Політика комуністичної влади щодо зміни церковного управління на Західних і Північних землях Польщі (1945-1951 роки)

The article considers the policy of the Polish communist power, which aimed at eliminating the temporary condition of church government and establishing a permanent church administration in the Western and Northern lands of Poland in 1945-1951. The attention of the party-state leadership to the preparation of an appeal to episcopate and to the conduct of a broad propaganda campaign in the press to eliminate the temporary condition in the "reunited lands" has been traced. Under the influence ofpressure and threats from the authorities, the temporary church administrators of Wroclaw, Gdansk, Gorzow, Olsztyn and Opole resigned their posts. The election of permanent capitular vicars of these dioceses, organized by the government on the direct instructions of the Central Committee of the Polish United Workers' Party, indicates the determination of the authorities' actions. Most of the newly elected diocesan leaders were clergymen who belonged to “patriotic priests ”. The position of the episcopate on changing church governance in the Western and Northern lands of Poland has been highlighted. Trying to prevent further advance on church institutions of power structures, Primate S. Wyszynski, in agreement with the Main Commission of the Episcopate, allowed to take an oath “of allegiance to the Polish Republic and its People's Democratic power ” by five new capitular vicars. The difficulties of the negotiation process between the party-state leadership and the representatives of the episcopate have been clarified. Personal meetings between Primate S. Wyszynski and president of Poland B. Bierut were of particular importance for further church-state relations. Changes in the confessional sphere of state policy, which resulted in the direct intervention of the communist authorities in the personnel policy of the Catholic Church and the attempt to force the episcopate to recognize the supremacy of state power, have been analyzed.

Key words: “reunited lands”, state-church relations, party-state leadership, the Catholic Church, the church administration, the episcopate.

Анотація

У статті розглянуто політику польської комуністичної влади, спрямовану на ліквідацію тимчасового стану церковного управління та встановлення постійної церковної адміністрації на Західних і Північних землях Польщі в 1945-1951 рр. Простежено увага партійно-державного керівництва до підготовки звернення до єпископату та проведення широкої пропагандистської акції в пресі в справі ліквідації тимчасового стану на «возз 'єднаних землях». Під впливом тиску і погроз з боку комуністичної влади тимчасові церковні адміністратори дієцезій у Вроцлаві, Гданську, Гожуві, Ольштині й Ополі були змушені відмовитись від своїх посад. Свідченням рішучості дій влади стали, організовані урядом за прямою вказівкою Центрального Комітету Польської об'єднаної робітничої партії, вибори постійних капітульних вікаріїв вказаних дієцезій. Більшість посад новообраних керівників дієцезій отримали духовні особи, які взаємодіяли з владою та належали до «ксьондзів-патріотів». Висвітлено позицію єпископату щодо зміни церковного управління на Західних і Північних землях Польщі.

Ключові слова: «возз'єднані землі», державно-церковні відносини, партійно-державне керівництво, католицька церква, церковна адміністрація, єпископат.

Актуальність дослідження обумовлена зростанням впливу конфесійного чинника в суспільно-політичній сфері. Науковий інтерес до проблеми вдосконалення державно-церковних відносин в Україні зростає. Вивчення польського досвіду формування взаємин держави та церкви допоможе краще зрозуміти роль церковних організацій у сучасних державотворчих процесах у нашій країні.

Метою дослідження є аналіз політики комуністичної влади Польщі, спрямованої на ліквідацію тимчасового стану церковного управління та встановлення постійної церковної адміністрації на Західних і Північних землях Республіки Польща (РП).

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання: 1) дослідити основні форми та методи політики влади під час реорганізації церковної адміністрації на Західних і Північних землях Польщі; 2) висвітлити позицію єпископату щодо зміни церковного управління на вказаних землях; 3) проаналізувати наслідки державної політики в конфесійній сфері.

Різні аспекти визначеної теми містяться в працях польських дослідників А. Дудека [7], Р. Гриза [11], Я. Жарина [16, 17], П. Раіни [14] та інших. Вчені Інституту слов'янознавства Російської академії наук торкаються окресленої проблеми у своїй монографії, присвяченій державно -церковним відносинам у країнах Східної Європи (1944-1953 рр.) [2]. В українській історіографії відсутні спеціальні дослідження з даної теми, що зумовлює необхідність її подальшої розробки.

Одним з проявів наступальної політики комуністичної влади щодо католицької церкви стала рішуча спроба зміни церковної адміністрації на «возз'єднаних землях»*. Вирішення цієї проблеми мало важливе значення для партійно-державного керівництва, оскільки розглядалася в контексті підтвердження історичної належності цих територій до Польщі.

