Робота сестер милосердя під час російсько-японської війни 1904-1905 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Робота сестер милосердя під час Російсько-Японської війни 1904-1905 рр.

Яніна Бігун, студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету історії та права; Марченко О.М., кандидат історичних наук, доцент

У статті розкривається участь сестер милосердя Російської імперії у наданні медичної допомоги пораненим і хворим під час російсько-японської війни 1904-1905 рр., з'ясовуються складнощі організації медичної справи на фронті, висвітлюється повсякденне життя медсестер, ставлення до них російського суспільства, солдатів.

Ключові слова: сестри милосердя, російсько-японська війна 1904-1905 рр., поранені, хворі, жіночий рух.

Постановка проблеми

Сучасний період характеризується активним розвитком жіночого руху, зростаючою роллю жінок у суспільному житті. Але такий стан утвердився не відразу. Жінки домагалися цього протягом тривалого часу, долаючи значні труднощі та складності. Зараз актуальності набуває дослідження професійних занять жінки, й, зокрема, медичної діяльності сестер милосердя під час російсько-японської війни 1904-1905 рр.

Аналіз досліджень і публікацій

В історії жіночого руху діяльність сестер милосердя займає важливе місце, оскільки вони є прообразом сучасних медичних сестер. Про їхню підготовку та про застосування жіночої праці на війні пише А.А. Шибков [9], А.В. Постернак [7], П.П. Щербініна (досліджує жіноче сприйняття війни) [10], М.О. Беляков (редактор книги-альбому «Сестри милосердя в Росії») [8], Ю.М. Іванова (підготувала книгу «Найхоробріші з прекрасних: Жінки Росії у війнах», у якій висвітлила участь жінок, зокрема, й у російсько-японській війні) [4]. Українські автори Л.Ф. Луцик, В.Р. Малюта, В.І. Мельник підготували збірник про історію сестринського руху [5].

Цінним джерелом з організації медичної справи, повсякденного життя лікарів, медичних сестер під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. є спогади військового лікаря В.В. Вересаєва, безпосереднього учасника подій [2]. Він яскраво зобразив складності фронтового й тилового життя медичних працівників.

Метою статті є висвітлення діяльності сестер милосердя під час російсько-японської війни 1904-1906 років.

Виклад основного матеріалу

Російсько-японська війна 1904-1905 років показала неготовність військово-медичної служби російської армії до масового прийняття хворих та поранених. Медичних сестер, лікарів, санітарів не вистачало. Після початку військових дій із Японією в Росії була проведена мобілізація на війну медичного персоналу (лікарів, фельдшерів, сестер милосердя) із запасу. Але їх не вистачало, тому на фронт прибувала значна кількість волонтерів, які часто були недостатньо підготовлені. У госпіталях працювали лікарі, які також не мали достатнього досвіду військово-медичної практики. Це були психіатри, дитячі лікарі, акушери, які були мало пристосовані для проведення операцій і лікування поранених солдат і офіцерів. Були мобілізовані лікарі та фельдшери, які давно вже покинули лікувальну практику й займалися іншими видами діяльності [6, с. 123]. У перші тижні війни повсюдно стали відкриватися курси сестер милосердя, але вони були короткочасні (від півтора до трьох місяців), тому не давали ґрунтовної підготовки, що впливало надалі на якість надання медичної допомоги пораненим.

Першими на фронт відправилися сестри милосердя з громад: Хрестовоздвиженської, Марийської, Єлизаветинської, Білостоцької та інших. Керівництво громад із певною недовірою ставилися до нових прибулих у громади жінок, і ставка робилася на перевірених у попередніх війнах та мирній медичній практиці в цивільних лікарнях сестер милосердя.

Що ж ставало мотивом для жінок їхати на Далекий Схід, на війну, працювати в госпіталях? Учасник війни, лікар одного з військових госпіталів В.В. Вересаєв у своїх спогадах вказує на такі мотиви росіянок. На війну з цікавістю (пізнати світ) і душевним підйомом (проявити себе, знайти особисте щастя) їхали молоді дівчата, які тільки закінчили навчальні заклади, і стояли перед вибором майбутньої долі. Як і в періоди війни Росії ХІХ ст. охоче йшли в сестри милосердя вдови, які задихалися в мирний час вдома від нудьги й одноманітності життя. Їхали на війну й заміжні жінки, якщо їхнє життя в сім'ї було нещасливим. Траплялися й авантюристки, шукачі пригод, гострих відчуттів. Направлялися на Далекій Схід і жінки- аристократки, котрі були найбільш непотрібними на війні, оскільки не бажали виконувати обов'язки сестер милосердя, відмовлялися підкорятися лікарям і робили лиш те, що вважали за потрібне, часто влаштовували бенкет зі штабними офіцерами. Мало користі було також від дружин офіцерів, які відправлялися на фронт тільки для того, щоби бути поряд із коханим чоловіком. Деякі сестри були взяті на службу за протекці єю військового командування через особисті симпатії. Їхали й навчений медичний персонал, щоби підвищити свій професійний статус [2, с. 231].

Хоч у пресі, серед громадськості й був поширений патріотичний настрій, обурення нападом японців на російську армію, але таких широких патріотичних почуттів, які були під час Кримської війни, чи слов'янофільських настроїв, як були під час російсько-турецької війни, у бійні на Далекому Сході вже не було. Вважалося, що війна буде короткою та переможною. Існував і меркантильний інтерес - більше заробити коштів у надії повернутися в Росію, щоб розв'язати свої життєві проблеми (праця сестер милосердя у війнах ХІХ ст. мала переважно безкорисливий характер). Постернак А.В. зазначає, що значна кількість волонтерок намагалися навіть обманом попасти на фронт [7, с. 151].

Якщо сестри милосердя в мирний час у громадах отримували 5, 20 чи 30 крб у місяць, то на Далекому Сході в складі загонів Червоного Хреста їм видавалося по 125 крб подорожніх і по 30 крб зарплатні в місяць (3900 грн на сучасні кошти (наші підрахунки - Я.Б.), а також 10 крб добових (1300 грн). Сестри військового відомства отримували 90 крб у місяць (11700 грн), плюс добові по 1,5 крб (200 грн). Старший лікар госпіталю отримував 500 крб (65000 грн), молодший лікар - 350 (45500 грн), фармацевт - 125 (16250 грн), санітар - 30 крб у місяць (3900 грн) [10, с. 369]. Отже, сестри милосердя, які перебували під егідою Червоного Хреста чи волонтери, у пошуках вищої платні переходили працювати в госпіталі військового відомства, де платили краще.

За підрахунками Ю.М. Іванової, у період російсько-японської війни 1904-1905 рр. в госпіталях, лазаретах, санітарних потягах та інше служили понад три тисяч сестер милосердя, жінок-лікарів, фельдшериць, сиділок [4, с. 75]. За соціальним статусом це були селянки, міщанки, дворянки, дочки купців, чиновників, військових, священників та інше. Серед сестер милосердя зустрічалися і представниці князівських, відомих родин: чотири з роду Урусових, три - Шаховських, дві - Шереметьєвих, Оболенських, Гагаріних, Апраксіних, Шувалових, Бутурліних, Ю.А. Редигер, А. Логінова-Радецька та ін. [4, с. 77].

Інколи на театрі військових дій були зразу декілька представників однієї родини. Так, у Ліфляндському лазареті старшою сестрою милосердя служила княжна М.П. Лівен; уповноваженим Червоного Хреста - князь П.П. Лівен; у лазареті Порт-Артура - сестра милосердя княгиня Л.П. Лівен. Разом працювали в лазаретах на Далекому Сході сестри Первозванські, Дьяконови, Іванови, Оберемченко, Стороженко, Федюніни [4, с. 78].

Сестри милосердя працювали в госпіталях, які формувалися на фронт різними інституціями: військовим міністерством, дворянською організацією, громадами сестер милосердя, товариством Червоного Хреста та ін. Особливою популярністю користувалися сестри милосердя, які були підготовлені земствами (було сформовано земствами й направлено на фронт 21 спеціальних санітарних потягів) [10, с. 368].

З початком російсько-японської війни Є.Ф. Романова організувала Особливий комітет допомоги воїнам, при якому у великому кремлівському палаці був створений склад пожертвувань на користь воїнів: там заготовляли бинти, шили одяг, збирали посилки, формували похідні церкви [3, с. 14].

Під час війни 1904-1905 рр. поряд із госпіталями, лазаретами, які діяли на сухопутному фронті, створювалися і плавучі лікувальні установи, у складі котрих жінки служили лікарями, сестрами милосердя, сиділками, фельдшерами. На думку Ю.М. Іванової, це був перший випадок використання росіянок і медичних установ російського флоту [4, с. 77].

Умови розміщення сестер милосердя в прифронтовій смузі були часто незручними. Вони мешкали в приміщеннях, які були не придатними для проживання, існували проблеми з постачання харчами, через скупченість людей були мінімальні зручності. Так, за спогадами очевидців, для сестер Георгіївської громади в будинку намісника в Мукдені була відведена тільки одна кімната, у якій тулилися 15 сестер. Ліжка поставити було неможливо, і жінки спали на підлозі на спальних мішках. Харчувалися в наметі в напівтемряві. Сестри постійно відчували нестачу необхідних матеріалів і предметів побуту: змінної білизни, теплого одягу, взуття. Створення комфорту для військового керівництва й уповноважених Червоного Хреста було важливіше для інтендантів, ніж турбота об організації нормальних умов побуту для сестер милосердя [10, с. 374].

Більшість жінок на цій війні переживало психологічний шок, оскільки раптом змінювалося все: умови життя, праця, коло спілкування. За твердженнями А.В. Постернак, життя на перев'язочних пунктах була нервозною та напруженою. Як згадувала сестра милосердя О. Пащенко: «Смерть уже нас не вражала, але муки живих людей такі різноманітні й такі жахливі в цьому різноманітті, що ніяка звичка не могла примирити з ними, і кожний раз перевертало душу» [7, с. 152].

Багато сестер милосердя розуміло, що війна є непотрібною для росіян і вона є тяжким тягарем для населення. Так, у мемуарах сестра В.М. Слепченко вказувала: «Моя душа страждала, розум відмовлявся розбиратися, що і для чого ця страшна війна» [10, с. 375]. А лікар В.П. Кравков зізнавався: «Плачу й невимовно страждаю від безмежного жаху війни, при вигляді людських мук. Відчуваю, що того і гляди збожеволію» [10, с. 375].

Незважаючи на життєві незручності, багато сестер милосердя проявляли спокій, мужність перед небезпекою. Наприклад, при обстрілі госпіталів серед розривів снарядів вони продовжували надавати допомогу пораненим. При відступі сестри віддавали свої екіпажі й накидки пораненим, а самі в туфельках і білих операційних халатах йшли всю дорогу по бруду, переходили вбрід річки [6, с. 125].

З іншого боку, на думку А.В. Постернака, мав місце «комплекс санітарки». Працелюбні жінки наводили в палатах чистоту й порядок, але клопотати перед лікарями про потреби хворих і поранених не збиралися. Вони вважали, що «їхній обов'язок - не турбувати лікаря через погану вечерю, скарги хворих. Формально вони мали рацію й воліли ні в що ніколи не втручатися» [7, с. 159]. Багато сестер визнавали, що вони готові були все терпіти заради своїх сімей, які треба було годувати й заради утримання яких вони опинилися в госпіталях.

Російсько-японська війна супроводжувалася епідеміями дизентерії, черевного тифу та іншими інфекційними захворюваннями, особливо влітку. Ці хвороби виводили зі строю сотні тисяч воїнів. Разом із ними хворів і медичний персонал. Траплялися випадки, коли японці обстрілювали, не дивлячись на підписані ними конвенції Червоного Хреста, санітарні потяги та госпіталі. Біля двохсот сестер милосердя попали в полон під Порт-Артуром. Їм було запропоновано повернутися в Росію, але вони відмовилися й доглядали за пораненими. Наприкінці січня 1905 р. вони покинули місто й виїхали в Росію, оскільки поранених росіян японці розглядали як полонених і відправили їх у Японію [10, с. 377].

Точних даних про втрати серед медичного персоналу в період російсько-японської війни 1904-1905 рр. не збереглося. Відомо, що сестри милосердя Гребковська, Шаркова, Оболенська, Самикіна, Ларіонова загинули, виконуючи свій обов'язок. Дві сестри милосердя - Ястребова та Неверова - покінчили життя самогубством. 28 сестер милосердя покинули театр військових дій через хворобу, перевтому та життєві обставини, що становило всього 1% від направлених на фронт медперсоналу [10, с. 378].

Отже, повсякденні фронтові реалії сестер милосердя були дуже тяжкими й непередбачуваними. Однак, крім побутових негараздів, сестри милосердя вимушені були стикатися зі свавіллям деяких військових лікарів і госпітального керівництва, рішення яких вони повинні були виконувати неухильно. Траплялися й випадки сексизму. Оскільки у військових госпіталях служили переважно незаміжні жінки, це вело до виникнення «службових романів».

За споминами лікаря В.В. Вересаєва: «Полкове свято нікому не було святом, якщо не вдавалося запросити на нього хоч би двох-трьох сестер... На фронті їх наполегливо запрошували на обіди командувачі арміями, знайомство з ними домагалися блискучі гвардійці» [2, с. 232]. Навіть якщо сестри милосердя просто прогулювалися, то всі зустрічні військові «оберталися на них, оглядали їх, і, здається, звернуть собі шию, дивлячись назад, на сестер, які проходили» [2, с. 232].

Втім, для деяких росіянок така підвищена увага чоловіків була цілком очікуваною та приємною. Деякі сестри носили модні зачіски, наносили косметику, парфуми, самі охоче відкрито фліртували з офіцерами. Переважно волонтерки навіть вдало виходили заміж за військових лікарів, офіцерів, військових керівників, що було неможливо під час війн Росії в ХІХ ст. Так, хірург В.Ф. Войно-Ясенецький в 1904 р. у складі загону Червоного Хреста був призначений завідувачем хірургічним госпіталем у Читі, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною сестрою милосердя А.В. Ланською [10, с. 380]. Були і шлюби між сестрами милосердя та російськими солдатами.

Сестри милосердя по-різному ставилися до постійних залицянь військових. В.В. Вересаєв зазначав, що більшість із них не звертали увагу на своїх залицяльників. Деякі сестри ображалися на двозначні жарти чоловіків. Інколи сестрам доводилося звертатися до керівників госпіталів із проханням захистити їх від надмірно нав'язливих залицянь офіцерів. Деякі настирні у своїх діях лікарі або офіцери «отримували по фізіономії від своїх фельдшериць і сестер за непристойні вчинки» [2, с. 149].

У районах розташування армії заборонялося перебувати жінкам-проституткам. Але все ж таки вони попадали на потяги й добиралися в російську армію. Деякі з цих жінок використовували одяг сестер милосердя для попадання в армію, що породило чутки про доступність жінок-медичних працівників на війні. Так, у спогадах учасників війни відзначалося, що серед нижніх чинів, які поверталися після демобілізації в Росію, часто відзначалася ненависть до сестер милосердя. Солдати часто говорили про них із презирством, були поширені про них безсоромні анекдоти. На питання: «Були й хороші сестри?», - солдати відповідали: «Не бачив таких, а ось таку бачив», - і слідував огидний анекдот [10, с. 383].

У масовій свідомості чистий образ сестри милосердя з її готовністю до самопожертви та щирої допомоги пораненому, який був показаний у літературі і згадках після Кримської та російсько-турецької війн, був майже витіснений у цю війну типом сестри із зачіскою, духами, елегантним одягом, що так було несхожим на тих, кого солдати звикли називати «сестричками». Загалом у суспільстві ставлення до сестер милосердя було не досить трепетним. Були випадки, коли майно сестер розкрадалося й вони поверталися в Росію без нічого. Військовий лікар Л.М. Василевський констатував: «Добре ім'я сестри було сильно підірване під час злощасної російсько-японської війни; позбавлена історичної необхідності й, головне, внутрішнього виправдання, ця війна, природно, висунула багато бажання пригод і легковажності у всіх сферах, у тому числі й серед медичного персоналу» [1, с. 38].

Усього за російсько-японську війну 1904-1905 рр. було нагороджено понад півтори тисячі жінок, з них понад тисяча - золотими і срібними медалями на Аннівській стрічці, біля півтори сотні - золотими і срібними на Георгіївській стрічці, понад 60 - золотими і срібними на Станіславській стрічці, деякі на Володимирській, Андріївській, Олександрівській стрічках, тобто понад половина учасниць війни були відзначені тими чи іншими нагородами, а деякі - двома й більше [4, с. 79].

Лікар В.В. Вересаєв так характеризував систему отримання нагород у період війни, коли « штаби кипіли незліченними представленнями до нагород, які посипалися, як із рогу достатку» [2, с. 215]. Бойові нагороди отримували інтенданти, контролери, тилові лікарі, сестри милосердя, які працювали далеко в тилу. Сестрам милосердя ці нагороди також видавалися інколи оптом із зазначенням, що «вони перев'язували поранених під вогнем ворога», навіть якщо ті й не чули пострілів. Деякі сестри отримували свої нагороди лише за знайомство з керівництвом [2, с. 219].

Після російсько-японської війни багато сестер милосердя поривали з громадами Червоного Хреста, вважаючи їх інституціями, де вони зазнавали експлуатації. Нерідко сестри поверталися з театру військових дій із підірваним здоров'ям і потребували медичного нагляду. Ці проблеми лежали переважно на їхніх плечах. Уряд та військове відомство не вважали себе зобов'язаними надавати допомогу в працевлаштуванні й підтримки сестер-волонтерок. Їхня участь обмежувалась організацією в окремих провінційних містах бюро для запису таких жінок і розміщення; надавалася їм невелика матеріальна допомога, яка мала одиничний характер [10, с. 386].

російсько-японський війна медсестера

Висновки

На відміну від війн у ХІХ ст. сприйняття сестри милосердя в роки російсько-японської війни 1904-1095 рр. перетерпіло серйозні зміни. Замість шанобливого ставлення до жінки-медсестри, яка виконували свій обов'язок, зараз вона стала для фронтовиків символом розпусти, хоча траплялися (більшість медсестер) і самовіддані медичні працівники, які належно виконували свій громадський обов'язок. Досвід війни призвів до перегляду системи підготовки сестер милосердя. Увага зверталася вже на позагромадську форму підготовки сестер милосердя (у вигляді курсів), яка б забезпечила достатню кількість запасних сестер і навчала жінок не тільки навичкам надання медичної допомоги, а й можливість отримати медичну професію.

Бібліографія

1. Василевский Л.М. По следам войны: впечатления военного врача. Петроград: тип. Имп. Ник. воен. акад, 1916. 82 с.

2. Вересаев В.В. На японской войне. Т. 3. Москва.: Правда, 1961. С. 6-267.

3. Волошун П.В. Благотворительная деятельность как сфера повседневной жизни великой княгини Елизаветы Федоровны в России конца XIX-начала XX века: авт. дисс. канд. истор. наук: 07.00.02. Тверь, 2014. 23 с.

4. Иванова Ю.Н. Храбрейшие из прекрасных: Женщины России в войнах. Москва: РОССПЭН, 2002. 266 с.

5. Історія медицини і медсестринства: навчальний посібник (ВНЗ І-ІІІ р. а.) / Л.Ф. Луцик, В.Р. Малюта, В.І. Мельник та ін. Київ: Всеукраинское специализированное изд-во «Медицина», 2018. 376 с.

6. История русско-японской войны / редакторы-издатели М.Е. Бархатов, В.В. Функе. СПб.: Товарищество Р. Голике и А. Вильборг, 1909. Т. 5. 256 с.

7. Постернак А.В. Очерки по истории общин сестер милосердия. Москва: изд-во «Свято-Дмитриевское училище сестер милосердия, 2001. 304 с.

8. Сестры милосердия России / под общ. ред. Н.А. Белякова. СПб.: СПбГМА, 2005. 289 с.

9. Шибков А.А. Первые женщины-медики России. Л.: МЕДГИЗ, 1961. 262 с.

10. Щербинин П.П. Военный фактор в повседневной жизни русской женщины в XVIII - начале XX вв.: монография. Тамбов: изд-во «Юлис», 2004. 509 с.

Размещено на Allbest.ru