Передумови та причини ремілітаризації ФРН і утворення бундесверу (1949–1957 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Передумови та причини ремілітаризації ФРН і утворення бундесверу (1949-1957 рр.)

Олександр Іванов,

канд. іст. наук, доц.

Данило Матвієнко,

студент магістратури

м. Київ

Анотація

ремілітаризація історичний політичний

На основі аналізу опублікованих джерел, а також враховуючи дослідження німецьких, радянських та російських істориків, з'ясовуються причини та передумови, які зумовили ремілітаризацію Федеративної Республіки Німеччини. Крім цього автори також ставлять перед собою мету висвітлити процеси підготовки та прийняття політичних рішень, а також роль історичних постатей, які впливали на побудову західнонімецької армії та безпосередньо брали участь у цьому процесі. Наукову новизну даної статті обумовлює передусім те, що ця проблема ще не була предметом спеціального аналізу в українській історіографіїі.

Особливу увагу автори звертають на чинники, які впливали на створення західнонімецької армії. Встановлено, що до внутрішньо-німецьких чинників передусім налажатьрозкол Німеччини і потреба побудови нової суверенної західнонімецької держави, а також нарощування військової сили в Східній Німеччині. До зовнішніх факторів слід віднести розгортання холодної війни у світі, одним із об'єктів якої була саме повоєнна Німеччина, а також початок Корейської війни, що викликав порушення співвідношення воєнної сили в Європі.

У результаті дослідження автори прийшли до висновку, що все ж таки вирішальним фактором створення західнонімецьких збройних сил були саме міжнародні чинники. Це підтверджується й тим фактом, що на міжнародних зустрічах представників США, Великої Британії та Франції, як і в ході двосторонніх діалогів між західнонімецьким та американським керівництвом питання ремілітаризації ФРН постійно знаходилося в центрі уваги сторін. Зрештою, без відома американської військової адміністрації, яка на той час знаходилася на території ФРН, було б неможливо розпочати концептуальне та законодавче забезпечення побудови армії, проведення призову, розробки стратегічних та тактичних планів її застосування.

Ключові слова: Бундесвер, Конрад Аденауер, ремілітаризація, НАТО СРСР, США, ФРН.

Abstract

Oleksandr Ivanov,

Ph.D (History), Associate Professor

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

Danylo Matviienko,

Master «s Student

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

Prerequisites and reasons for the remilitarization of Germany and the formation of the bundeswer (1949-1957)

Based on the analysis of published sources, and the research of German, Soviet and Russian historians, the reasons and preconditions that led to the remilitarization of West Germany are clarified. Moreover, the authors also aim to highlight the processes of preparation and political decision-making, as well as the role of historical figures who influenced the construction of the West German army and directly participated in this process. Where as this problem has not been the subject of special analysis in Ukrainian historiography yet, this to some extent determines the scientific novelty of this article.

The authors pay special attention to the factors that influenced on the creation of the West German army, namely the internal political circumstances: the split of Germany and the need to build a new sovereign West German state, increasing military power in East Germany. External factors included the development of the Cold War in the world, one of the objects of which was post-war Germany, as well as the beginning of the Korean War, which caused a violation of the balance of military power in Europe.

As a result of theresearch, the authors came to the conclusion that the decisive factor in the creation of the West German armed forces were international factors. This is confirmed by the fact that at international meetings of representatives of the United States, Great Britain and France, as well as during bilateral dialogues between the West German and American leadership, the issue of remilitarization of Germany was constantly in the spotlight. After all, without information of the US militar administration, which was then in Germany, it would be impossible to begin conceptual and legislative support for the construction of the army, conscription, development of strategic and tactical plans for its use.

Keywords: Bundeswehr, Konrad Adenauer, remilitarization, NATO USSR, USA, Germany.

Основна частина

Постановка проблеми. З утворенням у 1949 році двох німецьких держав - Федеративної Республіки Німеччина та Німецької Демократичної Республіки, одразу постали питання про шляхи їх подальшої розбудови, місця й ролі в їх структурі таких традиційних державних інститутів як збройні сили і зрештою - місця цих нових держав у системі повоєнного устрою світу. Одним із наріжних каменів відновлення повоєнної німецької держави, закладених рішеннями Потсдамської конференції країн-переможниць у Другій світовій війні, була демілітаризація країни. Це було чи не єдиним провідним напрямом окупаційної політики, у якому колишні союзники по антигітлерівській коаліції не мали суттєвих розбіжностей і протягом 1945-1949 років наполегливо та послідовно довели Німеччину до повної демілітаризації. Правда, в реалізації інших основних рішень Потсдамської конференції - денацифікації суспільства, відновленні економіки, а особливо демократизації країни, одразу ж виявилися та все більше посилювалися суттєві розбіжності у методах та кінцевих цілях повоєнних перетворень в окупованій Німеччині, що зрештою в умовах масштабного розгортання Холодної війни й привело до розколу Німеччини на дві держави.

Мета статті - з'ясувати історичні передумови та зовнішні й внутрішні чинники, які обумовили ремілітаризацію Федеративної Республіки Німеччини в достатньо короткий час всупереч одному із засадничих рішень Потсдамської конференції, а також дослідити процес підготовки та прийняття рішень про утворення Бундесверу, участь у цьому процесі різних політичних сил та фігур.

