Мечислав Якимович: сторінки наукової біографії

С. Нестулі11, О. Павлика Павлик О. В. Культура Ла-Тен в Україні. Дослідження, С. Переверзєва,

А. Сорокун й І. ХоптинецьМ. К. Якимовича та М. Ф. Біляшівського за матеріалами, З. Священко й О. Скрипникчасопису «Археологічний літопис Південної Росії». Актуа; Д. Тєлєгінальные научные исследования в современном мире: матери-, І. Фабриціус16, А. Черниша17, А. Яненко18, В. Грінченка19 та ін. В енциклопедичному словнику-довіднику

Г. Мезенцевої, присвяченому дослідникам археології України20, якісь відомості про нього відсутні. В «Енциклопедії Трипільської цивілізації»21 представлена коротка біографічна довідка про нього та інформація про деякі його дослідження.

Ми мали на меті узагальнити вже наявні в окремих публікаціях факти і аналітичні судження про археологічні дослідження цього вченого у різні роки, а також залучити і проаналізувати деякі нові матеріали, які переважно стосуються його музейної діяльності.

Рік і місце народження Мечислава Якимовича поки що нам невідомі. Його прізвище вказує на можливе польське походження вченого. Доречі, у першій половині ХХ ст. досить активно виявив себе в науці його тезка - польський археолог Роман Якимович, що народився у Юр'єві Польському Владимирської губернії, а потім переїхав до Польщі1.

У публікаціях радянських часів М. К. Якимовича згадують серед тих дослідників періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст., які надали перші відомості про знахідки неолітичних матеріалів на території сучасних України та Білорусі Козловський С. К. Польські українці і українські поляки у Львівській археології 1905-1945 років. Археологія і давня історія України: Збірник наук. праць. Київ: ІА НАН України, 2012. Вип 9. С. 116-117. Телегин Д. Я. О культурно-териториальном члении и периодизации неолита ... С. 5..

Початок діяльності Мечислава Якимовича як археолога вірогідно припадає на 90-ті роки ХІХ століття, коли він ймовірно жив у Радомишлі Київської губернії (на території сучасної Житомирської області). Протягом 1896-1901 рр. ним були здійснені досить масштабні археологічні розвідки, результати яких спочатку публікували у кількох невеликих повідомленнях, а в 1903 р. вони вже були узагальнені у його великій статті «Дюнные стоянки неолитической эпохи в Радо- мысльском уезде Киевской губернии», вміщеній в «Археологической летописи Южной России» Див.: Павлик О. В. Розвиток археологічної науки на теренах України... С. 99..

Початок цих своїх розкопок він аргументував тим, що цей період був на той час ще малодослі- дженим, а також тим, що жителі навколишніх сіл руйнували цінний археологічний матеріал. Влітку, після вітряних днів, вони виходили на піщані дюни, під якими знаходилися неолітичні стоянки, та розбирали крем'яні знаряддя праці, які розтрощували на менші шматки для виготовлення кресал, а інші знахідки - кам'яні молоти та посуд - розбивали на дрібні уламки. Збір уламків проводився просто на поверхні піщаних дюн, за рахунок темного кольору знахідок, що виділялися на фоні піску Там само. Павлик О. В. Розвиток археологічної науки на теренах.

Археолог дослідив ряд стоянок датованих добою неоліту та епохою бронзи в пониззі річок Уж і Прип'ять, зокрема в околицях сіл Залісся, Янівка, Гапоновичі, Губина, Гринів, Черевач, Су- холуччя, Запілля, Рошичі, Великий Корогод, Лелів, Паришів. Протягом 1896-1901 рр. ним розвідано одинадцять стоянок, в тому числі три стоянки-майстерні 5. Під час обстеження дюнних стоянок неолітичної епохи біля села Залісся Якимович відкрив тут поле похоронних урн вже пізнішої - латенської культури. Його та ще Миколу Біляшівського називають серед перших, хто виявив свідчення присутності культури ЛаТен на території сучасної УкраїниУкраїни. С. 100-101.; Переверзев С. В., Сорокун А. А.,.

У вересні 1900 р. Мечислав Якимович провів розкопки могильника поблизу села Ніжиловичі Радомишльського повіту. Загалом цей комплекс складався із чотирнадцяти курганів, з яких було досліджено сім. Предмети, знайдені в похованнях, вказували, що ці кургани належать до періоду Київської РусіХоптинець І. М. Результати археологічних розвідок ... С.. Спосіб поховання та супровідний інвентар курганів дали підстави для висновків, що великокнязівська влада залучала вихідців з інших земель для освоєння пустуючих територій70..

