Вступ Великої Британії в Європейське Економічне Співтовариство (60-ті - поч. 70-х рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ Великої Британії в Європейське Економічне Співтовариство (60-ті - поч. 70-х рр. ХХ ст.)

Валерій Павленко

кандидат історичних наук, професор Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

Ключові слова: Велика Британія, інтеграція, Європейське Економічне Співтовариство, співробітництво, європейська політика.

Abstract

Valerii Pavlenko, PhD in History, Professor

Taras Shevchenko National University of Kyiv

Kyiv, Ukraine

THE UNITED KINGDOM'S ENTRY INTO THE EUROPEAN ECONOMIC COMMUNITY (1960's - EARLY 1970's)

The author of the article examines the history of the United Kingdom's entry into the European Economic Community in the 1960's and early 1970's, namely, he analyses the historical experience of the country's transformation from a world Empire to a European power. The article is primarily focused on the fact that the United Kingdom's policy on Western European integration has evolved considerably since the late 1950's. It is noted that at the beginning of the 1960's, the Europeanization of attitudes was gradually developing both in the UK's power structures and among the population. The key reasons for the negative outcome of the UK's first attempt to join the EEC are considered. Position and role of the country's government executives in the development and implementation of the European integration policy are determined. It is stated that a major barrier to the United Kingdom's entry into the European community was the position of France, which did not want the British to become full-fledged EEC member. It is pointed out that significant progress in the rapprochement of the UK and the EEC was achieved only at the end of 1969, with the decision to expand this organization. It is noted that it was after the meeting of Georges Pompidou and Edward Heath that an agreement on the terms of UK's entry into the European Economic Community was finally reached. The article also focuses on the analysis of benefits of membership in the European Community for the British people. The special role of the Edward Heath's ministry, during whose term of office it was decided to consider London's Western European policy as a priority, is pointed out. And finally, it is determined that the adaptation of the United Kingdom as a member of the EEC has lasted many years, during which many issues arising have not been resolved.

Key words: the United Kingdom, integration, European Economic Community, cooperation, European policy.

Ускладнення міжнародних відносин на початку ХХІ ст. та нова роль Європейського Союзу в глобальному співтоваристві викликають підвищений інтерес у дослідників історії взаємовідносин Об'єднаного Королівства з континентальною Європою. Крім того, історичний досвід болісної трансформації Великої Британії з світової імперії у європейську державу є актуальним і для України. Бо саме зараз наша держава перебуває на шляху пошуку нових інструментів для підвищення свого авторитету на світовій арені та намагається увійти у європейську сім'ю.

Велика Британія довгий час дотримувалася політики «divideetimpera» (розділяй і володарюй) і їй необхідно було пройти довгий шлях для того, щоб відмовитися від значної частини свого імперського минулого та повернутися до свого європейського майбутнього. Ще у жовтні 1948 р. У. Черчелль, виступаючи на щорічній конференції консервативної партії в Лландідно проголосив політику «трьох кіл», яка передбачала роль Англії у якості головного партнера США, лідера Співдружності націй і головної західноєвропейської держави [5, с. 37].

На рубежі 50-х - 60-х рр. ХХ ст. британська політика щодо західноєвропейської інтеграції переслідувала обмежену мету - не допустити ізоляції Великої Британії в Західній Європі та зберегти свою роль, як головного союзника США і центру Британської співдружності. Тому і не дивно, в що роки першого терміну правління Г. Макміллана (1957-1959 рр.) Європа займала одне з останніх місць в системі зовнішньополітичних пріоритетів прем'єр-міністра і всього уряду.

На початку 1960 року починається поступова європеїзація настроїв у ключових міністерствах британського уряду. Як зазначала популярна на той час політичний оглядач Нора Беллоф «якщо в 1959 році на прибічників вступу в ЄЕС дивилися як на «з глузду з'їхавших» ексцентриків, то в 1960 р. це вже була досить поширена думка, а в 1961 р. тих, хто був проти вступу Англії в ЄС критикували, як таких, що безнадійно відстали від життя» [8, с. 17].

На засіданні ЗЄС 27 лютого 1961 р. Англія заявила про свою готовність розпочати переговори з ЄЕС, а у травні 1961 р. розпочалася внутрішньополітична боротьба з питання про умови членства у «Спільному Ринку». Але перша спроба Британії вступити в ЄЕС була невдалою. Вирішальним фактором, який визначив цю невдачу були не технічні проблеми на переговорах у Брюсселі, не культурологічні відмінності, не наявність серйозної опозиції в середині країни, а, на наш погляд, відсутність політичної волі на той час урядів двох провідних країн «Спільного Ринку» - Франції та ФРН. Між Лондоном і Парижем, в той час існували докорінні розбіжності бачення будівництва європейської безпеки. Де Голль дуже серйозно критикував «особливі відносини» британців з США та їх глобальні зазіхання. Саме ці причини стали основними у негативному результаті «першої хвилі» [3, с. 12].

