Впровадження європейських цінностей іноземними консулами на Півдні України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

Впровадження європейських цінностей іноземними консулами на Півдні України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Л. Вовчук, к.і.н., доцент

Анотація

Сьогодні ми все частіше чуємо, що допоки наша держава не реалізує основоположні європейські цінності, доти вона не зможе стати повноцінним членом «європейської родини». Але варто наголосити, що цей процес розпочався ще за довго до отримання Україною незалежності і провідну роль в цьому відіграли саме іноземні консули країн Європи та Америки. Тому, дана стаття присвячена висвітленню ролі цих представників у питанні впровадження європейських цінностей на Півдні України наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Перебуваючи у портових містах даного регіону, які тоді відкривали широкі обрії для комерційної діяльності, та використовуючи всі можливості для максимальної охорони інтересів своєї держави та її громадян, іноземні консули, шляхом розвитку громадського-суспільного життя краю, сприяли впровадженню пріоритетних цінностей. Серед консулів було чимало особистостей, що внесли своєю плідною діяльністю вагомий внесок у справу освоєння та розвитку міських території, їх благоустрою, збагачення духовного та інтелектуального життя городян. Серед таких на особливу увагу заслуговують консульські представники Греції, Норвегії, Швеції, Німеччини, Італії, Бельгії, Англії, Данії, Португалії, Бразилії та Аргентини.

Ключові слова: європейські цінності, консульські представники, громадсько-суспільна діяльність, Південь України, Одеса, Миколаїв, Херсон.

Abstract

Implementation of European values by foreign consuls in Southern Ukraine (late 19^th - early 20^th centuries)

L. Vovchuk, PhD in History, Associate Professor Petro Mohyla Black Sea National University Mykolaiv, Ukraine

Keywords: European values, consular representatives, public and social activity, South of Ukraine, Odessa, Mykolaiv, Kherson.

Ставши у 1991 році незалежною суверенною державою, Україна обрала новий проєвропейський шлях свого розвитку, в основі якого були і залишаються європейські цінності. Однак, сьогодні ми й до нині в середині нашого суспільства не маємо єдиного бачення стосовно пріоритетних цінностей, а результати багатьох досліджень демонструють, що на цей процес впливає не лише обізнаність українського народу, але й ряд негативних процесів в окремих сферах суспільного життя нашої держави [5].

На сьогоднішній день існує безліч наукових праць як вітчизняних, так й зарубіжних дослідників [9, 10, 11], які активно займаючись визначенням категоріального апарату теорії цінностей, розробкою основних методологічних положень щодо виникнення, походження, характеру та подальшого розвитку цінностей людини та суспільства, втіленням їх в життя на прикладі багатьох європейських країн, беззаперечно підкреслюють важливість європейських цінностей для успішного розвитку країни, підкреслюючи їх надзвичайну роль для України. Оскільки, саме імплементація європейських цінностей сприятиме об'єднавчому процесу в нашій державі [6].

Звісно, можна вести довгі дискусії щодо даного питання, але факт залишається фактом: усі успішні країни - це країни, що прийняли європейські цінності. Хоча й сам процес впровадження їх в життя в кожній з країн був різний як за часом, процесом, так й пріоритетністю.

Згідно з проведеними у 2013 році соціологічними опитуваннями у 27 країнах ЄС щодо пріоритетності європейських цінностей на першому місці серед ідеалів виявилися: права людини (37%), мир (35%), демократія (34%), верховенство закону (22%), повага до інших культур (17%), солідарність (15%), повага до життя людини (14%), рівність (13%), особиста свобода (11%), толерантність (10%), самовираження (4%), і на останньому місці у переліку цінностей - релігія, яка виявилася важливою для 3% опитаних [12].

Проте, зрозуміло, що такою градація була не завжди і на формування пріоритетності цінностей впливали відповідні виклики історичної епохи та потреби суспільства. Саме на межі ХІХ - ХХ ст. піднімається питання щодо важливості «переосмислення цінностей», оскільки зі зміною життєвих пріоритетів людства змінювався й підхід до визначення першочергових цінностей [10, с. 180-181]. У цей час робиться акцент на таких цінностях як права і свободи людини, інтелектуальний та особистісний розвиток, цінності патерналістичного спрямування (право на освіту, медицину, соціальні виплати), християнські цінності, розвиток міста як основа розквіту людського таланту та ін.

Серед представників, які брали активну участь у впроваджені такого роду цінностей були й іноземні консульські представники провідних країн Європи та Америки, які діяли на Півдні України упродовж кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Отже, метою даного дослідження є висвітлення ролі іноземних консулів вище зазначених країн у питанні впровадження тогочасних пріоритетних європейських цінностей на Півдні України.

Перебуваючи у портових містах Півдня України, які тоді відкривали широкі обрії для комерційної діяльності, та використовуючи всі можливості для максимальної охорони інтересів своєї держави та її громадян, сприяли розвитку впровадженню європейських цінностей, шляхом розвитку громадського життя краю. Серед консулів було чимало особистостей, що внесли своєю плідною діяльністю вагомий внесок у справу освоєння та розвитку міських території, їх благоустрою, збагачення духовного та інтелектуального життя городян.

Сьогодні може виникнути питання яким же чином ці особи сприяли впровадженню європейських цінностей на Півдні України. Відповідь дуже проста - беручи участь у громадсько-суспільній діяльності. Будучи шанованими та не бідними особами у місті, вони по-перше, ініціювали питання в органах міської влади щодо доцільності та важливості розвитку освітньої, наукової, соціальної сфер, а по-друге, надавали безпосередньо немалі кошти на будівництва тих же шкіл, лікарень, притулків, благоустрій міста та ін.. Тим самим сприяючи впровадженню у містах Півдня України (Одеса, Миколаїв, Херсон) тогочасних пріоритетних цінностей.

До найбільш яскравих особистостей, у розрізі даного питання, можна віднести грецького генерального консула в Одесі Федора Павловича Родоканакі, який зробив значний внесок у розвиток жіночої освіти. Йому завдячує своїм існуванням чотирикласне Одеське грецьке жіноче училище: на початку 1870-х рр. у місцевій грецькій громаді виникла ідея створення гімназії для дівчат і в 1872 р., на організаційному комітетові вдалося зібрати для цього 2000 руб., у результаті чого, виходячи із зібраних коштів, було складено кошторис, запрошено двох викладачів для проведення занять з російської, грецької та французької мов, малювання й інших предметів. Проблему з приміщенням розв'язав Ф.П. Родоканакі, надавши училищу в оренду свій будинок. Етнічна громада схвально поставилася до відкриття закладу та підтримувала його постійними пожертвами. У результаті наступного року було вирішено звести будівлю спеціально для школи на території Свято-Троїцької церкви. Однак в ініціаторів виникли проблеми матеріального характеру. За попередніми підрахунками вартість будівництва становила 50 тис. руб. Грецька громада мала лише 10-13 тис. руб. [13, с. 188-189]. Тоді всі необхідні фінансові витрати взяв на себе Ф.П. Родоканакі (майже 40 тис. руб.). Новозбудоване училище назвали на честь його засновника - Родоканакіївським еллінським дівочим училищем, а в актовій залі училища було встановлено мармуровий бюст Ф.П. Родоканакі.

Вагомий внесок у розвиток освіти та благоустрою міста також зробив бразильський консул в Одесі Георгій Федорович, який жертвував кошти на користь бідних учнів одеської 2-ї гімназії, суботньої школи при Одеському єврейському училищі і на піклування про незаможних студентів Новоросійського імператорського університету.

На початку ХХ ст. Георгій Рафалович активно сприяв розвитку телефонної мережі в Одесі. Отримавши право на реконструкцію й експлуатацію Одеської телефонної мережі терміном на 18 років під час торгів у Головному управлінні пошти та телеграфів (17 листопада 1900 року), у 1902-1904 рр. проводить великі роботи по будівництву кабельної мережі, монтажу нового, сучасного на той час станційного обладнання. У результаті, у 1904 році була відкрита Центральна міська телефонна станція, яка проіснувала до 1941 року [4].

Іншим дипломатом, який заслуговує на увагу, є шведсько-норвезький консул Ігнат Михайлович Ефруссі (був на посаді консула з 1870 по 1882 рр.). Будучи представником банкірського дому «М. Ефруссі та К^о», Ігнат Михайлович сприяв розвиткові регіональної системи соціального захисту дітей. Так, він неодноразово жертвував кошти Товариству для опікування немовлят і бідних породіль, робив пожертви на користь вихованців Олександрівського дитячого притулку. У 1880 році надіслав 300 руб. на розвиток Товариства дешевих нічліжних притулків. Також І. Ефрусі разом зі своєю родиною став засновником школи, пожертвувавши на його утримання більше 62 тис. руб., починаючи з 1868 р. У 1881 р. імператор присвоїв школі найменування «Міське училище Ефруссі», яке з часом розширилося та перетворилося на 6-класне [2, с. 158].

Прагнення до участі у громадському та політичному житті суспільства проявив також ганноверський консул Орест Юхимович Мас. Так, упродовж 1875-1876 рр. він, як і Ігнат Михайлович Ефруссі, надавав пожертви Товариству для опікування немовлят і бідних породіль. Разом із членами своєї родини зробив значний внесок у функціонування Товариства дешевих нічліжних притулків. У 1880 р. родина Ефруссі пожертвувала 60000 руб. на будівництво притулку, який за функціонував на початку 1882 року і міг вміщувати до 725 осіб. Також Орест Юхимович, як і Ф.П. Родоканакі, І.М. Ефрусі та Г.Ф. Рафалович, робив пожертвування на користь бідних учнів одеської 2-ї гімназії, суботньої школи при одеському єврейському училищі, попечительства про незаможних студентів Новоросійського імператорського університету.

Численні пожертви О.Ю. Мас робив на користь і «дрібних страждальців». Він допомагав молодим людям, які бажали навчатися за кордоном, надавав фінансову підтримку «сочинителям», оплачуючи видання їхніх творів; усіляко заохочував творчу діяльність місцевих літераторів. Хоча така благодійна діяльність не мала великих масштабів і була практично невідома широкій громадськості, зате вона надавала можливість вихідцям із незаможних верств здобути пристойну освіту, реалізувати свої таланти та визначитися у житті.

Відомо, що барон О.Ю. Мас багато років очолював євангелістсько-реформаторську церковну раду в Одесі. Під його наглядом було зведено перший молитовний дім громади. Окрім цього у 1870-1880-х рр. євангелістсько-лютеранська громада Одеси отримала 15000 руб., згідно з останньою волею барона О.Ю. Маса на потреби сирітського притулку для хлопчиків. За умовами заповіту кошти розподілялися наступним чином: 5000 руб. - на завершення будівництва та відкриття притулку, решта - жертвувалася як недоторканий капітал, відсотки з якого йшли на його утримання. іноземний консул європейський цінність південь україна

Потрібно зазначити, що окрім цільового благодійництва, спрямованого на вирішення конкретних соціальних проблем, О.Ю. Мас надавав також різноманітну допомогу (можливо, менш значиму у суспільному плані) багатьом окремим особам. Так, у 1866 р. він, прочитавши надруковану в «Одесском вестнике» статтю про героїчний вчинок солдата-прикордонника, який урятував трьох людей із криниці, звернувся до одеського градоначальника з проханням передати солдатові 200 руб. «на знак особливого з його боку співчуття до здійсненого ним подвигу». На той час подарована сума була досить великою та могла забезпечити солдатові безбідне існування. Також консул завжди турбувався про своїх працівників. Яскравим прикладом чого є його заповіт, в якому він передбачив виплату всім працівникам торгового дому, окрім новачків, довічної пенсії у розмірі 600 руб. щорічно кожному. Тим же, хто перебував на службі нещодавно, мали видати одноразову допомогу [2, с. 158160].

Великий інтерес до духовного життя регіону проявив грецький генеральний консул в Одесі (1876-1880 рр. - консул, 1881-1900 рр. - генеральний консул), одеський негоціант Іван Юрійович Вучина. Ставши 24 січня 1880 р. членом Одеського товариства історії та старожитностей, він зробив значний внесок у розвиток науки. У 1872 р. Вучина звернувся з проханням до Новоросійського університету, щоб історико-філологічний факультет взяв на себе розгляд драматичних творів, з метою визначення найкращого письменника та нагородження його премією. З цією метою 28 листопада 1872 р. І.Ю. Вучина поклав у банк м. Одеси 10600 руб.. Того ж дня була заснована премія імені І.Ю. Вучини за найкращий твір для російського народного театру. Вона становила 500 руб. і видавалася щорічно. З травня 1894 р. була заснована друга премія у розмірі 300 руб. з процентів, які були накопичені банком за період вкладення капіталу. Здавалося б, що на перший погляд це лише премія, але її заснування Вучиною зробило значний внесок у розвиток російської літератури регіону [2, с. 160-161].

Даний вид благодійницької діяльності простежується й у потомственного почесного громадянина, датського консула в Одесі Симона Соломоновича Гуровича, який при Одеському комерційному училищі затвердив стипендію «імені С.С. Гуровича» на знак 25-літньої його службової діяльності на користь училища [7, с. 87].

Не менш важливе значення посідає швейцарський консул в Одесі Іван Антонович Демоль (1832-1856 рр.). Будучи одним із засновників і діючим членом Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії, він сприяв розвитку різних галузей сільського господарства. Значний внесок А. Демоль зробив і у розвиток науки про тваринництво [2, с. 162].

Серед вже розглянутих дипломатичних представників значне місце посідає аргентинський віце-консул Альберт Рафаїлович Харі (1909-1912 рр.), який будучи членом Одеського товариства допомоги літераторам і вченим, як і його батько, що був відомим у місті діячем і благодійником, неодноразово надавав кошти молодим представникам літератури та науки.

Помітний внесок також зробив тосканський генеральний консул в Одесі Луїджі Серристорі (відомо, що консулом він став у 1820-х роках), який був найбільш освіченим представником Тоскани, автор досліджень у сфері географії, економіки, статистики, техніки та просвітництва, які видавалися у Мілані, Флоренції, Одесі тощо.

Живучи в Одесі, він присвятив чимало часу дослідженням, метою яких було покращення міського господарства. Згідно з його проектом було прокладено спуск до Карантинної гавані. У рапорті від 17 червня 1826 р. на ім'я виконуючого обов'язки одеського градоначальника графа М.С. Воронцова Луїджі Серристорі ратував за реалізацію плану водопостачання міста з р. Дністер, вказуючи при цьому на проведені раніш підготовчі роботи на місцевості [1, с. 170].

Упродовж ХІХ - на початку ХХ ст. активну громадсько-суспільну діяльність також проводили дипломатичні представники, які діяли у Миколаєві. Серед таких німецький віце-консул Франц Іванович Фрішен, який будучи головою церковної ради євангелістсько-лютеранської церкви, сприяв розвитку парафії. Ставши членом Миколаївського Яхт-клубу, Фрішен неодноразово робив внески у його розвиток і розбудову.

Помітне місце у суспільному житті миколаївської громади займає і сербський позаштатний віце-консул Георгій Антонович Властелиця. Завдяки медичній освіті він обирався членом піклувальної ради Миколаївської міської лікарні (1897-1905 рр.); був товаришем голови Миколаївського відділення Російського товариства охорони народного здоров'я, у засіданнях якого він неодноразово піднімав питання про гостру необхідність будівництва у Миколаєві водогону та каналізації. Про багатогранність особистості Властелиці говорить і той факт, що він був також редактором-видавцем газети «Новоросія». З 1903 по 1911 р. консул займав посаду директора Миколаївського Піклувального про тюрми комітету та перебував на посаді голови Піклувальної ради Миколаївського комерційного училища імені С.Ю. Вітте та його викладачем.

Необхідно також згадати Віктора Івановича Боссаліні (1860-1916 рр.), який представляв Швецію, Норвегію та Португалію, був членом Опікунської ради комерційного училища. Окрім розвитку освіти у Миколаєві, підтримував ідею про улаштуванню трамвайного руху у Херсоні, яка, нажаль, так і не була реалізована [3, с. 168-169.]

Щодо громадсько-суспільної діяльності консулів у Херсоні, то можна згадати італійського віце-консула Анжело Осиповича Анатру й англійського віце-консула Едвіна П. Каруану. Так, відомо, що А.О. Анатра неодноразово обирався гласним міської Думи, розвивав вітрильний спорт у Херсоні, а на початку ХХ ст. увійшов до ініціативної групи засновників Херсонського яхт- клубу [8].

У свою чергу Е.П. Каруана, сприяючи фаховому зростанню вихованців Херсонського училища торгівельного мореплавства, впродовж 1908-1909 рр. подарував училищу періодичні видання на приблизну вартість 60 руб.. Окрім цього, у 1912 р. він передав на збереження до музею вишуканий срібний перстень з дорогоцінним каменем, який у 1887 р. був знайдений у Кубанській області (Усть-Лабінська станиця) [2, с. 170-171].

Отже, як бачимо, впровадження європейських цінностей на Півдні України іноземними консулами країн Європи та Америки здійснювалося саме практичним шляхом. Беручи участь у громадсько-суспільній діяльності краю, вони сприяли розвитку освітньої, наукової, медичної сфер, благоустрою міст, тобто тих ключових цінностей, які позитивно вплинули на розвиток регіону у цілому. У результаті, наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Південь України почав займати передові позиції у зовнішньоекономічній діяльності Російської імперії. Звісно, не можна говорити, що це було зроблено лише завдяки діяльності іноземних представників, але тим не менш, їм вдалося довести, що єдність цінностей - фундамент, на якому стоїть сьогодні Європейський Союз. Не можливо втілювати в життя якісь окремі компоненти, забуваючи при цьому про інші, які є невід'ємним елементом реалізації перших.

Виходячи з вище зазначено, хотілося б підкреслити, що сьогодні, як ніколи, питання про визначення ролі європейських цінностей для українського соціуму в сучасних умовах функціонування та розвитку нашої держави залишається надзвичайно важливим і потребує всебічного розгляду. Українській владі потрібно нарешті перейти до дієвих практичних кроків реалізації пріоритетних цінностей, оскільки це є запорукою демократичного розвитку нашої держави, повернення втрачених територій та об'єднання українського народу.

Список використаних джерел та літератури

1. Варварцев Н.Н. Украина в российско-итальянских общественных связях (первая половина ХІХ в.) / Николай Николаевич Варварцев - К.: Наукова думка, 1986. - 203 с.

2. Вовчук Л.А. Діяльність консулів іноземних держав у чорноморсько-азовських портах Російської імперії (кінець XVIII - початок ХХ ст.). Дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Людмила Анатоліївна Вовчук; Миколаївський державний університет імені Петра Могили. - Миколаїв, 2013. - 276 с.

3. Вовчук Л. Консули іноземних держав у громадсько-культурному житті Миколаєва (друга половина ХІХ - 1919 р.) / Людмила Вовчук // Аркасівські читання: матеріали I Міжнародної наукової конференції (14-15 квітня 2011 р.). - Миколаїв: МДУ імені В.О. Сухомлинського, 2011. - С. 168-171.

4. Вовчук Л.А. Семья Рафаловичей в дипломатической и общественной жизни Южной Украины (XIX - начало ХХ ст.) / Людмила Вовчук // Historia III. Czзstochowskie spotkania mlodych historykow / Polskie Towarzystwо Historycznego Oddzial w Czзstochowie. Red. naukowa Norbert Morawiec, Tadeusz Strogosz. - Czзstochow: 2013. - С. 125-132.

5. Європейські цінності: які саме захоплюють нас найбільше? [Електронний ресурс].

6. Європейські цінності і Україна [Електронний ресурс].

7. Евреи Одессы и Юга Украины / Авт.сост. Л.Г. Белоусова, Т.Е. Волкова; Гос. архив Одесск. обл.; Междунар. евр. общин. центр «Мигдаль». - Одесса: ООО «Студия «Негоциант», 2002. - (Труды Гос. Архива Одесск. обл. Т. VII). Кн. І. (Кон. XVП - нач. ХХ вв.). - 300 с., 16 ил.

8. Італійський консул Анжело Анатра [Електронний ресурс] // Херсонщина: офіційний сайт Херсонської обласної державної адміністрації.

9. Комісар Л.П. «Європейські цінності» (European values study) в міждисциплінарному вимірі: рефлексія і практика / Людмила Петрівна Комісар, Наталія Василівна Чехун // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія. - 2018. - №1. - 27. - С. 55-59.

10. Сахань О.М. Європейські цінності як запорука процвітання суспільства: український вибір / Олена Миколаївна Сахань, Наталія Віталіївна Шевчук // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». - 2018. - №2 (37). - С. 177-196.

11. «Українське суспільство та європейські цінності» // Звіт за результатами соціологічного дослідження, проведений Інститутом Горшеніна у співпраці з Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусії. - Київ, 2017. - 42 с.

12. Цюпін Б. Європейські цінності: реальність чи міф? / Богдан Цюпін [Електронний ресурс].

13. Шевченко В.В. Приватне банкірське підприємництво в Одесі (ХІХ- поч. ХХ ст.): Монографія / Валентина Віталіївна Шевченко; НАН України, ін-т історії України. - 2010. - 266 с.

References

1. Varvarcev, N.N. (1986). Ukraina v rossijsko-ital'janskih obshhestvennyh svjazjah (pervaja polovina HIH v.) K.: Naukova dumka.

2. Vovchuk, L.A. (2013). Diyal 'nist' konsuliv inozemnyx derzhav u chornomors'ko-azovs 'kyx portax Rosijs'koyi imperiyi (kinec' XVIII - pochatok XX st.). Mykolayiv: Mykolayivs'kyj derzhavnyj universytet imeni Petra Mohyly.

3. Vovchuk, L. (2011). Konsuly inozemnyx derzhav u hromads'ko-kul'turnomu zhytti Mykolayeva (druha polovyna XIX - 1919 r.). Arkasivski chytannay. Mykolayiv: MDU imeni V.O. Suxomlyns'koho, 168-171.

4. Vovchuk, L.A. (2013). Semja Rafalovichej v diplomaticheskoj i obshhestvennoj zhizni Juzhnoj Ukrainy (XIX - nachalo HH st.). Historia III°. Czзstochowskie spotkania mtodych historykow. Polskie Towarzystwo Historycznego Oddzial w Czзstochowie, 125-132.

5. Yevropejs'ki cinnosti: yaki same zaxoplyuyut' nas najbil'she?

6. Yevropejs'ki cinnosti i Ukrayina.

7. Evrei Odessy i Juga Ukrainy (2002). Odessa: OOO «Studija «Negociant».

8. Italijs'kyj konsul Anzhelo Anatra. Xersonshhyna: oficijnyj sajt Xersons'koyi oblasnoyi derzhavnoyi administraciyi.

9. Komisar, L.P. & Chexun, N.V. (2018). «Yevropejs'ki cinnosti» (European values study) v mizhdyscyplinarnomu vymiri: refleksiya i praktyka. Visnyk Nacionalnoho aviacijnoho universytetu: Filosofiya. Kulturolohiya. 27, 55-59.

10. Saxan', O.M. & Shevchuk, N.V. (2018). Yevropejs'ki cinnosti yak zaporuka procvitannya suspil'stva: ukrayins'kyj vybir. Visnyk Nacional'noho universytetu «Yurydychna akademiya Ukrayiny imeni Yaroslava Mudroho». 2 (37), 177-196.

11. «Ukrayins'ke suspil'stvo ta yevropejs'ki cinnosti» (2017). Kyyiv.

12. Cyupin, B. Yevropejs'ki cinnosti: real'nist" chy mif?

13. Shevchenko, V.V. (2010). Pryvatne bankirs'ke pidpryyemnyctvo v Odesi (XIX- poch. XX st.). NAN Ukrayiny, in-t istoriyi Ukrayiny.

Размещено на allbest.ru