Перша всеукраїнська земельна нарада в УСРР: завдання та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Перша Всеукраїнська земельна нарада в УСРР: завдання та перспективи

Рубіль Гілязетдінов

Методом історико-наукового аналізу досліджено проведення першого фахового сільськогосподарського зібрання в УСРР - Всеукраїнської земельної наради. Розкрито стан забезпечення розвитку аграрної галузі в Україні на початку 20-х рр. минулого століття. Основну увагу зосереджено на завданнях галузевого дослідництва та шляхах їх реалізації.

Ключові слова: Всеукраїнська земельна нарада, Народний комісаріат земельних справ УСРР, сільськогосподарська дослідна справа, аграрна галузь.

The first professional agricultural meeting in the Ukrainian SSR-the All - Ukrainian land meeting-was studied by the method of historical and scientific analysis. The article reveals the state of ensuring the development of the agricultural sector in Ukraine in the early 20s of the last century. The main attention is focused on the tasks of industry research and ways to implement them.

Keywords: all-Ukrainian land meeting, people's Commissariat of land affairs of the Ukrainian SSR, agricultural research, agricultural sector.

Методом историко-научного анализа исследовано проведение первого профессионального сельскохозяйственного собрания в УССР-Всеукраинского земельного совещания. Раскрыто состояние обеспечения развития аграрной отрасли в Украине в начале 20-х гг. прошлого века. Основное внимание сосредоточено на задачах отраслевого опытничества и путях их реализации.

Ключевые слова: Всеукраинское земельное совещание, Народный комиссариат земельных дел УССР, сельскохозяйственное Опытное дело, аграрная отрасль.

Історія вітчизняної сільськогосподарської науки у першій третині ХХ ст. досі залишається комплексно не вивченою. Хоча дедалі більше привертає увагу істориків і громадськості. У сучасній українській історіографії при розгляді організаційних засад становлення й розвитку сільського господарства в Україні у 20-х рр. минулого століття фактично не згадується про Першу Всеукраїнську земельну нараду. Однак провідні галузеві видання того часу на кшталт «Вісник сільськогосподарської науки», «Сільський господар», «Сельскохозяйственное опытное дело», «Український агроном» та інші віддавали належне рішенням цього зібрання для подальшого розвитку сільського господарства на колективній основі з елементами НЕПу.

Перша Всеукраїнська земельна нарада, яку можна розглядати як перший з'їзд із сільськогосподарської дослідної справи, була скликана 8 лютого 1922 р. ум. Харкові. У роботі зібрання взяли участь понад 150 делегатів. Відразу ж було обрано Президію, до якої увійшли: від Наркомзему - Владимиров або його заступник Кедер, від Губземвідділу - Вікторов та Баранов, представник Наркомзему РСФСР - Соколов, від агрономів республіки - Маньківський і Гордієвський. Окрім того, присутні обрали й почесну Президію у складі: Калініна, Левина, Петровського, Мануїльського та Раковського. До складу Організаційного бюро наради входили: Вольф (голова), Мазуркевич, Омельченко, Колодько і Дідук. Виконання обов'язків ст. секретаря доручили Дедусенко [2].

Головою з'їзду було обрано М. Владимирова, який відкривав нараду та доповів про завдання, що висувалися перед вітчизняною сільськогосподарською наукою і які повинні були вирішуватися у дослідних установах, про шляхи підвищення виробничих сил для покращення матеріального стану всієї держави, роль і місце земельних працівників республіки у цих процесах та про величезне значення цього зібрання для подальшого розвитку сільського господарства. Крім того, з урочистими промовами виступили Мануїльський, Іванов, Соколов, Кедер і Резін.

Робота Першої Всеукраїнської земельної наради була побудована таким чином: основну доповідь від Наркомзему УСРР зробив Резніков; про заходи у сільському господарстві - Вольф; про земельну політику доповів Максимов; Триліський розповів про стан радгоспів; про сільськогосподарські кооперації повідомив Качинський; доповідь про сільськогосподарську освіту підготували Ряппо і Вольф [1]. Крім основних доповідей були на пленумі й повідомлення, зокрема М. Владимирова про зміни у державній податковій політиці. Організаційні питання (доповідач Успенський) та фінансові повідомлення (Ільїнський) заслуховувалися у секціях. По перших трьох доповідях відбулися слухання, а потім їх обговорення, інші ж були лише заслухані на пленумах. всеукраїнський земельний нарада історичний

Варто зауважити, що на першому засіданні Всеукраїнської земельної наради увагу присутніх привернула доповідь члена Колегії Наркомзему УСРР, завідувача відділу сільського господарства М.М. Вольфа «Перспективи сільського господарства в Україні та першочергові заходи». У промові вчений дав оцінку рівню розвитку дослідної справи в лісостеповому та степовому районах України: «Этот вопрос стоял для меня лично и 12 лет тому назад, когда я как один из учредителей Харьковской Опытной Станции пробовал наметить программу опытных учреждений. Для меня и тогда было ясно, что программа не могла базироваться на состоянии сельского хозяйства, которое мы имеем теперь. ... Я тогда стал на ту точку зрения о развитии сельского хозяйства, на которой стою и теперь. Я тогда указал, что наше животноводство будет играть подсобную роль в вашей основной продукции, направленной к производству зерна.» [3, арк. 200]. Такий висновок він зробив не випадково.

Наявна глибока криза в економіці європейських країн призвела до падіння купівельної спроможності та зростаючого інтересу до основних продуктів харчування. Відтак, попит на продукти тваринництва знижувався, а на хліб та картоплю, навпаки, - зростав. Ця тенденція простежувалася у всіх країнах, змінюючи при цьому цінову політику порівняно з періодом до 1914 р.

Такий стан економіки ставив нові завдання перед радянським урядом: насамперед, відновлення зернової продукції країни і повернення під посіви ті землі, що останнім часом були не задіяні для цих цілей. Доповідач зауважував, що саме відновлення сільського господарства України, зокрема в зоні її степової смуги, стане першим кроком до його інтенсифікації, яка мала супроводжуватися рішучими перебудовами всієї системи ведення зернового господарства у напряму більшої злагодженості основних галузей тваринництва і рільництва та покращення прийомів останньої.

М.М. Вольф зупинився на оцінках перспектив майбутнього і проблемах сьогодення. Так, на його думку, першою перешкодою у розширенні посівної площі у степовій смузі стала нестача насіння. Ввезення посівного матеріалу з північних та західних районів країни, а особливо з-за кордону, у зв'язку з не пристосуванням цього насіння до сурових умов засушливої смуги, міг призвести до загострення кризи в Україні [3, арк. 199-202]. Тому доповідач вбачав необхідність організації насіннєвих фондів всередині найбільш засушливого району (смуги). Для цього потрібно було звести до мінімуму вилучення з цих територій жита, пшениці та ячменю, активно залучивши до цього всю державну продподаткову політику на місцях. В основу ведення вітчизняного насінництва повинна бути покладена селекція місцевих сортів і залучення широких кіл трудового селянства до масового розмноження покращених видів місцевих сортів. Новостворені насіннєві фонди повинні передаватися у відомство земельних органів регіонів на час збору продподатку для своєчасного приведення їх до посівного вигляду. Відновлюючи площі звичайних зернових хлібів, одночасно потрібно розширювати у структурі посівних площ відсоток озимої пшениці. Необхідно також проводити загальнодержавні організаційно-рільничі заходи з сортового очищення насіння. Це стосується і боротьби зі шкідниками, оскільки основною причиною збільшення кількості останніх стало скорочення посівних площ і засміченість полів.

Щодо майбутнього державної політики радянської України на селі, то М.М. Вольф наголошував, що «... розселення великих сіл - основна і найбільш проста форма найближчого землеустрою» [3, арк. 202]. Одним із дієвих заходів подальшого поліпшення стану рільництва в державі, на думку вченого-агронома, було ведення загальних сівозмін, які повинні бути сконструйовані так, щоб не гальмувати господарські ініціативи різних груп села. Тільки потрібні були рішучі заходи загальнодержавного характеру проти «перекочовування» реманенту степової смуги в урожайні райони. Специфічний характер інвентарю степових зон (наприклад, букер, лобогрійки тощо) пов'язаний з устроєм цих господарств, а його нестача створює величезні труднощі щодо відновлення посівних площ. Одночасно з цим, необхідно було б оновити сільськогосподарське спрацьоване та розкрадене в період військових дій обладнання. Що стосується дослідних закладів, то вони мали спрямовувати свої сили до виявлення прийомів і виведення рослин, що якнайкраще використовуватимуть природні багатства ґрунтів і запаси вологи. Маючи на увазі беззаперечно тяжкий стан дослідних станцій степової смуги на початку 20-х рр. ХХ ст., головне, - необхідно було створити умови для продуктивної наукової роботи цих установ.

Варто наголосити, що тваринництво за таких обставин у степовій смузі повинно базуватися на покращенні місцевих видів тварин, для чого потрібна суворо планомірна мережа державних племінних розсадників і організована робота селян у галузі племінного розведення. Серед першочергових заходів поліпшення ситуації у тваринництві степових районів науковець відзначив раціоналізацію годування шляхом вивчення способів підготовки грубих кормів і встановлення господарсько-вигідних взаємовідносин між групами та концентрованими формами ведення посівів соковитих кормових рослин і організації штучних літніх випасів. Основне завдання лісостепової смуги у 1922 р. вбачалося в обов'язковому відновленні довоєнних площ посівів у зв'язку з надзвичайно великим дефіцитом посівних площ у степових районах і необхідності скорочення до мінімальних розмірів вилучення зерна майбутнього врожаю з господарств цієї смуги, адже забезпечення країни хлібом в основному покладалося на цей район. Друге головне питання - це відновлення площі під цукровим буряком і розширення посівів картоплі. Обидві ці технічні культури мають вигідну кон'юнктуру: буряк у зв'язку з великим подорожчанням цукру на світовому ринку, а картопля - повної стійкості вартості на неї по відношенню до цін на хліб.

Принагідно зазначимо, що основною умовою для відновлення бурякосіяння, на переконання делегатів з'їзду, є забезпечення постійного середнього врожаю. Ці гарантії, перш за все, здобуваються за рахунок внесення добрив. Все, що спостерігається з цукровим буряком, - слабкий розвиток на початку росту, загибель від шкідників, часті пересіви, збитки від посухи тощо - обумовлені, передусім, відсутністю мінеральних добрив. Для збереження можливості застосування основного органічного добрива - гною - і з метою корінного поліпшення селянського надільного рільництва у таких районах слід рішуче відмовитися від політики прикріплення селянських посівів буряку до площ колишніх поміщицьких земель, часто достатньо віддалених від сел. Цукровий буряк має бути перенесеним на надільні селянські землі. Для забезпечення насінням, адже її нестача гальмує розширення цієї культури, зокрема на селянських угіддях, слід не обмежуватися виведенням насіння цукрового буряку при заводських господарствах, а й організовувати насінництво у селянських господарствах. Однак гною може не вистачити для повного задоволення потреб полів цієї культури, тож потрібно у державному масштабі поставити питання про забезпечення мінеральними добривами як зсередини країни, так і з-за кордону.

Вирішення питання добрив як мінеральних, так і гною у лісостеповому районі мало значення не тільки для інтенсифікації культур, але й для зернових рослин, оскільки у цій смузі добрива залишалися головним засобом захисту від посухи. Крім того, за умов підживлення тут цілком можливе введення високоврожайних культурних сортів. У зв'язку із загостренням питання про добрива у всій лісостеповій зоні повинен набути великого значення якнайшвидший землеустрій з метою наближення селянства до землі й укріплення його прав на оброблювальні ними земельні угіддя. А беручи до уваги затримку у розвитку травосіяння в Україні, внаслідок нестачі насіння віки, люцерни і еспарцети, слід було організувати це розмноження.

Насамкінець, наукове товариство зазначило, що особливу увагу потрібно звернути на розвиток інтенсивних галузей господарства: городництва, садівництва, виноградарства, тютюнництва, оскільки ці культури можуть дати постійний заробіток тій селянській бідноті, яка не мала коштів для ведення більшого польового господарства та виходу до міста внаслідок занепаду промисловості. Для селянина-середняка вони стали б своєрідною страховкою на випадок неврожаю польових рослин.

Відтак, здійснення цих завдань потребувало якомога тіснішої взаємодопомоги земельних органів і агрономічних організацій з дослідними установами з метою швидкої передачі до відома населення здобутих дослідними станціями висновків та для того, щоб дослідні установи були в курсі актуальних питань і могли б їх нагально, узгоджено та своєчасно вирішувати. Забезпечення дослідних установ усім необхідним - це першочергове завдання Наркомзему. Не останнє місце у цьому посідали методи преміювання і заохочення з боку держави.

Слід відмітити, що під час з'їзду можна було спостерігати палкі дискусії вчених та агрономів [3, арк. 43-46], адже фактично захід не тільки вперше дав характеристику загальному стану сільського господарства України на другий рік існування радянської влади, а й намітив конкретні перспективи його розгортання із широким залученням всього новітнього зі здобутків вітчизняної аграрної науки.

У зв'язку з цим, перша Всеукраїнська земельна нарада постановила, що у поточному році по всій Україні слід було б: а) звільнити показові поля і ділянки від продподатку, встановивши загальну площу таких одиниць для кожної губернії, б) у степовому районі преміювати ранній пар шляхом позачергового споряджання малозабезпечених селян насінням озимих там, де буде організовано державне забезпечення насінням, гарантії права посіву та збору врожаю на випадок переділу (останнє за умови, якщо цим не створюватимуться перешкоди для правильного землеустрою), в) преміювати посіви кукурудзи, для чого узгодити вже виданий декрет про продподатки на кукурудзу з новим законом, що незабаром мав вступити в дію [3, арк. 43].

Підсумовуючи, зауважимо, що велике значення Першої Всеукраїнської земельної наради в УСРР для подальшого розвитку сільського господарства полягало у тому, що вона поклала початок згуртуванню сил учених-дослідників, обміну досвідом, накреслила основні шляхи і завдання у роботі дослідних установ в умовах запровадження плановості у веденні економіки.

Література

1. ВОЛЬФ Мойсей Михайлович (1880-1933): біобібліогр. покажч. наук. праць за 19101930 роки / уклад.: В.А. Вергунов, Т.Р. Грищенко; наук. ред. В.А. Вергунов. - К., 2011. - 150 с. - (Сер. «Бібліографія вчених-аграріїв України»; кн. 43).

2. ЦДАВО України, ф. 27, оп. 3 (1922), спр. 131, арк. 78-87.

3. ЦДАВО України, ф. 27, оп. 3 (1922), спр. 394, 202 арк.

References

1. VOLF Moysey Mykhaylovych (1880-1933): biobibliohr. pokazhch. nauk. prats'za 19101930 roky / uklad.: V.A. Verhunov, T.R. Hryshchenko; nauk. red. V.A. Verhunov. - K., 2011. - 150 s. - (Ser. «Bibliohrafiya vchenykh-ahrariyiv Ukrayiny»; kn. 43).

2. TsDAVO Ukrayiny, f 27, op. 3 (1922), spr. 131, ark. 78-87.

3. TsDAVO Ukrayiny, f 27, op. 3 (1922), spr. 394, 202 ark.

Размещено на Allbest.ru