Культурно-мистецькі діалоги у Галичині в першій третині ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Львівська націонаольна академія мистецтв

Культурно-мистецькі діалоги у Галичині в першій третині ХХ ст.

Мар'ян Бесага кандидат мистецтвознавства, доцент

Анотація

Подано огляд культурно-мистецьких процесів в Галичині першої третини ХХ ст., перелік подій та найвизначніших постатей. Проаналізовано взаємовплив польського та українських мистецьких середовищ з врахуванням освітніх процесів. Відзначено взаємозв'язок індивідуальних мистецьких практик та культурно-мистецьких угрупувань на формування мистецького середовища Галичини визначеного часового періоду. Основну увагу приділено формуванню мистецького середовища Галичини у першій третині ХХ ст., чинникам, які вплинули на цей процес. Встановлено, що активні соціально-культурні, політичні, мистецькі процеси вплинули на розвиток культурно-мистецького життя Галичини першої третини ХХ ст., розширили можливості для розвитку творчих особистостей. У 1920-х рр. культурно-мистецьке життя Львова набуває ще більшої динаміки, тут з'являються найрізноманітніші європейські напрями у мистецтві, відкриваючи нові імена світу мистецтва. У травні 1920 р. відкрито виставку формістів, у якій взяли участь молоді львівські художники, серед яких Станіслав Матусяк, Людвіг Лілле, Софія Вожімер. У жовтні 1921 р. у Львові відкрито виставку формістів за участю поляків і українців, про що інформував на своїх сторінках «Львівський Кур'єр». Можливість створювати мистецькі об'єднання та обмінюватися здобутками вплинула і на розвиток фахових інституцій, і на географію проведених галичанами мистецьких заходів. Завдяки численним ініціативам розвивалося культурно-мистецьке життя Галичини та встановилися чіткі мистецькі контакти по лініях Краків-Львів, Львів-Лодзь, Львів-Варшава. Важливу роль, зокрема, у такому процесі, відіграла діяльність «Краківської групи», яка у жовтні 1933 р. організувала першу офіційну мистецьку виставку у Львівському товаристві приятелів красних мистецтв.

Осмислення поглядів та значення творчості митців та мистецьких угрупувань у культурно-мистецькому та суспільно-політичному житті Галичини першої третини ХХ ст. відкривають нові погляди на мистецьке середовище Галичини та дають можливість визначити їх місце та закономірність впливів на формування українського образотворчого мистецтва ХХ ХХІ ст.

Ключові слова: мистецтво, творча особистість, мистецьке об'єднання, виставка, мистецьке середовище, діалог.

Annotation

Maryan Besaha. Cultural and artistic dialogues in Galicia in the first third of the XX century. An overview of cultural and artistic processes in Galicia in the first third of the twentieth century, a list of events and prominent figures. The mutual influence of Polish and Ukrainian art environments is analyzed taking into account educational processes. The interrelation of individual artistic practices and cultural and artistic groups on the formation of the artistic environment of Galicia of a certain time period is noted.

Keywords: art, creative personality, artistic association, exhibition, artistic environment, dialogue

Постановка проблеми

На початку ХХ ст. європейське мистецтво переживало суттєві переміни, значний вплив на нього справили митці Центральної та Східної Європи. Виходячи поза часові рамки, панував авангард, що стане суспільно-мистецьким феноменом епохи, створить нові розуміння в мистецтві, серед яких „революційне мистецтво”. Не буде випадковим поєднання його з революційними спрямуваннями політичних процесів Східної Європи, оскільки власне тут розпочались події, що вплинули на хід історії у ХХ столітті.

Першу декаду ХХ ст. в Галичині відкрив процес об'єднання митців із метою розкриття самобутності українського образотворчого мистецтва в європейському контексті. Осмислення поглядів та значення творчості митців та мистецьких угрупувань у культурно-мистецькому та суспільно-політичному житті Галичини першої третини ХХ століття відкривають нові погляди на мистецьке середовище Галичини та дають можливість визначити їх місце та закономірність впливів на формування українського образотворчого мистецтва ХХ ХХІ ст. Стаття започатковує висвітлення дослідження культурно-мистецьких діалогів та формування і розвиток художньо-естетичних орієнтирів творчого середовища Галичини від першої третини ХХ ст. до початку ХХІ ст.

У 1905 р. “Товариство прихильників українського письменства, науки і штуки” об'єднало в собі творчість галичан і художників Великої України. „Артистичний вісник”, що видавався у Львові та відкриття Національного музею сприяли поширенню серед громадськості європейської мистецької проблематики. У червні 1913 р. у співпраці з берлінською галереєю „Der Sturm” у Львові відбулась виставка праць німецьких експресіоністів. Дедалі помітнішими і згодом вагомими для культурно-мистецького життя Львова стають покази творчих здобутків польських мистецьких об'єднань. Зокрема, в липні 1918 р. Львівський салон TPSP організовує показ праць польських експресіоністів у поєднанні з виставкою польської графіки. Двадцять восьмого липня ”Gazeta Wieczoma” друкує статтю із заголовком „Експресіонізм в мистецтві”, ілюструючи її репродукціями творів Леона Хвістка, теоретика групи „Формістів”, а згодом опікуна „Краківської групи”. Цього ж року салон організовує виставку праць Станіслава Ігнація Віткевича.

У 20-х рр. культурно-мистецьке життя Львова набуває ще більшої динаміки, тут з'являються найрізноманітніші європейські напрями у мистецтві, відкриваючи нові імена світу мистецтва. У травні 1920 р. відкрито виставку формістів, в якій взяли участь молоді львівські художники, серед яких Станіслав Матусяк, Людвіг Лілле, Софія Вожімер. У жовтні 1921 р. у Львові відкрито виставку формістів за участю поляків і українців, про що інформував на своїх сторінках “Львівський Кур'єр”. Згодом, 17 травня 1922 р., “Львівський Кур'єр” повідомляє, що Людвіг Лілле організовує виставку львівської секції формістів.

З 1925 р. у салонах Львова з'являється „неокласицизм”, представлений полотнами львівського художника Владислава Лама. Одним із найяскравіших представників цього стилю в Європі вважають Е. Меркля, праці котрого виставлялись у салоні TPSP одночасно з індивідуальними виставками Л.

Слендзінського і В. Вонсовича 1928 року. Також у Львові діє перша спілка „Aґtystek РоЬкіЛ” мистецьке об'єднання з феміністичними ідеями, до складу якого входили У. Мінкевичова, Ю. Новотнова, Ю. Кратохвиля-Відимська. Упродовж 20-х рр. у Львові відбуваються виставки Краківського цеху артистів пластиків „Одноріг”.

В Європі епіцентром мистецьких подій є Париж, де ще у 1910 р. стали відомими українські “неовізантиністи“ Михайло Бойчук, Микола Касперович, а трохи згодом Микола Глущенко, Михайло Андрієнко-Нечитайло, Олекса Грищенко. Галичани потрапляють туди разом із поляками, випускниками Краківської академії красних мистецтв [4, с. 13].

Потрібно визнати, що можливість галичан у часи польської окупації навчатись та спілкуватись зі знаними мистецькими постатями в Польщі мала велике значення для розвитку культурно-мистецьких діалогів, адже польська влада тут не створювала перешкод. Це у свою чергу відіграло значну, а можливо, й вирішальну роль у житті Леопольда Левицького.

Процес об'єднання і життя митців у Європі висвітлено й обговорено на Міжнародному з'їзді делегатів Спілок та Мистецьких Об'єднань в Парижі 24-25 травня 1937 р. Делегати із семи країн ознайомили присутніх з організаціями, що діяли у них на батьківщині. Доповіді показали, що в професійно-організаційному сенсі найкраще були представлені Німеччина та Бельгія. Наприклад, у Німеччині усе мистецтво зосереджувалося в організації „Reichskammer der Bildenden Kunste”(Держпалата образотворчих мистецтв), яку утворено 22 жовтня 1933 р. і керівником якої був міністр пропаганди Іоахім фон Геббельс. До її складу входило близько 40 тис. осіб і в організацію не приймалися аматори і дилетанти, а також експресіоністи та представники інших авангардних течій. „Reichskammer der Bildenden Kunste” займалась також соціальною опікою та регулюванням пенсій, тобто державною опікою над митцями.

Бельгія на цей момент знаходилась у переддень заснування центральної організації, що мала об'єднати вже існуючі секції художників, музикантів, поетів та ін. Державна допомога митцям тут полягала у виявленні їхніх фахових можливостей у різноманітних роботах.

