У пошуках "доброї старовини": українська суспільно-релігійна думка поунійної доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

У пошуках «доброї старовини»: українська суспільно-релігійна думка поунійної доби

Леся Шваб

У статті досліджується українська поунійна суспільно-релігійна думка, скерована на оборону православної віри від тиску західних конфесій. Наголошується на виробленні українськими полемістами власних ідей, опертих на засади Східної Церкви, ідей, котрі не мали аналогів ні в специфічно-візантійській, ні католицькій, ні в московській традиції. Проаналізовано твори С. Оріховського, В. Загоровського, В. Тяпинського, С. Кленовича, І. Вишинського, Г. Смотрицького, С. Пекаліда, З. Копистенського, М. Смотрицького, С. Кососова, П. Могили.

Ключові слова: ««Річь Посполита Народу Руського», поунійна доба, православні полемічні твори, Руська Церква.

суспільна думка православний

Українські поунійні реалії заявили про себе двома визначальними явищами: кризою у сферах суспільно-політичного та релігійного життя1 і витворенням поняття «Русь», як «громадянського тіла» - «Річі Посполитої Народу Руського» Криза виявилася в занепаді острозького і львівського центрів. Як висловився Юрій Рогатинець в «Пересторогах» у протиставленні Річі Посполитій Польській.

На початок XVII ст. утворилася плеяда носіїв національного самоусвідомлення: С. Оріховський, В. Загоровський, В. Тяпинський тощо. С. Кленович оспівував землю русів, у якій «зберігають закони та звичаї предків... і далі йдуть шляхом дідів і батьків» Українська поезія XVI ст. - К.: Радянський письменник, 1987.- С. 159., а Київ «важить стільки, скільки для всіх християн Рим стародавній колись» Українська поезія XVI ст. - К.: Радянський письменник, 1987.- С. 152-153.. Україна - не лише Русь, чи Роксоланія, але й Україна - так каже анонімний «Epicedion», жалібний вірш на смерть Івана Вишневецького Українська поезія XVI ст. - К.: Радянський письменник, 1987. - С. 169-196.. Герасиму Смотрицькому Україна мислиться в «Ключі царства небесного» (1587):

«Благословенство і ласку на світі в Бога і Творця свого беруть ті, у батьківщині та добрах яких не дідичить чужак і коли не втікають і не забувають: ото чужі... Таким благословенням пошанував та наділив Бог того великого Володимира, який преславно і вельми чудово хрестив Руську землю, чесна лінія церкви та роду його й донині не перервалась»,

- писав Г. Смотрицький Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. / Голова редкол. Т. Гунчак.- К. Дніпро, 2001. - Т. II. Кн.1: XVI ст. / Упорядн. В. Шевчук. - С. 315.. Український патріотизм у «лояльного громадянина Речі Посполитої» Йосифа Верещинського закликає «підняти колишню славу України, звести її з руїн і дорівняти в правах та вольностях і в потузі до двох інших народів - поляків та литовців» Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. / Голова редкол. Т. Гунчак.- К. Дніпро, 2001. - Т. II. Кн.1: XVI ст. / Упорядн. В. Шевчук. - С. 408-425.. І що вже Іван Вишенський відхрещувався від заповітів з народом: «... і народу я не знаю, в бесіді з ним не спілкувався...» Вишенський І. Твори / Переклад з кн. укр. мови В. Шевчука. - К.: Дніпро, 1989.- С. 178-179. а почувався таки апостолом цього руського народу.

Уся попередньо цитована література ще мало говорить про загальне усвідомлення руським народом приналежності до «нації», але XVII ст. понесло гасло «доброї старовини» й у ньому дошукувалося ідей національної (регіональної) ідентичності, пов'язаної з православною традицією: руською вірою, Руською Церквою і «Києвом - другим Єрусалимом». У цій тріаді слів ніде не згадується Москва, що було характеристичною ознакою суспільно-релігійної думки доберес- тейської доби Возняк М. Історія української літератури. - Львів: Накладом товариства «Просвіта», 1924. - Т. III: Віки XVI-XVIII: Друга частина. - 564 с..

Ідеї «доброї старовини» витворювалися у вкрай несприятливих суспільно-політичних умовах: кон'юнктура другої половини XV - першої половини XVI ст., що наприкінці XVI ст. урухомила діяльність братств, на початок XVII ст. перестала існувати. Міщанство як рухомий фактор суспільного руського життя цілком занепало. Війна за рів- поправність, «у лещатах шляхетського і старостинського утиску», закінчилася поразкою «руської вулиці».

