Кордони українських земель у наукових роботах польського історика О. Яблоновського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кордони українських земель у наукових роботах польського історика О. Яблоновського

Ніна Весельська (Житомир)

Анотація

історик географічний яблоновський воєводство

Метою статті є аналіз історико-географічних досліджень відомого польського історика Олександра Яблоновського про територіальний устрій українських воєводств Речі Посполитої у XVI - XVII ст., які відображені у його праці «Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey», де у картографічному вигляді викладено погляди автора на особливості адміністративно-територіального устрою польських і українських земель.

Застосовано методи історіографічного аналізу, синтезу та порівняльний метод.

Окрім того, проаналізовано погляди історика на кордони українських земель на основі інших його досліджень, як-то статті «Zadnieprze», котра була опублікована у 14 томі видання «Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego і snnych krajow slowianskich».

Із позицій сучасної вітчизняної історіографії визначено недоліки і значення для розвитку сучасної історичної науки в Україні таких праць О. Яблоновського як «Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey», «Zadnieprze» та ін.

Ключові слова: О. Яблоновський, Річ Посполита, українські воєводства, Волинь, Поділля, Чернігівщина, Київщина, картографічні дослідження.

Весельськая Н. Границы украинских земель в научных трудах польского историка А. Яблоновского.

Аннотация

Целью статьи является анализ историко-географических исследований известного польского историка Александра Яблоновского о территориальном устройстве украинских воеводств Речи Посполитой в XVI-XVII вв., которые отражены в его труде «Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey», где в картографическом виде изложены взгляды автора на особенности административно-территориального устройства польских и украинских земель.

Применены методы историографического анализа, синтеза и сравнительный метод.

Кроме того, проанализированы взгляды историка на границы украинских земель на основе других его исследований, как статьи «Zadnieprze», которая была опубликована в 14 томе издания «Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego и snnych krajow slowianskich».

С позиций современной отечественной историографии определены недостатки и значение для развития современной исторической науки в Украине таких трудов А. Яблоновского как «Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey», «Zadnieprze» и др.

Ключевые слова: А. Яблоновский, Речь Посполита, украинские воеводства, Волынь, Подолье, Черниговщина, Киевщина, картографические исследования.

Veselska N. Ukrainian land borders in research of Polish historian O. Yablonovski.

Annotation

The purpose of the article was to analyze the historical and geographical research of famous Polish historian Oleksandra Yablonovski about territorial structure of Ukrainian provinces in the Rzeczpospolita in XVI-XVII century. His geographical research are showing in work «Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey», where the mapping form described the authors views on administrative features territorial structure of Polish and Ukrainian lands.

In the article used the method historiographical analysis and synthesis and comparative method.

Also in the article analyzed other work of O. Yablonovski, such as the article «Zadnieprze», which was published in the 14th volume edition «Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego and snnych krajow slowianskich».

In terms of modern historiography, the article identified deficiencies and value to the development of modern historical thought such works as O. Yablonovski «Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey», «Zadnieprze» and others.

Keywords: O. Yablonovski, Rzeczpospolita, Ukrainian province, Volyn, Podilia, Chernihiv, Kyiv region, cartographic research.

Географічне зображення України в картографічних творах трактувалося з позиції, вигідної авторам. Оскільки її територія була поділена між Російською імперією та Річчю Посполитою, боротьба за українські землі велася не тільки у воєнних битвах. Вона відображена не лише в історичних і літературних творах, але і в картографії. У другій половині ХІХ ст. розвивається такий напрям досліджень, як історична картографія, в тому числі й польська.

Відомим дослідником історії українських земель у другій половині ХІХ ст. був О. Яблоновський. Його науковий доробок до певної міри ставав об'єктом наукового аналізу українських істориків, зокрема, О. Кияна [7], І. Ярмошика [14; 15]. Все ж комплексного дослідження про багатосторонній внесок цього польського історика у вивчення історії України у вітчизняній історіографії ще нестворено.

