Феномен просопографії в історії науки й техніки: питання теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен просопографії в історії науки й техніки: питання теорії та практики

М.М. Рогожа

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН

Змістпоняття «феномен» сприйнято як поясненнянезвичного, доступного на чуттєвомурівні, потімприйнятогорозумом, щозабезпечуєосягненняйого та виробленнячуттєвогодосвіду, спрямованого на подальшогопізнанняоточуючоїдійсності та себе в ній. Автор для підготовкистатті про біографіївідомихособистостей на основінаявних і необхіднихданихвикористовуєметодипросопографії. Спираючись на теоретичніузагальненнявідомогоісторика Я. Дашкевича, автор побудуваввикладматеріалустатті за п'ятьма «блоками питань», відповідноїхдиференціюючи. Вибірвідомих в українськійісторії та науціперсоналій (Євгена Харламповича Чикаленка (1861-1929), Олександра Михайловича Нікольського(18581942), Гната ЄрмиловичаПорохівського (1888-1950?), Миколу Івановича Гавриленка (1889-1971) обумовленийнеобхідністюохопитирізнісоціото- пи, вважаючипредставниківдостатньорепрезентативними. Виділено в їхіпостасяхзагальне й окремого, спільне й одиничне, індивідуальне кожного з них. Їхперехід до соціокультурного простору добинаціонально-визвольноїборотьбибувпричиннообумовленим, - за радянськогоперіоду - вимушеним. Частина з них зазналагіркотипоразкиборотьби, відступу, інтернування, еміграції... Іншазалишилася в уже радянськійУкраїні, зазналазневажливогозамовчування, підозр, політичнихпереслідувань, репресій, таборів.

Ключові слова: просопографія, національно-визвольнаборотьба, відоміособистості, біографії, людськідолі.

The Phenomenon of Prosopography in the History of Science and Technology: Theory and Practice Matters

M. Rohozha

NAAS National Agricultural Library of Science

At first, it is necessary to mention that the term "phenomenon" is comprehended as the explanation of something extraordinary that is available at the sensual level, is embraced by the mind and provides the agent with the sensual experience, necessary for the further cognition of reality and one's place in it. Hence, the author uses the instruments of prospography, while preparing the paper concerning the biographies of prominent personalities with the help of available and necessary information. Simultaneously, the knowledge space of the history of science and technologies is considered as rather friendly for using instruments of prosopography for research, completing and publication biographies of prominent personalities. Basing on theorization of Ya. Dashkevych, the author arranged information about prominent personalities, and differentiated it in five "blocks of questions". Selection of Ukrainian science prominent personalities is of probabilistic character that presupposes, according to the author's plan, defining general and special, common and singular features in their hypostasis that were peculiar for the tsar Russia differentiated society. Also, it is necessary to mention that their transfer to the socio-cultural space of national liberation struggle was causally conditioned, and further - in soviet period times - reluctant, that found its expression in correspondent behavior stereotypes. Moreover, some prominent personalities mentioned at the paper, tasted national liberation defeat, retreat, internship, reluctant emigration, after all, found strength to live and to work for Ukrainian cause and so on. Another part stayed in Soviet Ukraine, tasted contemptuous ignoring, suspicions, political prosecutions, repressions, camps...

Key words: prosopography, national-liberation struggle, prominent personalities, human destinies

Постановка проблеми у загальному вигляді

Аналіз останніх публікацій

Саме у середовищі таких виразнихособистостейоб'єктивновідбуваєтьсяпроцесосмисленняявищсоціокуль- турного простору, виокремлення, систематизаціяїх за найбільшхарактернимиознаками, зрештою

- оприлюдненнярезультатів, соціальнозначимих за своєю природою. Для розвиткуісторії науки й технікизокрема, такийпроцес в останній час знайшовсвоєвираження у теоретичнихузагальненняхвідомогоукраїнськогоісторика, археографа й історіософа Я.Р. Дашкевича (1926-2010) [1], учня І. Крип'якевича (1886-1967) [2]. Як історик й історіософ, Я. Дашкевич запропонував, моделюючиформуванняцілісногоуявлення про виразнуособистістьзасобамипросопографії, ціліснийпідхід, базований на основіпалітри (множини) уявлень. Серед них вченийвідзначив«.п'ятьблоківпитань...актуальних для українськоїбіо- графістики та просопографії, щомають, безумовно, свою національну - викликанудужеважкимиумовамижиття народу протягомбагатьохстоліть

- специфіку: 1) особистісні; 2) етно- і релігіопси- хологічні; 3) громадські; 4) політичні; 5) творчі» [3, с. 240-241]. Відомийвчений-історик і джерелознавець Степан Арсентійович Макарчук (19302014)систематизувавписемніджерела, виділившисеред них наративні, чимістотнорозширивможливостібіографістики та просопографії [4].

Виділенняневирішенихчастинпроблеми.

Поєднуючитеоретичнінапрацюваннявідомоговченого з можливістюїх практичного застосування, водночас, використовуючиунікальніособливостіперіодунаціонально-визвольнихзмагань 1917-1921 рр. (сторіччяУкраїнськоїреволюції (Ф. Турченко, 2018), автор наголошує на тому, щозалишаєтьсянедослідженоючастиназнаннєвого простору. Вона стосується не тількивояківвійськовихчастин і з'єднань в означенийперіод, яківоювали за незалежність, пережили ввесьтягарінтернування й еміграції. Виявленопрогалини в біографіяхгромадськихдіячів, якіматеріальнодопомагали і будили українськуреволюцію, сприяливиданнюперіодичнихвидань і практичнихпорадпрацівникам села в аграрнійкраїні; вчених, чия наукова та просвітницькадіяльність припала на цейбурхливийперіод і припинилася за радянськоїдоби. Не простішимвиявивсянауковий старт молодшогопокоління, яке прийшло в науку від часу жовтневого перевороту 1917 р., відчувши на собізмінусоціальноїпарадигми.

Формулювання цілей статті

Автор бачитьможливим, відтак, необхіднимрозглянутизасобами «. українськоїбіографістики та просопо- графії. »кількаперсоналій, безпосередньочиопосередкованодотичних до означеного часу, забезпечившийогодостовірнимивідомостями, віднайденими в архівних й опублікованихматеріалах. Викладматеріалуздійснитивідповідно до теоретичнихположень, запропонованихвідомимісториком Я. Дашкевичем.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сформувавшись у поліісторичнихдосліджень і продовжуючизалишатися в ньому, просопогра- фіяпослуговується у своїхдослідженняхйогоосновними принципами та методами. Так, введення до біографіїконкретноїперсоналії тих абоіншихвідомостей повинно відповідатиісторичнійдостовірностіїхньогопоходження. Стосуєтьсяце, скажімо, біографіїаграрія та відомогогромадськогодіячаЄвгена Харламповича Чикаленка (1861-1929) [5]; академіка-зоолога, герпетолога Олександра Михайловича Нікольського(18581942) [6]; військового, піхотного командира, генерал-хорунжого Гната ЄрмиловичаПорохів- ського (1888-1947?-1950?-1952?) [7] чи почат- куючого зоолога, орнітолога Миколу Івановича Гавриленка (1889-1971) [7].

1. Аспектиособистісніщодоозначених персо- налійвбачаютьсяпевноюміроюспільними, оскільки факт їхньогонародження у царськійРосії дав підставиговорити про стратифікаціютодішньогосуспільства, йогостановість, щовідповідним чином визначилоїхнєпоходження, відповідно - виховання, здобуттяосвіти, наступнусоціалізацію. Більше того, є необхідністьвиявитиспільне та окреме у становленніособистісному та соціальному.

