Православне духовенство з роду Сойків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Православне духовенство з роду Сойків

протоієрей Миколай Цап



Анотація

життєпис духовенство сойко

У статті висвітлено життєвий і пастирський шлях представників трьох поколінь духовенства з роду Сойко. У родині псаломщика, а згодом священника Павла Сойка, що працював на парафіях Житомирщини і Тернопільщини було четверо дітей: сини Іван, Володимир та Ігор і дочка Анастасія. Усі троє синів закінчили Волинську духовну семінарію (ВДС) в Кременці, а також православне відділення богословського факультету Варшавського університету. Анастасія (1.10.1920-2008) навчалася в Кременецькій українській гімназії і Острозькій учительській семінарії. Працювала вчителькою. У 1939 році вийшла заміж за Зосима Дубицького (4.06.1915-1968), який походив зі священичої сім'ї і незадовго теж став священником на Шумщині.

Ключові слова: Сойко, Кременецький повіт, Остапи, Волинська духовна семінарія, церква, єпископ, священник, настоятель.



Постановка наукової проблеми та її значення

Останніми роками в історичній науці велика увага приділяється дослідженню відомих в історії особистостей, в тому числі і церковних постатей. Біографістика, як наукова дисципліна, залишається особливо актуальною для Церкви в наш час.

Серед великого числа видатних випускників Волинської духовної семінарії багато з них залишаються для нас малознаними або і зовсім невідомими. Продовжуючи дослідження життєписів випускників семінарії пропонуємо ознайомитись з представниками волинського православного духовенства з давнього українського роду Сойків.

Аналіз досліджень

При написанні цієї статті автором вперше використано і введено у науковий обіг документи єпархіального архіву, а також дослідження провідних вітчизняних і зарубіжних науковців, спогади сучасників. Варто відзначити наукові публікації і статті В. Борщевича, В. Шпак і В. Олійника, О. Оглоблина, Л. Фірсанкової, Д. Карпука, О. Сергеєвої, у яких автори висвітлюють основні життєві віхи православних пастирів та їх віддане священиче служіння.

Мета і завдання статті - аналіз і спроба комплексного дослідження життєписів і пастирського служіння представників волинського духовенства з роду Сойків, та їх внесок у розбудову парафіяльного життя і розвиток духовної освіти.

Виклад основного матеріалу

Початок священичої династії Сойків поклав Павло Сойко. Він походив із селян, син Гавриїла Сойка і Пелагії з дому Мартинюків1. Народився Павло 23 грудня 1887 року в селі Молотків Білозірської гміни Кременецького повіту, нині Лановецького району Тернопільської області2. «Хата, у якій я родився, будувалася за панщини, сама глина, хіба тілько платви були вербові. У всій будові не було ні одного залізного цьваха, їх заступали дерев'яні кілки», - згадував пізніше Павло3. У 1904 році закінчив трьохкласову учительську школу в містечку Білозірка того ж повіту. Вчителював у селах Вороновки та Ісерні на Кременеччині. У 1909 році отримав призначення на посаду псаломщика села Малі Дорогостаї Дубенського повіту, а також до села Остапи Овруцького повіту в 1910 році. 24 травня 1910 року одружився з Кравчук Анною Антонівною, народженою 13 червня 1892 року у Молоткові4. Склавши успішно іспит, єпископом Кременецьким Діонісієм (Валединським,+1960) був рукоположений 2 березня 1914 року в сан диякона. Після закінчення Житомирської пастирської школи 11 липня 1918 року рукоположений на священника єпископом Острозьким Аверкієм (Кедровим, +1937). Того ж дня архієпископ Волинський і Житомирський Євлогій (Георгієвський, +1946) призначив його настоятелем Різдво-Богородичної церкви в село Миньківці, що на Дубенщині5. Прослужив він там два роки, його за власним проханням єпископ Кременецький Діонісій перевів 30 грудня 1920 року в село Жолоби Кременецького повіту. У своєму проханні отець Павло писав:

«Дізнавшись, що в селі Жолобах Кременецького повіту вакантне місце священника, я, беручи до уваги близькість парафії до міста і те, що Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. Арк. 30.

Архів Волинської єпархії ПЦУ Клірові відомі сті церкви св. Параскеви села Радошівка Кременецького повіту за 1938рік. Арк. 6.

Лист-спогад про дитинство отця Павла Сойка до внучки Катерини Дубицької, поч. 1950-их рр. Ксерокопія. Арк. 1.

Архів Волинської єпархії ПЦУ Клірові відомі сті церкви св. Параскеви села Радошівка Кременецького повіту за 1938рік. Арк. 7.

Архів Волинської єпархії ПЦУ Клірові відомісті церкви св. Параскеви села Радошівка Кременецького повіту за 1937рік. Ар. 6.

в мене 4 дітей, яким потрібно дати освіту, смиренно прошу Ваше Преосвященство перевести мене із села Миньковець у село Жолоби» Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. Арк. 1..

Батько, турбуючись про подальшу освіту для дітей збирав гроші, однак його спіткала невдача: під час революційного перевороту 1917 року та наступних військових подій гроші пропали. Тоді він вирішив придбати для них землю поступово прикупивши 4 морги.

Згідно з резолюцією владики Діонісія, митрополита Варшавського, Волинського і всієї Православної Церкви в Польщі, священно архімандрита Почаївської Успенської Лаври, 1 вересня 1925 року священників села Підгайці Кременецького повіту Федора Борецького і села Жолоби того ж повіту Павла Сойка переміщено одного на місце іншого Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. Арк. 5.. Передача Свято- Миколаївського храму і церковного майна села Підгайці відбулася 30 листопада 1925 року. Крім згаданих вище двох священників, присутніми були: представник благочинного о. Федір Кищун, церковний староста Анастасій Мацюк, уповноважений від громади Модест Директор, Зотик Лапинський, а оскільки два останні були неграмотні, то за їхнім особистим проханням за них розписався селянин села Підгаєць Іван Прокоп'юк. З акту передачі парафії, завіреного тодішнім благочинним УІІІ деканату Кременецького повіту священником М. Думицьким дізнаємося, що при церкві зберігалися метричні книги за 1882 рік, 1922-1925 роки, книги шлюбного «обиску» за 1860-1906 роки і 1922-1925 роки, а також прихідно-розхідна книга за 1925 рік, у якій було зазначено, що за церквою рахується борг у сумі 97 злотих Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. Арк. 8.. На цій парафії отець служив 7 років.

