Образ святого воїна в українських пізньосередньовічних іконах з житійними сценами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образ святого воїна в українських пізньосередньовічних іконах з житійними сценами

Марта Москаль аспірантка Львівської національної академії мистецтв, художник-реставратор ЛФ Національного науково-дослідного реставраційного центру України

Анотація

На прикладі пам'яток українського іконопису пізнього Середньовіччя розглядаються ікони святих воїнів із житійними сценами та сценами їхніх діянь. У канонічно трактованих постатях Димитрія Солунського, Архангела Михаїла, Бориса та Гліба в середнику ікон із житійними клеймами розкрито образ християнських подвижників, відважних лицарів, втілення народного ідеалу про мужність, стійкість і героїзм. Встановлено, що клейма мають більш оповідний характер і спиралися не лише на тексти житій, а також на їхню народну інтерпретацію. Звернено увагу на іконографічний сюжет «Чудо про змія», представлене в «розгорнутому» або «лаконічному» варіантах, як відображення сцени із життя та чудес св. Георгія. Проаналізовано композиційну побудову, іконографію, художньо-стилістичні особливості та ідейно-образне наповнення зображень святих воїнів у іконах із житійними сценами.

Ключові слова: святі воїни, ікони з клеймами, середник, українські ікони пізнього Середньовіччя, образ, іконографія.

Annotation

мистецтво стилістичний іконографія

Marta Moskal. The images of the warrior saints in the Ukrainian icons with the life scenes of the late Middle Ages. Introduction. The images of Demetrius, Borys and Hlib, Archangel Michael, St. George constitute the largest number of monuments in the Ukrainian icon painting of the Late Middle Ages, which can be enlisted as a rank of holy warriors.

Problem Statement. In icon painting of the Late Middle Ages the figures of warrior saints are presented with the added scenes of life and their activities. A detailed analysis of the iconographic, artistic and stylistic features of the icons of holy warriors in the context of the development of national culture will allow to analyze the images of the saints, to reveal the content of the works.

Purpose of the article is to ostend of artistic-stylistic, compositional, iconographic, figurative-content content of works of icon painting of the second half of XIV - beginning of XVI century, in which the image of holy warriors are present with the life scenes and scenes of their deeds.

Methods. In the article were uses general scientific methods: historical - in the reconstruction of the cultural situation of XIV - beginning of XVI century in the context of sacred art; systematic, with which it was possible to trace the dynamics of changes in the icon-painting canon of the holy warrior on the territory of Ukraine; comparative - in revealing stylistic tendencies in painting traditions on the basis of canonical plots of Orthodox icon painting; iconographic - in revealing the sign stability of images in the system of stylistic coordinates of the iconcanon, as well as stylistic changes that took place in the iconography of the studied period; art studies - to study the compositional-stylistic features of iconpainting monuments of this period.

Results. On example of memorials of Ukrainian art with the depiction of warriors saints with the scenes of life revealed the images of holy warriors, analyzed compositional construction, iconography, artistic- stylistic features. Payed attention to the iconographic plot "Killing the dragon" presented in "expanded" and "laconic" variants, as a reflection of the scene of life and miracles of St. George.

Conclusion images of life cycles of holy warriors in the art of the Late Middle Ages are a significant thematic group among the complex of Ukrainian icons. In the meanwhile, holy warriors portrayed frontal, full-length (iconographic type of foot soldier), with ascetic gaze, monumental interpretation of the image, expressive drawing. Since in the medium the artists depicted the soldiers in a severe static image, the figures of the saints in the stamps were more free and dynamic to reveal the narrative of the plot of their acts. Artistic-style features of icons depicting holy warriors late XIV-early XV centuries. continue the principles of painting Kievan Rus in combination with the traditions Paleologicheskogo icon-painting style. From the XV century in the icons there are elements of Gothic that manifested itself in the image of an elongated figure of soldiers, helmets, and weapons - a sword.

Among the most common images of holy warriors is the figure of the Archangel Michael. In the mediator in the figure of a warrior, we see the embodiment of the image of the head over all angels, the military guard of the gates of paradise, the hero, who is the mediator between God and his people. Among the important attributes that appear in the art of the Late Middle Ages in the images of the Archangel is a symbolic stand, twisted in eight, symbolizing infinity and protecting from the dark forces of evil (Uroboros's image is a snake). In the figure of Demetrius of Thessalonica we see a popular Christian hero ready to defend his native land. In the images of the brothers Borys and Hlib, in the images of the living icon there are features of patriotism and asceticism.

In the Ukrainian art of the ХІV-ХVІ centuries. The iconography of St. John became the most popular. George in the plot "Miracle of the Snake", which is known in two versions: "Expanded" and "Laconic".

At the end of the fifteenth century. the iconic motif "Miracle of the Snake" is complemented by the scenes of the life of St. George On the icons of St. George is presented on a horse, piercing through a long thin spear the snake's mouth served in an amorphous form. The very image of the warrior is not endowed with features of courage and militancy, but rather interpreted as a manifestation of spiritual struggle between the monster and the saints. The composition reads the folk principle, which manifested itself in such attributes as keys, horns, profile of the Moon on the wings of the snake and associated with the holiday of spring.

Key words: Warriors Saints, icons with scenes of life's, medieval, Ukrainian icons of the late Middle Ages, image, iconography.

Постановка проблеми. Зображення Димитрія Солунського, Бориса та Гліба, Архангела Михаїла, Св. Георгія зі сценами житія становлять найбільш чисельну групу пам'яток в українському іконописі пізнього Середньовіччя із зображенням святих воїнів. Детальний аналіз іконографічних, художньо-стилістичних особливостей ікон святих воїнів у контексті розвитку національної культури дозволить проаналізувати образи святих, розкрити змістовне наповнення творів.

Аналіз досліджень і публікацій. Творам українського іконопису періоду пізнього Середньовіччя присвячена чимала кількість праць М. Гелитович [1], В. Свенціцької [2], О. Сидора [2; 3], В. Овсійчука [4], Патріарха Димитрія Яреми [5]. Автори розглядали твори іконопису другої половини XIV - початку XVI ст. із зображенням Архангела Михаїла, Димитрія Солунського, Бориса та Гліба, св. Георгія в контексті розвитку українського мистецтва, зверталися до іконографії, художньо-стилістичних особливостей ікон, однак не аналізували образне наповнення творів. Ґрунтовною є дисертація Н. Колпакової [6], присвячена дослідженню іконографії Св. Георгія в українському мистецтві другої половини XIV - XVI ст. Проте автори дуже побіжно торкалися проблеми образу святих воїнів у мистецтві, що зумовлює актуальність нашої розвідки.

Мета статті - розкрити композиційні, іконографічні, художньо-стилістичні особливості та образно-змістове наповнення українських ікон із зображенням святих воїнів із житійними сценами та сценами діянь другої половини XIV - початку XVI ст.

Виклад основного матеріалу. З прийняттям християнства на теренах Київської Русі утвердився культ святих воїнів, серед яких найбільш шанованими були: Св. Димитрій Солунський, Св. Георгій, Св. Теодор Тирон, Св. Теодор Стра- тилат, Євстахій Плакида та Архангел Михаїл. Вони були мучениками, які загинули, відстоюючи християнську релігію, стали всенародним ідеалом мужності, готовності до захисту, борцями із силами зла.

У другій половині ХІІ - початку ХІІІ ст. на території Україні відбулося вторгнення монголо-татарських орд. У XIV ст. Київ і всю південну Русь завоювала Литва. Зовсім інша ситуація склалася у Галицько-Волинському князівстві, де за князювання Данила Галицького і Володимира Васильковича споруджували чимало храмів [4, с. 130-131]. Унаслідок історичних умов, які склалися в той час на українських теренах, істотно вираженою була ідея заступництва та захисту рідної землі й держави, що також стало причиною появи як об'єкта зображень на пам'ятках сакрального мистецтва постатей святих воїнів, адже саме вони стали покровителями храмів, які були споруджені на їх честь.

Для пам'яток кінця XIV - середини XV ст. притаманні риси давнього малярства княжої доби. Проте з'являються нові форми стилістичних змін, що проявляються у значущості лінії, рисунку, продуманості композиційного вирішення. Притаманна цьому стилю динаміка впроваджує у композицію рух, що прийшов на зміну статиці та симетричності. В іконах цього часу спостерігаємо вплив рис Палеологівського відродження [6, с. 75].

У другій половині XIV ст. манера письма в творах іконопису вказує на вплив течії східного християнства - ісихазму, що проявилося в аскетизмі образу, графічному трактуванні форми, передаванні світла штрихувальними движками. Від XV ст. через послаблення візантійської традиції посилюється вплив західноєвропейського мистецтва, який вносить елементи готичного мистецтва в канонічну візантійську іконографію.

Помітно проявилися зміни, закладені в іконографічній основі з виникненням нових сюжетів. У іконі збільшується кількість дійових осіб, з'являється розповідність, динаміка. У цей період акцент ставиться на розповідні сюжети із життя та діяння святих воїнів. Останні були найпопулярнішими героями середньовічної доби, і саме житійна ікона дала можливість відобразити емоційний стан та індивідуальні особливості персонажа.

Дослідження житійних ікон святого воїна кінця XIV - початку XVI ст. свідчать про існування різних способів і принципів формування житійних циклів. Якщо в центральних зображеннях дотримано іконографічно-канонічних вимог, з повним підпорядкуванням зразкові, то в марґінесових сценах, так званих клеймах, розроблених канонів не існувало - вони були наслідком колективної творчості багатьох поколінь іконописців. Тут набувала чинності жива мова, подібна до апокрифів, з уведенням багатьох явищ природи, несподіваних пригод, сутичок зі звірами, трагічних видовищ мук і, нарешті, елегійного фіналу - тихої смерті [4, с. 134]. Іконописець намагався відобразити всю динаміку подій від початку до кінця.

Найбільш поширеними серед пам'яток іконопису пізнього Середньовіччя із зображенням святих воїнів є сюжети із життя святого Архангела Михаїла. У Біблії Архангел представлений як верховний командувач Божого війська - Архистратиг, який бореться проти сил зла та захищає християнську віру від усього лихого. Також святий постає захисником народу Ізраїлю (Архангел Михаїл з'явився Ісусо- ві Навину при завоюванні ізраїльтянами Землі Обітованої (Нав. 5, 13-15); пророкові Даниїлу в дні падіння Вавилонського царства (Дан.10:13, 21; 12:1), пророкові Валааму для благословення ізраїльтян і Аврааму, коли той приносить Ісаака в жертву. Михаїлові приписують допомогу в переході дітей Ізраїлю на чолі з Мойсе- єм через Червоне море та поразку величезного ассирійського війська, яке стояло під стінами Єрусалима за пророка Ісаї. (Вих. 33, 9, 14, 2628; .. 4 Цар 19, 35) [7]. Архангел Михаїл рятує трьох отроків, яких цар Навуходоносор наказав кинути у вогняну піч за відмову поклонятися ідолам, а також знищує міста Содом і Гоморру за гріхи мешканців; виганяє Адама і Єву з раю та навчає їх ремеслу [7].

Образ Архангела Михаїла фігурує в текстах Нового Завіту. В Одкровеннях Йоана Богослова він постає головнокомандувачем у війні проти диявола та ангелів, що збунтувалися [8, с. 25]. Архангела Михаїла вважають стражем воріт раю.

Архангел Михаїл виконує функцію героя, який є посередником між Богом і християнами, проводир на шлях істинний, яким прямували святі та мученики за християнську віру. Доброчин, благочестя, відданість, вірність Богові та здатність на самопожертву стали головними цінностями, втіленими в особі Архангела Михаїла.

Збереглося кілька пізньосередньовічних ікон, які яскраво втілюють образ Архистратига - могутнього воїна та захисника від сил зла та розповідають про його діяння. В іконах цієї групи велику увагу привертає зображення святого в середнику. Звернемося до постаті воїна на іконі з Дальови, тепер Польща (Львівський національний музей ім. А. Шептицького, далі ЛНМ), де святий займає увесь простір композиції. Поза святого Михаїла є статичною, ноги розставлені на ширині плечей, погляд звернений на глядача, що є відображенням аскетичного спрямування середньовічного мистецтва [9, с. 107]. Фронтальність зображення святого забезпечує прямий культовий контакт, де глядач не сприймає естетичний кордон, який відокремлює від нього образ, якщо він бачить його в такому самому середовищі, що є і його власним простором [10, с. 203]. Воїн вбраний у лицарські обладунки, поверх яких - червоний плащ і червоні чоботи. Піднятий догори меч є знаком доброчесності та могутності. Довкола голови - золотий німб, що підносить і оду- хотворює постать Михаїла. Духовну чистоту святого воїна підкреслюють крила, що вид- ніються з-за його спини та виражають те, що Архангел готовий з легкістю піднятися в небо. Для ікономаляра було важливо представити ангела так, щоб крила в нього за спиною зберігали органічну частину його образу.

З гармонією протиставлені два контрастні кольори - червоний (плащ і чоботи) та зелений (туніка, тло та позем). Архангел Михаїл із жи- тієм з Дальови - символ XV ст., є ідеальним образом краси, мужності, досконалості, зразковості - духовної і тілесної [5, с. 296]. Вишуканий живопис крил, яскраві фарби одягу, м'який силует голови з пишною зачіскою - усе це додає образові майже самостійну естетичну цінність. З одного боку, перед нами постає образ воїна, повний енергії, могутності, нестримної сили, незламної волі, а з іншого - завдяки м'яким плавним лініям обличчя святого виражає глибину й ліричність. Лагідність і молитовна споглядальність Архистратига Михаїла ніби ховають у ньому силу, що причаїлася, і тільки при детальному спогляданні цей образ може розкритися у всій повноті. Він дає можливість тому, хто молиться, осягнути духовність у собі.

Кінцем XV - початком XVI ст. датується ікона, що походить зі с. Нагоряни біля Сяно- ка, Словаччина (зберігається в Музеї народного будівництва в Сяноку) [5, с. 297]. Саме в цій іконі на поземі під ногами Архістратига, що в середнику, з'являється символічна підставка, подібна до мотка пряжі, скручена у вісімку, що символізує нескінченність і є своєрідним захистом від сил зла. Аналогічне трактування символу Уробороса - змія, замкнутого в кільце, який поїдає власний хвіст. Він втілює час, що поїдає простір. Слід зазначити, що погляд іко- номалярів (які були вихідцями з народу) того часу тяжів до простих форм народно-традиційного, архаїчного мислення. Архаїчне мислення, нездатне до сприйняття абстрактних категорій, представляло будь-яку просторово-часову реалію в конкретній образній формі. Саме тому найбільш логічним символом меж переходу в просторовість часу є змій, замкнутий у кільце або вісімку [11, с. 218]. Як бачимо, у зображеннях Архангела Михаїла межує фольклорне начало і високопрофесійне мистецтво. Для постаті цього Архангела, зображеного на пам'ятці, притаманна чітка силуетність, ритмічність, цілісність форми та врівноваженість кольорових плям.

Для того, щоби вірянин зміг зрозуміти всю значущість постаті Архангела Михаїла, іконописці зображають сцени його діяння, висвітлені в клеймах, розташованих навколо середника. У побудові ікон із житійними клеймами можна провести паралель з оповідністю іконостасів того часу. Для того, щоби роздивитися окремі клейма, прочитати живописне трактування про життя святого, потрібно було наблизитися до ікони. З віддаленого огляду вона сприймалася як одне ціле, житійні клейма зливалися із середником і перетворювалися на своєрідне обрамлення довкола фігури святого. Зблизька житійна ікона сприймалася як зображальна й фігуративна. На відстані вона вигравала в нефігуративній декоративності. Проте це не зменшувало її пізнавальне начало.

Здебільшого в XV ст. на іконах із зображенням Архангела Михаїла клейм було вісім, вони оточують середник ікони з трьох боків. Вписані сцени діянь у форми прямокутників, що підтримує зображення в середнику, також вписаному в прямокутник за формою. Проте акцент ставився на центральному зображенні фігури Михаїла. Це ми бачимо з масштабних монументальних розмірах святого. На клеймах постать Архангела відносно до навколишнього простору є невеликою. Контраст був і в рухах фігур - статична центральна фігура Михаїла та динамічні постаті святого у зображені зі сценами діянь. Фігура і лик святого воїна могли бути представлені до глядача в профіль, що є неприпустимим для центрального зображення в середнику. За словами Б. Успенського, у середньовічному іконописі можна виявити таку закономірність: семантично важлива частина зображення об'єкта повернена до глядача, а семантично неважлива - підпорядковується перспективним відхиленням, вказує на реальне положення об'єкта в просторі та є так би мовити ключем у розташуванні фігури в трьох вимірах [12, с. 280]. Підтримку динаміки та відчуття оповідності надають зображення архітектури та умовного пейзажу в клеймах.

Поширеними сценами з діяння святого в цей час були: «Створення Богом архангела», «Вигнання Адама і Єви з раю», «Порятунок трьох отроків з вогненної печі», «Боротьба Архистратига Михаїла з Яковом», «Жертвоприношення Авраама», «Чудо в Хонах», «Принесення їжі Даниїлу», «Знищення Судому та Гоморри», сцена «Перехід Ізраїлю на чолі з Мойсеєм через Червоне море» і «Загибель ассирійського війська» [5, с. 294-295]. Діяння представляють ключові моменти біблійної історії, при цьому, попри традиційний набір поширених сюжетів, на іконах зустрічаються їх виняткові зразки, опираючись найчастіше на апокрифічні перекази, вони розширюють ілюстрування біблійної розповіді.

Рідше в тогочасному українському мистецтві зустрічається житійні ікони із зображенням небесного воїна Димитрія Солунського - мученика, який загинув, відстоюючи християнську віру, але відмовився поклонятися язичницьким богам.

Однією з найдавніших можна вважати ікону «Дмитрій Солунський» кінця XV - початку XVI ст. зі с. Ладомирова, Словаччина (Шарівський музей в Бардієво), де зображено десять сцен із життя святого. Клейма присвячені призначенню святого правителем Фессалоніки, його проповіді, ув'язненню в темницю, бою Нестора з Лієм, смерті та похованню («Цар Максиміліан призначає Димитрія полководцем»; «Димитрія вітають солуняни»; «Цар питає Димитрія про християнство»; «Димитрія ведуть у темницю»; «Боротьба Нестора з Лієм»; «Димитрій з Нестором засуджені на заслання»; «Димитрій у домовині»; «Димитрій перемагає у війні»; «Ди- митрій благословляє Нестора»; «Перенесення мощей св. Димитрія»). Як бачимо, клейма розташовані не за порядком зображуваних подій: традиція їх розташування ще не була усталена [5, с. 300]. Слід зауважити, що в українському мистецтві XV - першої половини XVI ст. кількість клейм із житієм святого - вісім або дев'ять, а у візантійському, балканському та російському мистецтві кількість клейм могла досягати чотирнадцяти. Така велика кількість сюжетів пов'язана із зображенням посмертних чудес святого, що не спостерігається в українському мистецтві.

У середнику іконописець зобразив св. Дими- трія в образі воїна в дещо примітивній манері, проявленій у лінеарно-площинному трактуванні форм. У правій піднятій вгору руці він тримає тонкий спис, а лівою опирається на меч. За спиною бачимо щит овальної форми. Вираз лиця св. Димитрія суворий, він повний рішучості та готовий до бою. Близьке до народного розуміння зображення ікони було відображенням тих надій народу, що покладав він на святого в період жорстоких боїв за панування.

Великою майстерністю відзначається ікона «Дмитрій з житієм» початку XVI ст. зі с. Фло- ринка, тепер Польща (ЛНМ) [13, с. 61]. Увесь іконний простір у середнику займає постать св. Димитрія. Зображений святий без військового вбрання, у синій туніці та червоному плащі, проте озброєний луком, сагайдаком для стріл, піхвами для меча та щитом. Права рука піднята вгору з жестом благословення. Такий образ одухотвореного з миловидним поглядом святого можна трактувати як мученика, який відстоював християнську віру. Проте атрибути святого не дають нам забути, що перед нами і воїн, який готовий захистити своє місто від нападу ворогів. Як і на згаданій пам'ятці в іконі зі с. Флоринки, відчутний вплив народної творчості, що проявляється у яскравому барвистому колориті, зіставленому на чорному, оранжевому та синьому кольорах, декоративній організації площини, різких контурних ліній.

Ікона зі с. Флоринки має дев'ять клейм з написами: «Народження святого Димитрія», «Святий навчає людей церкви», «Святого привели до царя», «Бичування Димитрія», «Святий засуджує ідолів у язичницькому храмі», «Святого припікають свічками», «Покладення до гробу», «Нестор просить благословення в Ди- митрія» та «Боротьба Нестора та Лія».

На відміну від сюжетів на клеймах, в іконах із зображенням Архангела Михаїла, де змальовані діяння святого, у яких він здебільшого виступає як посланець Бога на стороні добра проти зла, підбір клейм на іконах із зображенням воїна Димитрія яскраво репрезентує образ середньовічного християнського героя. На клеймах акцент ставиться на кількох періодах життя воїна - його народженні, осягненні істини віри в єдиного Бога та поширення її серед людей, мучеництві, подвигу й загибелі. У християнському трактуванні суть героїчного подвигу є трансцендентною, тобто виявляється у подоланні земних меж. Земне життя давалося святому героєві для того, щоби вчинити подвиг в ім'я Господа та переходу у Царство Небесне. Сенс розповідей з життя св. Димитрія полягав не так у тому, щоби сповідувати християнську віру, як показати благодать Божого одкровення, даровану святому воїну, щоби підготувати його до важких випробувань і мук, які будуть перед смертю, і продемонструвати величність християнського духу воїнів, які достойні подальшого шанування. Подвиг героїзму святого воїна полягав у т. зв. «шляхетній смерті», тобто в добровільній загибелі за християнську релігію.

У контексті розгляду житійних ікон із зображенням святих воїнів варто згадати ще одну ікону, яка за своїм звучанням є близькою до давніх українських пам'яток. Ідеальними образами мужніх лицарів, що стоять з мечами на сторожі, з підкресленням братньої дружби та згоди, людської гідності й чистоти, єднання і порозуміння представлені Борис і Гліб на храмовій житійній іконі «Борис і Гліб», що походить із церкви Бориса і Гліба в Запрудах у місті Коломні, Росія, початок XIV ст. (Третья- ковська галерея, Москва) [4, с. 135]. Первинно (ікона перемальована в XV ст.) на червоному тлі виділялися постаті Бориса, вбраного в темно-коричневий плащ (корзно) зі світло-жовтою підшивкою і блакитно-сірий кафтан, на плечах і подолі збереглася первісна коричнева кайма, прикрашена коштовностями й перлами, та Глі- ба у світло-жовтому плащі з коричневим коміром і коричневою підшивкою, кафтан - сірий, збереглася кайма з тими самими прикрасами. Червоне тло вважалося символом світла, що підкреслювало в іконі велику колористико-е- моційну роль, бо підносило значення княжих постатей.

Особливою є іконографія клейм, яка належить до XII ст., відповідаючи «Сказанню про Бориса і Гліба» і, можливо, втраченому лицевому «Житію Бориса і Гліба», створеному в XII ст. У житійних циклах прочитується лаконізм, нагадуючи характером пластично-композиційного вирішення мініатюру, де можна вбачати попередника мініатюрного зводу Київського псалтиря. Народні уявлення про образ святих воїнів-братів представлені серед сцен: «Похорон князя Володимира», «Повернення Бориса з походу», «Убивство Гліба», «Святополк нагороджує убивць дорогим одягом», «Князь Ярослав б'ється зі Святополком». Епічно вирішена сцена з могилою Святополка - чорна безодня поглинає віроломного князя [4, с. 136].

Таким чином дві живописні іпостасі прочитуються в пам'ятці: монументальне зображення князів у середнику та мініатюрне - фрески настінного живопису. Стиль викладу в іконі епічний, близький до викладу в народній творчості, зі своїм лаконізмом, оповідністю, розумінням краси та композиційної структури сцен. Підкреслюється це і симетрією композиції, рівновагою мас, контрастністю кольорового звучання, що зараховує цей твір до унікальних шедеврів українського мистецтва.

Загалом звернення до борисоглібової тематики в цей період набуло значних обертів. Як пише В. Овсійчук, святі Борис і Гліб після смерті, як небесні ратники, стоять, мов на чатах, боронячи рідну землю [4, с. 140]. Так був створений найпоетичніший образ у давньому мистецтві, немислимий в іконописі Київської Русі через свою глибоку національно-патріотичну ідею, осмислену пізніше після руйнування Руської держави монголо-татарами й визрілій у вірі в перемогу над ворогами. Брати наче становили славний сакрально-символічний феномен, поєднуючи земний і небесний рівні буття, що втілювалося в ідеї світла і темряви.

Трохи іншого звучання тема воїнства отримала в образі Св. Георгія - християнського святого, який також, як і Димитрій Солунський, загинув мученицькою смертю в ім'я християнської віри. Не дійшли до нашого часу ікони періоду пізнього Середньовіччя з відтворенням сцен життя Св. Георгія - пішого воїна. Проте в мистецтві XIV - початку XVI ст. найбільшої популярності набув окремий сюжет з діяння свя- того - зображення св. Георгія верхи на коні під назвою «Чудо про змія». Оповідь сюжету «Чудо про змія» розповідає, що поблизу м. Берит жив змій, схожий на дракона, який пожирав людей. За наказом поганських жерців, мешканці міста виводили змієві на поталу своїх дітей. Коли прийшла черга до королівської дочки, дівчину відвели до озера і залишили на березі. Раптом з'явився Св. Георгій на білому коні, сказавши дівчині, що він є воїном Христа, ударив списом і вбив змія [14, с. 217].

Трансформація християнського мучени- ка-воїна в змієборця виражає зміну християнського ставлення до воєнної тематики. У цій сфері полівалентна семантика перемоги йде в напрямку не смиренного терпіння страстей, а в безпосередній перемозі над злом. Такий образ воїна-змієборця був близьким для українського народу й містить фольклорне начало.

Дослідниця Н. Колпакова розділяє іконографію цього сюжету на два варіанти: перший з них називається «простою», або «лаконічною» - композиція зображує бій з драконом, де святий постає в образі змієборця, та «складною», або «розгорнутою», і представляє битву св. Георгія зі змієм, постать царівни, вежу міста із царем і царицею та їхню свиту [6, с. 109]. В українській народній традиції такий образ святого називали «Юрій Змієборець».

Одними з найвизначніших творів мистецтва пізнього Середньовіччя, де представлено перемогу св. Георгія над чудовиськом, є ікона зі Станилі Львівської обл., 1466 р., із церкви Іоакима і Анни, ЛНМ, та аналогічна їй пам'ятка зі с. Старий Кропивник XV ст. Львівської обл., походить із церкви Перенесення мощів св. Миколая («Студіон»). На іконах майстер тонко передав відчуття нестримного руху вершника на коні в образі змієборця, який символізує захисника народу, борця проти сил зла [15, с. 18]. Лаконічна і строга композиційна схема, в основі якої лежить динаміка, що надає дії експресії та руху; стримані кольори, чіткість силуету, напруженість лику героя - усе це підносить зображення до символу переможця. Драматичність сюжету підкреслена також рухом по діагоналі, що простежується в постаті святого та напрямку списа. У русі зображений і кінь гнідої масті. Слід зазначити, що зображення гнідого коня є рідкісним для іконографії Св. Георгія [6, с. 75].

Образ святого воїна-вершника не випадково набув популярності саме в мистецтві пізнього Середньовіччя. Святий Георгій постає як рятівник, який протистоїть загарбникам, що прагнули захопити територію його держави. Відповідні зображення святого гарантували захист і звільнення від завойовників, спонукали вірянина молитися святому для сповнення прохань людини. Розповсюдження мотиву визволення від ворога-дракона пов'язане з боротьбою українців за незалежність. Дослідниця Н. Колпакова зазначає, що в українській іконографії св. Георгій постає хрестоматійним прикладом архетипу героя. Визволитель св. Георгій виступає як сакральний герой, а сюжет «Чудо про змія» постає як загальнолюдський міфологічний мотив [6, с. 146-147]. Якщо святий Димитрій-воїн виступає більше в образі мученика за християнську віру, то постать св. Георгія сприймалася як образ покровителя та захисника, який визволить українців з неволі.

На зламі XV - XVI ст. іконографічний мотив «Чудо про змія» ускладнюється за рахунок введення нових деталей - з'являється небесний сегмент з десницею, що благословляє, з фігурою Христа або ангела, який направляє спис на Георгія чи коронує святого (наприклад, ікони XV ст. зі с. Здвижень, тепер Польща (Національний художній музей України, далі НХМУ); зі с. Ступ- ниця Львівської обл., XV - XVI ст., НМЛ; зі с. Велике Львівської обл., Львівська національна галерея ім. Б. Возницького) [6, с. 79].

В українському іконописі розгорнутий варіант сюжету «Чудо про змія» репрезентований на знакових іконах: с. Жогатин, тепер територія Польщі, кінець XV - початок XVI ст., НМЛ; с. Здвиженець (Лемківщина), церква Воздви- ження Чесного хреста, кінець XV ст., НХМУ; із церкви Преображення с. Журавин (Лемківщи- на), НМЛ; із церкви св. Димитрія у м. Рогатин Івано-Франківської обл., НМЛ. Такий варіант іконографічного мотиву «Чудо про змія» представляє вершника на білому коні, тонкий спис якого пронизує змія. Святий тримає обома руками ратище, а вуздечку бачимо на лівій руці святого. У верхній частині ікони, з небесного сегменту видно руку ангела. Царівна в царській короні, одягнена в довгу сукню та червоний плащ, зазвичай зображена навколішки перед св. Георгієм. Її батьки зі свитою спостерігають за дійством з вікон стилізованого середньовічного замку, верх якого становлять башти, між якими розташована сакральна споруда з ківорієм. Біля головної брами міста присутні постаті двох лицарів, які тримають списи вістрям угору. Сурмач з башти повідомляє про перемогу над змієм і звільнення мешканців міста [6, с. 79].

Для цих ікон притаманні спільні риси в зображенні св. Георгія. Перед глядачем постає образ духовної людини з мінімальним натяком на військове вбрання, без шолому, який за допомогою тоненького, здавалося б легкого списа перемагає чудовисько. Це свідчить про те, що Змієборець убиває зло без жодного зусилля. Цей жест відкриває істину духовної боротьби, що зло можна побороти лише завдяки Божій силі. Сюжет перемоги св. Георгія над змієм виявляє всю повноту християнського аскетизму, притаманного добі Середньовіччя, в основі якого лежало прагнення людської волі за допомогою подвигу до досягнення Божої благодаті, яка рятує, зцілює, перетворює і відновлює людське єство, що зазнало гріхопадіння. З-за спини святого проглядається червоний плащ, що наче розвівається на вітрі, він є символом мучеництва та проповідництва.

Молоде обличчя святого сповнене енергії та рішучості. Основний акцент у зображенні композиції «Чудо про змія» митці ставили на великому масштабі фігури св. Георгія та коня порівняно з іншими постатями. Кінь також відігравав важливу символічну роль у сюжеті «Чудо про змія». Зображений кінь білий, надзвичайної краси, грації, з червоною упряжкою. Білий кінь символізує ідею посланництва заради звершення задуму Божого, або ж навіть зв'язкового між світом божественним і земним, тобто це означає, що св. Георгій перемагає змія силою (у вигляді коня) Святого Духа [16, с. 53]. Діонісій Ареопагіт, експлікуючи головні християнські символи, підкреслює, що «образ коней означає покірність і передусім послух; білі (Захар. VI, 3) коні означають світлість, або, краще, спорідненість зі світлом Божественним. Ймовірно, кінь є образом покірності святого воїна волі Господній щодо його місця та ролі на шляху реалізації Царства Небесного [17, с. 60].

На противагу Св. Георгію, чудовисько зображене у вигляді безхребетного змія. В його образі втілено все аморфне, язичницьке, що трактується як прояв спокуси та втілення гріха. Цей універсальний сюжет протиборства відтворює перемогу героя над хаосом.

Образ міста на іконах зі святим Георгієм також має свою сакральну символіку. Архітектурний стафаж щодо теми та композиції відіграє не тільки допоміжну, але й дуже важливу роль колористичного контрасту фігурного силуету або описового визначення обставин, у яких відбувається дія. Народна свідомість сприймала вежі міста як захист і оборону від усього нечистого й злого. Тому саме архітектурні споруди на іконах зі святими воїнами зображають як міцну і неприступну фортецю, адже кожне місто, що зазнає руйнування, перетворюється на хаос. Невипадковим на іконах із зображенням Св. Георгія є поява печери, яка постає символом зла, смерті й нечистої сили. Підкреслено це і чорним кольором печери. Як приклад можемо навести ікону зі с. Журавин, тепер Польща (НМЛ) [6, с. 88].

Проте слід зауважити, що не фізична сила була основним акцентом в образі воїна, а сила духу та Божого благословення. Тому, невипад- ковим є зображення ангела, який благословляє св. Георгія, що означає благословення Отця, який посилає Святого Духа, щоби нагадати про все те, що зробив Христос, тобто Він переміг світ перед силами зла.

Для західної іконографії характерне більш матеріальне зображення Георгія: мускулистий чоловік, у пишному обладунку, з турнірним списом або мечем, зображений дуже реалістично та характеризується помітним фізичним напруженням під час битви. Він скоріш виступає в образі лицаря, наділеного хороброю силою, щоби врятувати прекрасну царівну. До кінця XV - початку XVI ст. належить унікальна пам'ятка з Юріївського монастиря с. Ступниця Львівської обл. (НМЛ), де переплелися традиції східнохристиянського (небесний сегмент з Христом з книгою) і західнолатинського мистецтва (царівна із зображенням ягняти, реалістичне зображення гір, замку та дракона) [6, с. 86]. За стилем виконання в іконі прочитуються впливи мистецтва готики.

Другою пам'яткою, де яскраво прочитуються впливи західноєвропейської іконографії, є ікона з монастирської церкви Воздвиження Чесного хреста у с. Словіти Львівської обл., друга половина XV ст., (НМЛ). Пам'ятка відтворює рідкісне зображення пішого святого воїна в сюжеті битви зі змієм. Твір поділений на верхню частину із зображенням «Битви св. Георгія з драконом» і нижню, на якій представлений текст, що тлумачить сцену. Напис складається з одинадцяти віршів із «Золотої легенди» ХІІІ ст. Якова Ворагінського. У верхній частині ікони, на тлі скелястого пагорба зображений Георгій, який обома руками тримає меч, а лівою ногою притискає хребет дракона. З лівого боку навколішки стоїть принцеса, звернена до лицаря з молитовно складеними руками. Справа з-за скелі визирає кінь. Ця композиція була запозичена з німецької гравюри XV ст. майстра гральних карт [6, с. 120-121].

Саме такий образ Св. Георгія (стійкість віри, сильний дух, мужність у битві, милосердя до слабшого, культ Прекрасної дами та небезпечність для ворога) у західноєвропейській культурі став зразком для наслідування справжнього лицаря.

У кінці XV ст. іконографічний сюжет «Чудо зі змієм» доповнюється сценами із життя св. Георгія. Варто відзначити, що в житійних циклах св. Георгій зображений в образі мученика, а не воїна. До найбільш значних пам'яток цього періоду належать ікона «Чудо про змія» із церкви св. Параскеви П'ятниці зі с. Дальо- ва, тепер Польща (НМЛ) з трьома житійними сценами катувань - «Колесування», «Четвертування» та «Обезголовлення», розташованими в нижній частині ікони [1, с. 138].

Висновки

Отже, зображення житійних циклів святих воїнів у мистецтві пізнього Середньовіччя становлять значну тематичну групу серед комплексу українських ікон. У середнику святих воїнів зображували фронтально, у весь зріст (іконографічний тип пішого воїна), з аскетичним поглядом, монументальним трактуванням образу, виразним рисунком. Якщо на початку поширення культу святих воїнів образ святих узагальнений, дещо схематичний, то в період пізнього Середньовіччя образи святих воїнів стають індивідуалізованими. Вони менш строгі, монументальні, у них проявляється властива народному мистецтву близькість до глядача. Це не просто воїн - це небесний заступник, і захисник. Колористична гама вбрання та атрибутів насичена. Оскільки в середнику митці змальовували воїнів у суворому статичному образі, то постаті святих у клеймах були більш вільними та динамічними для розкриття оповідності сюжетів з їх діянь. Художньо-стильові риси ікон із зображенням святих воїнів кінця XIV - початку XV ст. продовжують принципи малярства Київської Русі в поєднанні з традиціями палеологівського іконописного стилю. Від XV ст. у іконах присутні елементи готики, що проявилося в зображенні витягнутої по пропорціях фігури воїнів, шоломі та зброї (меч).

Серед найбільш поширених зображень святих воїнів - постать Архангела Михаїла. У середнику в постаті воїна ми вбачаємо втілення образу головного над всіма ангелами, військового сторожа воріт раю, героя, який є посередником між Богом і своїм народом. Серед важливих атрибутів, які з'являються в мистецтві пізнього Середньовіччя у зображеннях Архангела, є символічна підставка, скручена у вісімку, що символізує нескінченність та є захистом від темних сил зла (зображення Уробо-роса - змія). У постаті Димитрія Солунського ми бачимо народного християнського героя, готового до захисту рідної землі. В образах братів Бориса та Гліба в зображеннях на житійній іконі спостерігаються риси патріотизму та подвижництва. В українському мистецтві XIV - XVI ст. найбільшої популярності набула іконографія св. Георгія у сюжеті «Чудо про змія», який відомий у двох варіантах: «розгорнутому» та «лаконічному». У кінці XV ст. іконографічний мотив «Чудо про змія» доповнюється сценами житія св. Георгія. На іконах св. Георгій представлений на коні, він пронизує довгим тонким списом пащу змія, поданого в аморфній формі. Акт здійснюється завдяки божому благословенню у вигляді хмари з десницею. Сам образ воїна не наділений рисами мужності та войовничості, а сшвидше трактується як вияв духовної боротьби між чудовиськом і святим. У композиції прочитується фольклорне начало, що проявило себе в таких атрибутах як ключі, ріг, профіль місяця на крилі змія, які асоціюються зі святом весни.

Література

1. Гелитович М. Українські ікони ХІІІ - початку XVI ст. зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Київ : Майстер книг, 2014. 348 с.

2. Свєнціцька В., Сидор О. Спадщина віків. Львів : Каменяр, 1990. 72 с.

3. Сидор О. Ікони святого великомученика і чудо творця Георгія в колекції Національного музею у Львові (Матеріали до іконографії). Християнські культи в Україні. Тематичний збірник Свято- покровського жіночого монастиря Студійського уставу. Львів, 2000. Вип. 2. С. 59-63.

4. Овсійчук В. Українське малярство X - XVIII століть. Проблеми кольору. Львів : Інститут народознавства НАН України, 1996. 479 с.

5. Патріарх Димитрій (Ярема). Іконопис Західної України XII - XV ст. Львів : Друкарські куншти, 2005. 507 с.

6. Колпакова Н. Святий Георгій в Галицькому іконописі XIV - XV! ст.: іконографія та еволюція образу: дис. ... кандидата мистецтвознавства : 17.00.05 / Львівська національна академія мистецтв. Львів, 2015. 170 с.

7. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту / пер. І. Огієнка. URL : http:// www.bibleonline.ru/bible/ukr/ (дата звернення: 25.01.2019).

8. Steyn R. Archangel Michael as icon in the Byzantine and post-Byzantine periods. Magister Artium Johanesburg, 2008. 120 p.

9. Москаль М. Сцени діянь святого Архангела Михаїла на прикладах пам'яток українського іконопису XV - XVII ст. Історія релігій в Україні. 2017. Вип. 27. Ч. 2. С. 104-114.

10. Бельтинг Х. Образ и культ. История образа до эпохи искусства. Москва : Прогресс-Традиция, 2002. 748 с.

11. Регинская Н. Образ святого Георгия Победоносца в примитивной иконописи. Труды Санкт-Петербургского государственного института культуры, 2009. Т. 185. С. 218-234.

12. Успенский Б. Семиотика искусства. Москва : Языки русской культуры, 1995. 360 с.

13. Откович В. Народна течія в українському живопису XVII - XVIII ст. Київ : Наук. думка, 1990. 96 с.

14. Луцик І. Житія святих. Львів : Свічадо, 2011. 800 с.

15. Логвин Г., Міляєва Л., Свєнціцька В. Український середньовічний живопис : альбом. Київ : Мистецтво, 1976. 27 с.

16. Шпідлік Т., Рупнік М. І. Про що розповідає ікона.

17. Львів : Свічадо, 1999. 124 с.

18. Богомолець О. Образи святих воїнів в православному іконописі. Науковий вісник Чернівецького національного університету. Серія: філософія. 2016. Вип. 779. С. 58-64.

References

1.Gelytovych M. (2014). Ukrayinski ikony XIII - pochatku XVI st. zi zbirky Nacionalnogo muzeyu u Lvovi imeni Andreia Sheptytskoho [Ukrainian icons XIII - beginning of the XVI century. from the collection of the National Museum in Lviv named after Andrey Sheptytsky] Kyiv: Maisternia knyhy [In Ukrainian].

2.Svientsitska, V. & Sydor, O. (1990). Spadshchyna vikiv [Legacy of the ages]. Lviv : Kameniar. [In Ukrainian].

3.Sydor, O. (2000). Ikony sviatoho velykomuchenyka

i chudotvortsia Heorhiia v kolektsii Natsionalnoho muzeiu u Lvovi (Materialy do ikonohrafii).. [Icons of the holy martyr and miracle worker George in the collection of the National Museum in Lviv]. Khrystyianski kulty v Ukraini. 4.Tematychnyi zbirnyk Sviatopokrovskoho zhinochoho monastyria Studiiskoho ustavu, 2, 59-63. [In Ukrainian].

5.Ovsiichuk6 V. (1996). Ukrainske maliarstvo X - XVIII

stolit. Problemy koloru [Ukrainian painting of the X-XVIII centuries. Color issues.]. Lviv: Instytut narodoznavstva NAN Ukrainy. [In Ukrainian].

6.Patriarkh Dymytrii (Iarema). (2005) Ikonopys Zakhidnoi Ukrainy XII - XV st. [Iconography of Western Ukraine XII - XV centuries.] Lviv : Drukarski kunshty.[In Ukrainian].

7.Kolpakova, N. (2015). Sviatyi Heorhii v Halytskomu

ikonopysi XIV - XVI st: ikonohrafiia ta evoliutsiia obrazu [St. George in the 8.Galician iconography of XIV-XVII centuries: iconography and evolution of the image] Candidate's thesis. Lviv. [In Ukrainian].

Bibliia abo Knyhy Sviatoho Pysma Staroho i Novoho

9.Zapovitu [The Bible or the Scriptures of the Old and New Testament]. (I. Ogiyenko, Trans). Retried from

10.Steyn, R. (2008) Archangel Michael as icon in th Byzantine and post-Byzantine periods. Magister Artium Johanesburg..Moskal M. (2017) Stseny diian sviatoho Arkhanhela

11.Mykhaila na prykladakh pamiatok ukrainskoho ikonopysu XV - XVII st. [Scenes of the actions of St. Archangel Michael on examples of monuments of Ukrainian icon painting XV - XVII centuries.] Istoriia relihii v Ukraini, 27., 2, 104-114 [In Ukrainian].

12.Belting, X. (2002) Obraz i kult. Istoriya obraza do epohi iskusstva. [Image and cult. The history of the image before the epoch of art] Moskow: Progress- Tradycia. [In Russian].

13.Reginskaya, N. (2009) Obraz svyatogo Georgiya Pobedonostsa v primitivnoy ikonopisi. [The image of St. George the Victorious in primitive icon painting] Trudyi Sankt-Peterburgskogo gosudarstvennogo instituta kulturyi, 185, 218234.. [In Russian].

14.Uspenskiy B. (1995). Semiotika iskusstva. [Semiotics of Art] Moskow: Yazyiki russkoy kulturyi. [In Russian].

15.Otkovych, V. (1990) Narodna techiia v ukrainskomu zhyvopysu XVII - XVIII st. [Folk in the Ukrainian painting XVII - XVIII century.] Kyiv : Nauk. dumka.

Lutsyk, I. (2011). Zhytiia sviatykh. [The Life of the Saints] Lviv: Svichado. [In Ukrainian]..

16.Lohvyn, H., Miliaieva, L., & Svientsitska, V. (1976) Ukrainskyi serednovichnyi zhyvopys: albom [Ukrainian medieval painting: album]. Kyiv: Mystecztvo. [In Ukrainian].

17.Shpidlik, T., & Rupnik, M. (1999) Pro shcho rozpovidaie ikona [What the icon tells] Lviv: Svichado. [In Ukrainian].

18.Bohomolets, O. (2016). Obrazy sviatykh voiniv v pravoslavnomu ikonopysi. [The image of holy warriors in Orthodox icon painting]. Historical and theological and religious studies - Naukovyi visnyk Chernivetskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: filosofiia,. 779, 58-65. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru