Питання збереження пам’яток старовини в часописі "археологічний літопис південної Росії"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання збереження пам'яток старовини в часописі "археологічний літопис південної Росії"

Олександр Павлик (Переяслав-Хмельницький)

У статті йде мова про факти руйнування пам'яток старовини та спроби їх врятування, опубліковані у рубриці «Охорона пам'яток старовини» часопису «Археологічний літопис Південної Росії».

Збереження пам'яток старовини є актуальною проблемою сьогодення. Велика їх кількість зазнає непоправної шкоди або й повністю руйнується через елементарне незнання, халатність, вигоду. Широкого поширення набула практика, коли заради комерційного будівництва підпалюють архітектурні пам'ятки національного чи міжнародного значення. На жаль, така практика не є новою і була досить поширеною в різні часи, у т.ч. і на початку ХХ ст. У сучасних умовах повідомлення про такі факти оприлюднюються досить швидко завдяки ЗМІ та інтернету, й ситуація, часто, ще не встигає стати безнадійною.

На початку ХХ ст. єдиним засобом масової інформації були газети, які подавали інформацію вже після події, оскільки від факту до його публікації проходив досить тривалий час. Першим з наукових історичних видань, що займалося питанням збереження пам 'яток старовини на території сучасної України, був «Археологічний літопис Південної Росії».

Протягом 1899 - 1901 рр. у журналі «Київська старовина» існував спеціальний розділ під назвою «Археологічний літопис Південної Росії». Через невеликі обсяги цей відділ носив характер лише обмеженої хроніки. У період з 1903 по 1905 рр. «Археологічний літопис Південної Росії» існував як окреме, самостійне видання. З початком самостійного життя «Археологічного літопису Південної Росії» у ньому з 'явилися нові рубрики, серед яких і «Охорона пам 'яток старовини». Питання щодо збереження та запобігання руйнуванню пам'яток старовини не було новим на теренах Російської імперії. Микола Федотович Біляшівський розумів, що проведена робота не була достатньою і потрібно щось міняти у цьому плані. Для цього і була заснована названа рубрика.

Становище значної кількості пам 'яток старовини було досить скрутним, і для їх охорони та збереження фізично не вистачало сил і фінансів, а ведення рубрики «Охорона пам 'яток старовини» в «Археологічному літопису Південної Росії» та заміток у різного роду газетах і журналах не особливо впливали на хід справ. Разом з тим, ці питання обговорювались у суспільстві та середовищі науковців.

Ключові слова: «Археологічний літопис Південної Росії», «Київська старовина», археологія, часопис, Микола Біляшівський, пам 'ятка, курган, могила, церква, кістяк.

Павлик А. Вопросы сохранения памятников старины в журнале «Археологическая летопись Южной России».

В статье идет речь о фактах разрушения памятников старины и попытках предотвращения их полного исчезновения, напечатанных в рубрике «Охрана памятников старины» журнала «Археологическая летопись Южной России».

Сохранение памятников старины является актуальной проблемой современности. Большому количеству их нанесен непоправимый ущерб или они полностью разрушены вследствие элементарного незнания, халатности или выгоды. Широкое распространение получила практика, когда ради коммерческого строительства поджигают архитектурные памятники национального или международного значения. К сожалению, такая практика не является новой и была довольно распространенной в разные времена, в т.ч. и в начале ХХ в. В современных условиях сообщения о таких действиях стают известными довольно быстро благодаря СМИ и интернету, и ситуация, как правило, еще не успевает стать безнадежной.

В начале ХХ в. единственным средством массовой информации были газеты, которые подавали информацию уже после происшествия, поскольку от факта к его публикации проходило достаточно длительное время. Первым из научных исторических изданий, которое занялось вопросами сохранения памятников старины на территории современной Украины, была «Археологическая летопись Южной России».

В 1899 - 1901 гг. в журнале «Киевская старина» существовал специальный раздел под названием «Археологическая летопись Южной России» Из-за небольшого объема этот отдел носил лишь характер ограниченной хроники. В период с 1903 по 1905 гг. журнал «Археологическая летопись Южной России» существовал как самостоятельное издание. С началом самостоятельной жизни «Археологической летописи Южной России» в ней появляются новые рубрики, среди которых и «Охрана памятников старины». Вопрос о сохранении и предотвращении разрушения памятников старины не был новым на территории Российской империи. Николай Федотович Беляшевский понимал, что проведенная работа не была достаточной и нужно что-то менять в этом плане. Для этого и была основана эта рубрика.

Состояние большого количества памятников старины было достаточно плачевным и для их охраны и сохранения физически не хватало сил и финансов, а ведение рубрики «Охрана памятников старины» в «Археологической летописи Южной России» и заметок в разного рода газетах и журналах не особо влияло на их охрану, однако эти вопросы обсуждались в обществе и среди ученых.

Ключевые слова: «Археологическая летопись Южной России», «Киевская старина», археология, журнал, Николай Беляшевский, памятник, курган, могила, церковь, скелет.

Pavlyk O. The conservation problem of sights of antiquity in «The archaeological chronicle of South Russia» annals.

The article contains the facts of destruction of sights of antiquity, the influence on prevention of their complete disappearance, in triumphal column «Conservation of sights of antiquity» of the «Archaeological chronicle of South Russia» annals.

The conservation problem of sights of antiquity is of immediate interest in these latter days. A fair amount of them experience an incorrigible harm or even fully collapse because of elementary ignorance, indifference, profit. The practice, when for the sake of commercial building people set on fire to architectural sights of national or international value became wide-spread. Unfortunately, such practice is not new and was widespread enough in different times, including the beginning of the XXth century. In the current context reports about such actions enlarge upon quickly enough owing to mass media and such situation, usually, does not have time to become hopeless.

At the beginning of the XXth century the only mass media were newspapers that gave information after an event, as from a fact to its publication passed long time enough. The first of the scientific historical editions that addressed the issue of the conservation of sights of antiquity on the territory of modern Ukraine was the «Archaeological chronicle of South Russia».

Starting on 1899 and continuing through inclusive 1900 and 1901 the particular column named «Archaeological chronicle of South Russia» was established in the «Kievan antiquity» magazine. That column was of constrained chronicle nature because of the narrow bounds. During the period from 1903 to 1905 the «Archaeological chronicle of South Russia» existed as the independent edition. With the start of responsible life of the «Archaeological chronicle of South Russia» new columns including «Protection of sights of antiquity» had appeared. The problem of conservation and prevention of destruction of sights of antiquity was not new on the walks of life of the Russian empire. Mykola Fedotovych Bihashivskyt understood that the conducted work was not sufficient and it was necessary to change something in this plan. This column was founded for that end.

Thus, it may be concluded, that plight of plurality of sights of antiquity was difficult enough, forces and finances will not be suffice simply physically for their protection and conservation, and initiation of the column «Protection of sights of antiquity» in the «Archaeological chronicle of South Russia» and notes at newspapers and magazines of various kinds do not have a great influence on run of events, except placing these questions on the discussion of society and scientists.

Keywords: the «Archaeological chronicle of South Russia», the «Protection of sights of antiquity», archaeology, annals, Mykola Biliashivskyi, sight, burial mound, grave, church, skeleton.

Збереження пам'яток старовини є актуальною проблемою сьогодення. Велика їх кількість зазнає непоправної шкоди або й повністю руйнується через елементарне незнання, халатність, вигоду. Прикладом є будівництво різних торгівельно-розважальних центрів, житлових та офісних будинків у безпосередній близькості від архітектурних пам'яток, що призводить до їх руйнації, або ж сучасна забудова в історичних центрах великих міст, яка або руйнує цілі архітектурні ансамблі, або псує загальний вигляд. Широкого поширення набула практика, коли заради комерційного будівництва підпалюють архітектурні пам'ятки національного чи міжнародного значення. На жаль, така практика не є новою і була досить поширеною в різні часи, у т.ч. і на початку ХХ ст.

У сучасних умовах повідомлення про такі дії розходяться досить швидко завдяки ЗМІ і ситуація, зазвичай, ще не встигає стати безнадійною. На початку ХХ ст. єдиним засобом масової інформації були газети, які подавали інформацію вже після події, оскільки від факту до його публікації проходив досить тривалий час. Першим з наукових історичних видань, що займалося питаннями збереження пам'яток старовини на території сучасної України, був «Археологічний літопис Південної Росії».

Метою даної статті є висвітлення відображення діяльності з охорони пам'яток старовини на сторінках часопису «Археологічний літопис Південної Росії» у 1903 р., коли у цьому виданні з'явилася відповідна рубрика.

Фундаментальних досліджень з діяльності часопису «Археологічний літопис Південної Росії» ще не велося. Лише як про одну з галузей його діяльності, вже після смерті М. Біляшівського, про «Літопис» згадували у своїх статтях його колеги та друзі Д.І. Багалій [6], А. Винницький [7], С.О. Єфремов [9], П.П. Курінний [10], В.Г. Ляскоронський, [11], Д.М. Щербаківський [14]. Серед сучасних досліджень діяльності М.Ф. Біляшівського варто відзначити праці А.Ф. Примак [12] та Л.В. Дідух [8]. Основним джерелом даного дослідження власне і є журнал «Археологічний літопис Південної Росії» за 1903 р.

З1899 р. і протягом 1900-1901 рр. в журналі «Київська старовина» був заснований особливий розділ під назвою «Археологічний літопис Південної Росії», в якому за висловом М.Ф. Біляшівського: «... старались знакомить читателей по возможности со всеми новыми фактами в области южно-русской старины...». Через тісні рамки цей відділ носив характер лише обмеженої хроніки. У період з 1903 по 1905 рр. «Археологічний літопис Південної Росії» існував як самостійне видання. Як зазначала редакція часопису, «.необходим особый, хотя и небольшой орган, исключительно посвященный нашей родной старине, такой богатой и разнообразной» [1, с. 3].

Значний внесок у справу перетворення «Літопису» в самостійне видання зробив друг і колега Миколи Федотовича, В.К. Трутовський, який клопотав у даній справі перед «Главным Управлением по делам печати», використовуючи свої зв'язки серед його членів [13].

Тематика журналу була присвячена всім видам старовини, починаючи з глибоко доісторичного часу і закінчуючи початком ХІХ ст. З початком самостійного життя «Археологічного літопису Південної Росії» в ньому з'явилися нові рубрики, серед яких і «Охорона пам'яток старовини».

Питання щодо збереження та запобігання руйнуванню пам'яток старовини не було новим на теренах Російської імперії, в тому числі і території сучасної України. Микола Федотович Біляшівський розумів, що проведена робота не була достатньою і потрібно щось міняти в цьому плані. Ось як він характеризував питання з охорони пам'яток старовини: «.Но положение это - ненормально. Необходимо изменить его. Для этой цели, почти пол века назад, было основано специальное учреждение, которому поручено наблюдение за памятниками старины. Возникшия после, а то и раньше, довольно многочисленные теперь ученыя общества, насколько было возможности, стремились наряду с другими задачами, и к посильной охране памятников; еще прямее действовали и действуют музеи, сберегая старину. Но, в виду того громаднаго пространства, на которое раскинулась Россия, усилий этих очень недостаточно. В результате - массовая гибель остатков прошлой жизни.

О том, как помочь горю, говорилось много раз в печати, ставили этот вопрос на очередь и в заседаниях археологических сьездов. Каких-нибудь общих мер, а тем более результатов этим не достигли. Но по отношению к единичным фактам, ставшим известными таким путем, были применены некоторых, меры, предовращена окончательная гибель.