Ще в умовах окупації керівництво Польської робітничої партії (ППР) обговорювало ідею повернення до Польщі Східних провінцій Німеччини. Програмна декларація ЦК ППР від листопада 1943 р. чітко окреслювала: «На заході і на Балтиці ми повинні повернути етнографічні польські землі, що були насильницькі денаціоналізовані та понімечені...» [12, б. 152]. Заклик до боротьби за повернення до Польщі цих територій лунав і в Маніфесті Польського Комітету Національного Визволення (ПКВН) від 22 липня 1944 р. [12, б. 556].

На міжнародних конференціях в Ялті і Потсдамі керівники США, Великої Британії та СРСР обговорили питання післявоєнних польських кордонів. Голова Крайової Ради Народової (КРН) і члени ПКВН були прийняті на Потсдамській конференції та повністю виклали свою точку зору. Лідери «Великої трійки» підтвердили свою думку про відкладення остаточного визначення західного кордону Польщі до мирної конференції. До цього часу, за погодженням глав великих держав антигітлерівської коаліції, терени на схід від Одри і Ниси Лужицької із включенням частини Східної Пруссії та території «колишнього міста Данциг» (Гданськ) мали перебувати під управлінням Польської держави [4, с. 397].

Ватикан не визнав рішення Потсдамській конференції щодо встановлення нового польсько-німецького кордону та був проти зміни церковної адміністрації на «возз'єднаних землях» до проведення мирної конференції. Однак для Апостольської Столиці найважливішим було забезпечення відповідної діяльності костелу в умовах панування нової влади в Польщі. Ці питання, у тому числі й призначення апостольських адміністраторів на «возз'єднаних землях», обговорювалися на зустрічах Папи Римського Пія ХІІ та примаса Польщі, кардинала А. Глонда, який перебував у Римі з 25 квітня до 10 липня 1945 р. Під час перемовин було знайдено компромісне рішення. Відповідь на прохання примаса знайшла своє відображення в листі Апостольської Столиці від 8 липня 1945 р., що інформував А. Глонда про отримання надзвичайних повноважень на впорядкування церковних відносин на всій території Польщі. Щодо ситуації на «возз'єднаних землях», Папа Пій ХІІ дав згоду на організацію тимчасової адміністрації Римо-католицької церкви в Польщі [14, б. 15-17].

Одразу після завершення Потсдамській конференції примас розпочав об'їзд «возз'єднаних земель» і прийняв відставку німецьких єпископів. Декретом від 15 серпня 1945 р. кардинал А. Глонд призначив на їх місце п'ятьох польських апостольських адміністраторів з правами резиденційних єпископів у дієцезіях у Вроцлаві, Гданську, Гожуві, Ольштині й Ополі. Наступного дня примас скерував до міністра громадської адміністрації В. Керника два листа з повідомленнями про отримані від Апостольської Столиці повноваження й про свої перші призначення [16, б. 40; 5, к. 1-5].

Отримана від примаса інформація щодо саме тимчасового статусу новопризначених апостольських адміністраторів викликала негативну реакцію влади. Справа призначення А. Глондом адміністраторів на Західних і Північних землях Польщі розглядалася на засіданні політичного комітету уряду 4 вересня 1945 р. Члени Тимчасового уряду національної єдності (ТУНЄ) схвалили, що «Конкордат укладений між Польщею та Ватиканом став недійсним з моменту порушення його Ватиканом у період німецької окупації». Наступне рішення зобов'язувало «не приймати для офіційного повідомлення призначення Апостольських адміністраторів (єпископів), призначених А. Глондом без домовленості з Урядом...» [5, к. 11]. Остаточне рішення щодо розірвання Конкордату уряд ухвалив 12 вересня 1945 р.

Незважаючи на відкладення остаточного врегулювання належності «возз'єднаних земель» до Польщі, уряд розпочав роботу з інтеграції цих територій до складу країни. Головним завданням стало швидке освоєння приєднаних територій. На пленарному засіданні ЦК ППР 20-21 травня 1945 р. лідер партії і віце-прем'єр ТУНЄ В. Гомулка визначив акцію переселення на «возз'єднані землі» як одну з головних завдань ППР. Зокрема, він зазначив необхідність розробки детального плану переселенської акції. «Однією з причин опори уряду в суспільстві, - наголосив секретар ЦК ППР, - є справа західних земель. Це нейтралізує різні елементи і пов'язує. Розширення земель на захід і земельна реформа пов'язує народ з системою» [10, б. 16-17].

