Стан системи кредитування в Ізмаїльському повіті на початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан системи кредитування в Ізмаїльському повіті на початку XX ст.

Олександр Михайлов

Анотація

кредитний політика губернія управа

В статті аналізуються особливості адміністративного та організаційного регулювання кредитної політики в Бессарабській губернії. Особлива увага приділяється фінансовим операціям Ізмаїльської управи. Встановлено, що при оформленні штатного персоналу державних кредитних установ цілковита перевага надавалася представникам дворянського стану, які були представлені в усіх центральних банківських установах та фінансових організаціях регіону. Незважаючи на таке домінування аристократії у сфері кредиту, справи Ізмаїльського повіту в питанні двосторонніх відносин із позикодавцями були досить успішними, що говорить про компетентність та ефективну роботу працівників даних установ.

Ключові слова: дворянство, Бессарабська губернія, Ізмаїльська управа, земська каса, позика, фінанси.

Mihailov O.

Credit status of izmailian government in the beginning of XX century

Annotation

The article analyzes the peculiarities of administrative and organizational regulation of credit policy in Bessarabia province. Particular attention is paid to the financial operations of the Izmail administration. It was established that during the registration of full-time staff of state-owned lending institutions the preference was given to representatives of the nobility, which were represented in all central banking institutions and financial organizations of the region. Despite such domination of the aristocracy in the field of credit, the affairs of the Izmail county in the issue of bilateral relations with lenders were quite successful, which speaks of the competence and effective work of employees of these institutions.

The nobles of the Izmail administration drove the financial affairs of the county, guaranteed the clear fulfillment of obligations to the lenders and provided a sound credit policy, which provided positive opportunities for the development of the city and district. The authority and flowering of the board is the fact that the banking institutions did not refuse city authorities to lend on different terms. The nobles of the region themselves acted as clients of both state land banks and private, whose founders were bankers-nobles of Odessa.

Aristocrats of the province promoted the formation of small credit institutions, which took care of the peasant and urban needs of the people. At the same time, the nobility at the highest state level created favorable working conditions and given the best positions in new lending institutions

Key words: nobility, Bessarabia province, Izmail administration, zemstvo cash, loan, finance.

Наприкінці XIX ст. кредитно-банківська система Російської імперії зазнала значних змін. Так, 1 червня 1895 р. було прийнято «Положення про установи дрібного кредиту», в якому основною їх формою, поряд із позичково-ощадними товариствами, визнавалися кредитні товариства райффайзенівського типу. Програма документу поширювалася також і на каси. Головна мета установ дрібного кредиту, за положенням, полягала в тому, щоб надавати населенню, в тому числі різним союзам, артілям, позики для задоволення господарських потреб і заощадження та накопичення невеликих грошових сум, на які нараховувалися відсотки. Даним установам дозволялося приймати пожертвування, набувати майно, вступати в договірні зобов'язання, брати участь у судових процесах в якості позивача або відповідача, тобто фактично вони наділялися всіма правами юридичної особи. При цьому учасники установ дрібного кредиту несли відповідальність за їхніми зобов'язаннями на підставі кругової поруки. Джерелами коштів для відкриття кредитних товариств могли служити кредити Державного банку.

В наш час широко розповсюджена практика надання короткострокових позик, які допомагають вирішити господарські, побутові та інші потреби населення. Тому є доцільним розкрити сутність фінансових установ, які здійснювали такі послуги у минулому: перебіг засновницької кампанії, штатний персонал, зарплатня працівників.

У наукових публікаціях сучасних дослідників, як правило, питання участі дворянства в мережі дрібного кредиту розглядається в комплексі з іншими аспектами історії економіки та кредиту. Серед них потрібно назвати Т.А. Балабушевич, В.Д. Баран, В.К. Баран, Д.Е. Шемяков, В.В. Шевченко та інших. Однак, до сьогодні, ми не маємо комплексної роботи, яка б висвітлювала місце та роль дворянства Бессарабії в діяльності дрібних фінансових установ.

У статті досліджуються якісні зміни фінансово-кредитної справи Бессарабської губернії на матеріалах Ізмаїльської управи, зроблена спроба розкрити значення губернського дворянства у розвитку мережі дрібного кредиту.

На початку XX ст. кредитна справа в Бессарабській губернії вимагала від працівників та клієнтів високий рівень професійності та значний ступінь довіри, прозоре виконання двосторонніх відносин.

Стрімкий розвиток кредиту збільшував функції установ та розширяв штатний персонал. Так, в Ізмаїльській касі дрібного кредиту існувала посада чиновника для іноземного листування. За імперським регламентом цю посаду могла обіймати особа, яка мала чин колезького асесора або звання особистого дворянина. Робота була періодичною, за яку працівник отримував 2000 рублів на рік. Цікаво, що листи з фінансовими пропозиціями надходили до канцелярії Ізмаїльського градоначальника не тільки з різних регіональних та державних установ, але й з різних країн Європи та світу.

На це вказують матеріали комунальної установи «Ізмаїльський архів». До Ізмаїльської управи 26 червня 1912 р. надійшов лист від банкірського дому «Wm. Read and Co. Bankers», що розташовувався на 31 Pine Street в місті Нью-Йорку.

Ось цитата з цього повідомлення: «До теперішнього часу російські муніципалітети отримали майже всі гроші, які вони запозичили за межами Росії: у Франції, Німеччині, Англії, Бельгії та Голландії. Усі банкіри Європи сприяють наданню позик градоначальникам та муніципалітетам Російської імперії... Тому наша установа має намір зробити вам пропозицію з Америки. Усі питання щодо відсотків, рівня безпеки та обслуговування будуть якісно врегульовані»¹. З цього документа видно, що імперські міські управи, які складалися, переважно, з представників дворянської верстви, мали самостійність і могли звертатися за послугами до іноземних кредитних установ. Рівень довіри до Ізмаїльської управи був дуже високим, що говорить про її спроможність сплачувати вчасно відсотки за позиками.

Звичайно, були і скрутні часи, коли управа намагалася виклопотати відстрочку стосовно своїх кредитних зобов'язань. До правління Полтавського земельного банку 5 червня 1908 р. було надіслано таке клопотання. В ньому вказувалася загальна сума позики (25000 рублів), а також строки виконання договору: позика була надана 31 грудня 1907 р., кінцевою датою в документі зазначалося 30 червня 1908 р.

В цьому ж році Бессарабсько-Таврійський земельний банк отримав 20000 руб. боргу від управи, після чого до правління банку був надісланий новий запит за позикою у 25000 руб. під заставу Ізмаїльської міської нерухомості КУІА. Ф. 2. Измаильская городская управа. Оп. 1. Спр. 558. Закон о кредите для городов и земств в 1913 г., 111 арк. КУІА. Ф. 2. Измаильская городская управа. Оп. 1. Спр. 454. Отношение управы в правление Полтавского земельного банка и в правление Бессарабско-Таврического земельного банка о предоставлении отсрочек в уплате займов в 1908 г. 2 арк.. На кожній розписці та документах, що направлялися міським правлінням до фінансово-кредитних установ, стояли підписи головного скарбника міста Ізмаїла Гиржева Андрія Володимировича, який мав чин колезького радника, тобто був дворянином. Помічником (старшим бухгалтером) в Ізмаїльському казначействі працював дворянин Янушкевич Олександр Львович, який також ставив свій підпис на усіх фінансових документах управи Топиро Б.А. (1911). Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1911 г. Кишинёв: Губернская типография, 545 с.. Таким чином, незважаючи на авторитет Ізмаїльської управи та цілковиту довіру з боку фінансових установ, гарантами виконання кредитних зобов'язань м. Ізмаїла виступали саме керівники Ізмаїльського казначейства, як фахівці своєї справи, як чиновники, які несли відповідальність за грошові операції повіту.

Завдяки існуючим матеріалам, можна дійти висновку, що адміністративні та організаційні можливості Ізмаїльського казначейства з плином часу лише зростали. Таке ствердження є обґрунтованим через штатний персонал, який мала ця установа. Головний скарбник Ізмаїльського казначейства Гиржев Андрій Володимирович у 1914 р. вже мав чин статського радника, тобто його кандидатура відповідала посаді віце-губернатора або керівника губернського казначейства, заступника директора урядового департаменту.

Взагалі, в Російській імперії чин статського радника замикав І -у групу чиновництва. Дана група (з І-го по V-й клас) об'єднувала представників вищої номенклатури, що визначали курс політики держави та мали особливі привілеї і високі посадові оклади. Свої функції старшого бухгалтера незмінно виконував Янушкевич Олександр Львович. Бухгалтери першого та другого розрядів Успенський Григорій Іванович та Овсяний Аркадій Фомич, відповідно, за ці роки дослужилися до чину колезького асесора, тобто здобули особисте дворянство. Варто зауважити, що на початку XX ст., навіть якісно виконуючи усі регламентні положення стосовно проходження державної служби, дуже важко було переступити бар'єр від титулярного радника до колезького асесора та здобути бажане дворянство.

Справа у тому, що титулярний радник після проходження трирічної служби мав здобути звання колезького асесора, а з ним і титул дворянина. Для того, щоб кількість дворян в імперії не збільшувалася за арифметичною прогресією, існувало негласне правило: по можливості не надавати звання колезького асесора титулярним радникам Топиро Б.А. (1914). Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1914 г. Кишинёв: Губернская типография, 520 с.. В народі таких нетитулованих дворян часто називали «вічними титуляшками». Титул дворянина давав можливість працевлаштування, забезпечував престижні посади та оклад.

Так, в Кишинівському міському громадському банку директором був почесний громадянин, купець першої гільдії, Віктор Пантелейович Синадино (мав дворянські коріння); посаду заступника обіймав колезький асесор Василь Феодосійович Кучков (він же завідував касою); кандидатами до складу заступників були: статський радник Іван Федорович Кемриць та відставний ротмістр Михайло Федорович Качулков. Бухгалтером в цій установі працювала дворянка Марія Олександрівна Червенводали, а помічником бухгалтера - колезький асесор Федір Мануїлович Другаков Топиро Б.А. (1911). Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1911 г. Кишинёв: Губернская типография, 545 с.. Дворяни краю отримували вигідні кредитні умови в банківських установах.

Ще у перші роки функціонування Дворянського банку в земельних банках Бессарабії було закладено більше 480 тис. дес. дворянської землі. Дворянами було взято під заставу землі, більше ніж на 15 млн. крб. Наприкінці ХІХ ст. дворянська заборгованість зросла ще більше Шемяков Д.Е. (1980). Очерки экономической истории Бессарабии эпохи империализма, Кишинев: Штиинца, 252 с.. Дійсно, уряд робив усе можливе задля зростання поміщицького добробуту та покращення їх господарства. Це були ознаки консервативного і застарілого фаворитизму: величезні позики отримували навіть ті «благонадійні» клієнти, які вже мали серйозну заборгованість. Цікаво, що поміщики краю, виступаючи працівниками та клієнтами банків, часто були засновниками та ідейними покровителями фінансової справи.

Банкіри Одеси стояли біля витоків банківської системи капіталістичного типу. Накопичивши достатні капітали, маючи постійну клієнтуру та досвід проведення банківських операцій, вони активно включалися у «засновницьку гарячку» 1860-1870-х рр. До того ж, участь у створенні промислових підприємств та акціонерних банків розглядалися ними як ще одне, дуже вигідне, джерело прибутків. Власники найбільших банківських фірм були засновниками як місцевих так й столичних акціонерних банків. При цьому, серед останніх спостерігаємо практично одні й ті ж прізвища. На таку «монопольність» банкірів зауважив І. І. Левін, який вказував, що «місце попередніх засновників, крупних місцевих капіталістів, займають засновники - професіонали, які віднині фігурують різними групами у різних поєднаннях мало не в усіх банках».

«Усюди у списках засновників, - продовжує далі І.І. Левін, - трапляються петроградські, варшавські, ризькі і одеські торгові доми - Єфруссі і К, Рафалович, Родоканакі, Маас. Так, відомо, що Ф.П. Родоканакі був засновником Петербурзького міжнародного (1869 р.), Азовсько-Донського (1871 р.), Ростовського - на Дону (1871 р.), Кишинівського (1871 р.) комерційних банків, а Герман Рафалович й Ігнатій Єфруссі - Петербурзького облікового та Позикового банку (1869 р.). У 1871 р. створено Російський банк для зовнішньої торгівлі. У цьому заході взяли участь практично всі банківські фірми Одеси, які виникли у першій половині ХІХ ст., зокрема: Єфруссі, Родоканакі, Маас та Рафаловичів Шевченко В.В. (2010). Приватне банкірське підприємництво в Одесі (ХІХ - початок ХХ ст.). К.: НАН України. Ін-т історії України. 266 с.. Кваліфіковані підприємці, володіючи значними фінансовими ресурсами, ставали засновниками банків, примножуючи свої статки. Для Бессарабії це були власники торгових фірм, банкірських будинків, фінансові династії Одеси. Саме вони створили Бессарабсько-Таврійський банк. Варто наголосити на тому, що засновницька активність дворян у сфері кредиту розповсюджувалася і на мережу дрібних фінансових установ.

У Російській імперії до 1917 р. існували три типи установ дрібного кредиту: 1) селянські громадські установи дрібного кредиту, до яких належали допоміжні та ощадні каси, волосні і сільські громадські ощадні каси, волосні і сільські банки, мирські позикові капітали; 2) земські каси дрібного кредиту, і 5) кредитні кооперативи двох типів, а саме кредитні товариства та ощадні товариства Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. [авт. кол.: Т.А. Балабушевич, В.Д. Баран, В.К. Баран та ін.].; відп. ред. В.А. Смолій. (2011). К.: НАН України. Інститут історії України. Ніка-Центр. 608 с.. Незважаючи на те, що необхідність у короткостроковому кредиті мали селяни, середній клас міщанства, започатковували діяльність таких установ представники привілейованої верстви населення.

Архівні матеріали за 1913 р. засвідчують, що справами дрібного кредиту опікувалися представники дворянського стану. Так, в документі, що розкривав особливості службового розпорядку Бессарабського губернатора, найголовнішого дворянина губернії, наголошувалося, що робочий день керівника регіону розпочинався об одинадцятій годині ранку і завершувався о тринадцятій годині (з понеділка по суботу). Згідно з цим документом, кожен понеділок губернатор заслуховував звітні доповіді відповідального у справах дрібного кредиту: обговорювалися шляхи поліпшення умов кредиту для населення, розроблялися кроки підготовки робочих кадрів для кредитних установ КУІА. Ф. 2. Измаильская городская управа. Оп. 1. Спр. 558. Закон о кредите для городов и земств в 1913 г. 111 арк.. У 1914 р. інспектором у справах дрібного кредиту був колезький асесор С.І. Орлов. Проте, штаб посадовців, які приймали безпосередню участь у становленні мережі дрібного кредиту в регіоні, був значно ширшим.

Згідно з Бессарабським адрес-календарем за 1914 р. в губернії діяв комітет, який опікувався таким кредитом. Головою цього органу був губернатор, камергер двору, дійсний статський радник Михайло Едуардович Гільхен. Також до складу комітету входили: камергер двору, в. о. губернського предводителя дворянства Олександр Киріякович Леонард, віце-губернатор, дійсний статський радник Олександр Миколайович Юрган, голова губернської земської управи, статський радник Костянтин Олександрович Мімі, управляючий Кишинівським відділенням Державного банку, колезький радник Сергій Андрійович Бобровніков, інспектор сільського господарства, член губернської земської управи, колезький асесор Г.С. Гоната, інспектор С.І. Орлов та інші. У цьому списку недворянського походження був лише діловод комітету, губернський секретар Т.А. Тур'єв Топиро Б.А. (1914). Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1914 г. Кишинёв: Губернская типография. 520 с.. Можна дійти висновку, що саме представники місцевої аристократії займали чільну позицію у сфері питань розробки та модифікування кредиту для населення. Участь у роботі комітету дрібного кредиту губернського інспектора сільського господарства говорить про те, що дворяни брали до уваги потреби сільського господарства, які мали необхідність у короткострокових позиках. Діяльність комітету сприяла багатьом позитивним зрушенням кредитної системи в Бессарабії.

Дворяни регіону, маючи вищу економічну та фахову освіту, займали головні посади в кредитних установах та організовували професійну підготовку представників недворянського стану, серед яких були і селяни, для роботи в цих установах. З архівних документів нам відомо про проведення курсів з дрібного кредиту в селі Сарата Акерманського повіту. Ці курси проводив дворянин, інспектор Кишинівського відділення Держбанку, С.І. Орлов (член комітету в справах дрібного кредиту)¹¹.

Проте, в губернії існували кредитні установи, робочий персонал яких складався лише з представників дворянської верстви населення. В документі, що стосувався адміністративних положень діяльності Ізмаїльської каси міського кредиту, прикріплявся перелік посад, які були стандартними для установ такого типу. Важливою особливістю було те, що особи, які ставали працівниками даних кас, мали займати місце у «Табелі про ранги» не нижче VIII класу. В Російській імперії VIII класу відповідав цивільний чин колезького асесора, який автоматично надавав особисте дворянство. Такі правила відповідно були звичними і для міської Ізмаїльської каси, адже вона підкорювалась міністерству фінансів.

Інформація була надіслана для Ізмаїльської міської управи, де започатковувалось діяльність такої каси. Перелік посад, клас працівників, статут установи - були витягом із указу Миколи II («Закон про кредит для міст і земств»). Указ був підписаний у Балтійському морі на імператорській яхті «Штандарт» у 1912 р. КУІА. Ф. 47. Аккерманская уездная земская управа. Оп. 1. Спр. 10. Переписка с Бессарабской губернской земской управой об открытии в сёлах уезда ссудо-сберегательных товариществ и их состоянии в 1875-1905 гг. 418 арк. КУІА. Ф. 2. Измаильская городская управа. Оп. 1. Спр. 558. Закон о кредите для городов и земств в 1913 г. 111 арк.. Цим законом керівництво держави офіційно проголошувало домінування нобілітету в персональних складах провідних кредитних установ, особливо державних.

В Бессарабській губернії такий устрій був характерним для міських і земських кас. До числа таких установ відносилась Акерманська земська каса дрібного кредиту. Каса підкорялася міністерству фінансів у співробітництві з міністерством внутрішніх справ. Керівництво касою здійснювали голова та правління. Правління складалося з п'яти членів. Голова обирався міністерством фінансів на трирічний термін. Станом на 1914 р., головою каси був дворянин Яків Пилипович Вагнер. Його річна зарплата складала 10 000 рублів. Членом правління від міністерства фінансів та внутрішніх справ був поміщик Максиміліан Якович Новіков. Держава сплачувала йому щорічно 6 000 рублів. Також в правлінні засідав представник від земства, лише йому необов'язково було мати високий чин або дворянський титул, адже він був довіреною особою від свого повіту. На цій посаді діяв Василь Володимирович Стефанюк із ідентичним окладом у 6 000 руб. Топиро Б.А. (1914) Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1914 г. Кишинёв: Губернская типография, 520 с..

Зовсім іншими були вимоги до наступних працівників установи. Головним бухгалтером в Акерманській земській касі був колезький радник (займав шосте місце в «Табелі про ранги») Іван Степанович Іванов. Його грошова винагорода щорічно складала 4200 рублів. Бухгалтером вищого окладу, фактично, помічником головного бухгалтера, була дворянка Олімпіада Костянтинівна Старирадова, яка отримувала 2800 руб. На посаді головного касира могла працювати особа, яка займала хоча б VII клас у «Табелі про ранги», ним став надвірний радник Матвій Кузьмич Хлопов, який заробляв 3000 руб. Крім того існували ще посади завідуючого канцелярією та голови відділу, які за правилами мали бути не нижче VI класу (отримували по 4200 руб.). В кредитній установі працювало ще 15 осіб, які також, за державним статутом, мали бути дворянами (заробляли не менше 1500 рублів на рік Топиро Б.А. (1911) Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1911 г. Кишинёв: Губернская типография, 545 с.. Цікавою є архівна довідка, яка пояснила, на які потреби нараховувалась зарплата робітників каси: 2/5 від загальної суми - вважалися платнею, 2/5 - столовими та 1/5 - квартирними грошима. Окремо, персоналу надавали командировочні та добові кошти, якщо вони відправлялись у відрядження кредиту КУІА. Ф. 2. Измаильская городская управа. Оп. 1. Спр. 558. Закон о кредите для городов и земств в 1913 г. 111 арк.. Більш того, прибутки каси відраховувались щорічно міністерству фінансів, яке розподіляло їх між службовцями установи, як преміальні, понад обумовленого для них окладу.

Таким чином, дворяни Ізмаїльської управи керували фінансовими справами повіту, гарантували чітке виконання зобов'язань перед позикодавцями та забезпечували продуману кредитну політику, що надавало позитивні можливості для розвитку міста та повіту. Про авторитет і розквіт управи говорить той факт, що банківські установи не відмовляли міській владі в наданні позик на різні строки. Самі дворяни регіону виступали клієнтами як державних земельних банків, так і приватних, засновниками яких були банкіри-дворяни Одеси.

Аристократи губернії сприяли утворенню дрібних кредитних установ, які опікувалися селянськими та міськими потребами народу. При цьому нобілітету на вищому державному рівні створювалися вигідні робочі умови та віддавалися кращі посади в нових кредитних установах.

References

1. EkonomIchna Istorlya UkraYini: Istoriko-ekonomIchne doslIdzhennya: v 2 t. [avt. kol.: T.A. Balabushevich, V.D. Baran, V.K. Baran ta In.].; vIdp. red. V.A. SmolIy. (2011), K.: NAN UkraYini. Inctitut IstorIYi UkraYini. NIka-Tsentr, 608 s.

2. Komunalna ustanova «IzmaYilskiy arhIv» (dalI KUIA), f. 2. Izmailskaya gorodskaya uprava, op. 1, spr. 454. Otnoshenie upravyi v pravlenie Poltavskogo zemelnogo banka i v pravlenie Bessarabsko-Tavricheskogo zemelnogo banka o predostavlenii otsrochek v uplate zaymov v 1908 g., 2 ark.

3. KUIA, f. 2. Izmailskaya gorodskaya uprava, op. 1, spr. 558. Zakon o kredite dlya gorodov i zemstv v 1913 g., 111 ark.

4. KUIA, f. 47. Akkermanskaya uezdnaya zemskaya uprava, op. 1, spr. 10. Perepiska s Bessarabskoy gubernskoy zemskoy upravoy ob otkryitii v sYolah uezda ssudo-sberegatelnyih tovarischestv i ih sostoyanii v 1875-1905 gg., 418 ark.

5. Shevchenko V.V. (2010) Privatne bankIrske pIdpriEmnitstvo v OdesI (HIH - pochatok HH st.) K.: NAN UkraYini. In-t IstorIYi UkraYini, 266 s.

6. Topiro B.A. (1911) Adres-kalendar Bessarabskoy gubernii na 1911 g. KishinYov: Gubernskaya tipografiya, S. 520-545.

Размещено на Allbest.ru