Метою публікації визначено аналіз поглядів О. Яблоновського на територіальний устрій українських воєводств Речі Посполитої у ХУІ-ХУІІ ст., відображених у його історико-картографічних працях.

На Першому з'їзді польських істориків ім. Яна Длугоша у Кракові в 1880 р. Станіслав Смолька оголосив проект розроблення історичної мапи на підставі джерел XV-XVI ст. Вона мала включати такі елементи: кордони костьольного, політичного, судового поділу, розміщення королівських і церковних володінь. Він пропонував нанести на мапу-основу, складену на підставі карти давньої Польщі з прилеглими землями сусідніх країн із мірилом 1 : 300 000, видану генералом Войцехом Хржановським у 1859 р. Концепція цього історичного атласу ґрунтувалася на «Zrodlach dziejowych» Олександра Яблоновського і Адольфа Павінського. Згідно з первинною концепцією, атлас мав складатися з трьох частин - Пястовські землі - Велика Польща, Мала Польща, Мазовія і Підляшшя, друга частина це Руські Землі - Червона Русь, Поділля і Наддніпрянщина без Чернігівщини та третя частина - Литва [8, с. 129].

Однак реалізованою була тільки одна частина запланованого атласу. У 1904 р. польським істориком Олександром Яблоновським видано «Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey...». Не дивлячись на те, що запланована робота не була завершена, вона виявилася переломною в еволюції концепції історичних атласів з огляду на застосування картографічної основи з великим мірилом, а також на реконструкцію елементів історичного змісту. Його новаторство полягало в першому, в історії польської історичної картографії відтворенні на основі з мірилом 1 : 300 000 - вказаному С. Смолькою - земельної власності, кордонів, поділів землі та заселення на зламі XVI і XVII ст. [8, с. 129].

На картах атласу детально відображено адміністративний устрій українських земель на зламі XVI-XVII ст. у складі Польщі [1]. За основу використано тогочасні австрійські топографічні карти масштабу 1 : 300 000. В атласі подано межі та центри воєводств, земель і повітів, волостей (ґмін). Територія адміністративних одиниць виділена способом якісного фону. Атлас містить 16 аркушів карт (60*74,5 см) і 2 аркуші таблиць. Підготовку до видання і друк здійснив Військово-географічний інститут у Відні [6, с. 149].

«Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey» - не що інше, як відображення досліджень історика і його поглядів у картографічному вигляді на особливості адміністративно-територіального устрою українських земель. В точки зору сучасних історичних досліджень атлас має багато неточностей, адже історик брав за основу вже існуючі в ХІХ ст. карти, що теж певною мірою відображали кордони територій із точки зору їх автора. Наприклад, в атласі позначені деякі населені пункти, яких наприкінці XVI - на початку XVH ст. ще не існувало, а створені вони були після козацьких повстань.

Іншим важливим виданням, яке стосувалось історії міст і сіл Польської держави та їх розмежування у ХІХ ст., є енциклопедичний «Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego I innych krajow slowianskich», який видавався впродовж 1880-1902 рр. у Варшаві. Ініціатором видання і головним редактором був Філіп Сулімєрський, редактор тижневика «Wcdrowiec», який спеціалізувався на публікаціях із географії. Про намір розпочати таке видання він оповістив на початку 1878 р . На свою відозву ініціатор отримав чимало відгуків з різних куточків колишньої Речі Посполитої. Видання було задумане як своєрідна краєзнавча енциклопедія; для написання статей було запрошено широкий загал авторів, переважно професійних науковців, усього майже 150 осіб. Над статтями про населені пункти Волині та України працювали відомі польські історики, зокрема й О. Яблоновський, автор статей «Україна», «Задніпров'я» і «Запорожжя» [14, с. 70].

