Русини-міщани малопольських міст XIII—XIV ст.: проблеми пошуку та ідентифікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Статья по теме:

Русини-міщани малопольських міст XIII--XIV ст.: проблеми пошуку та ідентифікації

Мирослав Волощук, доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії, директор центру медієвістичних студій, Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника (Івано-Франківськ, Україна)

Анотація

Мета дослідження - визначити вихідців із Русі, що впродовж ХІІІ-XIV ст. оселялися в міських центрах володінь династії П'ястів, головно Малій Польщі, окреслити їх походження та проблеми ідентифікації частини з них. Методологія полягає у застосуванні порівняльно-історичного та системного аналізу, компаративістики, просопографії. Стаття написана з погляду соціальної антропології, із використанням методів семантики. Наукова новизна. Уперше узагальнено всіх занотованих різноплановими джерелами вихідців із Русі ХІІІ-XIV ст. - представників міського середовища володінь П'ястів. Висновки. Різносторонньому польсько-руському взаємообміну сприяли давні й постійні торгівельні контакти. Існувало щонайменше три маґістральних напрямки, що єднали міста Малої Польщі із землями династії Рюриковичів. У компаративістичному контексті відзначається, до прикладу, відсутність руського міського населення у середньовічному Угорському королівстві. Натомість у деяких малопольських містах, зокрема Кракові, за рахунок активного поповнення міського населення русинами впродовж другої половини ХШ-XIV ст. формувалися цілі руські родини та квартали. Сприяло цьому надання містам самоврядування, отримане від князів із династії П'ястів від початку ХІІІ ст. До найвідоміших родин руського походження XIV ст. належав рід особи, занотованої латиномовними джерелами як «Nicolaus Ruthenus», «Nicolaus genere Ruthenus» та «Nicolaus dictus Ruthenus». Безсумнівно, ішлося про вихідця з Русі. Утім не всіх окреслених у джерелах як «Ruthenus» слід однозначно зараховувати до прибулих із Русі. Відомо чимало й суперечливих ідентифікацій, які не мають чіткого пояснення. Кожна особа вимагає окремої прискіпливої уваги, адже часом за характерним окресленням - не етнічне походження, а свідчення активної торгівлі в Русі або інших контактів. Неоднозначні окреслення осіб також вимагають додаткової перевірки на предмет дочасного проживання у землях Рюриковичів. Руські містяни Малої Польщі не були найчисельнішими. Однак вони гармонійно доповнювали строкате етнічно міське середовище та користувалися всіма, відповідно до свого статусу, правами і привілеями. Вочевидь у другому - третьому поколіннях вони приймали західний обряд, одружувалися із представницями «латинського світу». Але через особисті зв'язки мусіли впливати на східну торгівлю королів Польщі.

Ключові слова: землі П'ястів, Польща, Русь, русини, Краків, «Русь за межами Русі».

Усебічна активність русько-польських середньовічних відносин стосувалася не тільки добре досліджених міждинастичних шлюбів. Генеалогічні студії останніх десятиліть дозволяють вивести менш-більш репрезентативну статистику, крізь призму аналізу якої можемо стереоскопічно побачити динаміку і специфіку двосторонньої матримоніальної політики. Утім проникненню купців у володіння П'ястів та навпаки - поляків у землях Рюриковичів - сприяли також тісні контакти еліт і міського населення. Активні торгівельні зв'язки, що читаються у джерелах з Х ст., відповідно до зовнішньої політики обох династій поступово розширювали свої межі та ринки збуту купцями товарів. Станом на середину - другу половину ХІ ст. відносно стабілізувалася лінія розмежування підконтрольних П'ястам і Рюриковичам територій, за які вони продовжували перманентно конфліктувати без особливо відчутного просування на схід чи на захід аж до кінця ХІІІ - середини XIV ст. Природними кордонами, отже, стали течії річок Західний Буг, Сян, Вепр тощо, по обидва боки яких проживали люди з ментальністю прикордонного мешканця, наприклад «лАхове- оукраинАнІ», занотовані в так званій «Хроніці Романовичів» (Галицько-Волинський літопис або хроніка) 1268 р.

Воєнні події ХІ-ХІІІ ст. сприяли зміцненню старих фортифікацій та появі на кордоні нових, чіткіше окреслювали маршрути пересування військ, котрими в мирний час рухалися торгівельні каравани, подорожні, ченці та ін. До товарообігу із землями П'ястів було залучено значну кількість населення Київської, Волинської, Галицької земель, частково Чернігівської, Смоленської, меншою мірою - розташованих далі на північ і схід володінь Рюриковичів. Головні торгівельні артерії на Русі перетиналися в найважливішому її транзитному пункті - Києві, де існувала вперше згадана 1151 р. знаменита Лядська брама - свідчення тривалої присутності громади ляхів, вочевидь купців. Далі на захід через володіння П'ястів шляхи просувалися, головно, трьома напрямками, кожен з яких фактично мав за мету з'єднати володіння Рюриковичів із землями Священної Римської імперії функціонально стабільним торговельним маршрутом:

Київ - Білгород - Ярополч - Котельниця - Междибіж - Теребовля - Микулинці - Галич - Львів (із другої половини ХІІІ ст.) - Городок - Перемишль - Ярослав - Краків.

Київ - Білгород (могло функціонувати відгалуження на Корець - Ушеськ - Радомишль - Здвижень, а звідти через Завихост на Сандомир, і далі суходолом на Краків) - Ярополч - Котельниця - Колодяжне - Полоний - Кременець - Броди - Буськ (на ділянці Броди - Буськ у Пліснеську було відгалуження, яким цей маршрут сполучався з першим на Львів - Городок - Перемишль) - Белз - Червен і далі на Люблін, Сандомир та здебільшого Віслою на Краків.

Київ - Білгород - Ярополч - Котельниця - Колодяжне - Полоний - Кременець - Радомишль - Звягель - Корець - Дорогобуж - Луцьк - Володимир - Усти- луг - Холм (із другої половини ХІІІ ст.) й далі на Люблін, Сандомир, Краків, або з відгалуженням у Любліні за напрямком Радом - Скшинно - Опочно - Сулеїв - Пьот- ркув - Іновудж (із відгалуженням на Опочно - Вонхок - Опатув) на Лютомерськ, Познань (із Познані через Ґеч - Торгову Ґурку - Болехово - Цьонжен - Лонд - Конін - Коло шлях вів до Ленчиці) або Ґнезно.

У цілому умовне русько-польське порубіжжя, через яке ці шляхи проходили, ще з кінця Х - початку ХІ ст. функціонувало завдяки активній ролі так званих «червенських градів» - переважно важливих транзитних осередків свого часу. На його південному відтинку впродовж ХІ-XIV ст. особливо важливу роль відігравав Перемишль (як найбільший центр, порівняно з Сяноком, Кросном чи дещо на віддалі розташованим Ряшевом) із його цінними покладами важливих для торгівлі мінералів, єврейською громадою та характерними функціональними її обов'язками. Краків, як бачимо, залишався вагомим транзитним пунктом у польських землях, куди купці й містяни прибували через Сандомир, а звідти продовжували рух у Силезію, Моравію, Угорщину, німецькі терени (через Моравську браму - до Праги та далі на Реґенсбурґ). У Кракові концентрувалася левова доля товарів і тих, хто їх звідусіль привозили, зокрема з країн Сходу, Русі. Тому, природно, найінтенсивнішим за використанням був саме цей південний напрямок руху людей.

У другій половині ХІІІ - першій третині XIV ст. географічно наступним місцем серйозної польської торгівельної концентрації в посталому 1253 р. королівстві Русі були Холм і Львів, натомість руської концентрації у землях П'ястів окрім Кракова - Вроцлав. Саме до Силезії, меншою мірою постраждалої після татарського лихоліття 1241 та 1259 рр., ринули громади переселенців, ідентифікованих латиномовними джерелами як «Rutheni». Тут, як і у Кракові, існувала торгівельна розв'язка, що вела купців в інші куточки Європи та приводила їх звідусіль сюди. Прикладом такого реверсного руху у східному напрямку слугує поїздка Іоанна Плано де Карпіні 1245 р. у ставку монґолів через Київ, куди його супроводжували вроцлавські купці. Францисканський чернець, крім того, підкреслював, що сюди прибували й інші торгівці з Польщі (можливо, маючи на увазі саме знайому йому Малу Польщу) та Австрії. Завдяки їм та, вочевидь, їхнім силезьким «колеґам», до датованих 1280-1290-ми рр. текстів так званої «Хроніки Романовичів» потрапили чимало звісток силезького походження. Імовірно окремі представники силезької знаті деякий час на рубежі ХІІІ-XIVст. мешкали в містах королівства Русі. Однак прилучення менших за розмірами міст Силезії, а, особливо, Вроцлава 1335 р. князівськими й міськими елітами до Чехії на певний час позбавили їх пріоритетності в торговельних зв'язках із землями Русі.

Окремі відгалуження від маґістральних шляхів сполучень через північний відтинок «червенських градів» (Белз, Червен зокрема) дозволяли руським торгівцям так само проникати й до Мазовії. На цій ділянці шляху не менш вагомим опорним і транзитним пунктом на середній течії Бугу слугував Дорогочин, звідки купецтво добиралося до Пруссії чи то Балтії. Свідченням двосторонніх торгівельних контактів цієї зони стали результати багаторічних студій пломб так званого «дорогочинського типу» та городища Чермно над Гучвою.

Звісно, вихідці з Русі відвідували міста у землях П'ястів задовго до набуття тими властивого міського права, що активно проникало від початку ХІІІ ст. насамперед із теренів Священної Римської імперії, суттєво універсалізувавши міське життя обох країн. Упродовж лише ХІІІ ст. в керованих династією П'ястів володіннях, а також на Помор'ї міське самоврядування набули 230 населених пунктів: у Силезії - 128 (іоі князівська локація, 21 церковна, 6 рицарських), у Великій Польщі - 38 (24 князівських локації, 6 церковних, 8 рицарських), у Малій Польщі - 29 (іі князівських локацій, 17 церковних, і рицарська), у Серадзькій і Ленчицькій землях - 17 (13 князівських локацій, 4 церковних), у Куявії та Добжинській землі - 9 (5 князівських локацій і 4 церковних), на Ґданському Помор'ї - 5 (4 князівських локації, і церковна), а також 4 локації в Мазовії (по 2 князівських і церковних).

При цьому, як видно на прикладі багатьох міст, зокрема важливого з погляду оселення в ньому русинів Вроцлава, в його околицях спершу, дещо в інших правових рамках, мешкали громади валонів, додаючи місцевій юридичній специфікації нових, можливо, менш знайомих у Силезії західноєвропейських рис. Міське право у цілому давало містянам не тільки правовий захист від сваволі світських і духовних феодальних еліт, але й дозволяло купецьким родинам (часто іноземного походження) зробити тут успішну кар'єру. Не стояли осторонь цих процесів і вихідці з Русі, котрі, вочевидь, сприяли проникненню нових правових норм також і на свою «малу батьківщину». Зокрема локація Кракова 5 червня 1257 р. відбулася за активної участі матері краківсько-сандомирського князя Болеслава Сором'язливого руської з походження княгині Ґримислави Ярославни. Зародки елементів міського самоврядування та повноправні локації можемо з деяким запізненням та далеко не в такій кількості побачити в Галичі 1238 р., волинському Володимирі 1287 р., Луцьку 1287 р., Львові, можливо, 1287 р., Перемишлі не пізніше 1323 р., Сяноку 1339 р. тощо.

***

Логістика двосторонньої торгівельної діяльності засвідчує, що одним із перших вагомих осередків Польщі на шляху до Чехії (Богемії), Моравії та Німеччини, в якому зупинялися й залишалися на тривалий час руські купці, був Краків - ключова резиденція П'ястів, неформальна столиця до 1320 р. (згодом - центр королівства), місце осідку єпископа. Вочевидь як до, так і після локації міста 1257 р. тут, як і в не менш значимому Сандомирі, мешкали руські купці. Достеменно відомо, що зі смертю 7 грудня 1279 р. князя Болеслава свої претензії на краківський престол задекларував Лев Данилович, маючи у Краківсько-Сандомирській землі якусь підтримку й серед місцевих еліт. Руський із походження канцлер і духівник князів Болеслава Сором'язливого, Лешека Чорного та Пшемисла ІІ краківський єпископ упродовж 1292/1293-1295 рр., син колишнього галицького князя та господаря угорської Мачви Ростислава Михайловича - Прокіп між 26 липня - 15 серпня 1286 р. за наказом Лешека Чорного власноруч уклав локаційний привілей для Сандомира, за яким володар декларував, «щоб кожен, хто лише бажатиме вирушити в подорож до Угорщини чи Русі, або вертатиметься з Угорщини чи Русі, міг собі обрати дорогу, що провадить через місто Сандомир». У сандецькому ж монастирі кларисок із кінця ХІІІ ст. перебувала донька згаданого руського князя Лева, смерть якої 1302 р. занотовано цілою низкою анналів.

Тож немає нічого дивного, що громади Кракова, Сонча, Вольбожа та інших міст регулярно поповнювалися вочевидь руськими з походження особами, котрі міцно осідали тут, заводили сім'ї. Вони доповнювали спільноти інших прибульців, означених «Bohemus», «Frise», «Gallicus», «Ostirichir», «Toringus», «Thartarus». Активізувалися ці процеси безперечно після коронування 1320 р. Володислава Локетка та суттєвого вивищення ролі столичного центру ноповосталого RegniPoloniae. Хтось із руських містян чи купців міг поповнити, зокрема, ряди мешканців Кракова після кампанії Казимира ІІІ і6 квітня 1340 р., коли той, «прийшовши на Русь, християн і купців, які зібралися у замку Львова, після того, як замок було спалено, схопив разом з їхніми дружинами, дітьми та майном і відвів до свого королівства».

Тому руських чи прозваних руськими мешканців підконтрольних П'ястам міст упродовж XIV ст. фіксується чимало. Ключовою базою даних про них стали опубліковані впродовж ХІХ - початку ХХІ ст. найдавніші міські книги, періодично доповнювані фраґментами актового матеріалу князівських і королівських канцелярій.

Безумовно, найбільшим місцем проживання всіх імовірних вихідців із земель Русі був Краків. Тут їх можна розподілити за кількома категоріями.

Чітко окреслена руськість (предикат або походження). Більшість «руських» містян Кракова часто з геть неруськими іменами (що не має надмірно насторожувати) згадано спорадично або декілька разів: 1310 р. - Дітріх та Альбрехт із Русі («dyterich von ruzcen[...] vndesinenkyndenalbrecht»), 1313 р. - Герман із Русі («Hermannus de Russia»), упродовж 1313-1325 рр. - Теодор із Русі («Theodricus de Russia»), 27 березня 1334 р. - Петро Руський («Petrus Ruthenus»). Із високою ймовірністю руським був відомий за актом 8 липня 1352 р. «Iohannes Vruse, civis Cracovinesi» - учасник торговельних операцій із купцями міста Брюґґе у Фландрії. 1369 та 1373 рр. - вочевидь читаємо вже про іншого Петра Русина («Petrus Russin»), 1375 р. - Генцила Руського («Henzil Rueze»), 1382 р. - Іоанна Руського («Iohannes Rews»), 1392 р. - виробника ножів Миколу Руського («Nicolaus Russzky»), 1394 р. - Михайла Руського («Michael reusse»)та ін.

Однак на найбільшу увагу все-таки заслуговує краківський містянин і неодноразовий консул - Микола Руський, занотований між 1313-1350 рр. як «Nicolaus Ruthenus», «Nicolaus genere Ruthenus»та «Nicolaus dictus Ruthenus», що, з одного боку, не залишає жодних сумнівів із приводу його дочасного місця проживання, а з іншого - потребує написання спеціальної біографічної статті. Так, 30 травня 1329 р. в укладеному у Кракові акті між краківськими й сандецькими міщанами на предмет торгівлі по річці Вісла з Торунем саме його було названо краківським консулом («Nicolaus Ruthenus»). Він мав велику родину. Його дружиною terminus ante quem 1328 р. стала донька іншого заможного, відомого впродовж 1302-1343 рр. містянина Кракова Миколи із Завихоста («Nicolaus von Zavcost», «Nicolaus dictus de Zauicostz», «Nicolaus de Zauekost», «Nicolaus de sabicostz», «Nicolaus de Zaucostz») - Гелена (померладо1335 р.). Із народжених у цьому шлюбі дітей у 1328-1343 рр. занотовані Ганко («Hanco filius Nicolai Rutheni», «Heynco»), у 1330-1345 рр. - Іоанн («filio suo Iohanni», згаданий також як «Iohannes Ruthenus», що свідчило про вживання властивого предиката у щонайменше другому поколінні роду), у 1330-1351 рр. - Анна («filia sua Anna Iunior» - можливо, близнючка або двійнятко з Іоанном, адже завжди поряд із ним фігурувала у справах успадкування майна) та в 1350-1352 рр. - Ґертруда («sororAnnaeGertruda»), котра, попри пізню згадку про себе, була радше старшою за Іоанна та Анну.

Ганко, син Миколи Руського, можливо, названий на честь свого рідного дядька «за кужелем» («Hanco de Zawychost», «Hanco dictus Zawichost»), до 1340 р. одружився з сестрою відомого впродовж 1318-1345 рр. краківського кушніра Віллуса («Willuson pellifix», «villus», «willusio», «villuson»)Катериною («pro sorore Katherina», «quam heynco duxit in vxorem»). Невідома ж на ім'я донька Віллуса terminus ante quem 1345 р. вийшла заміж за сина Миколи Руського - Іоанна Руського, народивши йому до 1353 р. доньку Осанну («puellaOsannafiliaquondamIohannis Rutheni [...] postmortemdicte puelleOsanne»), котра померла в дитячому віці. Натомість вочевидь найстарша донька Миколи Руського Ґертруда стала дружиною відомого в 1323-1366 рр. вельможного Тичка, прозваного Снелл («Ticzko dictus Snell», «Ticzko Snelle»). Вона народила у цьому шлюбі доньку Єлизавету («Elizabeth filia eiusdem ipso Ticzkone»), згадану вперше лише 1350 р. в уже дорослому віці, про що свідчить її заміжній стан на 1353 р. та нотатка про чоловіка - наглядача міських ваг Станіслава («Stanizlaus Pensator»), опікуна племінниці Осанни, доньки Іоанна Руського («tutorerat [...] dicte puelle Osanne»).

Патроніми, характерний іменослов. Однак окрім чітких руських окреслень чимало мешканців Кракова володіли іншими, що, на наш погляд, указували на попереднє місце проживання, - імовірно сусідні Галицьку, Волинську або й Чернігівську землі. До таких відносимо занотованого впродовж 1317-1343 рр. війта та лавника Кракова Сташка Васильовича («Stasco Vassilouicz», «Staschko Wassilowicz»)із сестрою Катериною («Katherina sue soror»), заміжньою за, можливо, чехом із походження Вацлавом («Ventzlaus eiusdem Katherine maritus»). У широкому розумінні родичем («cognatus») Сташка під 1347 р. названий якийсь Михайло. Окрім Сташка Васильовича ймовірне «руське» минуле мав відомий у 1365-1373 рр. Микола Корчак («Nicolaus Korczecz»). Із кількох дописів відомо про його дружину Святославу (померла до 1373 р.), а також, мабуть, батька (Філіпа) і брата (Андрія), котрі, проте, не окреслені прізвиськом «Korczak» («per Andream filium Philippi», «condam dicti Nicolai Karczak fratris»). З іншого боку, не відкидаємо, що згаданий Андрій був двоюрідним братом, а Філіп - дядьком Миколи Корчака.

Із вищою вірогідністю (за характерним іменословом та патронімами) вихідцями із земель Рюриковичів були й занотовані 1340 р. Микола Дмитрович («Nycolaus Dytmarowicz»), 1342 р. - Станіслав, прозваний Василем («Stanyslaus dictus Wassilo»), 1343 р. - Яків Филипович («Iacobus Philipowicz»), однак із нижчою (за частково нехарактерними іменами та патронімами) - згаданий 1384 р. Павло Чинчевич, або Чинхевич («Paulus Czinnychewicz»), а 1385 р. - Мачко Станіславович («Maczco de Stanislavicz»)та Лаврентій Варшович («Laurentius Warschowicz»).

Походження за містами або сторонами світу. Нотування окремих осіб за місцем (містом) попереднього їх проживання добре відоме з німецької традиції, на що й ми в «руському» контексті вже якось звертали свою увагу. Тому можливим, на нашу думку, видається походження з міського («руського») середовища Луцька згаданих 1373-1374 рр. у Кракові Климента («Clementis de Lucczk») та Матвія («Mathie Luschczke»), натомість із Кросна - відомих за 1392-1395 рр. старост Ганка («Hanco Schultis de Krosna») і двох Іоаннів («Johannes Schultis de Krosna» й «Johannes Halner de Krosna»). Останні не конче були русинами, радше ними й не були, як, до прикладу, кілька вочевидь купців, відомих як «dictus de Oryenth» («de Orienth», «de Oriente») - 1314 р. Вільгельм, 1340 р. - Ганко та 1395 р. - Іоанн. Складно встановити, що мається на увазі під поняттям «Orienth», коли землі Русі або Татарії окреслювалися зазвичай цілком зрозумілими й широко вживаними термінами. Однак зі стопроцентною певністю можна стверджувати, що в такий спосіб окреслені люди точно мали справу з торгівлею в Русі чи комунікацією через її землі. Так само непросто вияснити - про Львів королівства Русі чи силезький Львувек (однаково - «Lemberg», «Lemborg», «Lemburg», «Lemburga») ідеться в низці записів 1367-1396 рр. зі згадками конкретних містян, котрі з різною метою відвідували Краків.

