Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич – член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907-1912 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Івотський землемір Петро Євсейович Базилевич - член Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907-1912 роки)

В.Д. Кириєвський

Анотація

Стаття присвячена землеміру з села Івот Новгород-Сівер- ського повіту, казенному селянину Петру Євсейовичу Базилевичу (1867-1949), який в 40-річному віці був обраний членом Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907-1912). Він неодноразово обирався гласним (депутатом) Новгород-Сіверського повітового та Чернігівського земського зібрань. У 1918 р. брав активну участь у створені в своєму рідному селі осередку на підтримку Української Держави за гетьмана Скоропадського та створені в нейтральній зоні Івотської республіки.

Ключові слова: депутат, козаки, республіка, репресовані.

Abstract

Kyryievskyi V.D. Ivot land surveyor Bazylevych Petro Yev- seievych - member of the State Duma of the Russian Empire of the 3rd convocation (1907-1912)

The article is devoted to a land surveyor from the village of Ivot ofNovhrod- Siverskyi county, state-owned peasant Petro Yevseievych Bazylevych (18671949), who at the age of 40 was elected a member of the State Duma of the

Russian Empire of the 3rd convocation (1907-1912). He was repeatedly elected as a public deputy of the Novhorod-Siverskyi County and Chernihiv Zemstvo Assemblies. At 1918 p. he took an active part in targeting in his own home village, donating to the Ukrainian National Government for the hetman Skoropadskyi and targeting in the neutral zone of the Ivot Republic.

In 1907, a private land surveyor from the village of Ivot, Novorod- Siverskyi district, Chernihiv province, Petro Bazylevych (1867-1949) was elected a member of the State Duma of the Russian Empire of the 3rd convocation (1907-1912). In this highest legislative body of the empire there were 442 deputies (12 - from the Chernihiv province). The photo of 1912, provided by a relative of Petro Evseiovych Liliia Vasylivna Ladynska, depicts State Duma deputies from the Chernihiv province. Standing from left to right: Kochubei Leontii Vasylovych, Rakovych Ndrii Andriiovych, Huz Volodymyr Dmytrovych, Ivan Semenovych Klymenko, Petro Yevseiovych Bazilevich. Sit: Iskrytskyi Mykhailo Andriiovych, Hamaleia Apollon Oleksandrovych, Hliebov Yurii Mykolaiovych, Skoropadskyi Heorhii Vasyliovych, Ptashevskyi Mytrofan Maksimovych.

Petero Yevseiovych was part of the largest Duma faction of Octoberists (154) - a moderate right-wing landowners party, created in October 1905 after the tsar issued a manifesto of October 17 for the introduction of the State Duma in the Russian Empire. Petro Yevseiovych was on the Committee on Migrants and Immunity. After the completion of the five- year cadence of the Third State Duma in 1912, Peter was appointed a member of the Board of Trustees of the Novhorod-Siverska Gymnasium.

There is little information about Petero Yevseiovych today. It is known from the metric book of the Church of the Nativity of the Virgin Mary that he was born on August 22, 1867, in the family of a state peasant, Yevsei Antypovych and Anastasiia Basylevych. He was baptized the same day on August 22 by priest Mykhailo Rozhanivskyi. The house of Bazylevych was in the center of the village of Ivot, on the main street, now Siverska street.

In the autumn of 1918, Petro Basylevych took an active part in the creation of the Ivot Republic. At the beginning of September, a general meeting of the villagers took place in the center of the village on the square. At the meeting, it was decided to create an Ivot republic and a detachment of free Cossacks in order to “expel the Bolsheviks, oust the bandits". The first to join the detachment were the officers of the Khylkovskyi front line, Hrybach Yukhym Kuzmych, Karpenko Yakov Timofiiovych. Free Cossacks chose Colonel Ladynskyi as their ataman. He instigated discipline in the village, organized security, and completely blocked it from penetrating Bolshevik gangs and their agitators. According to the legend, the borders of the Ivot Republic were marked with the appropriate signs, forbidding entry into its territory without the appropriate permission of the chieftain. Ivot citizens say that the first group of Poles on the city road from Novhorod- Siverskyi stopped at the border. Only with the permission of Ladynskyi Poles freely crossed the republic.

