Історія становлення методики навчання біології в країнах Європи (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія становлення методики навчання біології в країнах Європи (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Олександр Зінченко, студент ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти природничо-географічного факультету; Дефорж Г.В., доктор історичних наук, професор

У статті проаналізовано історичний розвиток методичної біології, описано стан освіти в проміжку кінця ХVІІ - початку ХХ століть. Розкрито шляхи становлення та розвитку методики навчання біології в світовому контексті та в Україні. На основі аналізу Інтернет джерел і книг було здійснено аналіз видатних вітчизняних і зарубіжних вчених і педагогів.

Ключові слова: біологія, методика вивчення біології, історичний розвиток біології, передісторія, становлення, етапи розвитку методики навчання біології.

Багато з основ методики навчання біології заклав Я.А. Коменський ще в XVII столітті. Ян Амос Коменський (25/03/1592 р. - 15/11/1670 р.) - чеський теолог, мислитель, педагог, письменник. Вважав, що навчання необхідно починати якомога раніше, що навчальний матеріал повинен обов'язково відповідати вікові учнів і був переконаний у тому, що розум людини спроможний охопити все що завгодно, але для цього необхідно послідовне та поступове навчання, просуваючись вперед від цілого до окремого, від близького до далекого, від знайомого до незнайомого, щоб учні засвоювали систему знань, а не уривчасті відомості. Його погляди на педагогічну діяльність стали в майбутньому основою для багатьох праць різних педагогів і вчених [2, с. 27-39].

Феофан Прокопович (1681 р. - 1736 р.) написав твір «Первое ученіє строкам», що був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів педагог застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи. Його погляди стали основою для багатьох майбутніх відкриттів, вчений-богослов застосовував багато новаторських ідей [1, с. 124].

Ще один науковець Яків Козельський (1728-1794) розробив класифікацію напрямів наукового пізнання, поклавши в її основу два об'єкти наукового пізнання: природу і суспільство. У вивченні природи без розробки напрямів наукового пізнання було ніяк, а класифікація відомих на той час напрямків могла допомогти вченим наступних поколінь розробити методики вивчення біології.

Розвиток методик викладання природознавства на теренах України почався з 18 століття, коли в тодішній Російській імперії провели реформу народної освіти. Власне початком історії методики навчання біології вважається введення в 1786 році курсу природничих предметів у навчальних закладах. Спеціально для того, щоб успішно завершити реформу уряд Катерини II запросив серба за походженням Федора Івановича Янковича де Мірієво (1741 - 1814) [4, с. 18].

Розвиток економіки в країні та зародження нового устрою - капіталізму вимагали освічених людей. Саме це змусило царський уряд здійснити реформу освіти. В Росію було запрошено інспектора одного зі слов'янських провінцій Австрії, серба за походженням Ф. І. Янковича де Мірієво (1741 - 1814). Іноземець протягом п'яти років заснував у 25 губерніях Росії 133 школи, а до кінця XVIII ст. відкрито вже понад 300 училищ [4, с. 18].

Російський педагог Янкович де Мірієво переклав багато підручників на російську мову, крім ряду дисциплін, підручники на які готували російські вчені, власне ж природнича історія (тогочасна назва природознавства) вивчалась лише в одному класі. Щоб виправити ситуацію Василь Федорович Зуєв (1754 - 1794) за підтримки тогочасної влади написав у 1786 році підручник «Нарис природної історії» без вказівки авторства, яке було встановлено пізніше завдяки дослідженням архівів. Оскільки подібного підручника раніше не було, В.Ф. Зуєву довелось вирішувати всі основні методичні питання викладання вперше введеного предмету, наприклад, відбір навчального матеріалу, його структура, стиль викладання інформації, реалізовувати цілі навчання у відповідності з вимогами тих часів і визначати методи та засоби навчання тогочасної біології [3, с. 32, 33].

