Еммануїл Мисько: з плеяди незабутніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еммануїл Мисько: з плеяди незабутніх

Світлана Лупій

професор кафедри історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства

Анотація

Стаття має інформативний характер і присвячена творчості видатного українського скульптора, народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, академіка, члена Національної спілки художників України. Здійснено короткий огляд творчого шляху митця, підкреслено його значення як педагога, громадського діяча, аналізуються твори митця, розкриваються особливості його образно-художньої мови. скульптор мисько художник

Ключові слова: скульптор, станковий портрет, меморіальна дошка, монумент, композиція. національна ідея, ректор.

Annotation

Svitlana Lupiy. Emmanuil Mysko: from the pleiad of the unforgettable

The article is informative and it's dedicated to the work of a prominent Ukrainian sculptor, People's Artist of Ukraine, winner of the T. Shevchenko National Prize of Ukraine, academician, member of the National Union of Artists of Ukraine - E. Mysko. A brief overview of the creative path of the artist is emphasized, as well as his his importance as a pedagogue and public figure. The works of the artist are analyzed, the features of his figurative and artistic language are revealed.

Keywords: sculptor, easel portrait, plaque, monument, composition, national idea, rector.

Весною 1999 р. на відкритті своєї останньої персональної виставки в Національному музеї у Львові до 70-річчя від дня народження, Еммануїл Петрович Мисько сказав: "Не чекайте від цієї виставки чогось незвичайного. Тут мої твори за багато років моєї праці. Я такий, який є, яким був завжди. Частка мене - в моїх творах". Про себе він завжди говорив коротко, бо ж, звісно, за митця говорять його твори, що визначніший митець, то коротші його промови про себе.

Про Е. Миська багато написано, мабуть, більше, ніж про будь-якого іншого львівського скульптора. Писали львівські, київські, зарубіжні автори, бо без аналізу його творчості неможливо всебічно зрозуміти процеси, що відбувалися в українській скульптурі в другій половині ХХ ст. Писати було легко, оскільки можна було прийти до нього в майстерню, подивитися, як він працює, послухати його розповіді про подорожі в далекі і близькі краї, розповіді цікаві, дотепні, з влучними характеристиками подій та учасників. Тепер, на жаль, це все в минулому. Але в пам'яті тих, хто його знав, назавжди залишаться його слова, інтонація, його образ - художника, великого життєлюба, людини, при всій м'якості характеру, наділеної величезною силою волі, міццю духа.

Еммануїл Мисько народився 29 травня 1929 р. у с. Устрики Долішні (тепер Польща). 1946 року батьки переїздять до Львова, щоб дати синові мистецьку освіту, про яку той мріяв уже змалку. Першим щаблем, який подолав молодий Е. Мисько на цьому шляху, було Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша. Спочатку, дуже коротко, він навчався на відділах живопису і графіки. Та познайомившись ближче з І. Северою, зробив остаточний вибір, що визначив його долю - перейшов на скульптурне відділення.

Іван Севера був визначною постаттю в житті Е. Миська. Яскрава творча індивідуальність І. Севери проявлялася не лише в скульптурі, а й у педагогічній діяльності, у тому, як він вмів розкрити здібності своїх учнів, допомогти кожному з них знайти свій шлях у мистецтві. Коли Е. Мисько 1956 р. закінчував навчання на відділенні монументально-декоративної скульптури Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв), саме І. Северу він попросив стати керівником його дипломної роботи. А потім, повернувшись в інститут вже на викладацьку роботу, завжди намагався для своїх студентів бути таким педагогом, яким був для нього І. Севера.

Якщо І. Севера був для Е. Миська "хрещеним батьком" у мистецтві, то "хрещеною матір'ю" він називав Олену Кульчицьку: у Львові їй першій наважився показати свої малюнки, і саме з її благословення прийшов на вступні іспити в училище. До останніх днів життя великої мисткині Е. Мисько підтримував з нею добрі стосунки, безмірно поважав, схилявся перед її талантом. У його пам'яті вона лишалася завжди такою, якою побачив її вперше: величною, строгою, прекрасною. Такою ми бачимо її на портреті 1957-1960 рр., одному з найвідоміших творів Е. Миська. Іван Севера і Олена Кульчицька мали великий вплив на формування особистості митця не лише в плані професійному, а й інтелектуальному, світоглядному.

Роки навчання в училищі Е. Мисько завжди згадував з особливим теплом. Там панувала творча атмосфера, в якій гартувалися молоді таланти. Тут викладали відомі педагоги М. Федюк, А. Манастирський, Р. Сельський, Г. Смольський, які для молодого учня уособлювали саме поняття "митець". Варто також наголосити, що зв'язки зі своєю першою школою Е. Мисько не втрачав ніколи. Неодноразово він очолював Державну екзаменаційну комісію, а вже як ректор Львівської академії мистецтв доклав багато зусиль, щоб училище, з його понад віковою історією і величезним досвідом творчої та педагогічної діяльності, стало коледжем.

Еммануїла Миська й митців його ґенерації часто називають "шістдесятниками". Свій творчий шлях скульптор розпочав на зламі 1950-х - 1960-х рр., у час так званої "хрущовської відлиги", що настала після десятиліть сталінських репресій. Цей період у львівській скульптурі був позначений інтенсивними пошуками оновлення всієї системи засобів художньої виразності у станкових і монументально-декоративних формах. Нові риси складалися під впливом багатьох чинників. Суттєву роль відіграло звернення скульпторів до художніх традицій українського народного мистецтва, його філософсько-поетичного образного ладу, до львівської монументально-декоративної скульптури ренесансу, бароко, класицизму, до творчості скульпторів, які працювали у Львові в першій третині ХХ ст. У 1960-х рр. у Львові відбулися виставки польського скульптора К. Дуніковського й угорця Ж. Кішфалуді-Штробля. Львівські митці, серед них і Е. Мисько, який 1966 р. очолив Правління Львівського відділення Спілки художників УРСР, відвідують творчі робітні художників Прибалтики, Грузії, Вірменії.

Львівські скульптори Е. Мисько, Д. Крвавич, Т. Бриж та ін. демонстрували свої твори в 1960х рр. на всесоюзних виставках у Москві. Відтоді про львівську скульптуру заговорили як про мистецьку школу з яскравим творчим обличчям, а про Е. Миська писали як про одного з її лідерів. Львівські скульптори брали участь у творчих семінарах у Паланзі (Литва), показували свої роботи в Тбілісі (Грузія), Баку (Азербайджан), Єревані (Вірменія).

У майстерні Е. Миська частими гостями були скульптори з тодішніх радянських республік. У ті роки творчий інтерес до художніх традицій інших народів, з огляду на офіційну ідеологію, пояснювався популярним лозунгом про так зване "взаємозлиття культур". Та прогресивних митців аж ніяк не приваблювала така перспектива. Їх об'єднувало спільне прагнення утвердити у високохудожніх образах своїх творів національну ідею, яка в духовному житті суспільства набирала тоді все більшої ваги. Власне кажучи, національна ідея, незважаючи на жорсткі заходи з боку тоталітарного радянського режиму, спрямовані на її викорінення в усіх сферах мистецтва, і була головною рушійною силою творчої думки. У 1960-х роках майстерня Е. Миська була своєрідним осередком духовного життя Львова, куди приходили друзі - скульптори, письменники - І. Драч, І. Вільде, Р. Іваничук, І. Світличний, І. Дзюба та ін., тут лунало поетичне слово, українська пісня, тут завжди панувала особлива творча атмосфера, якою переймався кожний, хто хоч раз переступав її поріг.

Перші твори Е. Миська з'явилися на виставках у кінці 1950-х - на початку 1960-х рр. Вони засвідчили, що у львівську скульптуру прийшов митець нового складу мислення. Його творче кредо було заявлене в портретах молодого художника П. Бали (1957), О. Кульчицької (19571960), О. Новаківського (1960). Вони започаткували виняткову за своєю образною виразністю, за багатством пластичних прийомів портретну галерею людей творчих професій, над якою скульптор натхненно працював усе життя. Для нього найціннішим у людині був її внутрішній світ, світ її почуттів, думок, переживань в усій своїй неповторності. Ці портрети невеликі за розміром, камерні, майже завжди в натуральну величину, майже завжди це голова або погруддя. Але щоразу скульптор віртуозно мобілізовував "внутрішні ресурси" композиції станкового портрета, знаходив нові й нові варіанти, що відповідали задуму твору, який щоразу визначався характером моделі, а отже, завжди строго індивідуалізований.

Обравши для своїх портретів таку композиційну концепцію, при якій вся увага зосереджується на обличчі моделі, скульптор ставив себе перед необхідністю відтворення портретної подібності. Проблема непроста, бо не лише суто професійна, а й філософська і, можна сказати, історико-культурна. Уже з часів Відродження портретний твір був розрахований саме на те, щоби бути впізнаним в історико-культурній реальності свого часу. Художник адресує його своїй добі, сучасникам і тим, хто буде жити на цій землі в прийдешності. Тобто портрет, крім своєї безпосередньої функції - якнайточніше відображати зовнішність моделі, виконує ще одну - об'єднує покоління, зберігає історичну пам'ять про людину та її час. Еммануїл Мисько, наділений блискучим талантом моментально вхоплювати особливості зовнішності моделі, майстерно виявляв її найхарактерніші риси, досягаючи безумовної портретної подібності. Але цим він не обмежував свій пошук. Скульптор завдання портрета розумів значно ширше, а саме - як необхідність образного пізнання конкретної особистості, осягнення її психології, що вимагає глибокого переосмислення життєвого матеріалу, який розкривається перед автором у процесі роботи з моделлю. Тому кожний його портрет завжди значний і цікавий по-своєму, кожний розкривається в усій неоднозначності буття.

Відомо, що за радянських часів митець мусив виконувати "відповідальні замовлення" - малювати, ліпити героїв соцпраці, робітників, колгоспників. Було таке і у творчій практиці Е. Миська. Але він створював не парадні, ходульні, вихолощені зображення, а портрети живих людей, неординарних особистостей ("Д. Лотоцький" (1972), "О. Солотва" (1973), "К. Пустовійт" (1975).

Еммануїл Мисько любив людей, вважав, що нецікавих людей нема: кожна людина, як планета, і нема подібних. Працюючи над портретом олівцем на папері чи стеком у глині, він вмів розкрити в людині особливі риси її натури. Слід наголосити, що його портрети ніколи не були компліментарними. Митець не ідеалізує зовнішність, не "вигладжує" нюанси характеру. У його "палітрі" різні "фарби" - тонкі, прозорі, умиротворені та різкі, іноді майже гротескові. Достатньо згадати портрети "А. Белявичус" (1973), "П. Жолтовський" (1975), "Д. Крвавич" (1960), "Є. Лисик" (1985), "К. Звіринський" (1996), "Й. Сліпий" (1998) та інші гострохарактерні портрети різних років, щоби відчути багатство емоційної палітри його творів. Їхня психологічна переконливість - це звершений акт художнього пізнання людини в скульптурному портреті.

Закономірно, що пошуки образної виразності в портреті пов'язані у скульптора з інтенсивною роботою в матеріалі. На зламі 1950-1960-х рр. він засвоює прийоми різьби по дереву. У цьому матеріалі виконані портрети О. Кульчицької, О. Новаківського, Т. Шевченка. Але надалі скульптор відходить від цього матеріалу, надаючи перевагу глині, тобто техніці ліплення, що найкраще відповідало його індивідуальному стилю. Жива, пластична глина здатна зафіксувати найтонші особливості натури, і Е. Мисько блискуче використовує її можливості. Більшість його портретів виконані в шамоті: скульптор використовує багаті декоративні можливості матеріалу, фактуру, колір. Крім шамота, митець працював у мармурі, бронзі, оргсклі.

Портрет - це не єдина сфера, у якій розгорталася творча діяльність Е. Миська. Він з успіхом працював у меморіальній пластиці та в монументально-декоративній скульптурі. Меморіальні дошки - таблиці Л. Курбаса, І. Свєнціцького, Р. Братуня, О. Кульчицької, О. Новаківського, Я. Музики, пам'ятний знак М. Грушевському - це твори, що стали часткою міського середовища, віхами історії нашого міста. У співавторстві з провідними львівськими скульпторами В. Борисенко, Д. Крвавичем, В. Одрехівським, Я. Чайкою, архітектором Я. Шуляром він створив пам'ятник І. Франку у Львові (1960-1964), у Дрогобичі - з В. Одрехівським, Я. Чайкою, архітекторами Я. Новаківським і А. Консуловим (1966), а також низку інших.

Щоб окреслити та проаналізувати все, що зробив за своє життя Е. Мисько як скульптор і громадський діяч, як ректор Львівської академії мистецтв, організатор Малої академії мистецтв у Підбужі, як голова Фонду культури, співорганізатор численних міжнародних презентацій українського мистецтва тощо, усього й не перелічити, потрібна не одна книга. У кожну свою справу Е. Мисько - народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, академік, вкладав тепло своїх рук, енергію серця, небайдужість душі. Таким він залишиться у нашій пам'яті - Людина, Митець, Громадянин, визначний діяч української культури ХХ століття.

Размещено на Allbest.ru