Пам’ятка стилю модерн в архітектурному середовищі історичного центру Кропивницького

Размещено на http://www.allbest.ru

У статті виявлено особливості культурного розвитку українського міста Кропивницького (Єлисаветграда) в період кінця ХІХ - початку ХХ ст.; на прикладі будівлі сучасного ТЦ «Дзеркальний» досліджується специфіка регіонального варіанту стилю модерн, що був розповсюджений в Україні на початку ХХ століття і вплинув на розвиток архітектури міста Єлисаветграда; виявляються художні особливості будівлі, що відрізняють її від інших споруд модерну; висвітлюється проблема ставлення до пам'яток міської архітектури в наші часи.

Ключові слова: стиль модерн, регіональний варіант модерну, архітектурна пам'ятка, культурна спадщина, художній образ міста.

міський архітектура культурний спадщина

Постановка проблеми. Архітектурний вигляд центральної частини Єлисаветграда, сучасного Кропивницького, сформувався у період XIX - початку XX ст., коли у всій Європі та Україні панував новий стиль, який отримав назву «модерн». За ХІХ століття архітектура Єлисаветграда пройшла в своїй еволюції низку стильових етапів: класицизм, ампір, історизм, модерн. Не зважаючи на те, що стиль модерн проіснував відносно короткий термін, він залишив нащадкам цікаву архітектурну спадщину. У центрі міста Кропивницького збереглося безліч історичних пам'яток, будівель, виконаних у різних архітектурних стилях. Усі вони співзвучні одна з одною, що і надає місту його унікальну неповторність і художню особливість. Власне стиль модерн у Кропивницькому представлений яскравими архітектурнимим пам'ятками, але їх не так багато, щоб залишатися байдужими до того, в якому стані сьогодні знаходяться ці будівлі. Завдяки архітектурі ми можемо відчувати спокій і затишок, прогулюючись вулицями, центром рідного міста. Адже це саме те, що робить наше життя комфортнішим тут зараз. Тому усвідомлення цінності архітектурних пам'яток є важливою і актуальною дією наших часів.

Проблема втрати архітектурних пам'яток для культури є надзвичайно важливою в будь-які часи. Однак сьогодні це питання постає особливо загостреним. Деякі будівлі без необхідного догляду просто руйнуються самі з плином часу. З ними зникають безцінні скарби культурного надбання міста, країни. Інша, не менш бентежна проблема, полягає у неналежному користуванні будівлею. Втрачаються майстерне оздоблення інтерєрів, цікаві рішення щодо оформлення вікон та дверей, порушується гармонія композиції в цілому. Все це впливає і на сприйняття образу міста його мешканцями, і, що не менш важливе, на туристичну привабливість міста. Авторитет міста зростає завдяки цікавій архітектурі. Адже чим більше людей усвідомлює значимість історичного надбання, милується та надихається ним, тим шанобливішим буде ставлення до суспільного простору міста в цілому.

Аналіз досліджень і публікацій. Стиль модерн у цілому сьогодні добре вивчений науковцями, визначені особливості його регіональних різновидів, його стадіальна специфіка. Модерн в Україні досліджувався відомими вченими В. І. Тимофієнком, В. В. Чепеликом, В. Є. Ясієвичем, С. В. Біленкової, Л. К. Поліщук та іншими. Однак, незважаючи на те, що період модерну був часом активного архітектурного розвитку міста Єлисаветграда впродовж тривалого часу, міська архітектурна спадщина цього періоду залишилася практично не вивченою. При цьому багато архітектурних пам'яток, що належали до цього періоду, були безповоротно втрачені. Архітектурна спадщина Єлисаветграда (Кропивницького) починає активно досліджуватись останніми десятиліттями, зокрема в працях О. Кецко, В. В. Петракова та В. П. Машковцева, В. В. Поліщука, О. Жосана, О. І. Кириченко. Наш маленький внесок додасть до джерел про наше місто ще одну сторінку.

Мета статті полягає у виявленні специфіки регіонального варіанту стилю модерн на прикладі архітектурної споруди міста Єлисаветграда (Кропивницького), в якій стиль відобразився в повній мірі, та в утвердженні культурної значимості архітектурних пам'яток міста.

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження. Наприкінці ХІХ ст. в Європі виникає новий стиль у мистецтві, та, зокрема, в архітектурі - модерн. Основними школами модерну були бельгійська школа Ектора Орта та віденська Отто Вагнера, які мали світовий вплив. У Західній Україні як складовій частині Австро-Угорської імперії переважала архітектура віденського сецесіону. В частині України, що була підпорядкована Російській імперії, були популярні як бельгійська школа, так і віденський сецесіон, причому останній набув більшого поширення ближче до 1910-х років. Проте модерн, особливо в регіональній архітектурі, мав як переваги, так і недоліки, як і будь-який стиль. Тим не мешн, завдяки йому Єлисаветград отримав чималу кількість унікальних споруд, які сформували унікальний художній образ міста.

Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові.

Звернення до хвилястих, природних форм стало найхарактернішою ознакою стилю, хоча повної відмови від прямокутних об'ємів в архітектурі досягти не вдалося. Мали місце компромісні варіанти, що не погіршило образну та функціональну складові стилю. В цілому модерн зіграв важливу роль у розвитку професійної майстерності архітекторів України. Він сприяв індивідуалізації творчості, орієнтував на пошуки нових форм і прийомів (використання вільної композиції планів і об'ємів, нових матеріалів і конструкцій, нових декоративних прийомів, природних форм) [5].

В архітектурі Єлисаветграда в останній чверті XIX ст. переважає цегляний варіант історизму, а також романтичні напрямки - неоготика, неоруський (псевдоруський), мавританський стилі. У 1900 роках панівний стиль - модерн, а з 1910 років - неокласика [3].

Для архітектури періоду модерну в Єлисаветграді (Кропивницькому) характерні силуети і орнаменти, які стилізовані в плавних, легко вигнутих лініях, в оформленні фасадів зустрічаються форми гнучких рослин і водяних раковин. Фасади відрізнялися округлими, іноді фантастично вигнутими контурами отворів, плавними лініями, поєднанням антропоморфних та зооморфних елементів, використанням стриманого тону кольору з переважанням червоно-кирпичного та білого. В єлисаветградській архітектурі поширилися текучі, м'які форми. Нерідко архітектори вдаються до асиметрії в композиції будівлі або її фасаду. Віконні і дверні прорізи заповнюються химерними вигинами і органічно вплітаються в живу пластику будинків нового стилю. Характерним для місцевого варіанту модерну було поєднання, здавалося б, непоєднуваних, геометричних форм з плавними лініями. Одну з головних ролей в оформленні фасадів, віконних і дверних прорізів відігравав плоский гіпсовий ліпний орнамент, що виконувався в майстернях Єлисаветграда.

Однією з найяскравіших споруд міста Кропивницького є торговий центр «Дзеркальний» (або «Дзеркальний гастроном» - як називали за радянських часів будинок на розі вулиць Великої Перспективної та Чміленка). Історично будівля належала купцові М. Т. Соловйову. Другий та третій поверхи будинку займали різні установи, а на першому був магазин. У нішах з обох боків центральних кутових дверей магазину були вмонтовані оригінальні дзеркала у вигляді пелюсток квітки. Звідси і назва. Фундатор цього будинку - відомий єлисаветградський купець Максим Терентійович Соловйов. Але так і залішається невідомим, хто його проєктував, а також поки що не встановлені роки забудови. Дехто вважає будинок творінням Я. В. Паученка, оскільки є дані, що Яків Васильович будував для купця Соловйова [2]. Але у М. Соловйова було багато нерухомості у місті, що саме будував Паученко, архівні документи про це не знайдені. Дехто з краєзнавців приписує «дзеркальний гастроном» генію Олександра Лішневського і пояснює це тим, що він будував сусідню Велику хоральну синагогу. Проте, якщо звернути увагу на відомі будівлі, які збудовані за проєктами Олександра Львовича, тоді стає зрозумілим, що до даної споруди він не причетний. О. Кириченко вважає, що О. Л. Лішневський не міняв своїх переваг і зберігав вірність стилю історизм [1, с. 10-43].

В історичній записці на будинок, яку виконав фахівець регіональної служби охорони і реставрації пам'яток містобудування та архітектури у 1960-х роках, зазначено, що на кутових скульптурах на еркерах була вказана дата завершення будівництва - 1903 рік [4]. Саме цей період характеризується поширенням модерну в провінції і в Єлисаветграді з'являється чимало будівель у даному стилі. Коли будівля була готова, Соловйов здав її в оренду іншому купцеві, й у місті з'явився незвичайний будинок під назвою «Торгівельний дім Д. Манзона». Цей «Торгівельний дім Д. Манзона» пропонував покупцеві речі, які тільки почали входити у побут - електроприлади. В магазині реалізували електролампи зарубіжного, в основному німецького, виробництва.

Об'ємно-просторова композиція будівлі обумовлена розташуванням на розі вулиць і побудована за допомогою кутового напівциркульного еркера, який поєднує два рівнозначних, майже симетричних за архітектурним рішенням фасади. З вулиці Чміленка будівля завершується трикутним у плані еркером, з вулиці Великої Перспективної - еркером з багатогранним куполом із сегментовидними прорізами. З вулиці Великої Перспективної за трикутним еркером є ще ряд вікон, які руйнують симетрію фасадів. Споруда у плані має вигляд літери «Г». Вона споруджена на бутовому підмурку з підвалом, трьохповерхова, цегляна. Внутрішнє планування першого поверху анфіладне, другого і третього поверхів - коридорне.

Вертикальне розчленування фасадів здійснено за допомогою лопаток, прикрашених ліпним декором. Площина фасадів ритмічно прорізана серією віконних отворів, які мають різноманітні обриси, розміри та пропорції. Саме різні види вікон пожвавлюють фасади і надають їм навіть живописності. Приваблює архітектурне вирішення вікон другого поверху, які мають підкововидні обриси, інакше такі вікна називають «тип омега». Вони декоровані лиштвою із замковим каменем. Віконні прорізи третього поверху прямокутні, оздоблені розетками у вигляді мушель. Головний вхід розташований у зрізаному куті під напівциркульним еркером, ще є два входи з бокових фасадів під трикутними у плані еркерами.

Двоє оригінальних дзеркал неправильної овальної форми у вигляді пелюсток квітки було вмонтовано у глибокі ніші з обох боків центральних дверей. По стіні північного фасаду спускається великий змій з яблуком у пащі. Такі символи притаманні модерну, який вбирав у себе не тільки декоративну функцію, а й певну змістовну. Завершують диво-будову різного розміру бані (куполи), розміщені на даху над усіма трьома вхідними дверима: найвища середня, дві рівні з боків [2]. Пізніше від первісного об'єму, але це було до 1917 року, з боку вулиці Чміленка до будівлі прибудували споруду на три поверхи у стилі еклектики. Тобто будинок опинився твором кількох архітекторів різних часів.

Таким чином, можна стверджувати, що дана будівля є яскравою пам'яткою стилю модерн у Кропивницькому. Складність і різноманітність оздоблення фасаду підпорядковується єдиному ритму і є незамінною складовою гармонійного сприйняття будівлі, що надає їй величі, але не заважає основній функції.

Унаслідок неодноразових реконструкцій та ремонтів у будівлі торгового центру «Дзеркальний» були змінені форми та розміри віконних прорізів першого поверху, які мали арочні завершення. Замість них влаштовані великих розмірів вітрини на тумбах. Утрачене у 1990-х роках купольне завершення кутового еркера, у перші роки 2000-х було невдало відновлене. Інтер'єр та планування першого поверху, де знаходиться магазин, повністю втратили свій первісний вигляд.

Нажаль, ця будівля, яка зазнала варварської перебудови з часом, у місті не єдина. З кожним роком ми потрохи втрачаємо частинки нашої історії. Деякі з них за нашої мовчазної згоди навмисне руйнуються, бо здаються власникам застарілими, невигідними, і лише приносять збитки.

Ставлення до архітектури може дуже відрізнятися. Хтось шукає у будівлях лише раціональність і відповідність поставленим сучасністю задачам і вимогам. Інші ж - красу, що буде милувати око. Але незалежно від наших вподобань, пам'ятки архітектури містять за своїми стінами безцінну історію життя і діяльності минулих поколінь.

Спадщина є дуже чутливою частиною культури. Якщо ми не будемо займатися розвитком сучасної культури, то її може бути трохи більше, чи трохи менше. Але, якщо ми не займаємося культурною спадщиною, то вона просто зникає. І це відрізняє її від усього іншого. Тобто бездіяльність призводить не до зупинки на місці, а до повної втрати краси та історичного минулого.

Висновки

Отже, культурна спадщина, що залашилася українцям від епохи кінця ХІХ - початку ХХ століття, дуже різноманітна і тому особливо цінна в розумінні національної ідентичності. Аналіз стильових особливостей розгянутої будівлі, яка належала в минулому єлисаветградському купцю М. Т. Соловйову, дає змогу стверджувати про її високу цінність для історичного центру міста як з естетичної точки зору, так і в якості цікавого зразка втілення сміливих конструктивних і декоративних рішень. Модерн як архітектурний стиль надав можливість талановитим архітекторам якнайкраще показати гармонію конструктиву і вигадливих природніх форм. Ця властивість стилю дозволила нашому місту виявити затишність і величну красу, при цьому не перевантаживши погляд надмірною кількістю різноманітних форм. Нажаль, деякі неймовірні архітектурні споруди повільно руйнуються за відсутності належної уваги. Необхідно усвідомити, що шанобливе ставлення і належне використання архітектурних пам'яток показує готовність людей до якісних змін, що роблять місто зручнішим, а отже і наше існування у ньому приємнішим. Тому в подальшому необхідно виявити інші культурні пам'ятки міста та підкреслити їх важливе значення для формування уявлень про історичний та художньо-естетичний образ міста Кропивницького.

Бібліографія

1. Архитектор Александр Лишневский / Александр Чепель, Елена Кириченко, Елена Турковская. Санкт-Петербург: Пропилеи, 2020. 260 с. С. 10-43, 220-223.

2. Єлисаветград: архітектура старого міста. Випуск 3: Містобудування другої половини ХІХ - початку ХХ століття / упоряд. Н. Таратута. Кіровоград: ОЮБ ім. О. М. Бойченка, 2014. 35 с. URL: https://biog.in.ua/departament-kuleturi-turizmu-ta.html

3. Кецко О. Историко-градостроительный анализ развития г. Кировограда. URL: https://old.library.kr.ua/elib/ketsko/kirovohrad.html

4. Поліщук В.В. Дзеркальний гастроном. Там, де Інгул круто вився. Кіровоград, 2016. 102 с. С. 78-80. URLhttps://old.library.kr.ua/elib/polishuk/tadeinhul.pdf

5. Ясиевич В. Архитектура Украины на рубеже XIX - XX веков. Модерн на Украине. URL:

6. http://www.alyoshin.ru/Files/publika/yasievich/yasievich_ukr_17.html

Размещено на Allbest