Голодомор 1930-х рр. у сучасній білоруській історіографії в контексті модернізації суспільства

Білоруський державний університет, м. Мінськ

Г. І. Гончарук

Одеський національний політехнічний університет V. A. Kakhnovich

У статті порушується питання Голодомору 1930-х рр. на території Білорусі в розгляді сучасної білоруської історичної науки й публіцистиці. Зроблено висновки щодо місця цієї проблематики в історіографії Білорусі загалом. Але найважливіше, що предмет показано з погляду процесів модернізації, що дає змогу виразно побачити штучну й політичну природу явища Голодомору. Через це можливо простежити відмінності історіографічних процесів у Білорусі й побачити явище в актуальної площині. голодомор історіографія білорусі публіцистика

Ключові слова: модернізація, історіографія, Білорусь, аграрний розвиток, природні катаклізми, соціальні катаклізми, Голодомор, політика.

The Holodomor of the 1930s in Modern Belarusian Historiography in the Context of Modernization of Society

Belarussian State University, Minsk city

G. I. Goncharuk Odesa National Polytechnic University

The article addresses the reflection of Holodomor of the 1930s on the territory of Belarus in contemporary historical studies and in modern opinion journalism. The general conclusions about the place of Holodomor in the historiography of Belarus are formulated. More importantly, the subject is analyzed with regard to the modernization processes that took place in Belarus. Such a perspective highlights the artificial and political nature of Holodomor, which enables tracing the differences of historiographic processes in Belarus and see this phenomenon in the actual dimension. On the basis of general scientific principles of objectivity and systemic approach, the methods of analysis and synthesis, induction and deduction, systematization, classification, periodization, generalization and the methods peculiar to historical science (narrative, problem-chronological, synchronous, systemic, and comparative-historical namely) the authors conclude that, firstly, the subject offamines of the 1930s and 1946 exists only in contemporary literature and almost absent in the earlier historiography. Secondly, despite the immaturity of the topic in the historiography of Belarus, a certain topical revision of the known data, namely the tragedy of the extermination of the peasantry of Belarus, is at present clearly highlighted. Thirdly, the magnitude of famine in Belarus has not been determined yet, therefore, it remains the important task of future research. Furthermore, the problem of escapes from Ukraine to Belarus and the difference of historical contexts in Ukraine and Belarus needs further analysis and interpretation. In general, political journalism provides a wider representation offamine and emphasizes the axiological aspects of the 1930s in a more radical way in comparison to purely scientific works.

Keywords: modernization, historiography, Belarus, agrarian development, natural disasters, social cataclysms, Holodomor, politics.

Голод -- страшне явище у світової історії. Воно майже постійно нависало над людством та робило виклик людності, коли світ був аграрний, архаїчній, а життєвих ресурсів бракувало. Наприклад, через посухи й неврожаї і, як наслідок, голод та хвороби померло до 10 млн людей у Бенгалії в 1769-1773 рр. i до 11 млн -- в Індії у 1783-1784 рр. Понад те, як іще 1913 р. писав один російський економіст, гірке й тяжка лихо голоду в землеробських країнах, де все багатство народів поміщується в землі й де все живе і «дихає» тільки працею на землі (Князьков, С. А. 1913, с. 3). Напевне, сьогодні (як от у Lester Broun) виникають застереження науковців, що людство стрімко йде до дефіциту продовольства й голоду в глобальному вимірі. Однак навіть скептики визнають, що наука дає змогу подолати такі загрози. Разом з тим, постає питання, який вигляд має проблема Голодомору на тлі модернізації. Також важливо в цьому проблемному контексті побачити, яке місце питання Голодомору 1930-х рр. займає в білоруській історіографії порівняно з публіцистикою. Це завдання випливає з того, що такого огляду в історіографії досі не проводилося, а також з урахуванням методологічної складової.

Отже, мета дослідження -- визначити основні тенденції висвітлення Голодомору 1930-х рр. на території Білорусі в розгляді сучасної білоруської історичної науки й публіцистиці.

Методологічними засадами роботи є загальнонаукові принципи об'єктивності та системності, методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, систематизації, класифікації, періодизації, узагальнення і спеціально історичні (наративний; проблемно-хронологічний, синхронний, системний, порівняльно-історичний) методи.

Зрештою, можна висунути гіпотезу, що в білоруській історії це не буде значущим питанням, але разом з тим важко передбачити, які проблемні контексти та інтерпретацію це доведе.

Історично тяжкі природні катаклізми несли неймовірно великі загрози: так, іще в античні часи аномально сурова й малосніжна зима призвела до голоду 37 р. н. е. по всій Європі, 70 р. через надзвичайну посуху пересох Рейн, а в дуже сувору зиму 400/401 рр. замерзло все Чорне море (Бараш, С. И. 1989, с. 23-25). З середини V ст. у Європі спостерігалося чергування посух, залишково вільготних (холодних) років і голоду в порядку 2-34 роки (Бараш, С. И. 1989, с. 27). Як наслідок, у VI ст. було 17 років посухи, 45 років радше вільготних, голод і «юстиніанова чума» (до природних негараздів додалися війни й тиранія візантійського імператора), що забрала 100 млн життів; на Русі посуха та голод були в 994, 989, 1008, 1070/1071 рр. (значить, після нападу князя А. Боголюбського на Київ і пограбування міста), інші (Бараш, С. А. 1989, с. 29, 36, 37, 42, 48, 65). 1125 р. через голод і мор у Німеччині померла, згідно з хроніками, половина населення. Величезного масштабу в Центральній та Північній Європі набув голод 1317-1322 рр. (через похолодання клімату, приморозки та сильні дощі), що забрав життя не менше, ніж чверті населення. Загалом у Західній Європі до XVII ст. голод випадав на кожні 8-10 років. Ще навіть 1772 р. у Саксонії з голоду померло 150 тис. людей. На Русі літописи відзначили масштабний голод 1024 р. у Суздальській землі. В середньому до XVII ст. на землях Північно-Східної Русі за одне століття траплялося 8 голодів. Особливо потужний голод через неврожаї був у 1601-1603 рр. (забрав 1/3 населення), але ще й в освіченому XVIII ст. у Росії відзначено 19 голодів (Бараш, С. И. 1989, с. 5, 8).

Нагадаємо, що звичайним був голод у Російської імперії ще наприкінці ХІХ ст. і на початку ХХ ст. -- з оглядом на т. зв. «кризу трипілля» чи архаїчних селянських (і не тільки) землеробських практик, а також, за свідчень багатьох сучасників, слабкої системи агрономічної й загальної освіти, бюрократичного засилля та свавілля, дискримінаційної (для дрібних і середніх землевласників) системи оподаткування й доступу до кредиту (капіталу, освіти, можливостей соціальної та економічної мобільності, захисту прав). 1891 р. через несприятливі погодні умови голод охопив 17 губерній Чорноземного району й Середнього Поволжя з 30 млн людей (загиблих 0,5 млн чол.); урожай хліба не досяг 45,4% від середнього, кошти на хліб вирослі в 3-4 рази; царська ж бюрократична система надала допомогу тільки 33,7% постраждалих (Соколов, Н. П. 1987, с. 10, 12). Це спричинило вибух громадської ініціативи, зокрема Л. М. Толстого зі створення благодійних їдалень у Тульській і Рязанській губ. для потерпілих від голоду (Соколов, Н. П. 1987, с. 14). А. С. Пугавкін свідчив про масштабний голод 1898-1899 рр. (голодувало 27 млн чол., скільки загинуло, не ясно): лише у трьох губерніях (Самарській, Казанській, Симбірській) на цингу хворіло 100 тис. людей (Пугавкин, С. А. 1906, с. 7). Цікаво й те, що при цьому приватна ініціатива допомоги голодним і хворим «встречена была админстрацией еще болем недоверчиво и враждебно, чем деяльность земства» (Пугавкин, А. С. 1906, с. 8). В. В. Губерт, голова товариств Санкт-Петербурга з допомоги голодним під час неврожаю (при Руському товаристві охорони народного здоров'я) писав: 1905 р. неврожай охопив 138 повітів 23 губерній з населенням 25 млн чол., причому серед губерній (Тульська, Рязанська, Воронезька, Пензенська) втрачено було до половини, а в інших -- до 1/3 хліба, чи загалом 587 млн пуд. до зборів 1904 р. (Губерт, В. О. 1906, с. 3, 17). У 1902-1904 рр. врожаї були лише «задавлюючи» і «значних запасів хліба не дали» (Губерт, В. О. 1906, с. 16). Губерт свідчив: «Взрослый, сильный народ, бросая хозяйство, бежит на сторону, бежит в Москву, забив свои избы, (...). И немало заколоченных изб виднеется в каждой деревне. А оставшеся -- почти безпомощ- ны. Невыразимо страдая, одиноко встречают голодную страду» (Губерт,В. О. 1906, с. 26). 1911 р. посуха та неврожай знову охопили все Поволжя (голодувало до 20 млн селян), та знову втратили 1/3 хліба.

При страхіттях періоду російського самодержавства ще більше вражають злидні радянської доби, природа яких здебільшого штучна, політична. Так, унаслідок непродуманої політики (земельної й харчової) уряду РФСР Росію охопив голод 1918 р., а в 1921-1922 рр., за участі засухи 1921 р. (навесні й улітку), тяжкий голод уразив Поволжя, Південний Урал, Сибір (Каракулов, Д. В. 2000, с. 4-5, 13). Як приклад, на Південному Уралі після відібрання у селян збіжжя (45% доходу) вимерло 15 % населення, допомога ж держави дала змогу засіяти лише 28% полів (Каракулов, Д. В. 2000, с. 13, 16, 21). Світових масштабів досяг голод 1932-1934 рр. в УРСР, до чого призвели не природні причини, а суцільна колективізація при бездіяльності та репресіях влади (Куанова, В. Е. 2000, с. 15-16). Особливо тяжкі наслідки мав голод 1930-х рр. для УСРР. Дії радянського режиму того часу (навмисне вилучення продовольства у селян, блокада й ізоляція охоплених голодом сіл, репресії щодо нещасних) дають змогу говорити про зловмисне винищення мешканців республіки з боку керівництва СРСР (Верстюк, В. 2008). Українська історіографія, зрозуміло, приділяє велику увагу трагедії Голодомору 19321933 рр. Сьогодні в дослідників не викликає сумніву жорстоке планомірне знищення українців в Україні й на Кубані, що є явним злочином проти людності та геноцидом українства (Василенко, В. 2008, с. 11, 21, 25). Багато свідчень збереглося про те, що цей злочин радянської влади за масштабом та антилюдським задумом подібний до Голокосту (Український голо- кост, 2003).