The Free Cossack of Ivot Republic was overthrown. Soviet power was established in Ivot. The name of the Cossack of Ivot, a colonel ataman, a professional soldier, a native of the village Ivot of Ivan Yakovych Ladynskyi (1871-1918) went into oblivion. According to legend, Ladynskyi was killed riding a white horse.

Nowadays, there is a memorable wasteland at the battlefield in the center of the village in Ladynshchyna. The village of Ivot from the 4,000 population of the capital of the Ivot Republic, to some seven hundred predominantly slain peasants, single owners of several cows in the meadow above Ivotka, also became depopulated.

With the outbreak of the Second War of Bolshevik Russia against Ukraine, Bazilevych emigrated in December 1918 to Romania. Peter E. corresponded with relatives. After the Second World War of1939-1945, letters came already from Yugoslavia, in which Petro expressed his hope for a speedy return to his homeland, but due to the complication of relations between Yugoslavia and the USSR, this could not be done. He died in Yugoslavia in 1949.

Key words: deputy, Cossacks, republic, repressed.

У 1907 р. приватний землемір із села Івот Новгород-Сівер- ської повіту Чернігівської губернії Петро Євсейович Базилевич (1867-1949) був обраний членом Державної думи Російської імперії ІІІ скликання (1907-1912). У цьому найвищому законодавчому органі імперії нараховувалося 442 депутати (12 - від Чернігівської губернії). На фотографії 1912 р., наданою родичкою Петра Євсейовича Лілією Василівною Ладин- ською, зображені депутати Держдуми від Чернігівської губернії. Стоять зліва направо: Леонтій Васильович Кочубей, Андрій Андрійович Ракович, Володимир Дмитрович Гузь, Іван Семенович Клименко, Петро Євсейович Базилевич; сидять: Михайло Андрійович Іскрицький, Аполлон Олександрович Гамалея, Юрій Миколайович Глєбов, Георгій Васильович Скоропадський, Митрофан Максимович Пташевський.

П.Є. Базилевич входив до складу найчисельнішої думської фракції октябристів (154) - поміркованої правої партії землевласників, створеної в жовтні 1905 р. після видання царем маніфесту від 17 жовтня щодо запровадження в Російській імперії Державної думи. Петро Євсейович перебував у комісії по справах переселенців та недоторканості особистості. Після завершення п'ятирічної каденції Третьої Держдуми в 1912 р. Петро Євсейович був призначений членом опікунської ради Новгород-Сіверської жіночої гімназії.

Відомостей про Петра Євсейовича на сьогодні маємо небагато. З метричної книги івотської церкви Різдва Богородиці відомо, що він народився 22 серпня 1867 р. у родині казенного селянина Євсея Антиповича та Анастасії Василівни Базилевичів [7, арк. 156]. Був хрещений того ж дня, 22 серпня, священиком Михайлом Рожанівським. Хата Базилевичів знаходилася в центрі села Івот, на головній вулиці, нині вул. Сіверська.

За статистичними даними 1859 р., у селі Івот нараховувалося 347 дворів, де проживало 2014 мешканців (953 ч., 1061 ж.) [16, с. 115]. Більшість населення села становили козаки, ще з часу входження Івота, за Богдана Хмельницького, в Новгородську сотню. Третина івотців були казенними селянами, з колишніх, до 1783 р., підданих Чернігівського Борисоглібського монастиря. Незначна кількість івотців була кріпаками поміщика, дворянина Григорія Антоновича Короткевича (1837-1897), члена Новгород-Сі- верської земської управи. Також у власності Короткеви- ча перебували ще й кріпаки села Дробишева на Десні [11].