В інтеграційних процесах особлива роль відводилась Римо-католицькій церкві, яка займала виключно патріотичну позицію та відкрито підтримувала тезу про належність «возз'єднаних земель» до Польщі. Утворюючи нові організаційні церковні структури, духівництво робило значний внесок у переселенські процеси, встановленні нових соціальних зв'язків і зміцненні зв'язків новозаселених територій із рештою країни.

Добре розуміючи значення релігійного чинника в освоєнні «возз'єднаних земель», уряд намагався не чинити перешкод у діяльності церковних організацій. Свідченням цього був лист міністра громадської адміністрації В. Керника від 17 вересня 1945 р. до відповідних державних службовців з розпорядженням про надання апостольським адміністраторам допомоги й підтримки в їх роботі. Однак, у зв'язку з урядовою постановою від 12 вересня 1945 р. Міністерство громадської адміністрації дало роз'яснення, що у відносинах із владою апостольські адміністратори не можуть виступати в офіційному статусі, а ставлення до них мало бути таке саме, як і до всіх інших духовних осіб [14, б. 21].

Проблема ліквідації тимчасового стану церковного управління на «возз'єднаних землях» піднімалася під час багатомісячних перемовин «змішаної комісії»**. Влада наполягала на вирішенні цієї проблеми, що знайшло своє відображення в «Угоді між представниками Уряду РП та Єпископату Польщі» від 14 квітня 1950 р. Так, пункт 3 Угоди наголошував: «Виходячи з положення, що Возз'єднані Землі є невід'ємною частиною Речі Посполитої, Єпископат звернеться з проханням до Апостольської Столиці, щоб церковні адміністрації, які користуються правами резиденційних єпископів були замінені на постійних єпископських ординаріатів» [13].

Саме невиконання цього пункту Угоди й ставила влада в провину єпископату. 13 червня 1950 р. представник уряду з переговорів з єпископатом, член Політбюро ЦК Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) Ф. Мазур на зустрічі з єпископами З. Хороманським і М. Клєпачем порушив питання щодо конкретних дій єпископату в справі встановлення постійної церковної адміністрації на «возз'єднаних землях». єпископи заявили, що вони безсильні у вирішенні цього питання, оскільки воно перебуває в компетенції Папи Римського. Відповіддю Ф. Мазура стало звинувачення єпископату в порушенні Угоди та заява про оцінку дій єпископату як «пряме виконання наказів закордонних центрів Ватикану й Америки» [1, с. 474-475].

Ситуація докорінно змінилася після підписання 6 червня 1950 р. декларації про маркування існуючого польсько-німецького кордону по Одрі та Нисі. Місяцем пізніше, 6 липня 1950 р., у м. Згожелець представники Німецької Демократичної Республіки (НДР) та РП підписали договір, де підтверджувався державний кордон «між Німеччиною та Польщею». Так, всупереч нормам міжнародного права, в умовах реальної дводержавності НДР виступала від імені «всієї Німеччини» [3, с. 6-7].

Визнання НДР існуючого польсько-німецького кордону розв'язувало руки польському керівництву, яке розцінювало цей акт як остаточне вирішення проблеми належності «возз'єднаних земель» до Польщі. Влада змогла більш рішуче підійти до процесу ліквідації тимчасового стану апостольських адміністрацій. Це питання ретельно обговорювалось партійно-державною номенклатурою. Про це свідчать протоколи засідань керівництва ПОРП. На засіданнях Секретаріату організаційного бюро ЦК ПОРП 26 червня 1950 р. та Політбюро ЦК ПОРП 4 липня 1950 р. розглядалося питання підготовки листа до єпископату в справі ліквідації тимчасового стану церковної адміністрації на «возз'єднаних землях» [8, б. 47, 55]. Наступною дією стало схвалення рішення Секретаріату організаційного бюро ЦК ПОРП від 17 жовтня 1950 р. про спрямування цього листа до єпископату та проведення широкої пропагандистської акції в пресі в справі ліквідації тимчасового стану церковної адміністрації на «возз'єднаних землях». Для проведення переговорів з єпископатом утворювалася комісія в складі члена Політбюро ЦК ПОРП Ф. Мазура, члена Секретаріату оргбюро ЦК ПОРП Е. Охаба і міністра комунального господарства К. Міяла, яким доручили підготовку зустрічі з представниками єпископату [8, б. 65-66].

