Економічна політика Уряду Півдня Росії у Криму (1920 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна політика Уряду Півдня Росії у Криму (1920 р.)

Д.С. Полупанов

Харківський національний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди

У статті аналізується економічна ситуація у Криму у період правління Уряду Півдня Росії (УПР) на чолі з П.М. Врангелем, описані основні заходи з управління економікою. Автор аналізує заходи уряду щодо розвитку торгівлі та енергетики, кримських підприємств, з боротьби зі спекуляцією, інфляцією та корупцією. УПР створив потужну матеріальну базу для забезпечення евакуації Руської Армії.

Ключові слова: Уряд Півдня Росії, інфляція, фінанси.

Economic policy of south russia government in crimea (1920)

D. Polupanov

Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди Key words: trade, the South Russia Government, inflation, finance.

The economic situation in Crimea under the South Russia Government headed by P. N. Wrangel is analysed and the main measures to manage the economy are described in the article. The actions of the Government to develop trade and energy, and preserve Crimean enterprises are analysed by the author. Particular attention is paid to the officials' struggle against speculation, inflation and corruption. The author concludes that the Government failed to overcome these negative phenomena. A powerful material foundation to ensure the evacuation of the Russian Army was established by the South Russia Government (SRG).

The author concludes that Crimea lacked the resources (especially food products) to provide for the population. The main source of income for the SRG was trade in rye and other graincrops with Western European countries. The lack of resources increased after the evacuation of military and civilian personnel from Novorossiysk and Odessa following the retreat of the Volunteer Army. On the whole, the situation of evacuees was worse than that of the local population. There was introduced a food saving system.

Despite the considerable finance invested in the economy, mainly by two private companies (the "Russian- French Society for the Exploitation of Southern Russia and Crimea" and the "Russian Financial and Industrial Union"), the government failed to stop the economic decline. Corruption also reduced revenues to the state treasury. Providing energy resources was an important part of the SRG work. All available fuel, oil and lubricants were taken into account. Construction of the Beshuy-Suren railway was carried out to serve Beshuysky coal mines. It was planned to restore oil production on the Kerchen peninsula. Measures designated by the government failed to prevent the defeat of the Russian Army, but allowed to prepare for evacuation from Crimea.

Економічна політика Уряду Півдня Росії у Криму (1920 р.) залишається малодослідженою у сучасній науковій літературі. Економічну політику УПР вивчали Є.В. Анкудінов, А.А. Гайков та О.В. Козерод, та інші українські дослідники. В.І. Сергійчук, наприклад, вважає, що П.М. Врангель готовий був визнати українські національні інтереси. В.Г. Зарубін зосереджує увагу на безробітті, економічному занепаді та зубожінні населення.

Економічну, ідеологічну політику та соціальний склад населення висвітлено у роботах російських дослідників: В.Д. Зиміної, О.В. Дашина, С.В. Карпенка. Дослідники дійшли висновку, що причиною провалу реформ стали директивні методи управління, вимушено введені в умовах воєнного часу.

На жаль не усі аспекти обраної теми висвітлені достатньо повно у науковій літературі. Так, мало уваги приділено спробам уряду подолати інфляцію та корупцію. У працях попередників містяться суперечливі оцінки щодо політики уряду з відновлення промислового виробництва, подано мало інформації щодо збереження та використання паливно-мастильних матеріалів в умовах військового часу. Вивчення цих малодосліджених аспектів політики уряду УПР становить предмет нашої розвідки.

Після евакуації цивільних та військових з Одеси (3-8 лютого 1920 р.). та Новоросійська (26-27 березня 1920 р.) у Криму зосередилась значна частина чиновництва та деякі навчальні заклади колишньої Російської імперії, ЗСПР, табори військовополонених. Загальна кількість людей, що була евакуйована до Криму, складала більше 300 тисяч цивільних осіб. Крім того, в армії воювало близько 50 тисяч солдатів та офіцерів, у військових таборах перебувало 80 тисяч та у шпиталях біля 30 тисяч поранених1. П. Б. Струве у газеті «Юг России» визнавав: «Становище у Криму,... - ускладнюється важкими економічними умовами. Уряд вживає всіх заходів для того, щоб полегшити ці труднощі. У цьому сенсі серйозне значення може надати встановлений нині товарообмін між Кримом і Західною Європою» .