За церковними даними 1860 р., кількість прихожан Івотсько-Антонівського приходу івотської Різдво-Богоро- дицької церкви становила 2214 душ (1065 ч., 1149 ж.). Настоятелем приходу був священик Преображенської церкви села Антонівки Іоанн Корейша, а помічником настоятеля - священик села Івот Михайло Рожанівський [1, с. 107]. Село Івот було центром Івотської волості Новгород-Сіверсько- го повіту, тож у ньому була відкрита ще в 1843 р. перша у волості школа або ж друга сільська школа в Новгород-Сі- верському повіті [12, с. 124]. Школа знаходилася поблизу церкви. Петро Євсейович теж учився в цій школі - івот- ському двокласному начальному училищі. Потім він навчався у безкоштовній для селянських дітей чотирирічній сільськогосподарській школі першого розряду. Школа знаходилася в маєтку Чернігівського губернського предводителя дворянства (1872-1890), таємного радника Миколи Івановича Неплюєва (1825-1890) у Воздвиженсько- му хуторі Ямпільської волості Глухівського повіту. Школу відкрили 4 жовтня 1885 р. за ініціативи сина Неплюєва, богослова Миколи Миколайовича Неплюєва (1851-1908). У ній Петро Євсейович отримав достатні знання для роботи приватним межовиком, землеміром.

6 листопада 1888 р. казенний селянин П.Є. Базилевич одружився на івотській казенній селянці Марії Сидорівні Кармановій (1868 р. н.) [8, арк. 60]. За переказом, дружина рано померла, тож він одружився удруге на Таїсії, дочці козака Савелія Ладинського. У них народилася дочка Ірина. Петро Євсейович мав своє господарство: у нього був наділ в 3 десятини (га) общинної землі, згодом придбав ще 30 десятин власної землі. Обирався гласним (депутатом) Нов- город-Сіверського повітового та Чернігівського земського зібрань. Був попечителем івотського народного училища.

За переказами, П.Є. Базилевич перебував у добрих відносинах із родиною івотських дворян Короткевичів - Григорієм Антоновичем та Ольгою Йосипівною Короткевич (Савицькою). Їхні землі, викуплені колишніми кріпаками Короткевичів, були розмежовані селянськими наділами Петром Євсейовичем. До слова, рештки садиби Короткевичів знаходяться на початку Антонівської вулиці (друга хата зліва від перехрестя з дорогою на Каліївку). У 1900-х рр. щоліта в Ольги Йосипівни відпочивав онук її молодшої сестри Гани Йосипівни Лашкевич (Савицької) - Сашко, який став відомим українським істориком Олександром Петровичем Оглобліним-Мезько (1899-1992) [3, с. 36].

У 1917 р. в селі Івот нараховувалося 689 дворів, 4213 мешканців. До івотської волості входили села: Антонівка, Богданівка, Каліївка, Ображіївка, Остроушки, Пирогівка, Погрібки, Прокопівка, Свірж, Шатрище; та хутори: Єфи- менків (Скачевського), Паперня, Писарівка (Писарка), Ляхів (Камень), Коржовщина, Опанасівка. Загалом, у волості нараховувалося 3529 дворів, 22 219 мешканців [17, с. 24].

21 грудня 1917 р. розпочалася перша радянсько-українська війна між радянською Росією та Українською

Народною Республікою. 14 січня 1918 р. Глухівський виконком Совєта робітничих, селянських та солдатських депутатів повідомив у своїй газеті «Известия Глуховс- кого уездного Совета робочих, крестьянских и солдатских депутатов», що «вся власть в Глуховском уезде перешла в Совет крестьянских, солдатских и робочих депутатов..., также в состав Совета вошла Красная гвардия» [2, с. 472]. На місцях, у містечках та селах повіту також відбувався перехід влади «в руки Совєтов», як зазначено у зверненні Глухівського громадянського комісара Власова до мешканців повіту від 15 січня 1918 р. [5, арк. 52]. 19 січня 1918 р. Глухів був захоплений Брянської групою російсько-радянської армії.

Депутати Держдуми від Чернігівської губернії. Фото 1912 р.

За нової влади партійні селяни Івота - більшовики та есери - почали вбивати один одного. З метричних записів івотської церкви за 1918 р. дізнаємося, що 27 лютого було вбито Якова Діомидовича Самонова (20 р.), 1 квітня - Павла Яковича Булітка (22 р.), 11 червня - Петра Васильовича Євменова (22 р.), 15 червня - поручика Федора Івановича Петренка (25 р.), 20 червня - Григорія Трифоновича Орловського (19 р.), 1 липня - Олексія Гавриловича Кондратенка (18 р.), 16 серпня - Григорія По- таповича Панька (59 р.), 25 грудня - Михайла Івановича Лисицю (35 р.), Євмена Карповича Зуя (62 р.), Гаврила Євменовича Зуя (32 р.), 26 грудня - Максима Михайловича Лаптєва (24 р.), Олексія Семеновича Гамзюля (21 р.),

Іоанна Тимофійовича Гавриленка (51 р.) [9, арк. 99-110].

Із кримінальних справ репресованих івотців у 19371938 рр., з протоколів допитів колишніх есерів, маємо дані стосовно деяких убитих селян у 1918 р. Зокрема, червоний партизан Павло Булітко був убитий у квітні 1918 р. серед білого дня своїми ж двома односельцями на вулиці біля будинку Моісеєнка, до якого він, смертельно поранений, хотів було добігти [6, арк. 39]. У грудні 1918 р. есерівець Олександр Гавриленко убив голову волосного військового Лисицю та двох червоних партизан - батька й сина Зуєвих. За це червоні розстріляли батька Гавриленка [4, арк. 51].

Також зі справ репресованих дізнаємося, що навесні 1918 р., уже за влади гетьмана Скоропадського в Україні, Петро Євсейович разом із судовим слідчим Новгород-Сі- верського окружного суду Андрієм Яковичем Ладинським, вчителем Спиридоном Купріяновичем Коваленком, старостою івотської волості Іллею Івановичем Марченком, старостою села Івот Власом Зіновійовичем Паньковим та есером Кіндратом Івановичем Петренком (членом Української партії соціалістів-революціонерів) створили у селі осередок на підтримку Української Держави. До осередку долучилися демобілізовані з війни фронтовики, зокрема поручик Яків Тимофійович Карпенко, Яків Костянтинович Грибач, Прокоп Іванович Марченко, Антон Ольховик, Наум Іванович Ольховик, Сидір Оснач, Харитон Сисоєв,

Дмитро Опанасович Гамзуля, Степан Гамзуля, Іван Фео- досійович Хрущ, Кирило Матвійович Щербак, Віктор Ки- рилович Щербак [6, арк. 37, 47 зв.]. землемір базилевич дума гетьман

У травні 1918 р. село Івот опинилося у так званій «Нейтральній зоні», тобто у смузі розмежування завширшки 10-40 км між українськими та радянськими військовими силами, між Української Державою Скоропадського та більшовицькою Росією Леніна. Південна лінія смуги проходила від Новгорода-Сіверського по річці Івот.

Село Івот потерпало від грабіжницьких набігів озброєних Москвою більшовицьких шайок новгород-сіверських більшовиків С.В. Ромченка, Г. Богданова, Л.Д. Печенки, М.Г. Салая та ін., що ховалися в лісах нейтральної зони. Вони ще наприкінці квітня 1918 р. зустрілися з уповноваженим Совєтського уряду України Василем Назаровичем Боженком (1871-1919) та організували воєнно-революційний комітет (воєнревком) на чолі з тим самим уповноваженим Боженком. Воєнревком знаходився в містечку Середина-Буда (Зернове) в будинку Гуревича на Привокзальній вулиці [15, арк. 3]. Більшовики ходили по містах та селах під виглядом робітників і селян й вели агітацію проти Української Держави. На місцях вони засновували підпільні групи, партизанські загони, зокрема в селах Ображіїв- ка, Погрібки, Івот, Антонівка, Вовна, Глазово [14, арк. 30]. Засновані більшовиками партизанські загони отримували зброю, яка надходила з Москви на залізничну станцію Зернове. Зброю вивантажували з вагонів уночі і таємно розвозили далі по Чернігівській та інших українських губерніях [13, арк. 15; 15, арк. 3]. Також воєнревком червоних партизан у Середино-Буді почав отримувати вагонами на станцію Зернове московські газети «Правда», «Известия», «Беднота» та всіляку революційно-пропагандистську літе - ратуру й листівки німецькою мовою для розповсюдження їх серед солдатів німецьких гарнізонів та населення Ямпо- ля, Шостки, Новгорода-Сіверського [15, арк. 32].

За наказом більшовицького Центрального воєнревко- му чотири партизанські об'єднання у ніч із 7 на 8 (26.07) серпня 1918 р. розпочали наступ із нейтральної зони на Новгород-Сіверський, Шостку, Ямпіль та Глухів [13, арк. 17]. Наступ на Шостку вело об'єднання Г.Л. Богданова чисельністю до 1000 червоних партизан різних загонів, зокрема з сіл Антонівки (під командуванням Красняка та Чепика), Каліївки (під командуванням Т. Гончарова), Івота, Вовни та ще 3-5 загонів [14, арк. 36]. На підступах до Шостки стався бій із німецько-гайдамацькими військами, що зустріли червоних сильним рушничним та кулеметним вогнем; партизани запанікували та втекли [13, арк. 18, 19; 14, арк. 37].

Наприкінці літа 1918 р. повернувся додому в село Івот із армії івотський козак, полковник Іван Якович Ла- динський [19]. Його радо зустріли односельці, особливо прихильники гетьмана Скоропадського, які відразу ж залучили Ладинського до свого осередку на підтримку самостійної Української Держави.

Восени 1918 р. Петро Євсейович Базилевич узяв найактивнішу участь у створенні Івотської республіки. На початку вересня відбулися загальні збори івотців у центрі села на майдані [15, арк. 26]. На зборах було вирішено створити Івотську республіку та загін вільного козацтва, щоби «вигнати більшовиків, зкинути бандитів» [6, арк. 47]. Першими до загону вступили офіцери-фронтовики Хиль- ковський, Юхим Кузьмич Грибач, Яків Тимофійович Карпенко. Вільні козаки обрали своїм отаманом полковника Ладинського. Він навів дисципліну в селі, організував охорону й повністю заблокував його від проникнення більшовицьких банд та їхніх агітаторів. За спогадами, кордони Івотської республіки були позначені відповідними знаками щодо заборони в'їзду на її територію без відповідного дозволу отамана. Івотці кажуть, що першою зупинилася на границі група поляків на Городському шляху з Новгорода-Сіверського. Тільки отримавши дозвіл Ладин- ського поляки вільно перетнули республіку.

Наприкінці вересня до козацького загону почали записуватися мешканці з інших сіл Івотської волості. У жовтні загін Ладинського нараховував більше 300 козаків, озброєних гвинтівками та кількома кулеметами. Це вкрай занепокоїло більшовицький воєнревком у Сере- дино-Буді, до якого дійшли чутки, що івотські республіканці збираються «призвать в село Ивот немецко-гайдамацкие войска и распространить гетманскую власть на всю украинскую территорию нейтральной зоны от речки Ивот до российской границы (Зерново)». Воєнревком вирішив негайно розгромити «республику Ладынского». Але проникнути в село було неможливо, й більшовики пішли на хитрощі. Вони захопили в івотському лузі два великі стада селянських корів й наказали пастухам іти до Івоту й повідомити, щоби за коровами приходили тільки чоловіки. Тим біднякам, хто прийшов за худобою, червоні більшовики пояснили з класових позицій буржуйську контрреволюційну суть Івотської республіки та необхідність її розгрому [10]. Загітовані селяни отримали своїх корів за обіцянку не підтримувати Ладинського, не боронити одностайно село у разі більшовицького нападу, який невдовзі і відбувся. Хоча більшість селян залишилися вірні Ладинському та своїй республіці [19], проте військова й чисельна перевага була на боці погрібських червоних партизан, й малоозброєні івотські ладинці потерпіли поразку. За спогадами івотського старожила В'я- чеслава Миколайовича Киричка (1938 р. н.), його дід козак Петро Кремлянець, боєць загону Ладинського, тільки-но дізнавшись про напад більшовиків, схопив гвинтівку й побіг у центр села до садиби Ладинського, але уже було запізно, бій скінчився - Ладинський та ще декілька івот- ських козаків лежали вбитими посеред вулиці.

У щотижневому донесенні Чернігівського губернського старости від 14 листопада 1918 р. Міністру внутрішніх справ Української Держави про події за минулий тиждень з 6 до 13 листопада 1918 р. указано, що більшовиками було вбито отамана-полковника Ладинського, його помічника поручика Хильковського та 10 козаків [18, арк. 137]. Для остраху івотців, убиті ладинці три доби пролежали просто неба, аж поки більшовики не повивозили мерців уночі невідомо куди. Зрозуміло, що в івотській церкві Різдва Богородиці їх не відспівували, тож ніяких записів щодо імен загиблих не збереглося.

Вільна козацька Івотська республіка зазнала краху. В Івоті установилася совєтська влада [19]. Ім'я івотського козака, отамана-полковника, професійного військовика, уродженця с. Івот Івана Яковича Ладинського (18711918) пішло у забуття. У переказах івотців Ладинський загинув верхи у бою на білому коні.

Нині на місці бою, у центрі села на Ладинщині - безпам'ятний пустир. Також знелюдніло й само село Івот: із 4 тисяч населення столиці Івотської республіки до якихось сімох сотень переважно похилих селян, поодиноких власників кількадесятьох корів у лузі над Івоткою.

З початком другої війни більшовицької Росії проти України Базилевич емігрував у грудні 1918 р. до Румунії. Петро Євсейович вів переписку з родичами. Після Другої світової війни 1939-1945 рр. листи приходили вже з Югославії. У них він висловлював надію скорого повернення на батьківщину, проте через ускладнення відносин між Югославією та СРСР це не вдалося зробити. П.Є. Базилевич так і помер в Югославії у 1949 р.

Джерела

1. Адрес-календарь духовного ведомства Черниговской епархии на 1879 год. Чернигов, 1879. 180 с.

2. Большевистские организации Украины в период установления и укрепления Советской власти (ноябрь 1917 - апрель 1918 гг.): Сб. документов и материалов / сост.: П.В. Замковой, Т.Н. Колишер, В.С. Коновалова. Киев : Госполитиздат УССР, 1962. 764 с.

3. Верба І.В. Олександр Оглоблин: Життя та праця в Україні. Киев, 1999. 383 с.

4. Галузевий державний архів Служби безпеки України в Сумській області (ГДАСБУСО), спр. П-27з.

5. Державний архів Сумської області (далі - ДАСО), ф. Р-1811, оп. 1, спр. 2.

6. ДАСО, ф. Р-7641, оп. 6, спр. 730.

7. Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО), ф. 1193 оп. 1, спр. 1.

8. ДАЧО, ф. 1193, оп. 1, спр. 23.

9. ДАЧО, ф. 7720 оп. 17, спр. 1.

10. Ивотская республика. Советское Полесье, Шостка. 1968. 8 июня.

11. Российский государственный исторический архив, ф. 577, оп. 47, д. 1064, д. 1065.

12. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1901 год. Ч. 4. Черниговская губерния. Киев, 1901. 253 с.

13. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України), ф. 59, оп. 1, спр. 1137. Ромченко С.В. Борьба за Советскую власть на Черниговщине.

14. ЦДАГО України, ф. 59, оп. 1, спр. 1137. Ромченко С.В. К 40-й годовщине выступления партизан против немецких оккупантов и гайдамаков в 1918 году на Черниговщине (воспоминание).

15. ЦДАГО України, ф. 59, оп. 1, спр. 386. Салай И.Г. Борьба за Советскую власть на Новгород-Северщине Черниговской области.

16. Списки населённых мест Российской империи. Том XLVIH. Черниговская губерния. СПб., 1866. 229 с.

17. Список селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. Чернигов, 1919. 72 с.

18. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 1216, оп. 1, спр. 79.

19. Чернова Г. Ивотская республика. Вісті Шостки, Шостка. 1997. 26 листопада.

References

1. Adres-kalendar' duhovnogo vedomstva Chernigovskoj eparhii na 1879 god. [Address-calendar of the spiritual department of the Chernigov diocese for 1879]. (1879). Chernigov. [in Russian].

2. Zamkovoj, P.V., Kolisher, T.N., & V.S. Konovalova. (1962). BoVshevistskie organizacii Ukrainy v period ustanovlenija i ukreplenija Sovetskoj vlasti (nojabr' 1917-aprel 1918gg.). [Bolshevik organizations of Ukraine during the establishment and strengthening of Soviet power (November 1917-April 1918]. Sb. dokumentov i materialov. Kyiv: Gos- politizdat USSR. [in Russian].

3. Verba, I. (1999). Oleksandr Ohloblyn: Zhyttia ta pratsia v Ukraini. [Life and work in Ukraine]. Kyiv. [in Ukrainian].

4. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy v Sumskii oblasti (H DASBUSO), spr. P-273.

5. Derzhavnyi arkhiv Sumskoi oblasti (dali - DASO), f. R-1811, op. 1, spr. 2.

6. DASO, f. R-7641, op. 6, spr. 730.

7. Derzhavnyj arkhiv Chernihivskoi oblasti (dali - DAChO), f. 1193, op. 1, spr. 1.

8. DAChO, f. 1193 op. 1, spr. 23.

9. DAChO, f. 7720, op. 17, spr. 1.

10. Ivotskaia respublika. [Ivot Republic]. (1968, June 8). Sovetskoie Poles'ie. Shostka. [in Ukrainian].

11. Rossijskij gosudarstvennyj istoricheskij arhiv (RGIA), f. 577, op. 47, spr. 1064, spr. 1065.

12. Pamjatnaja knizhka Kyivskogo uchebnogo okruga na 1901 god. [The memorial book of the Kyiv school district for 1901]. (1901). Part 4. Chernigovskaja gubernija. Ryiv. [in Russian].

13. Romchenko, S.V. (1957). Bor'ba za Sovetskuju vlast'na Chernigov- shhine. [The struggle for Soviet power in the Chernihiv region]. TcDAVO Ukrajiny, f. 59, op. 1, spr. 1137.

14. Romchenko, S.V. (1957), K40-jgodovshhine vystuplenija partizan protiv nemeckih okkupantov i gajdamakov v 1918godu na Chernigovshhine (vospominanie). [On the occasion of the 40th anniversary of the partisans against the German occupiers and Haidamaks in 1918 in the Chernihiv region (memory)]. TcDAVO Ukrajiny, f. 59, op. 1, spr. 1137. [in Russian].

15. Salaj, I.G. (1957). Bor'ba za Sovetskuju vlast' na Novgorod-Sev- ershhine Chernigovskoj oblasti. [The struggle for Soviet power in Novgorod-Severshchina, Chernihiv region]. TcDAVO Ukrajiny), f. 59, op. 1, spr. 386. [in Russian].

16. Spiski naseljonnyh mestRossijskoj imperii. [Lists of populated places of the Russian Empire]. (1866). Vol. XLVIII. Chernigovskaja gubernija. St. Petersburg. [in Russian].

17. Spisok selenij i gorodov Chernigovskoj gubernii po uezdam i volos- tjam. [List of villages and cities of the Chernihiv province by counties and volosts]. (1919). Chernigov. [in Russian].

18. Centraljnyj derzhavnyj arkhiv vyshhykh orghaniv vlady ta up- ravlinnja Ukrajiny (TcDAVO Ukrajiny), f. 1216, op. 1 spr. 79.

19. Chernova, H. (1997, November 26). Ivotskaja respublika [Ivot Republic]. Visti Shostky, spr. 4. Shostka. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru