Суспільно-політична діяльність О.О. Бобринського в останній чверті ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Суспільно-політична діяльність О.О. Бобринського в останній чверті ХІХ ст.

І.С. Карпань

Дніпровська академія неперервної освіти Н. С. Чернігова Дніпровський державний аграрно-економічний університет

Розглянуто проблеми суспільно-політичного становища помісного дворянства пореформеного періоду в царській Росії (70-90-ті рр. ХІХ ст.) крізь призму діяльності графа О. О. Бобринського на посаді проводиря петербурзького дворянства. Визначено ідеологічні орієнтації графа у пошуках шляхів збереження панівного становища вищого стану в соціальній та політичній структурі Російської імперії. Проаналізовано напрями діяльності О. О. Бобринського з метою консолідації помісного дворянства та активного залучення його представників до роботи державного механізму Російської імперії.

Ключові слова: О. О. Бобринський; граф; проводир; помісне дворянство; «дворянське питання»; переселенська політика; землеволодіння; Російська імперія.

Рассмотрены проблемы общественно-политического положения поместного дворянства пореформенного периода в царской России (70-90-е гг. XIX в.) сквозь призму деятельности А. А. Бобринского на должности предводителя петербургского дворянства. Определены идеологические ориентации графа в поисках путей сохранении господствующего положения высшего сословия в социальной и политической структуре Российской империи. Проанализированы направления деятельности А. А. Бобринского с целью консолидации поместного дворянства и активного привлечения его представителей к работе государственного механизма Российской империи.

Ключевые слова: А. А. Бобринский; граф; предводитель; поместное дворянство; «дворянский вопрос»; переселенческая политика; землевладение; Российская империя.

The article deals with problems of the noble class in post-reform period in Russia (70-90-ies XIXth cent.) through A. Bobrinsky's activity as the Leader of the St. Petersburg nobility.

The study analyzed his activities towards the Nobility consolidation and involvement their representatives into development of Russian state policy. A. Bobrinsky belonged to the family of large landowners and successful sugar-growers of the Russian Empire. It greatly influenced to the formation of his political worldview and contributed to the growth of the young Count's authority among the Nobility and Gentry. In the last quarter of the XIXth cent. A. Bobrinsky defended the dominant position of the Nobility as the provincial Governor (the Leader) of the St. Petersburg nobility.

A. Bobrinsky's main efforts were aimed to the consolidation of the Gentry to defend their own rights and privileges and their involvement to the Russian state authorities. He promoted the idea of founding a representative institution - the Duma or Zemsky Sobor - in Russian Empire. However, the purpose of its creation he was seen in the count in the redistribution of executive, judicial and punitive powers between government representatives and elected people from the Nobility. He was convinced that only the Gentry was worthy to represent the interests of Russian society in the state authorities. During this period, the young Bobrinsky attempted to unite the St. Petersburg nobility into the organization of «Svyataya Druzhyna». It was a semi-secret organization which established to protect of the Russian Tsar from possible terrorist acts. The purpose of the organization was rather limited and local, so it disintegrated soon. However, it contributed to the growth of A. Bobrysky's authority as a loyal to the Tsar and autocracy personality. It had a great importance in the conditions of the economic and political crisis of the noble class.

In the 90's of the XIX cent. A. Bobrinsky took an active part in nobility meetings devoted to problems of the privileged class. Here he defended an idea of preserving the privileges and dominant position of the estate Nobility. He opposed the provision of political rights and state support to the estateless nobles-homeowners and representatives of the bourgeoisie. A. Bobrinsky didn't reject an idea to create conditions for the nobility replenishment by the new social classes, but he saw it possibility only in the distant future.

However, even government support didn't contribute to consolidation processes and politicization among the nobility class. A. Bobrinsky with sadness stated that the meetings of the noble leaders continued to be only like private talks about preserving the nobility former positions in the social structure. So he had to change strategy and initiated the founding in 1906 a new organization - the United Nobility. During the next decade its existence largely predetermined the main directions of Russian government policy and as a whole.

Keywords: A. Bobrinsky; the Count; the Leader; the Nobility; the «noble question»; migrant policy; landownership; the Russian Empire.

У світлі світової та вітчизняної історичної науки особливої актуальності набуває дослідження політичної, соціальної історії крізь призму життя та діяльності окремих осіб, які одночасно виступають як носіями суспільно-історичних подій та процесів, так і їх творцями. В цьому контексті привертає увагу постать графа Олексія Олександровича Бобринського - відомого цукрозаводчика, одного зі співвласників Смілянського маєтку Київської губернії, визначного суспільно-політичного та державного діяча Російської імперії, представника і виразника інтересів помісного дворянства. Початковий етап його діяльності припав на пореформений період (70-90-ті рр. ХІХ ст.), що позначився трансформаційними процесами в дворянському середовищі, пов'язаними із необхідністю пристосування до об'єктивно-історичних умов та економічних інновацій. Саме в цей період гостро постала проблема взаємовідносин влади і помісного дворянства в умовах політизації суспільства та збереження за його представниками провідної ролі в економічному, політичному, суспільному житті країни.

На сучасному етапі суспільного розвитку сформувалась потреба в критичному переосмисленні багатьох стереотипів, пов'язаних з історією російського дворянства як соціальної та політичної еліти суспільства, що виступало носієм моральних та культурних цінностей та становило одну з підвалин самодержавного устрою Росії. Проблеми визначення соціально-економічного і політичного статусу помісного дворянства, відтворення його психологічного і політичного портрету крізь призму трансформації соціальної поведінки стану знайшли відображення в роботах російських дослідниць К. Барінової [1] та К. Кабитової [9]. І. О. Христофоров досліджував процес зростання політичної свідомості серед дворян пореформеного періоду [22; 23]. У статті використані наукові розвідки радянських істориків - А. П. Кореліна [12; 13], Ю. Б. Соловйова [19], В. Г. Чернухи [25], в яких розглянуто проблеми деформації дворянства, його місця в суспільно-політичній структурі царської Росії.

Проте на сьогодні вимагають дослідницької уваги засоби й методи впливу помісного дворянства на політичне та суспільне життя країни, на вироблення державної політики в цілому, дослідження ідеологічних орієнтацій та діяльності окремих його представників. Тому метою даної розвідки є визначення політичного світогляду та напрямків діяльності графа О. О. Бобринського у вирішенні «дворянського питання» у 70-90-х рр. ХІХ ст.

У статті використані архівні матеріали - статті О. О. Бобринського, де викладені його погляди на нагальні проблеми помісного дворянства зазначеного періоду [8; 14; 21], проекти графа щодо створення та функціонування «Святой дружины» [15; 17], а також публікації консервативної преси кінця ХІХ ст. [2; 3; 6; 7; 10; 11; 20], що підтверджують актуальність «дворянського питання» в царській Росії досліджуваного періоду.

Олексій Олександрович Бобринський (1852-1927) був вихідцем із відомої родини графів Бобринських, що з'явилася в дворянських гербовниках Росії наприкінці ХVШ ст. Факт приналежності її представників до царюючої родини Романових значною мірою сприяв закріпленню Бобринських в елітарних колах російського суспільства. Представники роду обіймали придворні та державні посади, знаходячись у центрі суспільно-політичного життя.

Неабияким підґрунтям для формування світогляду Олексія Олександровича стала приналежність його родини до кола великих землевласників та цукрозаводчиків Правобережної України, що сприяло не лише матеріальному добробуту, а й зростанню авторитету серед помісного дворянства. Процвітаючий Смілянський маєток у Київській губернії з його цукровими заводами, родючими полями, налагодженою інфраструктурою, що дістався Олексію Олександровичу Бобринському у спадок, певною мірою слугував економічним підґрунтям його політичної кар'єри. У дитинстві він багато часу проводив тут, переймаючи від дідуся Олексія Олексійовича досвід господарювання та формуючи власну позицію щодо ролі помісного дворянства в державному механізмі в цілому. Так, у 80-х рр. ХІХ ст. він виконував обов'язки почесного мирового судді, губернського гласного Чигиринського повіту. Зауважимо, що до складу ІІІ Думи в 1907 р. він пройшов саме від З'їзду землевласників Київської губернії.