Основним засобом наповнення скарбниці для уряду була торгівля зерном, вивезеним з Північної Таврії. П. М. Врангель вважав, що ця «маленька територія» (мається на увазі півострів Крим) «не могла утримувати армію», тому «хліб в незначній кількості і частково сіль» ставали головними «предметами вивозу». економічна політика уряд росія

У доповіді Голови управління торгівлі і промисловості В.С. Налбандова Головнокомандувачу П. М. Врангелю і Помічнику Головнокомандуючого, голові УПР О. В. Кривошеїну та членам уряду, визнавалось, що експорт збіжжя з Криму спричинив у Туреччині різке падіння цін на продовольство при одночасному зростанні цін у самому Криму. Тому уряд з 9 грудня 1919 р. по 1 липня 1920 р. обмежив вивіз зерна з Криму, що дозволило фінансувати потреби армії у хлібі та фуражі без допомоги союзників. За новим законом від 1 липня 1920 р. торгівля продовольством підлягала урядовому контролю. 80% зібраного зерна поступало до державного фонду. 27 липня 1920 р. було укладено перший договір на постачання зерна. На кінець серпня уряд уклав 21 договір загальним обсягом шість мільйонів тон 128 тис. пудів зерна, що дозволило збільшити його експорт. Тому у кінці серпня 1920 р. з кримських портів було вивезено п'ятьма пароплавами 330 тисяч пудів ячменю, а пізніше - ще 650 тисяч .

Голова Центральної ради засновників Селянської спілки Росії (ССР) В.Я. Уланов пропонував проводити торгівельні операції між селянами та урядом за посередництва Селянської спілки Росії. Обмін зерна на інші товари за кордоном передбачався «за цінами і нормами, встановленими Урядом, під контролем Управління торгівлі та промисловості».

2 серпня 1920 р. уряд прийняв правила продажу фруктів за кордон з обов'язковою сплатою до казни 20% від прибутку. На ці кошти передбачалася купівля товарів першої необхідності за кордоном. Пізніше П. М. Врангель високо оцінив урядові заходи з економії зерна: «Увесь експорт хлібу регламентувався, жодний пуд хліба не міг бути вивезений за кордон, без спеціального дозволу, пов'язаного зі внеском у казну відомої кількості іноземної валюти та обов'язковим ввезенням тих чи інших предметів, необхідних населенню або армії»78.

Уряд обмежив закупівлю хлібу навіть військовими частинами91011. Забезпечення армії хлібом П. М. Врангель поклав на військові хлібопекарні, для яких було регламентовано точні пропорції, ячменю та жита у муці.

Подібну політику економії продовольства УПР провадив і щодо м'яса, масла та кондитерських виробів. М'ясо видавалося в армії та лікарнях тричі на тиждень.

О.В. Кривошеїним 26 вересня підписано наказ №156, за яким заборонявся продаж здобного хлібу, булок, тістечок. Винних у порушенні наказу змушували сплатити штраф у розмірі 500 тис. карбованців або ув'язнювали до шести місяців. У випадку повторного порушення підприємство закривали або націоналізували на один рік .

Запропонована урядом карткова система на відпуск хлібу у розмірі не більш ніж один фунт на людину не діяла, оскільки не змогли вчасно їх надрукувати45. Наказ Головнокомандувача про вільний продаж вина також не виконувався67. Населенню Криму у 1920 р. не вистачало чаю, цукру та інших продуктів.