Мы думаем, что, как всюду, так и здесь, гласность может помоч делу. С этой целью, мы отводим особое место в нашем журнале охране памятников старины» [1, с. 43]. археологічний літопис південної росії пам'ятка

«Археологічний літопис Південної Росії» виходив шість разів на рік. Структуру рубрики «Охорона пам'яток старовини» можна поділити на 3 частини: перша - підняття загальних питань, що стосуються збереження пам'яток старовини, та аргументація щодо започаткування цієї рубрики в «Археологічному літописі». Ці питання підіймалися в № 1 журналу; друга - повідомлення про засідання різних спілок, які обговорювали питання про запобігання руйнації та план дій, необхідних для збереження пам'яток старовини. Також сюди відносяться публікації указів св. Синоду про охорону пам'яток церковної старовини, та про засідання ІАК та деякі інші. Дані питання піднімалися у № 2 журналу та частково в № 4; третя частина - повідомлення про руйнування, розграбування, пошкодження пам'яток старовини. Ці повідомлення надсилалися в журнал небайдужими людьми або ж були передруками з місцевих газет. Дана тематика публікувалася в №№ 4, 5, 6. Найчастіше від руйнування та пошкодження потерпали церкви, кургани, могили відомих людей.

Найбільша увага приділялася церковним архітектурним пам'яткам старовини, які складали цілий комплекс різного роду мистецтв - архітектури, живопису, містили склепи з похованнями людей знатного роду та могили настоятелів церкви: «...О церковных архитектурных памятниках. Эти памятники представляют для некоторых местностей почти единственные уцелевшие образчики старинной архитектуры. Но, постепенно и они сходят с лица земли, уступая место новым, в большинстве случаев шаблонным постройкам. Это в особенности относится к деревянным церквям, для которых есть известный предел противодействия времени, исчисляемый, в среднем, приблизительно от 100 до 150 лет, - есть конечно исключении в ту и другую сторону. Таким образом, для церквей, построенных во второй половине XVIII ст., теперь приходит, а для многих уже и пришел конец. О более старых нечего и упоминать - их почти совсем нет» [1, с. 44].

На жаль, здебільшого повідомлення, що стосувалися збереження пам'яток старовини, носили лише інформаційний характер і подавали інформацію «post factum», коли вже щось вдіяти або запобігти було неможливо. Найпоширенішими були випадки, коли історичні пам'ятки руйнувалися жителями, що проживали поруч і робили це від елементарного незнання та за для отримання власної вигоди. Найбільше такий вид руйнації стосується давніх курганів та могил. Так, у № 4 журналу з'явилося повідомлення від священика І. Шиповича: «Если ехать по узко-колейной дороге из Гайворона на станцию Хащевата платформа, Подольской губ., то из окна вагона можно видеть раскиданные по полям курганы, высотой в 1 К сажня и 3 - 5 саж. диаметра основания. Курганы на крестьянских полях. Они не сторожевые, потому что слишком часты. Особенность этих курганов состоит в том, что они воздвигнуты из камня и засыпаны землей. Камень - привозной, т.к. въ данной местности почва черноземная, покоящаяся на подпочве - глине. Крестьяне добывают камень из курганов и продают его. Ехавшие со мной в вагоне жители м. Хащеватой говорили, что в отдельных курганах добывается от 15 до 25 возов камня. Костей, скелетовъ, говорили те-же люди, петь в курганах. Остановить раскопку курганов крестьянам трудно. Желательно, чтобы они, пред уничтожением их, были обследованы». І нижче коментар від редакції журналу: «Пожелаем от себя, чтобы была приостановлена и раскопка курганов крестьянами - по существующим узаконениям это сделать можно» [3, с. 243].

Варто відзначити і такий факт, що одне із сучасних «Семи чудес України» - могила кошового отамана Сірка, яка знаходиться в с. Капулівці Нікопольського району Дніпропетровської області, теж згадувалася як об'єкт, що знаходився під загрозою руйнації та повного зникнення: «Товарищ председателя Екатеринославской архивной комиссии А. С. Синявский озабочен в настоящее время изысканием средств для выкупа находящейся в частном владении могилы кошевого запорожскаго войска славного Серка. Этой могиле грозит разрушение. Собрано уже 500 руб. У названной могилы предполагается выстроить небольшой домик для посещающей могилу в большем количестве публики. С окончанием 2-ой Екатерининской железной дороги, местность эта станет легко доступной для посещения интересующихся немногочисленными памятниками старины нашего Новороссийского края. Означенная сумма для этой цели слишком мала, тем более, что на месте битвы у Желтых Вод предполагается подсыпать один из находящихся там курганов до значительной высоты и поставить на нем крест» [4, с. 317].

Знайдено ще один приклад повідомлення про руйнацію пам'ятки старовини, шанси врятувати яку ще залишалися. У даному випадку рубрика «Охорона пам'яток старовини» в часописі «Археологічний літопис Південної Росії» виконувала важливу роль у вирішенні її долі, здіймаючи резонанс у наукових колах, наче й стосовно незначної, але досить цікавої пам'ятки - надгробку Василія Київського (Григоровича-Барського): «... Обращаем внимание на печальное положение надгробного памятника на могиле знаменитаго путешественника, скончавшагся в Киеве, в 1747 г. Могила находится в Братском монастыре, за алтарной абсидой главнаго храма. Надгоробие высечено из камня в виде саркафага, украшеннаго скульптурными украшениями и надписями. Саркофаг лежит прямо на земле и повидимому частью вошел в землю. Памятник этот ничем не огорожен, постоянно подвержен сырости, так как прямо на него льется вода из водосточной трубы. Благодаря таким условиям, верхняя часть саркофага совсем испорчена, кое-как сохранились бока, но если такое положение продолжится, то от саркофага останется безформенный кусок камня» [3, с. 243-244].

Так, у газеті «Волинь» повідомлялося про випадок розграбування давньої могили, яка знаходилася біля дороги з міста Краснополя до с. Безпечного Житомирського повіту, де під час риття канави знайдено кістяк, голова якого була покрита глиняною тарілкою давнього вигляду. Під тарілкою знайдено срібну сережку, яка швидко була продана робочими одному з місцевих колекціонерів [6, с. 378].

Найбільш резонансною виявилася справа, що стосувалася Борисоглібського храму в Чернігові. Церковний староста кафедрального собору разом з церковною братією вирішили зробити вигрібну яму на території соборного погосту, всього в 10 метрах від стін храму. Здавалося б, нічого страшного, але, як відомо, на землях, що прилягають до храмів, здавна існує традиція ховати священиків-настоятелів храму, а також людей знатного роду, які брали активну участь у житті церкви. Не був винятком і Борисоглібський храм. Після того, як ця подія набула великого резонансу серед наукових кіл Чернігівської губернії та населення, керівництво храму вирішило перепрофілювати яму і зробити з неї складське приміщення. На місце прибув керівник справ Чернігівської ученої архівної комісії П.М. Добровольський. Ним було виявлено яму 3 метри в глибину, довжиною 8, шириною 5 метрів; викинуті з землі кістки, всього 14 повних людських скелетів були скидані в підвал храму, а пізніше зібрані в окремий ящик і закопані. Як вдалося з'ясувати, з кістяків були зняті металеві та скляні браслети, намисто; були й інші предмети старовини, але це все кудись зникло. Ні керівнику в справах архівної комісії, ні її завідувачу нічого зі знайденого побачити не вдалося.

Архівна комісія звернулася з цим питанням до преосвященного Антонія. Справа знайшла відгук у казенній палаті, але й там вона не була необхідним чином розслідувана, оскільки П.М. Добровольський був членом палати, а керівник А.М. Рождественський одночасно виконував обов'язки соборного старости і нічого злочинного в діях не побачив. У ході засідання комісії з цього питання виявлено, що останнім часом біля храму було прибудовано кілька приміщень без необхідних на те дозволів, більше того, - вони виконували функцію крамничок, які працювали не від собору.

Комісія постановила: 1) Висловити завідувачу комісії Є.М. Зеленецькому і керівнику справ П.М. Добровольському вдячність за їх допомогу, визнавши її абсолютно правильною; 2) Просити Імператорську археологічну комісію клопотати перед св. Синодом про заборону на майбутнє будівництво будь-яких споруд, які не є необхідними для церкви на погості чернігівських кафедральних соборів [6, с. 314-317].

Щоб хоч якось зберегти пам'ятки для науки та нащадків, редакція у своїй статті зробила пропозицію: «Нам кажется, что из этого положения, когда приходится лишь смотреть, как все более и более уменьшается ценный материал, есть выход. Нужно лишь, что-бы лица и учреждения выдающия дело церковнаго строительства, обратили хотя самое небольшое внимание на этот большой вопрос и тогда легко может быть проведена в жизнь мера, заключающаяся в следующем: сделать обязательным, при устройстве новой церкви, составленные рисунка или снятие фотографии со старой с присоединением плана ея и главных обмеров. Можно для этого выработать особую схему, привлечь к делу архитектора, заведующаго постройкой церкви, и т.д. При расходах, обыкновенно довольно значительных, на постройку церкви, расход на данный предмет окажется незаметным» [1, с. 43-44].

Отже, становище значної кількості пам'яток старовини було досить скрутним і для їхньої охорони та збереження фізично не вистачало сил та фінансів, а ведення рубрики «Охорона пам'яток старовини» в «Археологічному літописі Південної Росії» та заміток у різного роду газетах і журналах не особливо впливали на хід справ. Однак ці питання все ж таки набували розголосу й обговорювалися в суспільстві та середовищі науковців.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Археологическая летопись Южной России за 1903 г. - К., 1904. - № 1. - С. 1-86.

2. Археологическая летопись Южной России за 1903 г - К., 1904. - № 2. - С. 87-160.

3. Археологическая летопись Южной России за 1903 г. - К., 1904. - № 3-4. -

С.161-282.

4. Археологическая летопись Южной России за 1903 г - К., 1904. - № 5. - С. 283-356.

5. Археологическая летопись Южной России за 1903 г - К., 1904. - № 6. - С. 357-420.

6. Багалій Д.І. Записка про наукові праці М.Т. Біляшівського / Д.І. Багалій // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. - 1926. - Кн. 9. - С. 1-10.

7. Винницький А. Микола Теодорович Біляшівський. Його життя і музейна робота / А. Винницький // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. - 1926. - Кн. 9. - С. 11-23.

8. Дідух Л.В. Академік М.Ф. Біляшівський у науковому, культурному та громадському житті України (кінець XIX - перша чверть XX ст.): Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Л.В. Дідух; Нац. ун-т «Києво-Могил. Акад.». - К., 2005. - 17 с.

9. Єфремов С. М.Ф. Біляшівський на громадській роботі / С. Єфремов // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. - 1926. - Кн. 9. - С. 54-59.

10. Курінний П.П. Академік Микола Теодотович Біляшівський як археолог / П.П. Курінний // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. - 1926. - Кн. 9. - С. 24-32.

11. Ляскоронський В.Г. М.Т. Біляшівський як нумізмат / В.Г. Ляскоронський // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. - 1926. - Кн. 9. - С. 33-37.

12. Примак А.Ф. Становлення М.Ф. Біляшівського як вченого і дослідника минувшини / А.Ф. Примак // Історія України: маловідомі імена, події, факти. - К., Донецьк: Рідний край, 2001. - Вип. 17. - С. 74-76.

13. Трутовський В.К. Беляшевскому Николаю Федотовичу. Письма 12 февраля 1892 - 25 ноября 1902 гг. Из Москвы в Киев. - Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського, ф. ХХХІ (особистий фонд М.Ф. Біляшівського), спр. 1893-1899, 7 од., 12 арк.

14. Щербаківський Д.М. М.Т. Біляшівський і українське мистецтво / Д.М. Щербаківський // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. - 1926. - Кн. 9. - С. 38-58.

REFERENCES

1. Arkheologicheskaya letopis Yuzhnoy Rossii za 1903 h. - K., 1904. - № 1. - S.1-86.

2. Arkheologicheskaya letopis Yuzhnoy Rossii za 1903 h. - K., 1904. - № 2. - S.87-160.

3. Arkheologicheskaya letopis Yuzhnoy Rossii za 1903 h. - K., 1904. - № 3-4. - S.161-282.

4. Arkheologicheskaya letopis Yuzhnoy Rossii za 1903 h. - K., 1904. - № 5. - S.283-356.

5. Arkheologicheskaya letopis Yuzhnoy Rossii za 1903 h. - K., 1904. - № 6. - S.357.-420.

6. Bahaliy D.I. Zapyska pro naukovi pratsi M.T. Bilyashivskoho / D.I. Bahaliy // Zapysky istorychno-filolohichnoho viddilu VUAN. - 1926. - Kn. 9. - S.1-10.

7. Vynnytskyy A. Mykola Teodorovych Bilyashivskyy. Yoho zhyttya i muzeyna robota / A. Vynnytskyy // Zapysky istorychno-filolohichnoho viddilu VUAN. - 1926. - Kn. 9. - S. 11-23.

8. Didukh L.V Akademik M.F.Bilyashivskyy u naukovomu, kulturnomu ta hromadskomu zhytti Ukrayiny (kinets XIX - persha chvert XX st.): Dys. kand. ist. nauk: 07.00.01 / L.V. Didukh; Nats. un-t «Kyyevo-Mohyl. akad». - K., 2005. - 17 s.

9. Yefremov S. M.F. Bilyashivskyy na hromadskiy roboti / S. Yefremov // Zapysky istorychno-filolohichnoho viddilu VUAN. - 1926. - Kn. 9. - S. 54-59.

10. Kurinnyy P.P. Akademik Mykola Teodotovych Bilyashivskyy yak arkheoloh / P.P. Kurinnyy // Zapysky istoryko-filolohichnoho viddilu VUAN. - 1926. - Kn. 9. - S. 24-32.

11. Lyaskoronskyy V.G. M.T. Bilyashivskyy yak numizmat / V.G. Lyaskoronskyy // Zapysky istorychno-filolohichnoho viddilu VUAN. - 1926. - Kn. 9. - S. 33-37.

12. Prymak A.F. Stanovlennya M.F. Bilyashivskoho yak vchenoyo i doslidnyka mynuvshyny / A.F. Prymak // Istoriya Ukrayiny: malovidomi imena, podiyi, fakty. - K., Donetsk: Ridnyy kray, 2001. - Vyp. 17. - S. 74-76.

13. Trutovskyy V.K. Belyashevskomu Nykolayu Fedotovychu. Pysma 12 fevralya 1892 - 25 noyabrya 1902 hh. Iz Moskvy v Kiyev. - Instytut rukopysu Natsionalnoy biblioteky imeni V. Vernadskogo, f. XXXI (osobystyy fond M.F. Bilyashivskoho), spr. 1893-1899, 7 od., 12 ark.

14. Shcherbakivskyy D.M. M.T. Bilyashivskyy i ukrayinske mystetstvo /

D. M. Shcherbakivskyy // Zapysky istorychno-filolohichnoho viddilu VUAN. - 1926. - Kn. 9. - S. 38-58.

Размещено на Allbest.ru