Союз Пілсудського - Петлюри в історії боротьби за українську державність

Знову ж таки найскладнішим пунктом початку переговорів стало питання кордонів: після одержання згоди на лінію по Збручу польська сторона основний наголос зробила на розмежуванні у Західній Волині (Варшава претендувала спочатку на шість, а потім і на сім повітів), що гальмувало підписання договору. Різні тлумачення у сторін були й щодо визнання незалежності України. Тому перемовини розтяглися на півтора місяці. І в окремі моменти здавалося, що вони закінчаться безрезультатно. 10 квітня 1920 р. відбулося четверте засідання українсько-польської комісії, на якому детально, стаття за статтею, було розглянуло майбутній договір, але з пункту 2 про кордони так і не вдалося домовитися. 12 квітня А.Ліви- цький у листі до І.Мазепи повідомляв:

«Представники польського міністерства закордонних справ заявили нам в ультимативній формі, що вони вимагають, аби кордони між Україною і Польщею пройшли поза залізницею Радзивилів -- Здолбунів -- Рівне -- Сарни, яка має одійти до Польщі. Це домагання було зроблено в зневажливій для нашої національної гідности формі... [Я] Добавив, що такий проєкт кордонів ми рішуче одкидаємо зараз, не чекаючи понеділка. Ми розійшлись для того, щоби в найближчих днях брати паспорти і їхати на Вкраїну. Після того відбулися деякі побачення, і знову мається надія на розумне закінчення переговорів. На нашому боці є шерег людей, які нас підтримують» Михайлова О. Листи Андрія Лівицького про польсько-українські переговори у Варшаві, кінець 1919 р. - квітень 1920 р. // Студії з історії Української революції 1917-1921: На пошану Руслана Яковича Пирога. - К., 2011. - C.251-252..

Політичну конвенцію було підписано 22 квітня 1920 р. у варшавському Бельведерському палаці о 1-й год. 40 хв. Вона складалася з дев'яти пунктів, першим з яких Польща визнавала «Директорію незалежної Української Народної Республіки на чолі з головним отаманом С.Петлюрою за верховну владу УНР». У пункті 2, що визначав лінію кордонів, було зроблено важливе уточнення: «Щодо повітів Рівненського, Дубенського й частини Кременецького, які зараз відходять до Речіпосполитої Польської, то пізніше має наступити стисліше порозуміння. Докладне окреслення кордонної лінії повинно бути переведено спеціальною українсько-польською комісією, складеною з відповідних фахівців» Цит. за: Доценко О. Літопис Української революції: Матеріали і документи до історії Української революції. - Т.2, кн.5. - C.270-271..

Польський уряд брав на себе зобов'язання не укладати жодних угод із третіми країнами, спрямованими проти України. Напередодні, 21 квітня, із Північного фронту до Варшави прибув Ю.Пілсудський і мав ключову розмову з С.Петлюрою, яка розтяглася на шість годин Не можна не погодитися з думкою К.Бадзяка про те, що головною метою переговорів між Ю.Пілсудським і С.Петлюрою того дня було укладення військової конвенції в найкоротший термін і винятково на польських умовах. Навряд чи вони обговорювали текст політичної конвенції, адже Ю.Пілсудський не був на це вповноважений. Представників УНР «приперла до муру» інформація про близький наступ польських армій на Україну (див.: Badziak K. W oczekiwaniu na przelom: Na drodze od odrodzenia do zalamania panstwa polskiego: listopad 1918 - czerwiec 1920. - Lodz, 2004. - S.532).. Зміст її обертався навколо протиборства з більшовиками. Для Польщі політична угода з УНР стала шляхом до укладення військової конвенції, підписаної 24 квітня. Згідно з її умовами, на території Правобережної України відбувалися спільні воєнні дії під верховним командуванням польського ґенштабу, який мав право використовувати українські формування відповідно до власних оперативних планів. Уряд УНР натомість узяв на себе зобов'язання забезпечувати польські війська продовольством Ukraine and Poland in Documents 1918-1922. - Vol.II. - P.41-45..

25 квітня 1920 р. о 3-й год. 20 хв. під гаслом «За нашу й вашу свободу!» 3-тя польська армія розпочала наступ на Житомир. Опівдні наступного дня місто було взяте. У наступі брали участь дві українських дивізії. Одна з них під командуванням О.Удовиченка 27 квітня оволоділа Могилевом. 6 травня об'єднані війська ввійшли до Києва. Далі наступ практично припинився. А у червні розгорнувся успішний контрнаступ Червоної армії.