На спеціальних зустрічах урядовців у жовтні 1920 року такі відомі банкіри та промисловці колишньої Російської імперії як П.Л. Барк, П.П. Рябушинський, В.І. Гурко, М.Х. Денісов, Б.А. Камінка, С.М. Третьяков, П.О. Бурішкін, особливо критикували неконтрольований друк нових грошових знаків за наказом Голови Управління фінансів М.В. Бернацького, що привело до девальвації карбованця. Непрофесіоналізм М.В. Бернацького яскраво описаний у спогадах дипломата Г.М. Михайлівського: «Бернацький з усмішкою фахівця над профаном почав запевнювати мене, що золото за справжньої складності системи грошового обігу у поєднанні з загальною світовою економічною кон'юнктурою не має ніякого значення й інфляція взагалі не є недоліком сьогоденної фінансової системи, а її перевагою, бо дає необхідну гнучкість і дозволяє уряду задовольняти потреби населення та армії без затримки». Тому не перебільшенням, цілком логічним виглядає висновок мемуариста: «Вражаюча за своєю бездарністю фінансова політика Денікіна та Врангеля - справа його [М.В. Бернацького] рук»11.

Уряд Півдня Росії був дуже зацікавлений у торгових відносинах з країнами Антанти, в тому числі через нестачу валюти та продовольства. УПР найбільше допоміг бельгійський уряд, який пропонував експортувати до Криму за російську валюту залізо, цукор, вугілля, скло, залізо тощо.

В умовах війни відчувався брак сировини та робочої сили. Так, наприклад, власники машинобудівного заводу Лангемана у Сарабузі скаржились на нестачу металу і робочої сили: з 300 чоловік, які працювали до громадянської війни на заводі, залишилось 22 особи. Ті підприємства, що залишились працювати у Криму страждали від постійних реквізицій на потреби армії. Уряд реквізував Завод сільськогосподарських машин та орудій Мільруда в Євпаторії та Завод «Кримське машинобудування» у Сімферополі.

Також скорочувалось виробництво тютюну. Фабрика тютюнових виробів Месаксуді замість 7000 пудів тютюну у 1920 р. виробляла лише 1200-1700 пудів у місяць) через нестачу палива та листового тютюну. До того ж з 1 липня 1920 року тютюн різко зріс у ціні через зростання акцизів, особливо на дорогі його марки.

За період правління П. М. Врангеля відбулось і значне зниження видобутку солі.

Для зменшення падіння промислового виробництва уряд планував побудувати декілька заводів: цукровий, з виробництва сукна, шкіряний та хімічний, миловарню тощо. Але складність військово-політичної ситуації завадило йому це зробити.

Бюджет держави найбільше залежав від податків та позабюджетної допомоги Російсько-Французького товариства для експлуатації Південної Росії та Криму та Російського фінансово-промислового союзу. За свідченням Голови Російського фінансово-промислового союзу М.Х. Денісова УПР отримав в якості напівофіційної матеріальної допомоги 5 млн. франків, у тому числі й з особистих коштів членів союзу.

Для боротьби з фінансовими злочинами П. М. Врангель зобов'язав банки та міняльні лавки зареєструватись в Управлінні фінансів, щомісячно надаючи відомості про фінансові операції. Уряд навіть закривав фінустанови після виявлення порушень обміну валюти тощо. Але на практиці жорстка фінансова політика уряду лише сприяла посиленню корупції. Експортери отримували «експортні свідоцтва» за хабарі: «Експортні свідоцтва навряд чи отримувались без великих хабарів, і у конкурсі темних справ, не гидуючи нічим, спекулянти-нувориші систематично отримували гору над чесними солідними торгівцями» .

Журналіст Г.М. Раковський звинуватив уряд та особисто О.В. Кривошеїна у лобіюванні інтересів великих промисловців при закупівлі хлібу: «У комерційних колах відкрито говорили про те, що мета, яка змушувала, бути багатоликими господ Кокаєвих, Чаєвих, Віноградових та їм подібних улюбленців Кривошеїна, полягала у тому, щоб маскувати, занадто впадаючу в очі до них, пристрасть кримських адміністраторів, в сенсі надання їм концесій, перш за все хлібних»1 .

На участі О.В. Кривошеїна у корупційних схемах наголошує й Я.О. Слащов: «В тилу в цей час йшла вакханалія жадоби посадових осіб на чолі з Кривошеїним. Він відкрито брав хабарі й займався постачанням армії (звісно, через підставних осіб)» . У спогадах Голови відділу друку Г.В. Немировича-Данченка наданий перелік компаній, через які О.В. Кривошеїн проводив свої оборудки: Слав'янський національний банк, Франко-Руське товариство, «Вторівська группа», яка торгувала з Грузією (Батумі) та Радянською Україною (Одеса).

