Теорія творення повстансько-партизанського визвольного війська у військово-історичних працях членів ОУН

THEORY OF CREATION OF THE INSURGENT-GUERRILLA LIBERATION ARMY IN THE MILITARY-HISTORICAL WORKS OF OUN MEMBERS

Summary

The purpose of this research is to study the theoretical works of OUN activists on the creation of an insurgent-guerrilla liberation army, which have not lost their significance for the development of modern Ukraine and the reforming of its Armed Forces. The research methodology is based on the principles of historicism and the synthesis of comparative and problem-chronological methods of researching the works of OUN soldiers on the creation of the Ukrainian army. The scientific novelty lies in the implementation of one of the first attempts at a comprehensive study of OUN propaganda and journalistic materials on military-organizational activities, which clarifies the role of the Organization's military figures in the formation and development of its basic principles on the eve of World War II. Conclusions. On the basis of the relevant funds of the State Archive of Lviv Region (SALR), memoirs, nationalist newspapers and magazines, fundamental monographs and dissertations, the role of OUN leaders E. Konovalets, M. Kolodzinskyi, O. Gasyn, R. Yaryi, Z. Kossak is covered on the creation of the liberation army in military-historical and military-theoretical works. The main materials, which consider the issues of the coming war, tactics and strategy of Ukrainian nationalists, military doctrine and military training were prepared by: M. Kolodzinskyi - "Ukrainian military doctrine”, Z. Kossak - ”44 rules of life of the Ukrainian nationalist”, R. Yaryi - "Military education of youth”, E. Konovalets - "Military Affairs", "Military Training". The creative achievements of OUN military figures were marked by a wide range and depth of thinking, high professionalism. All educational and theoretical developments of OUN soldiers are a source for studying the military-historical thought about the activities of the nationalist organization of 1929-1939. This legacy can be used in the not yet completed state-building processes of modern Ukraine, the reforming of the Armed Forces of the state, the prospect of our country 's accession to European structures and NATO.

Key words: OUN military activity; military doctrine; theory of insurgent guerrilla army; military training; works of OUNfigures.

Вступ

Організація Українських Націоналістів (ОУН) створювалася у час, коли в українському політикумі відчувалася гіркота поразки визвольних змагань 1917-1921 рр. Відслідковуючи діяльність ОУН як військово-політичної сили, можемо стверджувати, що у визвольній боротьбі перемагають не вдалі політичні програми чи статути, а люди, члени Організації, які послідовно реалізовували її програмну платформу. Тому пріоритетом військово - організаційної діяльності ОУН була підготовка військово вишколених кадрів та розробка теорії творення повстансько-партизанського визвольного війська. Тому і сьогодні ідеї віри у власні сили, пріоритет загально-національних інтересів та свободи людини є актуальними. Адже певні загрози як зовнішнього так і внутрішнього характеру не сприяють безпеці країни, її територіальній цілісності, економічному процвітанню та покращанню добробуту її громадян.

Постановка проблеми. Проведений історіографічний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, в тому числі офіційних документів ОУН та праць її лідерів, свідчить про певну прогалину в характеристиці питань військово-організаційної діяльності, яка штучно формувалась протягом десятиліть. Більшість дослідників, перебуваючи, в певній мірі, в полоні колишніх стереотипів, не завжди посилаються на офіційні документи ОУН, не говорячи вже про праці її діячів. І тільки завдяки доступу до закритих раніше архівосховищ, опрацювання інтелектуальної спадщини фундаторів українського націоналізму, з'явився інтерес до об'єктивного та неупередженого вивчення окремих аспектів цієї теми. Основне ж завдання дослідження передбачає показати цінність військово-теоретичних напрацювань чільних діячів ОУН з проблем військової справи та організаційно-бойової діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

До джерельної бази дослідження увійшли історіографічні джерела, наукові та публіцистичні праці фундаторів стратегії національного визвольного війська (Є. Коновальця, М. Колодзінського, Р. Ярого, О. Гасина, З. Коссака та ін.), мемуаристика, збірники матеріалів конференцій ОУН, постанови та резолюцій Установчого Конгресу й Великого Збору ОУН, бюлетені, вісники, періодичні та інформаційні матеріали української еміграції. Низка проблем, які більшою чи меншою мірою стосуються тематики цього дослідження висвітлені у працях І. Гавриліва, А. Кентія, М. Вегеша, М. Посівнича, В. Фатули та інших. Питанням творення ОУН та її діяльності в міжвоєнний період присвячені дисертаційні роботи В. Виздрика, І. Гавриліва, М. Посівнича, Ю. Юрика. Таким чином зазначені праці висвітлюють окремі аспекти проблеми, не розглядаючи факторів військового та бойового духу ОУН, що прописані в теоретичних і публіцистичних творах військовиків ОУН, і які спроможні об'єднати український народ в боротьбі за Українську Соборну Самостійну державу.

Мета статті - оцінити теоретичні праці діячів ОУН щодо творення повстансько-партизанського визвольного війська, які не втратили значення для розбудови сучасної України та реформування її Збройних Сил.

Виклад основного матеріалу

Тисячолітні історії держав свідчать, що їх існування залежало від наявності боєздатних збройних сил. Тому військову діяльність ОУН потрібно розглядати у контексті персоналій військовиків і їх творчого наукового та публіцистичного доробку. Серед тих, хто брав участь у військово-історичних та військово-теоретичних розробках і дослідженнях, були члени Проводу Українських Націоналістів (далі - ПУНу), а також члени військової референтури Крайової Екзекутиви ОУН (КЕ ОУН) на Західних Українських Землях (ЗУЗ).

Керуючись переконанням, що національне повстання (революцію) можна підготувати лише революційними методами, чільне місце у реалізації воєнної доктрини ОУН посідали терористичні акти (атентати). У період 1930-1932 рр. Українська Військова Організація (УВО)-ОУН проводить активну терористичну діяльність. 29 серпня 1931 р. у Трускавці вбито колишнього начальника східного відділу МЗС Польщі, посла сейму Т. Голуфка (Козоріс, 1932, с. 28). 22 березня 1932 р. бойовик Ю. Березинський у Львові розстріляв комісара львівської політичної поліції Е. Чеховського за жорстоке поводження із в'язнями (Дужий, 1997, с. 69). Проведено п'ять гучних експропріаційних актів: під селищем Бібрка в липні 1930 р., під Бірчею 31 липня 1931 р., під Печеніжином 31 липня 1931 р., напад на пошту у Трускавці та польський «Банк Людови» у Бориславі 31 липня 1931 р. (Дужий, 1997, с. 38-40).

З метою згуртування українського суспільства КЕ широко почала застосовувати так звані експропріаційні, протестаційні та саботажні акції. Листівки ОУН закликали українців підтриму - вати ці акції як дієвий засіб у боротьбі з окупантом: «Страйками, бойкотами... потрясеш основами їх панування. Вогнем і мечем, збройною боротьбою переможеш остаточно плюгаве займаницьке кодло» (ДАЛО, ф. 121, оп. 3, спр. 803, арк. 2).

У момент формування держави Карпатська Україна при - хильники революційної концепції взялися енергійно до творення Карпатської Січі на чолі зі штабом підполковника М. Колодзін- ського (Бердій, 1992, с. 422). Колодзінський Михайло - «Кум», М. Буджак, «Бурун», «Мішко», «Гузар» - народився 26 липня 1902 р. в селі Поточиська Городенківського повіту. Вчився у м. Станіслав (м. Івано-Франківськ) в українській гімназії, а далі - в Коломиї. Колодзінський багато читав з військової справи та збирав власну поважну військову бібліотеку (Дад, 1952, с. 10).

Як керівник військової референтури, М. Колодзінський організовує гурток українських підстаршин, дописує до офіцій - них органів ОУН на фахові теми. За реферат, що був вміщений у «Розбудові нації» на тему військового виховання, його було засуджено на рік ув'язнення (1932) (Мірчук, 1968, с. 288). Коло- дзінський отримав звинувачення у «державній зраді», бо, як член ОУН, проголосив в Академічному домі доповідь на тему «Націо - налісти і військове виховання». Також під псевдо М. Буджак видав брошуру «Польське повстання 1863», з метою заохочення українців до революційної боротьби проти Польщі. В еміграції полковник продовжує підвищення військового фаху - в Мілані проходить військовий вишкіл, а далі й сам проводить заняття з партизанської тактики в таборі хорватських усташів. У Нідерландах він завершує військовий вишкіл у полковника В. Коло- совського, який високо оцінив неабиякі здібності свого учня (Рог, 2004, с. 9).