Слід початково зауважити, щостановістьтогочасногосуспільствавідповідним чином диференціюваласуспільство на соціальнікласи та верстви, однак, по-справжньомуобдарована молодь «пробивала» власну дорогу. Так, Є.Х. Чикаленко був з поміщицькоїродинисередньої руки, О.М. Ніколь- ський - родинивійськовоголікаря (батько з роду священиків), Г.Є. Порохівський з селян, а М.І. Гавриленко за походженням - міщанин. Походженняобумовиломісцездобуттяосвіти, Є.Х. Чикаленко й О.М. Нікольськийсереднюосвітуздобули в класичнихгімназіях, що дозволило обомпродовжитинавчання в університетах (перший у Харківському, другий - С.-Петербурзькому). Для М.І. Гавриленка місцемздобуттясередньоїосвіти стало ПолтавськеОлександрійськереальне училище, самотужкипідготувався і, здавшиекзамен на знаннядавніх і європейськихмов, вступив, як і попередні, на природничевідділенняфізикоматематичного ф-ту Харківськогоун-ту. Дещоіншою до навчаннябула дорога Г.Є. Порохівського, спочатку - домашняосвіта, потімнавчання у військовомуучилищі (Одеса, 1907), післяйогозакінченняпочалася служба у військах далеко відрідного краю.

Отже, здобуттясередньоїосвітиназванимивище особами підтвердило один з наріжнихпринципівфілософії: єдність і боротьбапротилежностей, оскількивсі вони поставили за мету здобутисереднюосвіту як необхіднупередумовуподальшогоруху, але коженздобувавїїможливим для нього способом. Вступивши на навчання, коженмав шлях досягненняпоставленої мети, досягнувши її, реалізовувавотриманізнання та досвід у певнійіпостасі.

Іпостась кожному дісталася своя. Є.Х. Чикаленко через захопленнянародництвом і революцією, пройшовши через арешт і виключення з університету, втративши батька, таки закінчивнавчання та став хазяювати на власнійземлі. Г.Є Порохівськийпіслязакінченнянавчання у чиніпідпоручикабув направлений служити у віддаленийпіхотний полк молодшимофіцеромстройовоїроти. О.М. Нікольський, надбавшидосвідуекспедиційно-дослідницькоїроботи та закінчившинавчання з відзнакою, бувзалишений в університеті на посадідоглядачаприродничого музею. Характерно, що М.І. Гавриленко спочаткупрацював у Полтавськомуприродничо-історичномумузеї, здобувшифах зоолога-зоогеографа в університеті, повернувся до ньогона посадузавідувачавідділуприроди. Їх перше життєве коло замкнулося...

2. За походженнямназванівищеперсоналіїрозподілилисянаступним чином: Є.Х. Чикаленко, Г.Є. Порохівський і М.І. Гавриленко булиетнічнимиукраїнцями, О.М. Нікольський - росіянин з ПівденноїРосії. Усіхрещені - православні (як бачиться з положень Святого правлячого синоду, православ'я мало статус офіційноїабодержавноїрелігії). Сучасникиназванихвідомихосібвідзначали, щоїхнєособистіснестановлення, у т. ч., етно- й релі- гіопсихологічне, на початковому етапівідбувалося в умовахсім'ї та родиннихтрадицій. Наприклад, у М.І. Гавриленка «... часто у вихідні та свята у їхродинізбиралисягості, якимбатько читав твори Т.Г. Шевченка, І.П. Котляревського, Г. Сенкевича, Марко Вовчка» [8, с. 10]. СімейніселянськітрадиціїродиниПорохівськихформували в хлопцялюбов до роботи та розуміннятого, щоцілеспрямованапраця - запорукажиттєвогоуспіху. Свого часу О.М. Нікольськимбуло сказано: «... наш сім'я буквально бідувала. Мати продавала з домашніх речей все можливе, і на ці коши ми існували. але. матипримудриласядатиосвітувсімдітям, якіосталися в неї на руках» (батькохлопця помер рано - авт.) [9, с. 80]. Сім'ї, у котрихвиховувалисяназваніперсоналії, вартосприймати першими вихователямикращих рис особистості, зокрема, до цінностейродини, праці, відповідальностітощо.

У подальшомупевнийвплив на формуванняякостей Є.Х. Чикаленка, О.М. Нікольського та М.І. Гавриленка творило середовищесередніхнавчальнихзакладів, як вбачається, саме тут виокремлювалисяпершіуявленнящодомайбутніхзахоплень, котрі з часом стануть справою всьогожиття. Гімназист Чикаленко, синбатьків з Херсонщини, спостерігаючиорганізованубатькомпрацюнайманимипрацівникамибіляземлі та на фермах помістя, розумів й усвідомлювавзначеннязнань про рослини та тварин, обробітокґрунту, значенняагрокультури для успішноговеденнягосподарства. Як стверджувавісторикзоології Б.М. Мазурмович, ученьАстраханськоїгімназіїНікольський: «.здійснюєрізноманітніекскурсії в околиціАстрахані, часто в супроводі старших братів і друзів по гімназії. ці походи дозволяли Олександрукращепізнатиріднуприроду.» [6, с. 10]. Середовищеполтавськоїприроди позитивно формуваловнутрішнюсутність і М.І. Гавриленка: «Під час навчання Микола Івановичвиявив великий інтерес до спостереженняприроди, особливо тварин і надто - птахів. Йогоучнівськийтвір, написаний у шостомукласі (реального училища - авт.) «Що нас оточує» буввизнаний як оригінальний і вартий до опублікування» [8, с. 11]. Для військовогоюнкерськогоучилища формуванняіндивідуальнихвольовихякостеймайбутньогоофіцера як основи для прийняттярішення для наступноїкомандивбачається одним з визначальнихнапрямівпідготовки. Тому навчання у військовомуучилищі дозволило Г.Є. Порохівськомуглибокопроникнути в тонкощіпідготовки, виявитинайважливіше для професії вояка, закінчити училище з відзнакою і вийти до служби у військовійчастиніпідпоручиком [10, с. 348-349]. Сказаневище дало підставистверджувати, щонавчання для здобуттясередньої та середньоїспеціальноїосвіти заклало передумови для самореалізації, переконало у правильностіжиттєвоговибору та здобуттяподальшоїосвіти.

Якщо Г.Є. Порохівськийпотрапивслужити до 35-го Сибірськогострілецького полку (у спискуофіцерівполку на 01.01.1910 р. значився як «подпоручик ПороховскийИгнатий Ермилович»), то інші (О.М. Нікольський (1877), Є.Х. Чикаленко (1883), М.І. Гавриленко (1912) вступили на навчання до природничихвідділеньфізико-мате- матичнихфакультетів С.-Петербурзького та Харківськогоуніверситетів, котріуспішнозакінчили [11, 6, 5, 8]. Закінчивсяважливийперіод у життізгаданихвищевідомихперсоналій, друге коло на їхньомужиттєвомушляху, щообумовленебулоЕтнорелігійноюспецифікоюїхньогобуття.

3. Громадське (громадянське) служінняназванихперсоналійсприйнято нами специфічнимщодоздобутоївищоїосвіти. Серед них першим служіннярозпочав Г.Є. Порохівський у 1907 р. далеко відбатьківщини (м. Владивосток) молодшимофіцеромстрілецькоїроти, що створило передумови для здобуттяспеціальноїосвіти у Вищійвійськовійакадемії (м. Владивосток).

Наступним став О.М. Нікольський, який у 1881 р. блискучезакінчивуніверситет «...зізваннямкандидатабіологічних наук) і бувзалишений для підготовки до професорськогозвання. Уже в наступномуроці. затвердженийдоглядачемзоологічногокабінетууніверситету [6, с. 15]. Від 1880 до 1886 рр. набувунікальногоекспедиційно-дослідницькогодосвіду та зібравунікальніматеріалиіззоології та географіїпоширенняхребетнихтварин. Останнє дало змогупідготувати та захиститимагістерську (1887) та докторськудисертації (1889). Його при- рододослідницька, педагогічна та популяризаторськадіяльність, виданнямонографій й підручниківзробилийоговідомимвченим, авторитетним систематиком холоднокровниххребетних.