В переліку матеріалів експедицій та досліджень Імператорської Археологічної Комісії за 1905 р. згадується, що Якимович М. К. отримав відкритий лист на розкопки в межах села Гоф- нунгсталь Тираспольського повіту Херсонської губернії 9 (зараз це селище міського типу Цеб- рикове Великомихайлівського району Одеської області). Місцевий вчитель знайшов на схилі гори старовинне кладовище, яке налічувало понад 120 могил, і у 1905 р. Якимович дослідив двадцять з них. За висновками Археологічної Комісії ці поховання мали ногайське походження 10. Із результатів його розкопок згадані рукопис звіту, опис знахідок, плани селища і розташування могильника, рисунки й фотографії розкопок, знахідок, черепів11.

Одним із найвідоміших археологічних досліджень Якимовича стали розкопки у Старій Буді (на території сучасного Звенигородського району Черкаської області). У звіті Імператорської Археологічної Комісії за 1906 р. про розкопки у Київській губернії читаємо: «На М. К. Якимовича возложено было производство раскопок глиняных площадок, обнаруженных несколько лет тому назад в Старой Буде Звенигородского уезда. Исследователем вскрыты три площадки» 1. Найбільш цінними знахідками стали десятки «разбитых или раздавленных» посудин, і, як наголошувалося у звіті, «раскопка дала прекрасное собрание сосудов, тщательно собранных и терпеливо склеенных самим исследователем, поступившее в полном составе в Имп. Эрмитаж» 2. Розписний посуд з поселення Стара Буда став другим (після розкопок Володимира Антоновича біля села Кринички на Поділлі у 1891 р.) поповненням трипільської колекції Ермітажу в Петербурзі Отчет Императорской Археологической комиссии за

1906 год. С.-Пб: Типография главного управления уделов, 1909. С. 106. Отчет Императорской Археологической комиссии за 1906 год. С. 106-108. Енциклопедія Трипільської цивілізації. Т. 2. С. 160..

В цьому ж році М. К. Якимович проводив розкопки біля села Великий Корогод Радомишльського повіту Київської губернії. Ним були досліджені три невисокі руські кургани, виявлені скелети і сліди домовин, а із речей знайдено лише залізний костиль від домовини Отчет Императорской Археологической комиссии за

1906 год. С. 109; Перечень материалов экспедиций и исследований в фонде Императорской Археологической Комиссии... С. 96. Отчет Императорской Археологической комиссии за

1907 год. С.-Пб: Типограф. глав. управления уделов, 1910.С. 99-100..

Згідно матеріалів цієї ж Комісії за 1907 звітний рік М. К. Якимович продовжував дослідження у селі Стара Буда, де розкопано чотири площадки, знайдено десятки посудин, кремневі пращі, фрагменти статуеток та ін. 5. Загалом поселення трипільської культури у Старій Буді на Черкащині він досліджував протягом 1906-1908 рр. Деякі археологічні матеріали із цих розкопок поповнили Російський Історичний музей, а також увійшли до експонатів Київського художньо-промислового і наукового музею (нині - Національний музей історії України) Див.: Енциклопедія Трипільської цивілізації. Т. 2. С. 495-496, 548, 632; Отчет Имп. Археологической комиссии за 1907 год. С. 132..

У 1907 р. Мечислав Якимович ще проводив розкопки поблизу містечка Любеч Городнянсь- кого повіту Чернігівської губернії Отчет Императорской Археологической комиссии за. Також у матеріалах Комісії за 1907 р. міститься цінна для нас інформація про основний рід його занять на той час - контролер Київського акцизного управління 1907 год. С. 100.. Отже, цілком логічним є припущення, що фахової історичної освіти, як і ряд інших дослідників-археологів, він не мав.

Остання доступна нам інформація про його діяльність як археолога в матеріалах Імператорської Археологічної Комісії - відкритий лист № 72 наданий йому 1916 р. на розкопки в межах Звенигородського, Уманського, Черкаського, Таращанського повітів Київської губернії (по лінії, де велося будівництво залізничної гілки Гришино - Ровно) 9. Проте відомості про якісь результати в матеріалах Комісії відсутні.

Є всі підстави вважати, що в радянський час наукова діяльність М. К. Якимовича переважно була пов'язана з Уманським краєзнавчим музеєм. Офіційна дата його заснування - 14 листопада 1917 р., коли в одному із класів Уманської чоловічої гімназії відкрили першу експозицію, а у 1924 р. музей отримав статус державного та назву «Соціально-історичний музей Уманської округи» і нове приміщення. У сучасних публікаціях зазначається, що у створенні цього музею «брали участь відомі українські музеєзнавці Х. Ящуржинський, М. Якимович»10.

У 1920-х та 1930-х рр. він брав участь у польових дослідженнях музею і, напевно, якийсь час займав тут посаду штатного наукового співробітника - археолога. Незабаром після смерті М. К. Якимовича, який помер у квітні 1945 р., Уманський краєзнавчий музей звертався до Інституту археології АН УРСР з проханням «надіслати йому наукового робітника археолога, який був би обізнаний з роботою музею», наголошуючи, що до війни у музеї працював спеціальний штатний працівник-археолог, який брав безпосередню участь в експедиціях 11.

У 1925 р. М. К. Якимович відкрив поселення трипільської культури на околиці села Володи- мирівка (нині на території Новоархангельського району Кіровоградської області) 12. У 1928 р. він разом із Б. П. Безвенглінським (тодішнім директором Уманського музею) відкрив поселення середнього етапу трипільської культури біля села Красноставка на узвишші, яке омивалося притокою ріки Руда С. 37, 40.

¹⁰ Там само. С. 40.

¹¹ Яненко А. Історія музейної археології УСРР (19191934). С. 92, 93. (на території сучасного Маньківського району Черкаської області).

У 1925 р. для організації і проведення досліджень трипільської культури була створена спеціалізована наукова установа - Трипільська комісія Всеукраїнського археологічного комітету. До складу цієї комісії на початку її діяльності увійшли академік М. Біляшівський,

В. Козловська (голова), П. Курінний (секретар), М. Рудинський. Також до участі в її роботі були запрошені В. Данилевич, Є. Кричевський, М. Макаренко, С. Магура, Л. Кістяківський, В. Юркевич, О. Якубовський. 15 січня 1926 р. дійсними членами комісії було обрано М. Болтенка (Одеса), С. Гамченка (Житомир), М. Якимовича (Умань) Горохівський П. І. Уманщина в епоху міді-бронзи. С. 220; Енциклопедія Трипільської цивілізації. Т. 2. С. 37, 262. Відейко М. Ю. Організаційний експеримент: Трипільська комісія. С. 85; Нестуля С. Становлення Всеукраїнського Археологічного комітету ВУАН... С. 44.. Оскільки М. Якимович згадується тут у прив'язці до Умані, то логічно припустити, що на той час він вже був постійним співробітником Уманського краєзнавчого музею. Можливо цьому свого часу посприяв секретар Трипільської комісії Петро Курінний, який у період 1917-1923 рр. очолював цей музей, а потім працював у Києві. археологічний музейний експедиція науковий

Комісія припинила свою діяльність на початку 1930-х років. За період свого існування вона видала перший та єдиний випуск збірника наукових праць - «Трипільська культура на Україні» (1926) (за ред. В. Козловської та П. Курінного). В передмові до нього редакція наголошувала, що, незважаючи на своєчасні заходи Української Академії наук, вона не змогла використати у збірнику матеріали М. Доманицького, М. К. Якимовича та С. Гамченка, «котрі свого часу надійшли до Археологічної комісії в Ленінграді і тепер недосяжні для українських дослідників» Трипільська культура на Україні... С. IV..

Разом з тим у статтях, вміщених в цьому науковому збірнику, ми загалом нарахували дев'ять згадок про дослідження М. Якимовича. Всі вони стосувались його розкопок 1906-1908 рр. у Старій Буді і були представлені у статтях П. Курінного «Монументальні пам'ятки Трипільської культури» Курінний П. Монументальні пам'ятки Трипільської культури. Там само. С. 68, 84, 89;, С. Магури «Питання побуту на підставі залишків Трипільської культури» Магура С. Питання побуту на підставі залишків Трипільської культури. Там само. С. 106., В. Щербаківського «Тілопальні точки і мальована кераміка» Щербаківський В. Тілопальні точки і мальована керамі ⁷ Курінний П. Монументальні пам'ятки Трипільської культури. Там само. С. 83-84.

⁸ Курінний П. До питання про трипільську культуру. Більшовик (Київ). 1924, № 261, 16 листопада. С. 6.

⁹ Якимович М. Археологічні досліди біля с. Захватівки (Червоний Кут) Тернівського р. Гуманської окр. з рр. 1925-1928. Хроніка археології та мистецтва. 1930. Ч.. Зокрема, П. Курінний називає Якимовича в числі дослідників, які «чи не найкраще обслідували» наземні житла трипільської культури7. А ще раніше, у своїй статті в київській газеті «Більшовик», присвяченій трипільській культурі, він згадує розкопки Якимовича у Старій Буді 1906-1907 рр. серед примітних фактів, якими характеризується «систематична дослідча праця над рештками трипільської культури на Україні» з 1905 по 1924 рік8.

У 1925-1928 рр. Мечислав Якимович здійснював розкопки пам'ятки трипільської культури в урочищі «Кизими» понад кручею на захід від села Захватівки (Червоний Кут) Тернівського району Уманської округи (нині - Теплицького району Вінницької області) і, як потім зазначав в 1930 р. у своїй статті, «увесь здобутий археологічний матеріял» передано до Уманського му- зею9. Під час цих розкопок знайдено чимало фрагментів мальованого і простого глиняного посуду, досліджені залишки кількох споруд. Наприкінці своєї публікації Якимович зробив висновок: «Руїн великих трипільських споруджень тут не спостережено. Можна припустити, що багато речей трипільської культури загинуло тут при експлуатуванні кручі. Отже, якщо і була тут оселя, то вона була дуже невелика»10. До цієї цитати додамо від себе, що слово «оселя» в даному випадку Якимович явно вживає у значенні «селище», «поселення».

Після невеликої перерви в музейних експедиційних дослідженнях протягом першої половини 1930-х рр. М. К. Якимович у 1936-1940 рр. здійснював розвідки та розкопки на Уманщині (зокрема, у вже згаданому селі Володимирів- ка)¹² Там само. С. 93.. Дослідниця Анна Яненко, яка, опираючись на матеріали Наукового архіву Інституту археології НАНУ, згадує про цей факт у своїй монографії, також наводить і важливе для нас повне ім'я дослідника - Мечислав Костьович Якимо- вич12.

У травні 1939 року на ІІІ-й науковій конференції з проблем вивчення четвертинного періоду, яка проходила у Києві, М. К. Якимович виступав з доповіддю «о следах палеолитических стоянок и фаунистических находках у с. Владимировки Уманского района и с. Куты Бугского района»⁶ Ю. Р. Перлини нашого музею. Уманський голос. 1942, № 96, 29 листопада. С. 4.

⁷ Місцева хроніка. Уманський голос. 1942, № 56, 12 липня. С. 4.

⁸ Див.: Якимович В. Уманський парк Софіївка. Уманський голос. 1943, № 61, 5 серпня; Якимович М. Уманський парк Софіївка. Там само. №62, 8 серпня; Якимович М. Зазнач твір. Там само. № 63, 12 серпня; Якимович М. Зазнач твір. Там само. № 64, 15 серпня.

⁹ Енциклопедія Трипільської цивілізації. Т. 2. С. 558.

¹⁰ Календар пам'ятних дат Черкащини на 2017 рік. С. 61..

Завершальний етап життя і діяльності М. К. Якимовича припадає на роки Другої світової війни і переважно пов'язаний з періодом нацистської окупації Уманщини. В цей час він працював директором музею. 16 жовтня 1941 р. газета «Уманський голос» в рубриці «Листи до редакції» публікує замітку «Уманський музей напередодні відкриття» за підписом «Директор музею М. Якимович». В ній, зокрема, зазначалося, що музей зараз закінчує роботу над експозицією художнього відділу, до утворення якого «треба було реставрувати багато картин, які без цієї роботи далі псувалися б та справляли б неприємне враження на глядача» 2.

Автор наголошував, що до нинішньої експозиції «майже 90% картин за більшовиків було списано та призначено до знищення, бо вони нібито не відповідали більшовицькому режимові й ідеології», також підкреслював, що археологічний відділ музею «має унікальні експонати, здобуті мною особисто», цінність яких зростає тому, що вони місцевого походження і являють собою багатий матеріал для історії Уманщини 3.

Починаючи з 30 листопада 1941 р., Уманський музей було відкрито для відвідування. У газетній замітці за підписом Якимовича зазначалося, що музей відкривається «після капітального ремонту приміщення» та «реставрації більшості експонатів» і має два відділи: історичний та відділ мистецтва Трусова С. А. III-я конференция по изучению палеолита. Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института истории материальной культуры. Выпуск 3. Москва-Ленинград: Изд-во АН СССР, 1940. С. 47. Якимович М. Уманський музей напередодні відкриття. Уманський голос. 1941. № 13, 16 жовтня. С. 3. Там само. Якимович. До відкриття Уманського музею. Уманський голос. 1941. № 26, 30 листопада. С. 3.. Дуже коротко Якимо- вич охарактеризував структуру музею і його експозицію: історичний відділ поділяється на археологічний та історичний підвідділи; відділ мистецтва експонує роботи фламандської та італійської шкіл, порцеляну (німецьку, українську, французьку, англійську), а також має оригінальні малюнки ХІХ століття Там само..

Більш детальна характеристика колекції музею була представлена в газеті «Уманський голос» у статті «Перлини нашого музею» автором, що підписався скорочено «Ю. Р.». Він констатує, що в музеї зібрані експонати з різних епох, з різних галузей життя і творчості людства. При цьому зазначає: «Немало експонатів є з минулого України, з перших поселень людей на території України. На особливу увагу заслуговують в цій галузі праці директора музею п. Якимовича, що мають велику наукову цінність не тільки для Умані, а й для України (ранній і пізній палеоліт)»6.

В газетній замітці за 12 липня 1942 р. йшлося про те, що в Паланському лісі (поблизу Умані) під час оранки знайдені цікаві речі часів слов'янської культури кінця XIV ст. - уламок великого меча, двох списів та металевого знаряддя для обробки землі на зразок мотиги. На місці, де знайшли ці речі, виявили і сліди осель. Вказано, що знахідка була передана до історичного відділу Уманського музею, і «директор музею п. Якимович «незабаром має зробити архе- ольогічну розвідку в Паланському лісі» 7.

У серпні 1943 року в чотирьох номерах газети «Уманський голос» було опубліковано велику статтю Мечислава Якимовича під назвою «Уманський парк Софіївка»8. Початок статті (надрукований у номері за 5 серпня) був підписаний «В. Якимович», однак немає сумнівів, що це лише опечатка.

Наприкінці 1943 р. кращі експонати Уманського краєзнавчого музею (в тому числі близько 2100 одиниць зберігання трипільських старожи- тностей) було вивезено до Німеччини 9. Загальна кількість втрачених експонатів становила 12436 одиниць вартістю 7 млн. карбованців (за цінами 1945 р.) 10. Лише частину з них (менш цінних) у 1948 р. було повернуто до музею Барвінок О. Уманський краєзнавчий музей у контексті змін ідеологічних концепцій українського музейництва (1930-1950 рр.).

Календар пам'ятних дат Черкащини на 2017 рік. С. 62..

Однак робота музею продовжувалась. В одній із публікацій читаємо, що вже через 20 днів після визволення, 30 березня 1944 р., музей відчинив свої двері для відвідувачів і що на його чолі «став колишній співробітник археолог М. К. Якимович»12. Проте в статті Анни Яненко, на основі листів, надісланих у травні-червні 1945 р. вже новим директором Уманського краєзнавчого музею М. Десятником до Інституту археології АН УРСР, зазначено, що музей відновив свою роботу у червні 1944 р., поступово приводами до ладу й розширюючи свої відділи1. З цієї ж статті дізнаємось і про деякі деталі завершального періоду життя М. К. Якимовича.

М. Десятник повідомляв, що у фондах музею залишилася лише незначна кількість археологічних матеріалів, зокрема предмети кам'яного, мідно-бронзового віків і скіфської культури, які були зібрані під час досліджень 1936-1940 рр. на Уманщині за участі наукового співробітника музею М. К. Якимовича. Зазначав, що музей планував провести у 1945 р. розкопки у селах Володимирівка, Кути, Паланка, але у квітні 1945 р. Якимович помер, і через брак фахівця- археолога ці роботи були скасовані1 2.

В березні 1946 р. ученому секретареві Інституту археології АН УРСР М. Я. Рудинському були надіслані списки археологічних колекцій та безпаспортних археологічних предметів Уманського краєзнавчого музею і ще деякі матеріали М. К. Якимовича із супровідним листом ново- призначеного директора музею А. Г. Лаути. Список колекцій був цілком складений із знахідок М. К. Якимовича періоду 1936-1940 рр. Всі вони були пов'язані з його розкопками на Уманщині у селах Володимирівці, Сушківці, Томашів- ці. Серед безпаспортних археологічних предметів також були і матеріали, знайдені ним в різний час на Уманщині3.

В одному з листів до М. Я. Рудинського А. Г. Лаута повідомляв, що особисто переглянув фонди і документи, щоб упевнитися, чи залишилися у музеї рукописи М. К. Якимовича, але цих матеріалів не виявив. Директор також зазначав, що за словами співробітників музею «перед своєю смертю Якимович багато колекцій знарядь праці первісного суспільства (палеоліт, неоліт, трипільська культура), здобуті ним з розкопок у 1939-1940 рр., виніс із музею і невідомо де дів. У цей час він був директором музею. Якимович, передчуваючи у старості незадовільний стан свого здоров'я, у розмовах з деякими співробітниками музею висловлював своє незадоволення на адресу музею, і не хотів, щоб після його смерті музей мав які-небудь його праці»4.

На основі вищезазначених фактів, можемо висловити припущення, що діяльність Мечислава Якимовича за життя не здобула в його власному баченні належного визнання, і під кінець життєвого шляху це могло стати однією з причин відкритого чи прихованого конфлікту науковця з деякими колегами у музейному, а також археологічному професійному середовищі. Окрім процитованого фрагменту листа до цієї думки нас схиляє виразне акцентування на його особистому внеску у поповненні Уманського музею унікальними експонатами, що відобразилося у вже згаданих нами вище публікаціях у місцевій пресі періоду нацистської окупації.

Ймовірно, непрямим підтвердженням такого припущення буде і той факт, що Петро Курінний, який емігрував з України наприкінці 1943 р., супроводжуючи вивезені в Німеччину музейні матеріали, а пізніше видав свою книгу «Історія археологічного знання про Україну», жодним словом не згадує у ній про Мечислава Якимовича, хоча у своїх публікаціях 1920-х рр., як вже зазначалося вище, на нього посилався і вказував на його здобутки. Можливо у цій книзі, яку автор визначив як найкоротший конспект лекцій для студентів Українського Вільного Університету, М. Якимовичу просто не знайшлося місця, але ж себе П. Курінний згадує у ній неодноразово і, зокрема, досить детально висвітлює свою роль в археологічному житті України5 Тому версія про якийсь конфлікт М. Якимовича з П. Курінним має, як нам уявляється, право на існування.

Отже, діяльність Мечислава Якимовича як археолога та музейного працівника припала на період кінця ХІХ - першої половини ХХ століть й відзначається значним обсягом проведеної роботи і вагомістю досягнутих результатів. За різних політичних режимів він активно займався польовими археологічними дослідженнями, які проводились на території сучасних Чернігівської, Черкаської, Житомирської, Одеської, Кіровоградської, Вінницької областей, а також реставраційною та пам'яткоохоронною діяльністю, пропагандою музейних зібрань.

Перспективи подальших розвідок, які стосуються життєвого шляху Мечислава Якимовича, вбачаємо, зокрема, у з'ясуванні ще невідомих фактів його ранньої біографії. В цьому плані вважаємо за доцільне звернення до архівів Житомирської та Київської областей. Також не виключаємо можливостей для деталізації окремих аспектів його діяльності як археолога і музейного працівника на основі залучення нових архівних матеріалів.

References

1. Barvinok O. Umanskij krayeznavchij muzej u konteksti zmin ideologichnih koncepcij ukrayinskogo muzejnictva (1930-1950 rr.). URL: http://dspace. udpu.edu.ua/jspui/bitstream/6789/6459/1/Barvinok_O_V_ DIAZ.pdf

2. But Yu. P., Kostyuk I. O., Yakubenko O. O. Zernovik tripilskij z kolekciyi Nacionalnogo muzeyu istoriyi Ukrayini. Naukovij visnik Nacionalnogo muzeyu Ukrayini. Zbirnik naukovih prac. Vipusk 3 / Vidp. red. B. K. Patrilyak. Kiyiv, 2018. S. 53-60.

3. Videjko M. Yu. Organizacijnij eksperiment: Tripilska komisiya. Arheologiya i davnya istoriya Ukrayini: Zbirnik nauk. prac. Kiyiv: IA NAN Ukrayini, 2012. Vipusk 9. S. 84-92.

4. Gorohivskij P. I. Umanshina v epohu midi-bronzi: Monografiya. Uman: PP Zhovtij, 2011. 240 s.

5. Grinchenko V. G. Z istoriyi Umanskogo muzeyu u chasi nacistskoyi okupaciyi (za materialami ukrayinomovnoyi okupacijnoyi presi). Kulturno-istorichna spadshina Ukrayini: perspektivi doslidzhennya ta tradiciyi zberezhennya. Materiali Il-oyi Vseukrayinskoyi naukovo-praktichnoyi konferenciyi. Cherkasi, 10-11 zhovtnya 2019 r. S. 45-48.

6. Enciklopediya Tripilskoyi civilizaciyi: v 2-h t. / L. M. Novohatko (gol.) ta in. T. 1. / N. B. Burdo ta in.; gol. red. M. Yu. Videjko. Kiyiv: Ukrpoligrafmedia, 2004. 704 s.

7. Enciklopediya Tripilskoyi civilizaciyi: v 2-h t. / L. M. Novohatko (gol.) ta in. T. 2. / V. I. Balabina ta in.; vidp. red. S. M. Lyashko. Kiyiv: Ukrpoligrafmedia, 2004. 665 s.

8. Zvizdeckij B. A. Pro kordoni Drevlyanskoyi zemli. Arheologiya. 1989. № 4. S. 47-58.

9. Kalendar pam'yatnih dat Cherkashini na 2017 rik / uklad.: L. T. Demchenko ta in.; red. V. K. Velichko. Cherkasi: OUNB im. T. Shevchenka, 2016. 64 s.

10. Kozlovskij S. K. Polski ukrayinci i ukrayinski polyaki u Lvivskij arheologiyi 1905-1945 rokiv. Arheologiya i davnya istoriya Ukrayini: Zbirnik naukovih prac. Kiyiv: IA NAN Ukrayini, 2012. Vipusk 9. S. 116-122.

11. Kurinnij P. Do pitannya pro tripilsku kulturu. Bilshovik (Kiyiv). 1924, № 261, 16 listopada. S. 6.

12. Kurinnij P. Istoriya arheologichnogo znannya pro Ukrayinu. Myunhen, 1970. 138 s.

13. Kurinnij P. Monumentalni pam'yatki Tripilskoyi kulturi. Tripilska kultura na Ukrayini = La culture de tripolie en Ukraine / UAN, Vseukrayinska Arheologichna Komisiya, Tripilska Komisiya; za red. V. Kozlovskoyi, P. Kurinnogo. Kiyiv: Drukarnya UAN, 1926. Vipusk 1. 1926. S. 67-96

14. Magura S. Pitannya pobutu na pidstavi zalishkiv Tripilskoyi kulturi. Tripilska kultura na Ukrayini... S. 97-112.

15. Mezenceva G. G. Doslidniki arheologiyi Ukrayini: Enciklopedichnij slovnik-dovidnik / Institut arheologiyi NAN Ukrayini, Chernigivskij derzh. ped. institut im. T. G. Shevchenka; redkol.: V. P. Kovalenko ta in. Chernigiv: Siveryanska dumka, 1997. 205 s.

16. Misceva hronika. Umanskij golos. 1942, № 56, 12 lipnya. S. 4.

17. Nestulya S. Stanovlennya Vseukrayinskogo Arheologichnogo komitetu VUAN: (seredina 1920-h rokiv); vidp. red. P. P. Tolochko. Poltava: Vidavn. centr «Arheologiya», 1997. 98 s.

18. Otchet Imperatorskoj Arheologicheskoj komissii za 1906 god. S.-Pb: Tipografiya glavnogo upravleniya udelov, 170 s.

19. Otchet Imperatorskoj Arheologicheskoj komissii za 1907 god. S.-Pb: Tipografiya glavnogo upravleniya udelov, 157 s.

20. Pavlik O. V. Kultura La-Ten v Ukrayini. Doslidzhennya M. K. Yakimovicha ta M. F. Bilyashivskogo za materialami chasopisu «Arheologichnij litopis Pivdennoyi Rosiyi». Aktualnye nauchnye issledovaniya v sovremennom mire: materialy Mezhdunarodnoj nauchno-prakticheskoj internet-konferencii, 13-14 iyunya 2015 g., Pereyaslav- Hmelnickij // Sbornik nauchnyh trudov. Pereyaslav-Hmelnickij, 2015. Vyp. 1, Ch. 1. S. 6-8.

21. Pavlik O. V. Rozvitok arheologichnoyi nauki na terenah Ukrayini v kinci HIH - na pochatku HH st. (za materialami chasopisu «Arheologichnij visnik Pivdenoyi Rosiyi»). Dis. kand. ist. nauk: 07.00.01/ Pereyaslav- Hmelnickij derzhavnij ped. universitet im. G. Skovorodi. Pereyaslav-Hmelnickij, 2018. 212 c.

22. Pereverzyev S.V., Sorokun A.A., Hoptinec I.M. Rezultati arheologichnih rozvidok u zoni vidchuzhennya ta na pivnochi Ivankivskogo rajonu Kiyivskoyi oblasti. Arheologiya i davnya istoriya Ukrayini. 2016. Vipusk 3. S. 70-84.

23. Perechen materialov ekspedicij i issledovanij v fonde Imperatorskoj Arheologicheskoj Komisii Rukopisnogo otdela nauchnogo arhiva Institute istorii materialnoj kultury RAN / Sost. N. A. Belova. Prilozhenie: Imperatorskaya Arheologicheskaya Komissiya (1859-1917): K 150-letiyu so dnya osnovaniya. U istokov otechestvennoj arheologii i ohrany kulturnogo naslediya / Nauchyj red.-sost. A. E. Musin. Pod obshej red. E. N. Nosova. SPb.: DMITRIJ BULANIN, 2009. S. 12-140.

24. Svyashenko Z. V., Skripnik O. M. Arheologiya u vivchenni istoriyi Umanshini Arheologiya i davnya istoriya Ukrayini: Zbirnik naukovih prac. Kiyiv: IA NAN Ukrayini, 2012. Vipusk. 9. S. 235-239.

25. Telegin D. Ya. O kulturno-teritorialnom chlenii i periodizacii neolita Ukrainy i Belorussii. Sovetskaya arheologiya. 1971. № 2. S. 3-31.

26. Tripilska kultura na Ukrayini... [Peredmova do vidannya]. S. III-IV.

27. Trusova S. A. III-ya konferenciya po izucheniyu paleolita. Kratkie soobsheniya o dokladah i polevyh issledovaniyah Institute istorii materialnoj kultury. Vypusk 3. Moskva-Leningrad: Izd-vo An SSSR, 1940. S. 44-52.

28. Fabricius I. V. Arheologicheskaya karta Prichernomorya Ukrainskoj SSR. Kiev: Izd-vo AN USSR, 1951. 128 s.

29. Chernysh A. P. Vladimirovskaya paleoliticheskaya stoyanka. Byulleten komissii po izucheniyu chetvertichnogo perioda № 17. Moskva: Izd-vo AN SSSR. S. 43-51.

30. Sherbakivskij V. Tilopalni tochki i malovana keramika. Tripilska kultura na Ukrayini. S. 119-138.

31. Yu. R. Perlini nashogo muzeyu. Umanskij golos. 1942, № 96, 29 listopada. S. 4.

32. Yakimovich V. Umanskij park Sofiyivka. Umanskij golos. 1943, № 61, 5 serpnya.

33. Yakimovich M. Umanskij park Sofiyivka. Umanskij golos. 1943, № 62, 8 serpnya. S. 3.

34. Yakimovich M. Umanskij park Sofiyivka. Umanskij golos. 1943, № 63, 12 serpnya. S. 3.

35. Yakimovich M. Umanskij park Sofiyivka. Umanskij golos. 1943, № 64, 15 serpnya. S. 3.

36. Yakimovich M. Arheologichni doslidi bilya s. Zahvativki (Chervonij Kut) Ternivskogo r. Gumanskoyi okr. z rr. 1925-1928. Hronika arheologiyi ta mistectva. 1930. Ch. 1. S. 37-40

37. Yakimovich M. Umanskij muzej naperedodni vidkrittya. Umanskij golos. 1941. № 13, 16 zhovtnya. S. 3.

38. Yakimovich. Do vidkrittya Umanskogo muzeyu. Umanskij golos. 1941. № 26, 30 listopada. S. 3.

39. Yanenko A. Istoriya muzejnoyi arheologiyi USRR (1919-1934). Kiyiv: Nac. Kiyevo-Pecherskij istor.-kult. zapovidnik, 2016. 368 s.

40. Yanenko A. S. Muzeyi Kiyivshini i Zhitomirshini ta yih uchast v arheologichnih doslidzhennyah regionu v 19451946 rr. (za materialami arhivu M. Ya. Rudinskogo). Sivershina v istoriyi Ukrayini. 2014. Vipusk 7. S. 304-311.

Размещено на Allbest.ru