Проте наприкінці ХІХ ст. О. О. Бобринський прийняв остаточне рішення продовжити справу батька у Петербурзі та спрямувати свою активність у політичне русло (залишаючись при цьому співвласником Смілянського маєтку). У 23-річному віці Олексій Бобринський очолив санкт-петербурзьке повітове дворянство, а вже через три роки був обраний губернським проводирем [4, с. 32]. Саме цей період (1875-1898 рр.) став для нього відправним у боротьбі за відстоювання панівного становища дворянського стану в Росії. Зазначимо, що саме завдяки цим посадам дворянство зберігало своє значення в державі. Зважаючи на те, що повітовий проводир обирався дворянськими зборами і затверджувався губернатором, а губернський проводир міг призначатися особисто імператором, вони отримували певну незалежність від місцевої влади та виконання її розпоряджень. Статус губернського проводиря надавав можливість головувати в земському зібранні, училищній раді, брати участь в діяльності майже всіх органів місцевого самоуправління, в губернських нарадах, нарадах з селянських, земських і міських справ тощо [13, с. 73-74]. Таким чином, проводирі, хоча юридично не мали виконавчих повноважень, здійснювали суттєвий вплив на напрямки діяльності місцевої адміністрації.

Відразу по призначенні Олексій Олександрович стикнувся з колом проблем, що постали перед російським помісним дворянством пореформеного періоду. Послаблення позицій дворянського стану було пов'язане насамперед з капіталістичними зрушеннями в Російській імперії, що спричинили прискорення процесу обезземелення вищого стану та швидке зростання «служилого» дворянства, для якого державна служба стала основним джерелом прибутку. Через залучення частини дворян до підприємницької діяльності, віддаючи перевагу державній службі та землеволодінню, помісне дворянство поступово втрачало колишні позиції в державному апараті [13, с. 60-61,70]. Зростання соціальної мобільності стану непокоїла дворянські зібрання, породжуючи загрозу поповнення дворянства вихідцями з інших станів. Похідною проблемою для помісного дворянства стало зростання ліберальних настроїв серед дворянської молоді. О. О. Бобринський із сумом констатував, що на 80-ті рр. ХІХ ст. дворянство виявилось розколотим на безліч угруповань, нездатних консолідуватись під верховенством визнаних керівників. Фактично представники дворянства окремих губерній на чолі з місцевими проводирями являли собою свого роду окремішні «анклави», всередині яких також не було одностайності. Роз'єднаність консервативного табору знаходила відображення в особистій ворожнечі, що була складовою самої атмосфери його існування [19, с. 110-111]. Фактично, під загрозою знаходилося політичне і економічне положення дворянства. Таким чином, світоглядні орієнтації О. О. Бобринського у поєднанні з об'єктивно-історичними чинниками обумовили напрямки його діяльності у вказаний період, а саме: консолідація помісного дворянства з метою відстоювання власних прав і привілеїв та активне залучення його представників до роботи державного механізму Російської імперії.

Певним поштовхом до активізації діяльності для Олексія Олександровича стало вбивство в 1881 р. імператора Олександра ІІ. Саме тоді він вперше висловив думку про необхідність впровадження дворянського представництва в Росії. Прецедент убивства монарха, на думку графа, відображав собою вузол протиріч, що виникли в російському суспільстві і корінилися в закостенілості державного механізму. Єдиний вихід О. О. Бобринський вбачав у проведенні державних перетворень, відсутність яких, на його думку, і стала передумовою для суспільного невдоволення. «Лиходії прикривають свої діяння чистим плащем прогресивного історичного розвитку країни», - говорив він, закликаючи уряд до реформування, що дозволило б відняти у супротивника його зброю і позбавити тим самим опозиційні рухи ідеологічної основи [21, арк. 3 зв.-4]. Його підґрунтям, вважав Олексій Олександрович, мало стати залучення помісного дворянства до політичного життя Росії шляхом створення представницької установи - Думи або Земського собору. «Пора прийшла скликати виборних російських людей і віддати на їхнє судження животрепетне питання дня...», - писав він [21, арк. 4].

Характерно, що О. О. Бобринський не обмовляв ні умови формування, ні спектр діяльності представницького органа як постійно 62 діючого інституту влади. На момент створення він пропонував передати до його компетенції частину повноважень Верховної Комісії, Військових судів, безпосередньо генерал-губернаторів, у діяльності яких вбачав потенційну небезпеку свавілля, а, отже, суспільних заворушень і нового кровопролиття [21, арк. 4 зв.-5]. Як бачимо, запропонована О. О. Бобринським установа нічим не нагадувала «класичний» парламент із законодавчими функціями, що обмежували права глави держави. Скоріш за все, мету його створення граф вбачав у перерозподілі виконавчих, судових і каральних повноважень між представниками урядової верхівки і «виборними кращими людьми», репрезентованими в Думі. Цікаво, що Олексій Олександрович не торкався питання про соціальний статус останніх. Цей факт можна пояснити глибокою переконаністю графа в тому, що тільки дворянство було здатне гідно представити інтереси російського суспільства в державних органах влади і зміцнити монархічні основи існуючого ладу.

Проте, через відсутність будь-яких змін у діях уряду по стабілізації суспільного становища в Російській державі, частина петербурзького дворянства, очолювана О. О. Бобринським, вирішила покласти на власні плечі функції охорони нового царя, Олександра ІІІ, об'єднавшись навколо «Союза дружины», або «Святой дружины» (далі - СД). Відносини в організації були ієрархічними та носили конфіденційний характер; всі учасники іменувалися «братами» і мали свій порядковий номер. Відомо, що О. О. Бобринський діяв як «брат № 126», граф П. П. Шувалов - «брат № 108», М. В. Чариков - «брат № 215». Вступ до Союзу здійснювався через рекомендацію одного з його членів. Кандидат приймав присягу, одним з пунктів якої була покора «старшим братам» - О. О. Бобринському та Б. В. Штюрмеру. Діяльність членів СД полягала насамперед у тому, що шляхом листування вони оповіщалися про напрямок руху царя в Петербурзі й у призначений час з'являлися в зазначеному місці з метою охорони від можливих терористичних актів [15, арк. 1-37].

Цілком очевидно, що функції «особистих охоронців», виконувані визначними суспільно-політичними і державними діячами країни, викликали глузування серед придворної еліти, обізнаної про існування СД. На початку 1882 р. О. О. Бобринський відзначав зростання невдоволення серед членів організації і водночас острах покинути її лави через існування «компрометуючих» записок із присягою, даних при вступі, а також епістолярії до «братів» [17, арк. 88 зв.]. Тому Олексій Олександрович підготував проект реорганізації СД, що вочевидь вичерпала себе. Мета нової організації практично не зазнала змін: «Для охорони життя Государя Імператора в Санкт-Петербурзі і для боротьби з терористами, політичними убивствами, динамітом...» [17, арк. 11 зв.]. Значні ж зміни передбачались в структурі організації: замість «братських відносин» граф пропонував триступеневу систему: Рада Союзу - розпорядники - рядові члени. До функцій Ради - координуючого центру - належали, зокрема, збирання інформації та видання постанов, скликання з'їздів розпорядників, що керували групами рядових членів тощо. Згідно з проектом, Бобринський пропонував зберегти принцип протекції для вступників, однак остаточне рішення приймалось Радою після обговорення. З огляду на помилки в організації СД, Олексій Олександрович вказав у проекті можливість вільного виходу з нової організації із поверненням укладеної вступником підписки [17, арк. 11]. Співробітництво СД з урядом і поліцією не заперечувалося організаторами, але саме Рада мала вирішувати питання про необхідність надання останнім певних відомостей [17, арк.12 зв.].

Однак, спроби О. О. Бобринського об'єднати хоча б петербурзьке дворянство навколо СД виявилися марними, зважаючи на те, що мета організації мала досить обмежений та локальний характер, а форми діяльності зводилися до дублювання завдань «охоронного відділу». Тим не менше, їм вдалося продемонструвати відданість монарху та цілковиту підтримку самодержавства в умовах економічної та політичної кризи дворянського стану в цілому.

Слід зазначити, що протягом 80-90-х рр. ХІХ ст. імператори Олександр ІІІ та Микола ІІ неодноразово залучали О. О. Бобринського до діяльності комісій, нарад з окремих питань місцевого та державного значення. У 1882 р. Олексій Олександрович взяв участь у нараді «досвідчених людей» з переселенського питання. Вихідним положення для всіх учасників була думка про не відчуженість селянської землі та збереження общинного землекористування без права викупу ділянок та набуття прав особистої земельної власності [14, арк. 4].

Нагадаємо, що інститут общини розглядався дворянством як один з атрибутів самодержавної Росії, тому проблему нестачі землі пропонувалось вирішити шляхом переселення селян на відведені державою території. Однак розбіжності між учасниками виявились у шляхах та мотивації втілення зазначених заходів у життя, тому на нараді було вироблено два проекти - проект більшості та проект 64 меншості. В останньому Олексій Олександрович та його однодумці пропонували встановити державний нагляд за переселенням селян та на місцях прибуття через мережу урядових агентів чи місцеву адміністрацію, що мали ознайомити їх з умовами переселення та сприяти вибору ділянки [14, арк. 30 зв.-31]. З метою залучення селян до переселення вони пропонували встановити пільгові умови, запровадити низку протекціоністських заходів: зниження викупних платежів, розстрочку виплати податків, відстрочку недоїмок, пільги на проїзд, отримання готівки тощо [14, арк. 33-35]. Таким чином, на початку 1880-х рр. Бобринський, як і більшість представників помісного дворянства, вважав одним зі шляхів вирішення селянського питання заохочення переселенської політики, підтримуючи думку про необхідність збереження селянської общини. Однак її проведення мало бути обов'язком держави і проходити під контролем у вигляді урядової ініціативи, а не поступок селянству з метою запобігання новим заворушенням.

З початком правління Олександра ІІІ проблеми помісного дворянства набули загальнодержавного значення, і діяльність уряду означилась продворянською спрямованістю. На початку 90-х рр. ХІХ ст. за ініціативи царя уряд розпочав розробку програми порятунку дворянського землеволодіння і стану в цілому. Згідно Указу від 20 листопада 1891 р. була створена Особлива комісія під головуванням М. С. Абази для розробки заходів по зміцненню дворянського землеволодіння, до складу якої увійшли міністри та губернські проводирі дворянства, утому числі й О. О. Бобринський [19, с. 203]. Засідання комісії тривали з 4 лютого по 16 листопада 1892 р., де обговорювались питання про співвідношення дворянства і буржуазії. Результати роботи були цілком на користь помісного дворянства. Воно визнавалось чи не єдиним безкорисливим захисником інтересів сільського населення та виразником його потреб та нестатків. Уряд зазначав, що дворяни-землевласники на місцях здійснювали сприятливий вплив на усі сфери життя повіту чи губернії і виступали «поборниками заходів, що ставлять за мету інтереси загального блага» [19, с. 205]. Таким чином, ідеологічним підґрунтям наради була думка про потенційну неспроможність уряду дієво контролювати місцеве життя без помісного дворянства, і звідси - про зміцнення дворянського землеволодіння в контексті безпосередніх інтересів самодержавства. Однак на засідання Держради проект потрапив лише в 1895 р. - з рекомендацією направити спочатку на розгляд дворянських зборів та проводирів дворянства.

У лютому 1896 р. міністр внутрішніх справ І. Л. Горємикін із санкції царя скликав у Петербурзі Нараду губернських проводирів дворянства для обговорення дворянського питання під головуванням О. О. Бобринського [19, с. 220-222]. Метою наради було обмеження самовладдя бюрократії і розширення виборного начала за рахунок дворянства. Учасникам вдалось віднайти спільне підґрунтя, а саме: неприйняття системи С. Ю. Вітте та спроба домогтися від уряду відмови від запровадженої ним фінансово-економічної політики. Проводирі отримали необмежену можливість викласти власні погляди на коло проблем загальнодержавного значення. Виступаючи від імені захисників загальноселянських інтересів, дворяни запевняли про зубожіння села через урядову політику Вітте, що опікувалась лише промисловістю, залізницею і банками. «Поміщики, селяни, хлібні торговці розорюються й біднішають через нехтування їхніми потребами», - говорилося в підсумковій резолюції уряду [19, с. 223].

На нараді було розглянуто більш 80 питань щодо долі вищого стану, а також проекти комісії М. С. Абази, які неоднозначно були сприйняті учасниками. Зокрема, під час обговорення питання про набуття прав дворянства, тобто про поповнення стану, учасники наради в цілому висловились про обмеження до переходу в дворянський стан чиновництва. З цією метою пропонувалось підвищити чин, що надає дворянське звання, з дійсного статського радника та відповідних йому полковника і капітана І рангу до таємного радника, генерал-майора і контр-адмірала. Однак більшість виступила за приєднання нових землевласників, побоюючись перетворення дворянства на замкнуту касту, що призвело б до «вимирання» або ж виникнення паралельного класу землевласників-конкурентів [19, с. 224].

Єдність присутніх виявилась в підтримці та недоторканності інституту земських начальників, в питанні про надання дворянам нових привілеїв у Дворянському банку. При цьому дворяни запевняли, що не шукали для стану спеціальних пільг і не виділяли його з загальної маси сільського населення [19, с. 225-226]. Однак, незважаючи на урядові кроки назустріч дворянству та спроби об'єднання для захисту власних інтересів, зусилля виявилися марними. 2 місяці потому в газеті «Гражданин» йшла мова про тенденцію розбрату серед проводирів, більшість якої складала «несерйозна молодь, яка не розуміє значення земельного дворянства в загальному устрої російського життя, російського села» [16, с. 2-3].

Незабаром після наради проводирів поміщики отримали нові аванси від верховної влади. 17 травня 1896 р. у день коронації Микола ІІ звернувся до дворянства зі словами, що йому відомо про «важкий час, пережитий дворянством», і запевняв у наданні державної підтримки - «його нестатки не будуть забуті» [19, с. 227]. 13 квітня 1897 р. імператор видав Височайший рескрипт про підтримку урядом родового дворянства і зібрав нараду 27 губернських проводирів «для з'ясування потреб дворянства», на якій був присутній і О. О. Бобринський [8, арк. 10]. На розсуд учасників була запропонована широка програма урядових заходів, спрямованих на надання різного роду допомоги великим земельним власникам. Зокрема, обговорювалися питання про державну закупівлю зернових, експорт худоби, перегляд систем доставки і митних зборів, введення державного страхування, купівлі-продажу дворянських маєтків, розширення прав дворянства в цілому [8, арк. 10 зв.-11]. Результатом наради стало рішення про перекладання розробки проектів з визначених питань на представників дворянства різних губерній під безпосереднім керівництвом проводирів. Таким чином, дворянство отримувало бажану можливість брати безпосередню участь у виробленні державної політики і зміцненні свого положення.

Однак, зважаючи на соціальну й майнову неоднорідність дворянського стану, О. О. Бобринський поставив слушне питання про визначення «того розряду осіб, яким уряд вважає справедливим надати допомогу» [8, арк. 11 зв.]. Тобто, фактично, знову йшла мова про співвідношення «старого» - спадкового і «нового» дворянства. За визначенням Олексія Олександровича, до першого належали землевласники, що володіли нерухомістю - земельними угіддями, та домовласники-міські дворяни, а друге складалось з «особистих» дворян, що отримали дворянський титул після 60-х рр. ХІХ ст. Як особисте, так і міське дворянство, на думку графа, видатного місця в державному ладі Росії не займали, і, відповідно, держава не була зацікавлена в збереженні їх як класу [8, арк. 9-9 зв.]. Необхідність зміцнення помісного дворянства граф аргументував тим, що вони були носіями чеснот предків, користалися довірою й авторитетом у населення і були віддані існуючому державному ладу [8, арк. 9 зв.]. «Бажано зберегти в Державі те дворянство, що з одного боку стоїть близько до вищого управління і престолу, а з іншого боку - зв'язано із селянством тотожними поземельними інтересами», - запевняв він [8, арк. 9]. Таким чином, на нараді О. О. Бобринський відстоював ідею збереження привілеїв та панівного становища помісного дворянства, відкидаючи можливість надання дворянам-домовласникам та представникам буржуазії політичних прав. Щоб уникнути звинувачень у відстоювання замкнутості стану, він не відкидав ідею про створення умов для поповнення дворянства новими соціальними силами, однак, він вбачав можливість її втілення у далекому майбутньому [8, арк. 11 зв.].

Продворянська спрямованість урядової політики сприяла зростанню суспільного інтересу до «дворянського питання», що стало одним з центральних тем для обговорення в газетах. В «Московских ведомостях» з'явилась низка публікацій, в яких проводилась думка про необхідність тісного взаємозв'язку дворянства і селянства, що є запорукою стабільності державного організму [20, с. 1--2]. Кн. Д. К. Церетелєв запевняв, що знищення станових перегородок призведе до подвоєння економічного антагонізму [11, с. 1]. На адресу уряду зі шпальт газет сипалися звинувачення в обмеженні не лише матеріальних, а й політичних інтересів дворянства, маючи на увазі насамперед створення інституту земських начальників та підпорядкування земств губернським властям [10, с. 1]. З новою силою охранителі піддавали критиці бюрократичний апарат та чиновництво, стверджуючи його політичну ненадійність та виставляючи на противагу «кращих людей» зі спадкового дворянського середовища [6, с. 2; 7, с.1]. «Гражданин» звинувачував петербурзькі бюрократичні кола в байдужому та неспівчутливому ставленні до дворянства [2, с. 6; 3, с. 3]. Помісне дворянство протиставлялось службовому, що нібито зрослось з бюрократичним та вороже ставилось до першого.

Отже, помісне дворянство наприкінці ХІХ ст. отримало бажану державну підтримку та визнання необхідності його позитивного впливу на місцеве самоуправління. Проте навіть це не сприяло процесам консолідації та політизації дворянського стану.

О. О. Бобринський із сумом констатував, що наради проводирів продовжували носити характер приватних бесід щодо збереження колишніх позицій помісного дворянства в соціальній і політичній структурі суспільства. Основна частина панівного стану виявилась неготовою до активних дій через характерну для дворянського середовища пасивність, абсентеїзм, неготовність сприйняття суспільних новацій.

Події початку ХХ ст. значно погіршили становище самодержавства і його опори - консервативного дворянства, які не змогли виступити єдиним фронтом. Процеси лібералізації суспільних рухів, формування політичних партій і угруповань лівого напрямку, невдачі в російсько-японській війні, революційні події 1905 р. 68 сприяли наростанню розбрату у дворянському середовищі. Проте саме ці обставини слугували каталізатором до консолідації та здійснення практичних кроків у боротьбі за збереження самодержавного устрою та панівного становища дворянства в соціальній та політичній структурі Російської імперії. Вже у 1906 р. за ініціативи та під головуванням О. О. Бобринського була створена загальнодворянська організація - Об'єднане дворянство, існування якої протягом наступного десятиліття значною мірою обумовило напрямки урядової політики та внутрішньополітичного курсу Росії в цілому. Особливості її функціонування, склад, напрямки діяльності тощо на сьогодні вимагають наукового дослідження.

Література

суспільний політичний бобринський дворянство

1. Баринова Е. П Власть и поместное дворянство в России в начале ХХ в.: дисс. ... докт. ист. наук: 07.00.02. Самара, 2003. 409 с.

2. Бодиско Дм. Дворянский вопрос - вопрос государственный. Гражданин. 1897. 15 мая. №37. С. 6.

3. Бодиско Дм. Дворянский вопрос - вопрос государственный. Гражданин. 1897. 22 мая. №39. С. 3.

4. Государственные деятели России XIX - нач. ХХ вв.: Биографический справочник / Сост. И. И. Линьков, В. А. Никитин, О. А. Ходенков. Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1995. 208 с.

5. Гросул В. Я. Русский консерватизм XIX в.: Идеология и практика. Москва: Прогресс-Традиция, 2000. 439 с.

6. Дворянский вопрос. Московские ведомости. 1897. 16/28 апр. № 103. С. 2.

7. Дворянский вопрос. Московские ведомости. 1897. 17/29 апр. № 104. С. 1.

8. Записка петербургского губернского предводителя дворянства Бобринского А. А. по вопросу о поддержке правительством потомственного дворянского землевладения / Рукописи и машинописный текст. 1897 г./. Российский государственный архив древних актов (далі - РГАДА). Ф. 1412. Оп. 2. Од. зб. 376. 35 арк.

9. Кабытова Е. П Кризис русского дворянства. Самара: Самар. ун-т, 1997. 143 с.

10. Кн. Друцкой-Соколинский Б. Н. Чичерин и «Московские ведомости». Санкт-Петербургские ведомости. 1897. 16/28 мая. № 131. С. 1.

11. Кн. Цертелев Д. К. К вопросу о современном положении русского дворянства. Санкт-Петербургские ведомости. 1897. 24 апр. / 6 мая. № 109. С. 1.

12. Корелин А. П Дворянство в пореформенной России. 1861-1904 гг. Москва: Наука, 1979. 304 с.

13. Корелин А. П Российское дворянство и его сословная организация (18611904 гг.). История СССР 1971. № 5. С. 56-81.

14. Мнения Бобринского А. А. по переселенческому вопросу / Рукопись. 1882 г./. РГАДА. Ф.1412. Оп. 2. Од. зб. 111. 42 арк.

15. Переписка А. А. Бобринского («брат № 126») с членами СД. РГАДА. Ф. 1412. Оп. 2. Од.зб. 250. 37 арк.

16. Петербургское и русское дворянство. Гражданин. 1897. 29 мая. № 41. С. 2-3.

17. Проекты и мнения Бобринского А. А. по поводу изменения деятельности и организации «Святой дружины» / 1882 г. /. РГАДА. Ф. 1412. Оп. 2. Од. зб. 255. 12 арк.

18. Русский консерватизм: проблемы, подходы, мнения. «Круглый стол» / [Боханов А. Н., Гросул В. Я., Христофоров И. А. и др.]. Отечественная история. 2001. № 3. С. 19-21.

19. Соловьев Ю. Б. Самодержавие и дворянство в конце XIX века. Ленинград: Наука. Ленинград. отделение, 1973. 384 с.

20. Сословная рознь. Московские ведомости. 1897. 5 /17 мая. № 122. С. 1-2.

21. Статья Бобринского А. А. по поводу покушения на Александра ІІ 1 марта 1881 г. / Черновик. 10.03.1881 г. /. РГАДА. Ф. 1412. Оп. 2. Од. зб. 694. 14 арк.

22. Христофоров И. А. «Аристократическая» оппозиция Великих реформ: кон. 1850 - сер. 1870-х гг. Москва: РОССПЭН, 2002. 426 с.

23. Христофоров И. А. «Аристократическая» оппозиция реформам и проблема организации местного управления в России в 50-70 гг. XIX в. Отечественная история. 2000. № 1. С. 3-18.

24. Чернікова Н. С. Суспільно-політична та державна діяльність графа Олексія Олександровича Бобринського: автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. Дніпропетровськ: Вид. «Інновація», 2012. 23 с.

25. Чернуха В. Г. Внутренняя политика царизма с сер. 50-х до начала 80-х гг. XIX в. Ленинград: Наука. Ленинград. отд-е, 1978. 248 с.

Размещено на Allbest.ru