Археологічне та археомагнітне датування волинцевських комплексів Ходосівського поселення

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Археологічне та археомагнітне датування волинцевських комплексів Ходосівського поселення

О.В. Комар

У статті здійснено верифікацію результатів археомагнітного датування двох жител волинцевської культури з поселення Ходосівка-Козаків яр за допомогою сучасних археологічних даних та програмного додатку Matlab tool for archaeomagnetic dating.

Ключові слова: хронологія, археомагнетизм, волинцевська культура, поселення, археологія ранньосередньовічних слов'ян.

O. V. Komar

ARCHAEOLOGICAL AND ARCHAEOMAGNETIC DATING OF THE VOLYNTSEVE CULTURE COMPLEXES FROM KHODOSIVKA SETTLEMENT

In 1972, two ovens from dwellings of the Volyntseve culture were studied with archaeomagnetic method by G. F. Zagnii. Proposed archaeomagnetic dating for the oven from Khodosivka dwelling 2 («6th century AD») was different from the archaeological date for two centuries, thence both archaeomagnetic dates seemed unreliable and they were never used in archaeological research as a chronological marker for the Volyntseve culture.

The task of this study was to determine whether it is possible to verify old archaeomagnetic data with the help of modern analysis tools and to compare it with recent archaeological datings of the same complexes.

Finds from Hodosivka dwellings 1 and 2 include iron buckle, belt ornament, earring, glass beads of the Saltiv cultural circle and wheel-made pottery of the Saltiv technology, that allows using detailed chronological scale of the Saltiv culture and limiting the chronological framework for dwellings 1 to 790--835 AD and for the stratigraphically earlier dwellings 2 to 740--790 AD.

Analysis of archaeomagnetic data was made with Matlab tool for archaeomagnetic dating software and three global models: ARCH3K.1, SHA.DIF.14K and CALS3K.3. Two versions of the archaeomagnetic data were examined. First version of data (1977) presented only declination and inclination values, calculated with larger number of measured samples accepted; later version (1986) reflects data with fewer samples accepted after the procedure for excluding extreme values and also field intensity values. Comparison showed that the later version of the data is much better consistent with archaeological dates and must be used as basic.

The results of 95 % probability archaeomagnetic dating of the dwelling № 1 in all three used models ARCH3K.1, SHA.DIF.14K and CALS3K.3 are in good agreement with archaeological date: respectively 752-- 845; 758--855; 678--858 AD. Agreement is less precise in archaeomagnetic dating of the dwelling № 2: respectively 677--784; 702--802; 622--745, 770--814 AD, where only the second part of the time range corresponds to the archaeological dating. However, both new results are acceptable, which means the presence of a chronological error in the local archaeomagnetic curve of G. F. Zagnii and O. M. Rusakov, created for the territory of Ukraine and Moldova. This conclusion means that all Early Mediaeval chronological schemes in archaeology based on this archaeomagnetic curve needs verification of archaeomagnetic data using modern databases and global models.

Keywords: chronology, archaeomagnetism, Volyntseve culture, settlement, Early Mediaeval Slavic archaeology.

ВСТУП

Житлові та господарські об'єкти слов'янських археологічних культур V--X ст. досить рідко містять знахідки хронологічно значимих маркерів (монети, прикраси, елементи вбрання, імпортний посуд тощо), а тому переважно належать до об'єктів з широким діапазоном абсолютних дат. Надзвичайно обмеженим наразі є і перелік зразків зі слов'янських поселень, датованих методом радіокарбонного аналізу. Основним засобом хронологізації поселенських комплексів залишається побудова еволюційно-типологічних схем розвитку керамічного посуду, проте брак абсолютних реперів залишає такі концепції значною мірою гіпотетичними, особливо в ситуаціях дискусійності культурно-хронологічних атрибуцій пам'яток. У пошуках альтернативного джерела абсолютних дат з 1960-х рр. в археології України почалося застосування археомагнітного методу.

АРХЕОМАГНІТНІ ДАТУВАННЯ: ПЕРСПЕКТИВИ ТА ЗАСОБИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

З метою вирішення проблеми абсолютного датування житлових та ремісничих споруд у 1973 р. Інститут археології та Інститут геофізики АН УРСР започаткували спільний 5річний проект «Створення магнітної опорної шкали для датування археологічних об'єктів», у рамках виконання якого О. М. Русаков та Г. Ф. Загній відібрали та проаналізували зразки з понад 200 археологічних об'єктів різного часу. 39 з них увійшли в першу попередню шкалу (Rusakov, Zagniy 1973a; 1973b), і 146 були використані для побудови розширеної схеми варіацій геомагнітного поля для території України та Молдови (Русаков, Загний 1977). Для демонстрації датуючих можливостей методу дослідники виокремили об'єкти з ранньослов'янського поселення Рашків І (Русаков, Загній 1978). Подальші роботи над шкалою були продовжені Г. Ф. Загнієм (1979; 1981), а результати узагальнено в монографії Г. Ф. Загнія та О. М. Русакова на базі зразків зі 145 об'єктів (Загний, Русаков 1982). Частина дослідників ранньослов'янських старожитностей з ентузіазмом сприйняла археомагнітні дати, і вони були покладені в основу авторських розробок як хронології окремих пам'яток, так і ширше -- культур та культурних типів (Винокур, Приходнюк 1974, с. 241; Приходнюк 1975, с. 46; 1976, с. 117; 1980, с. 71; Вакуленко, Приходнюк 1984, с. 94; Баран 1988, с. 28--29; 1990, с. 249--251, 302--303, 339, 342; 1998, с. 44, 94, 194, 198--199; Баран 2004, с. 8--9, 26; Михайлина 2007, с. 19, 32, 241; та ін.). Проте з часом з'явилися сумніви щодо самостійності абсолютних археомагнітних дат, залежних від археологічного датування еталонів, покладених в основу регіональних шкал (Гавритухин 2005, с. 404; Гавритухин 2009, с. 10). Висловлювалися також зауваження щодо адекватності використання археомагнітних датувань 1970-х рр. без їх сучасної верифікації (Комар 2012б, с. 163--164).

Рис. 1. Інтерфейс користувача додатку Matlab tool for archaeomagnetic dating (1) і форма представлення результатів (2)

Відзначимо важливий момент: у публікаціях вітчизняних археологів археомагнітні дати найчастіше фігурували без наукового апарату -- лише як календарні визначення з усним посиланням на Г. Ф. Загнія або ж на першу археологічну публікацію, де їх було наведено. Це залишало неясним, яка саме версія археомагнітної шкали використовувалася дослідниками на момент визначення: початкова, проміжна чи фінальна, і сам спосіб датування, адже паралельно з лабораторними вимірами модифікованим магнітометром системи Долгінова МГ-2, Г. Ф. Загній практикував також польовий «експрес-метод» з приблизною оцінкою часу зразків (Русаков, Загний 1977, с. 48).

Іншу серйозну проблему складає нерівномірність дослідження пам'яток різних культур архемагнітним методом. Так, з опорою на археомагнітні дати з 1970-х рр. створюють схеми абсолютної хронології поселень празької культури (в українській частині ареалу), культури Луки-Райковецької та памяток типу Сахнівки, тобто слов'янських культур з ареалами західніше від Дніпра. Для синхронних же пам'яток з Дніпровського Лівобережжя (пеньківської, колочинської, волинцевської, роменської культур) археомагнітних дат, навпаки, отримано обмаль, і вони ніколи не використовувалися в хронологічних схемах. Синхронізація вказаних культур здійснювалася дослідниками переважно на міркуваннях «стадіального підходу», або ж археомагнітні датування одного кола пам'яток порівнювали з археологічним датуванням інших, що неминуче вело до методологічної похибки.

Для території України накопичення бази археомагнітних датувань фактично припинилося після 1980-х рр., і зусилля дослідників змістилися в бік палеомагнетизму для створення широкої картини варіацій геомагнітного поля за останні 13 тис. років (Бахмутов 2006). Проте у ряді країн Європи та світу такі дослідження активно розвиваються, що дозволяє регулярно оновлювати наявні світові бази даних про вікові варіації магнітного поля Землі та уточнювати регіональні криві й синтезні сферичні гармонічні моделі (Panovska et al. 2015). Саме синтезні математичні моделі і привертають нашу увагу в пошуках засобів незалежної верифікації отриманих раніше археомагнітних даних, оскільки побудовані вони на усередненні даних з різних регіональних шкал та прогнозуванні поведінки геомагнітного поля.

Для обробки палеота археомагнітних даних створено низку спеціалізованих програмних засобів та додатків. Зокрема, для завдань археомагнітного датування зразків з археологічних розкопок ще донедавна активно затосовувалася програма RenDate (Lanos 2007; Lanos, Dufresne 2009), на момент же написання статті перевага віддається програмному додатку Matlab tool for archaeomagnetic dating (Pavon-Carrasco et al. 2011), що дає можливість як окремо проаналізувати дані по схиленню, нахиленню та напруженості магнітного поля, так і їх поєднання, а також візуалізувати результати у вигляді частотних графіків (рис. 1). Бази даних додатку наразі не включають окрему регіональну шкалу для Східної Європи, дозволяючи використосувати для даного регіону лише глобальні моделі SHA.DIF.14K, ARCH3K.1, CALS3K.3, SED3K.1.

За визначенням авторів додатку, для території Західної та Центральної Європи (у діапазоні довготи 15 °W -- 30 °E) найкраще узгодження з регіональними шкалами демонструє модель SCHA.DIF.3K, у якій за основу взято найбільш розроблену з європейських археомагнітних шкал -- французьку. Дещо ширша база ARCH3K.1 з додатком вимірів вулканічних зразків краще проявляє себе для території Азії, а модель CALS3K.3, яка, окрім археологічних та вулканічних, включає в себе також виміри донних відкладень озер, найбільш стабільно проявляє себе при порівнянні світових даних з різних континентів. База моделі SED3K.1 включає палеомагнітні виміри донних відкладень і на археологічному матеріалі дає найбільшу похибку з усіх чотирьох (Donadini, Korte, Constable 2009; Korte, Donadini, Constable 2009; Pavon-Carrasco et al. 2011, p. 410--417). Глобальна модель SHA.DIF.14K поєднує археологічні й вулканічні зразки та демонструє результати моделювання, дуже близькі до SCHA.DIF.3K і ARCH3K.1 (Pavon-Carrasco et al. 2014, p. 98--108).

Використання сферичних гармонічних моделей в археомагнітному датуванні не враховує регіональної та вузьколокальної специфіки зразків, а тому має швидше характер прогнозу, а не точного визначення. Втім, постійне оновлення баз даних та синтезних моделей дозволяє поступово корегувати з часом дані старих вимірів без здійснення нових контрольних замірів, що для археології, де взяття повторних зразків з тих же об'єктів найчастіше проблематичне або й зовсім неможливе, є надзвичайно корисним моментом. Незалежна перевірка точності моделі SCHA.DIF.3K для періодів інструментальних спостережень за варіаціями магнітного поля Землі у Європі (Le Goff, Gallet 2017) продемонструвала загалом високий показник збігів для проміжку 1540--1754 рр. Але раніше від 1675 р. помітні й деякі розходження, зокрема у кривій магнітного нахилення, що, вірогідно, пояснюється неврахуванням недипольних моментів в моделі GUFM1, покладеній в її основу.

Втім, застосування моделювання відіграє велику роль для проміжків, для яких відчувається брак датованих археологічних зразків, тоді як для відрізків, добре забезпечених зразками, першочергову роль грає точність їх археологічного датування.

Європейські археологічні матеріали доби розвинутого та пізнього середньовіччя відносно добре хронологізовані завдяки широкому поширенню монетного чекану й складній стратиграфії міст. Проте при відліку вниз, починаючи з ранньосередньовічного періоду 600--900 рр., розробниками Matlab tool for archaeomagnetic dating відзначено як меншу кількість самих зразків, вивчених археомагнітним методом, так і проблему їх «широких» археологічних датувань (як правило, в рамках двох століть) (Pavon-Carrasco et al. 2011, p. 417--418). Додамо, що форма запису в базах даних «широкого» датування археологічних зразків (наприклад, «ViIi ст.» = 750 ± 50; «VII--VlII ст.» = 700 ± 100 і т. д. ) призводить на практиці ще до однієї проблеми при зворотньому завданні датування археологічних зразків археомагнітним методом -- групування піків частотних графіків на позначках часових відрізків з періодичністю в 50--100 років, що не відповідає реальній позиції дати зразка на часовій шкалі. Іншими словами, точність календарних археомагнітних визначень для періоду 600--900 рр. падає, і тому висновок про коректність використання баз SHA.DIF.14K, ARCH3K.1, CALS3K.3 для зразків з об'єктів, що виникли після 900 р., не є автоматичною підставою довіри до датування об'єктів ранішого часу.

Досвід калібрування археомагнітних дат для об'єктів з території України періоду 600--900 рр. має будуватися на відносно добре датованих комплексах, для яких виключені геологічний фактор та фактор регіональних магнітних аномалій. Незважаючи на презентабельну вибірку археомагнітних дат, таким критеріям насправді слабко відповідають комплекси поселень Рашків І та Рашків III, практично позбавлених надійних альтернативних абсолютних реперів, і розташованих в зоні слабкої магнітної аномалії (з сучасним відхиленням магнітного схилення від очікуваного моделюванням до +1°) (Орлюк та ін. 2015, рис. 1; 2). Серед ранньосередньовічних слов'янських об'єктів з каталогу

О. М. Русакова та Г. Ф. Загнія (1977) значно краще вимогам до контрольних комплексів відповідають об'єкти з польовими шифрами № 144 та 145 -- стратиграфічно послідовні житла 1 та 2 з розкопок 1972 р. О. В. Сухобокова на поселенні Ходосівка-Козаків яр. їх важливість додатково підкреслюється належністю поселення до кола пам'яток волинцевської культури, оскільки перевірка археомагнітних дат комплексів Ходосівського поселення дозволяє одночасно увести їх в єдину схему абсолютної хронології зі слов'янськими поселеннями Дніпровського Правобережжя.

ХАРАКТЕРИСТИКА КОНТРОЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ

Поселення в ур. «Козаків яр» біля с. Ходосівка Києво-Святошинського р-ну відкрите Р. С. Орловим в 1968 р. і обстежувалося шурфуванням в 1969 та 1970 рр.; частково досліджено залишки 8 жител та кількох господарчих ям (Орлов 1970; 1972a; 1972b). У 1972 р. розкопки на цій же ділянці були продовжені O. В. Сухобоковим (Круц, Кубышев, Сухобоков 1973; Сухобоков 1977), а північніше невеликі розкопки здійснила Л. М. Рутківська, яка атрибутувала відкриті нею об'єкти як кремаційний «ранньослов'янський могильник» (Рутковская 1973). Значні за площею розкопки в зоні руйнування поселення ярами, а також на північний захід від неї, вздовж новопрокладеної дороги, в 1985--1989 рр. здійснила В. О. Петрашенко (Петрашенко 1989; 1997). У 1996 р. шурфування у східній частині селища знову провели P. М. Осадчий та О. В. Філюк (Осадчий, Філюк 1997). Зона поселення неодноразово обстежувалася розвідками (див.: Петрашенко, Козюба 1993, с. 16--18; Готун 2011; Готун, Горбаненко 2016, с. 153--156), зокрема, найбільшу площу шурфування було охоплено в 2013 р. експедицією І. А. Готуна (Готун та ін. 2014).

За першими здобутими матеріалами Р. С. Орлов датував поселення VII--VIII ст. Комплекси з волинцевським гончарним посудом дослідник відніс до VIII ст., а до раннього горизонту -- житло 3/1969 лише з ліпним посудом у заповненні (Орлов 1972a, с. 240--241; 1972b, с. 103--105). Л. М. Рутківська віднесла розкриті нею комплекси до кінця VII ст. (Рутковская 1973, с. 329). Проаналізувавши аналогії знахідкам з розкопок 1972 р., О. В. Сухобоков датував поселення другою половиною VII -- початком ІХ ст., виділивши в якості раннього маркера VI--VII ст. залізну трапецієподібну пряжку з житла 2/1972 (Сухобоков 1977, с. 64). О. О. Щеглова, розглянувши окремо знахідки салтівського кола з волинцевських поселень, у т. ч. з Ходосівки, зауважила ширший діапазон побутування трапецієподібних пряжок, який охоплює VIII--IX ст. На її думку, час появи волинцевських пам'яток у Подніпров'ї пізніший за період побутування прикрас стилю Харівського скарбу і приходиться на другу половину VIII ст., а верхньою межею дослідниця визначила початок ІХ ст. (Щеглова 1987, с. 81--83). В. О. Петрашенко, додавши до розгляду матеріали з розкопок Ходосівського поселення 1985--1989 рр., також виключила з часового діапазону існування поселення VII ст., а верхню межу обмежила початком чи серединою IX ст. (Петрашенко 1989, с. 32--43; 1992, с. 86--88). Уточнення хронології побутування салтівських поясних наборів дозволило автору і О. В. Сухобокову синхронізувати знахідки салтівського кола з комплексів Ходосівки з горизонтом II салтівської КІС (~790--835 рр. ), а верхню межу волинцевської культури датувати в рамках першої третини IX ст. (Комар, Сухобоков 2004, с. 166).

Методами природничих наук датовані лише три об'єкти Ходосівського поселення. Для «могили 1» з розкопок Л. М. Рутковської 1972 р. отримана некалібрована радіокарбонна дата, представлена в публікації як «680 р. н. е.» (Телегин, Соботович, Ковалюх 1978, с. 60). Археомагнітне датування для двох печей з розкопок О. В. Сухобокова проведене Г. Ф. Загнієм та О. М. Русаковим. Отримані дати -- «VIII ст.» та «VI ст.» відповідно, означали відносну позицію житла 2/1972 навіть раніше від гончарних горнів Канцирського центру (Русаков, Загний 1977, таблиця; Загний, Русаков 1982, с. 124-- 125). За виключенням Л. М. Рутковської, яка в звіті про розкопки послалася на радіокарбонну дату «середина VIII ст. ± 50 років» (Рутковская 1972, с. 4) і відтворила уточнену дату в публікації («кінець VII -- початок VIII ст.») (Рутковская 1973, с. 329), інших спроб залучити до датування Ходосівського поселення і волинцевської культури у цілому даних природничих методів датування не було. Найімовірніше, це пояснювалося невідповідністю двох «надто ранніх» археомагнітної та радіокарбонної дат уявленням археологів про відносне та абсолютне місце ходосівських комплексів у системі еволюції ранньослов'янських культур. І, на відміну від випадку з археомагнітними датами трьох жител з Сахнівки (Приходнюк 1976, с. 117; 1980, с. 71), ні в кого так і не виникло спокуси таким же чином побудувати альтернативну концепцію розвитку волинцевської культури у VI-- VII ст.

Матеріали розкопок О. В. Сухобокова 1972 р. видані дослідником майже у повному обсязі (Сухобоков 1977, с. 54--64), проте для хронологічного аналізу їх слід розглянути через призму стратиграфії та планіграфії на базі польової документації з Наукового архіву (Сухобоков 1973) та колекції знахідок з Наукових фондів Інституту археології НАН України.

Рис. 2. Ходосівка -- Козаків яр: 1 -- план об'єктів розкопу 1/1972 ; 2 -- плани та розрізи жител 1 і 2 1972 р. (за Сухобоков 1973)

На площі розкопу 1/1972, що охоплював порізану ярами ділянку поселення розмірами 26 х 16 м, досліджено дві житлові споруди, одна з яких частково перекривала іншу, а також 12 господарчих ям, одна з яких знаходилася в межах житла 1 і тому не отримала самостійного номера (рис. 2: 1, 2). Розкоп прив'язувався до шурфа Р. С. Орлова попередніх років, повторно розкриваючи піч, зруйновану яром, тому відкриті два житла початково продовжували нумерацію Р. С. Орлова (№ 9 і 10), і саме вона відображена у звіті та польових шифрах матеріалів. Очевидно, лише на стадії підготовки публікації О. В. Сухобоков дізнався про розкопки Р. С. Орлова 1970 р. (звіт про них не надійшов до Наукового архіву Інституту археології НАН України) і, щоб уникнути непорозумінь при ідентифікації, змінив нумерацію на «житло 1» та «житло 2» (1972 р.) Точна ідентифікація розкопу Р. С. Орлова через відсутність польової документації 1970 р. ускладнена і має бути предметом окремого розгляду. Попередній висновок -- мова йде про розкоп VII, в рамках якого розкриті дві печі, що дістали номери «житла 7 та 8».. Слід зазначити також, що частина фрагментів посуду та предметів з заповнення житла 2/1972 мають польовий шифр «ж. 9», оскільки до певного моменту розкопок плями заповнень двох жител не розрізнялися і сприймались як один об'єкт; ця плутанина на етапі шифрування частково перейшла у польовий опис, звіт і публікацію. У даній роботі належність матеріалів до певних об'єктів вивірено за сіткою квадратів і глибинами, індивідуальні знахідки -- за щоденником і польовим планом, відтак склад комплексів довелося уточнити порівняно з першою публікацією (Сухобоков 1977).

Рис. 3. Житло 1/1972 перекривало житло 2 північно-західним кутом. Перепад глибин між долівками котлованів двох об'єктів складав 0,25-- 0,35 м; розбіжності між осями -- до 25° (рис. 2: 2). Пізніша стратиграфічна позиція житла 1 визначається посипкою його дна піском «іржаво-бурого» кольору (товщина 1,5--3 см), що перекривала заповнення житла 2. Яма в піденно-західному куті житла 1, відповідно до щоденника, навпаки, фіксувалася завдяки округлій плямі заповнення на фоні піщаної підсипки. На дні ями виявлено тонкий прошарок тліну від дерев'яних плах, за припущенням О. В. Сухобокова, від перекриття житла (Сухобоков 1977, с. 55). Однак подібних решток не простежено в інших частинах житла 1, що змушує відмовитися від такого пояснення. Належність ями до інтер'єру житла 1 залишається під питанням, не виключено, що це пізніший об'єкт, який перерізав житло

Обидві житлові споруди близьких розмірів (4,1 х 3,95 м та 4,18 х 3,95 м відповідно), проте житло 2 відрізняється відсутністю стовпових ямок по центру вздовж коротких сторін котловану (рис. 2: 2). Найбільші розбіжності спостерігаємо в конструкції печей. Напівзруйнована яром та розкопом Р. С. Орлова піч з житла 1 зафіксована в 1972 р. лише на рівні овального поду з розвалом глиняних «конусів» (вальків). Розрізом зафіксовано, що черінь мала 5 прошарків підмазки, використовуючись тривалий час (рис. 3: 4). Глинобитна піч з житла 2 (рис. 3: 1--3; 4: 1, 2) значно складнішої конструкції: двокамерна в плані, перекрита жаровнею. Рештки перекриття залишилися in situ на першій камері та у проваленому вигляді в другій камері. У звіті О. В. Сухобоков (1973, с. 7) зазначав: «Початкове враження було таким, що її можна було прийняти за прототип пізніших гончарних печей з «козлом» у центральній частині та периферійними продухами». На одному з фото справді видно принаймні один круглий продух у перегородці (рис. 4: 2). Піч такої конструкції можна було використовувати для обпалу малих партій посуду, копчення риби, м'яса, сушки грибів тощо. У будь-якому випадку, мова йде про атипову опалювальну споруду, що поєднувала побутові і виробничі функції. Власне горни на Ходосівському поселенні дослідила В. О. Петрашенко на ділянці північніше, і вони суттєво відрізняються за конструкцією (Петрашенко 1997, с. 14).

Рис. 4. Ходосівка -- Козаків яр: 1, 2 -- піч з житла 2/1972; 3 -- поди печей з житла 1 і 2 1972 р. (за Сухобоков 1973)

Залишки дерев'яних конструкцій у житлі 2 переважно обгорілі (за виключенням тліну під ПдЗх стінкою) -- споруда явно згоріла. У житлі 1 картина протилежна -- тлін простежено на дні стовпових ямок під південно-західною та південно-східною стінками, проте частина плахи під південно-східною стінкою все ж обвуглена, можливо, внаслідок розкладання вогнища в уже закинутому котловані житла. У господарських ямах дію вогню на стінках і попіл з вугликами простежено лише в ямі 9 (рис. 7: 8), на дні якої знайдено тесло-мотичку -- ще одне свідчення екстраординарності події. Ями 1--3, 6--10 (рис. 7: 1--5, 8--10) розташовуються лініями у системі прямокутника зі сторонами, паралельними осям стін житла 1 (рис. 2: 1), найімовірніше, окреслючи межі садиби. Непрямою ілюстрацію даного припущення є два фрагменти мископодібного горщика (рис. 8: 1), один з яких знайдений у заповненні ями 1, а інший -- у кв. И / 20, поруч з ямою 8; можливо, частиною одного гончарного горщика є також два фрагменти з верхніх шарів заповнення ям 1 та 10 (рис. 8: 2, 3). За межами реконструйованого прямокутника опинилася яма 9, пов'язана за часом загибелі з житлом 2. Окремою групою розташовані ями 4, 5, 11 (рис. 7: 6, 7), їх належність до комплексу садиб жител 1 чи 2 не встановлена.

Стратиграфічна послідовність знахідок із шарів і об'єктів загалом корелюються з глибиною. З часом завершення функціонування печі в житлі 2 (перший будівельний горизонт) пов'язані знахідки з передпічної ями та дна житла 2: неповний розвал ліпного горщика (рис. 5: 18), кістяна проколка (рис. 9: 12) та дві скляні намистини (рис. 10: 3, 5). Наступне за часом заповнення котловану житло 2, колекція з якого складається з фрагментів ліпних горщиків (рис. 5: 8, 13, 15--17) та сковорідки (рис. 5: 15), гончарних посудин з лощенням і декором (рис. 5: 7, 10, 11) або без них (рис. 5: 9), фрагмента грубого гончарного горщика з декором врізними лініями і насічками по вінчику (рис. 5: 12). За виключенням ранньогончарного фрагмента, решта посудин належать до характерних форм волинцевської культури.

Другий будівельний горизонт та час припинення функціонування печі житла 1 позначають знахідки двох розвалів ліпних горщиків з дна житла поруч з піччю. Обидва горщики були досить кустарно реконструйовані гіпсуванням, внаслідок чого мають асиметричну форму (рис. 6: 11, 13, 14), на сьогодні догіпсовка одного пошкоджена (рис. 6: 14). Менший горщик з насічками на вінцях після реставрації нагадує незграбну дитячу спробу ліплення; при реконструкції ж за «лекальними» діаметрами дна та вінець його пропорції трошки інакші (рис. 6: 12). Ціла серія маленьких посудин походить з поселення Луг I, у т. ч. схожих форм (Березовец 1963, рис. 19: 1, 4, 7). За наявними фрагментами точна висота і профіль більшого горщика не реконструються, переважна його частина нині -- це догіпсовка; ускладнене навіть визначення товщини стінок (рис. 6: 15). З заповнення котловану житла 2 профілюючих частин посуду відібрано до колекції небагато -- фрагменти денець ліпного посуду (рис. 6: 8, 10); вінець ліпного посуду без декору (рис. 6: 4, 7, 9) та фрагмент з декором глибокими пальцевими защипами (рис. 6: 3); фрагмент грубої гончарної посудини з врізним хвилястим і лінійним декором та насічками по вінчику (рис. 6: 5).

Рис. 5. Ходосівка -- Козаків яр, фрагменти ліпного й гончарного посуду з житла 2/1972: 1--6 -- культурний шар над котлованом; 7--17 -- заповнення котловану; 18 -- передпічна яма

Кістяна проколка (рис. 9: 11), біконічне пряслице (рис. 9: 8) і мозаїчна намистина (рис. 10: 1), за щоденником, знайдені у «передпічній ямі» житла 1, проте такого заглиблення немає на плані житла; на польовому плані ці знахідки просто позначені на північний захід від печі. Залізна трапецієподібна пряжка (рис. 9: 5), за польовою документацією, знайдена у західній стовповій ямці житла 1, а фрагмент срібної бляшки (рис. 10: 16) -- у середній стовповій ямці південної стінки житла 1. Ні у щоденнику, ні на плані немає згадок про бронзову сережку (рис. 10: 18), місце знахідки якої («поблизу краю ями на підлозі житла») вказано лише у публікації разом з неточними даними про місця знахідок ряду інших предметів (Сухобоков 1977, с. 56). Можливо, сережка походила з відвалу фінального етапу вибірки заповнення житла 1 і була знайдена вже після завершення щоденника під час повторного приїзду для взяття археомагнітних проб з печі житла 2.

Рис. 6. Ходосівка -- Козаків яр, ліпний і гончарний посуд з житла 1/1972: 1, 2, 6 -- культурний шар над котлованом; 3--5, 7--10 -- заповнення котловану; 12--15 -- дно житла (13 -- за Сухобоков 1973)

Знахідки з культурного шару над заповненням житла 2 представлені дрібними уламками волинцевських ліпних посудин (рис. 5: 1--6), а серед уламків з квадратів над житлом 1 (рис. 6: 1, 2, 6) один з горщиків належить до характерних роменських форм з косими вдавленнями по вінчику (рис. 6: 1). Зауважимо, що на кв. И / 15--17 мав приходитися розкоп VII 1970 р. Р. С. Орлова; частина знахідок з об'єктів і шару увійшла в його публікацію (Орлов 1972б, рис. 6: 3). За щоденником О. В. Сухобокова, над пічкою житла 1 (тобто в засипці розкопу Р. С. Орлова у перевідкладеному стані) знайдені залізний ніж (рис. 9: 1) та уламок глиняного прясельця (рис. 9: 10). Також у кв. И--К / 16--17 відзначено «завал кісток» -- найвірогідніше, скинуті на дно розкопу VII кістки з культурного шару та заповнення об'єктів.

Рис. 7. Ходосівка -- Козаків яр, плани й розрізи господарчих ям з розкопу 1/1972: 1 -- № 2; 2 -- № 1; 3 -- № 3; 4 -- № 10; 5 -- № 8; 6 -- № 5; 7 -- № 4; 8 -- № 9; 9 -- № 6; 10 -- № 7 (за Сухобоков 1973)

Керамічний матеріал з ям у колекції представлений для ями 1 (рис. 2: 1, 2) та ями 10 (рис. 8: 6) у вигляді фрагментів ліпного (рис. 8: 1, 6) й гончарного (рис. 8: 2, 3) посуду волинцевської культури. З ями 2 походять бронзова і срібна поясні бляшки (рис. 10: 15, 17); з ями 3 -- половинка глиняного прясельця (рис. 9: 6); з ями 6 -- уламок залізного інструмента (рис. 9: 3); з ями 7 -- обламаний бронзовий бубонець (рис. 10: 19); з ями 9 -- залізне тесло-мотичка (рис. 9: 2); з ями 10 -- уламок кістяної проколки (рис. 9: 13). Яма 6 примітна також великою кількістю кісток тварин у заповненні; в ямі 8 не було слов'янської кераміки, однак присутні залізний шлак та шматки залізистого піщаника, що виключає її раннє датування.

Археологічна дата комплексів

волинцевський археологічний еволюційний поселенський

За металевими прикрасами салтівського культурного кола ями 2 та 7 об'єднуються з житлом 1, підверджуючи їх належність до одного будівельного горизонту. Найвужчу дату має поясна бляшка з ями 2 (рис. 10: 15), форми, характерної для поясних деталей горизонту II салтівської КІС (Комар 1999, табл. 4; Комар 2011, рис. 13), хоча схематизований (згладжений) декор зустрічається і в комплексах горизонту III. Стиль декору бляшки з житла 1 (рис. 10: 16) (з серцеподібною формою листя чи бутонів) початково відносився нами до часу горизонту III (Комар 1999, табл. 4). Т. І. Макарова і С. О. Плетньова за матеріалами Дмитрівського могильника, навпаки, об'єднали його в одну групу з поясними деталями горизонту II (Макарова, Плетнёва 2002, рис. 1: 4, 6, 25). Н. О. Фонякова поділила художні особливості оформлення поясних деталей такого стилю більш дрібно, вважаючи, що він займає самостійне хронологічне місце в межах двох етапів між домінуючими стилями горизонтів II та III (стадії 2--3 етапу I і етап II) (Фонякова 1986, рис. 4; 2010, рис. 25). Питання заслуговує окремого детального розгляду, однак відзначимо, що перевірка частоти поєднання серцевидної форми бутонів на салтівських прикрасах з достовірними маркерами горизонтів II та III схиляє до побутування стилю переважно на етапі горизонту II (з ремінісценціями і пізніше), а не в якості перехідного етапу до горизонту III (Комар 2011, рис. 13), підтверджуючи тим самим позицію Т. I. Макарової і С. О. Плетньової.

Рис. 8. Ходосівка -- Козаків яр, фрагменти ліпного й гончарного посуду: 1, 2 -- яма 1; 3--6 -- яма 10; 7-- 15 -- культурний шар і підйомний матеріал (8 -- за Сухобоков 1973)

Рис. 9. Ходосівка -- Козаків яр, знаряддя праці і деталі збруї: 1, 5, 10, 11 -- житло 1/1972; 2 -- яма 9/1972; 3 -- яма 6/1972; 4 -- культурний шар; 6 -- яма 3/1972; 7 -- 7, 9 -- житло 2/1969; 8, 12 -- житло 2/1972; 13 -- яма 10/1972; 14 -- житло 8/1970 (1--6, 8, 10--13 -- за Сухобоков 1973; 1977)

У якості поясної могла використовуватися залізна пряжка з житла 1 (рис. 9: 5), хоча вона вирізняється пропорційно більшою довжиною навіть на тлі салтівських аналогій, значна частина яких мали бути збруйними (Саханев 1914, табл. IV: 3, 4; Плетнёва 1989, рис. 56; Власкин, Ильюков 1990, рис. 6: 8; Аксёнов, Михеев 2006, рис. 53: 16). У датованих комплексах Подніпров'я і Північного Причорномор'я пряжки таких пропорцій не відомі раніше від ранньосалтівського часу. Ранішу дату (VII-- VIII ст.) допускає пряжка з культурного шару Ходосівського поселення (рис. 10: 21), розміри якої краще відповідають призначенню як поясної (пор.: Комар 2006, рис. 47: 11, 12, 14).

Сережка з житла 1 (рис. 10: 18) є литою імітацією салтівських з рухомою підвіскою, прикрашеною двома намистинами і металевою зрізаноконічною трубочкою між ними. Сам прототип у різних варіантах побутував щонайменше з початку VIII ст., однак литі версії не траплялися у достовірно ранньосалтівському контексті. У могильнику Старий Салтів вони присутні вже у катакомбах горизонтів I/II і II (Аксёнов 1999, рис. 4: 34, 40), а у Дмитрівському могильнику знайдені в катакомбах горизонту II і пізніших (Плетнёва 1989, рис. 57: 5). До кола специфічно аланських прикрас належить половина браслета з потовщенням на кінцях у вигляді «зміїних голівок» (рис. 10: 25) з житла 4/1985 (Петрашенко 1997, рис. 4: 5), пізні деривати яких використовувалися ще на етапах салтівських горизонтів І--II (Каминский 1984, рис. 7: 10, 11; Савченко 1986, рис. 6: 17). Не раніше від горизонту I/II з'являються гудзики чи бубонці з масивним литим вушком (рис. 10: 19), представлені також у скарбі з Битицького городища (Сухобоков, Вознесенская, Приймак 1989, рис. 5: 2, 3). Перстень з культурного шару Ходосівки (рис. 10: 20) (Готун та ін. 2014, рис. 1: 1) належить до типу, що побутував у салтівського населення з горизонту II (Плетнёва 1989, рис. 61: 2). Аналогічні литі сережки, персні і бубонці салтівських типів використовувалися і пізніше роменським населенням Лівобережжя, як про це свідчать комплекси прикрас Івахниківського скарбу та скарбів і шару з Новотроїцького городища (Ляпушкин 1958, рис. 58: 2; табл. XCI; XCII: 5; Комар 2017b, рис. 3: 6--9).

Рис. 10. Ходосівка -- Козаків яр, особисті прикраси та деталі ременів: 1, 16, 18 -- житло 1/1972 (за Сухобоков 1973; 1977); 2 -- сп. 4/1988 (за Петрашенко 1989); 3, 5 -- житло 2/1972 (за Сухобоков 1973; 1977); 4, 7, 8, 12--14, 20--22, 28 -- культурний шар (за Петрашенко 1986; 1989; 1997; Петрашенко, Виногродская, Тригубова 1990; Готун та ін. 2014); 6, 26 -- житло 2/1969; 9 -- житло 12/1989 (за Петрашенко, Виногродская, Тригубова 1990); 10, 24 -- яма 29/1988 (за Петрашенко 1989); 11 -- житло 8/1988 (за Петрашенко 1989); 15, 17 -- яма 2/1972 (за Сухобоков 1973; 1977); 19 -- яма 7/1972 (за Сухобоков 1973; 1977); 23 -- житло 2/1985 (за Петрашенко 1997); 25 -- житло 4/1985 (за Петрашенко 1997); 27 -- житло 1/1985 (за Петрашенко 1986; 1997)

Іншим прикладом салтівського впливу є набір намистин з Ходосівського поселення. Циліндрична мозаїчна намистина з житла 1, декорована «вічоками» з вписаними хрестами (рис. 10: 1) -- рідкісний варіант, схожі намистини у одиничних екземплярах відомі у Дмитрівському та Верхньосалтівському могильниках у контексті IX ст. (Плетнёва 1989, рис. 65: 52; Ковалевская 2000, МЕР 275, 276; с. 81). Поширеніші салтівські типи мозаїчних намистин у Ходосівці походять зі споруди 4/1988 (Петрашенко 1989, рис. 28: 6) і культурного шару (Петрашенко, Виногродская, Тригубова 1990, рис. 20: 15) (рис. 10: 2, 7). Асиметричні блакитні підпризматичні або підкубічні намистини з напівпрозорого скла, утворені нарізкою тянутої трубочки і притисканням сторін щипцями, окрім житла 2/1972 (рис. 10: 5), представлені в Ходосівці в житлі 2/1969 (рис. 10: 6), житлі 12/1989 (рис. 10: 9), ямі 29/1988 (рис. 10: 10) та культурному шарі (рис. 10: 14). Цей тип використовувався у VII--IX ст., досягаючи найбільшої концентрації у комплексах Криму і Північного Кавказу в VIII ст. (Ковалевская 2000, МЕР 116; с. 20--21). Близький ареал поширення та побутування також у сферичних та сфероїдних намистин з блакитного скла (Ковалевская 2000, МЕР 94; с. 8--9) -- продукції тієї ж «майстерні», представленої у Ходосівці знахідками з житла 8/1988 та культурного шару (рис. 10: 11--13).

Лише одна багаточастинна намистина зі срібною прокладкою в Ходосівці походить з об'єкта -- ж. 2/1972; вона виготовлена з зеленуватого скла (рис. 10: 3) і відповідає МЕР 145 за В. Б. Ковалевською, тоді як намистина з покриттям жовтим склом з культурного шару поселення (рис. 10: 4) відповідає МЕР 144 (Ковалевская 2000, МЕр 144; 145, с. 36--37). Ще одна намистина з культурного шару (рис. 10: 8) має верхній шар скла блакитного кольору; такі намистини зустрічаються в ярусах І та ІІ Старої Ладоги (бл. 750--780 рр. ) (Львова 1970, с. 66), в салтівських похованнях Маяцького селища горизонту II (Мастыкова 1991, с. 175). І хоча загальні рамки побутування намиста зі срібною прокладкою набагато ширші, все ж основний період їх поширення припадає на VIII--IX ст. У волинцевському скарбі з Битицького городища авторами публікації згадуються намистини з «золоченою прокладкою» (Сухобоков, Вознесенская, Приймак 1989, с. 102; рис. 5: 16), однак, за візуальним оглядом, намистини з металевими прокладками з нього належать до типу зі срібною прокладкою і прозорим верхнім шаром скла.

Тесло-мотичку з ями 9/1972 (рис. 9: 2) теж можна було б віднести до салтівських вплививів, враховуючи надзвичайну поширеність цього типу універсального знаряддя у салтівських похованнях і ритуальних комплексах (Плетнёва 1989, рис. 46; Аксёнов, Михеев, 2006, рис. 19: 6; 41: 10; 57: 9; 65: 9; 72: 9; 81: 6), проте його присутність у складі Глодоського комплексу (Сміленко 1965, рис. 19: 8) вказує на побутування типу в Подніпров'ї принаймні з кінця VII -- початку VIII ст. Найближча ж аналогія інструменту з ями 6/1972 (рис. 9: 3) походить з ранньороменського Новотроїцького городища (Ляпушкин 1958, рис. 11: 14).

Салтівські предмети горизонту II притаманні фінальному битицькому горизонту волинцевської культури (див.: Комар 2012b, с. 146-- 148). З власне волинцевських прикрас до ознак даного горизонту в Ходосівці належать скроневе кільце з житла 2/1985 та фрагмент бронзової паяної сережки з ями 29/1988 (рис. 10: 23, 24), територіально найближча аналогія якій відома у вигляді срібної сережки з житла 31 Обухова (Абашина 2004, рис. 8: 1). Дещо ширші часові рамки (фотовизький і битицький горизонти) у фрагмента плоского браслета з розширеними кінцями з житла 2/1969 (рис. 10: 26). Фрагмент такого ж браслета малого діаметра походить з житла 1/1985, або ж мова йде про половинку конструктивно схожого платівчатого персня з завернутими кінцями, цілий екземпляр якого знайдено в культурному шарі Ходосівки-Козаків яр (рис. 10: 28).

Дві найраніші знахідки з поселення -- уламок литої імітації сережки типу Харівського скарбу (рис. 10: 22) та фрагмент пальчатої фібули (Готун та ін. 2014, рис. 1: 2, 3) -- походять з культурного шару північно-східної окраїни поселення, де стаціонарні розкопки не проводилися. Між предметами, у свою чергу, є значний хронологічний розрив, оскільки маркери горизонту «антських» скарбів другої групи у вигляді литої сережки (Готун та ін. 2007, рис. XXVI) присутні наразі лише на сусідньому поселенні Ходосівка-Діброва, де також виявлені об'єкти волинцевської культури.

Неподалік від розкопів 1987--1989 рр. В. О. Петрашенко в орному шарі знайдено аббасидський дирхем (Готун та ін. 2014, рис. 1: 4). Арабські монети поки що ні разу не зустрічалися у волинцевських об'єктах, що є головним аргументом датування кінця волинцевської культури раніше від початку надходження дирхемів у слов'янський ареал Лівобережжя Дніпра (бл. 812--815 рр. ) (детальніше див.: Комар 2017а, с. 61--71; 2017в, с. 35--42). Ходосівський дирхем або є першою знахідкою з шару волинцевського поселення, або ж свідчить про функціонування поселення пізніше від основної частини волинцевських пам'яток у IX ст.

В. О. Петрашенко вважала, що на рубежі VIII--IX ст. у Ходосівці припиняється виробництво гончарного волинцевського посуду і його місце займає ранньогончарний посуд типу Луки-Райковецької (Петрашенко 1992, с. 88). Це припущення дало підставу Л. П. Михайлині (2007, с. 7) зарахувати всю пам'ятку до райковецької культури. Кількість ранньогончарних фрагментів у ходосівських комплексах дуже мала, і вони помітно різняться за тістом, обпалом, орнаментацію (рис. 5: 12; 6: 5; 8: 9, 12--15). Профільні фрагменти одиничні і жоден з них не дає уявлення про повну форму посудин. Найбільше схожий на райковецькі фрагмент гончарного вінчика з культурного шару (рис. 8: 9), втім, подібний ранньогончарний посуд відомий у невеликому відсотку й у Волинцевому (Петрашенко 1992, рис. 8: 9; 15: 13; 20: 2; 21: 15). У випадку з фрагментом з житла 1/1972 (рис. 6: 5) зрозуміло, що мова йде про імітацію волинцевського горщика з вертикальними вінцями. Уламки ще одного ранньогончарного горщика волинцевської форми, але з зовсім іншого тіста («ліпного» складу і обпалу) походять з житла 2/1969 (Орлов 1972, рис. 6: 7) у комплексі з високоякісними лощеними гончарними волинцевськими посудинами. Повна форма крупного гончарного волинцевського горщика нетипово грубого виготовлення виявлена в печі житла 6/1970 (Орлов 1972б, рис. 6: 8). Локальне виробництво таких гончарних імітацій насправді продовжувалося до горизонту Новотроїцького городища (Ляпушкин 1958, рис. 25: 8). Окрему групу становлять сірі гончарні фрагменти з житла 2/1972 та культурного шару Ходосівки (рис. 5: 12; 7: 13), що змушують згадати імітацію салтівського кухонного горщика з волинцевського житла в Стовп'ягах (Савчук 1983, рис. 2: 1; Комар 2012, рис. 2: 5). Єдина справді «діагностична» ліпна форма горщика типу Луки-Райковецької серед досліджених за всі роки об'єктів поселення Ходосівка-Козаків яр походить з житла 6 /1970 (Орлов 19726, рис. 5: 5), але у комплексі з характерними волинцевськими формами. Типовий роменський декор у вигляді «гусенички» представлений в Ходосівці також не лише на ліпному (яма 32/1988, яма 46/1989, піч 7/1989), але й на волинцевському гончарному посуді (рис. 8: 7, 8; Петрашенко 1992, рис. 19: 5), у т. ч. в поєднанні (яма 32/1988), тому питання про пізні горизонти культури Луки-Райковецької чи роменської культури на поселенні на даний момент не може вирішуватися позитивно.

Відповідно до щоденникових записів О. В. Сухобокова, на підлозі житла 1/1972 та в заповненні ями в межах житла виявлені фрагменти виключно ліпного посуду. Окрім згаданого вище ранньогончарного фрагмента, немає гончарних і в колекції з шарів заповнення житла та з квадратів над ним. Житло 6/1985 з фрагментом ранньогончарної стінки у заповненні перекривалося стратиграфічно житлом 2/1985 лише з ліпним посудом у складі комплексу (Петрашенко 1997, рис. 5). За індивідуальними знахідками житло 1/1972 та житло 2/1985 мали б відповідати заключному битицькому горизонту волинцевської культури, однак на момент загибелі Битицького городища на останньому спостерігався широкий вжиток гончарного посуду. У випадку з житлами 1 та 2/1972 еволюційний підхід не спрацьовує не лише з керамікою, але й з опалювальними спорудами, адже піч стратиграфічно пізнішого об'єкта конструктивно набагато примітивніша за ранішу.

Доводиться констатувати, що з запропонованих принципів хронологізації об'єктів Ходосівського поселення найоб'єктивнішим є визначення дат предметів салтівського кола, які можуть бути прив'язаними до забезпеченої монетними знахідками хронологічної сітки салтівської КІС. Такі походять в основному з об'єктів другого будівельного горизонту садиби з розкопу 1/1972 (житло 1, ями 2, 7) і повністю відповідають салтівському горизонту II (Комар 1999, с. 129--133). Нижня абсолютна дата горизонту визначається початком І періоду надходження дирхемів у Східну Європу, чи, точніше, рубежем стадій А і B за В. С. Кулєшовим -- 780/790 р. (Кулешов 2011, с. 46--48; 2016, с. 172--173). Після 815/816 р. надходження дирхемів в ареал салтівської КІС несподівано обривається на тривалий час (Комар 2017а, с. 57--73; 2017в, с. 35--40), тому верхня межа горизонту II і його зміна горизонтом III визначається лише завдяки прив'язці у часі до змін культури в Криму та степовому Причорномор'ї, пов'язаних з історичними подіями -- переселенням давніх мадяр (бл. 836 р. ) та утворенням феми Херсона (841 р. ) (див.: Виноградов, Комар 2005, с. 47; Комар 2011, с. 21--69). Час побутування предметів горизонту ІІ, таким чином, обмежується періодом 790--835 (±10) рр. і цей же період визначає «широку» археологічну дату для житла 1/1972 Ходосівки.

Дещо звузити діапазон дозволила б гіпотеза про загибель волинцевської культури до рубежу (або одразу після нього) початку притоку дирхемів у слов'янський ареал Лівобережжя Дніпра, який наразі визначається скарбами з молодшими монетами 812/813 рр., 811/812 чи 816/817 рр. (Комар 2017c, с. 33--42). Проте Ходосівка тут випадає з загальної картини. Поперше, на території поселення все ж виявлено затертий аббасидський дирхем, хоч він і не має документованого волинцевського контексту. По-друге, горизонт пожежі, характерний для фіналу волинцевських поселень, у ХодосівціКозаків яр, як свідчить житло 2/1972, приходиться не на заключний етап його функціонування. Ознаки згорілих об'єктів мають також житло 2/1969, житло 5/1985, яма 1/1985, споруда 2/1988, споруда 4/1988; житло 9/1988, розташовані у різних частинах поселення. У заповненні ями 15/1985 виявлено череп людини (Петрашенко 1986, с. 14; рис. 32), однак у горілих об'єктах не простежено ні решток загиблих людей, ні скарбів, ні масових розвалів посуду, тож подія не мала для мешканців катастрофічного характеру, і функціонування поселення було відновлене після пожежі.

Житла 2/1969 і 2/1972 зближує наявність у заповненні фрагментів сіролощеного волинцевського гончарного посуду та підпризматичних намистин з блакитного скла. За набором намистин та фрагментом ранньогончарного горщика, що імітує салтівський кухонний посуд, житло 2/1972 р. не раніше від часу появи салтівського населення у басейні Сіверського Дінця (terminus post quem за історичними подіями -- після 737 р., археологічний -- близько 740 р. ), такий же орієнтир дає платівчатий браслет з житла 2/1969 (рис. 10: 26), який за часом безумовно пізніший від горизонту Харівки і належить до фотовизького чи битицького горизонтів волинцевської культури (див.: Комар 2010, с. 188--191; Комар, Стрельник 2011, с. 159--162; Комар 2012б, с. 144--148). Проте якщо нижня межа упевнена, то щодо верхньої межі часу пожежі і формування заповнення горілих об'єктів, безпосередньо матеріали з цих об'єктів не дозволяють звузити дату. Показовий інший момент -- в них немає чітких маркерів битицького горизонту, а всі предмети цього часу в Ходосівці-Козаків яр походять лише з негорілих об'єктів. Тож за формальними принципами групування комплексів розглянуті ходосівські об'єкти зі слідами пожежі мають передувати битицькому горизонту.

Отже, у якості археологічної дати жител 1 та 2 1972 р. ми можемо запропонувати два діапазони: 790--835 рр. для житла 1 і 740--790 рр. для житла 2.

АРХЕОМАГНІТНІ ДАНІ

Згідно з польовим щоденником О. В. Сухобокова, з черені «печі 1» (житло 1) Г. Ф. Загнієм 18 липня 1972 р. взято 5 зразків для археомагнітного аналізу, а «піч № 2» (житло 2) зачищена до рівня черені й залишена до наступного приїзду Г. Ф. Загнія, що стався вже після завершення робіт. Стан печі перед взяттям проб відображений на фото (рис. 3: 3). До звіту О. М. Русакова та Г. Ф. Загнія проби увійшли під номерами 144 та 145 з підписами «піч 2» та «ж. 2, піч» відповідно (Русаков, Загний 1977). Оскільки номери об'єктів присвоював Г. Ф. Загній у хронологічному порядку відбору, немає сумніву, що № 144 відповідає «печі 1» з житла 1. У звіті 1977 р. для об'єктів 144 та 145 наведені дані вимірів схилення і нахилення відповідно для 12 та 17 зразків (табл. 1), проте до зведеного каталогу археомагнітних датувань під редакцією С. П. Бурлацької (Бурлацкая 1986, с. 46, 53) Г. Ф. Загній надав дещо змінені дані, отримані для 9 та 16 зразків відповідно, з долученням даних вимірів напруженості магнітного поля (табл. 1). Зменшення числа зразків у пізнішій версії свідчить про проведення додаткової процедури верифікації даних шляхом виключення крайніх значень. У цій роботі перевіримо обидва варіанти з метою визначення ефективності верифікації та залучення третього параметра (напруженості).

Таблиця 1. Археомагнітні дані для археологічних об'єктів з поселення Ходосівка -- Козаків яр

Таблиця 2. Хронологічна інтерпретація археомагнітних даних з Ходосівки -- Козакового яру за допомогою Matlab tool for archaeomagnetic dating

Рис. 11. Аналіз археомагнітних даних за допомогою Matlab tool for archaeomagnetic dating, ARCH3K. 1 (відповідно: криві схилення, нахилення, напруженості магнітного поля та комбінованої густини імовірності дати): 1 -- житло 1/1972; 2 -- житло 2/1972

Рис. 12. Аналіз археомагнітних даних за допомогою Matlab tool for archaeomagnetic dating, SHA.DIF.14K (відповідно: криві схилення, нахилення, напруженості магнітного поля та комбінованої густини імовірності дати): 1 -- житло 1/1972; 2 -- житло 2/1972

Хронологічна інтерпретація даних за допомогою Matlab tool for archaeomagnetic dating та моделей ARCH3K.1, SHA.DIF.14K, CALS3K.3 подано в табл. 2; з метою виключення зайвих діапазонів введено обмеження 600--900 рр. н. е. Для версії даних 1977 р. діапазон отримано за двома параметрами схилення і нахилення, на яких базувалися хронологічні оцінки археологічних об'єктів Г. Ф. Загнія та О. М. Русакова. Версія даних з публікації 1986 р. дає можливість оцінки хронологічної позиції об'єктів за трьома параметрами, включаючи напруженість. Порівняння результатів аналізу даних 1977 та 1986 рр. демонструє незначне скорочення після верифікації загального часового діапазону для печі з житла 1 (0,8 %) і помітніше для житла 2 (7,4 %); серйозніші зміни спостерігаються у середньому календарному віці об'єктів, омолоджених у пізнішій версії даних в середньому на 13,6 та 50 років відповідно, зі значно кращим показником узгодження з археологічними датами (середня похибка на 39,2 і 61,2 % нижча відповідно). Фактично, для житла 2 лише версія даних 1986 р. дає часові діапазони, що повністю включають в себе рамки археологічної дати.

З трьох моделей найширші часові проміжки для об'єктів дає CALS3K.3: і нижня, і верхня межа діапазону 95 % вірогідності для обох об'єктів виходять за межі діапазону археологічної дати, особливо це стосується нижньої межі (табл. 2). За механічного усереднення віку об'єктів найбільшу похибку порівняно з археологічною датою також демонструє модель CALS3K.3, найменшу -- SHA.DIF.14K, як і заявлялося розробниками програмного додатку. Результати ARCH3K.1 та SHA.DIF.14K близькі, але не іденичні, що проявляється при індивідуальному аналізі графіків за кожним з параметрів. Так, частотні графіки схилення, нахилення і напруженості поля для житла 1 в моделі ARCH3K.1 утворюють характерні піки на позначках 800 і 850 рр. (рис. 11: 1), що свідчить про найбільш часті дати зразків з такими показниками 800 ± 50, 850 ± 50 рр., тоді як графік схилення в SHA.DIF.14K утворює пік зразками з датами 825 ± 25, нахилення -- 800 ± 50 та 900 ± 50, і напруженості -- 800 ± 50 та 850 ± 50 рр. (рис. 12: 1). Для житла 2 в обох моделях виявляються визначальними піки зразків з датами 725 ± 25 та 750 ± 25 рр. (рис. 11: 2; 12: 2). Matlab tool for archaeomagnetic dating дозволяє обрахунок часових діапазонів зразків з точністю 65 % вірогідності, проте саме через особливість запису «широких» археологічних дат з бази археомагнітних дат реалізація цієї можливості для об'єктів з Ходосівки не дає жодної переваги. За винятком о 65 % моделі SHA.DIF.14K для житла 1 (версія даних 1986 р.), у інших випадках при звуженні утворюється розходження з археологічним датуванням шляхом відтинання верхньої частини можливого діапазону, що в нашому конкретному випадку загалом допустимо, але при цьому зберігається малоправдоподібна рання частина діапазону, яка не відповідає terminus post quem археологічної дати (табл. 2).