Книга мала дві частини і складалась з трьох розділів. На самому початку автор дає методичні поради учителям, в яких розкриває значення природничої історії, рекомендує оптимальні методи навчання, обґрунтовує значення застосування натуральної та образотворчої наочності і обладнання кабінету природознавства в цілому. У першій частині описувалась неорганічна природа. У ботанічному розділі наводилися відомості про будову і життя рослин, потім описувалися окремі рослини з різних груп. В кінці розділу описувались мохи, папороті, лишайники та гриби. Аналогічно до рослин розглядались і тварини в окремому розділі. Згодом праця Зуєва була високо оцінена російськими вченими як значний внесок у розвиток тоді такої молодої дисципліни як природознавство. Підручник Зуєва перевидавався декілька разів, але користувались ним недовго. Проте роль цього підручника була дуже значною, адже він сприяв розвитку наукового світогляду, забезпечував застосуванню знань на практиці (тобто готував учнів до життя), розвивав інтерес до біології, знайомив з особливостями різних організмів, які жили в різноманітних умовах, з поведінкою тварин, а також автор переконував учнів у необхідності бережливого ставлення до об'єктів живої природи навколишнього середовища [4, с 18-20].

В.Ф. Зуєв створив логічно вірну послідовність розділів шкільного природознавства: нежива природа - рослини - тварини. У передмові до підручника В.Ф. Зуєв наголосив освітнє значення природознавства, запропонував методи навчання і обґрунтував застосування наочності для вивчення предмета. В.Ф. Зуєв також надавав великого значення наочним посібникам, справедливо вважаючи їх засобом підвищення якості навчального процесу. Вченому належить ідея створити при кожному народному училищі кабінети, де були б зібрані малюнки й натуральні наочні посібники. В наші дні подібні кабінети зберігають наочний матеріал для ефективного проведення уроку. Тому Василя Федоровича Зуєва справедливо вважають засновником вітчизняної методики навчання біології [3, с. 33].

На початку XIX століття активізувалась робота з поліпшення змісту та методики викладання природознавства в школі, оскільки підручник Зуєва не задовольняв багатьох вимог і запитів школи. Наука збагатилася новими відкриттями, фактами які не були відображені в шкільному природознавстві [3, с. 33]. Костянтин Дмитрович Ушинський (19/02(02/03)1824 - 22/12/1870 р. (03/01/1871 р.)) - український та російський педагог, кандидат юриспруденції та правознавець. Один із засновників народної школи у Російській імперії. Відстоював ідеї того, що дітей треба не просто навчати наукам, а і виховувати їх. Важливе місце у системі вченого посідало вчення про мету виховання, що визначалось ним як підготовка людини до дорослого життя та праці, виховування в юних громадян патріотизму [2, с. 217-219].

У 1828 році за наказом Міністерства освіти природознавство взагалі було заборонено вивчати в школі, але під тиском прогресу в 1852 біологію повернули як шкільний предмет. Наступник Зуєва, А.М. Теряєв (1767-1827) спробував написати власний підручник, але книга виявилась занадто важкою і була замінена підручником Івана Кастальского «Початкові підстави ботаніки для юнацтва» (1826), де викладалися відомості з систематики та частково з фізіології рослин. Андрій Михайлович Теряєв став відомим також завдяки тому, що постачав навчальним закладам колекції предметів з природничої історії. Адже з наочними матеріалами ефективність вивчення біології значно зростала [4, с. 21]. Проте уряд скоротив кількість годин на вивчення природознавства яке до 1852 р. не вивчали. Андрій Михайлович протягом тридцяти років був єдиним російським методистом, який навчав майбутніх вчителів природознавства. Також педагог написав багато підручників, навчальних посібників, створив перший ботанічний атлас з морфології рослин, а також із його ініціативи школи одержували гербарії, колекції, вологі препарати, схеми, таблиці. Не менш велика заслуга вченого в тому, що він допомагаючи вчителям, студентам, учням переклав російською працю Карла Ліннея «Система природи», хай навіть книга була надто важкою [3, с. 33-34].

Ю.І. Сімашко (1821-1893) написав підручник з зоології (1853), а професор Петербурзького університету І.І. Шіховский - ботаніки. Також Юліан Іванович Сімашко виступав за різностороннє виховання учнів, написав кілька праць, посвячених зоології: «Руководство к зоологии» (1852), «Русская фауна, или Описание и изображение животных, водящихся в России» (Санкт-Петербург, 1856-1861), «Наставление к собиранию и сохранению насекомых» (1862) і «Царство животных, класса млекопитающих» (Санкт-Петербург, 1857). З виходом і розповсюдженням теорій Ч. Дарвіна почався новий виток розвитку біологічних методичних ідей [4, с. 23].

Неоціненний внесок у розвиток методики навчання природознавства вніс, запровадивши шкільні досліди, Андрій Миколайович Бекетов (26/11(08/12)/1825 р. - 1(14)/08/1902 р.) - український і російський ботанік, громадський діяч. Бекетов - один з основоположників експериментальної морфології і географії рослин. У наукових працях надавав вирішального значення впливу зовнішніх факторів при видоутворенні. Одну з праць Бекетова присвячено флорі Катеринославської губернії (1885), в якій описано понад 1000 видів. Бекетов написав кілька підручників і багато науково-популярних праць, був ініціатором багатьох з'їздів російських природознавців і лікарів. А. М. Бекетов вважав, що природознавство розвиває логічне мислення, і потрібно вести його вивчення з широким використанням наочних посібників [4, с. 26-27].

Справу Зуєва про організацію куточка живої природи в школі та створення кабінету біології продовжив Карл Карлович Сент-Ілер (1834-1901) - зоолог, методист в області викладання природничих наук, послідовник німецького зоолога Любена [4, с. 27]. Він першим підняв питання про організацію самостійних занять з зоології, пов'язаних зі спостереженнями за тваринами. Вчений написав підручник «Краткая зоология» в 1860 році, «Елементарний курс зоології з додатком завдань і літніх занять з зоології» в 1869 році, який втримав ряд перевидань [3, с. 36].

Висловлювання А.М. Бекетова були співзвучні з ідеями німецького педагога природознавця А. Любена (1804-1873). Його підручники були видані в Росії, а І.Б. Райков назвав новий напрямок в методиці викладання природознавства «любенівським напрямком». Любен відводив провідне місце у вивченні природознавства самостійній роботі учнів у школі, на екскурсіях з метою формування у них дослідницьких навичок. Слідом за чеським педагогом Я.А. Коменським (1592-1670) Любен стверджував, що у вивченні природознавства слід йти від простого до складного, від відомого до невідомого, від конкретного до абстрактного. За методом Любена були написані підручник з ботаніки - Н.І. Раєвським (1865), А.М. Бекетовим (1868), підручник із зоології - Д.С. Михайловим (1862), К.К. Сент-Ілером (1869), І.І. Мечникова (1871). Всі ці підручники були досить короткими і орієнтовані на наочне вивчення предмета. Однак рекомендації з використання наочності мало хто виконував, тому що наочність практично була відсутня в школі. Основна увага в цих підручниках приділялася систематиці та морфології [3, с. 34].

Активним наслідувачем ідей Любена був Михайлов Дмитро Сергійович (08(21)/05/1824 р. - 15(28)/01/1889) - російський учений і педагог в області зоології, орнітології й ентомології, професор і магістр ботаніки. Він автор підручника «Подготовительный курс зоологии» (1862), багатьох статей, написаних на основі методичних ідей А. Любена. У підручника були суттєві вади - відсутність чіткої системи викладу змісту навчального матеріалу, різні наукові помилки, що негативно впливали на використання методів і прийомів навчання, знижувало їх цінність. Д.С. Михайлов рекомендував учителям вивчати зміст уроку, теми методом катехізисної бесіди, хоча матеріал підручника неможливо було вивчати цим методом. Проте на той час це було доцільніше, ніж застосування методики А. Любена [3, с. 35].