Зовнішні сили, об які спиралися львівські братчики, разом із внутрішньою кон'юнктурою, як-то статус руських міст, також занепали. На Волощині йшли усобиці, московська смута на довгий час позбавила православних надії на допомогу з цього боку. Протестантський світ, що вважав своїм обов'язком підтримувати боротьбу православних проти уряду й клерикальної партії, змалів. Острозькі й інші православні князі програли протистояння з королівською владою, а унія Київської митрополії з Римом таки була проголошена. Самі князівські родини або вимерли, або втратили свою опозиційність до короля і відійшли від політики підтримки Православної Церкви Плохій С. Від князя до гетьмана: образ «протектора» в українському православному письменстві 2 п. 16 - перших десятиліть 17 століття // Осягнення історії : збірник наукових праць на пошану М. П. Ковалевського. - Острог, 1999. - С. 430. її Левицкий О. Ганна Монтовт: историко-бытовой очерк из жизни Волынского дворянства в XVI веке. - К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1888. - С. 67-68..

Інше мало об'єктивно-неминучі наслідки: 1608 р. помер патрон руського православ'я князь Костянтин Острозький. Немічний, престарілий князь наприкінці життя виступав хіба що на судових процесах (один з таких над Ганною Монтовт описав О. Левицький11) хоча й з належною магнатові пошаною. Один за одним відходили православні патрони міщанства (або йшли до римського костелу).

Навіть авторитет І. Вишенського уже мало важив для виправлення ситуації. Монахами з монастиря Ксенова він передав коротеньке послання до «Христолюбивого братства львівського», підписане цим разом «Іоанн русин Вишенській» Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - Т. VII. Памятники литературной полемики православных южно-руссцев с латино-униатами. - К., 1887. - С. 21.. Вказівка «русин» мала переконати адресатів триматися віри, цінити свою простоту Там само. - С. 25.. Проте автор і сам розуміє, що русинам нема чого протиставити спокусі науки та освіти, тому «соромляться», «скорблять» і «терплять досаду»^{1 4} Там само. - С.25.. Пусткою відгукуються запевнення «ми правосланіи єсмо на камени и наша єсть правда, наша истинная віра, наша же и по вірі жизнь вічная будет» Там само. - С.26..

Львівська громада переживала тяжкі часи, як свідчить «Лямент до короля», написаний для братських послів, висланих на варшавський сейм на початку 1609 р.:

«Найясніший милостивий королю! Чи яке бидло чи вівці які, що мусимо до вашої Королівської Милості волати. Оборони нас, пастиру добрий, дай нам пашу яку та бери з нас дань: вовну, молоко і нас самих до якої своєї користі прийми, поніваж і ми є добром Речі Посполитої. Просимо справедливості й рятунку, аби до рівних вольностей з народом Польським були допущені» Зубрицкий Д. Летопись Львовского Ставропигиального Братства по древним документам / Перевод с польского И. Б.- СПб.: Сенатская типография, 1850. - С. 232..

Послам доручалося, виголошуючи цю промову, домагатися, щоб українське міщанство Львова було зрівняне в політичних і економічних правах, у відправленні церковних обрядів з польським. Коли ж таке зрівняння неможливе, тоді щоб у Львові було запроваджене окреме руське право, як у Кам'янці-Подільському. Коли б і таке визналося за неможливе, то щоб Львівській Русі були надані права, якими користуються львівські вірмени^{1 7} Зам само. - С. 232.. М. Грушевський таку ситуацію коментував: «У таких умовах, розуміється, не було що думати про провід в національній організації "Річі Посполитої Народу Руського", взагалі про яку- небудь ширшу акцію» Грушевський М. Історія української літератури. - К. Либідь, 1995. - С. 15..

Православні залишилися без ієрархії, яка втратила надію утриматися при королівському праві надавання. Весь план церковної реформи і культурно-національного відродження «Річі Посполитої Народу Руського», «так своєрідно скомбінований з елементів реформаційного народноправства і канонічного клерикалізму царгородського патріархату», був підкопаний у своїх основах Там само. - С.12..

Разом з тим, з погляду дальшого існування Православної Церкви, програш був тільки частковим. К. Острозькому та його прибічникам з числа шляхти, духовенства та міщан таки вдалося зберегти православну церковну структуру. У перші десятиліття XVII ст. вона змогла вистояти значною мірою завдяки підтримці середньої та дрібної шляхти. Але ця Церква потребувала нового протектора більш потужного та рішучого, ніж дрібно-шляхетська клієнтела колишніх православних магнатів. Гнана урядом, вона знайшла таку підтримку тільки в особі іншої, опозиційної урядові сили - українській козаччині, яка була, принаймні здатна продовжити князівську традицію захисту та підтримки Православної Церкви Плохій С. Від князя до гетьмана : образ «протектора» в українському православному письменстві 2 п. 16 - перших десятиліть 17 століття // Осягнення історії : збірник наукових праць на пошану М. П. Ковалевського. - Острог, 1999. - С. 430..