З весни 1938 р. як командувач Штабу «Збройних Сил Карпатської України», М. Колодзінський керує операціями проти мадярів на хустському та іршавському фронтах. Але 18 березня 1939 р. М. Колодзінський потрапив у полон, де біля Солотвино разом з товаришами був розстріляний без суду і слідства.

Та завдяки своїм працям з військової теорії та історії українського війська, М. Колодзінський вважався одним із талановитих військових теоретиків того часу (Вегеш, 1993, с. 955). Праці: «Полковник Іван Богун», «Воєнне значення і стратегічне поло - ження Закарпаття», «Боротьба італійців за незалежність і соборність», «Партизанська війна» (зберігся рукопис біля 115 сторінок), і, звичайно ж, «Українська воєнна доктрина» в трьох частинах (надруковано тільки першу), вже у 30-х рр. створили ім'я М. Ко- лодзінському серед військових фахівців Європи. Особливої уваги заслуговує «Українська воєнна доктрина», де автор розглядає питання війни і воєнної доктрини в Україні й Європі, прослід - ковує етапи її розвитку (княжі, козацькі, найновіші часи). «Наша воєнна доктрина, - зазначає Колодзінський, - має достосовуватись до політичних змагань України. В нашій визвольній війні бере участь увесь нарід, тому воєнна доктрина мусить будуватись на охоплювання цілого життя народу». Свою воєнну доктрину Ко - лодзінський називав націоналістичною, бо в «Україні не може бути нічого ненаціоналістичного» (Колодзінський, 1957, с. 22).

Під час перебування на Сицилії М. Колодзінський написав працю «Боротьба італійців за незалежність і соборність», яка на - раховує близько 500 сторінок рукописного тексту і зберігається у Канаді (Яшан, 1979, с. 28). У 1938 р. Михайло завершив роботу над працею «Воєнне значення і стратегічне положення Закар - паття». Вартісна вона тим, що піднімає питання стратегії й гео - політики в державному будівництві всієї України. Того ж 1938 р. у Парижі вийшов воєнно-науковий журнал «За збройну Україну», де була надрукована праця М. Колодзінського «Залізнична кому - нікація в СРСР».

Отже, науковий та публіцистичний доробок М. Колодзін- ського мав широкий розголос і підтверджував необхідність тво - рення української визвольної армії. Прихильниками його воєнної доктрини були О. Гасин, З. Коссак, Р. Ярий.

Гасин Олекса - «Лицар», «Сук», «Тур», «Дор», «Чорнота», «Юлько», «Іван Чорнота», «010» - народився 18 липня 1907 р. в селі Конюхів Стрийського району Львівської області. Олекса закінчив гімназію у м. Стрий 1928 р. і у цьому ж році вступив до Другого старшопластунського куреня (Падох, 1990, с. 475). Після військової служби Гасин навчався у Львівській політехніці (ДАЛО, ф. 27, оп. 5, спр. 3265, арк. 1-4) на землемірному відділі факуль - тету сухопутної і водної інженерії з 1931 до 1935 рр. У роки навчання Олекса кілька разів був ув 'язнений польською поліцією, а у 1934 р. з приводу друкарні в Монастирці (ДАЛО, ф. 1068, оп. 2, спр. 74, арк. 1). Як військовий референт КЕ ОУН на ЗУЗ (1935-1936 рр.), а також член військової референтури ПУН, свій вишкіл О. Гасин здійснював на військових курсах ОУН в Австрії й Німеччині. У 1937 р. закінчив скорочений курс Баварської воєнної академії серед групи майбутніх старшин УПА (Шанковський, 1990, с. 203). Таким чином, О. Гасин мав ґрунтовні знання з військової справи, ретельно вивчав надбання збройних сил різних армій.

Публіцистичну діяльність О. Гасина можна характеризувати на прикладі рукописного тюремного журналу «Крати», який присвячено ідеології українського націоналізму. Працею «Дещо про мораль націоналіста» автор розкриває філософські питання: ідеал, ідея, ідеологія, доктрина (ДАЛО, ф. 1068, оп. 2, спр. 74, арк. 4-5 зв.). Разом з Коновальцем О. Гасин є автором «Військового підручника», виданого в Канаді «Українською громадою» і невеликою кількістю примірників доставленого на рідні землі (Мірчук, 1968, с. 499). Гасин також організовував переклади війсь - кових статутів російських та німецьких армій та уклав термінологічний український військовий словник (Дем'ян, 2003, с. 68). У працях О. Гасина відслідковуються моральні якості українського націоналіста, ідеологія військовика, воєнна доктрина українсь - кого війська.