Помилкові окреслення? Аналізуючи акти краківських лавників 1365-1376 та 1390-1397 рр., окреслення одного із заможних містян, відомого впродовж 1365-1371 рр. як «Nicolaus Rese» («Resin» або «Resen»), викликає певне застереження. Чи не йдеться про зіпсоване «Reuse», тобто з німецької - «руський»? Його одруження terminus ante quem 1368 р. з німкенею Аделяйдою («uxorAdilheit»)та наявність станом на 1371 р. дорослого сина Павла («Paulus Resen»)дозволяє, не відмовляючись від припущення, обережно продовжувати пошуки у цьому напрямі.

Крім Кракова русини нотуються й в інших малопольських містах. Так, 15 січня 1341 р. в королівському дипломі Казимира ІІІ обумовлювався акт купівлі-продажу з боку мешканця Бохні Миколи pro triginta marcis grossorum Pragensium сандецькому міщанинові Миколі Руському («Nicolao Rutheno Ciui de Sandecz») та його законним нащадкам розташованого на багатій соляними покладами горі «Cozuzkonis» та вочевидь локованого на німецькому праві терену «Berkracht». Як «dictus Ruthenus» в акті вроцлавського єпископа Збилута від 3 лютого 1367 р. занотований містянин Вольбожа Петро. Польський архієрей надав йому право локації «iure Teutonico Sredensi» розташованого над річкою Піліца у Сандомирській землі села «Brzustow».

***

Отже впродовж ХІІІ-XIV ст. міські центри володінь династії П'ястів систематично поповнювалися руськими мешканцями, окресленими в латиномовних джерелах у властивий спосіб («Ruthenus», «Rutenus» та ін.). Попри брак відповідних свідчень із міського середовища Великої Польщі й менш урбанізованої Мазовії, констатуємо чи найбільш інтенсивне залюднення русинами населених пунктів Малої Польщі (адже Силезія заслуговує на окреме дослідження), головно Кракова. Тут за деякий час здобули належний авторитет, нерухомість і всебічні торгівельні зв'язки відразу кілька впливових руських родин. Їхні представники регулярно посідали уряди консулів і лавників, брали участь у судових засіданнях, виступали свідками укладення угод із містами інших країн. Констатуємо проживання русинів й в інших, менших за розмірами, містах - Сандомирі, Сончі, Вольбожі тощо.

Руські міщани у землях П'ястів, водночас, радше специфічна, ніж закономірна складова міського простору. Вони інтеґровувалися у строкате і складне міське середовище, піддавалися асиміляції, як це можна побачити з використання «зовнішнього» іменослова (наслідок мішаних шлюбів). Русини-міщани м'яко латинізовувалися, як у XIV ст. це стало помітним і серед наближених до польських королів руських еліт. Хоча, з іншого боку, вони мали переваги в доступі до західного освітянського простору, можливостях власного торгівельного поступу, матеріальному збагаченні.

References

русь династія польща вихідець

1. Alexandrowicz, St. (1958). Stosunki handlowe polsko-ruskie do roku 1241. Zeszyty Naukowe Uniwersytetu im. A. Mickiewicza w Poznaniu. Historia, 14, 3, 24-42. Poznan. [in Polish].

2. Baran, A. (2012). Pojawienie siз terminu «miasto» w jзzykach polskim i ruskim w XIII wieku (na materiale «Kroniki hal- icko-wolynskiej»), Limes: Studia i materialy z dziejowEuropy Srodkowo-Wschodniej, 5, 7-12. [in Polish].

3. Bogucka, M., Samsonowicz, H. (1986). Dzieje miasti mieszczanstwa wPolsceprzedrozbiorowej.Wroclaw. [in Polish].

4. Chronica Galiciano-Voliniana (Chronica Romanoviciana) (2017). Eds. D.D^browski, A.Jusupovic. Monumenta Poloniae histori- ca,XVI.Krakow; Warszawa. [in Church Slavonic].

5. Czerwien -grod miзdzy Wschodem a Zachodem: Katalog wystawy (2012). Eds. J.Baginska, M.Piotrowski, MWoloszyn. Tomaszow Lubelski; Leipzig; Lublin; Rzeszow. [in Polish].

6. Daszkiewicz, J. (1980). Zhistoriipoludniowo-wschodniegoszlakubursztynowego (XIV-XVIIw.). Slaviaantiqua, 27, 253-275. [in Polish].

7. D^browski, D. (2002). Rodowod Romanowiczow ksi^z^t halicko-wolynskich. Biblioteka Genealogiczna, 6. Poznan; Wroclaw. [in Polish].

8. Florek, M. (2004). Osadnictwo otwarte w rejonie Sandomierza od konca X do konca XIII w.: Struktury osadnicze i ich przemiany. Przezpradzieje i wczesne sredniowiecze: Ksiзga jubileuszowa na siedemdziesiqte piqte urodziny docenta doktora Jana Gurby, eds. J.Libery, A.Zakoscielnej, 325-335. Lublin. [in Polish].

9. Giergiel, T., Jop, R. (2015). Dokumentlokacyjny Leszka Czarnegodla Sandomierza z 1286r. Sandomierz. [in Polish].

10. Giovanni di Pian di Carpine, (1989). StoriadeiMongoli. Ed. critica del testo latino а cura di E.Menesto; trad. italiana a cura di M.C.Lungarotti e note di PDaffina; introduzione di L.Petech; studi storico-filologici di C.Leonardi, M.C.Lungarotti, E.Menesto. Spoleto. [in Latin].

11. Hilczerowna, Z. (1950-1953). Przyczynki do handlu Polski z Rusrз Kijowsk^. PrzeglqdArcheologiczny,9, 26-28, 8-23. [in Polish].

12. Ipatiyevskaya letopis (2001). Polnoyesobraniye russkikh letopisey [s predisl. B.Klossa], 2. Moskva. [in Church Slavonic].

13. Jodkowski, J. (1948). Pieczзcie ruskie z XI-XII w., znalezione w Grodnie i Drohiczynie. Przeglqd Historyczny, 37, 153-180. Warszawa. [in Polish].

14. Konczewska, M., Piekalski, J. (2008). Problem lokalizacji sredniowiecznej osady Walonow we Wroclawiu w swietle ostatnich badan archeologicznych. Slqskiesprawozdania archeologiczne, 50, 241-258. Wroclaw. [in Polish].

15. Kupchynskyi, O. (2004). Akty ta dokumenty Halytsko-Volynskoho kniazivstva ХІІІ - pershoi polovyny XIV st.: Doslidzhennia. Teksty. Lviv. [in Ukrainian, in Latin, in Church Slavonic].

16. Lewicka-Rajewska, U. (2004). ArabskieopisanieSlowian. Wroclaw. [in Polish].

17. Lewicki, T. (1956). ZnaczeniehandloweDrohiczynanadBugiemwewczesnymsredniowieczuizagadkoweplombyolowianeznalezionewtejmiejscowosci: Notatkatymczasowa. KwartalnikHistoriiKultury Materialnej, 4, 2, 598-599. [in Polish].

18. Liwoch, R. (2015). Plombytypudrohiczynskiego zDrohiczyna nadBugiemwKrakowskim Muzeum archeologicznym. Materialy Archeologiczne, 40, 237-244. [in Polish].

19. Sydorenko, O. (1992). Ukrainskizemliumizhnarodniitorhivli (ІХ- seredynaXVIIst.).Kyiv. [in Ukrainian].

20. The Sphinx of Slavic Sigillography - Small Lead Seals of “Drogiczyn type” from Czermno in their East European Context = Sfinks slowianskiej sfragistyki: Plomby typu drohiczynskiego z Czermna w kontekscie wschodnioeuropejskim. Uzrodel Europy Srodkowo-Wschodniej/ Frьhzeit Ostmitteleuropas(2018-2019). Eds. A.Musin, M Woloszyn. Krakow; Leipzig; Rzeszow; Warszawa. [in English, in Polish].

21. Voloshchuk, M. (2018). Yepyskop Krakowa Procopius de Russia (1292/93-1295 rr.): Umovna etnichnist ta henealohichna na- lezhnist. Monografie PracowniBadan nad Dziejami Rusi Uniwersytetu Kazimierza Wielkiego, 5: Polska, Rus i Wзgry:X-XIVw., 99-129. [Eds. D.D^browski, A.Jusupovic, T.Marzec]. Krakow. [in Ukrainian].

22. Voloshchuk, M., Parshyn, I. (2018). Johann de Ladimiria: do problemy etnichnoho pokhodzhennia kapelana silezkoho kniazia Henrikha VI Dobroho. Halychyna, 31, 50-63. Ivano-Frankivsk. [in Ukrainian].

23. Wojciechowski, P.K. (1979). Ugrupowania polityczne w ziemiach krakowskiej i sandomierskiej w latach 1280-1286. Przeglqd Historyczny, 70,1, 57-72. Warszawa. [in Polish].

24. Wyrozumska, B. (2001). KsiзgaproskrypcjiiskargmiastaKrakowa 1360-1422: ZezbiorowArchiwumPanstwowegowKrakowie. Krakow. [in Latin].

25. Wyrozumski, J. (1980). HandelKrakowazeWschodemwsredniowieczu. RocznikKrakowski, 50, 57-64. Krakow. [in Polish].

26. Wyrozumski, J. (2007). LokacjaczylokacjeKrakowana prawieniemieckim? Krakow: Nowe studia nad rozwojem miasta, 121-151. Krakow. [in Polish].

27. Zaki, A. (1958). Topografia wczesnosredniowiecznego Przemysla: Preliminaria badawcze. Acta Archaeologica Carpathica, 1, 1, 75-98. [in Polish].

28. Zaki, A. (1959). Parз uwagopograniczupolsko-ruskimwewczesnymsredniowieczu. Sprawozdania zposiedzen komisji, 99-100. Krakow. [in Polish].

29. Zaki, A. (1962). Krakow i Kijow we wczesnym sredniowieczu. Sprawozdania zposiedzen komisji, 337-340. Krakow. [in Polish].

Myroslav VOLOSHCHUK, Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor at World History Department, Head of Center of the Medieval Studies, V.Stefanyk Precarpathian National University (Ivano-Frankivsk, Ukraine)

Ruthenian Burghers of Lesser Poland Towns During the Thirteenth -- Fourteenth Centuries: Problems of Search and Identification

Abstract. The objective of the article is to research the Ruthenians, which settled during the 13th - 14th centuries in the towns of the Piast dynasty lands, mainly in Polonia Minor, to outline their origin and the problems of an identification of some of them. The methodology of the research consists in using the methods of comparative-historical and system analysis, comparative studies and prosopography. The article is written from the point of view of social anthropology, using the methods of semantics. Scientific novelty. A systematic generalization ofall immigrants from Rus ofthe 13th -14th centuries, noted by various sources, - the representatives of the urban environment of Piast's possessions - was prepared for the first time. Conclusions. Close, lively multifaceted Polish-Ruthenian very active exchange were facilitated by a longstanding and permanent trade contacts. There were at least three main roads that connected the centers of Lesser Poland with the possessions of the Rurik dynasty. Compare with the same processes in the medieval Hungarian Kingdom, where did not mention the Ruthenians burghers in the towns, author noted, that some small towns of Poland, in particular, Krakow, populated by the representatives of Rus, especially during the second half of the 13th -14th centuries. The Ruthenian families have formed there separate quarters. Its was facilitated by the self-government, received from the Piast dynasty princes since the beginning of the 13th century. To the most famous Ruthenian origin families of the 14th century, recorded in the Latin-speaking sources, we could rank personae nomine Nicolaus Ruthenus, Nicolaus genere Ruthenus and Nicolaus dictus Ruthenus. Undoubtedly - he was Ruthenian origin man. However, the peoples mentioned by the Latin-language sources such as Ruthenus, should not directly to perceive as the Ruthenian community representatives. But there are in the sources also many debatable identifications without any clear explanation. Each person requires a particular meticulous attention, because sometimes there were in their typical Ruthenian notification the evidence of the active trade or some other contacts into Rus or with Ruthenians. There are also controversial identifications of these persons by the names, which also require additional checking for early residence in the lands of Rurikids. The Ruthenian burghers of the cities of Lesser Poland were not the most numerous. However, they harmoniously complemented the diverse ethnically urban environment and enjoyed all, according to their status, rights and privileges. Obviously, in the second or third generations they adopted a Western rite, married representatives of the “Latin world”. But due to their personal connections, they influenced on the eastern trade of the kings of Poland.

Keywords: Piast dynasty lands, Poland, Rus, Ruthenians, Krakow, “Rus beyond Rus”.

Размещено на Allbest.ru