Є.Х. Чикаленко, від часу арешту та 5-річного заслання до Перешор (водночассмерті батька у цейперіод), завершенняагрономічноїосвіти й отримання диплому (1891), продовжувавуправлінняпомістям. Запровадив у маєткусучасні для того часу досягненняагрономії (пар), використовував для цьогозарубіжнусільгосптехніку, методиселекції у тваринництві. Далі - передача земель у довгостроковуоренду, щозвільнилойоговідщоденногоуправлінняпомістям. Досвідроботи на земліузагальнив у п'яти книжках, об'єднанихспільноюназвою «Розмови про сільськехазяйство» (вийшли в Одесі і 1897 р. українськоюмовою, останнє - принципововажливе).

М.І. Гавриленко закінчивнавчання в університетілише в 1916 р., але ще до навчання, як і в періоднавчання, займавсявивченнямхребетнихтварин, найбільшпослідовно - птахів. Це дало змогувже в 1912 р. опублікувати в бюлетеніХарківськоготовариствалюбителівприроди першу науковупрацю «Замітки про деякихптахівПолтавськоїгубернії» [12]. Поверненняна роботу до Полтавськогоприродничо-історичногомузею дипломованимфахівцемістотнорозширилодослідницькіможливості та географіюнауковихпошуківпочаткуючогоорнітолога. В орбітуйогонауковогоспілкування в силу різних причин потрапилиприродознавці В.В. Докучаєв (1846-1903), В.І. Вернадський (1863-1945), М.О. Мензбір(18551935), Л.С. Берг (1876-1950), окрім того, зоологи та вчителі П.П. Сушкін (1868-1928), О.М. Ніколь- ський (1859-1942), М.М. Сомов (1861-1923), археолог М.Я. Рудинський (1887-1958).

Початок Першоїсвітовоївійниперевівявищегромадськогослужіння у новуякість. Для Г.Є. По- рохівськоговоно означало входженняполку до передовоїлініїокопів, бойовихсутичок, наступів, участі в боях під час Брусиловськогопрориву, застосування ворогами отруйнихгазів, поранень, військовихгоспіталів, підвищення у військових чинах за хоробрість і поранення, нагородженнявійськовими орденами та спеціальнимивідзнаками (золота Георгіївськазброя). У 1917 р. отримав чин «полковник» (1916) і призначення командиром 43-го Сибірськогострілецького полку [10].

Як відомо, О.М. Нікольськийпосів кафедру зоологіїхребетнихХарківськогоуніверситету в 1903 р. за конкурсом. Новийетапжиття та науковоїдіяльності дозволив вченомурозпочатисистемневивченнятваринногосвітуУкраїни, встановитигеографічнімежі зон поширенняхолоднокровнихтварин на їїтериторії, створитифондовуорнітологічнуколекцію, третю за величиною в колишнійРосійськійімперії, увійти у науковесередовищевласнеукраїнськихвчених-зо- ологів. за результатами дослідженьпідготуватикількамонографій (визначників) риб, земноводнихі плазунів, а такожпідручниківіззоогеографії, зоології. Нарештіотримати IV класний чин (дійснийстатськийрадник), званняЗаслуженогопрофесора та стати позаштатнимпрацівником і викладатилише курс зоогеографії. У березні 1919 р. бути обранимакадеміком УАН по відділуприродознавства [6].

Події «генеральноїрепетиції» Є.Х. Чикаленка практично не зачепили, оскількипомістя в Перешо- рахвін продав, переїхв з родиною до Одеси (1894), потім до Києва (1900), перед тимпридбавшиземлі в Кононівці (1899). На початкуйогопереїзду до Києвагромадськеслужіннялишепочиналося. Починалося вона спочатку з «пробивання» дозволу на видаваннясамеукраїнськоюмовоюспеціальнихкнижоксільськогосподарськогоспрямування, нарешті дозволили, вінвидавп'ятькнижок «Розмов про сільськахазяйство» (1897), потімперевидавав до 1910 1912 рр. включно. ПрислуживсяукраїнськійгромадіствореннямЗагальноїбезпартійноїДемократичноїОрганізації. Найбільшеприслуживсягромадіпробудженнямнаціональноїсвідомості шляхом поширення, започаткування та випуску, за допомогою та підтримкою мецената В.Ф. Симиренка (1835-915) та громадськогодіяча Л.М. Жебуньова (1851-1919), єдинихукраїнськихщоденних газет Наддніпрянщині - «ГромадськаДумка»(1906)та «Рада»(1906-1914).

На початок Першоїсвітовоївійни М.І. Гавриленко продовживнавчання в університеті, щойогозакінчив у 1916 р. Жодних ура-патріотичнихчиякихосьіншихгромадсько-публічнихдій не виявляв, але в передмові до однієї з науковихпраць за 1917 р. знайденонаступне: «...причиною, щозмусила мене оприлюднитимоїнезавершенідослідження, бачитьсямійвступв рядивійськ і, неминуче, більшчименштривалаперерва в моїхорнітологічнихзаняттях. Тому і вважаюнеобхіднимповідомитинайголовніше, відомемені про птахівПолтавськоїгубернії» [13, 55].

Змінапарадигмирозвиткусо ціо культур ного простору впродовж 1917 р. неминуче позначилася та вплинула на особистідолі та соціальне становище кожноїзгаданоївищевідомоїособистості. На нашу думку, найбільшсильнийвиявцезнайшло в особі Г.Є. Порохівського. У жовтні 1917 р. післяроздуміввінзапропонував себе та свійвійськовийдосвіднаціонально-визвольнійборотьбіукраїнського народу. Для цьогозвернувшись до секретаріатувійськових справ УНР та отримавпризначенняна посаду заступника командира 4-го Козацького полку 1-го Українського корпусу, котримкерував П.П. Скоропадський. Потімкомандувавіншими полками. Під час ан- тигетьманськогоповстаннярозагітовані вояки збиралисястратитипомічника командира 4-го пішогоХолмського полку за його погляди, але втік. Потім - начальник штабу волинськихповстанцівотамана Волоха. Був у польськомуполонімайжеввесь1919 .Пізніше низка стратегічнихпрора- хунківполітичногокерівництва та вищогокомандування привели до поразки. На чолі 2-ї Кулеметноїбригади Г.Є. Порохівський переходить 11. 11. 1920 р. кордон Румунії, військовачастинанабула статусу інтернованої. Перебувала в таборах Брашов, Феґераш, Орядя-Маре, Джурджу. Періодінтернуваннязакінчився у 1923 р. Г.Є. Порохівськийзалишився в Румунії. Налагодиввідносини з владою, маврізніаспектиспівпраці з нею. У 1945 р. заарештований органами НКВС Ніколи не бувгромадянином СРСР, але осуджений за йогозаконами,слідзнаного вояка згубився у мордовських таборах...[7; 10].

Доля О.М. Нікольськогопісля 1917 р. тежбула непростою. Після низки реорганізаційуніверситетперетворено в інститутнародноїосвіти, незрозумілим і недоречнимбачитьсяподіл кафедр на навчальні та науково-дослідні. Навітьобрання ого академіком УАН у березні 1919 р. істотно не покращалойого становища. Робота в ІНО щоразнатикалася на недоброзичливеставлення до професуристароїформації. Було сфабриковано політичнийсудовийпроцесстосовноюгрупипровідниххарківськихвенних, у т. ч. й О.М. Нікольського, звинуватившиїх у співробітництві з міфічним «Національним центром» і підтримціДобровольчоїармії. Процеспочався у квітні 1921 р. але професоруінкримінувалиподіїжовтня 1919 р., коли більшовицькоївлади в Харкові не було., подібне до долі Г.Є. Порохівського, але різне в часізвинувачень. Нарештіналагодилася робота ІНО, відновилосялистування з В.І. Вер- надським з питаньроботисонячноїенергії. Але остаточнийвихід на пенсіюперевівжиттяакадеміка у площинулистування з установамиХаркова та Києващодоелементарногозабезпеченняпроживання. На початкувійниакадемікачомусь «забули» включити до списків на евакуацію. Помер у холоді та голодівзимку 1942 р [6].

Для Є.Х. Чикаленка ще на далеких підступах до подійжовтневого перевороту 1917 р. довелосяпереховувалисявідполіції (з причин приналежності до українськихпатріотичнихорганізації - авт.) у Фінляндії, потім у Петрограді, Москві. Лише у жовтні 917 р. опинився в Києві. Розібравшись в калейдоскопіполітичнихорганізацій і партій, політичноюдіяльністюзайматися не став, перетворився у людину, яка фіксувалащоденнежиття через особистівраженнявідспілкуваннязізнаковимипостатямиукраїнськоїреволюції, аналізпочутого, якісьісторичніпаралелі та ремінісценції. На основіпобаченого, почутого, осмисленогозафіксуваввеличезнийінформаційниймасив, котрийзрештоюсклавйогознані «Спогади», «Щоденники» [14]. Листувався з М.С. Грушевським, В.М. Доманицьким, І.Л. Шрагом, В.К. Липинським, Л.М. Жебуньовим, С.О. Єфремовим, Ф.П. Матушевським, П.Я. Стебницьким, Ф.К. Вовком (Волковим), Д.І. Яворницьким. М.М. Коцюбинськимтощо [5]. Отже, вінбачиться у сучаснійспільноті як визначнийгромадськийдіяч, благодійник, меценат українськоїкультури, агроном, землевласник, видавець, публіцист.

Склалосявраження, щопочатковийнауковий старт природознавця М.І. Гавриленка післяжовтневихподійбувдоволіуспішним, оскількивінактивно займавсянауковимидослідженнямирідного краю, поповнювавновимиекспонатамимузейніколекції та фонди, співпрацював з Полтавськимтовариствоммисливців і рибалок, входив до керівних йог органів, публікував за їхньоїпідтримкирезультатививчення фактичного стану природи. Особливемісце в йогороботізайняла робота з охорони природного середовища, збереження у ньомурослин і тварин. Останнє входило в протиріччя з планами соціалістичногобудівництва, інтенсивноговикористанняприроднихбагатствПолтавщини, її земель, лісів, заповіднихтериторій. Зрозуміло, щотаканепоступливапозиція, організація в 1928 р. музеємвиставки «Охоронаприроди», виданняспеціальноїброшури «Охороняймо природу» (1928) викликалинезадоволеннямісцевоїпартійної та виконавчоївлади. На «замовлення» органи ДПУ підготовили «політфізіономії» працівників музею. Зрештою М.І. Гавриленку інкримінували в 1935 р. участь у фіктивному «Астрономічномугуртку». Вченийвизнав і підписав усе підтиском, навітьпогрозоюрозстрілу. П'ятьроківзаслання в табориОмської та Тюменської областей. Повернувся в 1941 р. Не евакуювався через хворобу дружини. Отакі «плями» в біографіїістотновплинули на відновлення на роботі в музеї та місцевомупедінституті. Вихід на мізернупенсію, хвороба дружини, негараздисином (онкологія), забуття у кінціжиттєвого шляху... Помер 14.01. 1971 р [15].Отже, через викладвідомостей про життя та діяльність нами досліджено в їхніхбіографіяхзагальне та одиничне, виокремленоіндивідуальнеізспільного, щозабезпечилоформуванняцілісногознання про особистість.

4. Детальнезнайомство з біографіямизгаданихвищевідомихперсоналій дало підставистверджувати про відсутність у них політичнихамбіцій та брак на життєвому шляху фактівполітичноїдіяльності.

Висновки і перспективи подальших розвідок

Розгляд біографій цих персоналій методами просопографії як вищої форми біографістики дозволив окреслити найважливіші деталі їхнього життя. Застосування теоретичного надбання Я. Дашкевича дозволило знайтиспільне та окреме в життіоб'єктіввивчення, водночас, виокремитиспецифічно особисте кожного з них. Історія науки й технікисприйнятатимнауково-дослідницькимнапрямом, де найраціональнішевикористатинастанову великого Альберта Ейнштейнастосовнопроникнення в інсайтнулабораторіювченого, що дозволить встановити причинно-наслідковізв'язкивідкриття, виокремитизародження думки, ідеї, осяяннямайбутнімвідкриттямвинаходомабоїмподібним...Три з них стали достатньовідомими у наукових колах колишнього СРСР і незалежнійУкраїні. Але потреба формуванняїхніхінтелектуальнихбіографій, на щокожен з них можепретендувати, бачитесясьогодні на часі, тимбільше, що в модернійісторіїУкраїнивженаявніпрецеденти. Для прикладу, дослідженняособистостіВіктора Петрова, проведене В. Андрєєвим.

Джерела та література

1. СварникГ. Дашкевич Ярослав Романович. Енциклопедія сучасної України. К., 2007. Т. 7 : Ґ-Ді. С. 250-251.

2. Д. Ісаєвич. Крип'якевич Іван Петрович. Енциклопедія історії України: в 10 т. Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. Київ: Наукова думка, 2009. Т. 5: Кон - Кю. С. 390-395.

3. ДашкевичЯ. Майстерня історика: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / Я.Р. Дашкевич// Упорядн.: А. Гречило, М. Капраль, А. Фелонюк. Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАН України. Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2011. 792 с.

4. Макарчук С. Писемні джерела з історії України. Курс лекцій. Рецензенти:В. І. Наулко, О. Я. Мацюк. Львів: «Світ», 1999. 352 с.

5. Старовойтенко І. Євген Чикаленко: людина на тлі епохи: Монографія. Київ: Темпора, 2009. 544 с.

6. Мазурмович Б.Н. Александр Михайлович Никольский (1858-1942). Москва: Наука, 1983. 75 с.

7. ПорохівськийГнат Єрмилович. Центральний державний архів вищих органів влади України (ЦДАВО України). Ф. 1075. Оп. 2. Спр 1067; Ф. 1078. Оп. 2. Спр. 54.

8. Природознавець Миколо Гавриленко: епоха та пам'ять. Укладачі: Самородов В.М., Кигим С.Л. Наук. ред. М.В. Гриньова. Полтава, 2009. 203 с., 70 іл.

9. Райков Б.Е. Из воспоминаний зоолога Александра Михайловича Никольского. Из истории биологических наук. Москва, Ленинград: Наука, 1966. Вып 1. С. 79-104.

10. ТинченкоЯ.Ю. Офіцерський корпусАрмії Української Народної Республіки (1917-1921). Книга І. Київ: Темпора, 2007. 355 с.

11. URL: Нйр^/па^Клг^о/Ыех.рНр^-Сибирский-стрелковый-полк

12. Гавриленко Н. Заметки о некоторых птицах Полтавской губернии. Бюллетени Харьковского Об-ва любителей природы. 1912. №3. С. 22-26.

13. Гавриленко Н. Предварительные сведения о птицах Полтавской губ. Ежегодник музея Полтавского губернського земства. 1914-1915 гг. Полтава: Тип. В. Подземского, 1917. № 3-4. С. 55-95.

14. Чикаленко Є. - будительукраїнської нації (До 150-річчя від дня народження). Упор. Н. І. Миронець, В. М. Піскун, І. М. Старовойтенко. Київ: [б. в.] 2014. 400 с., іл.

15. РотачП. І слово, і доля, і пам'ять... Статті, дослідження, спогади. Полтава: Верстка, 2000. 472 с.

Размещено на Allbest.ru