Грецький рід Аверіно в Таганрозі (кінець XVIII — початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Грецький рід Аверіно в Таганрозі (кінець XVIII -- початок ХХ ст.)

В.В. Томазов

Інститут історії України НАН України

Автор на значній джерельній базі реконструює історію таганрозької гілки роду Аверіно, який походив з острова Хіос в Егейському морі та належав до місцевої аристократії. Наприкінці XVIII ст. Аверіно оселились у Таганрозі й Одесі, де, спираючись на впливових родичів та значний капітал, відразу посіли помітне місце серед купецтва. Представники роду відігравали значну роль в економічному, культурному й громадському житті нової батьківщини.

Ключові слова: Таганрог, Аверіно, Хіос, гільдія, купець, спадковий почесний громадянин.

Greek Clan of Avgerino in Tahanroh (Late 18th -- Early 20th Cent.)

V. Tomazov

Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine

The south of Ukraine at the end of XVIII -- beginning ofXIX century becomes one of the most important world trade centers of agricultural products. One of the factors that contributed to this was the development of the ports in such cities as Odesa, Mykolaiv, Mariupol, Berdiansk, and Tahanroh. Driven by the possibility of receiving surplus profits, the merchants from different countries settled there and founded powerful export-import enterprises. Among those merchants, there were numerous immigrants from the Greek island Chios, in particular Avgerino. The residents of Chios concentrated enormous capital in their hands, and for decades they controlled the whole Mediterranean trade of southern Ukrainian and Bessarabian ports.

Unfortunately, the business activity of merchants of Avgerino family is underresearched. Therefore, the purpose of this study is to provide the prosopographic portrait of several generations of Avgerino family that resided in Tahanroh and played significant role in all spheres of life of this trade centre and port city in the south of Ukraine.

Using the archive documents, majority of which are put into scientific circulation for the first time, we described the social status of Avgerino family, its place in the history of Tahanroh, investigated the processes of social adaptation of the family representatives and their national self-identity.

The research methodology is based on the principles of historicism, scientific cognition, objectivity, and interdisciplinarity. The paper uses the following general historical methods: inductive and deductive, retrospective, structural and systemic, as well as the research tools adopted from related disciplines and areas (genealogy, prosopography, biophysics, cultural studies, sociology, etc.).

It was concluded that the change in the world trade business environment had impacted the destiny of the Avegrino family. While some members of the family left the territories of the Russian empire, continuing their business activity abroad, the others acquired Russian citizenship and disengaged from economic activity, entered the government service, concentrated land resources in their hands, were elected to civil posts, or devoted their life to charity. The matrimonial policy of family representatives changed as well. Traditional marriages with representatives of Chios aristocracy were substituted by the marriages with representatives of multinational merchants and nobility of the Russian empire that accelerated the process of social adaptation and cultural assimilation.

Keywords: Tahanroh, the Avgerinos, Chios, guild, merchant, honorary citizen by birth.

Наприкінці XVIII -- початку ХІХ ст. південь України став одним з найпотужніших світових центрів торгівлі сільськогосподарською продукцією, перш за все збіжжям. Цьому сприяли численні зручні порти на узбережжі Чорного й Азовського морів: Одеса, Миколаїв, Маріуполь, Бердянськ, Таганрог. Відчувши можливість отримання надприбутків, сюди з різних країн почали переселятися купці, які за кілька десятиліть заснували могутні експортно-імпортні фірми. Серед власників торгових домів було чимало вихідців з грецького острова Хіос в Егейському морі: Родоканакі, Маврогор- дато, Севастопуло, Скараманга, Раллі, Аверіно, Петрококкіно та ін. Пов'язані між собою кровними узами та діловими відносинами, вони зосередили в своїх руках величезний капітал та десятки років контролювали значну частину торговельних операцій чорноморських і азовських портів. Величезним був внесок представників цієї етносоціальної групи в культурне й громадське життя регіону.

Висвітленню діяльності купців-хіосців на теренах Південної України присвячено праці як закордонних авторів (Морозан, В. 2015; Аиултібпс, К. 2004; KapSaopg, В. 2009; Палош-іоцс. К. 1999; XapXabrq Т^., 1997), так і вітчизняних (Млє-ообооРа, Л. 2007; ТоцафР, В. 2010; Решетов, С. 2009; Терентьєва, Н. & Тіщенко, Г 2001). Але дослідники, як правило, концентрують увагу лише на економічному потенціалі торгових домів, які заснували хіосці. А іноземні науковці недостатньо використовують матеріали українських і російських архівів. Це цілком зрозуміло, позаяк особливістю джерельної бази для всебічної реконструкції історії цієї етносоціальної групи

є розпорошеність документів, надзвичайно різноманітних як за походженням, так і за змістом, по фондах різних інституцій державного, міського та церковного управління. Лише останнім часом почали з'являтися розвідки, де висвітлюється історія окремих родів у всій багатогранності життя їх представників -- родинні зв'язки, службова, культурна, економічна, філантропічна діяльність, майновий стан тощо.

На жаль, діяльність купців Аверіно практично не досліджена. Тому метою цієї праці є створення просопографічного портрета кількох поколінь указаної родини, що мешкали в Таганрозі та відігравали визначну роль у всіх сферах життя цього торгівельного та портового міста Півдня України.

Аверіно -- старовинний грецький рід, який у другій половині XIV ст. облаштувався на острові Лесбос в Егейському морі, що тоді перебував під владою генуезької родини Гаттілузі. Тут представники роду заснували фортецю, яка носила назву «Форт Аверіно». Після того, як острів захопили турки 1462 р., Аверіно знайшли притулок на сусідньому Хіосі, де породичалися з місцевою аристократією й посідали провідне місце у суспільно-політичному та економічному житті. Згодом представники роду, які проводили комерційні операції, оселились у Константинополі та Смірні (Argenti, P 1955, v. 1, p. 57-59). грецький рід аверіно

1793 р. до Таганрога, одного з ключових портів у системі середземноморської торгівлі, перебрався Олександр Антонович Аверіно. Він народився на Хіосі 1772 р. в родині місцевих аристократів Антона Олександровича Аверіно (1735, Хіос -- 1800, Хіос) та Олени Скарлатівни Маврогордато (1750, Хіос -- 1818, Таганрог) з гілки Скарлаті (Argenti, P 1955, v. 2, p. 19-20). Як і більшість їхніх земляків, Аверіно торгували й проводили банківські операції. 1795 р. Олександр відкрив крамницю. 1803 р. у Таганрозі він разом з братом Федором за допомогою свого багатого, впливового та бездітного дядька Івана Антоновича Аверіно (1741, Хіос -- 1815, Смірна), консула Російської імперії в Смірні й кавалера ордена св. Георгія, заснував перший у Російській імперії хіоський торговий дім під назвою «Аверіно та сини», філіал якого діяв в Одесі під керівництвом Федора Антоновича Аверіно (Argenti, P. 1955, v. 1, p. 58).

1822 р. під час хіоської різанини маєток Аверіно в Камбосі, аристократичному районі Хіоса, було розграбовано й знищено. Дружина Олександра та його молодші діти -- Бату, 12 років, і Пантелій, 9 років, потрапили до турецького полону та були звільнені за величезний викуп, який сплатив молодший брат Олександра Антоновича -- Пантелій Аверіно (1779, Хіос -- 23 березня 1859, Сіра), генеральний консул Російської імперії в Смірні та кавалер ордена св. Володимира (Argenti, P 1955, v. 1, p. 59).

Як іноземець Олександр Антонович 28 квітня 1824 р. був долучений указом Катеринославської казенної палати разом з дітьми до 3-ї гільдії «таганрозького грецького купецтва». 15 січня 1825 р. він у Таганрозькому грецькому магістраті присягнув на підданство Російської імперії. 1830 р. Олександр Аверіно записаний до 2-ї гільдії місцевого купецтва, а 1834 р. -- до 1-ї гільдії, де перебував «поспіль та неперервно» десять років1. Негоціант був нагороджений орденами св. Анни та св. Станіслава (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 20).

1804 р. Олександр Аверіно на Хіосі вінчався з Марією Псіха (1785, Хіос -- 9 липня 1838, Таганрог), дочкою хіоського аристократа Янніса Псіха (Argenti, P. 1955, v. 1, p. 59) .

Це подружжя мало трьох синів -- Антона, Івана, Пантелія та дочку Батуту, які були записані разом з батьком до купецтва. На 1834 р. у 1-й гільдії з батьком в одному нероздільному капіталі перебував тільки син Іван з дружиною.

14 квітня 1844 р. Олександр Аверіно звернувся з клопотанням про воз- ведення його та його сина Івана у спадкове почесне громадянство на підставі багаторічного сумлінного перебування в купецьких гільдіях. 28 серпня 1844 р. Герольдія винесла рішення про обґрунтованість прав прохача на зазначене почесне звання, але вимагала від Івана документально підтвердити його законне походження від батьків і довідку про надійність. 29 листопада 1845 р. після досилання необхідних документів Іван Олександрович разом з дружиною також був визнаний у спадковому почесному громадянстві. Видати відповідну грамоту ухвалила Герольдія 12 серпня 1846 р.

Послуговувався Олександр Антонович виключно грецькою мовою, а російської, як і більшість хіосців, не знав. Про це свідчать документи зі справи про почесне громадянство негоціанта -- і клопотання, і доручення написані грецькою мовою1.

За відомостями знавця генеалогії хіоських родів Ф. Аргенті, Олександр Аверіно помер у Таганрозі 1843 р. (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 20), що не відповідає зазначеним фактам. Тому, швидше за все, він помер не раніше, ніж у квітні 1844 р. Дружина Олександра Антоновича померла в Таганрозі 9 липня 1838 р. (Argenti, P 1955, v. 2, p. 20).

Із усіх синів Олександра тільки Іван залишався вірним справі батька, допомагаючи йому в управлінні торговою фірмою. Ф. Аргенті вважав, що Іван Антонович народився на Хіосі 1809 р. (Argenti, P 1955, v. 2, p. 21). Однак архівні документи, що є в нашому розпорядженні, містять іншу дату. В родини Аверіно не було метричного витягу про народження сина. Замість цього вони заручилися свідченнями своїх грецьких родичів та партнерів -- керченських купців

1- ї гільдії Євстратія Галаті та Михайла Хіонакі, таганрозьких купців 1-й гільдії Павла Травло, Костянтина Куцупи, Георгія Попова й таганрозького купця

2- ї гільдії Миколи Бахрова, яке вони підписали 2 серпня 1844 р. У документі зазначалося, що «Іван дійсно прижитий у законному шлюбі Олександра Антоновича Аверіно з його дружиною Луллою, Івановою дочкою, за кордоном на острові Хіос, де за звичаями грекоросійської церкви був охрещений». Під- писанти пояснювали, що «метричні свідоцтва в закордонних місцях не існують та такі жодному з тамошніх уродженців не видаються». У другому листі, надісланому на прохання Аверіно, громадяни острова Хіос у листопаді 1845 р. засвідчили, що Іван народився на Хіосі 1806 р. Відсутність справжнього документа вони пояснювали розоренням і спустошенням, яке скоїли турки на острові під час різанини 1822 р. Ці документи визнали російські державні органи.

Кримська (східна) війна негативно вплинула на економічний розвиток Російської імперії. Експортно-імпортні компанії, що спеціалізувалися на міжнародній торгівлі російським збіжжям та іншою продукцією сіль-ського господарства, зазнавали значних збитків. Перед купцями, зокрема хіосцями, постало питання визначення свого майбутнього. Багатьом з них довелося закрити свої фірми в Російській імперії та перебратися в інші країни (Томазов, В. 2016, с. 57; Томазов, В. 2014, с. 104).

Саме так вчинив Іван Олександрович Аверіно, перебравшись на початку 1850-х рр. на острів Корфу, де загинув 1857 р. Під час одного зі свят прийняв запрошення приятеля -- верховний лорд-комісар Іонічних островів -- розділити місце поруч з ним та зазнав ножового удару в серце від місцевого мешканця, борця з англійським поневоленням, який переплутав Івана Аверіно з лордом (Argenti, P. 1955, v. 1, p. 58-59).

13 листопада 1839 р. Іван у 33 років, першим шлюбом, вінчався в Таганрозькій грецькій церкві Царя Костянтина з грецькою підданою, дівчиною Вірою Павлівною Маврогордато, 28 років. Свідками таїнства були таганрозький купець Георгій Кануро, керченський купець Мануїл Скіліці, одеський купець Микола Раллі й таганрозький купець Пандія Скараманга1. Віра Павлівна народилася на Хіосі 1811 р. та була дочкою місцевих аристократів Павла Лукича Маврогордато (? -- 20 червня 1839, Сіра) з гілки Вітел- ла й Франги Дмитрівни Петрококкіно (1784, Хіос -- 18 серпня 1871, Хіос) з гілки Гамартолос (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 86, 92). Цей шлюб був цілком у дусі хіоської матримоніальної політики: наречені перебували між собою в різноманітних родинних зв'язках. До того ж Віра доводилася двоюрідною сестрою таганрозькому купцю Дмитру Миколайовичу Петрококкіно та троюрідною сестрою одеському і миколаївському купцю Амвросію Пантеле- йовичу Маврогордато (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 86, 92).

У Івана й Віри Аверіно не було дітей. Після смерті чоловіка Віра Павлівна 1857 р. в Константинополі вийшла заміж за хіоського аристократа Євстратія Михайловича Вуро (1803, Хіос -- 3 травня 1861, Хіос). Померла вона 1890 р. в Афінах (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 92).

Молодший з синів Олександра Аверіно -- Пантелій -- народився на Хіосі 1813 р. та помер у Таганрозі 11 липня 1838 р. Юнак не був одружений та не залишив нащадків (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 20) .

Старший син Олександра Аверіно -- Антон -- народився на Хіосі 1805 р. (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 21). На 1834 р. він, після закінчення «курсу наук», отримав чин 12-го класу та вступив на державну службу. За відомостями Ф. Аргенті, Антон Аверіно навчався в Царськосільському ліцеї, був одним з найкращих його випускників, блискучим знавцем права й одним з керівників Таганрозької скарбниці. 1843 р., у 38 років, він залишив державну службу (Argenti, P 1955, v. 1, p. 58) і був обраний членом правління Таганрозького приказу громадського опікунства та гласним Таганрозької міської думи (Новороссийский календар на 1845 г. 1844, с. 193, 194, 195). 1850 р. Господарським департаментом Міністерства внутрішніх справ Російської імперії Антон Олександрович вже в чині колезького радника був призначений на чергові чотири роки членом ради Таганрозького приказу громадського опікунства1. А на 1869 р. його ім'я значиться серед присяжних повірених Таганрога . Він був кавалером російських орденів св. Володимира, св. Анни, св. Станіслава й грецького ордена Спасителя (Argenti, P 1955, v. 2, p. 21).

У грудні 1835 р. Антон Аверіно вінчався з Софією Герасимівною Потіч- кіною (1815, Таганрог -- 28 травня 1887, Таганрог), дочкою Герасима Потіч- кіна та його дружини Аннетти Дракулі. Дітей у цього подружжя не було (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 21).

Аверіно володіли значною нерухомістю як у Таганрозі, так і поблизу з містом. Зокрема, їм на початку ХІХ ст. належала земельна ділянка на розі Комерційного пров. та вул. Грецької, де було зведено два двоповерхових будинки (нині Український пров., 7 та вул. Грецька, 50/11). Перший споруджено 1818 р. та згодом продано родині Муссурі, а другий, який вважається пам'яткою архітектури регіонального значення, з'явився в першій половині ХІХ ст. Цим будинком володіли певний час Антон Олександрович та його дружина Софія Герасимівна, після смерті якої він був проданий.

Батута (Бату, Іпатія), єдина дочка Олександра Аверіно, народилася на Хіо- сі 1810 р., а в жовтні 1833 р. у Таганрозі вінчалася зі своїм троюрідним братом Миколою Михайловичем Аверіно. Наречений був сином купця Михайла Пантелійовича Аверіно та Марії Македускі. Народився Микола в Таганрозі 14 листопада 1803 р. та служив у державних органах канцеляристом (Argenti, P 1955, v. 2, p. 20). Згодом він отримав чин колезького реєстратора, найнижчий за табелю про ранги, та ордени св. Володимира, св. Анни й св. Станіслава (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 20). Микола володів великим млином у Таганрозі, в районі Солдатського саду1. Однак більше він уславився як композитор церковної музики й диригент таганрозької грецької Царекостянтинівської церкви. Належачи до впливової та багатої родини, він міг дозволити собі віддаватися цілком своєму покликанню. Імовірно, Микола Михайлович і його діти були російськими підданими, про що свідчать документи його дочки Вікторії . Помер Микола Аверіно в Таганрозі 17 травня 1889 р., а його дружина -- Батута Олександрівна -- померла 4 квітня 1903 р. (Argenti, P. 1955, v. 2, p. 20). Імовірно, саме цьому подружжю Аверіно належав будинок у Таганрозі по вул. Грецькій, 33 (нині -- 59).

Нащадки Миколи й Батути Аверіно швидко асимілювалися, остаточно відійшли від комерції та підприємництва, присвятивши себе культурній і громадській діяльності. Костянтин Миколайович Аверіно (бл. 1841, Таганрог --?) був скрипалем Таганрозького симфонічного оркестру, його син Микола (2 червня 1871, Таганрог -- 13 травня 1950, Нью-Йорк) -- видатним скрипалем, педагогом, мемуаристом, інший син -- Семен (21 серпня 1874, Таганрог -- 31 січня 1952. Париж) -- адвокатом, журналістом та актором, онук -- Володимир Семенович (2 вересня 1903, Москва -- 14 листопада 1990, Париж) -- шахістом та журналістом.

Таким чином, всебічне дослідження життя й діяльності представників таганрозької гілки Аверіно дає змогу висвітлити проблеми їхньої соціальної адаптації й національної самоідентифікації. Зміна світової торгівельної кон'юнктури мала величезний вплив на долю родини: хтось залишав терени Російської імперії, ведучи далі торгівельні та банківські операції в інших країнах, між тим деякі навпаки приймали російське підданство, поступово відходили від економічної діяльності, вступали на державну службу, зосереджували в своїх руках значні земельні маєтності, обиралися на громадські посади, присвячували себе доброчинності та меценатству. Змінювалася матримоніальна політика представників роду -- від традиційних шлюбів у середовищі хіоської аристократії до шлюбів з представниками багатонаціональної купецької й дворянської верхівки Російської імперії, що пришвидшувало соціальну адаптацію та культурну асиміляцію.

Література

Морозан, В. 2014. Деловая жизнь на юге России в XIX -- начале XX века. Санкт- Петербург: Дмитрий Булавин.

Новороссийский календарь на 1845 г. 1844. Одесса: Городская типография.

Решетов, С. 2009. Род Ипитис и его потомки. Вісник Одеського історико-краєзнав- чогомузею, Вип. 7. [Online]. Available at: https://cutt.ly/njYHTIg (Звернення: 15.10.2019).

Терентьева, Н. & Тіщенко, Г. 2001. Підприємницька діяльність грецьких купців -- братів Раллі. Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-ХІХст. Київ: Ін-т історії України НАН України. С. 133-140.

Томазов, В. 2016. Брати Янніс і Томас Раллі та їхні нащадки: соціальна адаптація й еволюція (ХІХ ст.). Український історичний журнал. № 4. С. 53-71.

Томазов, В. 2014. Греки-хіосці в Російській імперії: соціальна адаптація та національна самоідентифікація. Український історичний журнал. № 4. С. 100-108.

Argenti, P 1955. Libro d'oro de la noblesse de Chio: 2 vol. London: Oxford University Press.

Аіглргіоцр, К. 2004. 0єддародПаокоо Родокаїакцд. Xiop: Амра Пі.

Ка.рОаацр, В. 2009. О ЕкАцппрдд тои Ev&ivov Пдутоо. A0f|va: Екббаєїд МАцтор.

MnsLoobaoPa, Л. 2007. То Гвмор тау Пєтрокдккіїаї. Пєріодор тцр ОЬцааоо 19оп -- op/yq 20ои аМ va. Xior: Амра. Пі.

По.лоилібцр, К. 1999. Оі Еккгуїєд тцд Одцааоо. OsaaaLovtKT].

ТбіїїШ'ф, В. 2010. То Г::\ок таї Маироуордатоп> (Маирокордатоп) атн Ропікн Лотократоріа. Нгаторіа тои увмоьд о.іпа апд вуурра каї уєуоідта. Xior: Амра Пі.

Xa.pLaiirp, ТЈ. 1997. Іпторіа тцр єккіудкцтцр їавтгкіар 19од -- 20дг агопар. AOpva.: ЕкОбпг.ц NspsLp.

References

Morozan, V. 2014. Delovaia zhizn na iuge Rossii vXIX -- nachale XX veka (Business Life in the South of Russia in the 19th -- Early 20th Century). St. Petersburg: Dmitrii Bulavin. [ІП Russian]

Reshetov, S. 2009. Rod Ipitis i ego potomki (Family Ipitis and His Descendants). Visnyk Odeskoho istoryko-kraieznavchoho museiu, Vyp. 7 [Online]. Available at: https://cutt.ly/njYHTIg [Accessed: 15.10.2019]. [in Russian]

Terenteva, N. & Tishchenko, H. 2001. Pidpyiemnytska diialnist hretskikh kuptsiv -- brativ Ralli [Business Activities of Greek Merchants -- Brothers Ralli]. Podvizhnyky i metsenaty. Hretski pidpryiemtsi ta hromadski diiachi v Ukraini XVII-XIX st. Kyiv: Instytut istorii Ukraiiny Nan ukraiiny. S. 133-140. [in Ukrainian]

Tomazov, V 2016. Braty Yannis i Tomas Ralli ta yikhni nashchadky: sotsialna adaptatsiia i evoliutsiia (ХІХ st.) [The Brothers Jannis and Thomas Ralli and Their Descendants: Social Adaptation and Evolution (19th Century)]. Ukraiinskyi istorychnyizhurnal. № 4. S. 53-71. [in Ukrainian]

Tomazov, V. 2014. Hreky-khiostsi v Rosiiskii imperii: sotsialna adaptatsiia ta natsionalna samoidentyfikatsiia [Greeks-Khiotes in Russian Empire: Social Adaptation and National Identity]. Ukraiinskyi istorychnyi zhurnal. № 4. S. 100-108. [in Ukrainian]

Argenti, P 1955. Libro d'oro de la noblesse de Chio: 2 vol. [Libro D'oro of the Nobility of Chios: 2 vol.]. London: Oxford University Press. [in French]

Avgitidis, K. 2004. Teodoros Pavlu Rodokanaki [Teodoros Pavlu Rodokanaci]. Chios: Alfa Pi. [in Greek].

Kardasis, V 2009. Ellinizmos tou Evksinu Pontu [Black Sea Hellenism]. Athens: Ekdosis Militos. [in Greek]

Belousova, L. 2007. To genos tonPetrokokkinon. Periodos tis Odissu 19os -- arkhes 20u eona [Family of Petrocochinos. Odessa's Period of the 19th -- Early 20th Century]. Chios: Alfa Pi. [in Greek]

Papulidis, K. 1999. IEllines tis Odissu [Odessa's Greeks]. (Ог.ааа.ммікц. [in Greek]

Tomazov, V. 2010. To genos ton Mavrogordaton (Mavrokordaton) sti Rosiki Avtokratoria. Iistoria tu genus mesa apo engrafa ke gegonota [Family of Mavrogordatos (Mavrocordatos) in Russian Empire. History of the Family in the Documents and Facts]. Chios: Alfa Pi. [in Greek]

Kharlavti, G. 1997. Istoria tis ellinoktitis nattilias 19os -- 20os eonas [History of Greek Shipping of the 19th -- 20th Centuries]. Athens: Ekdosis Nefeli. [in Greek]

Размещено на Allbest.ru