Історіографія питання. Слід зазначити, що попри здавалося б очевидність чи зрозумілість історії цього питання, воно має досить різні інтерпретації та оцінки в публікаціях авторів різних країн у різний час. Стосовно радянської історіографії варто пам'ятати, що праці радянських авторів мали чітко визначену політико-ідеологічну спрямованість. У них домінувала концепція, що побудова збройних сил «боннської держави» була одним із проявів реваншизму та неонацизму. Зокрема у праці кандидата історичних наук, генерал-майора М.К. Глазунова «Бундесвер і НАТО: Історія створення і розвитку збройних сил Федеративної Республіки Німеччини» стверджувалося, що «народження Бундесверу стало наслідком реваншистської політики і результатом мілітаризації країни протягом першого повоєнного десятиліття». Він наголошував на тому, що політичне призначення Бундесверу практично не розходиться із задумами створення Вермахту напередодні Другої світової війни, і отримало таким чином певну спадковість від гітлерівської Німеччини» [1, с. 37].

Дещо схожу позицію має й сучасна російська історіографія. Так, зокрема І.В. Полонський у своїй праці «Перші кроки Бундесверу. Як створювалася армія ФРН» відзначає, що реваншистські ідеї були наявні серед політичного та військового керівництва ФРН ще напередодні створення армії. Але для того, щоб їх максимально приховати, Західна Німеччина прагнула створення загальноєвропейської армії. Він стверджує, що «після закінчення Другої світової війни плани створення «загальноєвропейської армії» отримали нове дихання. На цей раз вони використовувалися прибічниками відродження німецької армії для приховування їх реваншистських планів, адже загальноєвропейська армія ніби і не була німецькою, проте всім було зрозуміло, що у випадку її створення провідну роль в ній буде грати саме німецький компонент» [4].

На противагу радянському та російському підходу німецька історіографія має іншу позицію. Серед німецьких істориків її чудово репрезентує Детлеф Бальд, співробітник Інституту соціальних наук Бундесверу в Мюнхені. Зокрема у своїй праці «Політика переозброєння» він зазначає, що реваншизму як такого не могло бути у ФРН ні в політичних, ні у військових колах, адже «Союзники - США, Велика Британія, Радянський Союз та Франція у серпні 1945 р. домовилися стосовно запобігання з боку Німеччини «загрози світовому миру» та «нацизму й мілітаризму в усіх формах». Це означало демілітаризацію та контроль німецької політики». Далі автор зазначає: «Безпека Німеччини вимагала стримування та контролю німецьких військових. Для цього була побудована певна структура в НАТО, в яку були інтегровані всі німецькі війська. Таким чином протягом десятиліть жоден німецький офіцер не мав незалежної оперативної компетенції щодо своїх солдатів». Також відповідно до ідеології класичної традиційної держави Конрада Аденауера, а він був одним із найбільших прибічників ремілітаризації, державна влада повинна мати у своєму розпорядження збройні сили: «Його мислення формувалося ідеалом класичної національної держави з військом як символом та інструментом суверенної влади, як це було за правління канцлера Бісмарка в Німецькій імперії» [8].

В українській же історіографії це питання ще не було предметом спеціального дослідження, не дивлячись на чисельні його констатації в узагальнюючій історичній, довідковій чи навчальній літературі. Разом з тим нагальні проблеми, які стоять сьогодні перед Україною у практичному визначенні свого геополітичного місця в Європі та у світі, а також гостра потреба розбудови на новій основі своїх збройних сил, обумовлюють не лише безумовну науково-пізнавальну, але разом з тим й практично-політичну значимість дослідження вказаної теми.

Стосовно джерельної бази, якою послуговуються автори, то перш за все варто виділити спогади самого Конрада Аденауера [6], у яких перший канцлер ФРН розкриває умови зародження Західнонімецька держава та вказує на ті виклики, які стояли перед нею. Наступна група джерел це закони та нормативно-правові акти, які закладали правову основу побудови нових силових структур - федеральної поліції, прикордонної служби, а згодом і Бундесверу. Третьою групою джерел є міжнародні договори, відповідно до яких ФРН приєднувалася до євроатлантичного простору та оборонної системи, у тому числі позбуваючись окупаційного режиму.

Перш за все варто відзначити, що ідея формування нової німецької армії виникла ще до створення ФРН. Майже відразу по завершенню війни у радянській зоні окупації почалося створення парамілітарних формувань, які спочатку мали на меті захист цивільного порядку та були під контролем Радянської військової адміністрації в Німеччині. Йдеться про утворення в 1946 році у Східній Німеччині Народної поліції, яка виконувала лише допоміжні функції та мала короткоствольну стрілецьку зброю. Однак ситуація кардинально змінилася, коли чисельність даних підрозділів безпеки почала поступово збільшуватись і на 1950 рік нараховувала вже 65 тис. осіб [17, s. 212]. До того ж Радянський Союз надавав і певне озброєння, в тому числі гранатомети, реактивні літаки, та сприяв налагоженню фахової військової підготовки цих структур. Таким чином, на цей час Народна поліція, на думку Франка-Хайнца Бауера, була більше схожою на регулярні військові частини, проте правляча в НДР Соціалістична єдина партія Німеччини наголошувала виключно на її поліцейському характері [9].

Про побоювання щодо нарощування військового контингенту в Східній Німеччині писав у своїх спогадах і Конрад Аденауер [6, s. 345]. До того ж, аналізуючи матеріали засобів масової інформації, можна сміливо стверджувати, що ідея відбудови армії виникла в першого канцлера практично з перших днів існування самої ФРН. Зокрема на цей факт вказує інтерв'ю Конрада Аденауера американському виданню «Cleveland Plain Dealer» від 4 грудня 1949 р., в якому він зазначає наступне: «Німеччина повинна зробити свій внесок у захист Європи під керівництвом вищого європейського командування. З цього моменту Сполученим Штатам Америки буде не лише правильно, а й необхідно поширити свою військову програму також і на Німеччину» [16].

У самому західнонімецькому суспільстві ідею переозброєння сприйняли досить вороже. Наприклад, протягом 1949-1955 рр. відбулася низка акцій протесту християнських, профспілкових, соціал-демократичних організацій тощо проти ремілітаризації країни. Найбільш відомими постатями в даному русі були німецький теолог Мартін Німеллер, майбутній президент ФРН Густав Гайнеман, лауреат Нобелівської премії миру 1952 р. Альберт Швейцер на інші [8].

У свою чергу також варто не забувати, що на території ФРН на той час ще діяв окупаційний режим. 10 квітня 1949 р. було опубліковано Окупаційний Статут, в якому зазначалося, що Союзницька рада зберігає свій контроль над деякими сферами державної влади, зокрема йдеться про зовнішню політику, репарації, питання біженців тощо [10]. Під контролем союзників залишався також процес демілітаризації, який рішеннями Потсдамської конференції визначався як один із наріжних каменів оновлення повоєнної Німеччини. Таким чином, будь які наміри та спроби переозброєння перш за все мали робити Союзники. Вперше на цьому рівні питання щодо побудови збройних сил ФРН було порушено 16 травня 1950 року в місті Петерсберг (земля Північний Рейн - Вестфалія). Тут відбулася зустріч Конрада Аденауера з представниками окупаційних держав, у тому числі з Верховним комісаром США Джоном Маклойом, які дали згоду на початок планування майбутніх збройних сил [4]. Однак дані дії мали бути цілком таємними та не афішуватися, адже відповідно до «Закону Вищої комісії союзників про ліквідацію німецького мілітаризму» від 16 грудня 1949 р. на території ФРН було заборонено не просто будувати збройні сили, але й розробляти плани, принципи, теорії майбутньої армії, проводити підготовку, відкривати військові навчальні заклади тощо [20, s. 48].

У свою чергу 24 травня 1950 року Конрад Аденауер призначає колишнього генерала танкових військ Вермахту Герхарда фон Шверіна своїм консультантом з військових справ. На практиці фон Шверін очолив спеціальне відомство у справах «служби батьківщині» («Zentrale fьr Heimatdienst»), яке мало зосередитися на розбудові високомобільної та воєнізованої федеральної поліції. Крім нього до даного відомства також увійшли полковник Курт фон Кінле (помічник зі стратегічних питань), Отто Фішер (відповідав за кадровий, навчальний та тактичний напрям), Ахім Остер (займався розвідувальною службою) та ін. З американської сторони консультантом було призначено генерала Джорджа Хейса, співробітника американської військової адміністрації в Німеччині, який згодом у 1952 році очолить американські війська в Австрії [12, s. 45].

Певним каталізатором розбудови збройних сил ФРН стала Корейська війна, яка розпочалася 25 червня 1950 р., внаслідок чого частина

американського військового контингенту була змушена передислокуватися, що значно змінювало баланс сил в Центральній Європі та Німеччині зокрема. В той самий час збройні формування на території НДР почали лише нарощуватися: за різними даними там перебувало 220 тис. радянських солдат, 6 тис. танків та 70 тис. особового складу Народної поліції [19, s. 139]. На це також вказує доповідь, проголошена в липні 1950 року в британському парламенті міністром оборони Менні Шинвелом, який зазначив, що кількість дивізій в НДР зросла до 30, вони забезпечені усім необхідним, мають хороший запас провізії та знаходяться в бойовій готовності [21].

У той самий час в серпні 1950 року відбулася чергова зустріч Конрада Аденауера з генералом Джорджом Хейсом, на якій було порушено ряд питань, і зокрема, чи зможе західнонімецька поліція протидіяти в разі нападу Народній поліції НДР, чи знайдеться достатня кількість голосів в Бундестазі для підтримки побудови Федеральної воєнізованої поліції (Веге^ЛаЙБроІігеі), чи будуть Західні держави розглядати напад на ФРН як напад на весь Західний світ. Також на даній зустрічі було вирішено створити спеціальну експертну військову комісію задля розробки концепції майбутніх збройних сил та політики оборони [6, б. 360-361].

У той же час в Європі почала активно обговорюватися ідея створення єдиної європейської армії, в тому числі із залученням німецького контингенту. Так, 11 серпня 1950 року дана ініціатива була висунута Вінстоном Черчиллем у Раді Європи [5]. Через місяць 11 вересня чи не в перше публічно висловився з цього приводу також Державний секретар США Дін Ачесон, який також підтримав дану ідею [24]. Однак такі наміри США з приводу переозброєння ФРН були сприйняті вороже у Франції, і це не дивно, адже обидві країни мають спільний кордон. Франція одна з перших була окупована нацистською Німеччиною, тому побоювання щодо ремілітаризації були цілком виправданими. Певною мірою знайти компроміс намагався прем'єр - міністр Франції 1950-1951 років Рене Плевен, який запропонував створити європейське оборонне співтовариство, однак з певними запобіжниками щодо Німеччини. У самому плані пропонувалося створити спільну європейську армію під єдиним командуванням, тобто німецькі війська мали бути інтегровані та знаходитися постійно під контролем інших держав. Паралельно з цим заборонялося формувати, рекрутувати будь - які війська, які б знаходилися не в сфері юрисдикції європейського оборонного співтовариства (ст. 9). Проте існував один виняток, який дозволяв державам-членам створювати армію за умови, що вона буде розміщена не в Європі (ст. 10, § 1), тобто здебільшого це стосувалося держав, що мають колонії (Велика Британія, Франція тощо) [22].

Однак дана ініціатива не отримала підтримки у французькому суспільстві та була відхилена парламентом 30 серпня 1954 року 319 голосами проти 264 [24]. Варто зазначити, що через рік за аналогічним принципом буде створено

Європейську спільноту з вугілля та сталі, що покладе початок довготривалому процесу європейської інтеграції.

Активні воєнні дії в Кореї, а також нарощування військового контингенту в НДР спонукали керівництво ФРН швидше приступити до розробки установчих документів та принципів побудови майбутніх збройних сил. Експертна військова комісія, яка була створена ще в серпні 1950 року в результаті переговорів Конрада Аденауера та Джорджа Хейса, вперше приступила до роботи 6 - 9 жовтня 1950 року. Варто зазначити, що більше дана комісія не збиралася. Протягом декількох днів було обговорено ряд важливих питань, які стосувалися принципів побудови армії, умов та стратегії її використання тощо. Зокрема передбачалося, що основою німецького внеску в європейську оборонну систему будуть танкові дивізії, які, разом з іншими європейськими державами, в разі наступу ворога, будуть спроможні втримати кордон та протистояти першим атакам [19, б. 174]. Окрім цього передбачалося формування особового складу у кількості 12 дивізій, об'єднаних у 6 корпусів, які б нараховували 250 тис. осіб. Війська планувалося розмістити рівномірно на території ФРН (по 4 дивізії на Півночі, Півдні та Заході Західної Німеччини [19, б. 174].

Одним із непростих завдань у планах побудови збройних сил було показати, що майбутня нова армія повоєнної демократичної Німеччини не має ніякої спадковості з Вермахтом. У перші роки існування Бундесверу ставлення суспільства до нього було досить скептичним: нерідко його називали «новим Вермахтом». Тому з самого початку за пропозицією колишнього офіцера Вермахту Вольфа фон Боудіссіна було запропоновано засадничі принципи «внутрішнього лідерства» та «громадянина у формі», які діють в Бундесвері й по-сьогодні [12, б. 45]. Згодом фон Боудіссін отримав звання генерал - лейтенанта Бундесверу та займав різні керівні посади в НАТО.

Окрім нього до складу даної комісії входило ще 14 осіб, яких варто назвати та коротко охарактеризувати їх майбутню кар'єру. Так, Адольф Хойзінгер в листопаді 1955 року отримав звання генерал-лейтенанта Бундесверу, через рік став першим генеральним інспектором Бундесверу (до 1964 р.), а в 1961 р. очолив воєнний комітет НАТО. Ганс Шпейдель в 1957 році отримав звання генерал-лейтенанта, а протягом 1957-1963 рр. займав пост командуючого об'єднаними сухопутними військами НАТО в Центральній Європі. Герман Ферч буводним із засновників Федеральної служби розвідки, у якій працював також Альфред Шульц-Гінріхс. Ряд інших членів комісії також займали високі посади в Бундесвері: Йоганн фон Кільмансег - бригадний генерал Бундесверу,

Роберт Кнаус - генерал авіації, Горст Крюгер - генерал-майор Бундесверу, Рудольф Майстер - генерал авіації, Еберхард фон Ностіц - бригадний генерал Бундесверу (згодом служив в Федеральній розвідувальній службі), Ганс Реттігер - генерал-лейтенант Бундесверу, Фрідріх Руге - віце-адмірал Бундесверу. Фрідолін фон Еттерлін займався військовими дослідженнями. Вальтер Гладіш та Генріх фон Вієтингоф-Шель загинули ще до створення Бундесверу.

У результаті діяльності вище вказаної комісії було вироблено Хіммеродський меморандум 5 - 9 жовтня 1950 р. (назва походить від місця його створення - абатство Хіммерод, земля Рейнланд-Пфальц), який нерідко ще називають «фактичним народженням Бундесверу», хоча саме слово Бундесвер жодного разу не згадується в даному документі, а ця назва буде прийнята Бундестагом лише в 1956 році [8].

У той же час, у жовтні 1950 року, відбулася низка кадрових змін. Зокрема Конрад Аденауер звільнив Г ерхарда фон Шверіна та розпустив його відомство у справах «служби батьківщині». Натомість 26 жовтня новим радником з військових справ було призначено Теодора Бланка. З даного приводу існує декілька версій: наприклад, непорозуміння фон Шверіна та Аденауера щодо майбутніх збройних сил, конфлікт фон Шверіна та Бланка тощо. Однак найбільш вірогідною причиною є те, що Конрад Аденауер бажав показати Західним державам, у першу чергу Франції, що навіть ще до створення армії верховенство в ній матимуть політики, а не військові. Адже якщо ми звернемося до біографії фон Шверіна, то помітимо, що походив він із знатного військового роду, служив у Рейхсвері та Вермахті, мав чудову репутацію серед військової еліти тощо. На противагу ньому Теодор Бланк до приходу нацистів до влади працював у профспілках, під час Другої світової війни був призваний до Вермахту, дослужився до звання лейтенанта, однак безпосередньої участі в бойових діях не брав, здебільшого займався технічним обслуговуванням танків. Робота нового уповноваженого канцлера з питань збройних сил здебільшого сконцентровувалася на практичних нововведеннях, наприклад, підборі камуфляжу для військовослужбовців, технічного оснащення тощо. Також варто зазначити, що при Теодорі Бланку було створено за аналогією відомства фон Шверіна спеціальне управління (Офіс Бланка, або «пустий офіс»), яке він очолив. Згодом саме ця структура стане основою для створення Міністерства оборони ФРН (7 червня 1955 р.), а сам Бланк стане його першим міністром (1955-1956 рр.).

Одним із перших досягнень у розбудові збройних сил ФРН стало заснування 27 жовтня 1950 року Федеральної воєнізованої поліції (Bereitschaftspolizei). За задумом її організаторів саме вона мала стати ядром майбутнього Бундесверу. Дозвіл на створення подібної структури було надано на нараді Міністрів закордонних справ Франції, Великої Британії та США у вересні 1950 року в Нью-Йорку [25]. Відповідно до цього у кожній федеральній землі мав бути певний контингент воєнізованої поліції, яка слідкувала б за громадським порядком, а в разі зовнішньої загрози протистояла б ймовірному нападу зі Сходу. Однак до даного рішення досить скептично поставилося керівництво земель. Це у свою чергу призвело до того, що міністру внутрішніх справ було доручено розробити своєрідну адміністративну угоду між федеральним та земельними урядами [23].

Наступним етапом на шляху до створення Бундесверу було заснування 16 березня 1951 року Федеральної прикордонної служби (Bundesgrenzschutz) [13], яка знаходилася у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справі мала б нараховувати 10 тис. осіб. Згодом у 1953 році цю чисельність було збільшено до 20 тис. осіб [25]. Фактично дана служба стала останньою ланкою перед побудовою повноцінних регулярних збройних сил.

Однак на заваді стояла ще низка нормативно-правових актів, які були прийняті після Другої світової війни та були певною перепоною для повноцінного переозброєння ФРН. Для того щоб прибрати будь - які бар'єри протягом 19 - 23 жовтня 1954 року відбулася Паризька конференція за участі дев'яти держав (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, США, Канада, Велика Британія, Франція, Італія та Німеччина). В останній день було підписано Паризькі угоди, які не лише змінили подальшу воєнно-політичну історію ФРН, але й мали також помітний вплив на всю Європу. Щодо ФРН, то було проголошено наступні положення: віднині вона має повний суверенітет у своїх внутрішніх та зовнішніх справах (Ст. 1 п. 1) [3]. Відповідно це означало скасування окупаційного режиму, що був встановлений одразу по завершенню Другої світової війни (Ст. 1 п. 2). Щоправда західні союзні держави все ж таки залишали за собою певні права на території ФРН, зокрема це стосується розміщення збройних контингентів (Ст. 2 п. 2), а у випадку надзвичайної ситуації (перелік також зазначено у договорі) вони навіть могли бути використані для наведення порядку (Ст. 5 п. 3). Окрім даних домовленостей, було також вирішено, що ФРН разом з Італією приєднаються до Брюссельського договору та вступлять до НАТО [18]. Після того, як 5 травня 1955 року ці домовленості набудуть чинності, згодом 7 червня 1955 р. буде створено Міністерство оборони ФРН, а вже 12 листопада 1955 р. на службу в армію буде прийнято перших 101 добровольців [15].

Висновки. Отже з утворенням двох німецьких держав у 1949 р., які в умовах Холодної війни опинилися у ворогуючих таборах, для ФРН чи не відразу постала потреба ремілітаризації та побудови армії задля захисту своїх кордонів від потенційної загрози зі Сходу та досягнення повного суверенітету. На це також впливали деякі процеси та обставини, які умовно можна поділити на внутрішньо-німецькі та зовнішні.

Зокрема до перших можна віднести активне нарощування військової сили, створення парамілітарних формувань та загалом мілітаризації Східної Німеччини, що опинилася в радянській зоні окупації. Про потенційну загрозу зі Сходу нерідко згадував у своїх спогадах й Конрад Аденауер.

Разом з тим, до внутрішніх німецьких чинників додавалися також і зовнішні обставини. Однією з найголовніших був початок Корейської війни, у результаті чого американський військовий контингент, який розміщувався у Європі, був змушений змінити своє місце дислокації. Це у свою чергу призвело до чисельного домінування радянських контингентів у Європі, чого побоювалися Західні держави. Таким чином постала потреба замінити американські частини на німецькі, які у разі нападу СРСР мали одними з перших тримати оборону та не дати противнику просунутися далі на Захід, а у разі контрнаступу своїми танковими клинами проходити все далі на ворожу територію.

У даному можна стверджувати, що в силу вищезазначених обставин саме США мали вирішальний вплив на ремілітаризацію Німеччини. Це проявлялося у чисельних зустрічах американського військового керівництва із німецькими політиками, лобіюванні створення федеральної поліції на Нью-Йоркській конференції міністрів закордонних справу вересні 1950 року. В свою чергу ФРН за ініціативи її першого канцлера Конрада Аденауера почала також проводити послідовний та цілеспрямований курс, який призвів спочатку до створення воєнізованої федеральної поліції та прикордонної служби, які згодом стали ядром Бундесверу.

Список використаних джерел та літератури

1. Глазунов Н.К. Бундесвер и НАТО: История создания и развития вооруженных сил ФРГ (1955-1978) / Николай Кузьмич Глазунов. - Москва: Воениздат, 1979. - 271 с.

2. Залетный А.Ф. Милитаризация ФРГ. (1955-1966 гг.): Автореферат дис. на соискание ученой степени доктора исторических наук / Залетный Алексей Федорович - Москва, 1966. - 45 с.

3. Парижские соглашения [Електронний ресурс]. - 1954. - Режим доступу до ресурсу: https://www.1000dokumente.de/? c=dokument de&dokument=0018 par&obiect=translation&l=ru (Дата звернення 24.01.2021).

4. Полонский И. Первые шаги бундесвера. Как создавалась армия ФРГ [Електронний ресурс] / Илья Полонский // Военное обозрение. - 2016. - Режим доступу до ресурсу: https://topwar.ru/88807-pervve-shagi-bundesvera-kak-sozdavalas-armiva-frg.html

5. Address given by Winston Churchill to the Council of Europe [Електронний ресурс] // Digital Research in European Studies. - 11.08.1950 - Режим доступу до ресурсу: https://www.cvce.eu/en/obi/address given bv winston churchill to the council of europe strasbourg 11 august 1950-en-ed9e513b-af3b-47a0-b03c-8335a7aa237d.html (Дата звернення 19.01.2021)

6. Adenauer K. Erinnerungen 1945-1953 [Електронний ресурс] / Konrad Adenauer // DEUTSCHE VERLAGS-ANSTALT STUTTGART. - 1980. - Режим доступу до ресурсу: https://www.konrad-adenauer.de/application/files/2914/5951/6452/Adenauer Erinnerungen.pdf

7. Auf dem Weg zum Verteidigungsministerium: Die Zentrale fьr Heimatdienst und das «Amt Blank» 1950-1955 [Електронний ресурс] // Das Bundesarchiv - Режим доступу до ресурсу: https://www.bundesarchiv.de/DE/Content/Virtuelle-Ausstellungen/Auf-Dem-Weg-Zum-Verteidigungsministerium-Die-Zentrale-Fur-Heimatdienst-Und-Das-Amt-Blank-1950-1955/auf-dem-weg-zum-verteidigungsministerium-die-zentrale-fur-heimatdienst-und-das-amt-blank-1950-1955.html (Дата звернення 20.01.2021)

8. Bald D. Die Politik der Wiederbewaffnung [Електронний ресурс] / Detlef Bald. // Bundeszentrale fьr politische Bildung. - 2015. - Режим доступу до ресурсу: https://www.bpb.de/politik/grundfragen/deutsche-verteidigungspolitik/199276/wiederbewaffnung

9. Bauer F. «Gerдuschlos» und «ohne Geschrei!» - Sicherheitspolitik von 1949 bis 1956 [Електроннийресурс] / Frank Heinz Bauer // Bundeszentrale fьr politische Bildung. - 2019. - Режим доступу до ресурсу: https://www.bpb.de/geschichte/zeitgeschichte/deutschlandarchiv/288677/sicherheitspolitik-beider-deutscher-staaten-von - 1949-bis-1956 (Дата звернення 20.01.2021).

10. Besatzungsstatut zur Abgrenzung der Befugnisse und Verantwortlichkeiten zwischen der zukьnftigen deutschen Regierung und der Alliierten Kontrollbehцrde [Електронний ресурс]. - 1949. - Режим доступу до ресурсу: https://www.1000dokumente.de/index.html? c=dokument_de&dokument=0013_bes&object=abstract&st=&l=de (Дата звернення 20.01.2021).

11. Dahlhoff G. Konrad Adenauer. Innenpolitik 1949-53 und ihre Bedeutung / Gьnther Dahlhoff. - Marburg: Tectum Verlag, 2015. - 674 S.

12. Dossier Deutsche Verteidigungspolitik [Електронний ресурс] // Bundeszentrale fьr politische Bildung. - 2021. - Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/User/Downloads/pdflib - 199272.pdf (Дата звернення 23.01.2021).

13. Gesetz ьber den Bundesgrenzschutz und die Einrichtung von Bundesgrenzschutzbehцrden [Електронний ресурс] // Bundesanzeiger Verlag. - Bonn, 16.03.1951. - Режим доступу до ресурсу: https://www.bgbl.de/xaver/bgbl/start.xav? start=%2F % 2F*%5B % 40attr_id % 3D % 27bgbl151s0201.pdf % 27% 5D# bgbl % 2F % 2F*%5B % 40attr id % 3D % 27bgbl151s0201.pdf % 27% 5D 1614255878906 (Дата звернення 25.01.2021).

14. Kellerhoff S. Mit diesem Waffen-Schrott startete die Bundeswehr [Електронний ресурс]. / Sven Felix Kellerhoff // Welt. - 2015. - Режим доступу до ресурсу: https://www.welt.de/geschichte/article148751699/Mit-diesem-Waffen-Schrott-startete-die-Bundeswehr.html (Дата звернення 22.01.2021).

15. KeЯelring A. Aufstellung der Bundeswehr [Електронний ресурс] / A. KeЯelring, T. Loch // Konrad Adenauer Stiftung. - 2020. - Режим доступу до ресурсу: https://www.kas.de/de/web/geschichte-der-cdu/kalender/kalender-detail/-/content/gruendung-der-bundeswehr (Дата звернення 24.01.2021).

16. Leacacos P. Artikel des Europakorrespondenten der amerikanischen Zeitung «Cleveland Plain Dealer», Leacacos, ьber ein Interview mit dem Bundeskanzler [Електронний ресурс] / Peter John Leacacos // Konrad-Adenauer-Stiftung. - 1949. - Режим доступу до ресурсу: https://www.konrad-adenauer.de/quellen/interviews/1949-12-04-cleveland-plain-dealer (Дата звернення 21.01.2021).

17. Lindenberger T. Volkspolizei. Herrschaftspraxis und цffentliche Ordnung im SED-Staat 1952-1968 [Електронний ресурс] / Thomas Lindenberger // Zentrum fьr Zeithistorische Forschung. - 2003. - Режим доступу до ресурсу: https://zeitgeschichte-digital.de/doks/frontdoor/deliver/index/docId/531/file/Lindenberger Volkspolizei 2003.pdf (Дата звернення 23.01.2021)

18. Protocol No. I (and Annex) Modifying and Completing the Brussels Treaty [Електронний ресурс]. - 1954. - Режим доступу до ресурсу: https://avalon.law.yale.edu/20th century/we003.asp (Дата звернення 24.01. 2021).

19. Rautenberg H. Die «Himmeroder Denkschrift» vom Oktober 1950 [Електронний ресурс] / H. Rautenberg, N. Wiggershaus. - Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/User/Downloads/[21966850% 20-%20Milit % C3% A4rgeschichtliche % 20Zeitschrift1% 20Die % 20% C2% BBHimmeroder % 20Denkschrift % C2% AB % 20vom % 20Oktober % 201950.pdf (Дата звернення 23.01.2021)

20. Rechtsbestimmungen der Alliierten zum Sport in Deutschland 1944-1950 zusammengestellt von Prof. Dr. Claus Tiedemann, Hamburg. - 1989. - [Електронний ресурс] / ClausTiedemann - Режим доступу до ресурсу: https://www.offenburgerfv.de/pdf/alliierter_rechtsdokumente.pdf (Дата звернення 20.01.2021).

21. Regierungserklдrung des Bundeskanzlers Adenauer in der 98. Sitzung des Deutschen Bundestages [Електронний ресурс] // Konrad-Adenauer-Stiftung. - 1950. - Режим доступу до ресурсу: https://www.konrad-adenauer.de/quellen/erklaerungen/1950-11-08-regierungserklaerung

22. Vertrag ьber die Grьndung einer Europдischen Verteidigungsgemeinschaft [Електронний ресурс] // Bundesanzeiger Verlag. - 27.05.1952. - Режим доступу до ресурсу: http://www.politische-union.de/evgv/ (Дата звернення 19.01.2021).

23. Verwaltungsabkommen mit den Lдndern ьber die Errichtung von Bereitschaftspolizeien [Електронний ресурс] // Das Bundesarchiv. - 1950. - Режим доступу до ресурсу: https://www.bundesarchiv.de/cocoon/barch/0100/k/k1950k/kap1_2/kap2_80/para3_8.html (Дата звернення 24.01.2021).

24. Vor 65 Jahren: Das Scheitern der Europдischen Verteidigungsgemeinschaft [Електронний ресурс] // Bundeszentrale fьr politische Bildung. - 2019. - Режим доступу до ресурсу: https://www.bpb.de/politik/hintergrund-aktuell/295713/evg-vertrag

25. Winter M. Kleine Geschichte des Bundesgrenzschutzes - eine Chronologie [Електронний ресурс] / Martin Winter // Institut fьr Bьrgerrechte & цffentliche Sicherheit. - 1994. - Режим доступу до ресурсу: https://www.cilip.de/1994/02/24/kleine-geschichte-des-bundesgrenzschutzes-eine-chronologie/ (Дата звернення 24.01.2021).

References

1. Glazunov N.K., (1979). Bundesver i NATO: Istoriya sozdaniya i razvitiya vooruzhennykh silFRG (1955-1978). Moscow: Voenyzdat [in Russian].

2. Zaletnyj, A.F. (1966). Militarizatciya FRG. (1955-1966 gg.): Avtoreferat dis. Na soiskanie uchenoi stepeni doktora istoricheskikh nauk. Moscow [in Russian].

3. Paryzhskie sohlasheniya, (1954). Retrieved from: https://www.1000dokumente.de/? c=dokument de&dokument=0018 par&obiect=translation&l=ru [in Russian].

4. Polonskyj, Y. (2016). Pervye shagi bundesvera. Kak sozdavalas armiya FRG. Voennoe obozrenye. Retrieved from:https://topwar.ru/88807-pervye-shagi-bundesvera-kak-sozdavalas - armiya-frg.html [in Russian].

5. Address given by Winston Churchill to the Council of Europe (1950). Digital Researchin European Studies. Retrieved from: https://www.cvce.eu/en/obi/address given by winston churchill to the council of europe strasbourg 11 august 1950-en-ed9e513b-af3b-47a0-b03c-8335a7aa237d.html [in English].

6. Adenauer K. (1980). Erinnerungen 1945-1953. Deutsche Verlags-Anstalt. Retrieved from: https://www.konrad- adenauer.de/application/files/2914/5951/6452/Adenauer Erinnerungen.pdf [in German].

7. Auf dem Weg zum Verteidigungsministerium: Die Zentrale fьr Heimatdienst und das «Amt Blank» 1950-1955. Das Bundesarchiv. Retrieved from: https://www.bundesarchiv.de/DE/Content/Virtuelle-Ausstellungen/Auf-Dem-Weg-Zum-Verteidigungsministerium-Die-Zentrale-Fur-Heimatdienst-Und-Das-Amt-Blank-1950-1955/auf-dem-weg-zum-verteidigungsministerium-die-zentrale-fur-heimatdienst-und-das-amt-blank-1950-1955 html [in German].

8. Bald, D. (2015). Die Politik der Wiederbewaffnung. Bundeszentrale fьr politische Bildung. Retrieved from: https://www.bpb.de/politik/grundfragen/deutsche-verteidigungspolitik/199276/wiederbewaffnung [in German].

9. Bauer, F. (2019). «Gerдuschlos» und, ohneGeschrei!» - Sicherheitspolitik von 1949 bis 1955 Bundeszentrale fьr politische Bildung.https://www.bpb.de/geschichte/zeitgeschichte/deutschlandarchiv/288677/sicherheitspolitik-beider-deutscher-staaten-von - 1949-bis-1956 [in German].

10. Besatzungsstatut zur Abgrenzung der Befugnisse und Verantwortlichkeiten zwischen der zukьnftigen deutschen Regierung und der Alliierten Kontrollbehцrde (1949). Retrieved from: https://www.1000dokumente.de/index.html? c=dokument_de&dokument=0013_bes&object=abstract&st=&l=de [in German].

11. Dahlhoff, G. (2015). Konrad Adenauer. Innenpolitik 1949-53 und ihre Bedeutung. Marburg: Tectum Verlag [in Germany].

12. Dossier Deutsche Verteidigungspolitik. (2021). Bundeszentrale fьr politische Bildung. Retrieved from: file:///C:/Users/User/Downloads/pdflib-199272.pdf [in German].

13. Gesetz ьber den Bundesgrenzschutz und die Einrichtung von Bundesgrenzschutzbehцrden (1951). Bundesanzeiger Verlag. Retrieved from: https://www.bgbl.de/xaver/bgbl/start.xav? start=%2F % 2F*%5B % 40attr_id % 3D % 27bgbl151s0201.pdf % 27% 5D# bgbl % 2F % 2F*%5B % 40attr id % 3D % 27bgbl151s0201.pdf % 27% 5D 1614255878906 [in German].

14. Kellerhoff, S. (2015). Mit diesem Waffen-Schrott startete die Bundeswehr. Welt.Retrieved from: https://www.welt.de/geschichte/article148751699/Mit-diesem-Waffen-Schrott-startete-die-Bundeswehr.html [in German].

15. KeЯelring, A. (2020). Aufstellung der Bundeswehr. Konrad Adenauer Stiftung.Retrieved from: https://www.kas.de/de/web/geschichte-der-cdu/kalender/kalender-detail/-/content/gruendung-der-bundeswehr [in German].

16. Leacacos, P.J. (1949). Artikel des Europakorrespondenten der amerikanischen Zeitung«Cleveland Plain Dealer», Leacacos, ьber ein Interview mit dem Bundeskanzler. Konrad-Adenauer - Stiftung. Retrieved from: https://www.konrad-adenauer.de/quellen/interviews/1949-12-04-cleveland-plain-dealer [in German].

17. Lindenberger, T. (2003). Volkspolizei. Herrschaftspraxis und цffentliche Ordnung im SED-Staat 1952-1968. Zentrum fьr Zeithistorische Forschung. Retrieved from: https://zeitgeschichte - digital.de/doks/frontdoor/deliver/index/docId/531/file/Lindenberger Volkspolizei 2003.pdf [in German].

18. Protocol No. I (and Annex) Modifying and Completing the Brussels Treaty. (1954). Retrieved from:https://avalon.law.yale.edu/20th century/we003.asp [in English].

19. Rautenberg, H. (1950). Die «Himmeroder Denkschrift» vom Oktober 1950. Retrieved from: file:///C:/Users/User/Downloads/[21966850% 20-%20Milit % C3% A4rgeschichtliche % 20Zeitschrift1% 20Die % 20% C2% BBHimmeroder % 20Denkschrift % C2% AB % 20vom % 20Qktober % 201950.pdf [in German].

20. Rechtsbestimmungen der Alliierten zum Sport in Deutschland 1944-1950 zusammengestellt von Prof. Dr. Claus Tiedemann (1989). Hamburg. Retrieved from: https://www.offenburgerfv.de/pdf/alliierter rechtsdokumente.pdf [in German].

21. Regierungserklдrung des Bundeskanzlers Adenauer in der 98. Sitzung des Deutschen Bundestages. (1950). Konrad-Adenauer-Stiftung. Retrieved from: https://www.konrad-adenauer.de/quellen/erklaerungen/1950-11-08-regierungserklaerung [in German].

22. Vertrag ьber die Grьndung einer Europдischen Verteidigungsgemeinschaft. (1952). Bundesanzeiger Verlag. Retrieved from: http://www.politische-union.de/evgv/ [in German].

23. Verwaltungsabkommen mit den Lдndern ьber die Errichtung von Bereitschaftspolizeien.(1950). Das Bundesarchiv. Retrieved from: https://www.bundesarchiv.de/cocoon/barch/0100/k/k1950k/kap1 2/kap2 80/para3 8.html [in German].

24. Vor 65 Jahren: Das Scheitern der Europдischen Verteidigungsgemeinschaft. (2019). Bundeszentrale fьr politische Bildung. Retrieved from: https://www.bpb.de/politik/hintergrund - aktuell/295713/evg-vertrag [in German].

25. Winter, M. (1994). Kleine Geschichte des Bundesgrenzschutzes - eine Chronologie. Institut fьr Bьrgerrechte &ц ffentliche Sicherheit. Retrieved from: https://www.cilip.de/1994/02/24/kleine-geschichte-des-bundesgrenzschutzes-eine-chronologie/ [in German].

Размещено на Allbest.ru