У Голландії не існувало єдиної організації, хоча були окремі угруповання, що діяли доволі активно. Держава надавала їм допомогу в організації різноманітних конкурсів, а також стипендіями, замовленнями та соціальною опікою. На ці заходи щорічно витрачали 200 тис. франків. Австрія в цей час жила діями двох організацій. Перша „Delegation permanente” (Стала делегація) та друга „Federation Centrale” (Центральна федерація австрійських митців). Перша займалась опікою матеріальною та економічною, друга професійними справами. Обидві співпрацювали з урядом та окремими організаціями. Допомоги, відзнаки, виділені урядом та меценатами, залишались без винятків розділені між двома цими організаціями.

Франція не мала жодних мистецьких спілок, єдиним організаційним місцем були щорічні салони, які мали свої власні збереження. З 1920 р. діяло Об'єднання інтелектуалістів, яке налічувало 200 тис. членів і помагало безробітним виплатою місячної стипендії та погашенням різноманітних оплат.

У першій третині ХХ ст. в Україні процес об'єднання митців й надалі розвивався. У Львові повстають ГДУМ (Гурток діячів українського мистецтва), АНУМ (Асоціація незалежних українських митців), УСПОМ (Українська спілка праці образотворчих митців). Зокрема АНУМ об'єднував представників багатьох мистецьких шкіл, котрі проживали в різних частинах світу та України. Наприклад, до асоціації входили Михайло Андрієнко-Нечитайло і Микола Глущенко (Париж), Микола Бутович і Володимир Січинський (Прага), Марія Дольницька (Відень), Лев Гец (Сянок) та львівяни Святослав Гординський, Михайло Драган, Маргіт та Роман Сельські. Асоціація організовувала виставки, в яких брали участь Олександр Архипенко (Нью-Йорк), Олекса Грищенко, Оксана Лятуринська (Прага), Олена Сахновська (Москва), Іван Бойчук, Петро Мегик (Варшава), Петро Обаль (Краків), а також Олена Кульчицька, Володимир Ласовський. Крім того, асоціація організовувала виставки „Митців самоуків“ (1938 р.), „Сучасної української графіки” (1932 р.) з розділами „Нарбут і експедиція заготовки державних паперів України”, „Книга, обкладка, оздоба, ілюстрація” та „Екслібрис”. Упродовж 1933 р. представлено виставки в Лос-Анджелесі, Берліні, Празі та Римі у співпраці з групами „Спокій” (Польща) і „Українська пластична студія” (Прага). За допомогою М.Голубця, С.Гординського, М.Драгана, В.Січинського асоціація підготовлювала та видала монографії про М.Андрієнка, О.Кульчицьку. Співпрацювала з НТШ і друкарнею „Діло”, періодично видавала часопис „Мистецтво” (в Радянській Україні виходив журнал українських футуристів „Нова генерація”).

Святослав Гординський писав: „Представляють вони вправі всі найважливіші напрями сучасного мистецтва, всі види мистецької творчості, від графіки до монументалізму, від малярства „чистого” до ужиткового мистецтва. Як зазвичай умови, в котрих ці митці творять, міцно позначаються і на напрямах їхнього мистецтва. Митці, котрі перебувають в Парижі, творять мистецтво більш „паризьке” і не потребують рахуватись із традиціями, яких не мають на місці. Митці, які творять у Львові, наприклад, мають навпаки безпосередній контакт з мистецтвом давнім і свідомо до нього звертаються зрештою скрайні сучасні творці знаходять себе в мистецтві візантійському або в народному, наповненому близькими елементами. З іншого боку, митців, які працюють у своєму суспільстві, змушує кожен день зближуватись до нього (суспільства), не відступаючи від свого мистецтва” [16, с. 4]. ( тут і далі переклад автора)

Далі як приклад Святослав Гординський яскраво описує проблему пристосування митця до середовища навіть у вільному суспільстві. “Щоб не йти далеко, згадаю власний досвід, як після кількох років праці в Парижі з Ф. Леже я мріяв про велике абстракційне мистецтво після повернення до Львова. Однак я змушений був давати мистецтво „потрібне”, пристосуватись там, де на мене було місце. У цьому й значення таких митців, як М. Бутович або П. Ковжун, котрі сучасне мистецтво створили доступним широким масам суспільства. Для пропаганди сучасного мистецтва Асоціація докладає багато праці. Можна написати ще кілька слів про умови, в яких працюють українські митці або проводять теоретичну роботу довкола свого мистецтва. Особисто не бажаю таких умов праці нікому. Але має це, однак, свої добрі сторони мистецтву віддаються люди, котрі без нього жити не можуть, як без води, хліба і повітря” [16, с. 4].

У 1930-х рр. в Східній Україні настає „сталінська епоха”. Започатковано всеохоплюючий контроль та ізоляцію від світу, диктатуру, чого не було в Галичині під протекторатом Польщі, що давало змогу галицьким митцям певною мірою формувати організаційне життя та мистецькі об'єднання. Такими були: „Aґtes” (1929 1935), „LZZAP” (1932 1939) (Lwowski Zawodowy Zwi^zek Artystow Plastykow Львівське професійне об'єднання митців пластиків), „Нова генерація” (1932-1935), „Зарево” (1932 1936), засноване Б. Лепким, професором української мови в Ягеллонському університеті в Кракові, „Grupa Krakowska” (1932 р., співзасновником якої був Л. Левицький), „Руб” (1932 -1936), „Українське товариство прихильників мистецтва”, „Zwi^zek dziesi^ciu plastukow”(1929) та „NeoArtes”(1932).

Мистецькі об'єднання та окремі митці організовують численні мистецькі заходи, а також мають змогу брати активну участь у культурно-мистецькому житті Галичини та поза її межами. У 1931 р. вперше у Львові демонстровано фотомонтаж, виконаний О.Кривоблоцьким, показано першу виставку АНУМ за участю П. Пікассо та М. Шагала, проводяться виставки об'єднання „Артес”. „Salon Wiosenny” у Львові демонструє праці І.Віткацого та малярство і графіку Бруно Шульца. Відбувається перша виставка угруповання „Нова генерація” (1932 р.). У Львові 1933 р. Л. Лілле ініціює постійне мистецьке видання „Wiadomosci Plastyczne”. З 1935 р. львівське видання „Gazeta Artystow” поширюється у Кракові. Львівське професійне об'єднання митців пластиків (LZZAP) у 1934 р. та 1936 р. відкриває мистецькому Львову художників з Лодзі (Кароля Гіллера). У 1935 р. та 1939 р. проводяться виставки львівських художників у Варшаві; Л. Лілле, М. Сельська та М. Володарський в 1936 р. організовують виставку своїх робіт у Швеції. У листопаді 1937 р. у Львові виставляється група „Лінія”. Цього ж року тут проведено перший з'їзд делегатів мистецьких спілок Польщі.

Можливість створювати мистецькі об'єднання та обмінюватись здобутками вплинула як на розвиток фахових інституцій, так і на географію проведених галичанами мистецьких заходів. Завдячуючи численним ініціативам розвивалось культурно-мистецьке життя Галичини та встановились чіткі мистецькі контакти по лініях Краків-Львів, Львів-Лодзь, Львів-Варшава. Важливу роль, зокрема, в такому процесі, відіграла діяльність „Краківської групи”, яка в жовтні 1933 р. у Львівському товаристві приятелів красних мистецтв організовує першу офіційну виставку праць своїх членів.

Покази робіт членів „Краківської групи” протягом 1933 1939 років відбувались у Станіславові, Кременці, Кракові та Львові, яскраво демонструючи розбудову векторів мистецьких діалогів Галичини та Польщі.

На переломі 1939 р. у Львові працюють такі відомі польські митці, як Софія Любомирська, Марія Воздзіцька, Казимир Пйотрович, Геза Розмус, Юзефа Кратохвиля-Відимська, Леон Хвістек, а також Андрій і Збігнєв Пронашки, Мар'ян Внук, Євген Гепперт, Людвіг Лілле, Володимир Кржижановський, Зиґмунд Розвадовський, Казімєж Сіхульський,

В той час, як Польщу окупувала гітлерівська Німеччина, львівське населення приймало східних „визволителів”. З військовими формуваннями більшовиків до Львова прибула пропагандистська бригада художників, діяльність яких започаткувала низку нових подій. Одразу організовується Спілка радянських художників, що вже 1940 р. налічувала 95 членів, які брали участь в організуванні виставок, звітуючи про розширення та поповнення „братньої” сім'ї. Саме в цей період вперше з'являється часопис „Література та мистецтво”, на сторінках якого задекларовані основні етапи підготовки львівських митців у контексті соціалістичного реалізму.

У Галичині розпочали активно поширювати комуністичну ідеологію. Це також був період останньої можливості еміграції, з якої скористалися Мар'ян Внук, Володимир Кржижановський, Микола Неділко, Михайло Мороз, Михайло Осінчук, Святослав Гординський. Коли в 1939 р. Галичину приєднали до УРСР, Леопольд Левицький бере активну участь у громадському житті є учасником виставки мистецтва західних областей України та народної творчості гуцулів (Москва Київ Харків). Тим самим Л. Левицький декларує свою прихильність до нових процесів, що відбуваються у соціокультурному середовищі Галичини.

Нові суспільно-політичні переміни 1939 р. спричинили низку суттєвих змін у культурно-мистецькому житті Галичини. Заповітна історична мрія об'єднання земель української держави відкривала нову сторінку і у сфері образотворчого мистецтва Галичини.

Та незабаром розгортаються нові події військової світової трагедії, що жорстоко змінили долі людей, завершуючи один із феноменальних періодів історико-культурних процесів Галичини.

Загалом художньо-культурні явища та ідейні програми, що мали місце в Галичині першої третини ХХ ст. на тлі суспільних перемін, презентували розмаїтість існуючих на той час поглядів, відображаючи загальний розвиток європейської культури. Засадничі риси, що демонструють зміни поглядів у європейському мистецтві, певною мірою спричинені бурхливими змінами у світовій політиці, в основному відтворюють і загальні риси мистецьких поглядів у Галичині.

Перебуваючи під впливом польської шовіністичної програми асиміляції та зміни національної структури Галичини 1918-1939 рр., галичани потрапляють до навчальних закладів Польщі, а звідти мають змогу здобувати освіту в європейських навчальних закладах.

Таким чином склалася парадоксальна ситуація, яка всупереч офіційній політиці сприяла розвитку української культури в Галичині та за її межами. З іншого боку, активізувався процес розвитку європейської культури у Галичині. Факт об'єднання творчої молоді в навчальних закладах, поява численних мистецьких груп, об'єднань, є яскравим доказом активізації мистецького життя, спричиненого суспільно-політичними перемінами.

У ситуації, що склалась, невипадковою стає роль Львова, як мистецької столиці Галичини, де відбувався активний процес усвідомлення митцями своєї ролі у розвитку національної культури. Згромадження у Львові діячів мистецтва та культури, формування мистецьких об'єднань, процес обміну здобутками та думками, налагодження контактів поміж митцями Європи та Галичини, спричинили створення виняткового історико-культурного підґрунтя для розширення діапазону культурно-мистецьких подій в Галичині.

Висновок

мистецький галичина творчий освітній

Тогочасні європейські мистецькі явища, виходячи з потреб часу, поширювались і трансформувались, розкриваючи характер епохи у Галичині, набуваючи тут нових форм. Сюди потрапляли різноманітні течії авангарду, польський та німецький експресіонізм, футуризм, фовізм, неокласицизм, відбуваються перші покази польської фотографії та плакату. Активізація культурно-мистецького життя в Галичині першої третини ХХ ст. відкрила широкі можливості для розвитку творчих особистостостей.

Література

1. Антонич Б. Національне мистецтво: Спроба ідеалістичної системи мистецтва. Образотворче мистецтво. 1993. № 3-4. С. 51 54.

2. Асєєва Н. Світові художні напрямки і українське мистецтво 1920 1930 рр.: трансформація орієнтирів. Соціалістичний реалізм і українська культура : матеріали наук. конф., (Київ, 8-9 жовтня 1999 р.) К. : Національний художній музей України, 1999. С. 9-11.

3. Бірюльов Ю. Метафора, барва, звук : культура авангарду. Львівщина : історико-культурні та краєзнавчі нариси. Львів : Центр Європи, 1998. С. 267 288.

4. Голубець О. Між свободою і тоталітаризмом. Мистецьке середовище Львова другої половини ХХ століття. Львів : Академічний експрес, 2001. 175 с.

5. Горбачов Д. На карті українського авангарду. Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ початку ХХ ст. К. : Наукова думка, 2000. С. 93-105.

6. Горбачов Д. Український авангард 1910 1930 К., 1996. 150 с.

7. Лісна І. Становлення державності в Галичині (1918-1923 рр.) : монографія. Тернопіль, 2001. 92 с.

8. Маркин Ю. Искусство тоталитарных режимов в Европе 1930-х годов. Истоки, стиль, практика художественного синтеза : у 2 кн. Кн. 2. ХХ век.[под общей ред. В.П. Толстого].М. Наука, 1999. С. 121 137.

9. Стеблій Ф. Духовний П'ємонт українців. Львівщина : історико-культурні та краєзнавчі нариси. Львів, 1998. 221с.

10. Яців Р. Мистецький Львів до і після 1956 року: імунітет contra канон. Народознавчі зошити. 1998. № 4. С. 434-445.

11. Baranowizc Z. Polska awangarda artystyczna 1918 1939. Warszawa, 1975. 65 s.

12. Devies N. Boze igrzysko. Krakow : Znak, 1991. T. II. 905 s.

13. Dziamski G. Incredulity Towards Metanarratives and the Discourse on Art in Central Europe. Bulletin de la societe des sciences et des lettres de Lodz. 1998. Vol. XLVIII. S. 81-91.

14. Jaworski S.Awangarda. Warszawa,1992. 126 s.

15. Jakimowicz I. Stanislaw Osostowizc. Listy. Krakow, 1978. 56 s.

16. Horodynski S. Zrzeszenie niezaieznych ukrainskich plastykow (A.N.U.M.). Glos Plastyka.

17. Hollender T. Artystyczny Lwow przez okulary pogodnego filozofa / T. Hollender // Awangarda. 1933.№ 4. S. 2.

18. Євгеніуш Гепперт „ Звіт з'їзду делегатів спілок і мистецьких угруповань, зібраних на Міжнародному конгресі в Парижі 24-25 травня 1937 р.„; „Справи економічні і професійні митців пластиків за границею.” Приватний архів Ю.Хробака

References

1. Antonych B. National art: An attempt at an idealistic system of art. Art. 1993. № 3-4. Pp. 51 54

2. Aseeva N. World art trends and Ukrainian art 1920 1930: the transformation of landmarks. Socialist realism and Ukrainian culture: materials of sciences. konf., (Kyiv, October 8-9, 1999) K .: National Art Museum of Ukraine, 1999. P. 9-11

3. Biryulyov Y. Metaphor, color, sound: avantgarde culture. Lviv region: historical, cultural and local lore essays. Lviv: Center of Europe, 1998. P. 267 288

4. Golubets O. Between freedom and totalitarianism. The artistic environment of Lviv in the second half of the twentieth century. Lviv: Academic Express, 2001. 175 p

5. Gorbachev D. On the map of the Ukrainian avant-garde. Ukrainian art and architecture of the late XIX early XX centuries. K.: Naukova dumka, 2000. S. 93-105

6. Gorbachev D. Ukrainian avant-garde 1910 1930 K., 1996. 150 p.

7. Lisna I. Formation of statehood in Galicia (19181923): monograph. Ternopil, 2001. 92 p

8. Markin Y. The art of totalitarian regimes in Europe in the 1930s. Origins, style, practice of artistic synthesis: in 2 books. Book 2. Twentieth century. [Under the general editorship. VP Tolstoy] .M. Nauka, 1999. S. 121 137.

9. Stebliy F. Spiritual Piedmont of Ukrainians. Lviv region: historical, cultural and local lore essays. Lviv, 1998. 221p

10. Yatsiv R. Mystetsky Lviv before and after 1956: immunity contra canon. Ethnographic notebooks. 1998. № 4. S. 434-445.

11. Baranowizc Z. Polska awangarda artystyczna 1918 1939. Warszawa, 1975. 65 s.

12. Devies N. Boze igrzysko. Krakow : Znak, 1991. T. II. 905 s.

13. Dziamski G. Incredulity Towards Metanarratives and the Discourse on Art in Central Europe. Bulletin de la societe des sciences et des lettres de Lodz. 1998. Vol. XLVm. S. 81-91.

14. Jaworski S.Awangarda. Warszawa,1992. 126 s.

15. Jakimowicz I. Stanislaw Osostowizc. Listy. Krakow, 1978. 56 s.

16. Horodynski S. Zrzeszenie niezaleznych ukrainskich plastykow (A.N.U.M.). Glos Plastyka.

17. Hollender T. Artystyczny Lwow przez okulary pogodnego filozofa / T. Hollender // Awangarda. 1933. № 4. S. 2.

18. Eugene Heppert "Report of the Congress of Delegates of Unions and Artistic Groups, convened at the International Congress in Paris on May 24-25, 1937"; "Economic and professional affairs of plastic artists abroad." Private archive of Yu. Khrobak

Размещено на Allbest.ru