Олександрівка, випадково виявленого при будівництві дамби біля с.Кирилівка Кодимського району.

До активної участі у роботі ОАМ залучали молодь - школярів та студентів. Так, при Одеському археологічному музеї був створений гурток юних археологів, у якому учні одеських шкіл займалися вивченням давньої історії краю та оригіналів пам'яток старовини [5, с. 89].

На початку 1950-х років активні розвідувальні роботи на півночі області привели до відкриття десятків різночасових поселень. Так, у 1952 р. Кодимо-Дністровською експедицією ОАМ під керівництвом О.Л.Єсипенко була проведена розвідка за маршрутом Кодима-Котовськ-Рибниця та обстежена долина р.Ягорлик від північного кордону Кодимського району до Котовська, наслідком якої стало відкриття 16 поселень. У 1954 р. розвідками співробітників ОАМ А.А.Кравченко та Л.Г.Гаркуші, які досліджували верхів'я р.Тростянець і частково долину р.Ягорлик, а також балки рік Бєлочі та Молокіш, був відкритий ряд поселень та курганів.

У 1955 р. співробітниками ОАМ Е.Ф.Патоковою і Г.О.Подмогильною було проведено розвідку за маршрутом Кодима - Піщаная - Саврань - Криве Озеро, результатами якої було виявлення за 2 км від Кодими поселення з ліпною та гончарною керамікою.

У 1956 р. співробітниками ОАМ А.Н.Єрмолаєвою та І.І.Козиренко проводилися розвідка і розкопки поселень Калинівка І і II у Кодимському районі. У цей же час у Кодимському районі під керівництвом О.Л.Єсипенко тривали розкопки трипільських поселень Олександрівка (1950-1957 рр.), Кирилівка (1950-1951 рр., 1955 р.) і Черкасів сад І (1957 р.) [20-34]. Наукові співробітники Одеського археологічного музею спільно з ученими історичного факультету Одеського державного університету ім.І.Мечникова, науковцями Інститутів історії та археології АН СРСР та УРСР, археологами Києва, Москви постійно проводили роботи з вивчення історії народів Північно-Західного Причорномор'я на матеріалах пам'яток Одещини. Велика заслуга цієї групи учених у створенні наукового археологічного товариства, яке об'єднало археологів та істориків Одеси, Києва, Москви, Ленінграда та інших міст, що займалися археологією Північного Причорномор'я. Вони знайшли підтримку громадськості міста, Міністерства культури УРСР, Інституту археології АН СРСР, Інституту археології АН УРСР та інших археологічних установ. Організаційний комітет Одеського археологічного товариства одержав 25 листів від видатних археологів країни, які підтримали ідею створення Товариства та виявили бажання взяти активну участь у його роботі [7, с. 87].

Головою товариства було обрано відомого ученого, археолога, директора Одеського археологічного музею М.Синицина, заступниками голови - члена-кореспондента АН УРСР Л.Славіна та заступника директора Одеського державного археологічного музею О.Сальникова. До складу редакційної колегії увійшли П.Каришковський, Т.Пассек, М.Синицин, А.Тереножкін та ін. На першому засіданні Товариства було заслухано і обговорено доповіді науковців Одеського державного університету ім.І.Мечникова, співробітників Одеського археологічного музею, які висвітлювали дослідницьку роботу місцевих археологів і нумізматів. Було вирішено, що в процесі нагромадження матеріалів Товариство буде видавати «Записки Одеського археологічного товариства», так як вважало себе спадкоємцем Одеського товариства історії та старожитностей [10, с. 132].

Протягом своєї діяльності Одеське археологічне товариство проводило збори, до яких залучали велику кількість учасників. Цінність зборів полягала у тому, що вони проводилися не тільки в Одесі, але й в інших містах Північного Причорномор'я, що дозволяло безпосередньо ознайомитись із різноманітними пам'ятками півдня України. У жовтні 1961 р. в Одесі відбулися збори Одеського археологічного товариства, у роботі якого брали участь понад сто членів товариства - представники Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Сімферополя, Керчі, Білгород-Дністровська інших міст країни. Доповіді учасників зборів мали різноманітну тематику і стосувалися різних територіальних та хронологічних меж досліджень. Так, доповідь відомого ученого Г.Федорова (Москва) була присвячена підсумкам польових досліджень Прутсько-Дністровської археолого-етнографічної експедиції АН СРСР і АН Молдавської РСР. Дослідник П.Борисковський (Ленінград) у своїй роботі «Пам'ятки кам'яного віку у Північно-Західному Причорномор'ї» розкрив важливість знаходження пізньопалеолітичного пам'ятника - стоянки Велика Аккаржа. Про підсумки археологічних досліджень одеських учених у 1945-1961 рр. доповів А.Сальников. Річні збори ухвалили резолюцію, в якій зазначалися важливі заходи у справі подальшого вивчення археологічних пам'яток Північного Причорномор'я та, зокрема, пам'яткоохоронних досліджень [8, 146].

Проведення такого заходу сприяло підвищенню рівня археологічних пам'яткоохоронних досліджень, обміну досвідом та публікації результатів польових та теоретичних досліджень. За роки існування Одеського археологічного товариства були опубліковані два томи «Записок», брошури П.Борисковського і В.Красковського «Памятники древнейшей человеческой культуры Северно-Западного Причерноморья» (1961), Д.Шелова «Древний город Танаис» (1960), Г.Ангелова - «Народный музей» (1962), «Краєзнавство і громадськість» (1963) та інші. З 60-х рр. стало традицією проведення в Одесі щорічних наукових конференцій, які були присвячені підсумкам польових археологічних досліджень. Вони пізніше отримали назву «об'єднані наукові сесії», організаторами яких виступали Одеський археологічний музей, історичний факультет Одеського державного університету ім.І.Мечникова та Одеське археологічне товариство. Тільки за 1963-1985 рр. було організовано 33 експедиційні археологічні загони та одна археологічна експедиція [9, с. 40]. У роботі сесій брали участь представники науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, музеїв, а також учителі і краєзнавці Одеси, Болграда, Миколаєва, Херсона, Сімферополя, Москви. Тематика доповідей наукових сесіях була дуже широкою, основу яких складали результати археологічних польових робіт. Повідомлення та доповіді конференцій увійшли до різних випусків збірки «Краткие сообщения о полевых археологических исследованиях».

Наймасовіші відкриття пам'яток археології, а також їх дослідження почалися у 1970-х роках, коли стали проводитися систематичні порайонні розвідувальні роботи, пов'язані зі складанням Зводу пам'яток археології Одеської області. Так, у 1972 р. співробітниками Одеського археологічного музею спільно з загоном Одеського держуніверситету під керівництвом В.Н.Станко проводились обстеження Кодимського району, а 1975 р. загоном на чолі з А.Г.Загинайло - у Котовському районі. У Кодимському районі були розвідані 8 стоянок кам'яного віку, 13 енеолітичних поселень, 1 - епохи бронзи, 4 - перших століть н.е. та декілька курганів. У Котовському районі маршрут загону проходив від с.Романівка по долині р.Тростянець до південної околиці с.Стара Кульна, околиць сіл Домниця та Станіславка, а також від Ягорлицького лісу по долині Ягорлика до південної межі району, включаючи обстеження балок, які відносяться до долин цих рік. Окрім повторного обстеження відкритих раніше поселень, було виявлено 6 нових поселень і ряд курганів [11, с. 147].

У 1970-ті роки працівниками ОАМ булипо новлені роботи на трипільських поселеннях Кодимського району. З 1971 р. по 1977 р. продовжувалося дослідження К.В.Зіньковським і Н. Б.Зіньковською поселення Олександрівка. У 1979 р. так званим трипільським загоном Причорноморської експедиції ОАМ на чолі з Н.Б.Бурдо були відкриті нові трипільські пам'ятки Слобідка-Західна та Слобідка-Лісництво, на першій з яких проводилися стаціонарні дослідження у 1979-1981 рр. У 1981 р. нею ж були проведені охоронні розкопки на трипільському поселенні Тимкове. Співробітниками ОАМ В.І.Козловим і С.Б.Охотниковим були досліджені два поховання з черняхівського могильника у с.Нестоїта Котовського району. З 1983 по 1985 рр. проводила розкопки на трипільському поселенні Черкасів сад II начальник Кодимського загону Причорноморської експедиції ОАМ Л.Ю.Поліщук.

Упродовж 1976-1978 рр. Балтським загоном ОАМ під керівництвом В.П.Ванчугова проводились стаціонарні розкопки поселення Балта біля с.Беліно Балтського району. В результаті досліджень у регіоні була відкрита нова група пам'яток доби пізньої бронзи, яку виділили в балтський локальний варіант білозерської культури. Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. розпочався новий етап досліджень з археології. В цей час відбулася реорганізація Одеського археологічного товариства, було обрано склад нового правління (С.Охотніков - голова, І.Клейман - секретар), яке зосередило увагу на створенні свого друкованого органу та організації наукових конференцій. Результатом цього стало видання збірників «Краткие сообщения Одесского археологического общества» та «Древнее Причерноморье [4, с. 152].

3. Фонди Одеського археологічного музею

Головну увагу Одеське Товариство приділило дослідженню пам'яток Північного Причорномор'я. Вони стосуються археологічних розкопок та знахідок у Керчі, де була столиця Боспорського царства Пантікапейта сформувались найдавніші у Східній Європі християнські общини [10]. Взагалі розкопкам та археологічним знахідкам на території Боспорського царства, його історії у „Записках...” Одеського Товариства присвячено багато статей. Весь час у полі зору Одеського Товариства історії старожитностей був і такий важливий археологічний пам'ятник у південній частині України, як античне місто Ольвія, розкопки та археологічні знахідки з якого на сторінках «Записок...» товариства знаходили постійну публікацію та історичну інтерпретацію [10, с. 63].

У сфері наукових інтересів Товариства історії старожитностей знаходились і старожитності стародавнього античного та візантійського Херсонеса у Криму, біля якого було збудовано військову гавань Севастополь. Члени Одеського товариства історії старожитностей присвятили свої дослідження та звернули увагу громадськості і до таких важливих пам'яток Криму, якізнаходились у Бахчисараї, Феодосії (Кафа), Балаклаві, Судаку, Кізікермені, на Керченському півострові (вал), на р. Успе, на р. Панд, Партеніті, Ялті, Євпаторії, укріплення Ісарчик (Буюк-Мускомське), залишки Каркініта, Калос-Лімена, Німфея, кримські печерніміста та крипти, кримські гірські укріплення тощо [9, с. 63].

Одеське Товариство історії старожитностей розпочало перші археологічні дослідження на таких ранніх острівних античних пам'ятках, якострів Зміїний (Фідонісі) та Березань. На острові Зміїному вперше відбулась археологічна експедиція під керівництвом М. М. Мурзакевича. В експедиції брав участь майбутній великий художник Італії К. Бассолі. Почались і перші археологічні дослідження архаїчного античного поселення VII-VI ст. до н. е. на о. Березань - одного із найдавніших пунктів Великої грецької колонізації у Причорномор'ї. Досить рано науковці Товариства зацікавились і старожитностями давньогрецької колонії у пониззі Дністра Тірою у Білгород- Дністровському (Аккерман). Поза їх увагою не залишились і археологічні знахідки у римському укріпленні на Дунаї біля села Картал (сучасна с. Орловка Одеської області).

Активна діяльність Одеського Товариства історії старожитностей призвела до встановлення тісних зв'язків з багатьма аматорами давньої історії, археології, нумізматики, які почали передавати до музею Товариства багато знахідок. Крім того організовані Товариством археологічні експедиції також поповнювали колекцію старожитностей музею Товариства. Вже у 1851 р. в музеї Товариства історії старожитностей нараховувалось 215 давньогрецьких експонатів, 150 римського часу, 1824 стародавніх монети. А 1858 р. до музею Товариства був приєднаний і Одеський міський музей старожитностей, створений у 1825 р. [5, с. 86].

Керівником цього музею став М. М. Мурзакевич, який організував і створення першого мальованого каталогу музею, малюнки для якого зробив відомий художник К. Бассолі. В середині ХІХ ст. Одеса перетворюється не тільки на один з великих торговельних центрів України, Російської імперії, але й стає визначним культурно-науковим центром, в якому діяло Одеське Товариство історії старожитностей зізначним музеєм. В ньому були зосереджені не тільки унікальні колекції пам'яток археології, але йбагато історичних документів, в тому числі з історії України, запорізького козацтва, Кримського ханства тощо. Одеса перетворюється у своєрідну південну столицю науки та культури Російської імперії, де зосереджувались найвидатніші знахідки старовини, які не поступались експонатам імператорського Ермітажу в Петербурзі.

Завдяки діяльності Одеського Товариства історії старожитностей у наш час Україна має визначні музейні колекції античності світового значення. З 1849 р. у музей Одеського Товариства історії старожитностей передавались всі археологічні знахідки з пам'яток півдня України, які не передавались до Ермітажу. Наукові пошуки діячів Одеського Товариства історії старожитностей у ХІХ ст. у дослідженнях пам'яток археології та історії взагалі не були обмежені тільки південною частиною України, бо багато статей в «Записках…» Товариства присвячено дослідженням археологічних пам'яток східного узбережжя Чорного моря на території західного Кавказу у Грузії, північно-західного узбережжя Причорномор'я на території Подунав'я і Балкан на території сучасної Румунії, Болгарії, Сербії, а також Молдови. Геополітичні напрями Російської дипломатії у Подунав'ї і на Балканах та російсько- турецькі війни ХІХ ст. були використані науковцями Одеського Товариства історії старожитностей для дослідження археологічних пам'яток та історії цього регіону. Вони відбувались задовго до створення самостійних балкано-дунайських держав та отримання незалежності від Османської Туреччини. Можна сміливо стверджувати, що у витоків початку розвитку археологічної науки у цих державах у ХІХ ст. після археологічної експедиції В.Г. Теплякова у 1828-1830 рр. стояло Одеське Товариство історії старожитностей, в якому розпочали досліджувати та друкуватись перші науковці цих країн, що знаходились часто в еміграції[11].

Досить ефективною була діяльність Товариства історії старожитностей відносно охорони археологічних та історичних пам'яток на півдні України, яка стосувалась не тільки швидких охоронних реакцій на повідомлення про археологічні знахідки чи відкриття якихось історичних документів, але й постійного піклування про стан важливих історико-археологічних пам'яток. Це, перш за все, стосується Аккерманської та Судакської середньовічних фортець, які знаходились у віданні Товариства, яке також провело серйозні роботи по консервації та охороні археологічних пам'яток у Херсонесі та Пантікапеї. Мали своє значення в плані обліку та реєстрації археологічних пам'яток постійні публікації характеристик та списку їх у окремих регіонах України, Молдови [13 с. 69].

Слід віддати належне і науковцям Товариства в розробці не тільки загалом археологічної науки, методів її досліджень, охороні археологічних пам'яток, але й розробці таких важливих допоміжних історичних дисциплін, як нумізматика та епіграфіка. При цьому треба додати, що в колі їх наукових інтересів були майже всі розділи нумізматики (антична, візантійська, арабська, татарська) та епіграфіки(антична, арабська, середньовічна). Важливою особливістю діяльності Товариства та публікацій у його друкованому органі була постійна увага до церковних старожитностей та історії розвитку християнства. Це стосується публікацій про діяльність таких святих, як Іоана Сучавського в Білгороді - Акермані, публікації релігійних книжок, історії монастирів та церков, відкриттів найдавніших християнських артефактів в Криму тощо. Завдяки постійній публікації в «Записках» Товариства численних архівних документів, різних матеріалів, у тому числі портоланів, мап, статистичних викладок вони стали зараз для історичної науки неоціненним джерелом для досліджень, бо багато з них до нашого часу не збереглись. Аналіз та інтерпретація дослідників ХІХ - початку ХХ ст. слугують сучасним історикам прикладом безпосереднього первісного аналізу таких документів [5, с. 93].

Серед них привертають увагу розробки історії генуезької колонізації Північного Причорномор'я, історії Великого князівства Литовського, Кримського ханства, Туреччини, Валахії, Молдови, окремих міст південної частини України, особливо Одеси, освоєнню степової зони Причорномор'я протягом XVIII-ХІХ ст. Окреме місце в цих публікаціях займають статті мандрівників по території Північного Причорномор'я, чиї безпосередні враження носять документальний характер. Одеське Товариство на сторінках своїх «Записок...» постійно провадило рецензування вітчизняних та закордонних досліджень з археології, історії, етнографії, висловлюючи свою наукову позицію до них ізнайомлячи своїх читачів із розробками окремих проблем. В музеї Товариства до кінця ХІХ ст. було зібрано найбагатші колекції археологічних пам'яток не тільки античного світу, але й скіфів, первісного суспільства і навіть стародавнього Єгипту. Визначним був також архів Товариства, в якому зберігались безцінні історичні документи. Колекції музею, які користувались великою увагою багатьох не тільки вітчизняних, але й відомих європейських вчених з Берліну, Парижа, Лондона, Відня. Одеський музей відвідують такі відомі європейські вчені, як Фуртвенгер, Рейнак, Драгендорф, Міннз, Розенберг та інші. Одеса, завдяки діяльності Товариства та його музею, стала одним із великих наукових центрів з археології та історії.

У 1883р. на кошти одеського мецената Г. Маразлі був побудований спеціальний будинок, портик якого виглядав, як грецький храм. Верхню частину (2-й поверх) займала міська бібліотека, а нижню частину, в тому числі і підвали, займали колекції музею. У 1909 р. для міської бібліотеки було побудовано окреме приміщення, а весь будинок передали для музею Одеського Товариства історії старожитностей, в якому і зараз знаходиться Одеський археологічний музей НАН України. Успішну діяльність Одеського Товариства історії старожитностей було оцінено вітчизняними археологами та істориками, коли в Одесі у 1884 р. відбувся VI Археологічний з'їзд [12].

Висновки

Уся науково-дослідна робота в музеях здійснюється за певним планом, який затверджує вчена рада музею. Наукова робота в музеях на сучасному етапі здійснюється: за допомогою розвідок на місці подій; експедицій; за допомогою архівних досліджень; вивчення матеріалів у бібліотеках, науково-дослідних інститутах, культурно-освітніх установах та закладах. Результати науково-дослідної роботи працівники музеїв оформляють у вигляді нових виставок, розділів експозицій, каталогів, методичних розробок екскурсій, наукового опису цінних експонатів, а також статей та монографій, буклетів, наукових праць тощо.

Розвиток культурно-освітньої роботи музеїв України сприяв виникненню її різноманітних форм і видів. Найбільш поширеними з них є: екскурсії, лекції, систематичні зустрічі з відвідувачами, тематичні вечори й конференції, робота пересувних музеїв, зустрічі з видатними людьми, тематичні виставки, дні відчинених дверей тощо.

Екскурсійна робота - це основний вид культурно-освітньої діяльності музеїв. Найбільш поширеними є оглядові екскурсії.

Історія розвитку музеїв, теорія та методика музейної роботи становлять предмет дослідження особливої науки - музеєзнавства;

1825 року культурний заклад було засновано як Одеський музей старожитностей на базі приватної колекції Петра Бларамберга, місцевого мецената. Основою експозиції стало зібрання старовинних книг і археологічних артефактів. В Одесі в 1839 році було створено історичне товариство старожитностей, завдяки якому постійно поповнювалися фонди музею. На стендах регулярно з'являлися нові експонати, отримані з археологічних розкопок на території Причорноморських степів. Сьогодні в приміщенні музею проходять історичні та археологічні наукові форуми. Також тут організовано постійні виставки, які оновлюються кілька разів на рік. Одним із найпопулярніших проектів стала експозиція, присвячена Трипільській культурі на території Причорномор'я. Археологічний музей в Одесі видає книги, наукові каталоги, в яких представлені предмети колекцій. Завдяки йому випускають історичні збірники і реферати, які в більшості присвячені темам розвитку Північного Причорномор'я.

Найціннішими предметами в музеї археології є колекція монет. Серед експонатів - унікальні електрові монети з села Орловка, рідкісні грошові знаки Греції, Риму, Візантії, а також дивовижні шведські монети вагою 2 кг.

Основний фонд музею являє собою найбільшу колекцію джерел по давньої історії Північного Причорномор'я, він налічує понад 170 тисяч археологічних джерел давньої історії Півдня України від кам'яної доби до середньовіччя, в тому числі, 55 тисяч монет, єдина в Україні колекція пам'яток Стародавнього Єгипту, найбільше у державі зібрання античних раритетів.

Найкращі зразки античної скульптури виставлені у вестибюлі будинку, спеціально побудованого для Публічної бібліотеки в 1883 році. У перших двох залах демонструються матеріали, що охоплюють період від появи людини до II тисячоріччя до н. е. Особливий інтерес становлять знахідки з поселень і могильників культур Гумельниця, Трипілля, Усатово, підкурганних поховань і скарбів епохи бронзи, наприклад Антонівський скарб.

Культура скіфських племен, що жили в цей час у степах Причорномор'я, представлена матеріалами з поселень і поховань, предметами озброєння, бронзовими казанами й іншим начинням, прикрасами. До початку першого тисячоріччя н. е. скіфів потіснили сармати, а в ІІІ--І вв. н. е. склалося об'єднання племен, представлене предметами Черняхівської культури. Період IX--XI століть відбитий у матеріалах з поселень і міст Київської Русі, Бєлгорода, Кафи-Феодозії, острова Березань.

У «Золотій коморі» музею експонуються справжні речі з дорогоцінних металів, найдавніші з них ставляться до початку другого тисячоліття до н. е. Привертають увагу прикраси зі скіфських і сарматських могильників, середньовічних поховань кочівників, вироби слов'янських умільців.

З 50 тисяч монет, що зберігаються в музеї на огляд виставлені найбільш рідкі із золота й срібла, що випускаються в Давній Греції, Римі, Візантії, Київській Русі. Зокрема демонструється -- «златник» князя Володимира, один з двох, які знаходяться в Україні та з 11 загалом відомих екземплярів.

Зібрання єгипетських стародавностей -- треті за величиною в колишньому СРСР. Тут інтерес представляють дерев'яні й кам'яний саркофаги, похоронний інвентар, кам'яні плити й фрагменти папірусів з ієрогліфами.

Список використаних джерел та літератури

1. Бойко-Гагарин А., Корпусова И. Монетно-вагові зливки гривні та їх тогочасні підробки з колекції Одеського археологічного музею // Записки отдела нумизматики и торевтики Одесского археологического музея. № ІІІ. Одесса: «Ибрис», 2017. С. 120-132.

2. Бойко-Гагарін А. С., Кокоржицька Т. М. Орти Сигізмунда ІІІ Вази в колекції Одеського археологічного музею // Записки отдела нумизматики и торевтики Одесского археологического музея. № ІІІ. Одесса: «Ибрис», 2017. С. 107-119.

3. Василенко А. О. Літопис історії становлення і розвитку народних музеїв України. К.: Наукова думка, 1974.

4. Мезенцева Г. Г. Музеєзнавство (на матеріалах музеїв УРСР) / За ред. С. М. Чайковського. К.: Вища школа, 1990.

5. Музеї України: Довідник / Міністерство культури і мистецтв України. К.: Задруга, 1999. 130 с.

6. Основи музейної педагогіки: метод. вказівки і текст лекцій до спецкурсу / уклад. О. В. Караманов. Л.: Видав. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. 66 с.

7. Охотников С.Б. Одесский археологический музей АН УССР // Вестник древней истории. 1991, № 2

8. Музееведение. Музеи исторического профиля / Под ред. проф. К. Г. Левыкина и проф. В. Хребета. М., 1988. 539 с.

9. Смирнов И.А. VI Археологический съезд в Одессе // Памятники древней истории Северо-Западного Причерноморья. К., 1985

10. Рутинський М. І., Стецюк О. В. Музеєзнавство: навчальний посібник. К.: Знання,2008. 428 с.

11. Руденко С. Б. Музейна пам'ятка: соціокультурна сутність та місце в системі історико-культурних цінностей: монографія. К.: НАККіМ, 2012. 120 с.

13. Маньковська Р. В. Сучасний музей в соціокультурній динаміці // Історія України. Маловідомі імена, події факти. Вип. 33. К., 2006. С. 106-118.

14. Маньковська Р. Музеологія як наукова галузь: сучасний дискурс та проблема теоретичного інтегрування // Краєзнавство: науковий журнал. Ч. 3-4. К., 2009. С. 136-144

15. Ховрич С. М. Роль та значення музеїв вишів у формуванні єдиної національної ідентичності студентської молоді // Волинський музейний вісник: Наук. Зб. Вип.: Музеї у дослідженні та збереженні пам'яток культурної спадщини західноукраїських етнічних земель: 3-й круг. ст., м. Луцьк, 2012. Луцьк, 2012. С. 80-84.

16. Юренева Т. Ю. Музей в мировой культуре. М.: Русское слово, 2003. 532 с.

Додаток А

Одеський археологічний музей НАН України / [Електронний ресурс]. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Одеський_археологічний_музей (дата звернення 11.05.2022)

Додаток В

Музейні експонати в Одеському археологічному музеї / [Електронний ресурс]. URL: https://zruchno.travel/ObjectEntity/ ObjectEntity?lang=ua&idCrm=e7a35179-fa90-17d7-6bd3-58ecb0898a79 (дата зверення 11.05.2022)

Размещено на Allbest.ru