Ярий Рико - «Карпат», «Ріко», «Річенько», «Рітмайстер», «Сотник» - народився 14 квітня 1898 р. в Ряшеві, Галичина. Закінчивши військову академію у Відні, він служив в УГА при україн - ській кавалерії в чині сотника (Шевчук, 1965, с. 222). Ярий був людиною військового фаху, веселої вдачі, хитрим дипломатом, володів німецькою мовою. Ставши членом УВО, Рико отримав пост організатора бойової техніки, постачання зброї й військових матеріалів для УВО, був військовим референтом (Кучерук, 2005, с. 52). Маючи багатий військовий досвід, Р. Ярий входив до редакційної колегії «Сурми» з питань військової тематики. До числа військових загальнотеоретичних статей Ярого можна зара - хувати статті про військове вчення, ведення військових дій в місті, про розвідку, аналіз військового стану армій інших держав. У своїх працях сотник Ярий робить наголос на організацію війсь - кового самовиховання та військового вишколу. «Наша мета - це створення нового типу українця: тілесно дужого, духовно на ви - соті завдання, самосвідомого українського націоналіста...» (Ярий, 1927, с. 16). Серед рефератів військової проблематики на І Конгресі Р. Ярий виголосив доповідь «Закарпаття». В іншому матеріалі «Зовнішня політика» (Ярий, 1930, с. 219) він твердить про необхідність поширення інформації про Україну, про її вплив на формування міжнародної політичної думки. У 1930 р. у серії видань УВО в Каунасі вийшла праця Р. Ярого і В. Мартинця «Війна і революція», яка у сконцентрованому вигляді подала аналіз національно-революційних рухів. У збірнику статей «Українське питання - світова проблема» за 1930 р., Ярий помістив розвідку «Підкарпатська Русь (Карпато-Україна)» (Кучерук, 2005, с. 62). У всіх працях Р. Ярого про військову підготовку молодого поко - ління, фізичне виховання, військовий вишкіл важливе місце від - ведено проблемам творення власної армії.

Коссак Зенон - народився в м. Дрогобич 1 квітня 1907 р., навчався в українській гімназії. У 1926 р. він вступив на юридичний факультет Львівського університету, а у 1928 р. польська влада покликала українця Коссака до старшинської військової школи. Після проходження вишколу в школі піхоти у Раві-Руській і здачі іспитів, сам Коссак казав: «...воєнного ремесла навіть від ворога треба вчитися» (Михальцевич, 1968, с. 36). Бойовим референтом КЕ ОУН на ЗУЗ Коссака було призначено у 1930 р. Беручи участь у військових подіях Карпатської України, Коссак отримує звання субреферента ідеології в пропагандистському відділі; здійснює функцію ад'ютанта коменданта Карпатської Січі; викладає, як інструктор, на підстаршинському курсі. У березні 1939 р. він бере участь в боях з мадярами разом з М. Колодзін- ським, до кінця розділивши його долю.

Як публіцист, З. Коссак відомий через працю «44 правила життя українського націоналіста», яку написав у тюрмі. Більшість укладених правил говорять про характер воїна, борця: «5. Залізна дисципліна.; 18. Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь; 20. Знай, що світ і життя - це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу; 23. Для перемоги треба витривалости та постійного зусилля в діянні й у бо - ротьбі» (Мудрик-Мечник, 1993, с. 15-17). Періодичні видання того часу - «Студентський шлях» та «Студентський вісник» - систематично друкували дописи З. Коссака публіцистичного та філософського характеру. Всіма силами він утверджував принципи повстансько-партизанської боротьби українського народу за національну свободу.

Підготовку національного війська в умовах підпілля на Західних українських землях за принципами повстансько -партизанської боротьби не заперечував і Євген Коновалець як голова ОУН. Коновалець Євген - «Віра», «Вірський», «Вірленко», «Дід», «Дядько», «Полковник», «Євген» - народився 14 червня 1891 р. у селі Зашків Львівського повіту (тепер Жовківський район) у родині вчителя. Під час навчання у Львівському університеті на юридичному факультеті у 1909-1914 рр. був секретарем «Просвіти». З вибухом Першої світової війни, Євгена Коновальця покликано до військової служби - 19-й полк крайової оборони Львова австрій - ської армії. Після бою на Маківці (1915) він потрапив до російського полону, де проводив велику роботу зі створення українських військових підрозділів під назвою Січових Стрільців. У 1920 р. полковник Є. Коновалець висуває проєкт створення Української Військової Організації. На 1-й Конференції Українських Націоналістів у Берліні 3-11 листопада 1927 р. він був обраний головою ПУН. Свій погляд на національну революцію голова ОУН висловив так: «Національна революція то, на мою думку, поняття ширше, ніж саботажні, терористичні акти... Національна революція як рух, який повинен в основі своїй зробити переворот. забезпечити українську державність.» (Гаврилів, 2004, с. 76-77). Протягом 10 років, перебуваючи в еміграції, Євген Коновалець розбудовував ОУН. Його діяльність на посту голови ПУНу викликала занепокоєння радянського керівництва. 23 травня 1938 р. у Роттердамі від рук більшовицького агента П. Судоплатова Є. Коновалець загинув.

Характеризуючи документну спадщину Є. Коновальця як військовика, треба говорити про його доповіді та реферати на засіданнях військової комісії Конгресу Українських Націоналіс - тів: «Сучасне положення на українських землях», «Військова справа». Значну частину матеріалів займає листування з членами Проводу, спомини з часів визвольних змагань та публікації в «Сурмі» і «Розбудові нації». Є. Коновалець у своїх споминах, опублікованих у 1928 р., наголошує на програних моментах щодо творення українського національного війська (Коновалець, 1928b, с. 18-23; с. 60-64; с. 104-110; с. 153-158; с. 199-204; с. 241-244).

Готуючись до безкомпромісної боротьби, керівник ОУН на сторінках «Розбудови нації» публікує статтю «Військовий вишкіл» (Коновалець, 1928a, с. 261-265). Тут Є. Коновалець наголошує: «незалежність нації можна вибороти та закріпити тільки зорґа- нізованою військовою силою» (Коновалець, 1928a, с. 261). Автор зазначає: «поширення військового вишколу ми повинні вести рівночасно в двох напрямках. З одного боку, зорґанізувати серед нашої молоді, широку пропаганду потреби такого вишколу, - з другого боку, ми мусимо подумати над створенням такого від - повідного центру, в склад якого ввійшли би всі наші військові» (Коновалець, 1928a, c. 264). І відразу ж голова ПУНу конкретизує основні завдання такого центру: «1) випрацювати подрібний плян військового вишколу для молодших старшин; 2) випрацювати плян військового вишколу взагалі; 3) підготовляти відповідну літературу шляхом видання вже готових праць, шляхом перекладів з чужої літератури та заохочування окремих наших військових фаховців до написання головніших військових підручників; 4) працювати над питанням організації майбутньої української армії» (Коновалець, 1928a, с. 264). Євген Коновалець як військовий діяч відзначився організаційними здібностями і беззастережною відданістю держа - вотворчій ідеї, яку втілював у розбудові ОУН та підготовці її до збройної боротьби за Українську незалежну державу.

повстанський партизанський визвольний військовий

Висновки і перспективи подальших розвідок цього питання

У переддень Другої світової війни теоретичні питання творення повстансько-партизанського визвольного війська та практичні кроки по підтриманню військового духу були основними у діях ОУН. Тому Організація в свої ряди залучала багатьох військовиків - колишніх старшин української армії, які і розробляли стратегію бойової організації. Молоде покоління бойовиків, використавши досвід старших, зуміли втілити в життя створений прообраз збройних сил на прикладі Дружин Українських Націоналістів (ДУН), а потім Української Повстанської Армії (УПА), яка вела бойові дії партизансько-повстанськими методами в роки Другої світової війни і майже десятиліття після її завершення.

Творчі здобутки військових діячів ОУН, які відзначалися широким діапазоном і глибиною мислення, високим професіоналізмом, стали цінним внеском в організаційну та вишкільну діяльність ОУН міжвоєнного періоду. Усі навчальні та теоретичні напрацювання військовиків ОУН є джерелом до вивчення військово-історичної думки про діяльність націоналістичної організації 1929-1939 рр. Ця спадщина також може бути використана у ще не завершених державотворчих процесах сучасної України, реформуванні Збройних Сил держави, перспективі входження нашої країни до загальноєвропейських структур та НАТО.

Джерела та література