Все це призвело до того, що у січні 1963 р. Франція наклала вето на вступ Великої Британії в ЄЕС. Французи серйозно побоювалися того, що після вступу Британії в ЄЕС остання може зайняти місце Франції в якості лідера у цій організації і Париж опиниться в ситуації, коли він не зможе нав'язувати свою думку партнерам по «Спільному Ринку».

Разом з тим, можна констатувати, що європейська політика Г. Макміллана, теж була зовсім не ідеальною. Ми бачимо низку суттєвих прорахунків Форін офісу і особисто прем'єр-міністра, які по суті прирекли на невдачу першу спробу вступу Великої Британії у «Спільний Ринок». Стає зрозумілим те, що Лондону треба було змінювати підхід у питанні європейської інтеграції. Деякі зміни починають відбуватися після того, як до влади у 1964 році приходять лейбористи на чолі з Г. Вільсоном.

Поступово уряд Великої Британії починає проводити політику по налагодженню співробітництва і встановлення безпосередніх контактів як з головним опонентом членства Британії - Францією, так і з іншими країнами ЄЕС. Але треба наголосити, що основна увага лейбористського кабінету в цей час була присвячена проблемі внутрішнього оздоровлення країни.

Європейська політика Лондона суттєво активізується після впевненої перемоги лейбористів на загальних виборах 1966 року, коли британський уряд починає розглядати перспективи подання нової заявки на вступ в ЄЕС. Вже на початку 1967 р. Вільсон і Браун відвідують країни «шістки» з метою з'ясувати можливості подачі повторної заявки на вступ у «Спільний Ринок». Цікаво, що за підсумками поїздки Вільсон і Браун прийшли до думки, що негативні наслідки відступу в ЄЕС по цілому ряду напрямків будуть не такими руйнівними для Великої Британії, як думалося раніше. І це підштовхнуло англійців вступити в ЄЕС до 1968 р. Велика Британія розраховувала потрапити у Співтовариство до того, як будуть врегульовані основні питання фінансування спільної сільськогосподарської політики ЄЕС. У іншому випадку ціна вступу в цю організацію могла б суттєво зрости [4, с. 117].

Необхідно наголосити на тому, що коли кабінет Вільсона подавав вдруге заявку на вступ у «Спільний Ринок» у 1967 році, то була обрана зовсім інша позиція, ніж та яку обрав уряд Г. Макміллана у 1961 році, коли відбулася перша спроба вступу в ЄЕС. Вільсон не ставив, як це зробив у свій час Макміллан ніяких попередніх умов. На відміну від свого попередника Г. Вільсон зосередився лише на чотирьох проблемах, які він вважав ключовими. В першу чергу прем'єр-міністра турбувала спільна сільськогосподарська політика, де головним питанням було фінансування. Крім того, треба було врегулювати постачання молочної продукції та цукру в рамках Співдружності. Важливим, також, були питання свободи руху капіталів та внески у фонд регіонального розвитку ЄЕС.

На наш погляд, заявку Вільсона можна розглядати, як більш ділову, де акцент був зроблений на політичних вигодах Британії. Така позиція знайшла повну підтримку з боку британських парламентарів і 11 травня 1967 р. офіційна заява уряду її Величності про наміри Об'єднаного Королівства вступити в ЄЕС була передана.

Разом з тим, серйозним бар'єром у питанні вступу Великої Британії в ЄЕС залишалась позиція Франції, президент якої не хотів бачити британців повноправними членами Європейського Економічного співтовариства. В свою чергу Г. Вільсон та його уряд не хотіли йти ні на які компроміси щодо майбутнього членства. Британія прагнула лише до повноправного членства [14]. Про це прямо говорив і Дж. Браун на весні 1967 р. Він сказав - «Ми маємо йти вперед ..., ми маємо враховувати усі наші інтереси і не допустити, щоб наша політика визначалася тим, що думають у Парижі, чи ще в будь-якому місці» [15].