2 січня 1932 року о. Павло Сойко письмово звертається до Волинської духовної консисторії з наступним проханням:

«У теперішній важкий час я виховую в навчальних закладах 4 дітей: троє синів у Волинській духовній семінарії і дочку в повшехній школі в місті Кременці, а оскільки в Підгайцях на мою долю належить тільки 8 десятин церковної землі і дохід з неї зовсім мізерний, інші ж доходи теж мінімальні, то, в наслідок цього, я не маю жодної можливості будучи далі в Підгайцях, продовжувати виховання дітей. Тому маю честь покірно просити Волинську духовну консисторію звернути увагу на моє важке становище і перевести мене на більш забезпечену парафію і тим дати мені можливість продовжувати освіту дітей Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. Арк. 11..

Розглянувши прохання, консисторія 25 лютого доручила благочинному священнику М. Думицькому надати відомості про моральність та пастирську діяльність священника Павла Сойка. У своїй доповідній 28 березня 1932 року серед іншого він писав:

«...о. Павло Сойко в моральному відношенні бездоганний... Служби Божі відправляє акуратно з благоговінням, слово Боже проповідує, сектантів на його парафії немає, за винятком одного, якого він застав. Священник Сойко багато потрудився над окрасою парафіяльного храму... збагатив церкву наступними предметами, придбаними за кошти парафіян: заміною священичих риз, дияконський стихар, плащаниця, покривало на святий Престіл, дзвін, 2 цінні ікони, посріблено 2 панікадила, церкву ззовні пофарбовано олійними фарбами і т.д. Одним словом при бідності і малочисельності парафії і при сьогоднішньому важкому становищі він встиг багато зробити для добра Підгаєцької парафії, а тому повністю заслуговує переводу на кращу парафію, так як Підгайці рахуються однією з найбідніших парафій VIII Кременецького округу... По інформації яка є в благочинні о. Сойко просить перевести його в Радошівку. Клопотання його я повністю підтримую... оскільки там потрібно багато потрудитись, щоби примирити громаду і знайти засоби для капітальних ремонтів Радошівецької і Мизюринецької церков, а о. Сойко... надіюся з Божою допомогою, зможе все це зробити» Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. Арк. 14..

Відповідною постановою консисторії 5 квітня 1932 року священника о. Павла Сойка переведено в с. Радошівку Кременецького повіту. Через тиждень 11 квітня у присутності благочинного відбувся прийом парафії від священника Анфіма Лукасевича і передачі його новопризначеному священнику о. Павлу Сойку, про що було складено відповідний акт. У цьому ж акті також зазначалося, що «в церковній касі виявлено 51 злотих, поступивших за сповідь. Церковне майно прийняте згідно з описом. Метричні книги зберігаються з 1772 по сьогоднішній час. Плани церковної землі є і зберігаються в цілісності» Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. Арк. 17..

Відомо, що о. Павло був удостоєний наступних священичих нагород: набедреник у 1923р., скуфія у 1927р., камілавка у 1931р., та наперсний хрест у 1936 році⁷ Архів Волинської єпархії ПЦУ Клірові відомі сті церкви св. Параскеви села Радошівка Кременецького повіту за 1938рік. Арк. 6..

Наступною парафією о. Павла було село Рохманів Шумського району на Тернопільщині. Сюди він був призначений 15 квітня 1941 року архієпископом Рівненським і Кременецьким Олексієм (Громадським + 1943) Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. Арк. 32.. Давня дерев'яна церква св. Трійці в Рохманові побудована в 1730 році на кошти парафіян та князів Вишневецьких, які ще від початку XVII століття володіли містечком Рохманів. Сім'я священника проживала в новому церковному будинку десь до 1950 року, займаючи половину його площі. В іншій його частині розмістили бібліотеку-читальню, де після війни видавав книги фронтовик-інвалід Тарас Кошубінський. Згодом влада вигнала сім'ю з будинку, влаштували там сільський клуб. Священник змушений був перебратися в стареньку дякову хату, а незадовго після від'їзду дочки Анастасії та онуки Катерини залишив Рохманів. Переїхав на Луганщину, де помер і похований.

Сойко Іван Павлович народився 18 січня 1912 року в селі Остапи Овруцького повіту Волинської губернії. Після закінчення Волинської духовної семінарії продовжив навчання у Варшавському університеті одночасно на двох факультетах: теологічному та історичному, став магістром теології та історії, був студентом Д.І.Дорошенка. Працював над політичною історією України другої половини XVII століття, використовуючи джерельні матеріали з польських архівів. Він написав коротку працю «Портрет Андрія Войнаровського», що містить деякі нові матеріали до біографії цього вождя мазепинської доби («Мазепа», т.2, Варшава, 1939)⁹ Оглоблин О. Українська історіографія 1917-1956. Київ, 2003. С. 122.. Інше дослідження Івана Сойка про митрополита Київського Йосифа Нелюбовича-Тукальського на польській мові так і не було опубліковане. Це його магістерська праця, написана під керівництвом професора Олександра Лотоцького, яку він успішно захистив 15 грудня 1937 року¹⁰ Приход Свято-Троицкой церкви г. Томска. Троица-Томск. рф/main-page/. У Варшаві в передвоєнний час перебувало багато відомих представників української інтелігенції: Улас Самчук, Олена Теліга, Олег Штуль-Жданович та інші, з якими Іван товаришував та був добре знайомий16.

Восени 1939 року, зважаючи на початок війни між Німеччиною і Польщею, Іван повернувся з Варшави. Працював учителем у Мельниці- Подільській, а пізніше перебрався до Кременця і став працювати учителем історії в кременецькій школі № 23. Є згадка, що він до війни був директором школи17. У 1940 році Івана заарештували, відправили в кременецьку тюрму, а потім перевели в місто Бердичів. Це і врятувало йому життя, бо в кременецькій тюрмі в червні 1941 року відбулися масові розстріли в'язнів.

1 січня 1941 року Іван Сойко був призваний Скалатським РВК Тернопільської області в радянську армію, де воював стрілком 835 стрілкового полку у званні гвардії молодшого сержанта18. У 1942 році Іван одружується з кременчанкою Павлич Ганною Михайлівною, яка навчалася у торговельній школі, а пізніше успішно закінчила педагогічні курси при кременецькому ліцеї. Працювала вчителькою у 1-4 класах. Сім'я мала двох синів: Михайла (*5.06.1943) і Романа (*1944).

У 1944 році Івана Сойка вдруге мобілізували в радянську армію. 15 березня 1945 року отримав медаль «За відвагу» за те, що в бою за залізничну станцію Прухно, долаючи дротяні перешкоди і мінні поля противника, одним із перших увірвався в траншею ворога і знищив двох німців (наказ від 26.03.1945 №15/н)19. Був тяжко поранений. Війну і свій бойовий шлях закінчив у Чехії.

Після війни Іван Сойко виїхав із сім'єю до Львова. Так і не прийнявши духовного сану, працював у Львівському відділенні Інституту історії України АН УРСР під керівництвом Івана Крип'якевича. Викладав також у Львівському університеті. Однак тяжкі поранення та хвороба перекреслили всі плани 34-річного вченого-історика. Помер Іван Сойко 19 червня 1946 року, похований на Личаківському цвинтарі.

Його обидва сини здобули вищу освіту, стали інженерами. Старший Сойко Михайло Іванович жив у Луцьку, помер 28.09.2007. Разом з дружиною Сойко Марією Іванівною (01.05.1939 - 01.07.2001) і своєю мамою Сойко Ганною Михайлівною (15.07.1921 - 25.12.2006) поховані в Кременці на Туницькому цвинтарі. Їхній син Сойко Павло Михайлович (*5.04.1971) живе у Луцьку, зберігаючи пам'ять і домашній архів свого діда Івана Сойка. Молодший син Івана - Сойко Роман нині живе в м. Тольятті (Росія), має дві дочки. Шпак В., Олійник В. Духовна православна семінарія в Кременці в 1919-1939 рр. Кременеччина: минуле й сьогодення. Кременець, 2018. TV. С. 134.

Бессмертный полк. Санкт-Петербург. Истории. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.moypolk.ru/saint-petersburg/search_advert.

Формуляр-Відкритий список жертв політичних репресій в СРСР. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https: //ua.openlistwiki/index/php?title=Kamezopia:

Бессмертный полк. Санкт-Петербург. Истории.

Сойко Володимир Павлович народився 24 липня 1913 року. На початку 1930-х років навчався у Волинській духовній семінарії в Кременці. Під час навчання в семінарії Володимир формувався як особистість, вироблялися в нього національно-патріотичні погляди, які пізніше проявилися в його священичій діяльності і впливали на повоєнне життя його і родини. Тому й закономірно, що Володимир, як і його брати - старший Іван і молодший Ігор - стали українськими патріотами, за що зазнали (крім Івана) переслідувань у радянський час. Після семінарії Володимир Сойко, як і більшість вихованців Волинської духовної семінарії, продовжив навчання у Варшавському університеті на богословському відділенні, яке закінчив, ймовірно, у 1938 році. Того ж року одружився з Анною (1916 р.н.), дочкою протоієрея Карпа Закидальського, настоятеля Преображенської церкви села Куснище Головненського району Волинської області. Прийнявши духовний сан отримав призначення на парафію в село Стара Гута тодішнього Любомльського повіту. Богослужіння о. Володимир звершував українською мовою, підтримував також зв'язки з українським підпіллям РевенюкІ. Правда про т.зв.УПА (Сповідь колишнього провідника ОУН). Київ, 1961.. Станом на 18 липня 1945 року проживав з сім'єю в Ковелі Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа №34. Прот. Закидальський Карп Михайлович. Арк. 50.. Після закінчення Другої світової війни отця Володимира заарештували, засудивши на 25 років позбавлення волі і ще на 5 років заслання без права повернення додому Шпак В., Олійник В. Духовна православна семінарія в Кременці в 1919-1939 рр. Кременеччина: минуле й сьогодення. Кременець, 2018. XV. С. 278. Ізмаїльська область - колишня область Української РСР, що існувала в 1940-1954 роках. Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа №34. Прот. Закидальський Карп Михайлович. Арк. 30..

З історичних джерел відомо, що в 1951році о. Володимир служив м. Кілія Ізмаїльської області23724. Також підтвердженням цього в алфавітній книзі священників Волинсько-Ровенської єпархії є відповідний запис, що отець вибув в Ізмаїльську єпархіюАлфавитная книга священников Волынско-Ровенской епархии на 1945г. Архів волинської єпархії Православної Церкви України (ПЦУ). Арк. 32.. І лише 9 квітня 1975 року на ім'я архієпископа Волинсько-Ровенського Даміана (Марчука +1987) надійшов телеграмою запит такого змісту:

«З благословення високопреосвященнійшого Сергія, митрополита Херсонського і Одеського, керуючого Ворошиловоградсько-Донецького єпархіального управління просить... вислати особову справу вибувшого із Ровенської єпархії 3 серпня 1944року священника Володимира Павловича Сойка... Секретар митрополита по Ворошиловоградській області протоієрей Яків Бойченко» Архів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 605. Прот. Сойко Володимир Павлович. Арк. 1-2..

Того ж дня особова справа на 18 аркушах була відіслана з Луцька секретарем єпархії протоієреєм Миколаєм СтруменськимАрхів Волинської єпархії ПЦУ Особова справа № 605. Прот. Сойко Володимир Павлович. Арк. 3.. Саме в тій єпархії о. Володимир звершував своє священиче служіння в 1970-1980-х роках. В отця Володимира і матушки Анни було дві дочки - Тетяна та Емілія, які проживають на Луганщині. Останні роки свого життя прожив о. Володимир Сойко у м. Луганську, помер у 1986 році, там і похований.

Сойко Ігор Павлович народився 31 липня (13 серпня н.ст.) в селі Остапи Овруцького повіту (нині Луганський район Житомирської області). Був наймолодшим серед братів. Одночасно зі своїм братом навчався у волинській духовній семінарії в Кременці. Маючи талант до співу, обидва співали в семінарському хорі. Ігор деякий час навіть був керівником семінарського хору, який брав участь у щорічних Шевченкових академіях, вечорах пам'яті героїв Крут та інших заходах, що проводилися в семінарії. У 1936 році закінчив навчання у Волинській духовній семінарії і продовжив освіту у Варшавському університеті на богословському факультеті, яку завершив у 1939 роціСергеева О. Я всегда хотел стать священником. Воспоминания протоиерея Богдана Сойко. Вода живая. СПб. 2018. № 7-8, июль-август. С. 38..

Одружився з Надією Самуїлівною Томко, що була родом з села Деражне на Рівненщині. У сан диякона і священника рукоположений архієпископом Волинським і Кременецьким Олексієм (Громадським) і був направлений на парафію в с. Садки Шумського району. Його патріотичні переконання, любов до свого українського народу та рідної мови знаходили відбиток у душ-пастирській праці молодого священника. Рідна мова богослужіння, змістовна та емоційна проповідь притягували до нього людейШпак В., Олійник В. Духовна православна семінарія в Кременці в 1919-1939 рр. Кременеччина: минуле й сьогодення. Кременець, 2018. Т.У. С. 279.. Під час німецько-радянської війни належав у 1942-1944 роках до Автокефальної Церкви митрополита Полікарпа (Сікорського, +1953). Був настоятелем громади в містечку Ляхівці на Заславщині та однойменного автокефального благочиння Борщевич В. Волинський пом'янник. Рівне, 2004. С. 308..

З приходом радянської влади український священник був репресований. Звинуваченого в зраді Батьківщини 8 лютого 1945 року отця Ігора заарештували в селі Ляхівці. Ось як рівно через 60 років згадуватиме про це його син, нині 82-літній священник отець Богдан Сойко:

«Це був звичайний день. Тата викликали в районну адміністрацію. Він відчував щось недобре і тому по-особливому тепло попрощався з нами, благословив і спокійно пішов. А вже під вечір у нашій хаті був обшук, в нас забрали всі наші пожитки, - я, наприклад, залишився тільки з тою одежею, яка була на мені, і ще залишили маленьке дитяче одіяло. Будинок, в якому ми жили, був церковним, нас попросту викинули на вулицю, - з того часу ми так і поневірялися по родичах і знайомих» Бакулин А. Будем радоваться. Священник Богдан Сойко. [Електронний ресурс]. Режим доступу: /http://www.piter.orthodoxy.ru/pspb/n 164/ta 006.htm..

23 травня 1945 року Військтрибуналом військ НКДБ Кам'янець-Подільської області священник Ігор Сойко був засуджений на 10 років позбавлення волі і заслання з поразкою прав на 5 років² Формуляр-Відкритий список жертв політичних репресій в СРСР. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https: //ua.openlist.wiki/index/php?title=Kameeopія:. Кращі роки життя пастир провів на радянській каторзі в концтаборах Сибіру. Відбував термін в таборах Уралу, Караганді і Норильська.

Згодом про роки ув'язнення пастир згадував:

««У Сибір ішли по етапу. На Уралі працював на лісоповалі. Весною до місця роботи потрібно було декілька кілометрів іти по коліно в крижаній воді. Під час таких ««прогулянок» співав ірмоси Великого канону преподобного Андрія Критського ««Помічник і покровитель». В ув'язненні не мав можливості причащатися, звершувати Божественну літургію. Він вважав, що це йому покута від Бога за його гріхи. У Норильську отець Ігор працював газовимірщиком. Його першим спускали в шахту - перевіряли загазованість, і тільки тоді - бригаду» ФирсанковаЛ. «Спас на Кану». Краткая история храма Всемилостивого Спаса в г.Канске. Канск, 2014. С. 10..

Після звільнення в 1955 році був направлений на заслання в Єнісейськ. Тодішній митрополит Новосибірський і Барнаульський Варфоломій (Городцев, +1956), пам'ять якого дуже шанують сибіряки, маючи велику потребу в духовенстві і бажаючи підтримати та допомогти, старався прилаштувати на парафії всіх засланих священників, які виходили із в'язниць і перебували на засланні, а таких було багато по всьому Сибіру. Це були високоосвічені священники, талановиті, багато з яких мали вищу богословську освіту. Владика Варфоломій у 1955 році призначив отця Ігоря Сойка настоятелем храму в селі Кома (на березі р. Єнісей) Новоселівського району Красноярського краю. На сьогодні від цього села нічого не залишилося. Під час будівництва в 1960-х роках Красноярської ГЕС багато сіл було затоплено. У Комі стояв дуже гарний храм з прекрасним дерев'яним іконостасом і цінними іконами. Храм знаходився на горі, і після затоплення верхня частина дзвіниці залишалась над водою і перетворилася згодом на маяк Сергеева О. Я всегда хотел стать священником. Воспоминания протоиерея Богдана Сойко. Вода живая. СПб. 2018. № 7-8, июль-август. С. 40..

Чотири роки отець Ігор, перебуваючи на засланні, ніс послух священника. Деякі дослідники пишуть, що в 1954-1956 роках отець Ігор служив у Томському Петропавлівському соборіФаст М.В., Фаст Н.П. Нирымская голгофа: Материалы к истории церковных репресий в Томской области в советский период. Томск, 2004. С. 434.. І тільки в 1959 році єпископ Новосибірський і Барнаульський Донат (Щогольов, +1979), який у свій час теж пройшов випробування таборами, направив звільненого із заслання отця Ігоря Сойка на парафію в місто Канськ Красноярського краю.

Становище настоятеля Спаського собору отець Ігор прийняв 1 листопада 1959 року. Безумовно, влада знала його біографію, їм було відомо, що отець Ігор мав глибокі знання, володів, окрім української та російської, ще німецькою, французькою, латинською та польською мовами. По місту ходив у підряснику, його глибокозмістовні проповіді і постійна турбота про храм і громаду дуже дратували представників влади, і вони розпочали паралельно з боротьбою проти церкви і громади боротьбу особисто зі священником.

У 1959 році канські войовничі безбожники розпочали підготовку до закриття собору. Громада склала прохання на ім'я патріарха Олексія І (Симанського, +1970), з яким особисто отець Ігор полетів у Москву. Але відповідь була така: храм потрібно переносити в інше приміщення або будувати новийФирсанкова Л. «Спас на Кану». Краткая история храма Всемилостивого Спаса в г. Канске. Канск, 2014. С. 11.. Місцева влада, посилаючись на нібито реконструкцію міста, вимагала закриття собору. Міськвиконком розпорядився перенести храм в інше приміщення, а рішенням №556 від 27 жовтня 1964 року приміщення Спаського собору м. Канська передали на баланс драматичного театруПантелеева Ю. История Канского Спасского собора. Сборник тезисов работ студентов XVI Межрегиональной с международным участием научно-практической конференции «Иноваций. Развитие. Будущее». Канск, 2015. С. 75.. Церковний комітет на чолі зі своїм настоятелем прийняли рішення будувати новий дерев'яний храм біля старого Кансько-Переводинського кладовища. Отець Ігор особисто зробив ескіз майбутнього храму, який ліг в основу архітектурного проєкту, виконаного головним архітектором Канська Іваном Ключниковим. Будівництво храму тривало рівно сто днів, протягом літа 1964 року. Ціла епопея вийшла із спорудженням куполка над центральним вівтарем. До останнього дня будівля виглядала згідно з проектом - молитвенним домом. Куполок робили таємно і встановили його в лічені години напередодні відкриття. І ця маленька маківка вмить оживила, потягнула в небо всю будівлю ФирсанковаЛ. «Спас на Кану». Краткая история храма Всемилостивого Спаса в г. Канске. Канск, 2014. С. 15.. У країні в рік по півтори тисячі храмів закривали, а в Канську будували. Усі свої дії отець Ігор однозначно узгоджував з керівництвом єпархії і безпосередньо мав благословення та підтримку правлячого єпископа на побудову нової церкви.

У ті роки Новосибірська єпархія була однією з найбільших у СРСР і охоплювала Новосибірську, Томську, Кемеровську області, Красноярський і Алтайський краї, а також Хакаську, Тувинську і Горно-Алтайську автономні області. Площа єпархії складала більше трьох мільйонів квадратних кілометрів з населенням 15 мільйонів чоловік. Керуючий єпархією архієпископ Касіян (Ярославський, +1990) безперечно знав, на який крок іде отець Ігор Сойко в Канську, усвідомлював, напевно, і наслідки, однак сприяв будівництву. У свій час в тридцятих роках двічі був репресований за віру і провів у таборах більше десяти років.

Переведення владики Касіяна 20 травня 1964 року з Новосибірської єпархії в Костромську був пов'язаний якраз з початком будівництва церкви в КанськуФирсанкова Л. «Спас на Кану». Краткая история храма Всемилостивого Спаса в г.Канске. Канск, 2014. С. 16-18..

29 серпня 1964 року відбулося відкриття храму Всемилостивого Спаса, був відслужений подячний молебень. Це був знаменний день, який стверджував усьому місту, що Православна віра жива і здатна творити чудеса.

Згодом, у 1980-му році під час реконструкції Спаського храму в Канську було вирішено встановити великий центральний купол. Як згадує тодішній настоятель отець Роман Цап для консультації з будівельниками було запрошено отця Ігоря Сойка, який у свій час був безпосередньо причетним до створення проєкту і побудови храму. Отець Ігор приїзджав до Канська, ознайомившись з проєктом реконструкції, запевнив, що внутрішні дерев'яні колони витримають купол. Був також присутнім на богослужінні, в кінці якого виголосив змістовну проповідь Спогади настоятеля Спаської церкви м. Канська у 1978-1984 рр. прот. Романа Цапа про храм і його будівничого прот. Ігоря Сойка. Записав 20.07.2020р. Архів автора. Арк. 1-2..

14 березня 1965 року отця Ігоря перевели служити в Томськ на посаду настоятеля Свято-Троїцької церкви і благочинного церков Томської області.

«Влада не могла мені простити тієї «пощочини». Домоглися мого переводу», - писав отець Ігор парафіянам, згадуючи про встановлення куполка на Спаському храмі Фирсанкова Л. «Спас на Кану». Краткая история храма Всемилостивого Спаса в г. Канске. Канск, 2014. С. 19.. Стараннями о. Ігора на початку 1970-х років у Томську було відновлено розпис храмуПриход Свято-Троицкой церкви г. Томска. Троица-Томск. рф/main-page/..

Прослуживши в Томську до 1972 року був переведений в Калузьку єпархію. Отримав призначення настоятелем храму архангела Михаїла села Кутепово Жуківського району Калузької області, де прослужив до 1993 року, духовно опікуючись одночасно багатьма навколишніми селами Святой источник. [Електронний ресурс]. Режим доступу: /svya.to.info/6598-khram- mikhaila-arkhangela-v-kutepovo.html Бакулин А. Будем радоваться. Священник Богдан Сойко. [Електронний ресурс]. Режим доступу: /http://www.piter.orthodoxy.rU/pspb/n 164/ta 006.htm.. Після революції церква в Кутепово була зачинена. Протоієрей Ігор Сойко був призначений першим настоятелем, при якому за останні 160 років вперше було проведено в 1983 році капітальний ремонт храму.

28 листопада 1994 року з благословення архієпископа Калузького і Боровського Климента (Капалина) у м. Жукові було засновано нову парафію на честь Володимирської ікони Божої Матері. Отцю Ігорю було доручено займатися організацією громади і спорудженням тимчасового храму, у якому він 18 січня 1996 року відслужив перше богослужіння, освятивши Йорданську воду. З осені 1996 року громада розпочала будівництво нового храму. В отця Ігоря і матушки Надії був син Богдан, який пішов стопами батька, обравши священичий шлях. Своє земне життя протоієрей Ігор Сойко завершив у 2003 році, проживши 88 років, перед тим у 1990 році похоронивши матушку Надію. Поховані обоє на кладовищі в Жукові Калузької області. Реабілітований прокуратурою Хмельницької області 20 вересня 1991 року. Архівна справа: П - 29682, архів УСБУ.

Протоієрей Богдан Ігорович Сойко народився 25 серпня 1938 року в селі Деражно Костопільського району Рівненської області. Маючи три роки, уже прислуговував батькові у вівтарі. Після закінчення школи в 1955 році він разом з матір'ю добровільно поїхали в Красноярський край, де батько перебував у засланні. Пізніше в одному з інтерв'ю він про батька згадував так:

«...я з семи і до сімнадцяти літ свого батька не бачив.. Він десять років провів в ув'язненні, а ми без нього теж як в тюрмі жили. Ця рана в мене так і не зажила до тепер. Так що в дусі віри і любові до Церкви я виховувався моєю мамою»**.

Звідси, із Сибіру, поступив у Ставропольську духовну семінарію, у якій навчався в 1956-1960 роках Сергеева О. Я всегда хотел стать священником. Воспоминания протоиерея Богдана Сойко. Вода живая. СПб. 2018. № 7-8, июль-август. С. 41.. Це був останній випуск Ставропольської семінарії перед її закриттям. Єдине послаблення, на яке погодилася тоді влада, це дозволити скласти іспитиБакулин А. Будем радоваться. Священник Богдан Сойко. [Електронний ресурс]. Режим доступу: /http://www.piter.orthodoxy.ru/pspb/n 164/ta 006.htm.. У 1964 році закінчив Ленінградську духовну академію зі званням кандидата богословських наук за дисертаційне науково- богословське дослідження: «Розбір книги сучасного католицького богослова проф. Ганса Кюнга ««Собор і воз'єднання» у світлі православного розуміння ролі і значення Соборів в Церкві». Науковим керівником був професор, протоієрей Віталій Боровий, рецензентом виступив протоієрей Ліверій Воронов. Дослідження було високо оцінене цими відомими вченими і спеціалістами Ленінградської духовної академії.

Зразу після закінчення академії 21 червня 1964 року, у день святої Тройці, митрополитом Ленінградським і Новгородським Никодимом (Ротовим, + 1978) рукоположений у сан диякона, у якому прослужив 17 років на таких парафіях: з 3 грудня 1964 по 19 квітня 1965 рік ніс послух псаломщика в храмі св. вмч. Димитрія Солунського в Коломягах (північна околиця Санкт-Петербурга); з 19 квітня 1965 по 6 листопада 1966 рік - диякон у Николо-Богоявленському морському соборі; з 6 листопада 1966 по 25 грудня 1967 рік - у храмі преп. Серафима Саровського на Серафимівському кладовищі; з 25 грудня 1967 по 31 травня 1974 рік - у Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври, на цій парафії 9 квітня 1974 року возведений у сан протодиякона; з 31 квітня 1974 року по 27 вересня 1981 рік - протодиякон Спасо-Преображенського собору. У свято Воздвиження Хреста Господнього 1981 року митрополитом Ленінградським і Новгородським Антонієм (Мельниковим, +1986) рукоположений у сан священника і був призначений кліриком Спасо-Преображенського собору. 6 жовтня 1981 року призначений на посаду благочинного Патріарших парафій у Фінляндії, якими опікувався протягом десяти років.

10 грудня 1982 року митрополит Антоній призначає о. Богдана намісником настоятеля Свято-Троїцького собору Олександро-Невської лаври. На цьому становищі отець пробув до серпня 1987 року. 25 серпня 1987 року тодішній митрополит Ленінградський і Новгородський Олексій (Рідігер, +2008) призначив протоієрея Богдана Сойка настоятелем одного з головних храмів Санкт-Петербурга - Николо-Богоявленського морського собору (до 1999 року був кафедральним у Санкт-Петербурзькій єпархії), де він служить по сьогоднішній день.

Крім пастирського служіння протоієрей Богдан Сойко з 4.08.1969 по 2012 рік займався педагогічною діяльністю в Санкт-Петербурзькій духовній семінарії і академії. Пройшов шлях від викладача до професора. Серед багатьох дисциплін, які доводилося йому викладати, головною була Літургіка, а також Біблійна історія, Порівняльне і пастирське богослів'я. З 1975 року виконував обов'язки опікуна іноземних студентів. Після створення факультету іноземних студентів (ФІС), з 1981 по 1984 роки займав посаду декана Карпук Д. Николо-Богоявленский морской собор. История и люди. СПб., 2018. С.200-213.. За свою майже 45-літню педагогічну діяльність о. Богдан брав участь у багатьох міжнародних наукових конференціях: 1969 р. - Японія, 1975 р. - Кенія і Єгипет, в 1978-1979 навчальних роках - Грузія і Вірменія, в 1993-1994 навчальних роках - США та Ізраїль. Досить часто виїзджав у країни Західної Європи, зокрема, неодноразово у Фінляндію.

28 вересня 1998 року Вчена рада Військово-медичної академії за заслуги в духовному і патріотичному вихованні військових лікарів присвоїла протоієрею Богдану Сойку звання почесного доктора Російської Військово-медичної академії. У 2004-2005 навчальному році отець Богдан був обраний дійсним членом Російської академії проблем безпеки, оборони і правопорядку.

10 червня 2011 року рішенням Вченої ради Санкт-Петербурзької духовної семінарії отець Богдан був удостоєний звання заслуженого професора.

Протягом багатьох років отець Богдан Сойко трудився під омофором пріснопам'ятного митрополита Никодима (Ротова). Довгий час був головою єпархіального відділу по зв'язках з армією і флотом, правоохоронними органами, головою Богослужбової комісії Санкт-Петербурзької єпархії. Удостоєний багатьох церковних і державних нагород: орденами св. рівн. кн. Володимира ІІ і ІІІ ступенів, орденом і медаллю св. Агнця Фінляндської православної церкви, орденом свв. апп. Петра і Павла Антіохійської православної Церкви, орденом Дружби, почесним знаком «За заслуги перед Санкт-Петербургом». У 2012 році в зв'язку з 250-літтям з дня освячення Николо-Богоявленського морського собору м. Санкт-Петербурга патріархом Московським Кирилом нагороджений орденом преп. Сергія Радонежського І ступеня.

Нагороджений багатьма медалями і грамотами за старанне служіння Святій Православній Церкві і з нагоди 80-ліття патріарх Кирило 5 вересня 2018 року у Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври удостоїв протоієрея Богдана Сойка правом носіння другого наперсного хреста з оздобами Карпук Д. К юбилею заслуженного профессора протоиерея Богдана Сойко. Весник Исторического общества Санкт-Петербургской духовной академии. 2019. №1(3). С. 320..

Нині протоієрей Богдан Сойко є одним з найвідоміших і люблячих народом петербурзьких священників, який у новітній час багато зробив для відродження церковного життя Санкт-Петербурга. Він єдиний, хто на сьогодні продовжує священиче служіння родини Сойко.

Висновки. Таким чином, відомі на сьогодні у світі представники духовенства з роду Сойків, присвятивши своє життя служінню Богові і людям, залишили помітний слід в історії Православної Церкви, не зважаючи на нелегкі життєві випробування та перешкоди у священичому служінні.



Список джерел і літератури

1. Алфавитная книга священников Волынско-Ровенской епархии на 1945г. Архів волинської єпархії Православної Церкви України (ПЦУ). 46 арк.

2. Архів Волинської єпархії ПЦУ. Особова справа № 632, відділ Адміністраційний про священника Павла Сойко. 32 арк.

3. Архів Волинської єпархії ПЦУ. Особова справа № 605. Прот. Сойко Володимир Павлович. 3 арк.

4. Архів Волинської єпархії ПЦУ. Клірові відомісті церкви св. Параскеви села Радошівка Кременецького повіту за 1937рік. 7 арк.

5. Архів Волинської єпархії ПЦУ. Клірові відомісті церкви св. Параскеви села Радошівка Кременецького повіту за 1938рік. 7 арк.

6. Архів Волинської єпархії ПЦУ. Особова справа №34. Прот. Закидальський Карп Михайлович. 63 арк.

7. Бакулин А. Будем радоваться. Священник Богдан Сойко. [Електронний ресурс]. Режим доступу: /http://www.piter.orthodoxy.rU/pspb/n 164Да 006.htm.

8. Борщевич В. Волинський пом'янник. Рівне, 2004. 408с, іл.

9. Карпук Д. Николо-Богоявленский морской собор. История и люди. СПб., 2018. 272 с.

10. Карпук Д. К юбилею заслуженного профессора протоиерея Богдана Сойко. Весник Исторического общества Санкт-Петербургской духовной академии. 2019. № 1 (3). С. 317-334.

11. Лист-спогад про дитинство отця Павла Сойка до внучки Катерини Дубицької, поч. 1950-их рр. Ксерокопія. 4 арк.

12. Оглоблин О. Українська історіографія 1917-1956. Київ, 2003. 250 с.

13. Пантелеева Ю. История Канского Спасского собора. Сборник тезисов работ студентов XVI Межрегиональной с международным участием научно-практической конференции «Иноваций. Развитие. Будущее». Канск, 2015. 278 с.

14. Приход Свято-Троицкой церкви г. Томска. Троица-Томск. рф/main-page/.

15. Ревенюк І. Правда про т.зв.УПА (Сповідь колишнього провідника ОУН). Київ, 1961.

16. Святой источник. [Електронний ресурс]. Режим доступу: /svyato.info/6598-khram-mikhaila-arkhangela-v-kutepovo.html.

17. Сергеева О. Я всегда хотел стать священником. Воспоминания протоиерея Богдана Сойко. Вода живая. СПб. 2018. № 7-8, июль-август. С. 38-43.

18. Спогади настоятеля Спаської церкви м. Канська у 1978-1984рр. прот. Романа Цапа про храм і його будівничого прот. Ігоря Сойка. Записав 20.07.2020р. Архів автора. 2 арк.

19. Фаст М., Фаст Н. Нирымская голгофа: Материалы к истории церковных репресий в Томской области в советский период. Томск, 2004. 560 с.

20. Фирсанкова Л. «Спас на Кану». Краткая история храма Всемилостивого Спаса в г. Канске. Канск, 2014. 130 с.

21. Шпак В., Олійник В. Духовна православна семінарія в Кременці в 1919-1939 рр. Кременеччина: минуле й сьогодення. Кременець, 2018. IV. 313 с.

22. Формуляр-Відкритий список жертв політичних репресій в СРСР. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https: //ua.openlist.wiki/index/php?title=Категорія.

23. Бессмертный полк. Санкт-Петербург. Истории. [Електронний ресурс]. www. moypolk.ru/saint-petersburg/search_advert.

24. Jan Sojko. Jozef Nielubowicz Tukalski. Jego zycie i dzialalnosc na stanowisku metropolity Kijowskiego 1663-1675. 1937 r. 242 s.



References

1. Alfavytnaia knyha sviashchennykov Volbinsko-Rovenskoi eparkhyy na 1945h. Arkhiv volynskoi yeparkhii Pravoslavnoi Tserkvy Ukrainy (PTsU). 46 ark.

2. Arkhiv Volynskoi yeparkhii PTsU. Osobova sprava № 632, viddil Administratsiinyi pro sviashchennyka Pavla Soiko. 32 ark.

3. Arkhiv Volynskoi yeparkhii PTsU. Osobova sprava № 605. Prot. Soiko Volodymyr Pavlovych. 3 ark.

4. Arkhiv Volynskoi yeparkhii PTsU. Klirovi vidomisti tserkvy sv. Paraskevy sela Radoshivka Kremenetskoho povitu za 1937rik. 7 ark.

5. Arkhiv Volynskoi yeparkhii PTsU. Klirovi vidomisti tserkvy sv. Paraskevy sela Radoshivka Kremenetskoho povitu za 1938rik. 7 ark.

6. Arkhiv Volynskoi yeparkhii PTsU. Osobova sprava №34. Prot. Zakydalskyi Karp Mykhailovych. 63 ark.

7. Bakulyn A. Budem radovatsia. Sviashchennyk Bohdan Soiko. [Elektronnyi resurs]. Rezhym dostupu: /http://www.piter.orthodoxy.rU/pspb/n 164/ta 006.htm

8. Borshchevych V. Volynskyi pomiannyk. Rivne, 2004. 408s, il.

9. Karpuk D. Nykolo-Bohoiavlenskyi morskoi sobor. Ystoryia y liudy. SPb., 2018. 272 s.

10. Karpuk D. K yubyleiu zasluzhennoho professora protoyereia Bohdana Soiko. Vesnyk Ystorycheskoho obshchestva Sankt-Peterburhskoi dukhovnoi akademyy. 2019. № 1 (3). S. 317-334.

11. Lyst-spohad pro dytynstvo ottsia Pavla Soika do vnuchky Kateryny Dubytskoi, poch. 1950-ykh rr. Kserokopiia. 4 ark.

12. Ohloblyn O. Ukrainska istoriohrafiia 1917-1956. Kyiv, 2003. 250 s.

13. Panteleeva Yu. Ystoryia Kanskoho Spasskoho sobora. Sbornyk tezysov rabot studentov XVI Mezhrehyonalnoi s mezhdunarodnum uchastyem nauchno-praktycheskoi konferentsyy «Ynovatsyi. Razvytye. Budushchee». Kansk, 2015. 278 s.

14. Prykhod Sviato-Troytskoi tserkvy h. Tomska. Troytsa-Tomsk. rf/main-page/.

15. Reveniuk I. Pravda pro t.zv.UPA (Spovid kolyshnoho providnyka OUN). Kyiv, 1961.

16. Sviatoi ystochnyk. [Elektronnyi resurs]. Rezhym dostupu: /svyato.info/6598-khram- mikhaila-arkhangela-v-kutepovo.html.

17. Serheeva O. Ya vsehda khotel stat sviashchennykom. Vospomynanyia protoyereia Bohdana Soiko. Voda zhyvaia. SPb. 2018. № 7-8, yiul-avhust. S. 38-43.

18. Spohady nastoiatelia Spaskoi tserkvy m. Kanska u 1978-1984rr. prot. Romana Tsapa pro khram i yoho budivnychoho prot. Ihoria Soika. Zapysav 20.07.2020r. Arkhiv avtora. 2 ark.

19. Fast M., Fast N. Nyrymskaia holhofa: Materyaly k ystoryy tserkovnykh represyi v Tomskoi oblasty v sovetskyi peryod.Tomsk, 2004. 560 s.

20. Fyrsankova L. «Spas na Kanu». Kratkaia ystoryia khrama Vsemylostyvoho Spasa v h. Kanske. Kansk, 2014. 130 s.

21. Shpak V., Oliinyk V. Dukhovna pravoslavna seminariia v Krementsi v 1919-1939 rr. Kremenechchyna: mynule y sohodennia. Kremenets, 2018. TV. 313 s.

22. Formuliar-Vidkrytyi spysok zhertv politychnykh represii v SRSR. [Elektronnyi resurs]. Rezhym dostupu: https: //ua.openlist.wiki/index/php?title=Katehoriia:

23. Bessmertnyi polk. Sankt-Peterburh. Ystoryy. [Elektronnyi resurs]. www.moypolk.ru/ saint-petersburg/search_advert.

24. Jan Sojko. Jozef Nielubowicz Tukalski. Jego zycie i dzialalnosc na stanowisku metropolity Kijowskiego 1663-1675. 1937 r. 242 s.



Додаток 1

Сім'я Сойків: отець Павло, матушка Анна, сини Володимир, Іван, Ігор та дочка Анастасія. 1925 р. Архів Сойка П.М.



Додаток 2

Отець Павло Сойко (в центрі) з матушкою Анною (з права), дочкою Анастасією (зліва), онуками: Михайлом, Романом, Богданом (стоять з ліва на право), Катериною (зліва). Архів Сойка П.М.



Додаток 3



Додаток 4



Додаток 5



Додаток 6

Размещено на Allbest.ru