Разом з тим, для історіографії Білорусі питання голоду 1932-1933 рр. здебільшого є периферійною проблемою. В енциклопедичному виданні з історії Білорусі 1996 р. є лише коротенька згадка про голод у 1930-ті рр. (4,5 млн жертв в Україні, чи половину померлих з голоду в СРСР) як наслідок жорстокої хлібозаготівельної політики: на весну 1933 р. не мали збіж- 289 жя загалом 12 районів Білорусі, передусім на Півдні, через що в Єльсько- му районі померло 70 людей, у Наровлянському -- 60, Гомельському -- 9, а загалом у БРСР від голоду загинуло 139 осіб (Энцыклапедыя гісторьіі Бела- русі, т. 3, с. 55).

По всьому видно, що Білорусь голодомор майже не зачепив. Однак це не значить, що винищення білоруського селянства не було. Професор Генадь Михайлович Лич пише: «...менавіта савецкай дзяржаунай палітьїцьі належыць вырашальная роля у тым, што у нашым грамадстве сфарміраваліся такія ненармальныя адносшы да сялян. (...) Сялян пазбаві- лі рэальнай мажлівасці і права самім арганізоуваць сваю працу і распараджа- цца яе вышкам» (Лыч, Г. М. 2003, с.7). Причому завжди пригніченого та обділеного більшовики «адразу ж пачалі вучыць мужыка, як таму трэба жыць і працаваць, звыш усякай меры абмяжоуваць ягоную волю, рэальныя правы і мажлівасці» (Лыч, Г М. 2003, с. 29). Період 1930-х рр. Г М. Лич визначив як час не стільки фізичні втрати білоруського села (10,2 тис. розстріляних як «ворогів народу», 130 померлих від голоду; 1 млн вимушено вибулих на будівництва соціалізму), скільки як втрату селянського менталітету: «ён (селянін) незваротна страчвау сваю спрадвечную любоу да зямлі і павагу да добрасумленнай сялянскай працы» (Лыч, Г. М. 2003, с.42-43). Зауважимо, що згідно з іншим білоруським дослідником І. М. Риженковим, селянство Білорусі, в масі своій, підтримало Тимчасовий уряд 1917 р.: «выказала гатоунасць захоуваць парадак і забяспечваць пастаукі на фронт і у горад», і тільки з усталенням радянської влади певний порядок був порушений, що спричинило хвилю аграрних правопорушень (захоплення та грабування майна в маєтках) (Рыжанкоу, І. М. 2006, с.14).

Сучасний знаний білоруский дослідник С. М. Ходзін загалом позитивно оцінив досвід колгоспів, але поруч з тим у новітній роботі підкреслив важливість історико-генетичного методу та зробив акцент на традиційній недовірі селянства до влади (Ходзін, С. М. 2014, с. 4, 78, 226). Дослідник підкреслив, що в 1920-ті рр., услід за НЕП, попри наявність у 1920-1921 рр. значної кількості озброєних повстанців-селян (до 3 тис. на Вітебської губ., що визнавалася радянськими діячами найменш охопленою селянською непокорою), зазвичай «природно конформістскоє» білоруське селянство -- «да дэклара- цый і слоу адносілася з традыцыйным недаверам», разом з тим, і обережно сприймало колективізацію. До того ж з розподілом поміщицьких господарств зростало натуральне спрямування сільського господарства, аграрна перенаселеність села (Ходзін, С. М. 2014, с.75-76, 78, 82). Саме тому, як наголосив С. М. Ходзін, для впровадження колективізації в Білорусі радянська влада вдалася до насилля: було змінено й репресовано керівництво Нарком- зему БРСР на чолі з Д. Ф. Прищеповим, відбулись арешти та висилка «кулаків» (за весну 1930 р. в радянській Білорусі було «раскулачана» й передано 290

колгоспам майно 15629 селянських господарств, а за 1930 р. вислано понад 47,6 тис. чол.), погрози, адміністративний тиск (Ходзін, С. М. 2014, с. 92, 93, 99). Але при цьому з лютого 1931 р. (11,6%) колективізація в Білорусі йшла повільніше, ніж бажано: на 1 жовтня 1931 р. таких було 48,5% господарств (в УРСР, до прикладу, їх було 67,1%). До того ж, як особливо підкреслив С. М. Ходзін, колгоспи в Білорусі швидко розсипалися (загалом на весну 1932 р. сталося 1700 таких випадків) (Ходзін, С. М. 2014, с. 96). За цих обставин хлібозаготівлі зростали швидко, але їх виконання було визнано незадовільним. Білорусь не належала до хліборобних регіонів, тож влада в республіці та в Москві озиралася на настрій червоноармійців, переважно з селян. Згаданий науковець пов'язав це зі стратегічною важливістю Білоруської військової округи (Ходзін, С. М. 2014, c. 97, 98). Може, саме тому, попри неврожай картоплі 1933 р., голод і його наслідки в Білорусі не набули в 1931-1933 рр., таких жахливих масштабів, як це мало місце в УРСР. Наприклад, відомо лише, що 1933 р. смертність зросла на 83% та відбувалися деякі голодні бунти -- в Борисові та деяких інших містах країни (Ходзін, С. М. 2014, с. 101-102, 169).

Історики звертали увагу й на дуже низький рівень колективізації в Західній Білорусі наприкінці 1940-х рр. (на 1948 р. він становив 6,8%, тоді як у Західній Україні -- 41,2 %), а також на «абыякавасць беларускіх сялян да калгасу», -- може, тому, як, наприклад, вважає М. У. Смяховіч, ми й не знайдемо багатьох звісток про голод у білоруському селі (Смяховіч, М. У 2017, с. 57, 64, 95). Це загалом контрастує зі станом справ у Радянської Україні.

Найбільш щільно до історії білоруського села підходить такий сучасний дослідник з Білорусі, як С. М. Токть. На прикладі Гродненського повіту він показав, як під час Першої світової війни та революцій традиційно охоплені локальним архаїчним світобаченням білоруські селяни зазнали політизації та в своїй радикальної частині (молодь) підтримали заклик білоруських есерів і уряду БНР у екзилі до збройної боротьби проти Польщі. Відзначимо й те, що білоруський уряд (В. Ластовського) мав підтримку в Литві, яка в грудні 1918 р. уклала з БНР угоду про автономію Білорусі у її складі та спиралася на допомогу Німеччини у війні (1919-1920 pp.) з Польщею та більшовиками. В цьому контексті до вересня 1923 р., поки кордони Польщі на сході не було визнано в Європі, частина діячів БНР іще сподівалася на підтримку Литви (та, невиправдано, СРСР), і 1922 р. в Біло- стоцькому й Віленському воєводствах налічувалося до 8 тис. білоруських повстанців (Токть, С. М. 2007, с. 104). Однак традиційно обережна позиція старшого покоління селян, нейтралітет селян-католиків (загалом приязних до Польської держави), втрата з часом підтримки Литви, контрзаходи з польського боку (в т. ч. аграрна реформа, втома від воєн, закиди про біло- 291

руську автономію), -- все це призвело до поразки білоруських партизанів 1923 р. (Токть, С. М. 2007, с. 108-109). Тут логічно навести й заходи радянської влади в БРСР: у кінці 1936 р. 236 селян-сектантів (т. зв. «мовчальни- ки»), одноосібники, -- відмовилися брати участь у переписі, бо «адмауля- лі савецкую уладу як уладу чырвонага дракона, д'ябла». Але наслідки були неочікувані: з огляду на прикордонне становище Білорусі, по волі Сталіна, було проведено слідство, що довело низку грубих порушень місцевих органів влади, за що в березні 1937 р. в Лепелі їх було засуджено. По БРСР прокотилася хвиля з 15 подібних справ по 15 районах республіки. Проте в січні 1938 р. процеси було зупинено й швидко розгорнулося зворотне виправдування радянських функціонерів (Раманава, І. 2015).

Тяжкі наслідки сталінської колективізації, політики й репресій у радянській Білорусі дослідила на основі архівних джерел Т С. Процька: «Калек- тьівізацьія абавязкова патрабавала вьінішчзння усіх праявау сялянскай воль- ніцьі» (Процька, Т. С. 1998, с. 53), і тому з лютого 1930 р. в БРСР було «раскулачана» та виселено 95,5 тис. селянських господарств (чи 15% від загалу; причому мінімум, за офіційними звістками, 4% або 35 тис.). Тільки в 1933/1934 р. «за крадзёж» «калгаснага дабра» засуджено було 10206 чол., з котрих понад 1/2 розстріляно, ще 2158 вбито й 8167 заслано до таборів як «шкодніків» (Процька, Т С. 1998, с. 80, 82, 92). Однак і в роботі Т. С. Процьки не йдеться про Голодомор у Білорусі, лише заперечується кількість 4 млн (проти 10 млн) жертв Голодомору в Радянському Союзі 19321933 рр.; за 8 місяців голоду в Білорусі (Наровлянський і Єльский райони) померло 130 людей (Процька, Т С. 1998, с. 100).

Ґрунтовно розробляли долю селянства Білорусі 1920-1930-х рр. М. А. Бяспалая і О. М. Сарокін. Наприклад, Марія Аркадіївна Бяспалая окреслила політику НЕПу як переважно подакову, що з одного боку подекуди сприяла заможному та акивному селянинові, але з іншого -- обмежувала (з 1923 р. все більш явно) економічні спроможності й віру селян у справедливість радянської влади (Бяспалая, М. А. 2009, с. 43, 53, 62, 206). Впливали й відсуність аграріїв-спеціалістів та слабка матеріально-технічна база в країні, недостатнє землевпорядкування, проблема відсталості, бідності та перенаселеності сіла, малоефективне врядування (Врублевский, А. П. & Протько Т С. 1992, с. 46, 51, 53-54, 65). У висновках М. А. Бяспалая доводить, що орієнтована на бідняцький прошарок села радянська політика не могла створити економічне підгрунтя для прогресу (Бяспалая, М. А. 2009, с. 266). Подібні висновки робить і О. М. Сарокін, який каже, що радянська влада розв'язала брутально-репресивне перетворення соціального ладу на користь партійних ідеологем, впровадження сталінської аграрної революції зверху, примусову колективізацію, що призвела до геноціду селянства («лепшых сыноу і дачок Айчыны») (Сарокін, А. М. 1999, с. 44-46, 49, 56, 89). Як наслідок, «Жах, панавау, лямант ад людзей быу горшы, чым у вайну (сведчанне Я. Л. Дзяніскевіч з Дзяржынскага району)»: виробни- цво в сільскому господарстві впало на 26%, а до 1941 р. 192 тис. сімей чи 1,1 млн людей у тій чи іншій формі (висилка, втечі до міста, тощо) вимушено залишили село (Сарокін, А. М. 1999, с. 93, 95).

Загалом, ширші від наведених масштаби голоду історики окреслюють щодо Білорусі рідко. Той же О. М. Сарокін пише, що голод охопив в СРСР до 30 млн людей, але зачепив лише південно-східну Білорусь: у Гомельській окрузі не мали їжі (їли листя, траву, гнилу картоплю) влітку 1933 р. до половини селян, з котрих померло від голоду 9 чол., а в Єльському та Наров- лянському районах померло 130 чол. «Народ знаходзіуся на мяды вьіміран- ня У той жа час вядома, што у беларускай вёсцы знайшлы прытулак і ежу немалая колькасць галадуючых бежанцау з Украшы» (Сарокін, А. М. 1999, с. 109). Окреслює він і сутність подій часу -- неоголошену громадянську війну радянського уряду (сталінського режиму) проти селянства, наслідки чого позначилися на житті кожної селянської сім'ї (Сарокін, А. М. 1999, с. 110).

Щодо публіцистики, тут можна знайти такі рефлексії, що вже влітку

1932 р., на підставі повідомлень до газет з місць, у Туровській волості голодувало 270 домогосподарств у колгоспах Малышева та Дзержинського, а влітку 1933 р. голод охопив масу людей у різних районах Білорусі (у 8 колгоспах Узденьского району 1290 чол., у 33 колгоспах Житковіцького -- до 4,5 тис. людей, у 68 колгоспах Клімовицького -- 3 тис. сімей, інші). В Гомельській обл. тоді 45 колгоспів узагалі не мали їжі. Наводиться як факт і те, що радянська влада в Білорусі довго (до кінця 1980-х рр.) відмовляла навіть наявність голоду в БРСР. Окрім того, з посланням на думку істориків Якова Басіна та Ігоря Кузнецова, вважається доречність терміну геноцид щодо радянської політики стосовно білоруського селянства (Давыдовский, В. 2010). Історики Ірина Романова та Ірина Кашталян 24 квітня 2018 р. провели в Історичній майстерні в Мінську семінар, де представили усні спогади, архівні й приватні листи зі свідченнями про голод 1930-х рр. у Білорусі, а так само в 1946-1947 рр. Згідно з І. Романовою, «ішла сапраудная сялян- ская вайна супраць калектытазацын», «прыватныя гаспадаркі прыходзш у заняпад, а новая сістзма гаспадарання не запрацавала». До того ж голод

1933 р. охопив південні райони Білорусі («Мазнрскі, Петрнкаускі, Жытка- віцкі ды інш.»), де нібито було впроваджено майже повну колективізацію. Дослідники зазначили, що масштаби голоду як у 1933 р. (згідно з даними Ірини Романової тільки в Наровлянському районі загинуло до 1 тис. людей!), так і в 1946 р. (голод охопив усю Білорусь, голодувало, згідно з даними Ірини Каштелян, до 300 тис. людей), а також питання про наслідки голодів у Білорусі -- ще потребують глибшого дослідження (Груздзі- ловіч, А. 2018). Додамо, що І. Каштелян (Каштелян, И. 2012) на підставі джерел післявоєнного часу довела, що в Білорусі голод 1946-1947 рр. мав, попри складі обставини, переважно політичну природу; понад те, репресивна політика радянського уряду тільки зміцнилася. Хоча, як виявляється, опір селян теж був міцним.

Відомий білоруський журналіст і письменник В. В. Деружинський присвятив питанню «Чи був Голодомор у БРСР?» (у роботі підкреслено, що Західна Білорусь, не радянська на той час, таких проблем не знала) окремий розділ у книзі. В підсумку на підставі розгляду ситуації в різних місцевостях БРСР зробив такі висновки: «Голодомор в БССР действительно был. Беларуские селяне пухли от голода, жрали траву, массово умирали, бунтовали против власти, которая морила их голодом. Но являлось ли это геноцидом? Согласно определению ООН, геноцидом считается уничтожение по национальному или религиозному признаку. Поэтому уничтожение “неугодных классовых элементов и носителей их настроений” можно -- при желании -- считать не геноцидом, а “элементом социальной модернизации”». (Деружинский, В. В. 2012, с. 99-106). Тож названий автор близький до тих фахових істориків, які пов'язують радянську політику щодо селян у 1930-х рр. з намаганнями влади викорінити на селі пережитки аграрного устрою.

Автори публіцистичних статей часом наводять велику кількість ілюстрацій, в одній з таких процитовано багато свідчень про те, як до Білорусі приходили потерпілі від голоду українці, як намагалися обміняти там одяг на їжу, як масово помирали на вулицях. Також автор докладно зупинився на голодному бунті в Борисові 7-9 квітня 1932 р. за участі не тільки дорослих, а й дітей, коли на бік повстанців мало не став партійний актив. Загалом головною ідеєю цієї публікації є акцент на тому, що Білорусь, як і Україна, має вважати голодомор на своїй території геноцидом проти населення (Голодомор в Беларуси... 2015).

Підсумовуючи проблеми Голодомору в білоруській історіографії, треба зазначити: перше, тема голодів 1930-х і 1946 рр. існує лише в сучасній літературі та майже відсутня в більш ранній історіографії; друге, попри недостатню розробленість теми в білоруській історіографії, певну актуальну ревізію відомих даних, а саме трагедію знищення селянства Білорусі здебільшого зараз окреслюють чітко. Третє, масштаби голоду в Білорусі не з'ясовано (наявні оцінки від 130 до понад 1 тис. чол.) і це залишається актуальним завданням досліджень; не вивченою зостається проблема втеч з України в Білорусь. Також потребує подальшого аналізу та інтерпретації відмінність подій України й Білорусі за окреслених обставин. Загалом публіцистика дає ширші масштаби голоду та загострює аксіологічні аспекти проблем 1930-х рр. радикальніше, ніж це можемо побачити в суто наукових роботах.

Литература

1. Бараш, С. И. 1989. История неурожаев и погоды в Европе (по XVI в. н. э.). Ленинград: Гидрометиоиздат.

2. Бяспалая, М. А. 2009. Зканамічная і сацыякультурнаеразвіцце беларускай вескі у гады нэпа (1921-1927). Мінск: БДУКіМ.

3. Василенко, В. 2008. Голодомор 1932-1933 годов в Украине как преступление геноцида. Правовая оценка. Київ: Вид. О. Теліги.

4. Верстюк, В. & Тиліщак, І. 2008. Голодомор. Геноцид українського народу 19321933 рр. Київ: Вид. О. Теліги.

5. Врублевский, А. П. & Протько Т. С. 1992. Из истории репрессий против белорусского крестьянства, 1929-1934 гг. Мінск: Навука і тзхніка.

6. Голодомор в Беларуси: история геноцида. 2015 [Online]. Available at: http://argumentua. com/stati/golodomor-v-belarusi-istoriya-genotsida

7. Гриневич, Л. М. 2013. Голод 1928-1929 рр. у радянській Україні. Київ: Ін-т історії України НАНУ

8. Груздзіловіч, А. Беларускі галадамор 10 фактау пра голад у БССР у 30-х і 40-х гадах. Радыёсвабода: гісторьія. [Online]. Available at:: https://www.svaboda.org/a/29191603.html. [Accessed 27 May 2018].

9. Губерт, В. О., сост. 1906. Неурожай и голод в России (1905-1906): Сб. кратких сведений о размерах неурожая и голода в различных местностях России. Санкт-Петербург: Тип. П. П. Сойкина.

10. Давыдовский, В. 2010. Голодомор в Беларуси. Деды: дайджест публкаций по белорусской истории / сост., науч. ред. А.Е. Тараса. Минск: Харвест. С. 110-115.

11. Деружинский, В. В. 2012. Забытая Беларусь. Минск: Харвест.

12. Каракулов, Д. В. 2000. Голод 1921-1922 гг. на Урале: автореф. дисс. канд. ист. наук. Екатернбург: Уральский гос. педагог. университет.

13. Каунова, Н. Е. 2000. Голод в начале 1930-х гг. в Средне-Волжском крае: автореф. дисс. канд. ист. наук. Самара: Ульяновский гос. ун-т.

14. Каштелян, И. 2012. Голод в БССР 1946-1947 гг. и репрессивная политика советской власти. Деды. Вып. 10 / сост. А. Е. Тарас. Минск: Харвест. С. 174-186.

15. Князьков, С. А. 1913. Голод в Древней России. 2-е изд., испр. Санкт-Петербург: Изд. Книжн. Магазина П. В. Луковникова.

16. Лыч, Г. М. 2003. Трагедыя беларускага сялянства. Мінск: Выдавецтва МІК.

17. Мицик, Ю., упор. 2003. Український голокост, 1932-1933. Свідчення тих, хто вижив. Київ: КМ Академія.

18. Процька, Т. С. 1998. Вышшчэнне сялянства. Веска Усходняй Беларусі пад цяжа- рам бальшавісцкіхрзпрзсій 1930-х гг. Мінск: БГАКЦ.

19. Пугавкин, А. С. 1906. Голодающее крестьянство. Очерки голодовки 1898-1899 гг. Санкт-Петербург: Тип. Т-ва. И. Н. Кушнер и Ко.

20. Раманава, І. 2015. «Лепельская справа» 1937 года у Беларусі. Беларускі ггстарычны агляд. Т. 22. Сшьіткі 1-2 (42-43). С. 179-208.

21. Рыжанкоу, І. М. 2006. СялянстваБеларусі у вырашэнш грамадска-палтычных і эка- намічньїх праблем (сакавік -- кастрычшк 1917 г.): аутарэф. дыс. канд. гіст. навук. Мін- ск: БДТУ.

22. Сарокін, А. М. 1999. Наростаннях айчыннай гкторыи Беларуская веска. Мінск: Тэхналопя.

23. Смяховіч, М. У 2017. Сельская гаспадарка Беларусіу 1943-1991 рр.: этапыразвіц- ця, дасягненні, вопыт. Мінск: Беларуская навука.

24. Соколов, Н. П. 1987. Голод 1891-1892 годов и общественно-политическая борьба в России: автореф. дисс. канд. ист. наук. Москва: МГИАИ.

25. Токть, С. М. 2007. Беларуская веска у эпоху зменау: другая палова ХІХ -- першая тра- ціна ХХ ст. Мінск: Тзхналогія.

26. Ходзін, С. М. 2014. Беларуская веска у міжваенньї час: шляхі і формы савецкай мадэр- нізацьіі (1921-1939). Мінск: ЕДУ.

27. Энцыклапедыя гісторьіі Беларусі: у 6 т. / рэдкал.: Г.А. Пашкоу і інш. 1996. Т. 3. 1-е выд. Мінск: Беларуская энцыклапедыя імя П. Ероукі.

28. Barash, S. I. 1989. Istoriya neurozhaev ipogody v Evrope (po XVI v. n. e.) [A history of Crop Failures and Weather in Europe (up to the 16^thCentury AD)]. Leningrad: Gidrometioizdat. [in Russian]

29. Biaspalaja, M. A. 2009. Ekanamicnaja i sacyjlna-kulturnae razviccio belaruskaj vioski й hady NEP-a (1921-1927) [Economic and Socio-Cultural Development of the Belarusian Village During the NEP years (1921-1927)]. Minsk: BDUKiM. [in Belarussian]

30. Vasylenko, V. 2008. Golodomor 1932-1933 hodov v Ukrayne kakprestuplenye henotsyda. Pravovaia otsenka [The Great Famine Terror of1932-1933 in Ukraine as a Crime of Genocide. Legal Assessment]. Kyiv: Vyd. O. Telihy. [in Russian]

31. Verstiuk, V. & Tylishchak, I. 2008. Holodomor. Henotsyd ukrainskoho narodu 19321933 rr [The Great Famine Terror. Genocide of the Ukrainian People in 1932-1933]. Kyiv: Vyd. O. Telihy. [in Ukrainian]

32. Vrublevskiy, A. P & Protko T. S. 1992. Iz istorii repressiy protiv belorusskogo krestyanstva, 1929-1934 gg. [From the History of Repressions Against the Belarusian Peasantry, 19291934]. Mmsk: Navuka і techrnka. [in Russian]

33. Golodomor v Belarusi: istorija genocida [Famine Terror in Belarus. History of Genocide]. 2015. [Online]. Available at: http://argumentua.com/stati/golodomor-v-belarusi-istoriya- genotsida [in Russian]

34. Hrynevych, L. M. 2013. Holod 1928-1929 rr u radianskij Ukraini [Hunger 1928-1929 rr. in Soviet Ukraine]. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NANU. [in Ukrainian]

35. Hruzdzilovic, A. Belaruski haladamor 10 faktau pra holad u BSSR u 30-ch i 40-ch hadach [Belarusian Famine 10 facts about the Famine in the BSSR in the 30s and 40s.]. Radyjo svaboda: historyja. [Online]. Available at: https://www.svaboda.org/aZ29191603.html. [Accessed 27 May 2018]. [in Belarussian]

36. Gubert, V. O., sost. 1906. Neurozhay i golodvRossii (1905-1906): Sb. kratkikh svedeniy o razmerakh neurozhaya i goloda v razlichnykh mestnostyakh Rossii [Неурожай и голод в России (1905-1906): Сб. кратких сведений о размерах неурожая и голода в различных местностях России]. Sankt-Peterburg: Tip. P P Soykina. [in Russian]

37. Davydovskiy, V. 2010. Golodomor v Belarusi [Great Famine Terror in Belarus]. Dedy: daydzhestpublkatsiypo belorusskoy istorii. sost., nauch. red. A.E. Tarasa. Minsk: Kharvest. S. 110-115. [in Russian]

38. Deruzhinskij, V. V. 2012. Zabytaja Belarus' [Forgotten Belarus]. Minsk: Harvest. [in Russian]

39. Karakulov, D. V. 2000. Golod 1921-1922 gg. na Urale [Famine 1921-1922 in the Urals]: avtoref. diss. kand. ist. nauk. Ekaternburg: Uralskiy gos. pedagog. universitet. [in Russian]

40. Kaunova, N. Ye. 2000. Golodv nachale 1930-kh gg. v Sredne-Volzhskom krae [Famine in the Early 1930s in the Middle Volga Region]: avtoref. diss. kand. ist. nauk. Samara: Ulyanovskiy gos. un-t. [in Russian]

41. Kashtelyan, I. 2012. Golod v BSSR 1946-1947 gg. i repressivnaya politika sovetskoy vlast [Famine in the BSSR 1946-1947 and the Repressive Policy of the Soviet Government]. Dedy. Vyp. 10 / sost. A. E. Taras. Minsk: Kharvest. S. 174-186.

42. Lych, H. M. 2003. Trahedyja belaruskaha sialianstva [Tragedy of Belarussian Peasantry].

43. Minsk: Vydavectva MIK. [in Belarussian]

44. Mytsyk, Yu., upor. 2003. Ukrainskyi holokost, 1932-1933. Svidchennia tykh, khto vyzhyv [Ukrainian Holocaust, 1932-1933. Testimonies of Survivors]. Kyiv: KM Akademiia. [in Ukrainain]

45. Procka, T. S. 1998. Vyniscenne sialianstva. Vioska UschodniajBelarusipadciazaram balsavickich represij 1930-ch hh. [Extermination of the Peasantry. The village of Eastern Belarus under the Weight of the Bolshevik Repressions of the 1930s]. Minsk: BHAKC. [in Belarussian]

46. Pugavkin, A. S. 1906. Golodayushchee krestyanstvo. Ocherki golodovki 1898-1899 gg. [The Starving Peasantry. Essays on the Hunger Strike of1898-1899]. Sankt-Peterburg: Tip. T-va. I. N. Kushner i Ko. [in Russian]

47. Ramanava, I. 2015. «Lepelskaia sprava» 1937 hoda u Belarusi [«Lepel Case» of 1937 in Belarus]. Belaruskihistarychny ahliad T. 22. Ssztki 1-2 (42-43). S. 179-208. [in Belarussian]

48. Ryzankou, I. M. 2006. Sialianstva Belarusi й vyrasenni hramadska-palitychnykh i ekanamichnych prablem (sakavik -- kastrycnik 1917 h.) [The Peasantry of Belarus in Solving Socio-Political and Economic Problems (March -- October 1917)]: autaref. dys. kand. hist. navuk. Minsk: BDTU. [in Belarussian]

49. Sarokin, A. M. 1999. Na rostanniah ajcynnaj historyji. Belaruskaja vioska [At the Crossroads of National History. Belarusian Village.]. Minsk: Technalohija. [in Belarussian]

50. Smiachovich, M. U. 2017. Selskaja haspadarkaBelarusi й 1943-1991 hh.: etapy razviccia, dasiahnenni, vopyt [Agriculture of Belarus in 1943-1991: Stages of Development, Achievements, Experience]. Minsk: Belaruskaja navuka. [in Belarussian]

51. Sokolov, N. P. 1987. Golod 1891-1892 godov i obshchestvenno-politicheskaya borba v Rossii [The Famine of 1891-1892 and the Socio-Political Struggle in Russia]: avtoref. diss. kand. ist. nauk. Moskva: MGIAI. [in Russian]

52. Tokc, S. M. 2007. Belaruskaja vioska й epochu zmenan: druhajapalovaXIX--persaja tracina XX st. [Belarusian Village in the Era of Change: the Second Half of the 19^ -- 1^s third of the 20^thcent.]. Minsk: Technalohija. [in Belarussian]

53. Chodzin, S. M. 2014. Belaruskaia vioska й mizvaenny cas: sliachi i formy savetskaj madernizacyji (1921-1939) [Belarusian Village in the Interwar Period: Ways and Forms of Soviet Modernization (1921-1939)]. Minsk: BDU. [in Belarussian]

54. Encyklapedyja Historyji Belarusi [Encyclopedia of the History of Belarus]: u 6 t. / redkal.: H. A. Paskou i insh. 1996. T. 3. 1-je vyd. Minsk: Belaruskaja encyklapedyja imia P. Brouki. [in Belarussian]

Размещено на Allbest.ru