Необхідно звернути увагу на те, що за півроку з того часу, як Велика Британія подала вдруге заявку на вступ до ЄЕС (травень 1967 р.) британцям вдалося досягнути суттєвої підтримки інших європейських країн. Це сталося тому, що малі країни ЄЕС (Бельгія, Люксембург, Нідерланди) мали власні інтереси. Вони підтримували спроби Британії отримати повноправне членство тому, що серйозно побоювалися посилення позицій у Співтоваристві і так на той час міцних Франції та ФРН. А вступ британці в ЄЕС дійсно міг би змінити баланс сил у Європі. Крім того, приєднання Великої Британії розширило б економічні та торговельні перспективи для країн «Спільного Ринку» [7, с. 39].

Легкого оптимізму щодо вступу в ЄЕС британцям додав і той факт, що у вересні 1967 року Комісія Європейського Співтовариства, хоча і з цілою низкою застережень, винесла позитивне заключення на заявку кандидатів на вступ нових членів Співтовариства. Комісія зробила висновок, що «перемовини мають розпочатися у найбільшій відповідності з державами, які подали заявки, для того, щоб побачити чи можливо з ними укласти угоду» [13, с. 299].

Але позиція Франції, а в першу чергу самого Шарля де Г олля, залишалася незмінною. На прес-конференції, яку французький лідер дав 27 листопада 1967 року було заявлено, що британська економіка абсолютно не готова до вступу в «Спільний Ринок». Більше того, де Голль заявив, що економіка Великої Британії зовсім не сумісна зі «Спільним Ринком» [2, с. 115]. Де Голль у категоричній формі висловився проти повноправного членства Британії в ЄЕС.

Варто зауважити, що відносини між Великою Британією та Францією в цей час були досить напруженими. Однак, такі відносини не завадили Франції зробити крок назустріч Великій Британії. Сталося це на засіданні Ради Міністрів країн ЄЕС, яке проходило в Парижі 18 -19 грудня 1967 року на якому канцлеру ФРН К. Кізінгеру вдалося переконати Ш. де Голля розпочати переговори щодо прийому Великої Британії в ЄЕС.

Але цього було замало для того, щоб Франція кардинально змінила свою позицію у питанні прийому Британії в Європейське співтовариство. П'ять країн (крім Франції) ЄЕС, на чолі з ФРН, продовжують в цей час пошук шляхів компромісного рішення у питанні розширення Співтовариства. Міністру закордонних справ ФРН було доручено розробити умови можливої угоди. В. Брант в свою чергу, у лютому та березні 1968 р. надав свої пропозиції, в яких було запропоновано для вирішення питань про поступове зниження митних зборів провести багатосторонні перемовини по торгівлі промисловими товарами та двосторонні у питаннях торгівлі сільськогосподарською продукцією. Треба зауважити, що «проект Брауна», по-суті, відкривав двері для вступу в ЄЕС не лише Англії, але й іншим країнам-кандидатам. Але «завдяки» французам питання про початок переговорів щодо вступу нових членів залишалося заблокованим до осені 1968 року.

Тільки на кінець 1969 року вдалося досягти значного прогресу у зближенні Великої Британії з ЄЕС, коли у грудні на конференції глав держав-членів Європейського Співтовариства було прийнято рішення про розширення цієї інституції та поглиблення інтеграції. Вже новий президент Франції Ж. Помпіду заявив, що приєднання Британії до «Спільного Ринку» в найкоротші терміни відповідає інтересам Франції [7, с. 88].

Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на величезний обсяг роботи та зусилля політиків та державних діячів щодо розширення ЄЕС лише зміни політичних фігур у Франції, ФРН та Великій Британії у 19691970 рр. дозволили розчистити шлях для першого розширення Європейського Економічного Співтовариства [17, с. 99].

Все це надало можливість на Ґаазькій конференції у грудні 1969 року розпочати обговорення «плану Вернера», який передбачав створення економічного та валютного союзу. Цей план передбачав перехід до політичного союзу на принципах федерації. На початковому етапі планувалося створення механізму валютного регулювання з введенням фіксованих курсів валют [12, с. 123].

Головним завданням у зовнішній політиці консервативного кабінету Е. Хіта, що прийшов до влади у червні 1970 року, було забезпечити прийом Британії її «Спільний Ринок». Для цього уряд Хіта переглянув теорію «трьох кіл» та зовнішньополітичних пріоритетів Лондона. Така позиція була закріплена в липневій «Білій книзі» уряду під назвою «Сполучене Королівство і Європейське Співтовариство». Цей документ був представлений главою уряду на розгляд в парламент для того, щоб обґрунтувати рішення про вступ країни в ЄЕС [3, с. 155].

Необхідно наголосити, що намагання Великої Британії вступити в ЄЕС 60 - х рр. ХХ ст. пояснювалося тим, що країна, таким чином, хотіла не тільки укріпити свою європейську політику, але і, разом з тим, суттєво підняти свій економічний, воєнний і політичний авторитет у світі. Головним у зовнішньополітичній стратегії Е. Хіта було уявлення про те, що настав час переглянути старі підходи до британської зовнішньої політики, поставити її на службу національних інтересів, а не емоцій або вузькопартійних пристрастей. Саме про це він пише у своїй статті «Реалізм у британський зовнішній політиці», яка була опублікована ще перед парламентськими виборами у 1969 році [11].

Е. Хіт та його уряд розуміли, що після налагодження взаємовідносин з Францією вирішальним для успіху європейської політики Великої Британії стануть відносини з ФРН. Після приходу до влади в Західній Німеччині коаліції соціал-демократів та вільних демократів можна було розраховувати на те, що Бонн буде більш рішуче діяти у питанні розширення Співтовариства.

Треба зазначити. що в уряді В. Бранта прекрасно розуміли, що посилення Західної Німеччини у «Спільному Ринку» нікого не влаштовувало [1, с. 258]. Тому не є дивним той факт, що на зустрічі у Ґаазі В. Брант сам запропонував прийняти Велику Британію для того, щоб решта членів Співтовариства перестали боятися зростання економічної сили Західної Німеччини.

Однією з найважливіших подій на шляху вступу Великої Британії в ЄЕС стала зустріч Ж. Помпіду та Е. Хіта у травні 1971 року. Керівники двох країн в ході перемовин мали вирішити вузлові проблеми, які існували на той час. Ще одне «ні» з боку Парижа призвело б до остаточного закриття даного питання. Але, саме у травні 1971 року була, нарешті, досягнута угода про умови прийому Великої Британії у Співтовариство. І хоча погляди Англії та Франції відносно майбутнього конфедеративного шляху розвитку західноєвропейської інтеграції співпадали, одночасно, як писала газета «TheTimes», у питаннях майбутнього місця та ролі ЄЕС визначалися окремі розбіжності у поглядах, в тому числі, щодо відносин з США [16]. Але, в цілому, було досягнуто суттєвого прориву в питаннях конкретних умов британського членства у Європейському Економічному Співтовариство.

Завдяки домовленостям, які були досягнуті на переговорах у травні, вже на кінець червня були врегульовані всі найбільш важливі питання, в тому числі була розв'язана проблема фінансового внеску британців в бюджет ЄЕС. Саме це та сприятливі зовнішні зміни, які відбулися у Європі і стали головними складовими успіху першого розширення Європейського Співтовариства [9, с.341-345].

Якщо розглядати вступ Британії в ЄЕС у політичному плані, то за Лондоном закріплювалася система представництва в органах Співтовариства, яка надавала їй рівні права поряд з Францією, ФРН та Італією. Таким чином, Велика Британія отримала можливості претендувати на головні ролі у Співтоваристві.

Членство Британії в ЄЕС та перспектива її участі в роботі комітету політичного співтовариства набували особливого значення для Об'єднаного Королівства. Ставши повноправним членом Співтовариства британці могли впливати на вироблення єдиної зовнішньополітичної позиції ЄЕС. Це було важливим, враховуючи те, що на початок 70 -х рр. ХХ ст. Велика Британія мала цілу низку проблем. Ця країна самотужки вже не могла вести багатовекторну зовнішню політику. Її торгівля з «білими» домініонами постійно зменшувалася. Лондон вже не міг гарантувати, як це було раніше, безпеку та процвітання Співтовариства. Країні вкрай були необхідні іноземні інвестиції, також, не вистачало зовнішніх ринків. Порівняно з ЄЕС Британія, як імпортер-експортер значно поступалася. Вступ у Європейське Співтовариство мав вирішити проблему дисбалансу між весь час зростаючими зобов'язаннями та обмеженими вже на той час можливостями.

Питання вступу Великої Британії в ЄЕС було настільки актуальним і, разом з тим, настільки болючим, що воно викликало жваві дискусії по всій країні. Треба сказати, що до літа 1971 року основні політичні сили Британії ще не визначалися щодо європейської політики. Але після того, як Біла книга «Об'єднане Королівство та Європейські Співтовариства» була винесена на розсуд парламента на початок осені 1971 року сталися суттєві зміни у розстановці політичних сил в державі. Влітку 1971 р. відбулося засідання національного виконавчого комітету лейбористської партії, який проголосував проти умов Білої книги уряду Е. Хіта [10].

Дебати про європейську політику Великої Британії в країні досягнули свого апогею в кінці 1971 - першій половині 1972 рр. Суспільство, за словами Гарольда Вільсона, розділилося на тих, хто був чітко «за», тих, хто був чітко «проти» і тих, хто був «за» у випадку задовольнення інтересів Британії та Співтовариства [4, с. 183].

Головними у вирішенні питання вступу Великої Британії в Європейське Економічне Співтовариство стали парламентські дебати, які пройшли у палаті громад з 21 по 28 жовтня 1971 року. Топ-темою стало обговорення самого принципу вступу Британії у Європейське Співтовариство [4, с. 183].

28 жовтня 1971 року відбулося відкрите голосування, на якому «за» проголосувало 282 депутати, а «проти» 244. Результати голосування показали високий ступень розколу в партіях. У консерваторів «проти» голосували 42 депутати, а у лейбористів, навпаки, «за» проголосували 89 депутатів. Такого Англія ще не знала. Уряд Е. Хіта, таким чином, отримав мандат на вступ країни в ЄЕС [6, с. 24]. Голосування показало, що в суспільстві існували розбіжності, як у політичних, так і у соціальних питаннях. Вони були найбільш серйозними за всю післявоєнну історію країни.

Аналізуючи ситуацію, яка склалася під час роботи кабінета Е. Хіта, можна зробити висновок, що чим більше зовнішньополітичні питання торкалися національних ресурсів та суспільних відносин, тим більше ці питання інтегрувалися у внутрішню політику. В таких умовах досягнути консенсусу завжди дуже складно.

22 січня 1972 року завершився процес вступу Великої Британії в ЄЕС. Договір про вступ Британії, Данії, Ірландії був підписаний. Цей документ передбачав прийняття на себе Британією та іншими двома країнами прав та обов'язків члена «Спільного Ринку» з 1 січня 1973 року.

Історія вступу Великої Британії в ЄЕС показала, що ця країна не відразу прийшла до розуміння необхідності інтеграції з Європейським Економічним Співтовариством. Лише на початку 60 -х рр. ХХ століття британська правляча еліта починає поступово змінювати зовнішньополітичний курс країни. Знадобилося три раунди переговорів про вступ в ЄЕС. Відбулися зміни у розумінні необхідності перегляду зовнішньополітичних пріоритетів. Велика Британія починає відмовлятися від багатьох традиційних напрямків своєї європейської політики. На такі зміни країні знадобилося чимало часу. Поступово Об'єднане Королівство відкидає значну частину свого імперського минулого і повертається обличчям до свого європейського майбутнього.

Найбільше в цьому напрямку, на нашу думку, було зроблено Е. Хітом та його кабінетом. Саме під час його каденції було прийнято рішення розглядати західноєвропейську політику, як пріоритетну, незважаючи на те, що такий крок негативно вплинув на фінансові зв'язки з країнами Співдружності та на «особливі відносини» зі Сполученими Штатами Америки.

Разом з тим, треба визнати, що адаптація Великої Британії в якості члена ЄЕС розтягнулася на довгі роки. Виникли проблеми, які так і не були вирішені. Все це, врешті-решт, і призвело до того, що рівно через 38 років британці залишили, вже реформований Європейський Союз. Тут варто наголосити, що вихід Британії з ЄС був не менш болісним та складним, ніж вступ. Політики і суспільство країни знову розділилися у поглядах на цю проблему.

Список використаних джерел та літератури

1. Брандт В. Воспоминания / Вилли Брандт ; [пер. с нем.]. - Москва : Новости, 1991. -528 с.

2. Колосков И. А. Внешняя политика Пятой республики : эволюция основных направлений и тенденций, 1958-1972 / И. А. Колосков ; АН СССР, Ин-т мировой экономики и междунар. отношений. - Москва : Наука, 1976. - 303 с.

3. Лебедев А. А. Вопрос об участии Англии в общем рынке в англо-французских отношениях (1961-1976 гг.) : автореф. дис. ... канд. ист. наук : (07.00.05) / Лебедев Александр Александрович ; АН СССР, Ин-т мировой экономики и междунар. отношений. - Москва, 1976. - 18 с.

4. Липкин М. А. Британия в поисках Европы = BritaininsearchofEurope : долгий путь в ЕЭС, 1957-1974 гг. / М. А. Липкин ; Рос. акад. наук, Ин-т всеобщ. истории. - Москва: Алетейя, 2009. - 237с.

5. Маклейн Д. Внешняя политика Англии после Суэца / Дж. Маклейн ; [пер. с англ. М. М. Кобрина] ; ред. Б. Н. Антонович. - Москва : Прогресс, 1972. - 461 с.

6. Перегудов С. П. Тэтчер и тэтчеризм / С. П. Перегудов ; Рос. акад. наук, Ин-т мировой экономики и междунар. отношений. - Москва : Наука, 1996. - 298 с.

7. Стрежнева М. В. Великобритания и Западная Европа: политические аспекты / М. В. Стрежнева ; отв. ред. Н. С. Кишилов ; АН СССР, Ин-т мировой экономики и междунар. отношений. - Москва : Наука, 1988. - 188 с.

8. Beloff N. Transit of Britain : a report on Britain's changing role in the post-war world / Nora Beloff ; HarperCollins Publishers. - London : Collins, 1973. - 287 p.

9. Britain's entry into the European Community : report by Sir Con O'Neill on the negotiations of 1970-1972 / ed. by Sir David Hannay. - London : Routledge, 2000. - 496 p.

10. Financial Times. - London, 1971. - 29 July.

11. Heath E. Realism in British foreign policy / Edward Heath // Foreign Affairs. - London, 1969. - Vol. 48, № 1. - P. 39-50.

12. Mahan E. R. Kennedy, de Gaulle, and Western Europe / Erin R Mahan. - London ; Gordonsville : Polgrave Macmillan, 2003. - 229 р.

13. Text of the Communiquй issued by the Council of Ministers of EEC // The Second try : labour and the E.E.C. / Uwe W Kitzinger. - Oxford : Oxford University Press, 1968. - 367 р.

14. The Guardian. - Manchester, 1967. - 1 Feb.

15. The Times. - London, 1967. - 21 March.

16. The Times. - London, 1971. - 21 May.

17. Young J. Britain and European Unity, 1945-1992 / John W Young. - Basingstoke : Palgrave Macmillan Limited Basingstoke : Macmillan Distribution Limited [distributor] June 2007. - 213 р.

References

1. Brandt, V. (1991). Vospomynanyya. Moskva : Novosty [In Russian].

2. Koloskov, Y. (1976). Vneshnyaya polytyka Pyatoj respublyky : эvolyucyya osnovmix napravlenyjy tendency], 1958-1972. Moskva : Nauka [In Russian].

3. Lebedev, A. (1976). Vopros ob uchastyy Anhlyy v obshhem гыпкеv anhlo-francuzskyx otnoshenyyax (1961-1976 hh.). avtoref. dys. ... kand. yst. nauk , Yn-t myrovoj эkonomyky y mezhdunar. otnoshenyj. Moskva [In Russian].

4. Lypkyn, M. (2009). Brytanyya v poyskax Evropbi = Britain in search of Europe : dolhyj put” v EЭS, 1957-1974 hh. Moskva: Aletejya. [In Russian].

5. Maklejn, D. (1972). Vneshnyaya polytyka Anhlyy posle Smca. Moskva : Prohress. [In Russian].

6. Perehudov, S. (1996). Tэtcher y tэtcheryzm. Moskva : Nauka. [In Russian].

7. Strezhneva, M. (1988). Velykobrytanyya y Zapadnaya Evropa: polytycheskye aspektbi. Moskva : Nauka. [In Russian]

8. Beloff, N. (1973). Transit of Britain: a report on Britain's changing role in the post-war world. London: Collins.

9. Hannay, D. (Ed.). (2000). Britain's entry into the European Community: report by Sir Con O'Neill on the negotiations of1970-1972. London: Routledge.

10. Financial Times. (1971, July 29).

11. Heath, E. (1969). Realism in British foreign policy. Foreign Affairs, 48 (1), 19-50.

12. Mahan, E. R. Kennedy, de Gaulle, and Western Europe. London; Gordonsville: Palgrave Macmillan.

13. Kitzinger, U. W. (1968). Text of the Communiquй issued by the Council of Ministers of EEC. In U. W. Kitzinger, The Second try : labour and the E.E.C. Oxford: Oxford University Press.

14. The Guardian. (1967, February 1).

15. The Times. (1967, March 21).

16. The Times. (1971, May 21).

17. Young, J. (2007). Britain and European Unity, 1945-1992. Basingstoke: Palgrave Macmillan.

Размещено на Allbest.ru