Згаданий лист до єпископату Польщі в справі ліквідації тимчасового стану церковної адміністрації на «возз'єднаних землях» з'явився 23 жовтня 1950 р. від імені Управління в справах віросповідань (УвСВ). У ньому знайшла своє відображення офіційна позиція влади в цьому питанні. Зокрема, зверталася увага на те, що підписана угода між урядами РП та НДР про спільний кордон по Одрі і Нисі юридично закріпила факт довічної належності «возз'єднаних земель» до Польщі. Мотивуючи цією тезою, у листі містилося звинувачення на адресу керівництва католицької церкви в небажанні виконання свого зобов'язання та подальшому утриманні тимчасового стану церковної адміністрації на «возз'єднаних землях». На думку комуністичної влади, така позиція єпископату суперечила державним і національним інтересам Польщі. «Оскільки ніщо не може стати на перешкоді повної юридично-політичної стабілізації на Західних Землях, - зазначалося в листі, - Уряд РП не має наміру терпіти на терені Польської Держави такого стану речей і закликає Єпископат Польщі до ліквідації існуючого тимчасового стану церковних посад на Західних Землях, підкреслюючи, що прикриття формальними поглядами в справі такої суттєвої ваги не становить жодного виправдання» [14, б. 265].

У відповідь на звинувачувальні твердження влади єпископат підготував листа до уряду за підписом єпископа З. Хороманського від 2 листопада 1950 р. Як видно з підготовленого тексту, єпископат намагався роз'яснити свою позицію в справі стабілізації церковного життя на «возз'єднаних землях». Зокрема, зазначалося, що єпископат не зобов'язувався «до ліквідації існуючого тимчасового стану церковних посад на Західних Землях». Аргументація керівництва католицької церкви базувалась на відсутності компетенції у вирішенні цього питання як у примаса, так і всього єпископату. Документ наголошував: «Ці справи належать до компетенції Апостольської Столиці і Єпископат не зобов'язувався їх вирішувати, лише зобов'язувався запропонувати їх Папі» [14, б. 270-271].

Єпископат опинився в дуже складній ситуації. Ще в листі до Б. Берута

С. Вишинський заявив про свою готовність запропонувати вирішити це питання Апостольській Столиці [15, б. 257]. Багаторазово під час перемовин у «змішаній комісії» з метою вирішення цього питання висувалася пропозиція виїзду примаса Польщі С. Вишинського і декількох єпископів до Ватикану. Цю ідею влада не підтримала, про що свідчило пряме затягування процедури видачі закордонного паспорта С. Вишинському. Єпископат надав необхідну інформацію з питання тимчасового стану церковної адміністрації на «возз'єднаних землях» Папі Римському за посередництва кардинала А. С. Сапєги, але документи, що підтверджували усну інформацію мали бути представлені особисто примасом С. Вишинським [14, б. 271].

«Ситуацію на ділянці кліру» обговорили члени Політбюро ЦК ПОРП на своєму засіданні від 20 січня 1951 р. Заслухавши інформацію Ф. Мазура в справі реорганізації церковної адміністрації на возз'єднаних землях, партійне керівництво дало вказівку проведення подальшого політичного тиску на єпископат. У зв'язку з тим, що 27 січня 1951 р. у Франкфурті-на-Одері планувалося підписання акту про демаркацію кордону між РП та НДР, на засіданні схвалено рішення провести акцію усунення церковного адміністративного апарату і вибори капітульних вікаріїв на день раніше - 26 січня 1951 р. З метою підготовки заяви уряду в справі ліквідації тимчасового стану на возз'єднаних землях Політбюро створило комісію в складі прем'єр - міністра Ю. Циранкевича, Я. Бермана та Ф. Мазура [8, б. 85].

12 лютого 1951 р. під час розмови третього секретаря посольства СРСР у Варшаві І. А. Степанова з директором УвСВ А. Бідою з'ясувалося про існування двох проєктів ліквідації тимчасового стану на возз'єднаних землях. Перший проєкт, автором якого А. Біда, передбачав ліквідацію п'яти апостольських адміністрацій шляхом приєднання їх до старих сусідніх єпархій. Другий проєкт полягав у перетворенні апостольських адміністрацій на звичайні єпархії. Окреслювалося відмова від посади апостольських адміністраторів людей, які обіймали ці посади та вибір на місця, що звільнялися радою капітули голову єпархії - капітульного вікарія. Розглянувши обидва проєкти, Секретаріат ЦК ПОРП відхилив перший і схвалив другий [1, с. 659].

На практиці реорганізація церковної адміністрації виглядало у такий спосіб: 26 січня 1951 р. апостольських адміністраторів та їх заступників відвідали комісії з представниками УвСВ і зажадали від імені уряду підписати заяву про відмову від посад апостольських адміністраторів, мотивуючи цю вимогу інтересами держави. Більшості з них, що прибули на Західні землі Польщі з територій, що відійшли до СРСР, було повідомлено, що у випадку відмови підписати заяву, вони будуть репатрійовані до СРСР. Після деякого коливання апостольські адміністратори та їх заступники підписали необхідну заяву, а також підписали зобов'язання про негайний виїзд до центральних районів Польщі та про невтручання в справи західних єпархій Польщі. 27 січня 1951 р. у всіх цих апостольських адміністраціях зібралися капітули, на яких надали заяви про відмову апостольських адміністраторів від своїх посад і вказано про необхідність обрання на звільнені посади нових керівників єпархій. До кінця дня вибори пройшли в усіх п'яти єпархіях [1, с. 659].

Подібний крок уряду свідчив про пряме втручання у внутрішні справи католицької церкви. Реакція єпископату була неоднозначною. За таємною інформацією спецслужб, це питання обговорювалося 28 січня 1951 р. на засіданні Г оловної Комісії єпископату, під час якого дійшло до гострого обміну думками. Частина єпископів висловилась за необхідність припинення політики перемовин. Єпископ В. Димек вимагав «припинити пактування, якщо воно - як свідчать останні місяці - веде костел до розорення й негідного падіння». Іншої думки дотримувалися примас С. Вишинський, єпископи З. Хороманський і М. Клепач, які висловилися за примирення з існуючим станом. Їхня основна теза полягала в тому, що «оскільки Уряд довго атакує костел з "адміністративного" боку і не погоджується з принципами віри, необхідно шукати modus vivendi, бо це дозволить костелу витримати найтяжчі часи, кожна інша тактика загрожує схизмою». Зрештою, ухвалено визнати вибори капітульних вікаріїв і організувати візит примаса до президента РП. До цього візиту примас мав ретельно підготуватися, опрацювати необхідні матеріали і письмово скласти текст свого виступу [6, k. 159].

Отже, на порядку денному стало питання організації зустрічі С. Вишинського з Б. Берутом. Як доповідав А. Біда радянському дипломату І. А. Степанову, ще на початку січня 1951 р. примас звернувся з проханням про зустріч із главою держави. Намір відвідати президента РП, ймовірно, переслідував мету отримання дозволу на виїзд до Риму. Після того, як уряд відмовив примасу в цьому проханні, мотивуючи це рішення його ворожим ставленням до сучасної Польщі, прохання про зустріч відхилили. Незабаром після проведення урядом заходів щодо зміни церковної адміністрації С. Вишинський знов попросив аудієнції у Б. Берута. Очевидно, нове прохання було викликане тривогою за початок нового наступу на костел у зв'язку з арештом єпископа Ч. Качмарека*** та реорганізацією церковної адміністрації, а також наміром запобігти цьому особистою зустріччю [1, с. 660].

Візит примаса до президента РП відбувся 3 лютого 1951 р. і тривав чотири години. Під час зустрічі обговорювалися наступні питання: реорганізація церковної адміністрації на Західних землях, виконання єпископатом Угоди від 14 квітня 1950 р., поїздка С. Вишинського до Ватикану й арешт єпископа Ч. Качмарека. З питання реорганізації церковного управління на Західних землях примас висловив згоду з проведеними змінами, зазначивши, що вони відбулися за канонічними законами католицької церкви. На прохання примаса звільнити з-під арешту єпископа Ч. Качмарека, Б. Берут відповів негативно. З приводу поїздки С. Вишинського до Ватикану, президент РП не висловив жодних заперечень [1, с. 660].

Щодо подальшого виконання єпископатом Угоди від 14 квітня 1950 р., С. Вишинський обіцяв, що найближчим часом єпископат звернеться з посланням до духівництва і вірян, у якому засудить діяльність підпілля та заявить про покарання католицького духівництва за його участь у підпільних формуваннях [1, с. 660-661]. Така обіцянка, правдоподібно, мала б призупинити подальший наступ влади на католицьку церкву.

Позиція С. Вишинського щодо лояльного ставлення до влади залишалася послідовною. Характерно, що примас не тільки сам її дотримувався, але й закликав до цього католицьке духівництво. Прикладом може служити його виступ на нараді деканів Варшавської архідієцезії 29 грудня 1950 р. Щоб не давати приводів для звинувачення духівництва в антиурядовій діяльності, С. Вишинський підкреслив: «...проповіді ксьондзів повинні носити позитивний характер без найменших акцентів ворожості щодо Уряду, хоча б навіть у формі натяку чи недомовленості - без політики.». Далі він наголосив на відповідальності за антиурядову діяльність і зазначив, що з усією строгістю буде карати тих ксьондзів, які будуть брати участь у будь-яких об'єднаннях, спрямованих проти уряду. Більше того, С. Вишинський найсуворіше заборонив проведення розмов ксьондзів з представниками державної адміністрації на теми оцінки суспільно-політичної ситуації, настроїв населення і т. п. [6, k. 134-135].

Обіцяне С. Вишинським Б. Беруту послання єпископату до духівництва з'явилося 13 травня 1951 р. під назвою «Pro Memoria Єпископату Польщі до духівництва». У ньому підтверджувалося: «Духівництво буде триматися подалі від антидержавних підступів, не буде входити в жодні таємні змови, буде уникати таємних організацій не зважаючи на те, яким цілям служать.» [14, s. 298-299].

Намагаючись посилити вплив на прийняття кадрових рішень у католицькій церкві, уряд ухвалив постанову про обов'язкове прийняття присяги «на вірність держави» для всіх, хто вступає на посаду ординаріїв єпархій. Жорсткий тиск владних структур змусив С. Вишинського, за погодженням із Головною комісією єпископату, дозволити прийняття присяги п'ятьма новими капітульними вікаріями. Підписання присяги «на вірність Польської Республіки та її народно-демократичної влади» відбулося 9 лютого 1951 р.**** Будучи світською за формою і політичною по суті, присяга зобов'язувала вікаріїв нічого не робити на шкоду держави та не виступати проти «безпеки й цілісності її кордонів» та «існуючого громадського порядку». 27 лютого 1951 р. присягу приніс і призначений замість Ч. Качмарека єпископ Ф. Сонік [2, с. 721-722].

Єпископат докладав зусиль для роз'яснення своєї позиції. 18 лютого 1951 р. вийшло комюніке єпископату до духівництва і вірян, присвячене змінам церковного управління на Західних і Північних землях Польщі. У ньому повідомлялося, що примас С. Вишинський надав канонічні повноваження новим капітульним вікаріям, обрання яких відбулося відповідно канонічного права. Комюніке закликало духівництво і вірян ставитись до новообраної влади в цих дієцезіях з довірою і надавати їм необхідну підтримку [14, б. 286].

Отримавши дозвіл від влади, примас С. Вишинський у супроводі єпископа М. Клєпача і секретаря примаса ксьондза А. Бараняка виїхали до Риму. Наступного дня після прибуття до Апостольської Столиці, 5 квітня 1951 р., посол Франції у Ватикані В. д'Ормессон рапортував про неприховану стурбованість Ватикану у зв'язку з прибуттям до Риму С. Вишинського. Ця стурбованість пов'язувалась із небезпекою для примаса після його повернення до Польщі у випадку схвалення Апостольською Столицею рішення, що ставила б С. Вишинського в опозицію до уряду [14, б. 295; 15, б. 77].

Візит С. Вишинського у Папи знаходився в полі зору польської служби безпеки, яка 4 травня 1951 р. повідомляла про неприємну атмосферу, з якою зіткнувся С. Вишинський у Державному секретаріаті Ватикану. Виконуючий обов'язки державного секретаря Ватикану Д. Тардіні дорікнув примасу Польщі у перевищенні повноважень під час підписання угоди з урядом, яка, на його думку, була незаконною. По 10 днях дискусій, у яких брали участь Д. Тардіні та його заступник, перемогла польська точка зору [6, к. 201].

Перебування С. Вишинського у Ватикані викликало зацікавленість посольства СРСР у Варшаві. Як повідомлялося в довідці третього секретаря посольства І. Степанова, протягом майже місячного перебування у Ватикані відбулися дві зустрічі С. Вишинського з Папою, окрема зустріч єпископа М. Клєпача з Папою та декілька зустрічей С. Вишинського із сановниками іноземної колегії Ватикану [1, с. 717].

Надаючи інформацію стосовно державно-церковних відносин і політики комуністичної влади щодо католицької церкви в Польщі, С. Вишинський намагався роз'яснити причини конфліктів з владою та значення Угоди від 14 квітня 1950 р. для збереження католицької церкви. Примас звернув увагу на проблеми, що пов'язані зі ставленням Апостольської Столиці до змін церковного управління на Західних і Північних землях Польщі.

Особливий інтерес викликали повідомлення про результати аудієнції С. Вишинського у Папи. Польські спецслужби в секретному зведенні інформували про отримання примасом права призначення єпископів на «возз'єднаних землях». Надавалась також інформація щодо позиції Ватикану на ситуацію в Польщі. Зокрема, Папа заборонив примасу обговорювати з урядом справи щодо права вето на зміну кадрового складу дієцезій. Також повідомлялося про готовність Ватикану до проведення переговорного процесу з урядом Польщі [6, к. 201].

Добре розуміючи складність ситуації, у якій опинився єпископат Польщі, Папа пішов на певні поступки. Він погодився на призначення польських єпископів на «возз'єднаних землях», але тільки єпископів титульних, а не ординарних, тобто затверджених Папою Римським. Неприйнятною для польської влади було й рішення про передачу церковного управління на вказаних територіях до рук колишніх апостольських адміністраторів, нещодавно знятих зі своїх посад урядом. Крім того, зберігалися кордони дієцезій, які були визначені свого часу угодою з урядом гітлерівської Німеччини. У нових умовах вони не співпадали з адміністративно - територіальним поділом Польщі, що суперечило її законам. Таким чином, Ватикан зберігав ситуацію тимчасовості на «возз'єднаних землях» як з огляду церковного управління, так і з огляду визнання їх належності Польщі [2, с. 725; 8, б. 27].

3 травня 1951 р. С. Вишинський і супроводжуючі його особи повернулись до Варшави. Наступного дня секретар примаса ксьондз З. Бросс звернувся до президентської канцелярії з проханням до Б. Берута приділити аудієнцію примасу. С. Вишинський мав намір надати звіт з усіма необхідними документами про своє перебування у Ватикані [6, к. 202]. Однак Б. Берут відмовився від зустрічі, щоб не створювати враження особливого зацікавлення новинами з Ватикану. Ф. Мазуру доручили зустрітися з єпископом М. Клєпачем, який надав повну інформацію про результати поїздки до Ватикану [1, с. 711].

12 травня 1951 р. Б. Берут погодився прийняти С. Вишинського. Під час бесіди, що тривала близько двох годин, С. Вишинський підтвердив інформацію надану попередньо М. Клєпачем. Призначення Папою єпископів на Західних і Північних землях Польщі відбувалося без вказівки точних кордонів їх єпархій, що було рівносильне визнанню в якості кордонів єпархій тих кордонів, які були визначені угодою папи з гітлерівським урядом [1, с. 720-721].

Таке вирішення проблеми не могло задовольнити польське керівництво. Розглянувши це питання 16 травня 1951 р. на засіданні Політбюро ЦК ПОРП, партуправлінці ухвалили: «Відкинути пропозицію призначення єпископів на Возз'єднаних Землях, поки Ватикан не встановить кордони дієцезій згідно з теперішніми кордонами Польщі» [9, б. 91]. Про непогодження уряду з рішенням Папи щодо призначення єпископів на Західних і Північних землях Польщі Ф. Мазур повідомив М. Клепача. Насправді, у силі залишалося рішення уряду, з яким раніше погодився С. Вишинський і яке зрівнювало церковну адміністрацію по всій країні [1, с. 714; 2, с. 726].

Реорганізація церковної адміністрації на Західних і Північних землях Польщі супроводжувалась активною пропагандистською кампанією, в основі якої лежали напади на єпископат і Ватикан. За провину єпископату ставили його небажання «врегулювати справи церковної адміністрації на Возз'єднаних Землях» і те, що він «не затаврував досі антипольської діяльності західно - німецького кліру» Польщі [10]. На адресу Ватикану лунали звинувачення в антипольській спрямованості його політики та зміцненні його зв'язків з імперіалістичними силами [1, с. 698].

Кульмінацією цієї пропагандистської компанії став організований 12 грудня 1951 р. у Вроцлаві з'їзд духовних і світських католицьких діячів, який проходив під гаслом «польськості Західних земель». У роботі з'їзду взяли участь понад 1500 учасників. Окрім «ксьондзів-патріотів» на з'їзді були присутні також священики, яких у примусовому порядку привезли працівники служби безпеки [7, б. 27].

Своє ставлення до роботи з'їзду єпископат висловив у своєму зверненні від 23 січня 1952 р. і зазначив, що «Вроцлавська Маніфестація не мала на меті охорону прав Польщі на Західних Землях, а, певніше, це була нова спроба сіяння бродіння серед Духівництва, засудженого на тиск і страждання з боку політичних, адміністративних і поліційних чинників» [14, б. 328].

Отже, характер дій комуністичної влади свідчив про її неприховане втручання в кадрову політику католицької церкви. Вперше в післявоєнній історії державно-церковних взаємин у Польщі, грубо порушуючи церковну автономію, уряд організував переобрання п'яти керівників церковних адміністрацій на Західних і Північних землях і змусив їх прийняти присягу «на вірність народно-демократичній владі». Застосовуючи засоби масової пропаганди, політичні репресії, залякування, намагаючись посилити розкол духівництва, влада переслідувала мету підпорядкувати державі Католицьку церкву в Польщі. У результаті, єпископат був змушений відступити та погодитись із здійсненими змінами церковного управління на Західних і Північних землях Польщі.

Продовженням даного дослідження може бути вивчення подальшого втручання комуністичної влади в кадрову політику Католицької церкви в Польщі.

Примітки

1. Власть и церковь в Восточной Европе. 1944-1953 гг. Документы российских архивов: в 2 т. / Ред. кол.: Т. В. Волокитина (отв. ред.), Г. П. Мурашко, А. Ф. Носкова, Д. Н. Нохотович. - Т. 2.: 1949-1953 гг. - Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2009. - 1223 с.

2. Волокитина Т. В. Москва и Восточная Европа. Власть и церковь в период общественных трансформаций 40-50-х годов ХХ века: Очерки истории / Т. В. Волокитина, Г. П. Мурашко, А. Ф. Носкова. - Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б. Н. Ельцина, 2008. - 807 с.

3. Павлов Н. В. Внешняя политика ГДР (1949-1990) [Електронный ресурс] /

Н. В. Павлов // MGIMO.ru. - 2012. - Февраль. - С. 1-27. - Режим доступа: URL. www.mgimo.ru/studv/facultv/mo/keuroam/docs/210929. (Дата обращения: 14.09.2021). -

Название с экрана.

4. Тегеран, Ялта, Потсдам. Сборник документов. - 3-е изд. - Москва: Международные отношения, 1971. - 416 с.

5. Archiwum Akt Nowych w Warszawie (AAN), zesp. KC PPR, sygn. 295/VH-217.

6. AAN, zesp. KC PZPR, sygn. 237/V-158.

7. Dudek A. Panstwo i Kosciol w Polsce 1945-1970 / A. Dudek. - Krakow: PiT, 1995. - 280 s.

8. Centrum wlady. Protokoly posiedzen kierownictwa PZPR. Wybor z lat 1949-1970. Dokumenty do dziejow PRL. Zeszyt 13 / Oprac. A. Dudek, A. Kochanski, K. Persak; red. A. Paczkowski. - Warszawa: ISP PAN, 2000. - 436 s.

9. Katolicy polscy przeciwstawiaj^ si§ zakusom imperialistow na granic^ Odry i Nysy // Dziennik Polski. - 1951. - Nr 324. - 15 grudnia. - S. 2.

10. Protokoly obrad KC PPR w maju 1945 roku. Dokumenty do dziejow PRL. Zeszyt 1 / oprac. A. Kochanski. - Warszawa: ISP PAN, 1992. - 94 s.

11. Gryz R. Panstwo a Kosciol w Polsce 1945-1956: na przykladzie Wojewodstwa Keleckiego / R. Gryz. - Krakow: Nomos, 1999. - 414 s.

12. Polska Partia Robotnicza. Dokumenty programowe 1942-1948 / red. M. Malinowski i in. - Warszawa: Ksi^zka i Wiedza, 1984. - 648 s.

13. Porozumienie zawarte mi^dzy przedstawicielami Rz^du Rzeczypospolitej Polskiej i Episkopatu Polski w dniu 14 kwietnia 1950 r. - Dziennik Polski. - 1950. - Nr 104. - 16 kwietnia. -S. 1-2.

14. Raina R. Kosciol w PRL. Dokumenty / R. Raina. - T. I. - 1945-1959. - Poznan: W Drodze, 1994. - 779 s.

15. Wyrwa T. Kosciol i panstwo w pierwszym dziesi^cioleciu PRL (na podstawie raportow dyplomatow francuskich) / T. Wyrwa. - Zeszyty historyczne. - Paryz: Instytut literacki, 1987. - Tom 82. - S. 59-85.

16. Zaryn J. Kosciol a wladza w Polsce. 1945-1950 / J. Zaryn. - Warszawa: DiG, 1997. -388 s.

17. Zaryn J. Stolica Apostolska wobec Polski i Polakow w latach 1944-1958 w swietle materialow ambasady RP przy Watykanie (Wybor dokumentow) / J. Zaryn. - Warszawa: Neriton, 1998. - 295 302 s.

?

References