Рішенням проблеми з наочністю в кабінетах біології зайнявся Олександр Якович Герд (1841-1888). Для педагога головною метою вивчення природознавства в школі стало розвиток учнів, формування в них матеріалістичного світогляду та самостійності в пізнанні. О.Я. Герд був упевнений в тому, що навчання повинно бути розвиваючим, саме тоді воно сприяє поліпшенню стану освіти в школах [3, с. 36]. Саме тому він запропонував нову структуру вивчення природознавства в школі. За О.Я. Гердом, в 2 і 3 класі доцільно вивчати неорганічний світ, у 4 класі - рослини, в 5 - тварин, в 6 - людину, а в 7 - «Історію Землі». О.Я. Герд не залишив загальної методики, але всі його твори дали великий матеріал для створення нової методичної системи освіти з природознавства, заснованої на дарвінівській матеріалістичній ідеї, планомірно розвиває науковий світогляд і навички самостійної роботи учнів через безпосереднє вивчення об'єктів живої природи. Вчений зміг вирішити проблему змісту, створити структуру предмета з науковим обґрунтуванням і визначити методику вивчення природознавства в школі [4, с. 28-30].

Можна сказати, що понад півстоліття методика навчання природознавства не розвивалась, лише в кадетських корпусах які не входили до юрисдикції Міністерства освіти природознавство досить добре викладалось. Шимкевич Володимир Михайлович (28/08/09/09)/1858 р. - 23/02/1923 р.) - російський зоолог, академік Російської академії наук, пропагандист і теоретик еволюційного вчення. Він рекомендував застосувати в навчанні різні форми та методи які сприяють активізації мислення учнів, розвитку їхніх пізнавальних здібностей і на відміну від Кайгородова не зациклювався на якомусь одному методі, а вважав усі методи та форми навчання корисними й ефективними в разі якщо вони відповідають змісту навчального матеріалу та рівню знань учнів [3, с. 39].

Таким чином завдяки працям Герда і його попередників чітко окреслилась нова наукова область - методика навчання природознавства. Але з 70-их років 19 століття природознавство знову прибрали з шкільних дисциплін.

Природознавство повернулося в російські гімназії тільки в 1901 році. Важливим поворотним моментом стало те, що в Петербурзі в 1901 році відбувся XI Всеросійський з'їзд натуралістів і лікарів. Сформульовані положення стали основою для розвитку методики викладання природознавства. З'їзд визнав, що введення природознавства в коло обов'язкових предметів середньої школи відповідає потребам часу і вказував на необхідність його вивчення у всіх класах. При цьому було відзначено, що вивчення природи повинна включати два ступені: перша - розгляд царств живої природи (організми, явища, закономірності); друга - виявлення взаємин між організмами і засвоєння знань про систему неорганічного і органічного світу. Навчання мало бути доступним на всіх рівнях освіти для кожного, але в реальності більшість українців отримували лише початкову освіту. З'являлись навчальні заклади, що використовували досвід європейських країн і ряд нетрадиційних навчально-виховних закладів, де використовували спільне навчання, учнівське та колективне самоуправління. З'являлись вперше сільські гімназії де могли навчатись і вихідці з села [4, с. 32-33].

У 1907 р. у світ вийшла перша успішна загальна методика викладання природознавства, написана Валеріаном Вікторовичем Половцовим (1862-1918) - російський ботанік, викладач, професор Новоросійського університету. Його заслуга - обґрунтування "біологічного методу", який по суті був екологічним підходом. Методист-біолог вказував на три основні принципи відбору змісту навчального предмета:

- форми повинні вивчатися в зв'язку з їх функціями;

- спосіб життя тварини або рослини потрібно вивчати в зв'язку із середовищем її проживання;

- для вивчення в школі слід відбирати ті організми, які дають багатий біологічний матеріал.

Запропоновані ідеї Половцова актуальні і в наш час: будова органів розглядається у зв'язку з виконуваними ними функціями, тварин і рослин вивчають від найпростіших організмів до найскладніших та ін. На формування методичних поглядів вченого не останнє місце мала його спільна робота з П.Ф. Лесгафта в комісії з питання про викладання природознавства в технічних школах, тут Валеріан Вікторович проводив обговорення мети та методів викладання природознавства. Його книга, «Основи загальної методики природознавства» була заснована на поглядах А.Я. Герда та К.Д. Ушинського, вона визначила порядок викладання природознавства в школах. На жаль прогресивні ідеї Валеріана Вікторовича не були достойно оцінені Міністерством освіти царської Росії та соціалістичною системою [4, с. 34-35].

Свою частку у розвиток методики вивчення біології вклав і Антон Сергійович Макаренко (1888-1939) - російський радянський письменник і педагог, притримувався принципу природовідповідності. За ним вчитель має враховувати багатогранну природу людини, особливості розвитку з погляду віку та статі. На сьогодні цей принцип доволі часто порушується, адже батьки доволі часто раніше визначеного природою часу змушують дітей вивчати матеріал, який не відповідає їх віку та розумовому розвитку. Також принцип природовідповідності підтримували такі педагоги та філософи як Я.А. Коменський, Жан-Жак Руссо, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський, тощо [1, 312-318].

Власні педагогічні ідеї виражав і Михайло Сергійович Грушевський (1866 - 1934) - український історик, громадський і державний діяч, академік. Вчений зміг прийти до висновку про надзвичайну агресивність промислового розвитку та ту дорогу ціну, яку було заплачено за прогрес цивілізації. Він розумів про важливість захисту довкілля та виклав свої екологічні погляди в творі «На горах», зробив крок до констатування хибності антропоцентризму і визнання факту тотального гноблення природи людиною [1, с. 262-266].

Покращив ідеї Кайгородова та розвинув їх Всесвятський Борис Васильович (5(17)/06/1887 р. - 02/02/1987 р.) - радянський педагог, біолог, професор, підтримував ідеї Кайгородова. З 1911 року вчитель природознавства в школі, поклав початок руху юних натуралістів - в 1918 організував і керував до 1932 року станцією юних любителів природи. Один з авторів перших програм з ботаніки для середньої школи, підручника для 5-6-х класів (1933-1967 рр.) і методики викладання ботаніки (1941 р.). Написав працю «Загальна методика біології і видав у 1963 році [4, с. 37].

Для вдосконалення методики навчання біології багато зробив Райков Борис Євгенович (08(20)/09/1880 р. - 01/08/1966 р.) - російський і радянський методист-біолог, історик природознавства, видатний педагог. У своїх посібниках «Практические занятия по зоологии для начинающих», «Методика практических занятий по природоведению» й інших вчений послідовно, чітко та доступно розкрив методи та хід проведення багатьох видів занять. Проте педагог переоцінював роль практичних занять, вважаючи їх особливим методом навчання, за допомогою якого можна перебудувати систему шкільної освіти [3, с. 40]. Російські методисти Б.Є. Райков і В.Ф. Наталі рекомендували вчителям проводити на уроках лабораторно-практичні заняття, а Б.В. Всесвятський критично оцінював лабораторний метод навчання та пропагував «пошуковий». Ця дискусія відвернула увагу від розробки нового змісту навчальних програм, що позначалося на якості викладання біології в школі.

Зародження методики навчання біології розпочалося ще в 19 столітті, але через брак фактичного матеріалу, високоякісних педагогів і неповороткість державної машини розвиток методик розтягнувся на декілька століть. Тільки в першій половині 20 століття з'явились ідеї, що стали основою для сучасної методики вивчення біології в школах. Проте розвиток методики навчання біології був пригнічений політикою післяреволюційної та радянської Росії.

природознавство біологія методика навчання

Бібліографія

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України / Любов Вікторівна Артемова. - Київ: Либідь, 2006. - 421 с.

2. Константинов Н.А. История педагогики / Н.А. Константинов, Е.Н. Медынский, М.Ф. Шабаева. - М.: Просвещение, 1982. - 447 с.

3. Загальна методика навчання біології / [І.В. Мороз, А.В. Степанюк, О.Д. Гончар та ін.]. - Київ: Либідь, 2006. - 569 с.

4. Общая методика обучения биологии / [И.Н. Пономарева, В.П. Соломин, Г.Д. Сидельникова та ін.]. - М.: Издательский центр "Академия", 2008. - 273 с.

Размещено на Allbest.ru