Симон Пекалід у творі «Про острозьку війну під П'яткою проти низових» (1600 р.) представив інтелектуальний захист православній традиції, описуючи конфлікт козаччини з домом Острозьких Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія / Відповід. редактор В. М. Нічик.- К.: Наукова думка, Основи, 1995. - Ч. 2. - С. 40-77.. Князі Острозькі були представлені в поемі як нащадки князя Володимира та інших правителів К.Русі Серед пращурів Острозьких Пекалід згадує міфічних та реальних князів: Руса, Кия, Рюрика, Ігоря, Ольгу, Святослава, Володимира, Ярослава, Мечислава та Романа [Українські гуманісти епохи відродження Ч. 2. - С. 40-77].. Слово Пекаліда впліталося в загальний хор реанімування ідеї «богохранимості» міста - «другого Єрусалима» в руській православній інтелектуальній традиції початку XVII ст. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія / Відповід. редактор В. М. Нічик.- К.: Наукова думка, Основи, 1995. - Ч. 2. - С. 40-77.

Ідеї православних у цьому випадку опиралися на непорушну ще з часів Андрія Боголюбського традицію: церковна організація, що складалася впродовж кількох століть на давньоруських землях, віддавна розглядалася Константинопольським патріархом як непорушна цілісність; Київські митрополити виступали послідовними прихильниками єдності церковної організації всієї Русі; Київська середньовічна держава з її ідейною спадщиною раннього руського християнства була тим джерелом, з якого імплантувалися уявлення та ідеї московської патримоніальної концепції всевладдя царя і вибудовувалася в цьому новому історичному вимірі політична паралель «Єрусалим - Рим - Москва». Набагато пізніше, у 1674 р., автор «Синопсису» поставить Київ у центр династичної історії «народа Российского», але вже з метою поєднати територіально і духовно Москву з Україною. А в міжчассі українські мислителі розвивали ідею

«богоспасаемого міста Києва, второго руского Иерусалима, прынаймней в духовных пильных потребах, минаючи униат- скую безбожную яму, если мило спасеніє, абы ся лінил приходити и присилати», - з окружного послання митрополита Іова Борецького (15 ХІІ 1621) Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. (Опыт исторического исследования): В 2-х т. - К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1883. - Т. I. - С. 263..

Таємна висвята ієрархів Православної Церкви, яку в жовтні 1620 р. здійснив єрусалимський патріарх Феофан, примусила «вчену дружину» взятися за перо. Місцем висвяти став Київ, що важливо, бо до цього київські митрополити перебували у Львові, у Новогрудку, у Бересті, взагалі ближче до Варшави Центральний державний іст. архів України в м. Києві. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 6361. - Арк. 15., а до поділу Київської митрополії - і в Москві.

Із формального боку ця акція була протиправною, однак її учасники не сумнівалися у своєму моральному праві. Пропагуючи власні переконання, митрополит Іов Борецький та ієромонах (від 1624 р. архімандрит) Києво-Печерського монастиря Захарія Копистенський упродовж 1620-х рр. напишуть кілька творів, що стали програмними для діячів київського церковного кола, у тому числі для Петра Могили та його оточення. Ідеться про трактат З. Копистенського 1621 р. «Палідонія или Книга оброны», меморіал «Протестація» (традиційно атрибутований І. Борецькому та «Justifikacja niewinnosti» Мелетія Смотрицького (1623) Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - Т. VII. Памятники литературной полемики православных южно-руссцев с латино-униатами. - К., 1887. - С. 511-532.. Як зауважує Н. Яковенко,

«.. .Копистенський і Борецький "сконструювали" основний каркас "ідеологічної батьківщини" мешканців України-Русі, спільної і для князя, і для купця, і для ремісника, і для козака»^{2 7} Яковенко Н. М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. : Наукове видання. - К : Критика, 2002. - С. 306..

Тому від кінця XVI ст. можемо говорити про новий суб'єкт - руський народ, як етнічну сукупність, на противагу руському народові ототожненого з «руською шляхтою», а, отже, і про процеси централізації й об'єднання українських Церков.

Ідея об'єднання церков не досягала практичного втілення в XVII ст. Макарий (Булгаков), еп. Винницкий История русской церкви: Т. І-XII. - СПб.: Типография С. Добродеева, 1882. - Т. ХІ: Патриарх Московский Филарет и два его приемника. Западно-Русская митрополия в борьбе с унией под управлением православных митрополитов. 1620-1647. - С. 483., оскільки врешті решт мова звелася до «відшукову- вання» історичної тяглості, у ті чи інші «докази» якої, за висловом І. Шевченка на адресу П. Могили, їхні автори вірили «мабуть, не більше, ніж в існування Геракла чи Апполона» Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII ст. / авторизований переклад з англійської Марії Габлевич, під редакцією Андрія Ясіновського.- Львів: Інститу Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 2001. - С. 186.. Ідеться про роздвоєність понять: з одного боку уявлення про соціальну рівновагу, право й справедливість, покладене на культ тяглості «старовини», з іншого, формування вкрай консервативних життєвих орієнтацій Яковенко Н. М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст.: Наукове видання. - К: Критика, 2002. - С. 309.. Саме тому кожна новація вбиралася у шати «старовини» і відшуковувала уявні паралелі в минулому.

Після унії оборона заповітів батьків у книжників 1620-х рр. звучить не так переконливо, але антиунійна пропаганда еволюціонує в бік їх відстоювання З. Копистенським, І. Борецьким. П. Могила знайде цим ідеям практичне застосування.

Три частини величезного трактату З. Копистенського «Палідонія», який формально є відповіддю на брошуру віленського уніатського архімандрита Лева Крези «Оборона церковної єдності» (1617), традиційно для тих часів аргументує тезу про неправомірність вселенських претензій Римського престолу і про канонічну вищість Константинопольського святительського осідку, а доля Русі, згідно з Божим передбаченням, нині вручена Руській (православній) Церкві^{3 1} Русская историческая библиотека. - СПб.: Типография и Хромолитография А. Траншеля, 1878. - Т. IV., Кн. 1. - С. 841.. Безпосереднім доказом цього є здатність до чудотворення, що проявляється передовсім у Києво-Печерському монастирі. Тому відновлення православної ієрархії 1620 р. так само було наслідком промислу Божого Русская историческая библиотека.- СПб.: 1878. - Т. IV., Кн. 1.- С. 1066.. Закиди про те, що від Руської (православної) Церкви відійшла знать, З. Копистенський «виправдовує» словами, що істинно христо- вою є Церква гнана й бідна, а не багата й пишна Русская историческая библиотека. - СПб.: 1878. - Т. IV., Кн. 1. - С. 814.. З. Копистенський закликає читача не журитись відходом від Церкви знаті Там само. - С. 830.. Навпаки, теперішні часи якраз і є сприятливими для вірних, бо всі земні царства впадуть, «але небесное в^чне пребываючее указано и наготовано» Там само. - С. 867.. І саме його заслужать «утрапеніи Россове», які нині «по всему Востоку и в нашей Россіи спасаются житіем многотрудным»36 Там само. - С. 869..

Отже, ідея про об'єднавчу й лідерську місію Церкви в житті «утра- пенних Россов» доводилася двома основними тезами: 1) Руська Церква є особливою, оскільки від моменту виникнення перебуває під опікою Бога, достовірні знаки чого явлені в Києві, і тому саме звідти почнеться пробудження «роду российського», 2) втрата знаті не є для вірних лихом, якщо встояла незмінною їхня Церква.

Упевненість З. Копистенського по-новому звучить у порівнянні з «квилінням» Мелетія Смотрицького у «Треносі, тобто плачі Єдиної Святої Вселенської Апостольської Східної Церкви...» (Вільно, 1610) Хрестоматія давньої української літератури (до кінця XVIII ст.) / Упорядн. О. І. Білецький.- К.: Радянська школа, 1967. - С. 168.. «... Тепер я посміховисько світові, а раніш була подивом для людей та янголів», - пише автор Великий А. Г. ЧСВВ [чин святого Василя Великого]. З літопису Християнської України: церковно-історичні радіореляції з Ватикану. В 6-ти томах.- 2-ге вид-ня.- Рим: Місіонер, 1999. - Т. 4: XVI-XVII ст. - С. 9-10.. У цьому думанні нічого спільного зі «знаком притомності Духа Божого» у З. Копистенського немає Там само. - С. 14-15..