У статті «Zadnieprze», котра була опублікована у 14 томі видання «Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego», історик розглядав територію Лівобережної України і визначав кордони Київського воєводства - адміністративно-державної одиниці Речі Посполитої поч. ХVII ст. Історик називає майже всю територію Лівобережної України «Задніпров'єм», включаючи сюди територію Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, загалом площею майже 1250 кв. миль. Зазначені О. Яблоновським земельні володіння на цих величезних просторах на згаданий час належали князям Вишневецьким, Жолкєвським, Заславським, державному селітряному виробництву (до 1620 р. знаходилось у власності князя Острозького), які поступово трансформувалися шляхом захоплень і купівлі дрібних маєтків великими магнатами у величезні латифундії подібно до «держави» Вишневецьких на Лівобережжі [12, с. 90].

На думку історика, «Задніпров'я» охоплювало великий простір, який тягнеться від гирла лиману р. Сож до гирла р. Самари. На півночі ця територія простяглася від кордону Литви до гирла р. Десни, включаючи Сіверщину і до степової України, де починалося Запоріжжя. На початку XVZ ст. до складу Задніпров'я історик включає ще й Чернігівщину, що продовжило її кордони аж до басейну Десни та Сейму [2, с. 221].

Київське воєводство було спадкоємцем історичних традицій удільного князівства Київського у складі Литовської держави. Спочатку його кордони відповідали кордонам київського князівства. Задніпров'я складалося з двох частин - лісової і степової. Перша з них відрізнялася просторами Київського Полісся, по правій стороні Дніпра і простягнулася від литовського кордону до річок Немильня і Вир, які впадають в р. Сож, р. Пакулька, а також вниз Дніпром, нижче Десною до р. Трубіж. Друга частина - набагато більша, охоплює територію степів і Дикого поля аж до р. Самари. Проте назвати цю частину повністю безлісою було б великою помилкою, оскільки до XVH ст. вона теж була покрита великими лісами. Далі кордон київського воєводства проходить уздовж Дніпра від р. Трубіж до притоки Дніпра Супій. Лівий беріг р. Удай покритий лісами аж до Прилук. Колишні величні ліси збереглись і навколо Сули, міжріччя Псла і Ворскли. На думку О. Яблоновського, саме на низині Самари, яка була позбавлена лісів і мала сприятливі умови для життя, виникло козацтво [2, с. 221-222].

Окрім цього історик визначає територію маєтків київських монастирів і деяких землевласників - Даниловичів, Вигур, Лозок та ін. Але межі населених пунктів згаданого регіону лише констатовані в працях О. Яблоновського, оскільки безпосередній процес їх переходу з рук в руки, а також створення нових слобід, селищ висвітлено у документах судових справ, які охоплюють широке коло населених пунктів, відображають місцевий процес землекористування та боротьбу за землю, як складову частину політичної і національно-культурної боротьби в Україні напередодні Визвольної війни [12, с. 91].

O. Яблоновський висвітлює також деякі спірні питання щодо визначення меж адміністративно-територіальних одиниць, зокрема він відносить територію Звенигородщини до Київського воєводства, хоча багато з тогочасних істориків відносили її до Брацлавського воєводства. Він окреслює східний кордон Брацлавського воєводства по Гірському Тікичу - правій притоці Тікича, котра впадає справа у Свинюху [4, с. 13].

О. Яблоновський, окрім визначення меж, висвітлює й історію Задніпров'я у період монголо-татарської навали, зруйнування Чернігова, Переяслава та їх подальше відновлення і колонізацію нових неосвоєних раніше земель. Удільні князі Київської лінії у KV ст. доклали багато зусиль для відновлення поселень, даючи заслужені грамоти: Олелько Володимирович у 1455 р. віддав своєму боярину Олехну Сахновичу городища Старе над Дніпром, Салькове, Ярославське, Калаурово, селище Булачин (тепер Єрківці) та ін. [2, с. 222].

Наступним періодом в історичному розвитку Задніпров'я О. Яблоновський називає включення цих земель до складу Речі Посполитої після Люблінської унії 1569 р. і проведення інвентаризацій замків. Історик розглядає зміни у кордонах Задніпров'я у ХVІІ ст. - зокрема збільшення території Київського воєводства за рахунок включення деяких сіл до складу володінь багатих родів. Так, наприклад, селища Плоска, Стариця, Красилівка, котрі належали князям Корецьким, у 1640 р. було передано у власність сусідніх власників селища Світильня - Аксакових. Сусідні землі, селища Іванище, Вольниця і т. д., що належали ніби-то монастирю святої Трійці, згідно судової виписки 1663 р., яку використовує як джерело О. Яблоновський, були незаконно привласнені іншими землевласниками. У цей період розширюються старі поселення і створюються нові (як приклад автор наводить діяльність внучки гетьмана Жолкевського - Софії, котра у першій половині XVH ст. засновує нові слободи) [2, с. 237]. Наступним об'єктом досліджень автора є Чернігівщина. Історик зазначає про важливість цих земель, їх входження до складу Великого князівства Литовського і повернення у XVII ст. до Речі Посполитої.

Законодавче закріплення чернігівських земель за Річчю Посполитою відбулося у 1634 р., після підписання Поляновського трактату між Річчю Посполитою та Московською державою. Рубіж Задніпров'я після приєднання Чернігівщини просунувся далі на північ до Смоленсько-Стародубовської лінії. Вже у 1635 р. із цих земель було створене окреме воєводство - Чернігівське. На відміну від Київщини, котра мала більш стабільні кордони з XIII ст., кордони новоутвореного Чернігівського воєводства трохи відрізнялися від кордонів Чернігівщини у період удільних князівств. На заході вони проходили по лінії Річицького повіту Мінського воєводства, далі у північно-східному напрямку кордон протягнувся до с. Навіз. Південний кордон пролягав по староству Остерському, р. Смолянці (нижня притока Десни) до правих приток Сули - р. Удай, р. Ромен і до Путивля - кордону із Московською державою. Східний кордон воєводства йшов від р. Сейм в пониззя р. Путивля до р. Клевень і такзваного Трубчевського князівства, котре існувало на цій території за часів феодальної роздробленості. За умовами Полянівського трактату, Трубчевське князівство було ліквідоване і включене до складу Московської держави. По правій стороні Десни, йдучи в західному напрямку, кордон Чернігівського воєводства пролягав безпосередньо Дніпром, вище гирла р. Сож і утворював природній кордон між воєводством і Стародубським повітом Смоленського воєводства [2, с. 241].

Територія Чернігівського воєводства мала площу близько 500 км. кв. і займала території від гирла р. Смолянки до гирла р. Судость, від правої притоки Десни р. Снов до гирла р. Ірванець, далі до річок Клевень і Остер. Із точки зору топографічних характеристик, історик зазначає, що більшу частину території займали ліси і водойми - річки, джерела, озера і болота. Порівнюючи Київське і Чернігівське воєводства, О. Яблоновський відносить Чернігівщину до Полісся. Щодо адміністративно-територіального поділу, то створене в 1635 р . воєводство поділялося на дві адміністративно-територіальні одиниці - Чернігівський і Новгород-Сіверський повіти. Чернігівський повіт охопив південно-західний район воєводства, площею приблизно 225 кв. км., а Новгород-Сіверський - північно-східну частину воєводства, площею приблизно 275 кв. км. Чітко визначеної лінії розмежування двох повітів не було, але йшла вона від Стародубського повіту, в місці, де р. Трубіж впадає з правої сторони до р. Снов до р. Борзна та Конотоп [2, с. 241-242].

Новгород-Сіверський повіт із півночі межував зі Стародубським і Смоленським повітами. Далі кордон йде від басейна Десни до гирла р. Судость, р. Малотечі, р. Шостки та м. Новогрудок - тогочасного центра повіту. Новогрудок на той час було великим містом - обіймало територію 80 кв. км., мало два монастирі: Домініканський, заснований відразу після Деулінського перемир'я у 1619 р., але у 1632 р. зруйнований і реконструйованих лише у 1634 р., і Єзуїтський. Місто мало Магдебурське право, дароване Сиґізмундом I Старим у 1511 р. [2, с. 245].