Відбувались обшуки в кооперативних закладах, бо ті складали конкуренцію спекулянтам, які перебували під протекцією чиновників та навіть міністрів: «Озлоблено переслідувались кооперативи, які були могутніми конкурентами кримських хижаків-спекулянтів, у числі яких були й особи, що займали високі адміністративні пости, аж до міністерських». Обшуки відбувались під приводом звинувачення у зв'язках з більшовицьким урядом у приміщеннях Центросоюзу, Кримспо, Кримсоюзбанк, та квартирах членів правління Кримспо Г.О. Диканського та І.І. Штіана. Їм було висунуто підозру у кооперації з Москвою. Заарештовані особи розстрілювались.

П.М. Врангель надавав особливе значення розвідці та облаштуванню Бешуйських вугільних шахт. Він пізніше згадував: «Я всіляко квапив будівництво залізничної гілки Бешуй-Сюрень, з закінченням якої випала б можливість користуватися вугіллям бешуйських родовищ. До перших днів червня видобуток вугілля досягав тисячі пудів на день, але через нестачу перевізних засобів (коней і возів) місячний видобуток вугілля не перевищував п'ятнадцяти тисяч пудів». Після завершення будівництва залізниці планувалось довести видобуток вугілля до 150.000 пудів на місяць. 50% видобутого у травні вугілля планувалось пустити на потреби Сімферопольської водогінної станції та лікарні та 50% на забезпечення залізничного транспорту. Планувалось налагодити добичу нафти урочища

Ченгелек7. Біля гори Опух на Керченському півострові планувалось видобувати сірку.

Забезпечення паливно-мастильними матеріалами та вугіллям було покладено на генералів П. С. Махрова, П. М. Шатилова та О.С. Лукомського9. Завдяки О. С. Лукомському 1 квітня 1920 року відбулися перші поставки паливно-мастильних матеріалів.

Для економії палива уряд оголосив про перехід на літній час та ввів графік відключення електроенергії11. Перевага надавалась лише постачанню електроенергії на об'єкти, які забезпечували фронт майном та продовольством12. У зв'язку з нестачею паливно-мастильних матеріалів для фронту було видано наказ по гарнізону м. Сімферополя за № 197 від 10 червня 1920 р. Цей наказ забороняв рух легкових автомобілів та вантажівок у тилу. Дозволялось пересуватись лише транспорту, який перебував у розпорядженні штабів, управлінь, закладів та окремих осіб за особливим переліком. На пересування транспорту з цього переліку видавалась спеціальна перепустка. Голови гарнізонів зобов'язувалися надсилати телеграму зі звітом голові інженерно-технічного відділу ЗСПР про кількість отриманого бензину та голові автомобільної частини про кількість гуми та інших запчастин. Склади з паливом видавали колишнім власникам квитанції, за якими пізніше обіцяли сплачувати компенсацію. Усім громадянам, які сповіщали про тайні місця зберігання палива та гуми, видавали грошову винагороду, а винних в укриванні передавали до військово-польового суду. Увесь транспорт без перепусток затримувався до з'ясування обставин13.

Силами уряду облаштовувались майстерні: з ремонту стрілецької зброї, сідл, слюсарні та швейні цехи14. Севастопольський портовий завод переобладнали для ремонту кулеметів, панцерників, аеропланів та іншої зброї15.

Пасажирське перевезення та комерційне вантажоперевезення були зорієнтовані на потреби уряду16. Найбільшими пароплавними кампаніями Криму були: «Російське товариство Пароплавства і торгівлі (РОПІТ)», «Російське товариство (Ространс)» та «Добровільний флот»17.

Внутрішня торгівля на підконтрольній уряду території перебувала у занепаді через різке зниження купівельної спроможності населення та руйнування транспортної інфраструктури Кримського півострова. Я.М. Шафір у зменшенні внутрішнього товарообігу звинувачує УПР, оскільки уряд спочатку дозволив вільну торгівлю, що призвело до спекуляції та швидкого зростання цін, але потім був вимушений взяти під контроль ринки1.

Особливою проблемою для уряду була спекуляція. У місті Феодосія на складах «Російського товариства» зберігались у великій кількості продукти першої необхідності. Товари не поступали у продаж до зростання ринкових цін. Наслідками торгівельних спекуляцій та інфляції стало зростання напруги серед малозабезпеченої частини населення. Господарі великих партій борошна, цигарок та тютюну здавали під задаток свій товар до складів, банків й пароплавних товариств, отримували позики, на які закупались нові партії товарів, які також надходили на склади, а не у вільний продаж .

Торгівці страждали від зловживань чиновників, що також сприяло зростанню цін на товари. Так, торгівці міського ринку Сімферополя, окрім плати у міську управу, повинні були сплачувати хабарі упорядникам ринку. Коли 1 квітня 1920 року завершувались контракти на оренду торгового місця, упорядник ринку Коптєв сповістив про їх подовження за умови хабаря у розмірі 500 тис. карбованців. Після сплати хабаря контракти було подовжено лише на 3 місяці. Після звернення до прокурора ситуація лише погіршилась. Усіх продавців примушували сплачувати великі хабарі, звинувачуючи у порушенні правил торгівлі тощо. Після втручання міської управи та прокуратури, розподіл торгових місць було призупинено, а Коптєва та його помічників затримано.

Найбільшою проблемою уряду була інфляція, яка знецінювала заробітну плату мешканців. Основною причиною інфляції П. М. Врангель вважав низький рівень розвитку промисловості та великий імпорт товарів.

За спогадами учасників подій та історичними документами можна стверджувати, що низькокваліфіковані робітники отримували більшу зарплатню, ніж працівники управлінського апарату, науковці, кваліфіковані робітники. Заробітна плата інтелігенції в цілому в 3-7 разів була у 1920 р. нижче за заробітну плату робітників. Високий рівень заробітної плати низькокваліфікованих робітників пояснювався тим, що вони працювали в основному в портах, де був великий вантажообіг. Кваліфіковані робітники, лікарі, науковці отримували порівняно малу заробітну плату в тому числі через брак фінансування університетів, лікарень з боку уряду5.

Вронський у газеті «Вечернее слово», у статті «Все о том же» стверджував, що уряд платить непомірно високу заробітну плату робітникам, чим провокує інфляцію у Криму. Автор був невдоволений становищем інтелігенції, яка отримувала низьку у порівнянні з робітниками заробітну плату, та пропонував ввести майже однаковий прожитковий мінімум для усіх категорій населення, а підвищення заробітної плати за згодою профспілок6.

Для призупинення падіння курсу карбованця, у пошуку нових джерел фінансування народного господарства П.М. Врангель дозволив Міській думі збільшувати податки та впроваджувати нові. У випадку виникнення розбіжностей з відомством фінансів остаточне рішення приймалося П.М. Врангелем.

Професор А.П. Болдирь вважав зростання витрат на управлінський апарат «абсолютно справедливими і законними»8. Після аналізу бюджетних надходжень та витрат була підвищена орендна плата за користування міськими лавками, внаслідок чого, за ствердженням А.П. Болдирьова, вдалося зробити на серпень - вересень 1920 р. «міський бюджет бездефіцитним».

Для впорядкування бюджету УПР було прийнято «Временные правила о земских сметах и о порядке выдачи ссуд земствам и городам». Згідно правил, земствам та містам надавалось право укладати додаткові кошториси «з внесенням до них надлишкових розходів першої половини 1920 року та коштів, що не вистачає на ведення Земського господарства на другу половину цього ж року»10. Виплату цих зборів планувалось провести 1 жовтня 1920 р. Кошториси на отримання державних позик перевірялись представниками Державного контролю. Отримані позики, земства зобов'язувались сплатити за рахунок майбутніх надходжень до бюджетів. Позики надавались земствам на фінансування потреб медицини, ветеринарної справи, народної освіти, соціального захисту населення тощо12.

Отже, Криму не вистачало ресурсів для забезпечення населення, яке зросло після евакуації промонархічних сил до півостріва. Основним джерелом доходів УПР була торгівля зерном з країнами Західної Європи. Робота УПР, особливо діяльність Голови управління фінансів М. В. Бернадського, критикувалась провідними фінансистами та промисловцями насамперед за високу інфляцію. Однією з причин економічного занепаду у Криму була корупція, яка значно зменшувала надходження коштів до бюджетної скарбниці. Запроваджувалась система економії продовольчих товарів та паливно-мастильних матеріалів.

Значні кошти уряд вкладав у розвиток кримської промисловості (будівництво залізниці Бешуй-Сюрень тощо), але досягти економічного піднесення так і не вдалось. Окреслені урядом заходи не змогли упередити поразку Руської Армії, але дали змогу підготуватись до евакуації 146 тисяч білогвардійців з Криму у листопаді 1920 р.

Literature

Ankudynov E. V. Opyt reshenyia polytycheskykh y экопотусНеэкукН problem v uslovyiakh hrazhdanskoi voiny (deiatelnost pravytelstva P. N. Vranhelia): dys... kand. polyt nauk; 23. 00.04 / Odesskyi hos. Un-t. ym. Y. Y. Menchnykova. Odessa, 1997. 182 s.

Antanta y Vranhel: sbornyk statei. M.: 1923. Vyp. 1. 260 s.

Arest H. O. Dykanskoho. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920 № 335(485). S. 2 Barony Vranhely. Vospomynanyia. M.: Tsentrpolyhraf, 2006. 527 s.

Belohvardeiskye hazety «Iuh Rossyy «Voennyi holos» yzdannye v hor Sevastopole // TsDAHO Ukrainy (Tsentr. Derzh. arkhiv hromad. obiednan Ukrainy). F.5. Op.1. Spr. 321. 20 ark.

Belohvardeiskye hazety «Iuh Rossyy», «Vremia», yzdannye v hor. Symferopole// TsDAHO Ukrainy (Tsentr. Derzh. arkhiv hromad. obiednan Ukrainy). F.5. Op.1. Spr. 322. 16 ark.

Boldyr A. V. V Krymu vo vremena hen. Slashcheva y Vranhelia, 1920. Byloe. 1925. № 2. S. 195-229. Biurokratycheskaia volokyta. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. № 241(391). S. 2.

Vranhel P. N. Vospomynanyia. M.: Veche, 2012. 480 s.

Vronskyi. Vechernee slovo. Sevastopol, 1920. № 235. S. 2.

Vypyska yz prykaza po harnyzonu hor. Symferopolia ot 10 yiunia s. h. № 197. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. № 249 (399). S. 1.

Vyrezky y prepechatky yz raznykh belohvardeiskykh hazet vo vremia prybyvanyia Vranhelia v Krymu // TsDAHO Ukrainy (Tsentr. Derzh. arkhiv hromad. obiednan Ukrainy). F.5. Op.1. Spr. 323. 253 ark.

Haikov A. A., Kozerod O. V. Problema stanovlennia i rozvytku vranhelivskoho rukhu na Ukraini (kviten - lypen1920 r). Ser. Aktualni problemy Istorii Ukrainy Zb. nauk prats. Kh., 1994. S. 76-84.

Dashyn A. V. Deiatelnost pravytelstva Vooruzhennykh Syl Yuha Rossyy v Krymu, aprel-noiabr 1920 hoda: Ystorycheskyi aspekt: dys. ... kand. yst. nauk: 07.00.02. Sankt-Peterburh, 1998. 192 s.

Deklaratsyia uchredytelei Krestianskoho soiuza Rossyy. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. № 250 (400). S. 2. Dobycha sery. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. № 324 (414). S. 1.

Doklad Tsentralnoho Soveta uchredytelei krestianskoho Soiuza Rossyy pomoshchnyku Hlavnokomanduiushcheho vooruzhennykh syl Yuha Rossyy o torhovoi polytyke Rossyy, ob ynteresakh krestianstva Rossyy // DARF (Derzh. Arkhiv. RF). R. 9427. Op.1. Spr. № 137. 3 ark.

Zarubyn V. H. Proekt «Ukrayna». Krym v hody smuty (1917-1921 hh.). Kh.: Folyo, 2013. 379 s.

Zymyna, V. D. Beloe dvyzhenye v hody hrazhdanskoi voiny Volhohrad: Yzd-vo Volhohr. hos. un-ta, 1995. 75 s. Yskhod Russkoi Armyy henerala Vranhelia yz Kryma. M.: Tsentrpolyhraf, 702 s.

Ivanys V. Stezhkamy zhyttia: v 5 t. Novyi Ulm, 1961. t. 4. 403 s.

Karpenko S. V. Krakh posledneho beloho dyktatora: o P. N. Vranhele. M.: Znanye, 1990. 64 s.

Kopyia obrashchenyia VTsYK y Sovnarkoma RSFSR za podpysiamy V. Y. Lenyna, M.Y. Kalynyna k armyy Vranhelia o sdache oruzhyia. // TsDAHO Ukrainy (Tsentr. Derzh. arkhiv hromad. obiednan Ukrainy). F.17. Op.1. Spr. 428. 85 ark.

Kornovenko S.V. Bilyi rukh Pivdnia Rosii: ahrarna polityka uriadiv A. Denikina, P. Vranhelia (1919 - 1920 rr.). Cherkasy: 2009. 440 s.

Kryvosheyn A. V. Vypechka khleba. Prykaz Pravytelia Yuha Rossyy Hlavnokomanduiushcheho Russkoi Armyei. Tavrycheskyi holos № 336 (486) S. 1.

Krupina V. O. Bilyi rukh v Ukraini: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. istor: avtoref. dys. ... kand. ist. nauk: spets. 07.00.01. K., 2005. 17 s.

Krysynoe hnezdo. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. № 328 (478). S. 2.

Mykhailovskyi H. N. Zapysky: Yz ystoryy rossyiskoho vneshnepolytycheskoho vedomstva. 1914- 1920 hh v 2 t. M.: 1993. T.2. 688 s.

Nalbandov V. S. Nasha torhovaia polytyka Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920 № 315 (465). S. 1.

Nemyrovych-Danchenko H. Krym pry Vranhele. Berlyn: 1922. 119 s.

Novyi naloh na tabak Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. № 242 (392) S. 1.

Obysky v kooperatyvakh. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. № 334 (484) S. 2.

Ofytsyalnoe soobshchenye shtaba Hlavnokomanduiushcheho vooruzhennymy sylamy na Yuhe Rossyy. Tavry- ?heskyi holos. Symferopol, 1920. № 254 (404 ). S. 2.

Prykazy hlavnokomanduiushchykh vooruzhennymy sylamy Yuha Rossyy // DAARK (Derzh. Arkhiv. ARK). F. R- 2235 Op. 1. Spr. 13. 200 ark.

Prykazy nachalnyka Symferopolskoho raiona o borbe s bandytyzmom. Vremennye pravyla o poriadke vydachy ssud zemstvam y horodam hrazhdanskoho upravlenyia, o predostavlenyy svedenyi o prymyrenyy Polozhenye o hosudarstvennom promyslovom nalohe 16 avhusta 1919 - 13 oktiabria 1920 // DAARK R- 2235 Op. 1. Spr. 9. 84 ark.

Rakovskyi H. M. Konets Belykh. Praha: 1921. 278 s.

Revoliutsyia y hrazhdanskaia voina v opysanyiakh belohvardeitsev. M.: Otechestvo, 1991. 508 s.

Serhiichuk V. I Ukrainskyi Krym. Kyiv: Ukrainska Vydavnycha Spilka, 2001. 302 s.

Slashchov-Krymskyi Ya. A. Belyi Krym. 1920 h.: Memuary і dokumenty. M.: Nauka, 1990. 272 s.

Toplyvo vozrozhdaiushcheisia Rossyy. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. №248 (398) S. 2

Flot v Beloi borbe / sost. S. V. Volkov. M.: Tsentrpolyhraf, 2002. 606 s.

Eksport fruktov. Tavrycheskyi holos. Symferopol, 1920. № 318 (468). S. 2.

Размещено на Allbest.ru