Згодом позиція М. Смотрицького змінилася на користь об'єднання українських Церков. М. Коялович пояснював цю зміну так:

«Коли Смотрицький увійшов у саму гущу життя православних., він побачив необхідність захищати православну істину раціями науки. Ці рації до сих пір він вивчав у латинській чи протестантській науці. Він дійшов до переконання, що обидві системи сильні, що істина сама собою відносна, і що все залежить від уміння і бажання переконати»4° Коялович М. Литовская церковная уния. Исследование. - СПб, 1861. - Т. II. - С. 143..

М. Смотрицький надав справі суто церковних та релігійних форм і, як вважає А. Великий, «розгонив на дальші десятиліття невластиву боротьбу (між уніатами й православними -Л.Ш.)» Проти книги й автора виступив П. Скарга. 1610 р. вийшла його відповідь «На тренос і плач Теофілія Ортолога до Русі, грецької віри, пересторога», де показано, що «Тренос» насичений протестантським духом. Другу відповідь написав колишній студент римської Колегії св. Анастасія Ілля Мороховський (після смерті Потія - єпископ Володимирський), під заголовком «Парегорія, тобто успоковнення злісного плачу мнимої святої східної Церкви, видуманого Феофілом Ортологом» (1612 р.)..

Активність київського інтелектуального осередку стрімко зросла під час перебування на митрополичому престолі П. Могили (1633-1647).

1635 р. з друкарні Києво-Печерського монастиря вийшов «Paterikon» Сильвестра Косова Польський переклад (переказ) Києво-Печерського патерика за текстом 2-ї Касьянівської редакції [Українське літературне бароко: Зірник наукових праць, 1987, С. 223-225].. С. Косів уперше коментує сформульовану в «Густинському літописі» концепцію п'ятиразового хрещення Русі, яка підкреслювала давність і безперервне тривання християнської традиції, нібито зародженої в Києві з апостольських часів. Головний пропагандистський акцент праці задекларовано в передмові: «Як колись говорив один з єгипетських монахів: Проголошуй громоподібним голосом: Київ наш є небом» Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - Т. VIII. Памятники литературной полемики православных южнорусов с протестантами и латиноуниатами в Юго-Западной Руси за XVI и XVII ст. / Под ред. С. Т. Голубева. - К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1914. - С. 449..

Суттєвих видозмін у київському письменстві 1630-1640-х рр. зазнає теза З. Копистенського про те, що світська знать є річчю мало суттєвою для «справжньої» Церкви. Утвердження на митрополитові П. Могили, людини з найвищих аристократичних кіл, робило цю думку менш актуальною, ніж за часів І. Борецького. І тепер в українських творах виразно наголошувалося про присутність у Руській Церкві сильних світу цього Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII ст.- Львів: Інститу Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 2001.- С. 186.. Щоправда сам П. Могила у «Літосі» (1644), відки- даючи закиди свого опонента К. Саковича, що Руська Церква нібито немає майбутнього, бо її покинула здатна оборонити віру знать, посилається на біблійне «не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння немає» (Пс. 146,3). П. Могила нагадує читачеві: християнська Церква взяла початок не від панів, а від убогих рибалок, а щодо Русі - то вона має захист в Особі самого Христа Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. Т. IX. Лифос, полемическое сочинение, вышедшее из Кие во печер ской типографии в 1844 году с возражениями и замечаниями Кассиана Саковича / Подред. С. Т. Голубева.- К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1893. - С. 414..

У «Требнику» П. Могили (1646) натрапляємо на ідею керівної ролі Церкви в житті русинів: «Архіерее повинны овца проводити прикладным житієм и наукою, а не овцы архіереов» Евхологіон, албо Молитвослов, или Требник, имійя в себі церковная различная послідованія іереом подобающая. От святых апостол прежде, потомже от святых и богоносных отец в различных временах преданная. Ньіні же благословеніем, и повеленіем... Петра Могили, митрополиты Кіевскаго и проч. Издан. ...: В 3 ч. К.: Друк. Києво-Печер. Лаври, 16.ХІІ.1646. - Ч. 1. - С. 34.. Н. Яковенко вважає такий акцент доволі новим для руської конфесійної свідомості Яковенко Н.М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст.: Наукове видання. - К: Критика, 2002.- С. 320.. У З. Кипистинського теза про провідну місію Церкви передбачає її соте- ріологічні завдання, а не агресивний диктат, як у П. Могили

Для окреслених вище змін існували нагальні причини: Руська Церква потребувала організаційного оновлення, яке б стрімко піднесло її значення в суспільстві. Шлях до такого оновлення бачився через піднесення Києва - «трону митрополії». П. Могилу чекали в Києві «руїни Софії» і київські «мури», що височать «отЯрослава» Слова з панегірика типографів Лаврської друкарні 1633 р. нов о по ставленому митрополитові П. Могилі.. Але й від нього очікують, по-перше, піднесення Руської Церкви до колишнього давньоруського блиску й відбудови її з цих-от «руїн» Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 10-ти томах, 11 книгах. - К., Львів: Друкарня Барського, 1909. - Т. 7: Козацькі часи до р. 1625. - С. 396-399.; по-друге, - повернення митрополичої столиці до Києва, що асоціюється з відновленням «руського правопорядку»5° Українська поезія: середина XVII ст. / Упорядник В. І. Кроко тень, М. М. Сулима.- К.: Наукова думка, 1992. - C. 63-64..

Отже, маємо достатньо доказів того, що суспільно-релігійна думка післяберестейської доби піднесла авторитет православної Церкви та її провідника до найвищого суспільного авторитету, який мав забезпечити процвітання Церкві, «зацним панам» і всьому «народові Россійському». Шляхи З. Копистенського і П. Могили на цій дорозі розійшлися. З. Копистенський орієнтувався на пізньосередньовічну візантійсько-балканську традицію, а в «Требнику» П. Могили знаходимо його узгіднююче ставлення до Католицької Церкви, про що переконливо свідчить зміст першого розділу «Требника» (1646) (з трьох існуючих), де автор знаходить компроміс між теологічними принципами західної та східної традицій Наприклад, хрещення є довершеним як через цілковите занурення у воду, так і обливання водою, аби кожна Церква зберегла першу чи другу форму хрещення, за звичаєм якого вона тримається ще з давніх часів. «Требник» визнавав нові форми переходу на православіє: за католиками, уніатами і відступниками визнавалися їхні хрещення і миропомазання та багато іншого..

Манера П. Могили використовувати грецькі, слов'янські й латинські джерела викликала нерозуміння багатьох українських дослідників. Читаємо в М. Грушевського: «Могила до свого «Требника» брав живцем матеріал з латинських бревіярів [...]», а П. Куліш, який усією своєю душею ненавидів П. Могилу за те, що той був проти з'єднання України з Москвою, писав:

«Тепер представники церковної ієрархії, з Могилою на чолі, почали навчати, що католицька Церква різниться від православної тільки деякими обрядами. Цю різницю Могила всілякими способами згладжував у виданих ним требниках, пристосовуючи православне богослужіння до католицького, а щоб ще сильніше впливати на уми в дусі з'єднання нашої Руси з Польщею, поставив по всій Київщині, Сіверщині і Полтавщині так звані фігури, або розп'яття, подібні до католицьких. А оскільки московські богослужіння й наспівом, і деякими формальностями відрізняються від усталеного Могилою, і фігур, чи розп'ять по московських дорогах взагалі було не видно, то й створювалося для спостерігача таке враження, ніби руська віра - це одне, а московська - інше» Кулиш П. Отпадение Малороссии от Польши (1340-1654) в 3-х т. - М.: 1888. - Т. 1. - С. 189-190..

У відповідь П. Кулішеві й у доказ того, що П. Могила таки дбав про Русь чи Росію, як він називав Україну в «Теребнику», і нічого не говорив про з'єднання з Московським царством, наведемо витяг із «Требника», де містяться настанови священикам (ієреям), щоб вони зверталися до осіб, над якими здійснюються таїнства, українською (руською) мовою Евхологіон, албо Молитвослов, или Требник, имійя в себі церковная различная послідованія іереом подобающая. От святых апостол прежде, потомже от святых и богоносных отец в различных временах преданная. Ньіні же благословеніем, и повеленіем... Петра Могили, митрополиты Кіевскаго и проч. Издан. ...: В 3 ч. К.: Друк. Києво-Печер. Лаври, 16.ХІІ.1646. - Ч. 1. - С. 407., що доводить: П. Могила дбав про зближення Церкви й української народності, усвідомлював і використовував для ідейних потреб розвитку духовності найрізноманітніші історичні зв'язки, сприяв формуванню української культури й національної Церкви тощо.

На користь П. Могили висловлюється А. Карташов, який таки визнав, що багато чинів і молитов у «Требнику» «відкрито взяті» з «Rituale» «Rituale Romanum» («Римський ритуал») надрукований у Римі хорватською мовою. і «це було характерним для ідеології Могили».

«Справжнє зближення і з'єднання церков було близьке аристократу Петру Могилі, а тотальна зрада з перебігом у чужий табір і плямування звідти його минулого було йому огидним» Карташев А. В. Очерки истории Русской Церкви. -СПб.: «Библиополис» Издательство Олега Абышко, 2004.- Т. 2.- С. 287.- Таку ж думку висловив С. Рожденственський [22, с. 124]..

П. Могила демонстрував широкий погляд на церковну справу, уникнення полеміки й спроби діалогу з Католицькою Церквою скеровувалися на оборону Руської Православної Церкви. Коли К. Сакович нетактовно напав на останню і на уклад життя «россійского народу» у своїй праці «Епанортосіс» (1642), П. Могила рішуче став на оборону православ'я в «Літосі». Автор «Літосу» категорично відкидав підпорядкування православної Церкви папі57 Літос abo kamien z procy prawdy cerkwie swietey prawoslawney ruskiey na skruczenie falecznociemney Perspektiwy abo raczej paszkwilu od Kassiana Sakowicza ... wypyszczony przez pokornego ojca Tuzebia Pimina.../ Pimin Eusebius (псевд.).- К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1644.- S.411-414., але водночас писав: «Східна церква завжди просить Бога про з'єднання Церков» Там само. - S.415..

«Ця тріада якнайкраще переконує нас у тому, що тут ми маємо справу не з яким-небудь сучасним московським наперсником, який сліпо вірить усяким небилицям і готовий піти на плаху через зміну одного слова в старій книзі, хоч би воно було втіленням глупоти», - в оборону П. Могили писав В. Завитневич Завитневич В. З. Палидония Захарии Копситенского и ея место в истории западно-русской полеміки XVI-XVII вв. / В. З. Завитневич.- Варшава: В Типографи Варшавского учебного округа, 1883. - С. 376..

Отже, українські полемісти, маючи завдання обороняти свою віру від навали західних конфесій, поставлені віч-на-віч з представниками тих конфесій, вимушено шукали самостійного ґрунту для власних ідей. Вони твердо стояли на засадах Східної Церкви, але не могли цілковито прийняти ні специфічно-візантійського висвітлення тих засад, ні католицького, ні, тим більше, московського. А таку мову потрібно було знайти, бо полеміка не могла обмежуватися лише формальним фіксуванням різниці позицій, а мусила заглибитися до самих основ того чи іншого світоглядів та переглянути їхню цінність з догматичного та церковно-правничого погляду. У цьому словесному двобої не було переможців чи переможених. Серединний шлях, який прагнув осягнути П. Могила, і був єдиним виходом із ситуації: поступитися в другорядних справах, щоб відстояти суттєві - зберегти східний обряд і внутрішню самостійність Української Церкви.

Список джерел і літератури

Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - Т. VII. Памятники литературной полемики православных южно-руссцев с латино-униатами. - К.: Тип. Г. Т. Корчак- Новицкого, 1887. - 800 с.

Архив Юго-Западной России.- Ч. 1. - Т. VIII. Памятники литературной полемики православных южнорусов с протестантами и латиноуниатами в ЮгоЗападной Руси за XVI и XVII ст. / Подред. С. Т. Голубева. - К.: Тип. Г. Т. Корчак- Новицкого, 1914.- 797 с.

Архив Юго-Западной России.- Ч. 1. Т. IX. Лифос, полемическое сочинение, вышедшее из Киевопечерской типографии в 1844 году с возражениями и замечаниями Кассиана Саковича / Под ред. С. Т Голубева. - К.: Тип. Г. Т. Корчак- Новицкого, 1893. - 599 с.

Великий А. Г. ЧСВВ [чин святого Василя Великого]. З літопису Християнської України: церковно-історичні радіореляції з Ватикану. В 6-ти томах.- 2-ге вид-ня.- Рим: Місіонер, 1999.- Т. 4: XVI-XVII ст. - 278 с.

Вишенський І. Твори / Переклад з кн. укр. мови В. Шевчука.- К.: Дніпро, 1989.247 с.

Возняк М. Історія української літератури. - Львів: Накладом товариства «Просвіта», 1924. - Т. III: Віки XVI-XVIII: Друга частина. - 564 с.

Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. (Опыт истор. исследования): В 2-х т. - К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1883. - Т. I. - 576 с.

Грушевський М. Історія української літератури. - К. : Либідь, 1995. - 712 с.

Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 10-ти томах, 11 книгах.- К., Львів: Друкарня Барського, 1909. - Т. 7: Козацькі часи до р. 1625. - 624 с.

Евхологіон, албо Молитвослов, или Требник, имійя в себі церковная различная послідованія іереом подобающая. От святых апостол прежде, потомже от святых и богоносных отец в различных временах преданная. Ньіні же благосло- веніем, и повеленіем... Петра Могили, митрополиты Кіевскаго и проч. Издан. ...: В 3 ч. К.: Друк. Києво-Печер. Лаври, 16.ХІІ.1646.- Ч. 1.- 890, 900-946 с.

Завитневич В. З. Палидония Захарии Копситенского и ея место в истории западно-русской полеміки XVI-XVII вв. / В. З. Завитневич.- Варшава: В Типографи Варшавского учебного округа, 1883. - 400 с.

Зубрицкий Д. Летопись Львовского Ставропигиального Братства по древним документам / Перевод с пол. И. Б. - СПб.: Сенатская типография, 1850. - 197 с.

Ісіченко Ю. А. Києво-Печерський патерик у літературному процесі кінця XVI - початку XVII ст. на Україні.- К.: Наукова думка, 1990. - 180 с.

Карташев А.В. Очерки истории Русской Церкви. СПб.: «Библиополис» Издательство Олега Абышко, 2004. - Т. 2. - 590 с.

Кулиш П. Отпадение Малороссии от Польши (1340-1654) в 3-х тт. - М. : Университетская типография, 1888. - Т. 1.- 281 с.

Коялович М. Литовская церковная уния. Исследование. - СПб: Тип. Н. Тихменева, 1861. - Т. И. - 442 с.

Левицкий О. Ганна Монтовт: историко-бытовой очерк из жизни Волынского дворянства в XVI веке. - К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1888. - 69 с.

Літос abo kamien z procy prawdy cerkwie swietey prawoslawney ruskiey na skruczenie falecznociemney Perspektiwy abo raczej paszkwilu od Kassiana Sakowicza ... wypyszczony przez pokornego ojca Tuzebia Pimina.../ Pimin Eusebius (псевд.).- К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1644.- 4, 422 s.

Макарий (Булгаков), еп. Винницкий История русской церкви: Т. І-XII. - СПб.: Типография С. Добродеева, 1882. - Т. ХІ: Патриарх Московский Филарет и два его приемника. Западно-Русская митрополия в борьбе с унией под управлением православных митрополитов. 1620-1647. - 628 с.

Перетц В. Панегирик Визерунки цнот превел. О. Е. Плетенецкого року 1618. - К.: Б.в., 1909. - 17 с.

Плохій С. Від князя до гетьмана: образ «протектора» в українському православному письменстві 2 п. 16 - перших десятиліть 17 століття // Осягнення історії: збірник наукових праць на пошану М. П. Ковалевського. - Острог, 1999.- С. 425-437.

Рожденственский С. Петр Могила митрополит Киевский / С. Р. (псевдо.) // Чтения в МП. О-ве истории и древностей рос. при Московском университете.- М., 1877. - Кн. 1(100).- С. 1-161.

Русская историческая библиотека. - СПб.: Типография и Хромолитография

Траншеля, 1878. - Т. IV, Кн. 1. - 1447 с., 1-235 с., 1-24 с.

Сас П. Концепція хрещення Русі Лаврентія Зизанія (До питання про методи ренесансного історизму в українській літературі та історіографі // Записки НТШ. - Львів, 1993. - Т. 225. - С. 204-231.

Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окресностей / Временная Комиссия для разбора древних Актов при Киевском, Подольском, и Волынском Генерал-Губернаторе; Предисловие М. Юзефовича. - К.: Типография Е. Я. Федорова, 1874. - II, 48, 179, 176, X с.

Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. / Голова редкол. Т. Гунчак. - К. Дніпро, 2001. - Т. II. Кн. 1: XVI ст. / Упорядн. В. Шевчук.- 560 с.

Українська поезія: середина XVII ст. / Упорядник В. І. Крокотень, М. М. Сулима.- К.: Наукова думка, 1992. - 679 с.

Українська поезія XVI ст. / Упорядн. В. В. Яременко.- К.: Радянський письменник, 1987. - 287 с.

Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія / Відповід. редактор

М. Нічик. - К.: Наукова думка, Основи, 1995. - Ч. 2.- 429 с.

Хрестоматія давньої української літератури (до кінця XVIII ст.) / Упорядн. О. І. Білецький. - К. : Радянська школа, 1967. - 784 с.

Центральний держ. історичний архів України в м. Києві. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 6361.

Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття / авторизований переклад з англійської Марії Габлевич, під редакцією Андрія Ясіновського. - Львів: Інститу Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 2001. - 250 с.

Яковенко Н. М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст.: Наукове видання. - К : Критика, 2002. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru