Діяльність поліцейських формувань на селі в період нацистської окупації Дніпропетровщини (1941-1943 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Діяльність поліцейських формувань на селі в період нацистської окупації Дніпропетровщини (1941-1943 рр.)

І.А. Шахрайчук

М.С. Шманатов

Анотація

Проаналізовано основні аспекти та особливості виникнення та діяльності поліцейських структурних підрозділів на селі в період нацистської окупації регіону.

Ключові слова: поліція; окупація; місцеві допоміжні формування; каральні акції; колаборанти; шума.

Аннотация

Проанализированы основные аспекты и особенности создания и деятельности полицейских структурних подразделений в сельськой местности в период нацистской оккупации края.

Ключевые слова: полиция; оккупация; местные вспомагательные формирования; карательные акции; коллаборанты; шума.

Annotation

населення нацистський окупація поліція

With the capture of the partial territory of the Soviet Union by the troops of the Third Reich, and with the movement of the front line to the East, management in the new territories passed into the hands of civil authorities. Since 01. 09. 1941, in accordance with the order of A. Hitler «On the introduction of civil administration in the occupied Eastern territories», a territorial-administrative area Reichscommissariat «Ukraine» was created. Local authorities were inferior ingredients in the administration of that zone.

After the occupation of the city of Dnepropetrovsk in August 1941, the local police appeared in the city. It was created by the actions of nationalist forces, marching groups of the OUN. But when the Nazi civil authority was established in the city in the fall, the police structure was incorporated into the occupying structure and reformed it. After that, were created local police schools, units, new police districts. Local police were created throughout Ukraine, including in the Dnipropetrovsk district. It existed in the countryside. The district was divided into districts, in each of which there were local police units led by Nazi organs. The structure of the local police included several components, so the tasks of the policemen were not the same. Depending on the region, location and composition of units, they could perform different tasks and have different powers. Often, the Nazi leadership adapted to local conditions, with consequences for the local population and the Nazi employees. The article analyses the creation of police structure of Dnipropetrovsk region in rural area and also its functions and the nature of the activity during the Nazi occupation (1941-1943). The article examines the reasons for, conditions and results of attraction of Ukrainians to formation of German police in Reichskommissariat Ukraine, their institutional forms, material basis and everyday conditions of work. The author analyses efficiency of the system of additional police, its role in occupation regime functioning, the organization and composition of the local police, examples of assistance to the police in the crimes of the Nazis. The motivation and reasons for the cooperation of the local population with the Nazis are also considered.

Keywords: Reichscommissariat «Ukraine»; occupation; rural district; ^uncil; local police force; order; functions.

В сучасній українській історіографії Другої світової війни тривалий час «білою плямою» у вивченні проблеми колаборації як на «макро», так і на «мікро» рівнях залишалися питання залучення частини населення до місцевої допоміжної поліції, яка мала статус охоронних підрозділів нацистської окупаційної влади.

Деякі аспекти співпраці відповідних поліцейських структур з окупантами на території України розглядалися у дослідженнях Т Вронської [4], І. Дерейко [8], М. Слободанюка [11] та В. Шайкан [13]. Як правило, діяльність цих поліцейських формувань переважно висвітлювалася в узагальненому вигляді, до того ж з ідеологічних міркувань останні ототожнювалися із самостійницьким рухом, а усі злочини місцевої поліції автоматично приписувалися націоналістам. Утім треба враховувати, що за винятком нетривалого періоду вересня-грудня 1941 р., коли окремі поліцейські структури перебували під впливом самостійників, уся поліція контролювалася нацистськими інстанціями, зокрема жандармерією. Зрештою введення до наукового обігу нових матеріалів та документів, переважно відомчих архівосховищ, дозволило реконструювати події на «мікро» рівні та змоделювати процес створення допоміжних поліцейських структур у різних адміністративних частинах регіону.

Зазначимо, що з приходом нацистів на територію Дніпропетровського регіону, тут встановлювався жорстокий режим військового і цивільного управління та запроваджувалася широка мережа органів карально-репресивної системи. їх основою стали поліцейські структури «поліція безпеки та СД» та «поліція порядку». Так, поліція безпеки та СД несла відповідальність за знищення осередків руху опору в регіоні. Основою поліції безпеки та СД став особовий склад айнзацгруп, які займалися знищенням місцевого населення та партизан. До складу поліції порядку як правоохоронного органу на окупованих територіях входила охоронна поліція (шума) і поліція порядку (орпо), а також цивільна жандармерія та пожежна поліція [9, с. 67].

Формуванням поліцейської структури з місцевого населення у Дніпропетровську нацистська влада на обмежувалась. Необхідно було забезпечити існування своїх кадрів по всій окупованій території. Тому нею створювалась районна поліція, яка поділялась на дільниці, що розмежовували район на окремі частини. Абсолютно самостійно вона не існувала, але й не підпорядковувалась адміністративним місцевим органам управління. Паралельно з районною поліцією також існувала німецька жандармерія, яка контролювала і визначала діяльність місцевої поліції. Начальник району мав підтримувати зв'язок та звітувати жандармам. Так само до жандармерії доносили інформацію завербовані «СД» місцеві агенти, після чого жандарми ставили завдання поліцаям. Тобто, районна поліція була останньою інстанцією у поліцейському апараті РКУ Окрім цього, на території округу виникали школи, які готували кадри для поліцейських батальйонів та комплектували склад допоміжної поліції.

Протягом 1942-1943 рр. у селищі Софіївці Дніпропетровської області існувала школа поліції «СС», де готували поліцейських для охорони будівництва шосейної дороги Кривий Ріг - Дніпропетровськ. У школі було зібрано до 500 чоловік з числа місцевих та радянських військовополонених. Весь особовий склад був поділений на команди по селах. Таких команд було близько десяти [10, с. 39]. У школі проводились заняття зі стройової підготовки, матеріальної частини гвинтівки, обов'язків та роботи поліцейського, ідеологічної підготовки. Заняття проводив колишній лейтенант Червоної Армії, військовополонений, росіянин Володимир Котов. Особовий склад перебував у казармі.

Навчання тривало до березня 1943, після чого курсантам видали форму, зброю, документи, а з їх числа було сформовано 134 поліцейський батальйон при німецькій польовій жандармерії. Він був розквартирований по різних районах округу, а штаб знаходився у місті Кривий Ріг. Одна з поліцейських рот батальйону дислокувалась у селі Софіївці до весни 1943 р., а після цього до осені того ж року в селі Мар'янівка. Восени рота була відправлена в село Болгарка Миколаївської області, де перебувала до березня 1944 р. Такі роти залишались на певній території з метою боротьби з поширенням і діяльністю партизанського руху [12, с. 151].

У Софіївському районі також була створена поліція. До обов'язків поліцейських входили: охорона заарештованих громадян, нічне патрулювання, ведення обшуків у підозрілих осіб, чергування на базарі, боротьба зі спекуляцією дефіцитних товарів. Згідно з наказом поліцейські могли побити арештованих, або підозрюваних у скоєнні злочину. Вони також мали розшукувати таких осіб або тих, хто ухилявся від відправлення на роботу до Німеччини, доставляти їх до районної поліції, примушувати радянських громадян до роботи на будівництві траси Дніпропетровськ - Кривий Ріг. До функцій поліції також входила боротьба з партизанами. Зокрема восени 1943 р. була проведена операція проти радянських партизанів у районі села Кут Дніпропетровської області.

До структури Софіївської районної поліції входили начальник, його помічник, перекладач, слідчий і близько 15 поліцейських. Тож загалом, штат поліції у сільських районах був менший, ніж у місті Дніпропетровськ. У цілому, поліцейська дільниця охоплювала групу сіл, складалася з її начальника та приблизно 7 поліцейських. Таких дільниць у Софіївському районі було три. Начальник дільниці мав спеціальне звання - цукфір, а слідчий дільниці фельдфебель [14, с. 197]. Приблизно в другій половині березня 1943 р. у районі був створений Кримінальний відділ, який складався з чотирьох осіб, за якими закріплювалися певні села. Головне завдання відділу полягало в тому, щоб під виглядом радянських військовополонених з'ясовувати настрої місцевого населення та антинімецькі настрої в цих населених пунктах, виявляти комуністів, стежити за старостами [1, с. 71].

Щоб краще уявити діяльність простих поліцаїв можна використати їх свідчення на допитах, але звичайно слід враховувати, що такі свідчення не претендують на повну вірогідність, бо схоплених НКВС людей, під тиском примушували ставити підпис під «записаними зі слів свідченнями», тому це лише частково допомагає відтворити загальну картину. Зокрема, Борис Олександрович Григор'єв з квітня по липень 1943 р. перебував на посаді начальника поліції ділянки № 6 Софіївського району у с. Олександро-Білове. За власним свідченням під час перебування на посаді він бив підозрюваних (використовував підручні засоби), арештував 9 комуністів та передав їх до райвідділу, затримав 10 молодих людей, які ухилялись від вивезення на роботи до Німеччини, допитував та обшукував осіб, на яких надходили доноси, слідкував за виконанням встановлених окупаційною владою порядків, розшукував військовополонених, комсомольців, крадіїв, для чого залучав старост сіл та колгоспів. У власному розпорядженні він мав ще чотирьох поліцейських [2, с. 68-72].

Хоча ця інформація і була зафіксована у «специфічних» умовах, але вважати її зовсім безпідставною неможливо. По-перше, зустрічаються показання багатьох свідків про скоєні побиття, залякування, відбирання майна, по-друге, в архівних справах районних дільниць доволі часто можна зустріти документи, які свідчать про перевищення повноважень або звернення громадян зі скаргами. По-третє, у документах (розпорядженнях, зверненнях німецького або місцевого керівництва до нижчих ланок апарату) зустрічається інформація про можливість, а іноді й необхідність застосування 210 сили для встановлення чіткого порядку. Слід також зазначити, що до співпраці з Софіївською поліцією активно залучали агентів з числа місцевих жителів, старост сіл, управляючих громадськими господарствами, начальників бригад, інших керівників, колишніх членів ВКП(б) або кандидатів у партію, які мали доносити про нових осіб у населеному пункті, про підозрілих, про громадські зібрання, появу чужих у селах тощо.

Таким чином на території Софіївського району з самого початку знаходились школа шуцманів, німецька жандармерія, районна поліція та кримінальний відділ. Зокрема лише поліцаїв було близько 40-50-ти, крім того, під керівництвом районної жандармерії діяли розквартировані по селах шуцмани (приблизно рота), завербовані агенти та донощики кримінального відділу, який стежив за політичною ситуацією в районі. Тож маємо чітко організовану воєнізовану структуру, яка повинна була контролювати обстановку і в разі появи партизан або інших проявів «шкідливої» діяльності реагувати та запобігати цьому [5, с. 49].

У місті Верхньодніпровську в роки окупації також існувала школа окружної поліції. її випускники залучалися до роботи в Дніпропетровському окрузі. Курсантів школи навчали методам затримання підозрілих осіб, арештів, методам ведення допиту, наведення порядку на території підпорядкованій дільничному відділенню.

Одна з таких дільниць під номером 1 включала частину територій з єврейського автономного національного району (Сталіндорфського), де здавна мешкали євреї-колоністи [3, с. 58]. Один із курсантів Верхньодніпровської школи Іван Олександрович Вознюк, 1920 р. народження, з вересня 1943 р. працював там дільничним поліцаєм, а в його розпорядженні знаходився штат з 24 осіб. До його завдань входило виконання наказів начальника районної Сталіндорфської поліції та жандармерії, організація збирання у населення худоби та продуктів харчування, пошуки людей для відправлення на роботу до Німеччини, затримання осіб, які ухилялися від виконання наказів, участь в боротьбі з партизанами. За його свідченнями, ним особисто було відібрано до 150 голів худоби та 500 тон хліба, подано список на 70 осіб на роботу до Німеччини з села Ізлучисте та список із 150 молодих людей із дільниці. Він шість разів брав участь в операціях проти партизанів, затримав загалом близько 16 партизан, згодом відправлених до Криворізького Гестапо [4, с. 103]. Додамо, що наведення на ймовірне місце знаходження партизанів надавала жандармерія Сталіндорфського району, яка використовувала власних місцевих агентів для розвідки. Далі агент вирушав вже з підрозділом поліції на місце затримання.

Весь штат поліції складався з добровольців. За кожним із поліцаїв закріплювалось село дільниці, звідки він мав збирати хліб, м'ясо, худобу, також вони мали розшукувати кандидатів на вивезення на роботи до Німеччини. Як і в більшості випадків, місцеві поліцейські Верхньодніпровська виконували «типові» функції, але збереглися документальні підтвердження про виконання ними й завдань характерних для власне нацистських органів, зокрема СС, про що мова піде нижче.

На території Криничанського району також діяла місцева поліція. Вона поділялась на 8 дільниць. До функцій поліцейських району входили охорона дільниці і внутрішньої в'язниці від імовірного нападу партизан, у разі необхідності участь в облаві на партизанів та підпільні осередки. Діяльністю районної поліції керувала жандармерія, яка приймала і звільняла поліцейських, вела справи злочинців, контролювала діяльність райполіції, здійснювала інструктаж, видавала завдання.

Станом на 19 серпня 1942 р. у Криничанському районі в поліції служили 108 осіб. З них керівний склад - 5 чоловік, унтер-офіцери - 9, рядовий склад - 73 особи. На курсах у Дніпропетровську перебувало 9 осіб. У розпорядженні поліції знаходилось 57 гвинтівок, 5 пістолетів, 1500 патронів, 30 велосипедів. На дільницю в середньому припадало від 6 до 10 гвинтівок та 150-200 патронів, а в деяких поліцейських на озброєнні були ще й пістолети [6, с. 65].

За час діяльності жандармерії і поліції Криничанського району з грудня 1942 до вересня 1943 рр., вдалося затримати не менше 120 підпільників, партизанів та інших радянських активістів. Вони також займались відправленням населення до Німеччини. Загалом за період окупації на роботи з Криничанського району було примусово вивезено близько 400 осіб [8]. Згідно зі звітом Криничанської поліції, за час її функціонування було закінчено 137 справ, більшість з яких становили крадіжки, побиття, порушення розпорядку [7, с. 110].

Аналіз структури і завдань допоміжної місцевої поліції допоміг побачити причетність останньої до жорстоких дій нацистів на окупованій території. На найнижчу структурну ланку поліцейського апарату покладались різні завдання, в залежності від ситуації. Тому місцева поліція могла використовуватись для підтримання порядку, і для боротьби з підпільними групами одночасно. Враховуючи те, що німецьких кадрів часто було недостатньо, то місцевих залучали 212 до виконання більш специфічних завдань. Органи місцевої поліції використовувались для конвоювання військовополонених і охорони трудових таборів, для обшуків у населення, покарання правопорушників, та в окремих випадках поліцаї залучались безпосередньо до фізичного знищення ворогів окупаційного режиму. Слід розглянути деякі такі випадки для того, щоб більш повно сформувати образ поліцая та зрозуміти, що спонукало його виконувати жорстокі накази.

Під час пошуку інформації вдалося натрапити на свідчення затриманого органами КДБ колишнього поліцая, які подають інформацію про участь місцевих поліцаїв у каральних акціях, які організовувались нацистами.

За свідченням вищезгаданого дільничного Верхньодніпровського району Івана Вознюка, він та його колеги брали участь у розстрілі єврейського і ромського населення села Ізлучисте та колгоспу «Перемога». За його словами, в окремих підлеглих число особисто вбитих досягало 25 осіб. Так на допиті він дав свідчення про події, які відбувались протягом вересня - грудня 1942 р., коли він служив поліцаєм у селі Ізлучисте Сталінського району, в якому існувало багато єврейських колоній: «В районі кінського кладовища за 1-5 км від села відбувалися розстріли... Я особисто закопував, у вже виритих ямах підготовлених для коней... З усіх розстріляних мною євреїв мені найбільше згадуються такі: жителі села Ізлучисто- го Сталінського району Дніпропетровської області Матшлоіс Хаім, родина Кокіна Янкеля разом з його батьком, дружиною і донькою, причому розстріл цієї родини мені найбільше запам'ятався, оскільки я стріляв з гвинтівки... Переді мною стояло 4 людини, волею-неволею кожен наступний з криком чекав його черги смерті...» [3, с. 154]. Розстріли він здійснював сам, до того ж вказував, що трупи ще можна було встановити, як доказ його свідчень.

Акції розстрілу єврейського населення відбувались і в інших селах Сталіндорфського району. Зокрема в травні 1942 р. під керівництвом районної жандармерії, до них було залучено поліцейських та солдат. Наприклад, у селі Нова-Путь Сталіндорфського району, за свідченням одного з поліцаїв, родом з Кіровоградської області, було розстріляно 486 євреїв. Він же розповів про вбивство родини циган на своїй дільниці: «Про те, що затримав циган, я зателефонував в районну жандармерію Келлеру. Я доніс, що затримав циган без документів, Келлер мені наказав розстріляти цього цигана і скоро через німця колоніста Шіль, прислав письмове розпорядження. Отримавши розпорядження Келлера я тримав цигана і його дружину до ночі, а опівніч я, Напханенко і Кісєльов відвезли циган до місця розстрілу євреїв і там розстріляли всіх трьох...

Цигана років 57, прізвище його Огло Антон, розстріляв я, а циганку років 40 і дитину 2-3 років розстріляв Напханенко Костянтин. Поховали ми розстріляних циган в тій же ямі, де були поховані раніше розстріляні євреї. Я вбив цигана одним пострілом у голову ззаду, а в циганку і дитину зробили, здається, 6 пострілів...» [1, с. 74]. Цей же колишній поліцай розповів про мотиви свого вступу до поліції: «У поліцію я вступив для того, щоб легше було жити, але ніякої іншої цілі я не переслідував, окрім того, щоб не відправили до Німеччини».

У Сталіндорфському районі розстріли були організовані системно, під керівництвом районної жандармерії та начальника районної поліції, за активної участі місцевого контингенту. Так, у травні 1942 р. у Сталіндорфському районі органами поліції здійснювались масові арешти єврейського населення для відправлення на будівництво траси Дніпропетровськ-Кривий Ріг. Після цього, вірогідно, забезпечивши будівництво необхідною кількістю робочих рук, єврейське населення, яке залишилось, розстріляли. З кінця травня 1942 р. єврейське населення розстрілювалось у трьох пунктах: 1) на території колгоспу ім. Кагановича в селі Ново-Проскурівка поліцією було розстріляно від 150 до 360 осіб; 2) у селі Ізлучисте Дніпропетровської області, за даними свідків та учасників розстрілів, було вбито близько 4-5 тис. 3) поблизу села Озетівки в полі [11].

Про розстріл єврейського населення на території району свідчать також результати роботи комісії з розслідування фактів розстрілу жителів сіл Замтруд, Красіно, Новий Путь, Нова Зоря. Так, комісія здійснила розкопки і огляди п'яти ям, де були закопані трупи. У результаті було з'ясовано, що за час окупації було вбито близько 1000 жителів цих сіл. Комісія також встановила, що дітей віком від 1 до 12 років кидали в яму живими (про це свідчили місцеві жителі).

З цих жахливих даних зрозуміло, що до операцій по збиранню і знищенню єврейського населення залучалася місцева поліція. Нацисти залучали поліцаїв та старост для виконання своїх завдань. На рівні району керівною ланкою цього процесу була жандармерія та начальник поліції. Можна припусти, що подібні акції розстрілу членів єврейської громади за участю підрозділів допоміжної поліції проводилися і в інших місцях концентрації єврейського та ромського населення [13, с. 493].

Отже поліція функціонувала не тільки як структура для залякування і конфіскації майна у населення. Одним з її завдань було підтримання порядку на місцях, разом із місцевим адміністративним апаратом. У хаосі війни в новоствореному Райхкомісаріаті «Україна» здійснювалися спроби налагодити певні процеси, які вимагали чіткого виконання правил, норм, а також унеможливити шкідливий вплив супротивника. Для втілення таких «норм» на нижчих щаблях структури РКУ й існувала місцева поліція. До неї зверталися не тільки жандармерія та німецьке керівництво, а й звичайні громадяни, з проханням розслідувати певні спірні питання, перевірити «підозрілих» осіб, покарати місцевих кривдників, крадіїв, нападників. У тому числі до поліції звертались старости, керівники громадських господарств з проханням вжити заходи стосовно тих, хто ухилявся від роботи або переховувався. Однак питання, чи доречно було звертатись по допомогу і захист до тих, хто сам міг скоїти злочини, якщо це не суперечило нацистському «новому порядку», можна вважати спірним.

Бібліографічні посилання

1. Архів Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області (далі - Архів УСБУ у Дніпропетровській області). Ф. 8. Оп. 1. Спр. «Матеріали по штабу «СС». Т. 1. 265 с.

2. Архів УСБУ у Дніпропетровській області. Ф. 11. Оп. 1. Спр. «Поліція і школа «СС» Софіївського району». Т. 1. 154 с.

3. Архів УСБУ в Дніпропетровській області. Ф. 11. Оп. 1. Спр. «Матеріали по жандармерії і поліції Сталінського району». Т. 1. 263 с.

4. Вронська Т., Лисенко О. Тюрми в нацистській карально-репресивній системі на окупованій території України. Укр. іст. журн. 2013. № 1. С. 92-105.

5. Гандрабура Н.Я. Експлуатація нацистською окупаційною владою трудових ресурсів села генеральної округи «Дніпропетровськ» (19411944 рр.). Емінак. 2016. Вип. 1(13) січень-березень. Т. 3. С. 44-51.

6. Державний архів Дніпропетровської області (далі-ДАДО). Ф. Р. 3233. Оп. 1. Спр. 12. 103 с.

7. ДАДО. Ф. Р.-2584. Оп. 1. Спр. 3. 180 с.

8. Дерейко І.І. Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941-1944 роки); Ін-т історії України НАН України. Київ, 2012. 174 с.

9. Нікілєв О.Ф. Українське село за часів німецької окупації: за спогадами селян (літо 1941 - осінь 1944 рр.). Соціум. Документ. Комунікація. сер. істор. науки. 2017. Вип. 3. С. 62-75.

10. Родня. Полиция и партизаны 1941-1944. На примере Украины / Авт. сост.: А. Гогун, И. Дерейко А. Кентий. Київ: Украинский издательский союз, 2011. 576 с.

11. Слободянюк М. Селяни України під нацистським окупаційним режимом, 1941-1944 рр. (на матеріалах південних областей). Київська старовина. 2000. № 2. С. 44-57.

12. Сугацька Н.В. Місцева адміністрація та самоуправління на Півдні України в часи нацистської окупації краю (1941-1944 рр.). В контексті події Холокосту. Підвенний архів (істор. науки). Херсон. 2005. Вип. ХХ. С. 148-153.

13. Шайкан В.О. Спроби легалізації органів української адміністрації, створених на початковому етапі війни з ініціативи ОУН (б) і ОУН (м). Сторінки воєнної історії України: зб. наук. статей. Київ: Ін-т іст. України НАН України, 2005. Вип. 9. Ч. 2. С. 492-496.

14. Шахрайчук І.А., Шманатов М.С. Українські допоміжні формування у Дніпропетровську 1941-1943 рр.: Структура, чисельність, функції. Соціально-гуманітарні науки та сучасні виклики. Матеріали ІІІ Всеукраїнської наукової конференції 25-26 травня 2018. м. Дніпро. Ч. 1 / наук. ред. О.Ю. Висоцький. Дніпро: СПД «Охотнік», 2018. С. 194-200.

Размещено на Allbest.ru