Постає цікаве питання, якою була б Україна в разі українсько-польської перемоги над більшовиками? Навколо статті 3 Варшавського договору й досі ведуться дискусії. З одного боку, дослідники вважають, що згідно з її формулюванням Лівобережна Україна не повинна була ввійти до складу УНР Каменецький І. УНР і українська загранична політика між двома світовими війнами // Український історик. - 1993. - Т.30. - С.79.. З іншого боку, існує переконання в тому, що за поразки українських військ на Лівобережжі та півдні або неможливості на той час оволодіння цими регіонами, саме Правобережжя стало б осередком національної державності Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917-1921 років: на теренах постімперської Росії. - С.261. З іншого боку, наближений до С.Петлюри учасник делеґації на Паризькій мирній конференції 1919 р. О.Шульгін уважав, що українська сторона отримала певну компенсацію за втрату своїх земель у вигляді відмови Польщі від ідеї кордонів 1772 р.: «Договір 1920 р. абсолютно не окреслював східних кордонів України, які мали бути встановлені внаслідок війни, що Польща і Україна вели тоді супроти Москви» (див.: Шульгін О. Без території: Ідеологія та чин уряду УНР на чужині. - Париж, 1934. - С.24-25).. Останнє твердження більше відповідає дійсності Цю думку підтверджують також слова С.Петлюри, записані Є.Чикаленком 12 травня 1920 р.: «[...] границя з Польщею приблизно має піти від Дністра по Збручеві, а потім по Стирі і по Прип'яті до Дніпра; Польща за те визнає самостійну українську державу в її етнографічних межах на сході, і військовою силою і технічною допомогою поможе українському урядові виперти більшовиків за Дніпро. Тобто [Польща] в межах 1772 р., а далі вже самі українці мають, коли зможуть, очистити Лівобережжя від більшовиків» (див.: Чикаленко Є. Щоденник, 1919-1920. - К.; Нью-Йорк, 2005. - С.296).. Українська сторона сподівалася отримати від Польщі все необхідне для укомплектування армії, котра була б спроможна вести наступальні дії й на Лівобережжі. Більше того, С.Петлюра розраховував на антибільшовицький селянський повстанський рух, як і на те, що українській армії з часом удасться настільки зміцнитися, щоб мати силу переглянути територіальні умови Варшавського договору Навіть сам Ю. Пілсудський в одній із розмов з А.Лівицьким прямо сказав, що він свідомий того, що за якийсь час уряд УНР перегляне Варшавський договір і почне вимагати прилучення Галичини до України, назвавши такі вимоги справедливими (див.: Пілсудський і Україна // Українське слово (Париж). - 1963. - 21 липня).. Навіть у листопаді 1920 р., готуючись до загального відступу, уряд УНР сподівався знайти притулок на Волині, яку вважав «тимчасово окупованою польськими військами» Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф.1065. - Оп.2. - Спр.9. - Арк.75..

Підписавши 22 та 24 квітня 1920 р. договір, що складався, відповідно, із політичної та військової конвенцій, українська сторона отримала не тільки визнання незалежності УНР, але й військову підтримку Польщі в боротьбі з радянською Росією. Важливою складовою переговорного процесу треба визнати допомогу Варшави у збереженні та комплектації боєздатних частин Дієвої армії. Польща надала місце для розташування однієї дивізії в Ланцуті, а згодом у Бресті, і погодилася на формування іншої дивізії в Кам'янці-Подільському. Цим підрозділам надавалася допомога озброєнням, боєприпасами, амуніцією.

Проте слід визнати, що потенціал договірного процесу до початку спільного походу на Київ не було ефективно використано. Передусім змарновано час для роз'яснювальної роботи серед населення про бажання Польщі підтримувати Україну в боротьбі з більшовиками. Зволікання в питанні дозволу українцям відкривати в березні -- квітні 1920 р. інформаційно-реєстраційних бюро стало причиною неготовності українського населення до приходу польських військ (більше того, воно було вже налаштоване проти через брутальну поведінку поляків на місцях), а затягування з відкриттям цих бюро у травні та червні призвело до фактичного зриву широкомасштабної мобілізації.

Як уважають сучасні вітчизняні історики, українсько-польський союз від самого початку видавався малопродуктивним. Про деякі причини цього мовилося вище. Значним чином це був персональний альянс очільників двох держав, Ю.Пілсудського та С.Петлюри, що спирався на їх особисті стосунки та домовленості. Вони так і не змогли переконати в його доцільності своїх співвітчизників.

Варшавський договір мав велику кількість опонентів, насамперед серед українців, як також і поляків. Він готувався таємно, у вузькому оточенні двох лідерів, та згодом навіть отримав альтернативну назву угоди Пілсудського -- Петлюри. Проти договору висловилася значна частина української політичної демократії Див.: Бруський Я. Порозуміння та союз з Польщею в оцінках українських політичних еліт (1918--1920 рр.) // Праці Українсько-Польської комісії дослідження взаємин 1917-1921 рр. - Т.1. - К., 2019. - С.23-48.. Незадоволення ним насамперед охопило Східну Галичину, оскільки було знехтувано її боротьбу за державність. М.Грушевський, В.Винниченко, І.Мазепа, М.Шаповал, С.Шелухін виступили проти С.Петлюри. Так, колишній очільник Центральної Ради у статті «Між Москвою й Варшавою» називав союз С.Петлюри з Ю.Пілсудським «злочинним фактом», «ганебною політикою», а самого голову Директорії УНР порівнював із гетьманом П.Тетерею Грушевський М. Твори у 50 томах. - Т.4. - Кн.ІІ: Серія «Суспільно-політичні твори (листопад 1918 р. - жовтень 1926 р.)». - Л., 2013. - С.97.. Аналогічними були оцінки В.Винниченка, котрий уважав С.Петлюру «зрадником українських інтересів». У брошурі «Українська державність» (1920 р.) він дав владі УНР убивчі характеристики: «Хто стоїть за перемогу контрреволюції, хто мобілізує і організує де-небудь сили для боротьби з радянською Україною, з соціалістичною революцією -- той є зрадник своєї нації, той є ворог української державності, той є злочинець супроти свого народу» Винниченко В. Українська державність. - Відень; К., 1920. - С.29.. Подібним чином висловлювався й М.Шаповал, який очолював Український громадський комітет у Празі Шаповал М.Ю. Світова революція, Росія і Україна // Борітеся - поборете! (Відень). - 1920. - №3. - С.1-44..

Договір не обговорювався в польському парламенті й, відповідно, ніколи не був ратифікований. Це пов'язано з тим, що політичні опоненти Ю.Пілсудського -- націонал-демократи на чолі з Р.Дмовським -- тяжіли до укладення миру з радянською Росією та поділу разом із нею «східних земель». На знак протесту проти підписання Варшавського договору знаний ендек С.Ґрабський склав із себе повноваження голови комісії закордонних справ сейму. Були ще й польські комуністи, котрі вели в робітничому та військовому середовищах антивоєнну пропаґанду. Військову співпрацю з українцями не підтримували поляки на Галичині.

Проти воєнного конфлікту Польщі з радянською Росією був уряд Великобританії. Прем'єр-міністр Д. Ллойд Джордж був розчарований поразкою ґенерала А.Денікіна, чию армію півтора роки англійці забезпечували всім необхідним. Це марнотратство в умовах повоєнної економічної кризи било по авторитету уряду. Коли на початку 1920 р. Лондон відвідав міністр закордонних справ Польщі

С.Патек очільник британського кабінету недвозначно відмежувався від польсько-радянського конфлікту та застеріг від просування польських військ за межі власних етнічних територій Див.: Прушиньський М. Драма Пілсудського: Війна 1920. - К., 1997. - С.83..

Отже спільна українсько-польська акція не стала консолідуючим національним чинником ані в Україні, ані в Польщі Див.: Нариси з історії дипломатії України. - К., 2001. - С.385-387.. Очевидно, Варшавський договір не був побудований на бажанні принизити Україну. Як більшість міжнародних актів, він став прикладом спроби поєднання обопільних інтересів, при цьому слабша сторона платила сильнішій значними поступками за допомогу й підтримку.

Про це пишуть більшість сучасних вітчизняних істориків, які займаються українсько-польськими стосунками періоду 1917--1921 рр. Вони вважають, що союз запізнився принаймні на рік і вже не зміг протистояти зміцнілій більшовицькій Росії Див.: Віднянський С. Варшавський договір 1920 року в оцінці сучасної української історіографії. -- С.99.. Однак їхні оцінки Варшавського договору позбавлені однозначності та спрощеного неґативізму, автори звертають увагу на еволюцію українсько-польських стосунків, наголошують на тому, що союз дозволив продовжити боротьбу за національну державність до кінця 1921 р., а згодом Польща стала притулком для великої української політичної та військової еміграції. Сьогодні цей епізод спільної історії безумовно впливає на процеси формування історичної пам'яті як українців, так і поляків. Для нас він має ще одне принципове значення, даючи матеріал для роздумів на тему: чому полякам удалося на той момент відстояти власну державність, а українцям -- ні? А перед нашими західними сусідами ставить запитання: чи все було зроблено правильно в українсько-польських стосунках, беручи до уваги крах польської держави в 1939 р.?

версальський політичний історичний

Література

1. Badziak, K. (2004). Woczekiwaniu na przetom: Na drodze od odrodzenia do zatamania panstwa polskiego: listopad 1918 - czerwiec 1920. Lodz. [in Polish].

2. Bruski, J.J. (2000). Petlurowcy: Centrum Panstwowe Ukrainskiej Republiki Ludowej na wychodzstwie (1919-1924}. Krakow. [in Polish].

3. Bruskyi, Ya.Ya. (2019). Porozuminnia ta soiuz z Polshcheiu v otsinkakh ukrainskykh politychnykh elit (1918-1920 rr.). Pratsi Ukrainsko-polskoi komisii doslidzhennia vzaiemyn 1917-1921 rr, 1, 23-48. [in Ukrainian].

4. Chykalenko, Ye. (2005). Shchodennyk, 1919-1920. Kyiv; Niu-York. [in Ukrainian].

5. Datskiv, I.B. (2009). Dyplomatiia ukrainskykhderzhavnykh utvoren uzakhystinatsionalnykh interesiv, 1917-1923rr. Ternopil. [in Ukrainian].

6. Deivis, N. (2006). Yevropa. Istoriia. Kyiv. [in Ukrainian].

7. Garlicki, A. (1978). Polityka wschodnia obozu belwederskiego. Przeglad Historyczny, 3, 460-462. [in Polish].

8. Hentosh, L. (1996). Lysty Symona Petliury do hrafa Mykhaila Tyshkevycha. Ukraina moderna, 1, 167-169. [in Ukrainian].

9. Hetmanchuk, M.P. (1998). Ukrainskepytannia v radiansko-polskykh vidnosynakh 1920-1939 rr. Lviv. [in Ukrainian].

10. Hud, B., Holubko, V. (1997). Nelehka doroha do porozuminnia: Do pytannia henezy ukrainsko-polskoho viiskovo-politychnoho spivrobitnytstva 1917-1921 rr. Lviv. [in Ukrainian].

11. Hunczak, T. (Ed.). (1983). Poland and Ukraine in Documents 1918-1922. New York.

12. Kamenetskyi, I. (1993). UNR i ukrainska zahranychna polityka mizh dvoma svitovymy viinamy. Ukrainskyi istoryk, 30, 79-82. [in Ukrainian].

13. Karpus, Z., Rezmer, W., Wiszka, E. (1997). Polska i Ukraina: Sojusz 1920 roku i jego nastepstwa. Torun. [in Polish].

14. Kavunnyk, V. (2016). Arkhiv Ukrainskoi Narodnoi Respubliky: Ministerstvo zakordonnykh sprav: Dyplomatychni dokumenty vid Versalskoho do Ryzkoho myrnykh dohovoriv (1919-1921). Kyiv. [in Ukrainian].

15. Kornat, M. Sim rokiv: Heopolitychna revoliutsiia v Tsentralno-Skhidnii Yevropi (1914-1921 rr.). Revoliutsiia, derzhavnist, natsiia: Ukraina na shliakhu samostverdzhennia (1917-1921 rr.): Materialy mizhnarodnoi naukovoi konferentsii (Kyiv, 1-2chervnia 2017r.), 70-82. Kyiv; Chernihiv. [in Ukrainian].

16. Korolov, H. (2019). Federatyvni proekty v Tsentralno-Skhidnii Yevropi: vid ideolohichnykh utopii do realnoi polityky (18151921 rr.). Kyiv. [in Ukrainian].

17. Krasivskyi, O. (1998). Skhidna Halychyna i Polshcha v 1918-1923 rr.: problemy vzaiemovidnosyn. Kyiv. [in Ukrainian].

18. Kshonstek, T. (Ed.) (2010). Polshcha ta Ukraina v borotbi za nezalezhnist 1918-1920. [in Ukrainian].

19. Lisevych, I. (2002). U vidblysku polskykh bahnetiv: Zhyttia Kyieva pid chas perebuvannia v nomu polskykh viisk (traven - cher- ven 1920 r.). Kyiv. [in Ukrainian].

20. Lytvyn, M. (1998). Ukrainsko-polska viina 1918-1919 rr. Lviv. [in Ukrainian].

21. Lytvyn, S. (2004). Sud istorii: Symon Petliura i petliuriana. Kyiv. [in Ukrainian].

22. Matviienko, V.M. (2002). Ukrainska dyplomatiia 1917-1921 rokiv: na terenakh postimperskoi Rosii. Kyiv. [in Ukrainian].

23. Mazepa, I. (2003). Ukraina v ohni i buri revoliutsii 1917-1921. Kyiv. [in Ukrainian].

24. Mykhailova, O. Lysty Andriia Livytskoho pro polsko-ukrainski perehovory u Varshavi, kinets 1919 r. - kviten 1920 r. Studii z istorii ukrainskoi revoliutsii 1917-1921: na poshanu R.Ya.Pyroha, 251-252. Kyiv. [in Ukrainian].

25. Nowak, A. (2001). Polska itrzy Rosje: Studium polityki wschodniej Jozefa Pitsudskiego (do kwietnia 1920roku). Warszawa. [in Polish].

26. Pisulinski, J. (2004). Nie tylko Petlura: Kwestia ukrainska wpolskiejpolityce zagranicznej wlatach 1918-1923. Wroclaw. [in Polish].

27. Prushynskyi, M. (1997). Drama Pilsudskoho: Viina 1920. Kyiv. [in Ukrainian].

28. Serhiichuk, V. (2004). Symon Petliura. Kyiv. [in Ukrainian].

29. Shulhin, O. (1934). Bez terytorii: Ideolohiia ta chyn Uriadu UNR na chuzhyni. Paryzh. [in Ukrainian].

30. Soldatenko, V. (2007). Vynnychenko i Petliura: politychniportrety revoliutsiinoidoby. Kyiv. [in Ukrainian].

31. Suleja, W. (1995). Jozef Pitsudski. Wroclaw; Warszawa; Krakow. [in Polish].

32. Verstiuk, V. (ker. avt. kol.) (2012). Narysy istorii Ukrainskoi revoliutsii 1917-1921 rr., 2. Kyiv. [in Ukrainian].

33. Verstiuk, V. (Ed.). Dyrektoriia, Rada Narodnykh Ministriv Ukrainskoi Narodoi Respubliky: Lystopad 1918 - lystopad 1920 rr.: Dokumenty i materialy, 1. Kyiv. [in Ukrainian].

34. Vidnianskyi, S. (2017). Varshavskyi dohovir 1920 roku v otsintsi suchasnoi ukrainskoi istoriohrafii. Ukraina dyplomatychna: Naukovyi shchorichnyk, 18, 91-100. Kyiv. [in Ukrainian].

35. Wandycz, P. (1962). France and Her Eastern Allies, 1919-1925. French-Czechoslovak-Polish Relations from the Paris Peace Conference to Locarno. Minneapolis.

36. Waszkiewicz, Z. (1997). Anglia - Francja - Stolica Apostolska wobec wojnypolsko-sowieckiej 1920 roku. Wloclawek. [in Polish].

37. Wyszczelski, L. (1999). Kijow 1920. Warszawa. [in Polish].

38. Wyszczelski, L. (2011). Wojna o kresy wschodnie, 1918-1921. Warszawa. [in Polish].

39. Yurchenko, O. (1971). Ukrainsko-rosiiski stosunky pislia 1917 roku vpravovomu aspekti. Miunkhen. [in Ukrainian].

40. Zaretska, T. (2007). Yuzef Pilsudskyi i Ukraina. Kyiv. [in Ukrainian].

41. Zashkilniak, L., Krykun, M. (2002). Istoriia Polshchi: Vid naidavnishykh chasivdo nashykh dniv. Lviv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru