Правове становище дворян Київської губернії у першій третині ХІХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Правове становище дворян Київської губернії у першій третині ХІХ ст.

Андрій Черепанов

Переяслав-Хмельницький

Анотація

У статті проаналізовано соціально-правове становище дворянського стану Київської губернії у першій третині ХІХ ст. Вивчення правового регулювання шляхетського стану дасть можливість розібратися у традиціях формування правовідносин серед різних верств населення. До уваги взято розвиток саме Київської губернії з її особливостями та проблемами у першій третині ХІХ ст.

Метою статті є дослідження правового становища дворян Київської губернії у дореформений період. При написанні статті були використані такі методи: історичний, хронологічний, статистичний.

Дослідивши та проаналізувавши використані джерела, слід зазначити, що в першій третині ХІХ ст. відбувався процес інкорпорації правобережного шляхетства до складу російського дворянства, зміни соціально-матеріальних, станових принципів суспільного буття початку дроблення магнатських господарств і проникнення російського поміщицького елементу в регіони.

Ключові слова: шляхта, право, Київська губернія.

Ретельне вивчення правового регулювання становища дворянсько-шляхетського стану у першій третині ХІХ ст. є актуальною темою, оскільки допоможе розібратися у традиціях формування юридичних стосунків серед різних верств населення. Дослідження теми дворянства-шляхетства Київської губернії дасть можливість осмислити ту суспільну роль, яку відігравав цей елітний стан в історії України в цілому.

Важливе значення для всебічного аналізу досліджуваної проблеми мають фактичні матеріали, представлені у фондах Центрального державного історичного архіву в м. Києві, Державного архіву Київської області, в яких містяться значні статистичні, економічні, юридичні матеріали, що регламентували різні аспекти життя дворянства Київщини.

Питанням соціально-правового становища дворянства присвячена значна кількість літератури. Серед сучасних досліджень своєю значимістю відзначаються роботи Д. Бовуа, І. Кривошея, В. Шандри, в яких автори розглядають соціально-правове становище дворянства, в тому числі й Київської губернії [2; 4; 11].

У першій половині ХІХ ст. у Київській губернії виділявся привілейований дворянський стан. Дворяни займалися в основному державною службою і мешкали у містах. Характерна риса цього стану - наявність соціальних символів та знаків. У ХІХ ст. вони мали такі титули (чини) як генерал (вищий військовий чин та звання), статський радник (громадський чин V класу), камергер (придворний чин ІІІ та IV класів, вище придворне звання з 1860 - х рр.), граф (приватний родовий титул), флігель - ад'ютант (молодше почесне звання, яке надавалося штаб та обер-офіцером армії та флоту), статс-секретар (вище громадське почесне звання), величність (загальний титул князів імператорської крові) та світлість (загальний титул князів та графів) тощо [2, с. 99]. Дворяни стали ефективним важелем державного механізму, забезпечуючи військові, геополітичні та комунікативні складові державних інтересів Російської імперії. Активна урядова політика засвідчувала дієвість і прагматичність у ставленні до дворян, які в обмін на економічні та правові привілеї забезпечували в державі організацію роботи державних і місцевих самоврядних структур, бюрократичного апарату, сільськогосподарського та промислового виробництва, фіскальних надходжень, боєздатність армії. Юридичний, соціальний і політичний статус стану вперше в повному вигляді був кодифікований Катерининською «Жалуваною грамотою дворянству» (1785 р.). Залежно від походження і ступеня заслуг все дворянство поділялося на спадкове та особисте.

Після приєднання Правобережної України до Російської імперії уряд підтвердив права колишньої шляхти Речі Посполитої. Наряду з цим надавав земельні володіння високопоставленим російським чиновникам - графам, князям, дворянам. Протягом першої третини ХІХ ст. нові звання і пожалування тисяч кріпаків на Київщині одержали Сангушки, Потоцькі, Браницькі та інші магнатські роди. Зокрема Браницьким належало 69 населених пунктів, графам Потоцьким - 650. Маєтки середньої і дрібної шляхти складалися,як правило, з одного або кількох сіл. У 1812 р. у Київській губернії було 1170 російських і українських дворян і 43500 польських дворян. Але серед останніх тільки 300 мали землю і володіли селянами, решта - були дрібними безземельними шляхтичами, що займали різні посади в магнатських маєтках [4, с. 58]. Різною була і чисельність шляхетства у містечках губернії. Документи свідчать, що у досліджуваний період відбувався процес диференціації дворянства. Якщо велике і середнє дворянство могло пристосуватися до нових умов, могло перечекати невигідну кон'юнктуру, то у дрібних, безземельних шляхтичів не було такої можливості. російський київський дворянство шляхетство

Процес розшарування дворян здійснювався поступово. Дрібний дворянин втрачав останню землю і ставав безземельним. Найкращим виходом із скрутного становища була царська служба - військова або ж у державному апараті управління. Царський указ від 11 листопада 1832 р. розділив шляхту на три розряди: 1) дворяни, затверджені та незатверджені в дворянському достоїнстві, які володіли маєтками та кріпаками без землі або кріпаками та дворовими; 2) дворяни, що не володіють населеними пунктами та кріпаками або дворовими і затверджені дворянськими депутатськими зібраннями; 3) шляхтичі, які не затверджені та не володіють населеними пунктами та кріпаками [3, с. 86]. Особи, віднесені до першого і другого розрядів, продовжували користуватися всіма правами та привілеями російського дворянства.

Шляхтичів, віднесених до третього розряду, чекали запис у подушний склад (однодвірці або громадяни) та рекрутські набори. В солдати дворян відправляли і за злодійство, про що свідчать справи із фонду Київського військового губернатора. Так, із відомості № 159 указів Сенату департаменту ІІ відділення від 1 лютого 1828 р. відомо, що дворянина Київської губернії засуджено за крадіжку волів і віддано в солдати [7]; у справі № 227 від 13 лютого 1828 р. йдеться про віддачу в солдати шляхтича Касіяна Підгородецького за крадіжку речей [7, арк. 76]; у справі № 161 від 1 лютого 1828 р. - про віддачу в солдати дворянина Крупицького за крадіжку із карети сукна і тасьми [6, арк. 90].

Крім того, указ 1832 р. суворо забороняв видавати свідоцтво про дворянське достоїнство без затвердження Герольдією. Опинившись у такому скрутному становищі, колишня шляхта не покидала надії та намагання вплинути на перебіг подій, часто навіть незаконним шляхом. Так, поручик Куликівський Васильківського повіту подав скаргу цивільному губернатору, губернському прокурору та Васильківському повітовому стряпчому про неправильне присвоєння секретарем Васильківського нижнього земського суду, колежським секретарем Кірієнком собі і своїм родичам із Полтавської губернії Прилуцького повіту села Смоши, дворянського звання. Справа складалася з різних скарг на Кірієнка та свідчень людей, які знали, що він не може бути дворянином [10, арк. 1-96]. Початок 1840 р. ознаменувався прийняттям ряду законів, які знову сколихнули шляхетську спільноту, змусили її чекати нового приниження «чести и достоинства». На пропозицію Бібікова, згідно з указом від 4 січня 1840 р. була заснована Центральна ревізійна комісія з розгляду справ дворянських депутатських зібрань для Київської, Волинської і Подільської губерній. Комісія повинна була закінчити свою роботу 1 січня 1844 р. Того ж дня був затверджений другий указ, який встановлював порядок швидкого завершення справ про дворянство мешканців західних губерній. Після розгляду Центральною комісією документи відразу повинні були направлятися до Герольдії, встановлювався суворий контроль за записами дворян інших губерній у родовідні книги Київської губернії; дворянські документи, записані в актових судових книгах в разі незатвердження повинні бути знищені. Третій указ давав можливість особам, які доводили своє дворянське походження, не чекати завершення розгляду їхніх справ, за свідоцтвами Центральної комісії поступати на державну службу [3, с. 91-92].

Від підтвердження дворянського звання залежали і дворянські привілеї. На польських шляхтичів та магнатів поширювалася дія єкатерининської Жалуваної грамоти дворянам від 1785 р., за ними залишалися їхні маєтки та право володіння кріпаками. Законодавство імперії надавало шляхті повну монополію на землі та селян, однак на практиці існували певні винятки. Зокрема, 24 жовтня 1813 р. було затверджено умови конфіскації маєтків мешканців колишніх польських територій, які самовільно виїхали за кордон і не повернулися у визначений термін. Для управління конфіскованими маєтками було створено спеціальний комітет. Однак деякі конфісковані маєтки протягом 1814 р. потрапили під амністію і їх повернули власникам. Ставлення до польської шляхти змінилося після першого польського повстання, і царський уряд почав вживати заходів щодо поетапної переорієнтації, інтеграції та асиміляції шляхти в російську політичну, соціальну та економічну системи. Конфісковані маєтки шляхти передбачалось передати у державну власність і указом від 7 травня 1831 р. визначався порядок їх прийняття. Процедура передачі конфіскованих маєтків передбачала проведення опису маєтків, визначення порядку управління ними, перевірку укладених орендних контрактів, визначення доходу маєтку. Для цього у 1832 р. була створена спеціальна комісія; одночасно формувався комплекс державних маєтків для пізнішого продажу конфіскованих земель російським поміщикам [1, с. 143].

На підставі указу від 4 квітня 1836 р. Міністерство фінансів, яке опікувалося конфіскованими маєтками, повинно було передати генералу І. Вітте (сину С. Потоцької від першого шлюбу, одному з її спадкоємців) з метою подальшого продажу ті з них, що були в Київській і Подільській губерніях. Координувала роботу спеціально створена в Умані канцелярія. Також було визначено порядок управління конфіскованими маєтками, які відійшли до військового відомства. 20 травня 1836 р. міністерство фінансів передало військовому міністерству список повстанців і маєтків, конфіскованих у них. Тоді ж кількість конфіскованих у поміщиків кріпосних селян у Подільській і Київській губерніях становила 80543 особи. За підрахунками О.А. Лобко, в результаті конфіскацій Потоцькі втратили 7 маєтків із 52 фільварками та 21740 кріпаків. У процесі передачі конфіскованого маєтку від Олександра Потоцького до міністерства фінансів, а потім - до військового відомства, було додатково уточнено кількість кріпаків у маєтку. Початкова цифра 16975 осіб чоловічої статі, яка відповідала ревізії 1834 р., зросла до 21255 ревізьких душ. Таким чином, на момент конфіскації в Уманському маєтку Олександра Потоцького налічувалося 21 255 ревізьких душ. Загалом же в Потоцьких забрали 26064 кріпосних селян чоловічої статі [5, с. 12, 22]. Збереглася архівна справа за 1833 р. про те, що генерал-майорша Наришкіна, уроджена графиня Потоцька просить віддати бронзовий бюст її покійного батька, який знаходився у конфіскованому Уманському маєтку. У 1837 р. конфісковані маєтки, що перейшли у власність військового відомства у Київській та Подільській губерніях, було перетворено на військові поселення. Цивільна служба в першій третині ХІХ ст. не користувалася особливою повагою благородного стану. Як правило, цивільні посади багаті його члени займали лише прослуживши певний час в армії та досягнувши достатньо високих чинів. Всі члени дворянства, які проживали в Київській губернії, складали окреме губернське суспільство, вищим органом якого були губернські дворянські збори, що скликалися раз на три роки. У повітах діяли повітові дворянські зібрання. Губернські та повітові маршалки дворянства були виконавчими органами товариства, але не завжди вчасно приступали до виконання своїх обов'язків.

Так, Київське губернське правління представляє справу генералу-лейтенанту Київському військовому губернатору, керуючому цивільною частиною сенатору і кавалеру Борису Яковичу Княжніну про те, що дворянин Іван Зельскій, поміщик Радомишльського повіту був заочно обраний депутатом головного суду цивільного департаменту на 3 роки, але до своїх обов'язків не приступив. Поміщик Фелікс Березовський, обраний депутатом департаменту головного суду на місце померлого депутата Стрінжи, приступив до виконання своїх обов'язків із запізненням. Депутат дворянського депутатського зібрання Уманського повіту поміщик Метелицький просив звільнення з посади, не пояснюючи причин [6, арк. 1-13].

Отже, вдалося встановити, що у першій третині ХІХ ст. у Київській губернії відбувався процес інкорпорації правобережного шляхетства до складу російського дворянства, зміни соціально-матеріальних і станових принципів суспільного буття, початок дроблення магнатських господарств і проникнення російського поміщицького елементу в регіон.

Джерела та література

1. Баженов Л.В. Репресії царизму проти польського населення Правобережної України в 30-40-х р.р. ХІХ ст. / Л.В. Баженов // Українське слов'янознавство. - 1972. - № 6. - С. 141 - 147.

2. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак, ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863) / Д. Бовуа. - К.: ІНТЕЛ, 1996. - 325 с.

3. Казьмирчук М.Г. Соціально-економічний розвиток Київської губернії (18611917 рр.) / Казьмирчук Марія Григорівна. - К.: Логос, 2011. - 399 с.

4. Кривошея І.І. Еволюція дворянства Правобережної України наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. (За матеріалами Київської губернії): Дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / І.І. Кривошея. - К., 1997. - 269 с.

5. Лобко О. А. Питання дворянського землеволодіння на Правобережжі в російському законодавстві / О.А. Лобко // МАГІСТЕРІУМ. Випуск 28. Історичні студії. - С. 14-23.

6. Російський державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (РД/А). - Ф. /28/ Совет министров внутренних дел. - Оп. 11. - Спр. 56. Отчет Киевского губернатора за 1812г. - 317 арк.

7. Центральний державний історичний архів України (ЦДІАК України) у м. Києві. - Ф. 533. Киевский военный губернатор. - Оп. 1, 1804. - Спр. 782. О лишении дворянского звания шляхтичей Ильинского и Креповского за написание фальшивых документов. Из журнала реестрации исходящих документов. - 39 арк.

8. ЦДІАК України. - Ф. 533. Киевский военный губернатор. - Оп. 2, 1828. - Спр. 222. Об отдаче дворян в солдаты за кражи. - 92 арк.

9. ЦДІАК України. - Ф. 533. Киевский военный губернатор. - Оп. 2, 1830. - Спр. 579. Дело о выяснении причин неявки дворян к исполнению обязаностей по виборным должностям. - 13 арк.

10. ЦДІАК України. - Ф. 533. Киевский военный губернатор. - Оп. 5, 1829-1831. - Спр. 1423. Дело о разборе доноса поручика Куликовского на коллежского секретаря Васильковского княжего земского суда о незаконном присвоении звания дворянина. - 96 арк.

11. Шандра В. С. Генерал-губернаторства в Україні: ХІХ - початок ХХ ст. / В.С. Шандра. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - 363 с.

References

1. Bazhenov L.V Represiyi tsaryzmu proty polskoho naselennya Pravoberezhnoyi Ukrayiny v 30-40-kh r.r. XIXst. / L.V. Bazhenov // Ukrayinske slovyanoznavstvo. - 1972. - № 6. - S. 141 - 147.

2. Bovua D. Shlyakhtych, kripak, revizor: Polska shlyakhta mizh tsaryzmom ta ukrayinskymy masamy (1831-1863) / D. Bovua. - K.: INTEL, 1996. - 325 s.

3. Kazmyrchuk M.H. Sotsialno-ekonomichnyy rozvytok Kyyivskoyi huberniyi (18611917 rr.) / Kazmyrchuk Mariya Hryhorivna. - K.: Lohos, 2011. - 399 s.

4. Kryvosheya 1.1. Evolyutsiya dvoryanstva Pravoberezhnoyi Ukrayiny naprykintsi XVIII- pochatku XIX st. (Za materialamy Kyyivskoyi huberniyi): Dys. na zdobuttya nauk. stupenya kand. ist. Nauk / I.I. Kryvosheya. - K., 1997. - 269 s.

5. Lobko O.A. Pytannya dvoryanskoho zemlevolodinnya na Pravoberezhzhi v rosiyskomu zakonodavstvi / O.A. Lobko // MAHISTERIUM. Vypusk 28. Istorychni studiyi. - S. 14-23.

6. Rosiyskyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv u Sankt-Peterburzi (RD/A). - F. /28/ Sovet ministrov vnutrennikh del. - Op. 11. - Cpr. 56. Otchet Kievskogo gubernatora za 1812g. - 317 ark.

7. Tsentralnyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrayiny (TsDIAK Ukrayiny) u m. Kyyevi. - F. 533. Kievskiy voennyy gubernator. - Op. 1, 1804. - Spr. 782. O lishenii dvoryanskogo zvaniya shlyakhtichey Ilinskogo i Krepovskogo za napisanie falshivykh dokumentov. Iz zhurnala reestratsii iskhodyashchikh dokumentov. - 39 ark.

8. TsDIAK Ukrayiny. - F. 533. Kievskiy voennyy gubernator. - Op. 2, 1828. -Spr. 222. Ob otdache dvoryan v soldaty za krazhi. - 92 ark.

9. TsDIAK Ukrayiny. - F. 533. Kievskiy voennyy gubernator. - Op. 2, 1830. -

Spr. 579. Delo o vyyasnenii prichin neyavki dvoryan k ispolneniyu obyazanostey po vibornym dolzhnostyam. - 13 ark.

10. TsDIAK Ukrayiny. - F. 533. Kievskiy voennyy gubernator. - Op. 5, 1829-1831. - Spr. 1423. Delo o razbore donosa poruchika Kulikovskogo na kollezhskogo sekretarya Vasilkovskogo knyazhego zemskogo suda o nezakonnom prisvoenii zvaniya dvoryanina. - 96 ark.

11. Shandra V. S. Heneral-hubernatorstva v Ukrayini: KhIKh - pochatok KhKh st. / V.S. Shandra. - K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 2005. - 363 s.

Аннотация

Правовое положение дворян Киевской губернии в первой трети XIX века.

Черепанов А. В статье проанализированы социально-правовое положение дворянского сословия Киевской губернии в первой трети XIX века. Изучение правового регулирования шляхетского сословия позволит разобраться в традициях формирования правоотношений среди различных слоев населения. Принято во внимание развитие именно Киевской губернии с ее особенностями и проблемами в первой трети XIX века.

Целью статьи является исследование правового положения дворян Киевской губернии в дореформенный период. При написании статьи были использованы такие методы: исторический, хронологический, статистический.

Исследовав и проанализировав использованные источники, следует отметить, что в первой трети XIX века происходил процесс инкорпорации правобережной шляхты в состав российского дворянства, изменения социально-материальных, сословных принципов общественного бытия начала дробления магнатских хозяйств и проникновения российского помещичьего элемента в регионы.

Ключевые слова: шляхта, право, Киевская губерния.

Abstract

Legal status of nobility Kiev province in the first third of the nineteenth century.

Cherepanov A.

The article analyzes the social and legal status of nobility of the Kiev province in the first third of the nineteenth century. The study of the legal regulation of noble status will enable to understand the traditions of the formation of the legal relationships among different population groups. The very development of the province of Kiev, its characteristics and problems in the first third of the nineteenth century is taken into consideration.

The aim of the paper is to investigate the legal status of nobility of Kiev province in the pre-reform period. When writing the article were used such methods as: historical, chronological and statistical.

After examining and analyzing the used sources it should be noted that in the first third of the nineteenth century there was a process of incorporation of the right bank nobility to the Russian nobles, socio - material changes, class principles of public life of the early fragmentation of magnate economy and penetration of Russian landlord element in the regions.

Keywords: gentry, law, Kiev Province.

Размещено на Allbest.ru