Досліджуючи історію Чернігівщини, О. Яблоновський зазначає відсутність достатньої кількості джерел порівняно з Київщиною. Джерела, котрі їх використовує автор, - це витяги з актів трибунальських книг Чернігівського воєводства, списки маєтностей родини Пясочинських 1668 р. та уривки з приватних архівів [2, с. 241-242].

О. Яблоновський з'ясовував і межі Волинського воєводства. На думку автора, кордон між Подільським і Волинським воєводствами пролягав на схід від р. Случ - у вододілах між Случчю й середньою течією Тетерева та Ужем (притокою Прип'яті). Цей кордон він подавав так, як на своїх картах зазначав Ґ.Л. де Боплан. Згодом О. Яблоновський кордони обох воєводств беззастережно проводив по Случі [1]. Загальна протяжність кордону Волинського воєводства, виміряна на карті О. Яблоновського (масштаб 1 : 300 000), становила до першого поділу Речі Посполитої 1772 р. 1 122 км, із чого припадало на пограниччя з Пінським повітом 183 км, Холмською землею - 200, Белзьким воєводством - 180, Львівською землею - 81, із повітами Теребовельським - 66, Кам'янецьким - 36, Летичівським - 102, Житомирським - 154, Овруцьким - 120 км. Волинське воєводство охоплювало територію нинішньої Рівненської області (без північної її частини, яка належала Великому князівству Литовському), більшої частини Волинської області (також без північної її частини, приналежної до того ж князівства), північної частини Хмельницької і Тернопільської та південно-західної частини Житомирської областей [10, с. 18]. Варто зазначити, що О. Яблоновський включає до складу Волинського воєводства і територію Поділля, хоча інші історики розглядають окремо територію Волинського і Подільського воєводств [5, с. 24]. Щодо площі Подільського воєводства, то за підрахунками О. Яблоновського, площа Червоноградського повіту становила 2655 кв. км, Кам'янецького - 6143, Летичівського - 10 354, разом - 19 152 кв. км [3, с. 12].

Варто зазначити, що О. Яблоновський, окрім картографічних та історико-географічних досліджень, одним із перших розпочав демографічні дослідження, котрі стосувались українських земель. Історик використовував у своїх дослідженнях такий вид описово-статистичних джерел як поборові реєстри. Згідно його підрахунків, на території Волині та Поділля наприкінці XVI ст. мешкало 391 516 осіб, а на території Київського і Брацлавського воєводств - 545 380 [13, с. 310].

Площа Брацлавського воєводства, на думку історика, становила близько 35 000 кв. км. За сучасним адміністративним поділом ця територія включає в себе Вінницьку область без її західної, північно-західної і північно-східної частин, частини Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської й Одеської областей і Республіки Молдова [4, с. 13].

Історик визначив на мапі такі кордони Брацлавського воєводства на кінець XVI - початок XVII ст.: на сході, в напрямі з півдня на північ, кордон проходив по р. Синюсі (інша назва - Синя Вода, це ліва притока Бугу), нижній і середній течії Гірського Тікича - правої притоки Синюхи, Торчі - правій притоці Росі; на півночі (зі сходу на захід) - по верхній течії Росі до міста Погребища, а від нього - по так званому Чорному шляху до могили-урочища Гончарихи; на заході (з півночі на південь) - по суходолу східніше міст Уланова, Межирова, західніше міст Пикова, Янова, Браїлова, потім по Мурафі - до її впадіння в Дністер.

Брацлавсько-Подільський кордон у О. Яблоновського відповідає описові його в актах розмежування 1546 і 1570 рр. Частину Брацлавсько-Київського кордону О. Яблоновський окреслює згідно опису 1570 р. - вона пролягає до Чорного шляху і верхньої Росі, іншу частину, згідно цього опису, встановити неможливо - згадані в них відповідні топонімічні орієнтири локалізувати складно. Східну частину Брацлавсько- Київського кордону О. Яблоновський, користуючися документальними матеріалами рубежу ХМІ-ХУІІ ст., у першу чергу королівськими дарчими грамотами, проводить до канівських лісів і Черкащини, далеко на схід від Гірського Тікича і Торчі. Підтвердженням правильності відтвореної істориком східного кордону Брацлавщини служить те, що в XVII ст. брацлавська шляхта не заявляла претензій на землі, розташовані на схід від Торчі і Гірського Тікича, якщо не враховувати деякого просування власників Уманської волості на лівий берег Тікича [9, с. 12].

Щодо південного кордону Брацлавщини, його історик проводить по Дністру від впадіння в нього Мурафи, по Ягорлику - лівій притоці Дністра, Кодимі - правій притоці Богу і до впадіння приток у Дністер. Фактично цей кордон було створено у 1703 р., коли відбулося розмежування володінь Речі Посполитої і Османської імперії; він чітко простежується в податкових матеріалах Брацлавського воєводства XVIII ст. У 1633 р. було проведено нове розмежування між Річчю Посполитою та Османською імперією; згідно з ним, південний кордон воєводства мав проходити південніше Ягорлика (по Сухому Ягорлику та лівій притоці Дністра) і на значній відстані від Кодими [9, с. 13].

Після початку Визвольної війни у 1648 р. і створенні на просторах України нового, в своїй основі суто військового уряду, старий адміністративно-територіальний поділ було замінено на полкову систему. Полк включав часто кілька великих міст і містечка. Наприклад, у Черкаський полк, окрім Черкас, входили Домантове, Піщане (Золотоніський район Черкаської області), Золотоноша та ін., всього близько 9 великих населених пунктів. До Полтавського полку входили такі міста, як Полтава, Гадяч, Веприк, Зіньків, Бірки, Лютенька, Балаклія, Черкасівка, Куземін та інші містечка, включаючи 6 слобод. До Миргородського полку входили Миргород, Лубни, Лохвиця, Сенча, Комишня, Краснопіль (нині Сорочинці), Хорол, Костянтинів, Хомутець та ін. Кропивницький полк включав міста як Кропивне, Іркліїв, Пирятин, Яблунів, Городище та ін. Такі містечка як Переяслав, Биків, Яготин, Гельмязів, Березань, Басань, Барисівка, Борисполь, Гоголів, Крупіль входили до складу Переяславського полку. Прилуцький полк включав в себе міста Прилуки, Монастирище, Галиця, Варва, Срібне, Красне, Карабутово та ін. До Київського полку входили Бровари, Розовка, Остер, Карпилівка, Бобровиця, Заворичі, міста Чернігів, Слабин, Седнів, Любеч, Березна, Мена, Сосниця та ін. У складі Ніжинського полку були міста Ніжин, Салтикова Дівиця, Олишевка, Козари, Мрин, Носівка, Кобижча, Глухов. Така полкова система існувала до 1667 р., коли було укладено Андрусівське перемир'я, котре встановило іншу кількість полків і їх склад на території України і розпочало, на думку історика, новий період в історії українських земель - існування Малороссії [2, с. 247].

Праця О. Яблоновського «Zadnieprze» була перекладена й опублікована редакцією журналу «Киевская Старина». У 80-х роках ХІХ ст. О. Яблоновський вважався провідним фахівцем історії України XV-XVII ст. і серед українських істориків [7, с. 63]. Можна стверджувати, що праці О. Яблоновського щодо адміністративно-територіально устрою українських земель є цінними, оскільки історик використовував багато джерел, які нині втрачені, (зокрема, матеріали Коронного трибуналу в Любліні та частину архіву Пісочинських, що були знищені нацистами під час Варшавського повстання у 1944 р.) [11, с. 187].

Проте, з точки зору сучасної історіографії, можна виділити і недоліки робіт О. Яблоновського. Зокрема, історик вважав, що рубіж між Чернігівським і Новгород-Сіверським повітами йшов вододілом рік Мена й Убідь, тоді як у інших джерелах він збігався з течією Убіді. Історик також запозичив із праць сучасників, які вивчали історію Гетьманщини, твердження, що населений пункт Суличівка з 1630 р . належав роду Мазеп, що не відповідає дійсності - село, насправді, належало мозирському земському судді Давидові Лозці [11, с. 188].

З точки зору сучасної історіографії, картографічні та історико-географічні дослідження О. Яблоновського можуть бути використані для аналізу тогочасного становища цих галузей наук. Згадані історико-географічні дослідження відображали його бачення історичного процесу загалом та історії України зокрема - історик вважав, що українські землі було «повернуто» Речі Посполитій після укладення унії з Литовським князівством, а кордони українських земель у XVH ст. (період козацьких повстань) розглядав із точки зору польської історіографії.

Джерела і література

1. Jablonowski A. Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey, wydany z zasickiem Akademii Umiejctnosci wKrakowie. Epoka przclomy z wieku XVI-go na XVII-sty. Dzial II. Ziemie Ruskie. - Warszawa, Wieden. 1889-1904.

2. Jablonowski A. Zadnieprze / A. Jablonowski // Slownik geografi czny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. - Warszawa, 1895. - T XIV. - S. 221-247.

3. Jablonowski A. Zrodla dziejowe. - Warszawa, 1889. - T. XIX. Polska XVI wieku pod wzglcdem geograficzno-statystycznym: T. VIII. Ziemie ruskie. Wolyn i Podole. - 247 s.

4. Документи Брацлавського воєводства 1566-1606 років / уп. Крикун М., Піддубняк О. - Львів: Простір М, 2008. - 1218 с.

5. Зваричук Е. Динаміка розвитку міських поселень у Подільському воєводстві (30-ті роки ХV - перша половина ХVІІ ст.) / Е. Зваричук, С. Маланчук // Наукові виклади. - 2012. - № 1. - С. 24-28.

6. Історія картографування на території України. - К.: Наукова думка, 2000. - 47 с.

7. Киян О. Олександр Яблуновський як дослідник історії України / О. Киян // Український історичний журнал. - 1994. - № 4. - С. 61-74.

8. Конопська Б. Еволюція концепції польських наукових історичних атласів у ХІХ-ХХ ст. / Б. Конопська // Історико-географічні дослідження в Україні. Збірка наукових праць / Відп. ред. Г.В. Боряк. Упорядник С.Б. Хведченя. - К.: НАН України, Ін-т історії України. - 2012. - Число 12. - С. 124-142.

9. Крикун М. Брацлавське воєводство у ХVІ-ХVІІІ століттях: статті та матеріали / М. Крикун. - Л.: Видавництво Українського католицького університету, 2008. - 412 с.

10. Крикун М. Воєводства Правобережної України у ХVІ-ХVІІІ ст.: статті та матеріали / М. Крикун. - Л.: Поліграфічний центр Видавництва Львівської Політехніки, 2012. - 702 с.

11. Кулаковський П. Історія Чернігово-Сіверщини в складі Речі Посполитої у висвітленні вітчизняної та зарубіжної історіографії / П. Кулаковський // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - 2012. - Випуск 62. - № 7. - С. 186-198.

12. Люта Т. Джерела до історії київського землеволодіння та рукописна карта Київщини 40-х років ХVІІ ст. / Т Люта // Наукові записки НаУКМА. - К.: КМ «Academia», 1998. - Т 3, Історія. - С. 87-93.

13. Рибачок О. Джерела вивчення історичної демографії Волині другої половини ХVI - першої половини ХVIІ століття / О. Рибачок // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2009. - Вип. XXVII. - С. 310-318.

14. Ярмошик І. Дослідження історії населених пунктів Волині польською інтелігенцією у другій половині ХІХ ст. / І. Ярмошик // Гуржіївські історичні читання. - 2012. - Вип. 5. - С. 69-72.

15. Ярмошик І. Польська історіографія 1800-1939 рр . суспільно-політичного і культурно-духовного розвитку Волині / І. Ярмошик. - Житомир: Волинь, 2010. - С. 116, 183184, 220-221, 250, 499.

References

1. Jablonowski A. Atlas historyczny Rzeczypospolitey Polskiey, wydany z zasickiem Akademii Umiejctnosci wKrakowie. Epoka przclomy z wieku XVI-go na XVII-sty. Dzial II. Ziemie Ruskie.- Warszawa, Wieden. 1889-1904.

2. Jablonowski A. Zadnieprze / A. Jablonowski // Slownik geografi czny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. - Warszawa, 1895. - T. XIV. - S. 221-247.

3. Jablonowski A. Zrodla dziejowe.- Warszawa, 1889. - T. XIX. Polska XVI wieku pod wzglcdem geograficzno-statystycznym: T. VIII. Ziemie ruskie. Wolyn i Podole. - 247 s.

4. Dokumenty Bratslavskoho voyevodstva 1566-1606 rokiv / up. Kryku M., Piddubnyak O. - Lviv: Prostir M, 2008. - 1218 s.

5. Zvarychuk E. Dynamika rozvytku miskykh poselen u Podilskomu voyevodstvi (30-ti roky ХV - persha polovyna ХVII st.) / E. Zvarychuk, S. Malanchuk // Naukovi vyklady. - 2012. - № 1. - S. 24-28.

6. Istoriya kartohrafuvannya na terytoriyi Ukrayiny. - K.: Naukova dumka, 2000. - 47 s.

7. Kyyan O. Oleksandr Yablunovskyy yak doslidnyk istoriyi Ukrayiny / O. Kyyan // Ukrayinskyy istorychnyy zhurnal. - 1994. - № 4. - S. 61-74.

8. Konopska B. Evolyutsiya kontseptsiyi polskykh naukovykh istorychnykh atlasiv u ХІХ-ХХ st. / B. Konopska // Istoryko-heohrafichni doslidzhennya v Ukrayini. Zbirka naukovykh prats / Vidp. red. H.V. Boryak. Uporyadnyk S.B. Khvedchenya. - K.: NAN Ukrayiny, In-t istoriyi Ukrayiny. - 2012. - Chyslo 12. - S. 124-142.

9. Krykun M. Bratslavske voyevodstvo u ХVI-ХVIII stolittyakh: statti ta materialy / M. Krykun. - L.: Vydavnytstvo Ukrayinskoho katolytskoho universytetu, 2008. - 412 s.

10. Krykun M. Voyevodstva Pravoberezhnoyi Ukrayiny u XVI-XVIII st.: statti ta materialy / M. Krykun. - L.: Polihrafichnyy tsentr Vydavnytstva Lvivskoyi Politekhniky, 2012. - 702 s.

11. Kulakovskyy P. Istoriya Chernihovo-Sivershchyny v skladi Rechi Pospolytoyi u vysvitlenni vitchyznyanoyi ta zarubizhnoyi istoriohrafiyi / P. Kulakovskyy // Hileya: naukovyy visnyk: Zbirnyk naukovykh prats. - 2012. - Vypusk 62. - № 7. - S. 186-198.

12. Lyuta T. Dzherela do istoriyi kyyivskoho zemlevolodinnya ta rukopysna karta Kyyivshchyny 40-kh rokiv XVII st. / T. Lyuta // Naukovi zapysky NaUKMA. - K.: KM «Academia», 1998. - T. 3, Istoriya. - S. 87-93.

13. Rybachok O. Dzherela vyvchennya istorychnoyi demohrafiyi Volyni druhoyi polovyny XVI - pershoyi polovyny XVII stolittya / O. Rybachok // Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. - 2009. - Vyp. XXVII. - S. 310-318.

14. Yarmoshyk I. Doslidzhennya istoriyi naselenykh punktiv Volyni polskoyu intelihentsiyeyu u druhiy polovyni XIX st. / I. Yarmoshyk // Hurzhiyivs'ki istorychni chytannya. - 2012. - Vyp. 5. - S. 69-72.

15. Yarmoshyk I. Polska istoriohrafiya 1800-1939 rr. suspilno-politychnoho i kulturno- dukhovnoho rozvytku Volyni / I. Yarmoshyk. - Zhytomyr: Volyn, 2010. - S. 116, 183-184, 220-221, 250, 499.

Размещено на Allbest.ru